Змушений констатувати той невтішний факт, що мешканці моєї країни від острів’ян поваги не дочекалися б, оскільки вона різниться з віддаленим островом однією найсуттєвішою рисою – а саме ставленням її громадян до подій власної історії і поглядом на персоналії, що в ній були задіяні. Я щиро впевнений, що високодостойники моєї країни – люди гідні і дійсно шляхетні, які нізащо не поставлять поряд себе, а тим більше над собою недолюдків із числа імперського людського непотребу. Політичне та економічне керівництво моєї країни ніколи не заведе свій народ у рабство, купившись лише на обіцянку легких надприбутків. Еліта інтелектуальна нізащо не дозволить, щоб історія моєї країни писалася в іноземних кабінетах Склеювачами людиноненависницької імперії. Народ моєї країни не пробачить масового винищення своїх предків, навіть якщо організатором геноциду був той, хто зухвало називає себе старшим братом. Жодна людина, яка вважає себе гідною, не дозволить в своїй присутності куцому іноземному вилупку кепкувати з найжахливішої трагедії мого народу, а тим більше підгигикувати у відповідь на його єфрейторські жарти, як годиться дешевій шльондрі реагувати на дотепи свого сутенера. Якщо ж така паскудина бодай потикнеться у публічну політику, жоден громадянин моєї країни не назве її «душею і серцем нації», оскільки співгромадяни мої є людьми не тільки порядними, але й розумними, і не дозволять, щоб їм в очі наплювала підгебована ліліпутінська підстилка. Отримувачі соціальної допомоги в моїй країні добре розуміють, що первинне – достойний заробіток люду працюючого, і, з огляду на це, ніколи не вимагатимуть собі подаяння, що в рази перевищує середню зарплатню, хизуючись перед усіма власною убогістю і намагаючись ще міцніше закліщитися на шиї тих трударів, що працюють за безцінь. Уряд моєї країни без вагань примириться з падінням своєї популярності, якщо то буде ціна порятунку хоча б однієї дитини – та й не приймуть мої співвітчизники брудних грошей як подачку собі. Для громадянина моєї країни ганьбою є зватися холопом навіть найсонцесяйнішого в світі імператора, сама ж моя держава ніколи не прозиватиметься імперським смітником.
Саме тому мені немає необхідності застосовувати інакомовність для описання своєї країни, як це робили недолугі памфлетисти та пасквілянти, сучасники мого великого попередника пана Гуллівера. Країна моя зовсім не схожа на занедбаний богами і не знаний людьми острів, відтак всі проблеми острів’ян мені не болять, ось чому саме я можу досить об’єктивно описувати їхнє життя.