Спілкуючись з різними людьми – з сусідами, із знайомими, з випадковими співбесідниками у приміських електричках чи міжміських потягах, на різних зібраннях під час виборчих кампаній, з великим здивуванням дізнаєшся, що 90% тих пересічних громадян, кого у виборчих кампаніях називають електоратом, нічого не знають про цей новий феномен суспільного розвитку – громадянське суспільство. Як це не дивно, вони більше поінформовані про чоловіків співачки Алли Пугачової та проблеми життя інших “елітних” героїв, про що їх інформують “Світське життя” та “Розкішне життя” на телеканалах. Отже, є проблема з масовою свідомістю громадян.

Коли в цю проблему заглиблюєшся більше, то з’ясовуєш для себе цікаві речі. Виявляється, що не лише наші пересічні громадяни відстають у розвитку свого світогляду від громадян більш розвинених країн, між масами й елітами, існують світоглядні прірви, а й еліти інтелектуальні (наукові) у різних спільнотах різні. Так, не можна не визнати високий науковий рівень дослідження проблем сучасності у дискусіях, що проводяться Фондом ліберальна місія, започаткованим при Вищій Школі Економіки у Москві (див. http://www.liberal.ru/). Там чітко дійшли висновку: менталітет російського народу – головна перепона на шляху модернізації країни й Росія у найближчі десятиліття все більше буде відставати від Китаю, сумно, але факт; дай, Боже, хоча б досягти у 2050 році 50% продуктивності праці США. В Україні ж навіть ніде ніхто не згадує, що ВВП колись успішної країни досі залишається нижчим рівня 1990 року, вважаючи мабуть це дрібничкою. Ніхто не ставить питання, настільки ми вже відстаємо від сусідньої Польщі, з якою наші стартові позиції у 1990 р. були однакові чи наші мабуть кращими.

Цікавими є розмірковування на сторінках російських ЗМІ про доцільність всезагального виборчого права в умовах нинішньої демократії й інформаційних можливостей маніпуляції масовою свідомістю громадян. Зокрема заслуговують уваги розмірковування Юлії Латиніної на http://www.ej.ru, заслуговують уваги хоча б постановкою питання на порядок денний. Адже після повалення авторитаризму доведеться боротися з популізмом.

Отже, менталітет (суміш інстинктів, колективного несвідомого й свідомості) – феномен серйозний, уваги заслуговує відповідної.

Порівнюючи менталітети, свідомість масову й свідомість інтелектуальної еліти українців і найближчих їх сусідів-росіян, мимовільно приходиш до висновку:

бидло українське не бидліше за російське – це наш «+»,

а наукова еліта українська не інтелектуальніша за російську – це наш «-«.

Отже є різниця. Це я згадую так, до вступного слова.

Головна ж думка полягає у тому, що основна маса електорату і тут, і там майже нічого не знає про громадянське суспільство й потреби у цьому знанні не відчуває. Частково це можна пояснити тим, що у середніх школах, де молоде покоління проходить основну соціалізацію, з цим поняттям ще не ознайомлювали школярів. То звідки йому взятися у масовій свідомості дорослих людей?

***

Коли ж знаходиш співбесідника й намагаєшся обговорити проблемне питання “Що робити? З чого починати розбудову громадянського суспільства в тому місці, де ми живемо?”, то пропозиції розходяться у дуже великому діапазоні. Саме це й послужило приводом для виступу на цьому форумі.

Зазвичай пропонуються такі варіанти відповідей на питання “З чого розпочати?”:

1) обирати треба на посаду президента розумну людину, яка вже усвідомлює, що таке ВВП (яка з екранів ТК не буде говорити, що ВВП країни зріс за три роки її правління на 150%, плутаючи ВВП країни і “Сім’ї”) і яка буде турбуватись про краще життя майбутніх поколінь усіх своїх співвітчизників, а не лише про власне межигір’я;

2) партії треба створювати в державі не вождистські та холуйські, а ідеологічні, які б формулювали віддалені перспективи й мобілізували б зусилля мас на їх досягнення;

3) змусити законодавчу владу забезпечити рівновагу й незалежність усіх гілок влади як перший крок до громадянського суспільства; позбавитись від вибіркового правосуддя, забезпечити гласність й контроль громадськістю усіх діянь цих гілок, призначених для служіння усій спільноті;

4) розпочати реформу місцевого самоуправління з наданням регіонам значно більшої фінансової незалежності від Центру й більших прав на прояв ініціатив; і нехай усі регіони змагаються між собою на предмет покращення життя “вже сьогодні”;

5) найперше треба оголосити тотальну боротьбу з корупцією, це дозволить створити найширшу коаліцію на підтримку необхідних країні реформ, забезпечить консенсус влади й опозиції, припинить штучне розпалювання ворожнечі усередині політикуму;

6) оскільки менталітет електорату та його свідомість це основа здійснення правильного вибору на демократичних виборах, а свідомість формується на етапі соціалізації молодого покоління у стінах середніх шкіл та університетів, то найпершим кроком до громадянського суспільства має бути надання інтелектуальної автономії університетам; без надання такої автономії університетам свідомість громадян на вищий рівень підіймати буде нікому; світовий досвід свідчить: еліту суспільства вирощують університети.

Учасники обговорення найчастіше висловлюють думку, що треба і те робити, і те, і те водночас. Думка така має раціо. Але у системо аналітиці є поняття чутливості багатовимірної нелінійної функції до зміни того чи іншого аргументу. І виявляється, що якісь невеликі зусилля дають значно більший ефект, аніж інші величезні зусилля. А у математиці є поняття суми різноспрямованих векторів: якщо векторів багато, їх напрями і величини випадкові, то сума прагне до нуля. Маємо враховувати таку специфіку оптимізації зусиль.

***

Отже, спробуємо зазирнути в порушене питання трохи глибше.

Відомо, що людина – істота соціальна. Соціальні взаємини у тваринному світі беруть початок від косяків риб і зграй птиць. Безумовно, життя разом, у соціумі, полегшує адаптацію живих організмів до зовнішньої дійсності.

Найбільший розвиток суспільні взаємини досягли у спільнотах людей. Можна стверджувати, що людина одна (ізольована) не може вижити у цій дійсності на Землі поза спільнотою. Приклад Робінзона Крузо тут не є доречним. Адже він до одинокості на острові вже пройшов певну підготовку-соціалізацію у суспільстві. Досвід Мауглі більш повчальний. Він свідчить, що мова й свідомість – атрибути людяності виникають лише у спільнотах людей.

Звідси чотири основних вступних тези.

Теза перша. Людська свідомість – це якісна властивість всього Суспільства, а не окремішньої людини. Окрема людина є носієм лише мізерної частинки свідомості Суспільства. Вона запозичує в оренду свою частку свідомості в процесі так званої соціалізації в сім’ї, в дитсадку, в школі, в університеті. Яку свідомість передадуть молодому поколінню школи й університети, то відповідно цьому воно й буде обирати на вищі посади в державі різних януковичів-проФФесорів-хамів. “І нічого дзеркалу дорікати, коли власна пика чи свідомість криві!” – констатує таку реальність народна мудрість.

Теза друга. Оскільки окремішня Homo sapiens не може існувати поза суспільством, то суспільство як цілісність можна вважати новим організмом Живої Природи на Землі, що знаходиться на сходинках еволюції вище Homo sapiens (людини розумної, розумної, як передчасно кваліфікував цю істоту Карл Лінней у XVIII ст.., проігнорувавши роль інстинктів у формуванні її повсякденної поведінки).

Теза третя. Кожна людина, будь вона хоча б Путіним в образі з Поклонної гори чи на чолі зграї журавлів, чи будь вона хоча б Януковичем-проФФесором на золотому унітазі у Межигір’ї, є істотою біологічно обмеженою. Про це кожна людина має добре пам’ятати з 1-го класу навчання у школі. Це треба вже давно відображати у шкільних підручниках.

Теза четверта. Кожна людина має знати про суспільний розподіл праці – одну із найбільш суттєвих переваг життя людини у спільноті. Скільки професій існує сьогодні, хто їх рахував? І нема жодної людини на Землі, яка була б настільки досконалою, що володіла б усіма професійними знаннями, навичками та вміннями водночас й мала б підстави вважати себе найрозумнішою. Не випадково гординю-пиху християнство відносить до першого з семи смертних гріхів людини.

Суспільний розподіл праці був геніальною знахідкою-витвором-винаходом Живої Природи, що забезпечував подолання біологічних обмежень окремої людини й ефективну адаптацію людства до зовнішньої дійсності, навіть, шляхом перетворення самої оточуючої Природи. Перетворення оточуючої первісної Природи, створення техніки (штучної природи) – такими є можливості сучасного людства (не плутати з можливостями окремої людини).

Можна вважати, що люди як члени-елементи Суспільства подібні клітинам багатоклітинного організму. Кожна клітина живе своїм індивідуальним життям і в той же час “служить” цілісному Організму (спільноті, суспільству, народу, батьківщині, людству – назв багато, суть одна).

Зрозуміло, життя у спільнотах людей має бути зорганізовано так , щоб і кожній клітині було добре, і цілісному Організму було добре. Для цього кожна людина-клітина має піклуватись про усю спільноту людей, а спільнота – піклуватись про кожну свою клітину. І хтось певним чином має підтримувати такий порядок у суспільному організмі. Виникає питання: хто і яким чином?

Переходимо до викладення головної думки цього виступу. Для підтримання цілісності спільнот соціальних тварин (певного порядку їх співжиття, боротьби з хаосом) Жива Природа винайшла так звану ієрархічну вертикаль влади (я начальник, ти – дурень, ти начальник, я – дурень). Певна частина фізично здорових соціальних тварин завжди інстинктивно намагається зайняти місце ватажка зграї (спільноти) й хтось із найсильніших в такій боротьбі досягає успіху. Ватажок отримує суттєві переваги: кращу їжу, самок, яких хоче, й задоволення від влади. Інші автоматично (інстинктивно) стають підлеглими, виконуючи різні соціальні ролі – хтось роль педантичного виконавця суспільно значимих обов’язків, хтось роль лакея чи холуя біля ватажка (вельми затребувана й прибуткова роль) і т.п. Так продовжується у тваринному світі вже мільйони років і це ми спостерігаємо у спільнотах людей сьогодні. І що тут дивного? Спостерігаючи за поведінкою чисельних політичних холуїв, наприклад, за поведінкою В.Литвина, дивуватись особливо не треба. Це – інстинктивна поведінка, відпрацьована Живою Природою мільйони років як цілком доцільна, вона є атрибутом вертикальної владної ієрархії.

Вертикальна ієрархія влади – геніальний витвір-знахідка-винахід Живої Природи. Разом з тим, еволюція як ускладнення всього і всюди продовжується, і на межі ІІ-го і ІІІ-го тисячоліть від Різдва Христового, людство змушене визнати, що вертикальна владна ієрархія вже не забезпечує необхідної організації життєдіяльності розвинених людських спільнот.

Ми не випадково тут звертаємо увагу на два геніальних витвори-винаходи Живої Природи – 1) вертикальну ієрархію влади, історія якої – мільйони років, та 2) суспільний розподіл праці, що компенсує біологічні обмеження Homo. Історія 2-го винаходу – трішки більше двох тисяч років. А тепер УВАГА! Про важливе. Два геніальних винаходи Живої Природи протирічать один другому!!! І справді, суспільний розподіл праці зменшує “питому вагу” окремої людини у суспільстві, робить із неї відносне “ніщо”, навіть, якщо вона знаходиться на вершині владної ієрархії. Владна ієрархія і “ніщо” на її вершині – таким є результат біосоціальної еволюції Homo sapiens (Людини розумної). І не лише в Україні! ПРОТИРІЧЧЯ! Будь-яке протиріччя має бути розв’язане, усунене. І що робить для цього мудра ЖИВА ПРИРОДА? Вона знаходить третій геніальний витвір-винахід, про що мова нижче.

Мова далі про горизонтальні зворотні зв’язки. Суспільство сьогодні потребує все більше, окрім вертикальних управлінських координуючих зв’язків, також і горизонтальних зв’язків (що це таке?). Спочатку про корисність горизонтальних зв’язків громадськість дізналася, знайомлячись з Y- та Z-моделями менеджменту у творчих високопродуктивних колективах працівників в Силіконовій долині США. Потім про горизонтальні зв’язки заговорили як про основну передумову економічних чудес у країнах-тиграх Південно-Східної Азії. Поступово у ХХ ст.. стало фактом розповсюдження горизонтальних зв’язків на усі сфери життєдіяльності суспільств, що розвиваються , й такі суспільства отримувати почали назву ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО.

Сьогодні стає зрозумілим, що без набуття властивостей громадянського суспільства усі локальні спільноти людей (країни і регіони) приречені на відсталість й занепад у суспільному розвитку, приречені бути викинутими на узбіччя прогресу. Стає зрозумілим, що авторитаризм “бацки” Лукашенка, авторитаризм “чекіста” Путіна, авторитаризм “проФФесора” Януковича – це ніщо інше, як дрімуча відсталість людської спільноти. Такою бачиться нам ситуація на межі тисячоліть у тому місці, де ми живемо.

“Яка дрімуча відсталість? – може тут заперечити дехто. Адже авторитаризм у тваринному світі існує мільйони років й зарекомендував себе позитивно!”. Так, зарекомендував, у тваринному інстинктивному світі у минулі епохи. Але світ ускладнюється й пора вже, пора переходити від задовольняння інстинктів ватажка до опертя на усвідомлений розум усіх членів спільноти.

І постає актуальне питання: як перейти від авторитарного управління спільнотою людей, від задовольняння інстинктів ватажка, до горизонтальних зв’язків громадянського суспільства. Які кроки до громадянського суспільства вважати першочерговими?

ГОРИЗОНТАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ. Про горизонтальні зв’язки у суспільстві як умову подолання деградації й забезпечення розвитку країни тут на цьому форумі вже говорилось. Заслуговують уваги висловлювання про горизонтальні зв’язки на одному із дискусійних майданчиків на економічному форумі у Давос-2013 Мартина Соррела, ген директора і засновника одного із найбільших рекламних і консалтингових агентств у світі, цитуємо рос. мовою:

"Наша стратегия, и, в частности, моя личная задача - нанимать лучших людей... и убедиться в том, что ребята сотрудничают друг с другом. Это очень сложная задача, так как все мы знаем, что чем профессиональнее человек, тем меньше шансов, что с ним будет легко взаимодействовать.

...Суть стратегии Horizontality (горизонтальность) - это создание условий того, чтобы наши 163 000 сотрудников в 110 странах играли (сотрудничали) все вместе. В идеале - чтобы один конкретный человек знал, что волнует, беспокоит, и над чем работают остальные 162 999 человек.

Очевидно, что это практически недостижимо, но тем не менее, новые технологии позволяют нам взаимодействовать друг с другом таким образом, каким ещё совсем недавно мы не могли себе даже представить. Очень сложно создать условия и культуру взаимодействия и сотрудничества. Нежелание людей сотрудничать - это самая разрушительная сила" [http://forbes.ua/selfeducation/reports/1346328/].

Отже, небажання людей співробітничати - це найбільш руйнівна сила в процесах досягнення суспільно значимих цілей в умовах нової, постіндустріальної епохи. Співробітничати ж можна продуктивно лише спираючись на горизонтальні зв'язки.

“Так, у творчих трудових колективах горизонтальні зв’язки, безумовно, є корисними. Але для чого вони потрібні усьому іншому суспільству?” – так може запитати-заперечити скептик. Відповідаємо коротко: горизонтальні зв’язки – це, насамперед, ЗВОРОТНІ ЗВ’ЯЗКИ, без них складні системи (організми) існувати не можуть. Прості можуть існувати, а складні – ні, не можуть. А суспільства постіндустріальні ускладнюються сьогодні з прискоренням вибухоподібним. Не випадково вчені сьогодні стурбовано обговорюють проблеми, пов’язані з Глобалізацією та очікуваною Сингулярністю-2045 у процесах соціальної еволюції (див. http://www.GF2045.ru).

Отже, горизонтальні зв’язки у спільнотах людей – це третій із геніальних винаходів Живої Природи на шляху її біосоціальної еволюції на Землі. І зрозуміло, що горизонтальні зв'язки - це атрибут не лише творчого трудового колективу, це сутність нової атмосфери у розвиненому суспільстві.

Сьогодні вчені одностайно стверджують, що сучасна людина вже здатна втручатись у хід біосоціальної еволюції Живої Природи на Землі. То чого б і ні, в чому проблема? Треба всіляко сприяти Живій Природі. Але хто зможе з цим розібратися , політикум чи університети?

ГОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. Якими ми бачимо перші з найнеобхідніших і можливих кроків до нього? Це може бути…

Звичайно, важливим є і те, і те. Однак питання ми ставимо конкретне: що треба зробити у першу чергу для народження й становлення громадянського суспільства тут, у тому місці, де ми зараз живемо? Ми вважаємо, що у першу чергу необхідно забезпечити автономію університетів. І зрозуміло чому. Сьогодні українці є відсталим народом з примітивною громадянською свідомістю, з майже відсутньою самосвідомістю. Визнання цього факту не є проявом образи чи самоприниження. Український народ володіє багатьма унікальними достоїнствами, але коли мова йде про усвідомлений вибір свого майбутнього, то тут поки що спрацьовують інстинкти, колективне несвідоме (менталітет), а не усвідомлений логіко-системний понятійний раціональний розум. Обрання президентом країни Віктора Януковича за принципом “схожості на нас” є чи не найпереконливішою ознакою бидлотності й інстинктивності виборця “тут і тепер”. Однак, будьмо оптимістами.

Низький рівень самосвідомості українців (те, що туманно позначають як ‘духовність’) – основна проблема соціального розвитку “тут і тепер”.Вирішити цю проблему може лише СИСТЕМА ОСВІТИ. Основні зусилля ми очікуємо від еліти інтелектуальної, а не від політичної еліти, як дехто вважає. Для отримання бажаних результатів, потрібні зусилля тривалі в часі, два-три десятиліття.

Автономні університети будуть здатними забезпечити відповідне методологічне керівництво навчально-виховним процесом у середніх школах. Саме автономні університети (як це прийнято у розвинених країнах) мають опікуватися соціалізацією молодого покоління у середніх школах, а не районні відділи освіти при райдержадміністраціях. Зрозуміло, що райдержадміністрація – це ланка вертикальної ієрархії влади, яка нічого спільного не має з громадянським суспільством. Разом з тим, зрозуміло, райдержадміністрації конче потрібні авторитарним проФФесорам-президентам, які неспроможні навіть власне прізвище писати без помилок (див. http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5128a52461a4/), потрібні, щоб компенсувати їхні біологічні обмеження.

Отже, починати розбудову громадянського суспільства в Україні необхідно з надання справжньої інтелектуальної автономії університетам. Піднести самосвідомість нового покоління на вищий рівень, навчити його хоча б елементам системного мислення – їх основна просвітницька місія-задача. Усі члени суспільства мають усвідомлювати хоча б, чому ВВП України сьогодні все ще залишається нижчим рівня 1990 року. І які “папєрєднікі” у цьому винні? Лише піднявши на новий рівень свідомість й самосвідомість хоча б своєї еліти українське суспільство здатне буде вийти із стану нинішньої деградації. Ось чому надії ми покладаємо на автономію університетів.

Отже, якщо на початку ХХ століття основним завданням ОСВІТИ було навчити усіх читати й арифметику вивчити як-небудь, то сьогодні, на початку ХХІ століття актуальним є завдання – навчити усіх аналітико-системному мисленню. Цього вимагає не лише потреба убезпечити демократію від популізму для демосу, а й виклики соціальної еволюції, Сингулярності в ній (що це таке, див. http://SamoLit.com/authors/2030/books/).

Що торкається інших кроків, то вони, безумовно, також можуть бути корисними, але про їх першочерговість можна дискутувати. Чи не так?