Гості стали збиратись ближче до вечора. Сонце іще світило на Лису гору а перші ступи вже злітались. В небі, над горою почалася товкотнеча, аж до печери дракона стало чутно сухий трескіт ступ що стикались між собою.

- А бодай тобі пішки ходити та пусті відра носити!

- А щоб в тебе на лобі виросла гуля, як в нашого корчмаря живіт!

- А ти корчмаря не чіпай, він поважний домовик, а ось ти…!!!! – Це вже відьми позлазили зі своїх мітел та ступ і почали розбиратись, хто кому у борщ плюнув.

- От дівки брешуть, як чешуть, от же баби! - Трошки осторонь виринув з повітря старезний відьмак, що тяг з собою декілька хлопчаків. – Дивіться, хлопці, оце наші колежанки, хай їм грець! Ну біжіть до змія, я трошки тут постою, хоч на цю кумедію подивлюсь! О! Привіт куме!

Поруч з землі витягся паросток і з нього виліз кремезний чолов’яга у зеленому.

-       І тобі привіт, якщо не брешеш, Жилюче, - чоловік подивився на відьмака, - а чого оце ти тут стовбичиш, як телевежа у полі? Чи ніколи не чував, як відьми скубуться? Ти б краще моїх мавок послухав, коли хто з них чиюсь межу зламає, та ці баби перед мавками відпочивають! Отак-то! Пішли краще вип’ємо перед святом, - чоловік, що був лішаком, обдивився навкруги, та тишком витяг з-під землі пляшку з мутною рідиною, – ось, сам робив, ніякого тобі «синтезу та наукоємних технологій»! – Лішак сковтнув слину. – Аби тільки б моя…

-       А ось ти де, п’янчуга підколодний, а бодай я зара тобі наллю, бензину на корені!!! – З того ж таки ростка вибралась огрядненька жіночка у сучасному одязі та з дерев’яним намистом на шиї. – А їди-но сюди, тополику мій хирлявий! – Мавка втопила руки в боки і приготувалась до довгої промови.

-       Та годі вже тобі, кумасю, зара ж день який! Дивись, сонечко світить, он Горинич дітям казки розповідає. Дивись, як пищать з переляку, мабуть знов за двадцяте сторіччя торочить. - Відьмак обернувся до розгніваної мавки. – Давай, краще, разом вип’ємо оцієї «бормотухи» та погуляємо. – Жилюк обняв куму та кума і потяг їх з гори.