- В житті доводиться вирішувати різні питання, деколи постають такі, від вирішення яких може змінитися твоє життя докорінно. І ти не можеш наперед знати, приймаєш ти вірне чи хибне рішення... І навіть подальше життя теж не дасть відповідь на це... Але ти завжди свою відповідальність відчуваєш перед тими, хто довірився тобі… І нічого з цим не поробити…

- Якась роздвоєність почуттів людських, чи не так?… Якщо ти любиш, то ти хочеш, щоб твоя кохана людина була щасливою. Це навіть не обговорюється, адже ти любиш! По-справжньому, палко та ніжно!

- Але якщо ти сам не можеш дати цього щастя? І не так важливо уже, чому не можеш! Просто давай констатуємо це як факт. І додамо тільки, що з причин дуже серйозних і не повністю залежних від самого тебе! Так, ти сподіваєшся, що ось-ось все зміниться на краще, і ти даси це щастя своїй коханій у повному обсязі, скільки душа твоя бажає! А бажає вона ох як багато цього щастя подарувати! Вистачило б тільки життя!!!

- Але «ось-ось» все не приходить, час летить шалено як бурхлива вода в гірській річці, рік за роком, а це «ось-ось» не настає… І ти нічого не можеш вдіяти…

- А як же твоя кохана, яку ти хочеш зробити щасливою?... Можливо, саме ТИ тепер є тією перешкодою, з-за якої вона не може стати щасливою? Тому що відчуває твоя кохана моральне якесь зобов’язання тебе дочекатися?

- Але ж ти дуже хочеш, щоб вона була щасливою! Звичайно ж, з тобою! Але з тобою не виходить!!! І ти нічого не можеш вдіяти!

- То, можливо, нехай вона, твоя кохана, буде просто щасливою? Хто зна, може, без тебе їй це вдасться? Ти ж цього їй бажаєш?... Чи ні?...

- Зазирни ж відверто в свою душу, відкрий серце самому собі, і доведи, що ти кохаєш не себе, а її…

В голові як молотом билося болючим клубком одне єдине слово – ВІДПУСТИ!...

Інколи так шкода, що не можна зазирнути покрадьки на останню сторінку книги свого життя, щоб подивитися правильну відповідь… До болю в серці шкода…