Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра

 

Видання 3-тє, доопрацьоване

 

Рекомендовано до друку

вченою радою Університету митної справи та фінансів (протокол № 14 від 22.02.2016 р.)

 

 

Деркач Л. Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра / Деркач Л. – Вид. 3-тє, доопрацьоване. – Дніпро : Університет митної справи та фінансів, 2016. – 341 с.

 

ISВN 978-966-328-122-3

 

Документальний нарис знайомить читача з минулим і сучасним української митниці, її планами на майбутнє, досягненнями митників за час незалежності нашої Держави. Книга дає можливість познайомитись з повсякденною роботою митників, конкретними фактами боротьби працівників митної служби з контрабандою, іншими митними правопорушеннями.

Висвітлюються питання інформаційно-технічного забезпечення митної системи, міжнародних зв’язків української митниці.

До документального нарису додано законодавчі, нормативно-правові акти з питань митної справи.

 

 

 

І. УКРАЇНСЬКА МИТНИЦЯ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Гранично складні та відповідальні завдання щодо забезпечення економічних інтересів України постали перед митниками після проголошення незалежності нашої країни. Вони вимагали принципово нових підходів, суттєвого внеску від кожної митниці, кожного співробітника у справу державотворення, правопорядку, зміцнення економічного потенціалу України. Пам’ятного для митників дня, 25 червня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про митну справу в Україні”, в якому проголосила, що Україна “...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу”.

12 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України. Того ж дня парламент нашої держави затверджує перший в Україні Митний кодекс, який є чинним законодавчим актом з митної справи й по сьогоднішній день.

29 листопада 1996 року Президент України Леонід Кучма видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України. Рішення Президента створило реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа стало підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави, що забезпечило її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Підсумки роботи, проведеної Українською митницею за дев’ять років, свідчать про те, що відповідальне завдання – створення структури, покликаної надійно захищати економічні інтереси держави, в основному, виконано.

На базі кількох недостатньо облаштованих митниць, які дістались Україні у спадщину від колишнього Радянського Союзу, сформовано злагоджений митний організм, який включає в себе центральний орган управління, регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади.

Упродовж трьох років (1995–1998) мені довелося працювати разом з українськими митниками, очолювати колектив Державного митного комітету, а з 1996 року – Державної митної служби України. Це були роки напруженої, але насправді натхненної, творчої праці. Час, коли багато невідкладних, принципово важливих для нашої держави справ доводилося вирішувати вперше, коли кожне слушне і своєчасне рішення – чи то з проблем організації митного контролю, митно-тарифного регулювання, чи боротьби з контрабандою – поповнювало нашу державну скарбницю сотнями тисяч, а то й мільйонами гривень.

І це не просто слова. У 1995, коли я вперше прийшов у кабінет Голови Держмиткому, що розміщувався тоді у приміщенні одного з колишніх київських райкомів партії, митниці України спрямували у Державний бюджет 340 млн грн, а в рік прощання, у 1998, вже після будівництва сучасного, обладнаного найновішою електронікою, нового адмінбудинку Державної митної служби, скарбниця України отримала 3 млрд 42 млн грн митних платежів. І я вдячний Богові й долі, що мав щастя працювати з висококласними професіоналами, які посідають авангардні позиції у справі забезпечення економічних інтересів держави, у захисті національного товаровиробника, у боротьбі з контрабандою і митними правопорушеннями. Зрештою, мої колеги-митники – а ми продовжуємо і, маю надію, продовжуватимемо активну, творчу співпрацю з керівництвом і співробітниками митних органів – не потребують дифірамбів. Їхня відданість справі нашого державотворення, солідний внесок в економіку України, висока професійна майстерність достойно оцінені Президентом і Урядом України.

У цьому документальному нарисі я хочу коротко розповісти про минуле і сучасне української митниці, про плани митників на майбутнє, підсумувати для себе і показати людям, чого досягла митна служба за роки незалежності нашої Держави і що конче треба зробити для надійного забезпечення її економічних інтересів, для чіткого та ефективного виконання митного законодавства.

Книга є третім доопрацьованим виданням документального нарису “Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра”. Попереднє видання вийшло обмеженим тиражем, не надходило у продаж, у державні й відомчі бібліотеки. Його не могли одержати навіть керівні працівники митниць, навчальні заклади, наукові установи.

Протягом двох років до мене звертаються митники, науковці, юристи, фахівці з питань зовнішньоекономічних зв’язків, викладачі навчальних закладів з проханням перевидати книжку для її використання у роботі та навчанні.

І ось перед Вами нове видання книги. В ньому дещо розширено розділ, присвячений історії митної справи в Україні; окреслено питання взаємодії митної служби і органів СБУ, особливо у сфері боротьби з наркомафією; більш детально висвітлено міжнародні аспекти діяльності української митниці; кадрової проблематики; інші актуальні проблеми митної справи. Документальна частина поповнена деякими нормативно-правовими актами, а також наказами, положеннями та інструкціями Держмитслужби з найважливіших виробничих і кадрових питань, у підготовці й уведенні яких у дію, я брав безпосередню участь. Більша частина з них публікується вперше. Видання доповнено також деякими міжнародними документами з митної справи. Окреме місце у книзі відведено питанням підготовки і обговоренню нового Митного кодексу України, деяким основним нормам цього важливого кодифікованого акта з митної справи, який, на превеликий жаль, і досі не прийнято Верховною Радою України.

У зв’язку з відомими фінансовими труднощами ми не маємо можливості, як у першому виданні, подати текст книжки англійською і російською мовами. Але, маю надію, в подальшому ці труднощі подолаємо, і наш нарис знайде свого читача за кордоном. Отже, слово фактам і документам.

Травень 2000 року

 

1.  ДЕЩО З ІСТОРІЇ

 

Протягом віків митниця була одним із найсуттєвіших факторів державності й незалежності країни, яскравим свідоцтвом владного і фінансового суверенітету.

Як відомо, одним із перших учнів і послідовників Ісуса Христа був митник Матвій, який до пізнання Бога збирав податки для імперського Риму.

Він був чесною, розумною і порядною Людиною і завжди лагідно й уважно ставився до платників податку, а познайомившись з Ісусом Христом, відмовився від свого багатства, пішов за сином Божим і завжди був біля нього.

Саме як митник Матвій виробив у собі чудову звичку все звіряти, запам’ятовувати і достеменно записувати. І, мабуть, тому він став автором найпершого величного Євангелія від Матвія, яке яскраво і повно розповідає про діяння Христа від його Народження і до Воскресіння...

Сягає віків також історія митниці та митної справи у нашій Державі. Незаперечний історичний факт: уже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами.

За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. “...Нехай, – зазначається у договорі про руських купців, – входять до міста ... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів”. Київська Русь вже тоді мала власну митну систему, стягувала і за домовленістю із суміжними країнами сплачувала митні податки.

У 1288 році було видано Острогомський митний статут, у якому йшлося про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними правилами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами.

На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі стягували мито за перевезення товарів та прогін худоби. На захист державних кордонів, як згадують народні билини, залучалися славетні Добриня Никитич, Ілля Муромець, Олекса Попович.

Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за часів Литовсько-Польської держави. Була встановлена чітка система митних зборів за ввезення та вивезення різноманітних товарів. Пограничне мито (його називали цлом) стягувалося митниками, які працювали у митницях (тоді вони називалися митними коморами).

Давнє коріння має митниця на Новгород-Сіверській землі. Польський король надав цьому старовинному місту магдебурзьке право, що стимулювало поширення торгівлі і ремесел, увезення і вивезення товарів за кордон, а звідси – і розвиток митної справи. Наприкінці XVI – початку XVII сторіччя тут, неподалік від Новгород-Сіверського, проходив польсько-російський кордон, і роботи митникам обох країн, як і сьогодні вистачало. Збереглися архівні документи про переміщення через кордон “заповедних” (заборонених, контрабандних) товарів, зокрема, солі, безмитне провезення хутрових виробів. А скарга митників від 14 липня 1646 року щодо незаконних дій старости Пясечинського об’єктивно свідчить: на той час у Новгород-Сіверському вже працювала польська митна комора, яку очолював “наглядач” Ян Задзикевич.

Одна зі славних сторінок історії України пов’язана із Запорізькою Січчю. Запорізькі козаки були мужніми і славнозвісними захисниками українського народу. Козацькі звитяги вражали весь тодішній світ. Героїчно відстоюючи свою незалежність від іноземних загарбників, запорізькі козаки протягом другої половини XVI – XVII сторіччя займалися сільськогосподарським виробництвом, промислами, торгівлею і водночас упевнено контролювали торговий шлях “із варяг у греки”. Із Запоріжжя на продаж в Туреччину, Кримське ханство, Литву, Польщу, Росію, Молдову здебільшого відправляли хутро, шкіри, вовну, мед, віск, рибу, коней, а ввозили муку, сіль, зброю, свинець, папір, сукна. Купці як українські, так і іноземні, повинні були сплачувати мито, яке, в основному, надходило у військову скарбницю. На великих і малих шляхах, у пониззі Дніпра, його притоків та рукавів виставлялися козацькі застави, які збирали з купців мито за провезення товарів, прогін худоби та коней. На мостах і переправах збирався особливий збір – “мостове” мито. Крім того, козацькі митарішафарі, писарі – збирали ярмаркове, шляхове і прикордонне мито. Особливим податком обкладалися чумацькі валки, рибні промисли, виробництво шкір та кінської збруї.

Чітку систему митної справи мала славна Гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) та інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов.

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 роком, встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Алепський у своїх записках про подорож до України у 1654–1656 роках, митні збори на кордонах щороку приносили у державну скарбницю 100 тис. червоних золотих.

Керівником митної справи в Україні спеціальним Універсалом Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 року призначено дозорця Астматія (Остматенка), який чимало зробив для організації митної служби Української держави.

Це була мудра, зважена, висококультурна людина з європейською освітою, знанням кількох мов, високими професійними якостями державника, фінансиста, економіста.

У часи економічного зростання Російської імперії прикордонні й внутрішні митниці створювалися практично на всій території держави, в тому числі в Україні. Російський торговельний статут другої половини XVII століття замість численних видів мита, які стягувалися грішми або товарами, встановив єдину ставку мита, що визначалась у рублях. Іноземним купцям під загрозою конфіскації товару було дозволено торгувати уроздріб лише через митницю.

Митні установи, що у XVII–XVIII сторіччах були підпорядковані Російській Комерц-колегії, а пізніше Міністерству фінансів, зобов’язувалися обкладати митом майже всі товари іноземного походження, незалежно від того, хто їх продавав: український, російський купець чи іноземець. Від сплати мита спеціальними царськими грамотами звільнялися лише монастирі, духовні храми, жителі новозведених міст, а також громадяни, які мали особливі заслуги перед державою.

Одна з найстаріших митниць в Україні – Харківська. Нещодавно їй виповнилося 340 років. Пам’ятного для слобожанських митників 1660 року окремою грамотою царя Олексія Михайловича у Харкові було засновано “митну ізбу”, а для стягнення мита дозволено обрати трьох “цілувальників” (так, від слова “цло”, тоді називали митників). Іншою царською грамотою 1684 року, надісланою на ім’я харківського полковника Григорія Донця, козакам Харкова дозволялося займатися безмитною торгівлею, а митниця, яка до того часу перебувала у віданні великоруських “цілувальників”, перейшла до місцевих старшин і козаків. До 1753 року, коли за Єлизаветинським указом внутрішні митниці було скасовано, у Харкові існувала так звана особлива митниця. Поблизу неї, в окремому амбарі, стояли полкові ваги, на яких зважувалися товари під час торгів та ярмарок. За митним Статутом 1755 року на Слобожанщині збереглася прикордонна митниця в Ізюмському слобідському полку.

У зв’язку із розширенням зовнішньоекономічних зв’язків і зростанням промисловості в Україні Державна рада Російської імперії на подання Міністерства фінансів у січні 1870 року приймає рішення про заснування так званих складських митниць у Харкові та Києві. Вищий виконавчий орган Російської імперії ухвалив:

1)   заснувати у Харкові та Києві головні складські митниці, на підставі доданого при цьому штату;

2)  проект цей подати на затвердження його Імператорською Величністю;

3)   після затвердження його Величністю Харківську митницю відкрити до початку навігації 1870 року, а дату відкриття Київської митниці визначити міністрові фінансів.

Головні складські митниці на той час мали особливий статус. Вони не входили до жодного з митних округів і підпорядковувались безпосередньо Департаменту митних зборів Міністерства фінансів. Керуючі головними складськими митницями користувалися правами начальників митних округів. За чинними на той час нормативними актами ні місцеві губернатори, ні градоначальники, ні військові чини вищих рангів не мали права втручатися у митну справу або віддавати митникам будь-які розпорядження.

Показово, що вже в перші роки діяльності Харківської головної складської митниці існувала система заохочення та покарань службовців. Так, у проекті інструкції про обов’язки  митних  доглядачів  від  січня  1871 року зазначається: “Усім доглядачам, що справно прослужили у митниці протягом п’яти років, оклад жалування збільшується на 1/3; тим, хто прослужив 10 років, – додається ще 1/3, а доглядачу, який залишався на своїй посаді протягом 15 років, призначається на подальшу службу подвійний оклад жалування. Доглядачі, які несправно виконують свої обов’язки, будуть негайно звільнені зі служби, а за наявності більш серйозних порушень з метою зашкодити казенним інтересам – піддані суду”.

Усім митникам заборонялося брати участь у торгівлі й укладати з торговцями при митниці угоди, а також брати на себе у справах митниці довіреності чи доручення і купувати товари перш ніж вони будуть випущені з митниць за встановленим порядком. Водночас митниці надавалося право проводити публічні торги за несплати мита чи інших зборів. Частина виручених від продажу грошей виділялася на винагороду митникам. Для заохочення митних чинів передбачалася і така норма: додаткове нарахування одного року вислуги на отримання пенсії, у разі, якщо митник протягом одного року тричі затримав значну партію контрабандних товарів.

Згідно з Російським митним Статутом 1910 року доглядачі озброювалися шаблями драгунського зразка. Їм дозволялося також використовувати холодну та вогнепальну зброю.

Цікава історія Луганської митниці. Вона започаткована ще 1752 року, коли між російською імператрицею Єлизаветою і австрійською володаркою Марією-Терезією було укладено угоду про розселення на українських та російських землях сербів, в основному, учасників збройного протистояння Османській імперії, які виявили бажання переселитися на південь братньої за православною вірою країни. При цьому сербські провідники з метою збереження свого національного етносу просили імператрицю розселити їх компактно, на вільних від інших поселень територіях. Російський уряд позитивно поставився до такого прохання, розраховуючи на використання сербських поселенців та їх бойового досвіду для захисту південних кордонів Росії. Водночас планувалося залучити сербів до виконання митно-прикордонних функцій.

Підсумком переговорів між керівниками сербської громади і представниками імператриці став указ сенату Російської імперії про створення у трикутнику між прикордонним тоді Північним Донцем і ріками Лугань та Бахмут нової адміністративної округи Слав’яно-Сербії, яка на той час охоплювала частину сучасних Донецької, Луганської та Полтавської областей. На сході округа межувала із Землею Війська Донського, на заході – із Запорізькою Січчю, на півночі – з Полтавським та Ізюмським полками, на півдні – з володіннями Кримського хана. Тоді ж окремим указом Єлизавети сербам було надано низку митних і торгових привілеїв, з таким розрахунком, щоб вони могли швидше налагодити тут нормальне і заможне життя. Митним установам, які були тоді розташовані в Бахмуті, Ізюмі та Луганську, заборонялося справляти мито з товарів, що ввозились у сербські поселення.

Як свідчать архівні документи, на Донеччину та Луганщину переселилися близько 20 тисяч південних слов’ян. Більшість із них становили неодружені серби – гусари. Але серед прибульців були й болгари, хорвати, македонці. Оселялися вони, як правило, окремими полками уздовж кордонів держави і активно протистояли нападам з Криму, який у ті роки був васалом Османської імперії. Крім того, вони успішно боролися з місцевими контрабандистами і розбійницькими зграями, що грабували місцевих жителів, крали і відганяли худобу. Зрештою, на той час на цій території вже було чимало українських селян і козаків, які разом із сербами хоробро билися з різними нападниками та митними правопорушниками.

Сербським офіцерам указом імператриці у довічне володіння були даровані великі земельні угіддя, і вони, таким чином, стали першими великими землевласниками на Південній Україні. А через деякий час на місці колишніх сербських поселень з’явилися міста Донецьк, Слав’яносербськ, інші населені пункти.

У 1783 році, після приєднання Кримського ханства до Російської імперії, прикордонно-митна служба в Слав’яносербському регіоні практично втратила сенс. Кордони імперії опинилися далеко на півдні, на азовському та чорноморському узбережжі. А разом з ними там почали створюватись і нові митниці та митні застави. В Одесі, Маріуполі, Бердянську...

27 травня 1794 року указом імператриці Катерини II було закладено Одеську митницю. “Бажаючи поширити торгівлю російську на Чорне море і поважаючи вигідне положення Хаджибея (Одеси – примітка авт.) і пов’язаний з цим великий пожиток, визнали ми за потрібне влаштувати там воєнну гавань разом з портом для купецьких суден... Влаштування в цьому місці митниці та карантину вважаємо ми дуже потрібним”. 17 липня того ж року імператриця затвердила штати Одеської митниці. Її начальником було призначено прем’єр-майора Михайла Кир’якова. В штаті митниці спочатку було 11 співробітників.

І хоча будинок для митниці спершу побудували зі звичайних дощок і глини, вона одразу ж почала давати солідний прибуток у царську скарбницю. За три роки (1795–1797) одеські митники оформили понад 330 суден, за що отримали величезну як на ті виміри суму – 240 тис. рублів.

Цікава деталь. Управління митницею здійснювалося колегіально: всі накази підписували три “перші особи” митниці (директор, його помічник і цолнер – митний доглядач). Колегіальний характер управління митницями в Російській імперії існував протягом майже всього XIX сторіччя.

У липні 1811 року імператор Олександр І затвердив нову структуру управління митницями. На вершині митної “піраміди” знаходилось Міністерство фінансів, яке керувало митною справою через Департамент митних зборів. Департаментові підпорядковувались 11 митних округів, котрі, в своєю чергою, спрямовували роботу митниць і підпорядкованих останнім митних застав (постів). Згідно з розпорядженням імператора штат Одеської митниці було збільшено до 59 чоловік. Митні застави було створено в Маяку, на березі Дністра, в Овідіополі, Очакові та Херсоні.

Знаменною подією для одеситів і мешканців півдня України стало встановлення в Одесі режиму вільної торгівлі порто-франко. Його було введено особливим указом Олександра І у квітні 1817 року. Згідно з указом “...в порт і місто Одесу дозволяється вільне та безмитне ввезення всіх іноземних товарів, не виключаючи й тих, котрі згідно із загальним тарифом заборонені до ввезення в Росію... Товари, що ввозяться, допускаються в місто та його округ без митного огляду і без подання встановлених оголошень (декларацій – примітка авт.). Вивезення з Одеси іноземних товарів, призначених для реалізації у середині держави, дозволяється лише через дві митні застави, розташовані на воротах на межі порто-франко, за правилами загального тарифу, виданого на ввезення в Росію товарів з-за кордону”. Введення режиму вільної торгівлі дало потужний поштовх розпиткові промисловості, ремесел і торгівлі в місті та Одеському регіоні, сприяло значному збільшенню митних платежів до царської скарбниці.

Як відомо, в період Першої світової війни Чорне море стало театром бойових дій. Одеська митниця одержала в цей час кілька таємних розпоряджень про недопущення вивезення з країни золота, платини, срібла, алюмінію, а також лікарських препаратів, хімічних складових для виготовлення вибухівки тощо. Обмежувалося ввезення в країну алкогольних напоїв. Митна справа в Одесі, як і в цілому в Україні, у роки воєнного лихоліття поступово втрачала своє економічно-фінансове значення.

Понад 200 років на варті митних рубежів стоїть Маріупольська митниця. Вона була заснована 7 жовтня 1799 року указом російського імператора Павла І. Указ започаткував створення Маріупольської митної застави у складі чотирьох штатних одиниць з асигнуванням на їх утримання та інші видатки 395 рублів на рік. Та митники недаремно отримували платню. Протягом п’яти років від дня організації застави чотири маріупольських митники зібрали до государевої скарбниці 5634 рублі 34 копійки.

Після вітчизняної війни 1812 року, на початку XIX століття експорт через південні порти Російської імперії почав зростати. Митниця доглядала вантажі, що прямували до Туреччини, Франції, Італії, Греції. Особливим попитом у країнах Західної Європи користувалася високоякісна пшениця арновка, яка вирощувалась у степах Приазов’я. Вона й становила значну частку експорту, що оформлявся Маріупольською митною заставою.

У 1865 році застава переміщується з гирла Кальміуса в морський порт міста Маріуполя. Це було викликано не лише економічними інтересами російської імперії, але й зростанням контрабанди товарів через порт. І якщо через деякий час у порту порядок було наведено, то припинити контрабанду на морських торговельних шляхах не вдавалося. Бо саме тут таємно передавалися товари шкіперами каботажних суден на судна, що відправлялися з азовських портів за кордон. Тому на допомогу Маріупольській митниці було створено окремий прикордонний поліцейський пост, який мав у розпорядженні 2 парових катери, що здійснювали ефективний контроль за суднами в акваторії Маріупольського порту.

Зрештою, залучення російських поліцейських підрозділів до боротьби з контрабандистами у XIX сторіччі особливо на західному і південному кордонах було звичайною, повсякденною практикою. Як правило, свої оперативні заходи у прикордонні поліція координувала з митними службами. У 1811 році до складу митних округів Міністерства фінансів Росії, що діяли в Україні, була введена митна та прикордонна варта. Її функції подібні до функціональних обов’язків сучасної митної варти Держмитслужби. На сухопутному кордоні варта, яка діяла в основному в прикордонній смузі, мала припиняти спроби зловмисників переміщувати товари поза митницями та пунктами пропуску. Їй доручалося виявляти та контролювати нелегальні шляхи переміщення товарів через кордон, затримувати, а в разі втечі або збройного опору, знищувати контрабандистів. На морському узбережжі митна і прикордонна варта здійснювали регулярні обходи та об’їзди приморських зон із завданням – затримувати зарубіжні й вітчизняні судна та човни, що намагалися без відповідного дозволу митниці причалювати до берега. Між іншим, офіцери митної та прикордонної варти мали найвищий, як на той час, правовий статус, а за оплатою, утриманням і пільговим становищем прирівнювалися до офіцерів жандармського корпусу Росії.

У 1835 році митна варта була приєднана до прикордонної варти і втратила свій окремий статус. Прикордонна варта в основному зосереджувала увагу на охороні кордону. До її обов’язків входили карантинний нагляд, візовий і паспортний контроль. 1893 року прикордонна варта була виведена з Митного Департаменту Міністерства фінансів. На її основі було створено Окремий корпус прикордонної варти, введений до складу збройних сил Російської імперії. Однак у мирний час командир корпусу підпорядковувався особисто міністрові фінансів.

9 січня 1918 року Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну “самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою  українського  народу”.  IV Універсал визначив основні засади самовизначення, державного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі в економічній, торговельній і податковій сферах. “Однині Народна Українська Республіка, – зазначалось в Універсалі, – бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша”.

Центральна Рада надавала великого значення справі нормативно-правового регулювання зовнішньоекономічної та митної галузі. В процесі підготовки Конституції Української Держави – а це завдання було доручено авторитетній Урядовій комісії – серйозна увага надавалася саме митній політиці та зовнішній торгівлі. У проекті Конституції, зокрема, встановлювалось, що “всі міжнародні торгівельні і митні умови, міжнародні умови, що накладають маєткові тягарі на державу, або на громадян держави... набирають сили тільки за згодою Державного Сейму”.

У 1918 році за рішенням гетьмана Павла Скоропадського організовано Корпус прикордонної варти, якому було доручено не лише охорону кордону України, але й здійснення окремих митних функцій.

Кістяком цієї правоохоронної структури став Запорізький корпус, створений Центральною Радою ще у 1917 році. Військовики корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордони. Водночас для організації роботи зі зміцнення фінансової бази і митної справи у країні гетьман у складі Міністерства фінансів створив Департамент митних зборів, директором якого було призначено П. Андреєва.

Митна політика Павла Скоропадського, незважаючи на продовження громадянської війни та економічні труднощі, мала стабільний, ліберальний характер і була спрямована на розширення товаропотоку й  пасажирських перевезень між Україною і сусідніми державами. Гетьман, зокрема, підписав угоду з Радянською Росією, відповідно до якої на залізничних станціях Бєлгород і Валуйки встановлювався митний контроль. Він здійснювався українськими митниками, спеціально відрядженими на прикордонні станції з Харківської митниці. Згідно з цією угодою, уряди України і Росії взяли на себе зобов’язання “на підставах взаємності не робити перепон і дати волю та можливість громадянам тієї і другої Держав, по можливості без пересадок, переїжджати в свою вітчизну – росіянам у Росію, а українським громадянам в Україну з їх майном”.

Окреслюючи історичний шлях українських митників, необхідно відзначити позитивний досвід і професійну майстерність, яких вони набули протягом останніх десятиріч в умовах колишнього Союзу РСР. Працюючи в досить складній соціально-економічній обстановці, переважна більшість працівників галузі самовіддано служили народові, подавали приклад виконання громадянського обов’язку.

Хоча – і це треба підкреслити – нечисленні митниці, що діяли в Україні протягом 20–30-х років (Миколаївська, Херсонська, Одеська, Київська, а після закінчення Великої Вітчизняної війни додатково сформовані Львівська, Чопська, Виноградівська, Ренійська, Вадул-Сіретська та ін.), не мали жодного відношення до республіканських структур і безпосередньо підпорядковувалися Головному митному управлінню Народного комісаріату (з 1946 – міністерства) зовнішньої торгівлі СРСР, а з 1986 до 1991 років – Головному управлінню державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР.

На відміну від інших фіскальних та правоохоронних структур, які за радянської влади мали в республіці свої підпорядковані союзному центру установи (об’єднання) або філії центральних апаратів СРСР: Наркомфін (пізніше Міністерство фінансів),  ГоловКРУ, прокуратура, ВНК-ОДПУ-НКВС-НКДБ-КДБ, Наркомат (потім міністерство) внутрішніх справ в Україні, починаючи із середини 20-х років, взагалі не мали керівних або принаймні координуючих структур, які б займалися митною справою. Всі питання – від асигнувань на інфраструктуру до видачі інспекторові форменого кашкета – вирішувались у центрі.

Вже у 1920 році на підставі затвердженого Радою народних комісарів УРСР “Тимчасового положення про управління митною частиною в Українській Радянській Соціалістичній Республіці” керівництво митною справою в Україні було довірено Уповноваженому Раднаркому Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.

Після вступу України до складу СРСР, відповідно до союзного договору між Російською та Закавказькою федераціями, Україною та Білорусією (грудень 1922 року), до компетенції Союзу РСР належали представництво в міжнародних відносинах, ратифікація міжнародних договорів, встановлення систем зовнішньої та внутрішньої торгівлі, затвердження єдиного державного бюджету, встановлення грошової та кредитної системи, а також системи загальносоюзних республіканських та місцевих податків тощо. З цього часу всі загальні народногосподарські проблеми, фінансова, банківська і податкова системи, зовнішні відносини, зовнішньоекономічна сфера і торговельні відносини із зарубіжними країнами, а також їх складові – митна політика і митна справа – належали виключно до компетенції союзного уряду та інших загальнодержавних структур Союзу РСР.

Отже, організацію митної служби в незалежній демократичній Українській державі довелося починати буквально з нуля.

 

2.  ОРГАНІЗАЦІЯ МИТНОГО КОНТРОЛЮ

 

Із прийняттям Декларації про державний суверенітет України та проголошенням незалежності нашої країни нагальною проблемою стало забезпечення територіальної цілісності України.

Однак унаслідок досить умовного характеру кордонів між колишніми радянськими республіками, недостатнього технічного оснащення митниць, відсутності відповідної нормативної бази і досвідчених фахівців Україна опинилась фактично відкритою для незаконного ввезення і вивезення товарів, безконтрольного переміщення людей, а також для ввезення в країну екологічно небезпечних відходів. Особливо це стосувалося наших кордонів на сході, півночі і південному заході.

У 1991 році Держмитком України отримав у спадок від колишнього СРСР кілька митниць, які розміщувались у непридатних, в основному орендованих, приміщеннях, та автомобільні пункти пропуску (ПП), чотири з яких було побудовано ще в 50–60-х роках (“Тиса”, “Ужгород”, “Шегині”, “Порубне”). У стадії незавершеного будівництва перебували ще чотири пункти пропуску. Сім пунктів спрощеного переходу мали тільки невеликі тимчасові будиночки для пропуску громадян і автотранспорту.

Після проголошення незалежності України перед Державним митним комітетом постало важливе завдання – створити умови для здійснення прикордонно-митного контролю.

За короткий час, протягом 1992–1993 років, було розгорнуто і облаштовано за тимчасовою схемою 62 автомобільні ПП, в тому числі: 28 – на кордоні з Російською Федерацією, 11 – з Республікою Білорусь, 23– з Республікою Молдова. На кожному з таких пунктів на той час було розташовано 3–4 вагончики і звичайний шлагбаум. Зрозуміло, що за такого становища здійснювати належний митний контроль було неможливо.

 

Організація пунктів пропуску

 

Для забезпечення ефективного функціонування митних органів та Прикордонних військ у грудні 1993 року була прийнята Комплексна програма розбудови державного кордону України. Програмою було визначено низку організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови митної інфраструктури та розвитку мережі пунктів пропуску через державний кордон до 2000 року. Зокрема, передбачалось з 1993 до 2000 року побудувати за постійною схемою 83 автомобільні пункти пропуску (з них 28 – міжнародних і 55 – міждержавних).

Однак кошти на таке будівництво з бюджету не асигнувалися (з 1993 до 1997 року передбачалося виділити 575,3 млн грн – фактично виділено 2,1 млн грн). Будівництво митних об’єктів практично було зупинено.

У цих умовах у 1996 році, за моєю ініціативою, було прийнято принципове рішення – фінансувати будівництво за рахунок відрахувань від митних зборів. За період з 1996 по 1998 рік Комітет (а потім Держмитслужба) виділив на цю справу 171,5 млн грн, з використанням яких було введено в дію міжнародні та міждержавні автомобільні ПП: “Гоптівка”, “Довжанський”, “Нові Яриловичі”, “Новоазовськ”, “Краківець”, “Дружба”, “Рава-Руська”, “Ягодин” (реконструйований), “Тиса”, “Смільниця”, “Лужанка”, “Шегині”, “Доманове”, а також пункт пропуску на залізничній станції Рахів. Незабаром, вже протягом 1999 року, стали до ладу автомобільні пункти пропуску “Грем’яч”, “Миколаївка”, “Сеньківка”, “Чугунівка”, “Плетенівка”, “Мамалига”, “Виступовичі”.

Уведення цих ПП за постійною схемою дало змогу скоротити черги, облаштувати робочі місця митників за сучасною технологією, забезпечити належні умови для роботи прикордонників та інших служб ПП, поліпшити сервісне обслуговування громадян і тим самим підвищити авторитет нашої держави та її митної служби в очах зарубіжних гостей.

Крім того, відповідно до Комплексної програми, було введено в дію ще 34 міждержавних пункти пропуску, в тому числі чотири з них (“Успенка”, “Устилуг”, “Малий Березний”, “Новоукраїнка”) почали працювати за постійною схемою. Водночас до завершення делімітації та демаркації українсько-російського, українсько-молдовського та українсько-білоруського кордонів більша частина пунктів пропуску продовжує працювати за тимчасовою схемою.

Фактично на кінець 1996 року завершився перший етап формування митної системи України. Для цього етапу характерний екстенсивний напрямок розвитку. Митним контролем було охоплено практично всі зовнішньоекономічні операції, сформовано мережу митних установ та пунктів пропуску, запроваджено декларування транзиту, розпочато роботу з контролю за доставкою вантажів, визначено перелік ПП для підакцизних товарів, розроблено низку важливих нормативних документів.

Другий етап розвитку митної системи в Україні розпочався з виходом у світ Указу Президента України від 29 листопада 1996 року “Про Державну митну службу України”. Саме цей Указ дав новий імпульс інтенсивному напрямку розвитку митної справи. Був ліквідований інститут територіальних митних управлінь, які, по суті, стали зайвою бюрократичною структурою, своєрідним недієспроможним “посередником” між Держмиткомом і митницями. На базі нерентабельних митниць створено митні пости. Започатковано поступове запровадження нової технології митного оформлення          експортно-імпортних             вантажів.                      Почала      широко  впроваджуватися система фінансових гарантій доставки вантажів. Продовжувалося подальше вдосконалення митної інфраструктури. Спільно з Державним комітетом у справах охорони державного кордону України в пунктах пропуску створюються підприємства сервісної інфраструктури.

У 1997 році було додатково побудовано 8 ПП (“Нові Яриловичі” – пропускна спроможність 1000 автомобілів на добу, “Ягодин 1” – 2100, “Устилуг” – 4300, “Шегині” – 1500, “Краківець” – 2500, “Чоп” – 6800, “Рені” – 1900). Причому фінансування будівництва усіх пунктів здійснювалося виключно за рахунок економії власних коштів Служби з фонду розвитку митної системи.

У цілому ж в Україні на грудень 1999 року збудовано та відкрито за постійною схемою 20 міжнародних та 7 міждержавних автомобільних ПП.

Таким чином, сьогодні Україна володіє значною мережею пунктів пропуску через митний кордон. Їх загальна кількість становить 254, з яких 134 автомобільних (серед них – 48 міжнародних, 32 – міждержавних).

Розглянемо ситуацію щодо організації митного контролю, що склалася на кордонах України з нашими сусідами.

На кордоні з Польщею (543 км) діє 8 автомобільних пунктів пропуску. Всі вони побудовані за постійною схемою. Через ці пункти щодобово переміщується понад 4,4 тис. транспортних засобів. Це, практично, наші головні ворота в Західну Європу.

Із метою спрощення та прискорення процедури митного контролю вантажів та вантажного автотранспорту в січні 1998 року на кордоні з Польщею відкрито найбільший у Східній Європі міжнародний автомобільний пункт пропуску “Краківець-Корчова”, який стане однією з ланок майбутньої міжнародної автомагістралі А-4 “Лісабон-Кавказ”. Прикордонно-митний перехід із пропускною спроможністю 2500 легкових автомобілів на добу споруджено з урахуванням вимог європейських стандартів.

Відкриття нового пункту пропуску відбулося в урочистій обстановці в присутності Президента України Леоніда Кучми і Президента Республіки Польща Олександра Кваснєвського. Виступаючи на урочистостях, Леонід Кучма зазначив, що відкриття переходу – це реальний внесок у процес європейської інтеграції.

Світова практика свідчить: функціональне поєднання траси та відповідно облаштованих об’єктів митних служб – необхідна умова забезпечення швидкого, надійного і комфортного переміщення вантажів і людей. Це основа високоякісного сервісу, здійснення різноманітних прикордонномитних процедур та формальностей. Тому важливою ланкою облаштування нового переходу стала розбудова сервісної зони пункту пропуску “Краківець”: складських приміщень, майданчиків для обробки і зберігання широкої номенклатури товарів, комплексу сервісного обслуговування, об’єктів харчування та торгівлі, банківсько-страхувального та юридичного обслуговування, транспортно-експедиційних послуг.

Знаменною подією для Львівського регіону і наших польських сусідів стало відкриття Краківецького переходу для пропуску вантажівок, яке відбулося 15 лютого 2000 року. Адже через ПП “Краківець” пролягає найкоротший шлях до країн Західної Європи, і ним вже почали користуватися наші підприємці та перевізники. Одночасно тут відкрито новий автопорт, який зможе приймати до тисячі автомобілів на добу. А це ще один плюс для широкого використання цього пункту пропуску.

Пункт пропуску “Краківець” працює ще не на повну потужність, але вже скоро він візьме на себе весь тягар міжнародного вантажного пропуску товарів і допоможе краще “зв’язати” Північне і Балтійське моря з Чорним морем.

Із метою збільшення пропускної спроможності діючих пунктів пропуску на польсько-українському кордоні Державною митною службою здійснюються підготовчі організаційні заходи до відкриття міжнародного автомобільного пункту пропуску “Смільниця” (Україна) – “Кросьценко” (Республіка Польща).

Цей пункт має дуже вигідне географічне положення (недалеко від польсько-словацького кордону). І його введення в дію дасть змогу зменшити навантаження не лише на пункти пропуску на українсько-польському кордоні, але й на міжнародний автоперехід “Ужгород–Вишнє–Нємецьке” (словацько-український кордон). Проектна пропускна спроможність автопереходу на добу – до 800 автомобілів.

У зв’язку з тим що автомобільна дорога, прокладена до пункту пропуску “Смільниця”, за своїми технічними характеристиками не розрахована на пропуск вантажних автомобілів та пасажирських автобусів, затримується надання цьому ПП статусу міжнародного. Прийнято рішення на першому етапі орієнтувати цей пункт на пропуск легкових автомобілів, мікроавтобусів та вантажних автомобілів вагою до 3,5 тонни. Це рішення погоджено з митними, прикордонними службами та керівництвом Кросьценківського воєводства Республіки Польща.

На жаль, впровадження сучасних західноєвропейських технологій митного контролю в пунктах пропуску на спільному українсько-польському кордоні стримується через нестачу коштів як з боку України, так і Польщі. Це значно ускладнює зусилля митних органів Сторін щодо вдосконалення порядку проходження пасажирів і товарів через спільний кордон. Але зацікавлені у розширенні міжрегіонального співробітництва українські й польські зовнішньоекономічні структури покладають в цьому плані великі надії на допомогу ЄС в межах програм РНАRЕ і ТАСІS.

На кордоні з Словаччиною (98,5 км) та Угорщиною (135,1 км)  діють  7 автомобільних пунктів пропуску, через які за добу переміщується понад 6 тисяч транспортних засобів. Найбільша кількість транспортних засобів проходить через міжнародні пункти пропуску “Чоп” та “Ужгород”.

Незабаром Держмитслужба планує розгорнути будівельно-монтажні роботи по розширенню та реконструкції пунктів пропуску “Чоп” і “Тиса”. З цією метою в Брюсселі, у штаб-квартирі керівництва програми ТАСІS було проведено тендер з визначення підрядної організації, яка здійснюватиме реконструкцію цих ПП. І хоча в тендері взяли участь 12 зарубіжних проектно-будівельних фірм, переможцем було визнано українське підприємство “Струм” з Вінниці. Підготовча робота на будівельних майданчиках на згаданих вище пунктах пропуску вже почалася.

На кордоні з Румунією (625,41 км) діють 14 автомобільних пунктів пропуску. Вони зв’язують Україну і держави СНД з Балканами, Туреччиною, Близьким Сходом. Серед цих пунктів пропуску: два міжнародні (“Дякове” та “Порубне”) і один міждержавний перехід (“Рені”). Найінтенсивніший рух транспорту здійснюється через пункт пропуску “Порубне” (близько 400 транспортних засобів на добу). Всі ці пункти пропуску потребують модернізації. На реконструкцію лише пункту одного ПП “Дякове” потрібно 2,5 млн грн.

На кордоні з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Молдова.

Ураховуючи необлаштованість кордонів з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова, митний контроль на цих напрямках, що був організований з Республікою Молдова у 1992 році, а з Республікою Білорусь і Російською Федерацією лише у 1993 році, здійснюється, здебільшого, у пунктах пропуску, обладнаних за тимчасовою схемою. Це означає, що:

особовий склад контрольних служб працює в тимчасових приміщеннях типу “вагончик”, розміщених, як правило, на узбіччі доріг, що не завжди мають огорожу;

пункти пропуску нерідко розташовуються на значній  віддаленості від лінії проходження кордону, що, в окремих випадках, створює сприятливі умови для незаконного переміщення товарів поза пунктами пропуску по об’їзних ґрунтових дорогах;

відсутні належні умови для стягнення платежів, зберігання конфіскованих предметів тощо;

як правило, бракує належного освітлення території пункту пропуску, модулів для поглибленого митного огляду, місць для затриманого та не пропущеного транспорту;

територія пункту пропуску не спланована з урахуванням багатосмугового пропуску автотранспорту, окремо для вантажівок, окремо для легкових автомобілів;

немає необхідних сервісних умов для громадян, що переміщуються через митний кордон.

Переміщення громадян, вантажів і транспортних засобів через українсько-білоруський кордон (975 км) здійснюється через 13 автомобільних пунктів пропуску, 8 з них мають статус міжнародних, 5 – міждержавних. Більшість із ПП облаштовано за тимчасовою схемою (один із них – “Вільча” в зоні відчуження Чорнобильської атомної станції).

Найбільша кількість автотранспортних засобів перетинає кордон у пунктах пропуску “Нові Яриловичі” та “Виступовичі”, які працюють у режимі постійної схеми (до 550 транспортних засобів щодобово у кожному пункті пропуску).

Під час роботи у лютому 1997 року спільних прикордонних експертних груп України і Білорусі білоруська сторона повідомила, що для облаштування білоруських пунктів пропуску на кордоні з Україною виділено близько 70 млн доларів США. Митна служба України, на жаль, таких коштів не мала. Бюджетними асигнуваннями вони також не передбачені, хоча будівництво постійних пунктів пропуску на білоруській ділянці кордону вкрай необхідно для забезпечення переміщення людей і вантажів на маршрутах Південь (Балкани)– Україна – Північ Росії – Прибалтика і далі на Скандинавію.

Згідно з міжурядовою Угодою про пункти пропуску між Україною та Російською Федерацією (довжина кордону 2484 км) передбачено відкриття 29 автомобільних пунктів пропуску. На травень 1998 року тут було відкрито 24 таких пункти, з них 23 – за тимчасовою схемою. На січень 2000 року кількість автомобільних ПП, що працюють за постійною схемою на цьому напрямку кордону помітно збільшилась і становить 7 пунктів пропуску (“Грем’яч”, “Бачівськ” (перша черга), “Довжанський”, “Новоазовськ” (перша черга), “Сеньківка”, “Плетенівка”, “Чугунівка”).

У березні 1998 року завершено реконструкцію найбільшого на кордоні з Росією автомобільного пункту пропуску “Готивка”. На 12 смугах, що відкрито на цьому пункті, він здатний пропускати до 10 тис. автотранспортних засобів на добу. Оригінальний проект, продумана компоновка службових приміщень, сучасна інфраструктура пункту приваблюють не лише наших професіоналів-митників і будівельників, але й зарубіжних спеціалістів. І недаремно. Потужні ПЕОМ, унікальна вітчизняна установка “Поліскан” для здійснення контролю автомашин без їх розвантаження, супутниковий зв’язок – усе це й багато іншого – свідчення, що українські митниці і ПП вже облаштовуються за технологіями третього тисячоліття.

У зв’язку зі стрімким зростанням цін на паливно-енергетичні ресурси виникла гостра необхідність забезпечення митних комплексів та пунктів пропуску теплом і гарячою водою. Рішення було знайдено – будувати автономні котельні, які працюватимуть на природному газі та рідкому паливі. Ця перспективна пропозиція дала можливість не лише скоротити тер мін будівництва, але й на 30 % здешевити його вартість. Через кілька місяців такі котельні вже працювали в Академії митної служби, адмінбудинках Західної та Київської регіональних, Феодосійської, Луганської, Глухівської, Рівненської митниць. Вважаю, що майбутнє у розвитку наших теплосистем саме за впровадженням цієї надійної і недорогої технологічної схеми. І не лише в митній системі.

На українсько-молдовському кордоні (1191 км) діє 68 автомобільних пунктів пропуску, з них 14 мають статус міжнародних, 16 – міждержавних, 38 – місцевого значення. На цій ділянці кордону найбільш інтенсивний рух транспорту йде через міжнародні пункти пропуску “Кучурган” і “МогилівПодільський” (відповідно до 1000 та 750 транспортних засобів на добу),  які з 1996 року працюють за постійною схемою.

Робота з розбудови митного кордону продовжується. Адже Україна – транзитна держава, вона має на належному рівні забезпечити міжнародні переміщення вантажів.

 

Транзитні маршрути

 

Не можна не відзначити вигідне географічне положення України як транзитної держави, що пов’язує Європу з південними, середньоазіатськими державами та Далеким Сходом. Це положення на фоні перевантаження і перенасичення європейських транспортних вузлів створює передумови для інтеграції України у міжнародну транспортну систему.

Для підтвердження цієї тези визначимо основні транспортні магістралі, що проходять через Україну:

країни Західної і Центральної Європи – країни СНД; країни Південної Європи і Близького Сходу – країни СНД;

країни Західної Європи, Балтії, Скандинавії – Індія, країни Центральної Азії, Далекого Сходу;

  країни Західної Європи, Балтії, Скандинавії – Китай, країни Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу.

Відповідно до цих напрямків, за рішенням Кабінету Міністрів України, планується створення транспортних коридорів, визначених Європейським Співтовариством і Другою Пан’європейською конференцією міністрів транспорту європейських країн як складові частини європейської мережі міжнародних транспортних коридорів:

коридор № 3 – Берлін (Дрезден) – Вроцлав – Львів – Київ;

коридор № 5 – Трієст – Любляна – Будапешт (Братислава) – Львів;

коридор № 7 – Дунайський (водний); коридор № 9 – Гельсінкі – СанктПетербург – Мінськ (Москва) – Київ – Кишинів (Одеса) – Димитровград (ЄС дана попередня згода на продовження коридору до Олександрополіса).

Під час виконання цього рішення на західних кордонах України у пунктах пропуску, які розташовані на основних транзитних напрямках, започатковано будівництво спеціалізованих автопортів з відповідними підприємствами сфери обслуговування, відкрито лінії поромного сполучення південних портів України з країнами Чорноморського басейну, зокрема, з Грузією, Туреччиною і Болгарією.

Візьмемо для прикладу поромну переправу “Іллічівськ – Поті”. Вона почала працювати з грудня 1996 року. Корисність цієї переправи у тому, що вона пов’язує європейський ринок з азіатським, прискорює транзит вантажів та є своєрідним мостом з дружніми країнами Закавказького регіону. За ці роки здійснено сотні рейсів поромами “Герої Плевни” та “Герої Шипки”, іншими кораблями. З Грузії до України і в зворотному напрямку перевезено тисячі пасажирів і транспортних засобів, сотні вагонів і контейнерів.

Однак поромна переправа потребує подальшої уваги як з боку Мінтрансу України, так і митної служби. Йдеться про збільшення товарообігу, належне облаштування території порту і пункту пропуску “Іллічівськ– Поті”, створення сервісних умов для пасажирів, будівництво комплексу митних складів тощо. У цьому плані й ведеться спільна робота транспортних структур, Держмитслужби, торгового порту та Іллічівської митниці.

Україна, територія якої за часів існування СРСР мала глобальне стратегічне значення, на сьогоднішній день володіє широкою мережею залізничних та автомобільних шляхів, морських, річкових портів і поромних переправ, цілком придатних для переміщення значних обсягів зовнішньоторговельних вантажів будь-якої номенклатури.

Висока кваліфікація працівників українських підприємств транспортноекспедиційної інфраструктури, співробітників митних органів і контролюючих служб, поруч із упровадженням в Україні сучасних законодавчих положень щодо питань організації транспортних перевезень, які відповідали б вимогам міжнародних конвенцій, надають національним та іноземним перевізникам широку можливість використовувати транспортну мережу України для швидкого просування товарів як на європейські, так і на азіатські ринки.

Перспективи подальшого розвитку українських ділянок міжнародних транспортних коридорів, розбудова митної інфраструктури, сприяння розвитку шляхобудування, переобладнання українських залізниць до рівня світових стандартів, уведення у дію нових поромних переправ створюють цілком реальні умови для залучення іноземних інвестицій у розвиток транспортної мережі й митної галузі України.

 

Оформлення та пропуск вантажів громадян

 

Органи Держмитслужби України забезпечують митний контроль та митне оформлення зовнішньоекономічних операцій на всій території держави. Через відкриті  на  митному  кордоні  України  134  автомобільних, 43 залізничних, 36 авіаційних, 41 морський та річковий пункти пропуску щоденно переміщуються 160–180 тис. громадян, 48 тис. одиниць різних видів транспортних засобів.

Протягом 1999 року митницями України було оформлено 297 млн тонн вантажів, 1146 тис. вантажних митних декларацій, пропущено через митний кордон 206,8 млн тонн вантажів. При цьому майже 50 % вантажів пропущено митницями Чорноморського (61,8 млн  тонн)  та  Східного  (36,3 млн тонн) регіонів. У середньому одним працівником митниці 1999 року було оформлено 16,7 тис. тонн вантажів та 64 ВМД.

Протягом 1999 року через митний кордон України пройшло 46,8 млн громадян, при цьому 84 % від цієї кількості перемішувалися через сухопутні кордони. З них:

через кордон з Російською Федерацією пройшло 16,6 млн осіб (42,3 % від загальної кількості осіб, що перетнули сухопутні кордони України);

через кордони з Республікою Молдова – 6,5 млн осіб (16,5 %); через кордон з Польщею – 5,4 млн осіб (13,8 %);

через кордон з Республікою Білорусь – 5,7 млн осіб (14,5 %);

через кордон з Угорщиною і Словаччиною – 4,4 млн осіб (11,3 %); через кордон з Румунією – 650 тис. осіб (1,6 %).

 

Повітряні перевезення

 

На території України діють 36 авіаційних пунктів пропуску, 17 з яких мають статус міжнародних, а 19 – міждержавних. Митний контроль та оформлення пасажирів і вантажів у цих пунктах здійснюють Бориспільська митниця (безпосередньо підпорядкована центральному апарату Державної митної служби) та інші митниці.

Основні пасажиропотоки у 1997–1999 роках зафіксовано в аеропортах “Бориспіль”, “Одеса”, “Донецьк”, “Дніпропетровськ”, “Сімферополь”.

В аеропорту “Бориспіль” успішно здійснюється митний контроль з використанням “зеленого і червоного коридорів”. Цей метод максимально скорочує час перебування пасажирів у пункті пропуску, помітно підвищує рівень обслуговування. Цими коридорами пасажир може перетинати кордон за своїм вибором. Якщо він вважає, що у нього немає питань до митниці, то може вільно йти через “зелений коридор”. Це найбільш зручний спосіб перетинання митного кордону України, тому ним користується значна кількість пасажирів. Набутий досвід дав можливість створити умови для впровадження цього методу контролю і в інших аеропортах, зокрема в Сімферополі, Дніпропетровську, Одесі.

Бориспільська митниця – своєрідні “повітряні ворота” України. Вона розпочала свою роботу 34 роки тому, коли аеропорт приймав 3–4 літаки на тиждень. За даними 1999 року, в середньому порт забезпечує 66 вильотів (прильотів) літаків на добу практично у всі країни світу. За 1999 рік Бориспільська митниця оформила близько 1,4 млн пасажирів, 24 249 літаків (для порівняння: у 1992 році – близько 370 тис. пасажирів). Через Бориспіль здійснюють рейси понад 30 авіакомпаній України і світу.

Митники Бориспільської митниці вживають активних заходів у боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил. Серед найзначніших їх здобутків за останні роки – затримання 6 кг кокаїну та 2 кг героїну. Всього ж в аеропорту “Бориспіль” протягом 1998–1999 років митниками затримано іноземної валюти, що незаконно переміщувалася через митний кордон, на загальну суму 4 млн 393 тис. грн; золота, інших дорогоцінних металів і цінностей на суму понад 138 тис. грн.

Водночас бориспільськими митниками спільно зі Службою безпеки України, іншими правоохоронними органами попереджено вивезення за кордон багатьох культурних та історичних реліквій нашої держави, в тому числі ікон, старовинних манускриптів, унікальних колекцій орденів, ювелірних виробів. У результаті чимало народних реліквій, які контрабандним шляхом вивозилися за межі України, повертаються додому, а горе-ділки, які вирішили жирувати на такому бізнесі, притягуються до відповідальності. Так, громадянин України Р. кілька років скуповував ордени, медалі та військове спорядження. 40 кг цих предметів він, з приховуванням від митного контролю, намагався відправити до Амстердама для продажу “комерсантам” антикваріату, але був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Досить  оригінальним  способом  вирішила  вивезти  до   Тель-Авіва 40 золотих монет царської чеканки громадянка С. Вона загорнула їх у поліетилен, потім у пінопласт і законсервувала у банці з абрикосами. Та марно. Бориспільські митники “не дали добро”, і золото було конфісковано.

Спільно з представниками Служби безпеки України була проведена результативна операція щодо припинення незаконного вивезення за межі держави великої колекції художніх цінностей. При проведенні митного контролю пасажирів авіарейсу “Київ–Будапешт” у громадянки Росії виявлено 16 незадекларованих картин XIX – початку XX століть та 4 унікальних гобелени за сюжетами казок Івана Білібіна. Згідно з висновками експертів, вилучені твори мають виняткову культурну цінність. Серед затриманих митниками картин раритетні роботи Зингера “Жіночий портрет” та Івана Шишкіна “Гурзуф” і “Лісовий пейзаж”.

Усього ж за 1998–1999 роки Бориспільською митницею затримано 2280 різних історичних та культурних цінностей, що незаконно вивозилися за межі нашої держави. Щомісяця митники вилучали у недоброзичливих “гостей” і наших “земляків” – правопорушників 80–100 предметів старовини, культури та мистецтва, які нелегально вивозилися за кордон.

 

Розбудова митної інфраструктури

 

Виходячи зі стратегічних завдань Державної митної служби, принципове значення в роботі центрального апарату і митниць надається питанням розвитку митної інфраструктури, облаштуванню пунктів пропуску, сфери обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й пасажирів, налагодженню сервісних послуг, які б відповідали сучасним міжнародним стандартам. Адже митниця завжди була і залишається національною структурою, яка першою формує думку іноземців про нашу державу та її громадян.

Саме вона є самобутнім обличчям країни, її офіційними воротами. Належним облаштуванням кордону держава засвідчує рівень своєї цивілізованості та економічної захищеності.

Ураховуючи все це, ми й визначили заходи щодо розбудови кордону та подальшого розвитку митної інфраструктури. Значний тягар цієї роботи ліг на плечі наших проектувальників та будівельників. А зроблено і справді чимало. За останні роки введено в дію службово-виробничі будинки Державної митної служби, Центральної енергетичної митниці та Інформаційно-аналітичного митного управління, Подільської та Західної регіональних митниць, Куп’янської, Мостиської, Чернігівської, Чопської, Вадул-Сіретської, деяких інших митниць; проведено реконструкцію адміністративних будинків Чорноморської регіональної та Херсонської митниць. Завершено реконструкцію комплексу споруд Автомобільного митного господарства, Постачального митного господарства, Академії митної служби України.

І кожна нова митниця, кожен новий автоперехід, у розбудову яких вкладено чимало сил будівельників і митних колективів, є самобутнім зразком митної архітектури.

Візьмемо,  наприклад,  Севастопольську  митницю,  яку  вже   понад 20 років очолює висококласний професіонал, державний радник митної служби III рангу Леонід Миколайович Рудкін. За його активної участі на території Морського торгового порту побудовано чудову сучасну митницю. На підтвердження того, що саме тут проходить морський кордон Української держави, унікальна за своїми виробничими можливостями та інтер’єром митна споруда набрала обрисів білосніжного судна, що мчить хвилями Чорного моря. Усі службові приміщення митниці та берегових митних постів і пунктів пропуску ретельно продумані з точки зору оснащення, прийому капітанів, а також персоналу і пасажирів суден та оптимального розміщення співробітників. Усі вони обладнані сучасною технікою та засобами зв’язку.

Окремо слід сказати про будівництво митного комплексу столичної митниці, який є унікальним не тільки для України, але й для Східної Європи.

Київська регіональна митниця, яку очолює ініціативний і досвідчений фахівець митної справи, заслужений юрист України Олександр Іванович Симонов, посідає особливе місце в єдиній системі митних органів України. Адже в Києві та Київському регіоні сконцентровані основні імпортери та експортери товарів, головні бази постачання ринку країни. До того ж саме у Києві перехрещуються головні автомобільні, залізничні та повітряні шляхи сполучення, що з’єднують Україну з усім світом.

Якщо ж говорити про виробничий та фінансовий потенціал Київської “регіоналки” – то це найбільш важлива та рентабельна митниця країни. Досить зазначити, що в митниці акредитовано понад 17 тис. суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а її внесок у скарбницю держави за останні роки становив 25–30 % усіх митних платежів Держмитслужби до бюджету. І водночас співробітники цієї розгалуженої митної установи працювали в дуже скрутних побутових і санітарно-гігієнічних умовах. І це ще не все. Київська регіональна митниця фактично не мала єдиного службового приміщення. Окремі відділи розташовувалися в чотирьох різних районах Києва. Це спричиняло збільшення часу, необхідного для проведення митного оформлення, і, природно, викликало невдоволення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Зрештою, і оренда приміщень розкиданих по місту відділів, коштувала чимало.

Усе це, а також стрімкий розвиток Київського мегаполісу, збільшення його ролі в зовнішньоекономічних стосунках держави з багатьма країнами планети, потребували кардинального рішення щодо організації митної справи в столиці.

Зважаючи на таку ситуацію, мною у лютому 1996 рокубуло прийнято рішення про придбання будівлі одного із занедбаних цехів АТ “Меридіан” на вулиці Лепсе для її подальшої перебудови під сучасний митний комплекс. Скажу відверто – оформлення необхідної документації, бюрократична тяганина із відведенням земельної ділянки, встановлення договірних відносин з проектувальниками і будівельниками, придбання необхідних матеріалів і обладнання – далися всім нам нелегко. Але читачі зрозуміють, з якою радістю я, вже працюючи у Службі безпеки України, у січні 2000 року взяв участь в урочистому відкритті цієї унікальної митної споруди.

Семиповерховий будинок митниці має загальну площу понад 23 тисячі квадратних метрів. Тут розташовані спеціальні термінали для огляду великогабаритних вантажівок, матеріально-технічні, інформаційно-аналітичні, фінансові, оперативні та інші служби митниці. Гордістю нової митниці, її головним економічним потенціалом є 10 тисяч квадратних метрів сучасних складів, на які митники поклали великі сподівання в плані збільшення фінансових надходжень до бюджету.

Економічна перевага митниць такого грандіозного масштабу – очевидна. І ця величезна митна споруда саме є своєрідним еталоном для недалекого майбутнього всіх митних установ України. Більше того, еталоном не лише за своєю пропускною спроможністю та солідною фінансовою прибутковістю, але й за високим, справді міжнародним, рівнем обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, за реальними можливостями одночасного здійснення десятків експортно-імпортних операцій, а звідси – й за привабливістю таких митних комплексів для широкого кола національних товаровиробників та зарубіжних інвесторів.

Однак не лише столичний митний комплекс обладнано за сучасним європейським і світовим рівнем. Більшість нових або реставрованих за останні п’ять років адмінбудинків митниць, багатьох митних постів сьогодні забезпечено автономною електроенергією, компресорно-трансформаторними підстанціями, локальними обчислювальними мережами, автономними міні-АТС, необхідним електронним обладнанням, супутниковим зв’язком. Одним словом, тут створено належну технічну базу для подальшого вдосконалення роботи на рівні міжнародних стандартів.

 

Морські та річкові перевезення

 

У морських та річкових портах України відкрито 41 пункт пропуску, з них 8 – на базі міжнародних річкових портів (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Миколаїв та інші) і 33 – на базі Одеського, Севастопольського, Маріупольського, Миколаївського, Херсонського, Ізмаїльського, Іллічівського, Ялтинського та інших морських портів.

Найбільші обсяги вантажоперевезень серед морських митниць мають Чорноморська регіональна митниця, Іллічівська, Маріупольська, Придунайська та Миколаївська митниці. Так, Чорноморською регіональною митницею у 1999 році пропущено 25,5 млн тонн вантажів (12,4 % всіх вантажних перевезень) Іллічівською –11 млн тонн (5,3 %). Обсяг пропущених вантажів одним працівником на цих морських митницях становив: по Іллічівській митниці – 44,5 тис. тонн, по Черноморській регіональній – 34,3 тис. тонн.

Одним із важливих напрямків роботи морських митниць є виявлення і припинення нелегальних каналів переміщення наркотиків та контрабандних товарів. Наведемо кілька прикладів затримання контрабандних вантажів:

на поромний комплекс морського порту “Іллічівськ” прибув автомобіль марки “Вольво” з контейнером, який слідував транзитом через Україну до Греції. Згідно із супровідними документами в контейнері було 18 тонн посуду. Досвідчені фахівці-митники звернули увагу на незвичайне розташування вантажу (передня частина контейнера була завантажена картонними коробками з посудом майже до верху; решта ж запакованого в папір і перев’язаного шпагатом посуду була розкидана). Ретельна перевірка підтвердила сумніви професіоналів. Під коробками було виявлено виконану на дереві унікальну старовинну ікону XVI сторіччя “Спас Уседержитель”, яка, за висновком експертів, оцінюється в 10 тис. доларів США;

під час митного огляду контейнерів з чаєм, що переміщувалися на турецькому теплоході “Алтай Джели Б32”, виявлено 795 ящиків сигарет “Магна” на суму 75,5 тис. доларів США (Чорноморська регіональна митниця);

під час митного контролю поромного комплексу “Варна – Іллічівськ” виявлено спробу ввезення в Україну контрабандної партії віскі (33 480 пляшок) на загальну суму 124,5 тис. грн (Іллічівська митниця);

під час проведення митного контролю теплохода “Академік Ковалевський” вилучено 62 423 кг делікатесних продуктів харчування на суму 76 тис. грн, які турецька фірма намагалася незаконно ввезти на територію України (Євпаторійська митниця);

під час митного огляду рудовоза “Олександр Матросов”, який прибув із Гвінеї, на ходовому містку було знайдено п’ять прихованих від митного контролю невеликих коробів. В них було 33 живі папуги жако. Після оформлення відповідних документів, змучені довгою дорогою птахи були передані Державному зоопарку (Миколаївська митниця);

під час проведення митного контролю теплохода “Моніка Ехлер”, який прибув з м. Дубай (ОАЕ), виявлено прихований контейнер із запчастинами до автомобілів на загальну суму 44,8 тис. грн (Іллічівська митниця).

На жаль, матеріально-технічна база та митна інфраструктура морських митниць за браком бюджетних коштів не відповідає сучасним вимогам. У митників ще недостатньо катерів, контрольних ваг, рентгенапаратури, інших контрольних приладів, спеціального обладнання. У багатьох портах немає критих модулів та ангарів для проведення митного контролю й митного оформлення, що значно ускладнює процес вивантаження, перевантаження, митною контролю та охорони вантажів.

 

Гуманізація митної справи

 

Держмитслужбою здійснюються заходи щодо гуманізації та спрощення режиму контролю за переміщенням громадян і вантажів через авіаційні, морські, залізничні та автомобільні пункти пропуску. Вони дали можливість, не знижуючи надійності контролю, підвищити пропускну спроможність цих пунктів та лібералізувати окремі митні операції у напрямку гармонізації та уніфікації згідно з чинними міжнародними нормами. Для спрощення процедури митного контролю в пунктах пропуску, створення сприятливих умов перетину громадянами митного кордону України наказом Держмитслужби від 24 травня 1996 року запроваджено вибірковий контроль їхніх речей, валюти та цінностей.

Водночас уводиться спрощена система митного контролю, яка одержала назву “зеленого і червоного коридорів”. На першому етапі, як зазначалося вище, вона була введена в авіаційних митницях.

Незабаром ця практика почала застосовуватись і “сухопутними” митницями, зокрема, на польсько-українському кордоні. Вперше її введено на автопереходах: “Рава-Руська – Гребенні і Верхграта”, “Краківець–Корчова”, “Шегині–Медика”, “Ягодин–Дорохуськ”, “Устилуг–Зосин”, “Чоп–Захонь”.

Принцип “зеленого коридору” запроваджується і до добросовісних суб’єктів підприємницької діяльності. Урядом України прийнято рішення (Постанова Кабінету Міністрів України “Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності” від 14 квітня 1999 року) щодо скасування ряду нетарифних обмежень відносно суб’єктів підприємницької діяльності, до яких упродовж їхньої роботи на зовнішньому ринку не було претензій з боку фінансових і контролюючих органів. Наприкінці 1999 року визначено й перші вітчизняні підприємства, яким під час здійснення експортноімпортних операцій надаватиметься режим сприяння.

З метою скорочення часу митного оформлення і спрощення митних процедур у деяких пунктах пропуску на кордоні з нашими сусідами запроваджено спільний митний контроль.

На кордоні з Польщею. 17 березня 1997 року було підписано Угоду між Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Державною митною службою України і Прикордонною вартою Республіки Польща, Головним митним управлінням Республіки Польща про співробітництво при здійсненні контролю осіб, транспортних засобів та товарів, що перетинають українсько-польський кордон у пункті пропуску “Устилуг– Зосин”. З квітня 1997 року сторони приступили до практичного виконання положень Угоди. І вже перший рік експерименту виявився успішним. Завдяки спільним діям польських і українських митників значно скоротилися черги автотранспорту перед лінією спільного кордону, збільшилась пропускна спроможність ПП. Зараз ведуться переговори щодо організації спільного митного контролю в пункті пропуску “Ягодин–Дорохуськ”.

На кордоні з Молдовою. Спільний митний контроль у пунктах пропуску на українсько-молдовському кордоні проводиться вже понад п’ять років. Перший етап організації такого контролю розпочато в пунктах пропуску “Мамалига–Крива” та “Россошани–Брічень”. Згідно з Угодою між Урядами наших країн від 11 березня 1997 року спільний контроль здійснюється в міжнародних автомобільних ПП: “Мамалига–Крива”, “Кельменці–Ларга”, “Россошани–Брічень”, “Кучурган–Первомайськ”, “Маяки– Удобне–Паланка” (“Тірас”). Крім того, в міжнародному залізничному пункті пропуску “Кучурган– Первомайськ” установлено спільний контроль залізничних поїздів.

На кордоні з Росією. Спільний контроль на українсько-російському кордоні розпочато як експеримент з 16 вересня 1999 року на ділянці залізниці “Харків–Бєлгород”. Підставою для його здійснення став “Протокол між Державною митною службою України та Державним митним комітетом Російської Федерації щодо експерименту щодо організації спільного контролю за товарами, що переміщуються через українсько-російський кордон у міжнародних пасажирських поїздах”. За час проведення експерименту (вересень 1999 – березень 2000) оглянуто 582 пасажирських поїзди, заведено 52 справи про порушення митних правил, виявлено 2 випадки переміщення наркотиків. Розглянувши в квітні цього року підсумки спільної роботи, представники митних органів Сторін констатували, що в результаті скоординованих дій оглядових нарядів поліпшились умови перетину українсько-російського кордону фізичними особами, підвищилась якість огляду вагонів, створено додаткові можливості для обміну інформацією щодо здійснення або підготовки до здійснення контрабанди та інших митних правопорушень. Обидві Сторони позитивно оцінили результати проведення експерименту та погодились, що його необхідно продовжити. На наступному етапі спільний контроль проводитиметься як під час стоянки поїздів на станціях Харків і Бєлгород, так і під час їх руху.

Спільний митний контроль, за його чіткої і цілеспрямованої організації, має значні переваги перед односторонніми формами контролю. У виграші тут і пасажири, і підприємці, і, звичайно, митники. Це давно зрозуміли в країнах Західної Європи. На спільний митний контроль зі своїми західними сусідами вже кілька років тому перейшли й наші колеги в Польщі, Словаччині, Угорщині, Чехії. І добре, що Держмитслужба України, ставши на перевірений шлях, активно працює над поширенням цієї позитивної практики і досягненням домовленостей щодо здійснення спільного контролю з усіма суміжними країнами.

Із метою інтенсифікації та лібералізації митної справи Держмитслужбою впроваджується нова форма організації митного оформлення та контролю вантажів у спеціально облаштованих автомобільних терміналах (автопортах), розташованих на під’їздах до кордону. За такої схеми роботи на лінію кордону надходять вже повністю оформлені транспортні засоби, що веде до значного прискорення товарообігу, скорочення терміну здійснення митного контролю і, як результат, до ліквідації будь-яких черг.

Із погляду організації митного контролю, автопорт забезпечує чіткий рух автотранспорту, що перетинає державний кордон, створює належні умови для здійснення митного контролю, і, в разі необхідності, можливості для виведення із “зеленого” коридору автотранспорту, що затримується контрольними службами, з метою більш детального огляду.

Перший автопорт було відкрито у 1997 році на українсько-угорському кордоні в пункті пропуску “Чоп”. Потім аналогічні термінали з’явилися на нашому кордоні з Польщею в ПП “Шегині” і “Краківець”, а також на українсько-російському кордоні в пункті пропуску “Гоптівка”. На черзі – створення автопорту на кордоні з Білоруссю біля ПП “Нові Яриловичі”, де вже здійснюються необхідні будівельно-монтажні роботи.

З огляду на позитивні результати роботи автопортів прийнято рішення поширити практику їх організації не лише в пунктах пропуску на кордоні, але й у внутрішніх митницях. Такі автопорти, а точніше – великі вантажні митні комплекси, вже відкрито у Києві, Одесі, Сімферополі, Дніпропетровську.

Проблеми гуманізації митної справи мають особливе значення не лише для перевізників вантажів, але й, головним чином, для пасажирів, туристів, а також громадян, що проживають у прикордонні і через обставини повинні часто перетинати кордон. У митній справі немає дрібниць, і в зоні відповідальності митника, поруч із захистом економічних і політичних інтересів Держави, завжди повинна бути людина.

Наведу такий приклад. На Луганщині, на самому сході України, є райцентр Мілове – невелике містечко, яке межує з таким самим, але російським районним селищем Ростовської області – Чертково. По суті, Мілове–Чертково – єдиний населений пункт з однією залізничною і однією автобусною станцією, з одним базаром, крамничками та криницями, що розташовані майже поруч, але по різні боки вулиці, яка стала державним кордоном між Російською Федерацією та Україною. І сьогодні на протилежному боці вулиці живуть рідні брати, сестри, діти або онуки, але з різними паспортами і громадянством. При цьому деякі міловчани продовжують працювати в Росії, а чертківці – в Україні. І по кілька разів на день переходять митний кордон.

Як же працювати в цих умовах українським і російським митникам?

Викопати широчезний рівчак посеред вулиці? Натягнути “колючку”?

Заборонити ходити у гості або відвідувати сусідську лавку?

Звичайно – ні! Працівники митного поста “Мілове” Старобільської митниці, за домовленістю з російськими колегами, знайшли правильний, я б сказав, єдино можливий вихід зі становища, що склалося на цій ділянці кордону. Керуючись чинним законодавством України вони рішуче протистоять будь-яким порушенням митних правил і водночас доброзичливо, з розумінням ставляться до громадян, для яких щоденне переміщення через кордон стало життєвою необхідністю.

Щоденно чергова зміна митників на автомобільному пункті пропуску “Мілове–Чертково” оформлює близько 120 транспортних засобів і до 500 громадян України, Росії, інших держав, які перетинають кордон у службових, комерційних справах, їдуть у гості або у туристичні мандрівки в глибинні регіони України або Росії. І так само, як і на інших митницях, вилучають контрабанду, штрафують правопорушників, уважно перевіряють декларації. Що ж стосується місцевих жителів, то вони без будь-якого огляду і декларацій відвідують один одного, ходять на роботу, працюють на своїх городах, які часом розташовані на території сусідньої держави... Зрештою, і переважна більшість жителів Мілове–Чертково, як і громадяни багатьох інших прикордонних селищ, ставляться до митників із розумінням і повагою.

Як видно з наведених вище прикладів, Держмитслужбою України здійснюються ефективні заходи в напрямку спрощення та гуманізації митних формальностей. І це ще одне підтвердження того, що в Україні поступово формується нова сучасна митна система типу “митниця – для людини”, “митниця – для національного товаровиробника”, “митниця – для інвестора і добросовісного імпортера з будь-якої країни світу”.

 

Використання технічних засобів

 

Останнім часом помітно зросло технічне оснащення різних кримінальних структур, які використовують можливості нової техніки для переміщення через кордон наркотиків, зброї, вибухівки, радіоактивних речовин, контрабандних товарів. У таких умовах посилюється необхідність оснащення Державної митної служби адекватними засобами протидії кримінальним структурам.

Виходячи з необхідності розвитку власної науково-технічної бази, залучення до розробки та виробництва спеціальних технічних засобів митного контролю вітчизняних організацій, які мають практичний досвід роботи у створенні технічних засобів для потреб правоохоронних органів, Держмитслужбою була опрацьована Програма науково-технічного розвитку. Програма передбачає створення розробок високоефективного технологічного обладнання й методик для вдосконалення процесу митного оформлення товарів. Проектна та виробнича база цієї Програми – українські наукові установи й підприємства.

Завершені і проходять дослідну експлуатацію в митних установах, розроблені з участю спеціалістів Служби нові системи телеспостереження, методики ідентифікації складу речовин, бази даних інфрачервоних та ультрафіолетових речовин. Із найбільш значних завершених розробок треба назвати створення в Україні першого вітчизняного рентгенапарату для здійснення митного контролю.

Наведу перелік лише деяких дослідних зразків приладів, розроблених у рамках науково-технічної програми розвитку Держмитслужби:

детектор дорогоцінних металів, робота якого, на відміну від традиційного електрохімічного методу, заснована на принципі гамма-флуорисцентного аналізу;

прилад для виявлення та аналізу порожнеч у вантажах (товарах), що переміщуються через митний кордон, а також для встановлення незаявлених під час декларування предметів або цінностей;

прилад для ідентифікації наркотиків, в основу роботи якого закладено біосенсорний метод аналізу.

Дослідні зразки згаданих вище приладів проходять попередні випробування безпосередньо на митних постах в реальних умовах експлуатації. За результатами випробувань кожного з них прийматиметься рішення щодо організації серійного виробництва цих приладів.

Значні науково-методичні розробки, спрямовані на викриття контрабандистів та інших правопорушників, зокрема, у сфері боротьби з незаконним переміщенням наркотиків, має і Центральна митна лабораторія Держмитслужби України (ЦМЛ). Нині ЦМЛ – це багатопланова експертна установа з сучасним лабораторним обладнанням та унікальними можливостями для здійснення фізико-хімічних досліджень надзвичайно широкого спектра товарів та інших предметів, головна мета яких полягає у встановленні митної номенклатури товарів і матеріалів, що переміщуються через митний кордон України, уточненні їх класифікації та належності до відповідних контрольних списків. Високої оцінки заслуговує кадровий потенціал лабораторії. У ЦМЛ нині працюють 6 кандидатів наук і кількадесят висококласних професіоналів – хіміків, фізиків, аналітиків.

Наркотики і нафтопродукти, радіоактивні та отруйні речовини, алкогольні напої і кондитерські вироби, тютюн і харчові добавки, лікарські засоби і косметичні препарати – ось далеко не повний перелік товарів, що є об’єктами експертизи ЦМЛ.

І хоча науково-дослідна діяльність ЦМЛ, зі зрозумілих причин, широко не афішується, можна з упевненістю зазначити, що внесок її висококваліфікованих спеціалістів у справу боротьби з митними правопорушеннями досить вагомий. І маємо надію – зростатиме й далі.

 

3.  ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТНОЇ СЛУЖБИ, УЧАСТЬ У ФОРМУВАННІ ДЕРЖБЮДЖЕТУ

 

Фінансова політика Держмитслужби спрямована на забезпечення повноти справляння податків і зборів при здійсненні суб’єктами господарської діяльності експортно-імпортних операцій та своєчасне і в повному обсязі перерахування до Державного бюджету одержаних митницями коштів, а також на раціональний та обґрунтований підхід до використання державних асигнувань, на утримання та розбудову системи.

Пріоритетним напрямом діяльності митних органів є стягнення і спрямування у повному обсязі до Державного бюджету митних платежів. Показовий факт: останні п’ять років українська митниця повністю виконує й перевищує бюджетні зобов’язання, а саме:

1995 – 340 млн грн;

1996 – 1,24 млрд грн;

1997 – 2,73 млрд грн;

1998 – 3,04 млрд грн;

1999 – 4,74 млрд грн.

За рахунок чого досягнуто таке суттєве збільшення митних надходжень до Державного бюджету? Перш за все, це результат здійснення ефективної митно-тарифної політики, спрямованої на захист вітчизняного товаровиробника; посилення митного контролю за експортно-імпортними операціями та принциповою зміною технології обігу грошових коштів.

Узагалі в процесі опрацювання концепції розбудови митної системи України фінансова політика була визначена як один із пріоритетних напрямів нашої роботи.

Фінансова стратегія митної служби базується на нестандартних, прогресивних методах, спрямованих на наповнення Державного бюджету, прискорення обігу грошових коштів, на економію державних ресурсів.

При цьому Службою було поступово впроваджено систему переходу на ефективне управління фінансами.

1-й етап – централізація розрахунків. Із метою забезпечення повноти надходжень митних платежів було змінено систему розрахунків між установами та учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Для ефективнішого функціонування системи впроваджено централізований механізм розрахунків, який прискорив рух коштів до бюджету від 30 до 3 днів. На цю ж систему було переведено розрахунки ПДВ та акцизного збору.

Упровадження централізованої системи розрахунків з митних платежів дало змогу Службі здійснювати жорсткий контроль за їх проходженням на всіх етапах, максимально прискорити перерахування платежів до бюджету. Було впроваджено єдину схему справляння платежів, відповідно до якої:

учасник зовнішньоекономічної діяльності здійснює на рахунок митної установи передплату за митне оформлення;

протягом трьох банківських днів після оформлення митної декларації митниця перераховує отримані платежі на транзитний рахунок Служби в Національному банку і вже на наступний день кошти надходять до бюджету.

2-й етап – створення Єдиної системи банківського обслуговування та контролю за рухом коштів (ЄСБОК). Неабиякий ефект у впровадженні надійного контролю за проходженнями митних платежів дало створення єдиної системи банківського обслуговування установ та організацій митної служби Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль”.

До створення цієї системи у 1996 році митні установи обслуговувалися в п’яти різних банках. Розпорошеність рахунків, різний рівень технічного оснащення, відмінність програмного забезпечення ведення банківських операцій не давали можливості оперативно контролювати проходження митних платежів і забезпечувати таким чином повноту та своєчасність надходження коштів до державного бюджету.

З метою розв’язання цих проблем Державним митним комітетом України, за погодженням з Національним банком, Міністерством фінансів та Міністерством економіки, в 1996 році був проведений тендерний відбір банку на право обслуговування всієї митної системи. Заявку на участь у тендері подали 11 банківських установ.

Рішенням тендерного комітету переможцем відбору визначено банк “Аваль”, який взяв на себе цілу низку зобов’язань щодо справляння і спрямування у бюджет митних платежів, а саме:

забезпечення повного касово-розрахункового обслуговування всієї митної системи на безоплатній основі;

здійснення щоденної інкасації грошових коштів у національній та іноземній валюті;

створення мережі виносних робочих місць в митницях, митних установах, митних постах та міжнародних пунктах пропуску;

забезпечення щоденного надання до Держмитслужби зведеного балансу обігу грошових коштів у митній системі;

створення в кожній митній установі пунктів обміну іноземних валют та прийняття усіх готівкових платежів від учасників зовнішньоекономічних зв’язків та фізичних осіб;

інвестування частини одержаного прибутку в розвиток митної інфраструктури.

Створення ЄСБОК забезпечило контроль за проходженням митних платежів, повноту надходження коштів до Державного бюджету та стабільну роботу українських митниць у сфері нарахування та проходження митних платежів. За умовами співробітництва між Державною митною службою і банком “Аваль” в митних установах створено і функціонує (за даними на травень 2000 року) 283 безбалансових відділень банку та приписних кас. Банк відкрив понад 2000 нових робочих місць, створив єдину систему технічного забезпечення та комп’ютерного зв’язку між усіма митними установами.

Про економічну доцільність співпраці Держмитслужби з банком “Аваль” свідчать об’єктивні показники.

Орендна плата за приміщення, надані Службою для розміщення виносних робочих місць та приписних кас банку, разом з платою за комунальні послуги становила близько 270 тис. грн на рік.

Водночас витрати банку, пов’язані з обслуговуванням митної системи, становлять:

щорічні витрати банку – 15,1млн грн; одноразові витрати – 28,3 млн грн;

щорічний внесок у бюджет за користування коштами – 4,8 млн грн; пільга банку за користування приміщеннями – 0,27 млн грн.

Таким чином, економічний ефект від скорочення бюджетних витрат

на утримання митних органів у результаті функціонування створеної фінансово-банківської системи становить 14,8 млн грн щорічно.

За підсумками першого етапу виконання банком “Аваль” вимог тендеру вперше в державах – учасницях СНД вдалося створити галузевий банк для забезпечення діяльності й потреб митної служби. Завдяки цьому, ми отримали реальну можливість оперативно контролювати одержання й подальше проходження митних платежів в усіх митних установах, отримувати щоденний консолідований баланс обігу грошових коштів, що забезпечує надійне управління цими платежами.

3-й етап – використання частини банківських прибутків від обігу бюджетних коштів для інвестування митної системи. Відповідно до умов тендеру банк “Аваль” інвестує частину свого прибутку в розвиток митної інфраструктури, в тому числі шляхом участі у створенні системи супутникового зв’язку для забезпечення технологічних потреб митної служби.

У повному обсязі задіяно систему щоденної інкасації готівкових надходжень, а також обміну валют у зонах дії митних установ. Позитивно зарекомендувало себе і впровадження готівкових розрахунків учасників зовнішньоекономічної діяльності та фізичних осіб виключно через приписні каси банку “Аваль”. Уведення нового порядку сплати митних платежів через представництва банку дозволило вивільнити інспекторів митниць від роботи з готівкою, таким чином зосередивши їхню увагу на виконанні основних контрольних функцій. Більш того, це дало реальну можливість уникнути конфліктних ситуацій між митниками і платниками податків та запобігти зловживанням з боку поодиноких інспекторів при отриманні готівки.

Завдяки створенню Єдиної системи банківського обслуговування стало можливим і запровадження фінансових гарантій під час митного оформлення транзитних вантажів, що значно спростило контроль за їх проходженням територією України.

Працюючи над удосконаленням митної системи України, ми добре розуміли, що може дати Українській державі сучасна та ефективна митниця. Адже в країнах з розвинутою ринковою економікою митна служба стабільно є одним з основних джерел наповнення бюджету.

Звичайно, в обсягах коштів, що спрямовуються до бюджету, ми ще не могли конкурувати з митними службами провідних європейських держав.

Але суттєві зрушення в цьому напрямі – очевидні.

Внесок Митної служби до загального фонду Держбюджету становив:

– 1992 – 0,9 %;

– 1994 – 2 %;

–  1995 – 2,8 %;

–  1996 – 6,4 %;

– 1997 – 17,1 %;

– 1998 – 19,3 % від загального фонду Державного бюджету України. Якщо 1994 року кожний митник заробив для України 5,1 тис. грн, у

1995 – 20,7 тис. грн, у 1996 – 72,7 тис. грн, то в 1998 році цей показник сягнув за 159,9 тис. грн.

При цьому на утримання митної системи України держава витрачала мінімальні бюджетні кошти.

Так, у 1994 році на митну систему було виділено 6,1 млн грн, (з розрахунку на одного митника 458 грн); в 1995, відповідно, 22,3 млн  грн і 1355 грн; в 1996 – 59,7 млн і 3478; у 1997 – 66,6 млн і 3697; у 1998 – 63,9 млн грн на всю митну систему країни і 3361 грн на одного працівника Служби.

Водночас доходи бюджету на одну гривню витрат на митну службу весь час зростали і становили:

–  1994 – 11,1 грн;

–  1995 – 15,2 грн;

–  1996 – 20,9 грн;

–  1997 – 41,0 грн;

–  1998 – 47,6 грн.

У 1999 році ці показники були ще вищими. До держбюджету Службою перераховано 4,74 млрд грн (з розрахунку на  одного  митника  –  245,5 тис. грн). А прибуток державної скарбниці на одну гривню витрат сягав уже 73,3 грн. Внесок Держмитслужби до загального фонду держбюджету України становив 24 %.

Відповідально підходили фінансисти Державної митної служби України і до раціонального використання коштів, що асигнуються державою на утримання митних органів. Такий підхід з одночасним упровадженням відповідних організаційних заходів дав можливість повною мірою відстоювати економічні інтереси галузі, підгримувати її авторитет гаранта взятих на себе зобов’язань щодо своєчасних та повних розрахунків з фондами соціального страхування, пенсійним і чорнобильським, за комунальні та інші послуги, енергоносії та оренду. І всі ці зобов’язання не раз усупереч бюджетним труднощам і фінансовим нестаткам завжди своєчасно виконувались і виконуються фінансовим апаратом Служби.

 

4.  МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

 

Пріоритетне значення в практичній діяльності митної служби надається митно-тарифному регулюванню. Воно базується на постійному аналізі зовнішньоекономічної діяльності України і спрямоване на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, досягнення позитивного сальдо в зовнішньоторговельному балансі держави, підтримання власного товаровиробника та захист внутрішнього товарного ринку.

 

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності

 

Оперативне регулювання ставок ввізного мита використовується практично всіма країнами світу.

Для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита в Україні ефективно діє міжвідомча Митно-тарифна рада України (МТР), до якої входять представники Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Держмитслужби, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, галузевих міністерств. Робочим органом ради є Державна митна служба України. За участю Митно-тарифної ради опрацьована оптимальна система підготовки та прийняття рішень про зміну ставок ввізного мита за такою схемою: пропозиція підприємства-виробника продукції → вивчення та аналіз цієї пропозиції у галузевому міністерстві → подання матеріалів до Митно-тарифної ради України та прийняття нею рішення щодо доцільності зміни тарифних ставок → підготовка проекту постанови Уряду України.

Із метою підтримки і захисту національного товаровиробника вітчизняного ринку та реалізації угод між Україною і міжнародними організаціями Митно-тарифною радою України розглядаються питання, пов’язані з регулюванням імпортно-експортних операцій тарифними методами. Усього з моменту створення МТР (1994 рік) проведено 44 засідання Ради.

За період з 1994 по 1998 роки МТР було внесено Кабінетові Міністрів 46 комплексних обґрунтованих пропозицій щодо зміни ставок мита, абсолютна більшість  з  яких  реалізована  прийняттям  постанов  Уряду.  У 1999 році на підставі рішень Митно-тарифної ради прийнято ще 5 постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на захист внутрішнього ринку, обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції та надходження додаткових коштів до державного бюджету. Якщо порівнювати з 1998 роком, то кількість прийнятих у 1999 році рішень Уряду щодо зміни ставок ввізного мита скоротилась у 2,6 раза. Це обумовлено тим, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року ”Про порядок внесення змін до ставок ввізного мита” рішення з питань внесення змін до ставок ввізного мита на товари (крім сільського сподарської продукції, на яку встановлюються сезонні мита), приймаються Кабінетом Міністрів України не частіше одного разу на півріччя, а  із січня 2000 року – один раз на рік. Ця норма сприяла забезпеченню стабільності та передбачуваності ведення зовнішньоекономічної діяльності.

Здійснення заходів щодо підвищення тарифів на ввезення готової продукції поряд зі зменшенням ввізних ставок на сировину та комплектуючі вироби, поза сумнівом, стимулює інвесторів та підприємців до збільшення потенціалу підприємств і створення нових робочих місць.

 

Заходи щодо недопущення заниження митної вартості товарів та декларування їх не своїм найменуванням

 

З посиленням митного контролю за здійсненням експортно-імпортних операцій з боку частини суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) і приватних осіб значно поширилось використання таких методів ухилення від сплати податків, як декларування товарів не своїм найменуванням та зниження їх митної вартості. Зрештою, згадані методи ухилення від сплати податків традиційні практично для всіх країн світу. Так, за даними деяких митних служб Європи і країн СНД до 80 % усіх порушень митного законодавства і конфліктних ситуацій з перевізниками вантажів під час здійснення митного оформлення виникають саме при визначенні митної вартості товарів та їх класифікації.

З огляду на те, що останнім часом ставки ввізного мита встановлено в адвалерному еквіваленті, а також відмінено всі мінімальні митні вартості на товари. Держмитслужбою посилено роботу щодо недопущення заниження митної вартості товарів. Ще 1997 року в структурі регіональних митниць створено спеціальні підрозділи – відділи тарифів та митної вартості. З 1998 року ці підрозділи було створено в усіх митницях. На відділи тарифів та митної вартості покладено принципово важливе завдання – здійснення контролю щодо застосування ставок Єдиного митного тарифу України залежно від умов зовнішньоекономічних операцій та класифікації товарів, а також за визначенням митної вартості товарів.

Можна стверджувати, що 1997–1999 роки були етапними у створенні та становленні відділів тарифів та митної вартості. На сьогоднішній день ці підрозділи укомплектовано кваліфікованими спеціалістами з питань застосування ставок мита, визначення митної вартості, кодування товарів, визначення країн їхнього походження.

За час свого функціонування відділи напрацьовували солідні методичні рекомендації щодо розрахунку митної вартості, технології вирішення спірних питань при визначенні митної вартості, класифікації товарів та верифікації сертифікатів про походження товарів; виробили ґрунтовні, перевірені практикою, рекомендації з питань правильного визначення митної вартості та митно-тарифного регулювання. Вони регулярно беруть участь у перевірках підпорядкованих митниць з питань, що входять до компетенції відділів. Проводяться спільні операції з іншими структурними підрозділами митниць щодо виявлення та усунення порушень митного законодавства, які призводять або можуть приводити до недобору митних платежів.

Важливою проблемою залишається оподаткування товарів, що переміщуються в неторговому обігу. Фахівцями відділів тарифів та митної вартості здійснюються перевірки правильності заповнення квитанцій форми МД-1, вживаються заходи до підвищення якості оформлення зазначених документів. При цьому увага приділяється питанням повноти найменування товару, його якісним характеристикам, правильному визначенню одиниці виміру та курсу валюти. Постійно провадиться збір та обробка даних про вартість товарів, що ввозяться так званими “човниками”.

Робота відділів у напрямі здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості, класифікації товарів для тарифного та нетарифного регулювання, верифікації про походження товарів дала можливість уникнути оформлення цілої низки товарів за заниженими цінами. Показовою в цьому плані є ситуація з митним оформленням імпорту нафти та нафтопродуктів, інших товарів, що підлягають обкладенню акцизним збором; з експортом сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. Таким чином, створення і подальша діяльність згаданих відділів дали змогу значно зменшити недобори митних платежів та кількість порушень митного і валютного законодавства.

Якщо ж говорити про показники діяльності відділів тарифів та митної вартості, то в результаті їх залучення до технологічних схем митного оформлення, через них пройшли експертизу від 20 до 30 % усіх імпортноекспортних вантажів. За результатами роботи підрозділів за 1998–1999 роки до держбюджету додатково спрямовано понад 49 млн грн, у тому числі за  результатами  перевірки  достовірності  заявленої  митної  вартості   – 23 млн грн. Усього ж від діяльності відділів тарифів та митної вартості в розрахунку на одного працівника митними органами додатково перераховано до держбюджету 133,3 тис. грн.

Найкращі показники додаткових надходжень отримані в Київській, Донбаській і Чорноморській регіональних митницях.

Основними товарами, митна вартість яких коригується, є легкові й вантажні автомобілі та запчастини до них, товари легкої промисловості та побутові товари.

 

Скасування незаконних податкових пільг

 

За підтримки Президента та Уряду України протягом 1996–2000 років Державною митною службою вжито низку заходів до припинення або обмеження пільг, що надавалися окремим підприємствам, установам, організаціям під час імпорту товарів. Адже підприємницькі та торговельні структури, які користувалися пільгами, в переважній більшості не завозили в Україну ні сировини, ні технологічного обладнання. Вони надавали перевагу лише алкогольній продукції, тютюновим виробам, делікатесній харчовій продукції та іншим товарам, операції з якими на той чи інший період давали можливість отримувати надприбутки.

Відповідними законодавчими актами пільговий режим щодо імпортних операцій в основному скасовано. Аналізуючи ситуацію, що склалась у сфері зовнішньої торгівлі через використання пільг окремими суб’єктами ЗЕД, експерти Держмитслужби діходять цілком слушного висновку: жодна з державних, кооперативних, комерційних структур не має користуватися податковими пільгами на ввезення товарів. У разі наявності таких пільг для одного або групи підприємств тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі втрачають свою ефективність і практично перестають діяти.

 

Деякі питання структури Митного тарифу

 

На 1 січня 1997 року види ставок у Єдиному митному тарифі мали таку питому вагу:

адвалерні – 78,6 %;

комбіновані – 19,0 %; специфічні – 2,4 %.

У результаті проведеної роботи за активної участі експертів із митної справи чинні тарифні ставки в основному приведені до потреб економіки нашої держави.

Зараз верхня межа імпортного митного тарифу в Україні становить 25 %. Кількість ставок ввізного мита, рівень яких перевищує встановлену межу, поступово зменшується. Слід зауважити, що Концепцією трансформації Митного тарифу України, визначеної Указом Президента України від 6 квітня 1996 року “Про концепцію трансформації Митного тарифу України на 1996– 2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ”, у подальшому передбачено зниження верхньої межі імпортного митного тарифу. Наступний етап – 20 %.

Простежується чітка тенденція на зниження середньоарифметичної ставки ввізного мита. У 1999 році вона дорівнювала 12,7 %. А на травень 2000 року цей показник уже становив 10,2 %, що свідчить про поступове зменшення номінальної ставки Митного тарифу України.

На травень 2000 року кількість товарних підсубпозицій, на які встановлено ставки ввізного мита понад 25 %, дорівнювала близько двадцяти відсотків від загальної кількості товарних підсубпозицій. Водночас нульова ставка ввізного мита встановлена лише на 16 % товарних підсубпозицій Єдиного митного тарифу.

Таким чином, на середину 2000 року, в Єдиному митному тарифі України в основному створено 7 тарифних коридорів з рівнями ставок 0, 2, 5, 10, 15, 20 та 25 %.

Основу ставок ввізного мита становлять адвалерні ставки. Специфічні і комбіновані ставки мита, головним чином, установлено на сільськогосподарську і харчову продукцію, лікеро-горілчані і тютюнові вироби, продукцію легкої промисловості, автомобілі, відеотехніку та на інші види високоліквідних товарів, які є традиційними об’єктами заниження митної вартості.

На травень 2000 року види ставок у Єдиному митному тарифі мають таку питому вагу:

адвалерні – 80 %; комбіновані – 4 %; специфічні – 16 %.

Отже, встановлено тарифні ставки відповідають інтересам зовнішньоекономічної політики нашої держави, забезпечують стабільний розвиток зовнішньої торгівлі та національного товаровиробника.

Протягом 1994–2000 років у прийнятий 1993 року Єдиний митний тариф було внесено зміни понад 60 постановами Кабінету Міністрів України і 5 законами України. Вони стосуються підакцизної і сільськогосподарської продукції, 1–24 групи Товарної номенклатури ЗЕД.

У результаті прийнятий в 1993 році Єдиний митний тариф змінено на 95 %. Загалом, починаючи з 1998 року фактично діє новий Митний тариф.

Державною митною службою, Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Міністерством юстиції підготовлено проект нового Митного тарифу, в якому:

в основному враховано діючий рівень ставок ввізного мита;

за деякими підсубпозиціями планується привести ставки ввізного мита у відповідність до Концепції трансформації митного тарифу України; знизити кількість підсубпозицій, рівень обкладення яких ввізним ми-

том перевищує 25 %.

В основу нового Митного тарифу, який має носити комплексний характер, покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) на базі Гармонізованої системи опису і кодування товарів 1996 року з рівнем національної деталізації до 10 знаків.

У процесі трансформації Митного тарифу України, відповідно до вимог Указу Президента України від 6 квітня 1996 року, передбачається створити об’єктивні умови для комплексного виконання таких концептуальних завдань:

інтеграція економіки України у світову ринкову систему;

забезпечення доступу товарів, що експортуються з України, на зовнішні ринки;

забезпечення стабільного розвитку економіки України, залучення іноземних інвестицій;

приведення товарної номенклатури, а також рівня ставок ввізного мита Митного тарифу України у відповідність до вимог Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року Всесвітньої митної організації та рішень Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ;

запровадження режиму найбільшого сприяння у сфері зовнішньої торгівлі з країнами – членами СОТ;

досягнення після закінчення перехідного періоду рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більше 14 %.

 

5.  ДЕЯКІ ПІДСУМКИ БОРОТЬБИ З КОНТРАБАНДОЮ І ПОРУШЕННЯМИ МИТНИХ ПРАВИЛ

 

Боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил є одним з пріоритетних напрямків діяльності Державної митної служби. І ведеться вона у взаємодії з колегами з правоохоронних органів України та у загальному руслі рішучої протидії криміналізації суспільства. Про значення, яке надається керівництвом Служби справі боротьби зі злочинністю, свідчить хоча б той факт, що значна кількість працівників митних органів працюють виключно в цьому напрямку, а до здійснення деяких заходів щодо боротьби з контрабандою залучається більше половини особового складу митниць.

Якими ж факторами визначається сьогодні злочинна діяльність наших, “власних”, та іноземних, “зальотних” контрабандистів? Якими вбачаються засоби нашої боротьби з цим, небезпечним із погляду захисту національної економіки, видом організованої злочинності?

Передусім мусимо нагадати, що ми й досі живемо в умовах “прозорості” 4579 км нашого кордону, що становить 55,7 % від усієї довжини державного кордону України. І ще одна цифра: приблизно з 1500 доріг, що пов’язують нашу країну із суміжними державами на півночі, сході й південному заході, лише 98, тобто менше одного відсотка, забезпечено у митному відношенні. А звідси – намагання криміналітету використати цю ситуацію у своїх злочинних цілях. І контрабандисти – треба визнати з усією категоричністю – широко користуються цією можливістю.

Ратифікація парламентом України Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Російською Федерацією і Україною, підписання договору про державний кордон між Україною і Республікою Білорусь, делімітація білорусько-українського і частково молдовсько-українського кордону сприяють стабілізації обстановки в прикордонні. Однак контрабандисти не вгамовуються, їхня активність помітно зростає.

Останнім часом митниками разом із правоохоронцями було встановлено, що контрабандисти, користуючись об’їзними шляхами і річковими переправами, вдаються до проривів в Україну цілими автоколонами. Зокрема, викрито нелегальний канал, яким групою злочинців автоколонами ввозились контрабандні товари турецького виробництва (одяг, тканини, взуття та ін.) Формування автоколон проводилось у м. Кагул (Молдова). Реалізуючи одержану інформацію, працівники Ізмаїльської митниці та Управління внутрішніх справ Одеської області затримали завантажену цією групою колону з 11 автомашин, які з контрабандними товарами нелегально в’їхали на нашу територію. Вартість конфіскованих товарів – понад 500 тис. доларів США.

У вересні 1998 року на пункті пропуску “Кучурган – автоперехід” Роздільнянської митниці під час спроби ввезти на територію України за сфальсифікованими документами велику партію імпортних сигарет було затримано 3 вантажні автомобілі. Загальна вартість вилученого вантажу склала близько півмільйона гривень. Аналогічні правопорушення мають місце й на інших ділянках “прозорих” кордонів.

Часом для затримання контрабандистів митникам, прикордонникам і правоохоронцям доводиться застосовувати табельну  зброю.  Так,  уночі  24 липня 1999 року в процесі проведення операції “Південь-99” у районі митного поста “Тірас” Білгород-Дністровської митниці прикордонномитний наряд виявив автомобіль ГАЗ-66, який поза пунктом пропуску перетнув кордон з боку Молдови. На вимогу зупинити автомобіль водій не відреагував і продовжив рух у глиб території України. Після короткого переслідування на службовому автомобілі нарядові вдалося наздогнати і зупинити порушників. Перевіривши автомашину і встановивши, що вона ущерть завантажена контрабандними товарами, на які ні у водія, ні в його супутників не було жодних документів, старший наряду прийняв рішення відконвоювати автомобіль на найближчу заставу прикордонного контролю для подальшого огляду. І тут водій вирішив втекти у Молдову. Рвонувши з місця, він різко повернув у бік кордону і практично наїхав на інспектора митниці, який став на дорозі. У ту ж мить пролунав попереджувальний постріл угору. І лише другим пострілом у переднє колесо машини порушників було зупинено і затримано.

Аналіз порушених кримінальних справ і одержана митницями інформація дають підстави констатувати – злочинні елементи, які спеціалізуються на протиправних зовнішньоекономічних операціях, останнім часом змінюють методи своєї діяльності. Намагаються використовувати можливості протиправних транзитних перевезень, здійснюють незаконні бартерні операції та протиправні оборудки з давальницькою сировиною, ухиляються від сплати податків.

Криміналітетом практикується перевантаження, переадресування й просто фізичне перехоплення вантажів. Частина підакцизних товарів, що транспортуються транзитом, не зважаючи на активну протидію митних установ та спільні акції з колегами з правоохоронних органів, все ще “товпиться” на нашій території та не доходить до митниць призначення.

Такий спосіб ухилення від оподаткування, як увезення товарів під виглядом майна, що підлягає зобов’язанню про зворотне вивезення (виставки, комплектуючі вироби тощо) теж трапляється теж трапляється. Лише Східною регіональною митницею протягом 1997–1998 років виявлено 33 поставки таких вантажів фірмам області на суму близько 7 млн доларів США. Всі вони були оформлені під зобов’язання про зворотне вивезення за межі України.

Одним із методів протиправної діяльності та ухилення від сплати митних платежів стало заснування фіктивних або створених на один день фірм-“пролісків”. Реєстрація таких фірм здійснюється, як правило, за допомогою корумпованих службових осіб, часом, на вигадану адресу.

Важливо визначити, що вантажі, адресовані таким фірмам, згідно з чинними правилами спрямовані прикордонними митницями до митниць призначення, не завжди доходять до них і вилучаються правопорушниками на маршрутах руху з подальшою реалізацією без сплати податків.

Так, співробітниками підрозділу по боротьбі з контрабандою Карпатської регіональної митниці встановлено, що понад 30 відсотків фірм, на ім’я яких нібито слідували підакцизні та інші високоліквідні товари, взагалі не існують або не мають ліцензій на торгівлю такими товарами. Всього протягом 1997–1998 років закарпатськими митниками виявлено  понад  100 таких “липових” фірм.

Аналізуючи ситуацію з порушеннями митного законодавства, фахівці Держмитслужби діходять висновку, що в умовах розвитку ринкової економіки та стрімкого зростання зовнішньоекономічних зв’язків питання безкомпромісної боротьби з контрабандою вже вийшли за межі кримінальних та адміністративних категорій, ставши одним із головних завдань захисту економічних інтересів України. Контрабандні операції, інші зухвалі порушення митного законодавства досягли таких обсягів, що почали негативно впливати на ситуацію на внутрішньому ринку.

Виступаючи на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 14 грудня 1999 року, Президент України Леонід Кучма звернув увагу працівників правоохоронних і митних органів на очевидний неконтрольований розгул контрабанди. Причому переважно прибуткових, високоліквідних підакцизних товарів. Координаційний комітет піддав гострій критиці стан боротьби з контрабандою. На його засіданні підкреслювалося, що, незважаючи на постійне здійснення комплексу організаційно-практичних заходів щодо запобігання та викриття контрабанди, пов’язані з нею негативні процеси мають тенденцію до подальшого загострення, набувають більш витончених та організованих форм, завдають значної шкоди економіці України, суттєво впливають на криміногенну ситуацію в державі. Проведення зовнішньоекономічної діяльності в умовах постійних змін законодавчої бази призвело до тотального переходу комерційних структур та окремих державних підприємств до сфери “тіньової” економіки.

На складності ситуації щодо контрабандної діяльності позначається і прискорена криміналізація підприємницьких структур, які здійснюють зовнішньоекономічні операції. Понад дві третини з них причетні до незаконного переміщення товарів та матеріальних цінностей через кордон. Про набуття контрабандною діяльністю дедалі більш організованого характеру свідчать як збільшення у 3–4 рази кількості затримань у великих розмірах (понад 100 тис. грн), так і зростаюча зухвалість та агресивність контрабандистів, намагання їх чинити опір працівникам правоохоронних органів.

Митна служба веде безкомпромісну боротьбу з цими негативними тенденціями. її основні зусилля зосереджуються на посиленні боротьби з контрабандою, насамперед контрабандою наркотиків, культурних цінностей, зброї, радіоактивних елементів, на подальшому зміцненні правопорядку і законності в роботі митних органів.

Упродовж останніх трьох років помітно зріс внесок митних органів у справу боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил (ПМП). У 1997–1999 роках митниками України порушено 2454 кримінальні справи  за статтею 70 Кримінального кодексу України (контрабанда) на суму понад 185 млн грн. Притягнуто до кримінальної відповідальності 1184 особи. Серед них: громадян України – 722, громадян країн СНД – 349, громадян інших країн – 113.

За той же час заведено 137 484 адміністративні справи про ПМП. Загальна вартість реально вилучених за ними предметів правопорушень становить 286,2 млн грн. Характерно, що 14,9 % цих справ порушено митницями у зв’язку з переміщенням валюти, цінностей, товарів з приховуванням від митного контролю, використанням тайників, поданням митниці підроблених документів (стаття 115 Митного кодексу України), а 6,1 % за переміщення цих же товарів і цінностей поза місцем розташування митниць, митних постів і пунктів пропуску (ПП), точніше у зв’язку з нелегальним переходом чи проривом через митний кордон України (стаття 116 Митного кодексу України).

Створена в Україні державна система експортного контролю дозволяє здійснювати дієвий контроль за ввезенням в Україну озброєння, боєприпасів, радіоактивних та отруйних матеріалів, а також транзитного переміщення зброї і боєприпасів через територію України.

Протягом 1997–1999 років митними установами України при переміщенні через кордон у правопорушників вилучено 95 одиниць вогнепальної зброї, 109 одиниць гладкоствольної зброї, близько 75 тисяч різних патронів, 194 газових пістолети, а також бойові гранати, вибухові пристрої, амоніт, порох, холодна зброя.

Завдяки участі в міжнародних угодах з нерозповсюдження ядерної зброї українські митниці отримали прилади радіаційного контролю. Крім того, за напрямком екологічної безпеки в рамках науково-технічної програми розвитку Служби, Українським науковим  центром  охорони  вод  (м. Харків) розроблені інструкції щодо ідентифікації складу речовин, відходів та сировини. Митними лабораторіями проводяться дослідження на наявність у товарах та інших предметах, що переміщуються через кордон, важких металів, наркотичних та психотропних речовин.

Суттєве місце в оперативній практиці митних органів належить викриттю і припиненню незаконного переміщення через кордон золота, срібла, інших дорогоцінних металів та іноземної валюти. Внаслідок ужитих заходів за 1996–1997 роки митницями України вилучено 63,7 кг золота і золотих виробів, 102,6 кг срібла. Протягом останніх двох років кількість затриманих митниками дорогоцінних металів дещо зменшилась і становила: 1998 року золота і золотих виробів – 16,6 кг, срібла – 12,6 кг; у 1999 золота – 19,9 кг, срібла – 16,1 кг. Водночас помітно зросла кількість вилученого коштовного каміння, переважно бурштину, що незаконно вивозиться закордон. У 1998 році його було вилучено 25,6 кг, в 1999 – 144,9 кг. Загальна вартість вилученого становить понад 86,4 тис. грн.

Ось лише один із характерних випадків вилучення контрабанди золотих виробів. Завдяки уважному митному контролю поїзда “Кишинів– Москва”, що здійснювався інспекторами Конотопської митниці, у тайнику в міжстелевому просторі вагона було виявлено 2054 одиниці виробів із золота. Вага вилученого – понад 3 кг, вартість 122 тис. грн.

Велику увагу приділено цілеспрямованим заходам протидії незаконному відтоку за кордон грошової маси. Суми валют, що нелегально вивозяться за кордон, величезні. Лише Держмитслужбою за 1997–1999 роки у правопорушників вилучено майже на 51 млн грн іноземної валюти. Ось лише два приклади вилучення контрабандної валюти на митному посту “Порубне” Вадул-Сіретської митниці.

Четверо “комерсантів”, мешканців міста Чернівці, пізно вночі гнали вантажний автомобіль марки “Мерседес” у сусідню Румунію. А обраний ними шлях простягався ще далі – у Туреччину. Та у “Порубному” довелось зупинитися. І надовго. Ретельний огляд автомашини, проведений з участю працівників СБУ, показав: “комерсанти” влаштували в машині кілька тайників, де було виявлено 375 тис. доларів США. А через кілька днів тут же  у “Порубному” у громадянина України Ф., який виїздив “на відпочинок” за кордон, було вилучено 65 тис. доларів США.

Цікавою була зустріч співробітників Придунайської митниці з тридцятирічним “безробітним” одеситом Л. Виїжджаючи до Молдови власним “Мерседесом”, він прихопив із собою і заховав у порожнині між боксом і шахтою двигуна 45 700 доларів СІІІА, 16 000 шведських крон, а також по кілька тисяч фунтів стерлінгів, швейцарських франків та іншої валюти. Зловмисника засуджено, а іноземну валюту вилучено. Такі факти, на жаль, трапляються ще досить часто.

 

Боротьба з незаконним обігом наркотиків

 

Стратегічне значення для митної служби України має боротьба з незаконним обігом наркотиків, яка за останні роки набула особливої гостроти у зв’язку з намаганням міжнародних наркокартелів використати територію України.

Нелегальний транзит наркотиків через українську територію здійснюється морем, сушею, повітряним транспортом, а в ролі наркокур’єрів-перевізників, як правило, виступають наші співгромадяни або іноземці, пов’язані з міжнародними та регіональними наркоструктурами. Значний інтерес згадані структури виявляють і до орендованих зарубіжними фірмами українських літаків та суден, особливо до тих, які використовуються підприємницькими фірмами країн Південної Америки, Африки, Азії і мають можливості регулярних рейсів у повітряні та морські порти України.

Контрабандисти постійно вдосконалюють тактику, форми й методи злочинної діяльності. Контрабандою та реалізацією наркотиків на доручення транснаціональних наркокартелів стали займатися досвідчені правопорушники – “профі”, які намагаються налагодити стабільні зв’язки з працівниками державних, правоохоронних структур і кваліфікованими адвокатами.

За одержаною оперативною та офіційною інформацією, основними каналами переміщення наркотиків є:

перший: країни “Золотого трикутника” – Туреччина – південний кордон України – західний кордон України – Західна Європа;

другий: Латинська Америка – північноєвропейські морські порти – Прибалтика – Україна – Західна Європа;

третій: Центральноафриканські країни – Близький Схід – південний кордон України – західний кордон України – Західна Європа.

Прагнення міжнародних наркосиндикатів транспортувати наркотики через територію України спонукають Держмитслужбу активізувати роботу з припинення контрабанди наркотиків, перекриття каналів їх увезення і транзиту, зміцнення взаємодії з СБУ, МВС, Держкомкордоном. Значно посилено позиції Служби в сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків. У процесі активізації роботи на цьому напрямку затримано кілька великих партій так званих “важких” наркотиків (героїн, опій, гашиш), що переміщувались наркокур’єрами через територію України. У 1996–1997 роках вилучено понад 2,7 тонни наркотичних засобів. Затримано 290 наркокур’єрів у ролі яких, в основному, використовувались громадяни Росії та України.

Чималий внесок у справу боротьби з наркобізнесом вносять морські митниці. Це пояснюється розташуванням нашої держави на шляху транспортування наркотиків морем з Південної Азії, Латинської Америки і Близького Сходу в країни Причорномор’я й далі сушею в Західну Європу, Балтію і Росію, наявністю широкої мережі портів. Такий висновок підтверджується підвищеною зацікавленістю транснаціональних наркокартелів до українських портів та інших берегових споруд, а також вилученням значних партій наркотиків, що переміщувалися наркокур’єрами морськими каналами й були затримані Євпаторійською, Ялтинською, Маріупольською, Севастопольською та Керченською митницями.

Морським шляхом, як правило, переміщуються “важкі” наркотики – опій, героїн, кокаїн, гашиш. Наприклад, під час проведення митного контролю багажу пасажирів, які прибули із Туреччини на теплоході “Татарія”, працівниками Євпаторійської митниці у громадянина України вилучено     2 кг 377 г опію, що був прихований у подвійній стінці валізи.

Контрабанда наркотиків здійснюється також з використанням залізничного та автомобільного транспорту. Так, більше половини від загальної кількості випадків вилучення наркотиків протягом 1997–1998 років викрито під час здійснення контролю пасажирських поїздів, до 30 % – автомобільного транспорту.

Усе більше поширюються наркотики синтетичного походження – амфетаміни, які розфасовуються у вигляді таблеток в упаковках звичайних ліків. Цей та інші види синтетичних наркотиків і психотропних речовин швидко поширюються серед молоді. Наприклад, Держмитслужбою припинено спробу ввезення на адресу однієї з київських посередницьких фірм 47,5 кг отруйної психотропної речовини карбонату літію. Цей особливо небезпечний препарат був заявлений митниці під виглядом дозволених до ввезення в Україну ліків. Ринкова вартість вантажу – кілька десятків тисяч доларів.

Як показує практика реальні результати щодо виявлення наркотичних речовин досягаються не шляхом масової перевірки транспортних засобів  та багажу пасажирів, а завдяки використанню методу аналізу ризиків, застосуванню технічних засобів, а також за умови добре опрацьованих контактів з митними та спеціальними службами іноземних держав і цільового використання оперативної інформації.

Уперше з часу проголошення незалежності України працівники митної служби виявили значне переміщення кокаїну з Південної Америки в Західну Європу через нашу територію в листопаді 1997 року. Того осіннього дня у Севастопольський морський рибний порт на теплоході “Ернані” (порт приписки – Сочі, Російська Федерація) прибув транзитний вантаж капролактаму (сировини – полімеру для виробництва капронових виробів і пластмас). Усього в порту було вивантажено 1400 мішків цієї сировини, в середньому, по 20–25 кг.

Вивчення вантажних документів показало, що країною вироблення капролактаму є Колумбія, звідки вантаж пароплавом був доставлений через Роттердам у порт Варна (Болгарія), де після тривалого зберігання у контейнерах був перевантажений на теплохід “Ернані”. Із Севастополя вантаж капролактаму мав транспортуватися в Бельгію великовантажними автомашинами за системою МДП (ТІR), огляд чи переогляд яких митними службами, як правило, не проводиться. Таким чином, капролактам вже побувавши у Роттердамському порту, обігнув на судні майже пів-Європи і мав повернутися у Бельгію.

Своєчасно проведений митниками і працівниками СБУ аналіз маршруту та економічної доцільності ввезення капролактаму з Південної Америки, а також оперативна інформація щодо осіб, причетних до його транспортування, давали підстави за підозрити, що в даному разі маємо справу з можливою доставкою наркотиків у Європу. Викликала сумніви й та обставина, що власником вантажу, відповідно до супровідних документів, значилась казахська фірма “Сінко” (м. Кустанай). Проведена в терміновому режимі оперативна перевірка цього підприємства через правоохоронні служби Казахстану показала, що ця фірма давно припинила своє існування, а її власник перебуває в розшуку.

Викликала сумніви й поведінка довіреної особи фірми – власниці в Севастополі якоїсь З. Ю., котра безпідставно відмовилась від участі умитному оформленні вантажу, а коли працівники митниці розпочали його огляд, подала їм одержаний по факсу лист на ім’я адміністрації Севастопольської митниці від колумбійсько-венесуельської фірми “Мономеро”. В цьому “документі” висловлювалось прохання не порушувати упаковку вантажу, тому що це може призвести до втрати капролактамом своїх фізичних якостей.

Було прийнято рішення про розміщення вантажу на митному ліцензійному складі для подальшого ретельного огляду.

В результаті першого ж митного огляду вантажу в кількох герметично запакованих мішках виявили по 20–23 кг чистого кокаїну. У подальшому в процесі ретельного огляду всього вантажу капролактаму вилучено 622,75 кг чистого (99 %) кокаїну. За оцінкою Всесвітньої митної організації, це друге за весь період боротьби з наркомафією у Східній Європі вилучення такої великої контрабандної партії кокаїну. Ринкова вартість вилученого наркотику на чорному ринку в США на той час сягала до одного мільйона доларів.

Керівництво відповідних комітетів ООН, Всесвітня митна організація високо оцінили результативну операцію українських митників. Держмитслужба одержала з цього приводу чимало вітань від зарубіжних колег. Ось одне з них.

 

“Голові Держмитслужби України панові Леоніду Деркачу

 

Пишу Вам для того, щоб висловити своє захоплення великим внеском митної адміністрації України у боротьбу за припинення незаконного міжнародного переміщення наркотиків.

Нещодавно я отримав інформацію про значне затримання наркотиків, здійснене митною адміністрацією України. Вилучення Вашими митниками 622,75 кг висококонцентрованого кокаїну стало визначним успіхом – найбільшим затриманням в Україні і другим за кількістю наркотиків у Східній Європі за весь час боротьби з незаконним переміщенням наркотиків. Вантаж з наркотиками, який було відправлено з Південної Америки і призначено для Західної Європи, українські митники затримали завдяки використанню методу аналізу ризиків, застосуванню технічних засобів та тісному міжнародному співробітництву. Шлю мої поздоровлення українським митникам з цим надзвичайним успіхом, який було досягнуто завдяки їх високому професіоналізму.

Недавні зміни, проведені митною адміністрацією України, особливо у використанні нової технології та застосуванні новітніх методів митного контролю, привели до досягнення вражаючих результатів. Було особливо приємно, що успіху досягнуто завдяки поєднанню високого професіоналізму та використанню технічних засобів. Цей підхід підтримується Всесвітньою митною організацією у реалізації різноманітних міжнародних ініціатив і програм. Митні адміністрації інших країн отримають користь від ознайомлення з методами роботи та технологією, що застосовуються митною службою України.

Всесвітня митна організація високо цінує внесок митної служби України, особливо у сфері міжнародної боротьби з наркотиками. Я був би вельми вдячний, якби Ви змогли передати мої поздоровлення українським митникам, які брали участь у затриманні. Дозвольте запевнити також у бажанні Всесвітньої митної організації тісно співпрацювати з Вашою митною адміністрацією у майбутньому.

 

Щиро Ваш

 

Д. Шейвер, Генеральний секретар

Всесвітньої митної організації”

 

Робота у цьому напрямку продовжувалась 8 грудня 1997 року з Волинської митниці в Київську регіональну митницю на адресу українськоіспанського СП “КІАS” прибув вантаж пальмової олії загальною вагою    20 тонн (розфасований у 102 двохсотлітрові бочки). Відправник вантажу; MARCELO ENRIQVE SILVA TRONCOSO HOMERO SALAS 478 Y MANUEL SERRANO, QUITO, ECUADOR.

Зважаючи на походження товару, країну відправлення досить сумнівний маршрут його переміщення (морським судном з Еквадору через Гамбург до Риги, потім через Варшаву та українську прикордонну станцію Ізов залізницею до Києва), він був підданий ретельному митному огляду з використанням спецтехніки і службового собаки, навченого на пошук наркотиків.

У процесі всебічного огляду вантажу в бочках виявлено 222,9 кг спресованої маси кокаїнового листя.

У ході оперативно-розшукових заходів, які здійснювались разом зі Службою безпеки України, було встановлено, що представниками фірми “КІАS” прийнято рішення не проводити митне оформлення вантажу в Києві, а переадресувати його на адресу ужгородської фірми “Юпітер”.

З метою припинення міжнародного контрабандного каналу переміщення наркотиків і виявлення осіб, які до нього причетні, було прийнято рішення відповідно до статті 101 Митного кодексу України застосувати щодо згаданої партії кокаїну методи “контрольованої поставки”.

В результаті подальшої перевірки одержаної інформації, в якій, на наше прохання, взяли участь спеціальні служби зацікавлених держав, вдалося задокументувати злочинну діяльність наркоугруповання, що здійснювало транспортування листя коки з Латинської Америки в Західну Європу через територію України, а також виявити осіб, причетних до цієї контрабандної операції. За даним фактом було порушено кримінальну справу.

А ось іще один характерний приклад морського транзиту наркотиків. 8 січня 1998 року в Одесу з порту Момбаса (Уганда) через порт Хайфа (Ізраїль) на теплоході “RAQEFET” прибув контейнер з дерев’яним паркетом. Відправник вантажу – фірма “NAKASERO IMPORTING HOVCE (U) LTD” (Уганда). Отримувач – фірма “А.В.Н. ВОGЕМІА А.S.” (м. Прага, Чехія). При вивченні поданих документів у професіоналів-митників, першою чергою, викликав підозру незвичайний маршрут переміщення паркету з Уганди в Прагу. По-друге, зовсім незрозумілим було саме транспортування паркету з далекої Африки у Чехію, яка вже давно славиться своїми високоякісними виробами з натурального дерева.

Тому з урахуванням викладеного було прийнято рішення про огляд усього транзитного вантажу. Однак, зважаючи на те, що вантажем могли зацікавитися кримінальні елементи саме під час його подальшого транспортування територією України, було вирішено провести його всебічний огляд перед вивезенням за межі нашої держави.

15    січня контейнер з паркетом вантажною автомашиною, що належить чеській транспортній фірмі “JUD JАN HOFMANN”, було направлено в Карпатську регіональну митницю.

І вже тут, на пункті пропуску “Ужгород”, під час огляду вантажу із застосуванням службового собаки, під стосами паркету виявили 230 картонних ящиків, у яких містилося 6141 кг гашишу. Брикети гашишу в ящиках зверху та знизу були прикриті паркетом і містились у контейнері з аналогічними ящиками, наповненими лише паркетом.

Досягнуті митниками України позитивні результати щодо припинення контрабанди наркотиків не послабили їхньої уваги до цієї принципово важливої ділянки оперативної діяльності. Протягом 1998–1999 років наркотики, прекурсори і психотропні речовини затримувались митниками під час переміщення через кордон у 660 випадках. Загальна вага вилученого наркозілля становила 6442,2 кг, а також понад 90 тисяч різних ампул і таблеток із наркопрепаратами. За цей же час затримано 377 наркокур’єрів (1998 року – 170, 1999 – 207).

В умовах, що склалися, найефективнішим методом боротьби з наркобізнесом вважаємо всебічне використання оперативної інформації щодо протиправної діяльності злочинних угруповань і окремих наркоділків. Таку інформацію одержують як наші, українські правоохоронці, так і зарубіжні колеги. Однак оперативні підрозділи митних та спеціальних служб інших країн не завжди інформують Держмитслужбу про проведення багатоходових міжнародних операцій щодо припинення контрабанди наркотиків. Це пов’язано з тим, що за їх твердженням, митна служба України не має зафіксованого законодавством права на проведення оперативнорозшукової діяльності й тому позбавлена можливості цілеспрямовано протистояти кримінальникам. Такий підхід значно обмежує можливості участі українських митників у міжнародній співпраці у напрямі боротьби з наркобізнесом. Тим більше, що наркомафія в наш час намагається якнайширше використати в своїх інтересах не лише територію України, але й наш професійний, людський потенціал.

Стабільна тенденція на використання наших моряків для нелегального переміщення наркотиків на орендованих транснаціональними наркокартелями суднах викликає занепокоєння відповідних міжнародних організацій і спеціальних служб зарубіжних країн. І не дивно. Протягом останніх місяців правоохоронні органи США і Чилі затримали два судна, які перевозили великі партії наркотиків. Членами їх команд були громадяни України. Трьох українських моряків із судна “Чайна Бріз”, яке плавало під грецьким прапором, засуджено Х’юстонським федеральним судом (США) за причетність до транспортування 4 тонн кокаїну вартістю близько 400 млн доларів.

16   січня 2000 року в чилійському порту Аріка місцева поліція затримала панамський теплохід “Натіва”, на борту якого було виявлено 9 тонн кокаїну, розфасованого у брикети. Серед 20 членів екіпажу 11 моряків – українці. Загальний гонорар, який визначив команді представник наркосиндикату за доставку вантажу в один із портів Західної Європи, становив 100 млн доларів.

Ситуація, що склалася, потребує від правоохоронних органів і морських митниць особливої уваги до справи недопущення втягування наших громадян у протиправні акції за межами України. Йдеться про своєчасне інформування населення, передусім наших моряків та їх родин, про незаконні дії так званих вербувальників і гранично тяжкі наслідки можливої участі наших моряків у будь-яких сумнівних рейсах іноземних суден.

В інтересах належного виконання затвердженої Урядом України Національної програми боротьби з контрабандою наркотиків посилено спеціалізовані структурні підрозділи щодо протидії нелегальному обігу наркотиків. Керівництво Держмитслужби надає першочергового значення справі комплектування підрозділів з боротьби з контрабандою наркотиків кваліфікованими спеціалістами, базову юридичну освіту і спеціальну підготовку. З цією метою використовуються можливості навчальних закладів Держмитслужби, юридичних факультетів університетів. Із вересня 1997 року фахівців цього профілю готує також в Академія митної служби України. Налагоджено роботу Національного вузла зв’язку, через який підтримується постійний контакт з відповідними службами інших країн, спрямовується та отримується необхідна оперативна інформація.

Надійними помічниками митників у справі боротьби з наркомафією є службові собаки, спеціально навчені на пошук наркотиків. До позитивних моментів використання службових собак для пошуку наркотичних речовин належать їхня мобільність і здатність визначати джерело запаху, застосовуючи аеродинамічні умови (потік повітря). Слід зазначити, що для добре підготовленого собаки досить 10 секунд для визначення місця схованки наркотиків. Важливою умовою застосування службових собак для пошуку наркотичних речовин є систематичне дресирування, постійне спілкування між собакою та інспектором-кінологом.

За допомогою наших чотириногих друзів протягом останніх трьох років (1997–1999) виявлено сотні кілограмів наркотиків. А якщо розглядати результати роботи службових собак у контексті загальної боротьби з наркобізнесом, то з усіх затриманих наркоречовин, включаючи незаконно переміщувані лікувальні наркопрепарати, приблизно 30 % затримано з їхньою допомогою.

Причому, це, як правило, невеликі партії “важких” наркотиків, які звичайними методами виявити практично неможливо. Так, наприклад, на митному посту “Ягодин” Волинської митниці під час проведення митного контролю вантажного автомобіля за допомогою службового собаки в каркасній трубі було виявлено 5 кг опію-сирцю.

У Чорноморській регіональній митниці організовано Кінологічний центр, який протягом року забезпечує навчання кількадесяти службових собак. Первинна підготовка та перепідготовка інспекторів-кінологів здійснюється так само у Кінологічному центрі. Методика підготовки базується на досвіді Північної школи підготовки службових собак митної служби ФРН. Ураховується значний досвід у цій справі навчальних центрів США, Франції, Англії.

 

Заходи протидії протиправному вивезенню культурних цінностей

 

Справою своєї професійної честі працівники Держмитслужби вважають захист культурної та історичної спадщини українського народу, наших святинь і шедеврів. Це справа державного, загальнонаціонального значення й водночас – важливий іспит митників на професійну та громадську зрілість.

Протягом трьох останніх років митницями припинено 740 спроб незаконного  вивезення  культурних  цінностей  (1997  –   133   випадки   на  106 331 гривню; 1998 – 266 випадків на 383 569 гривень; 1999 – 170 випадків на 262 437 гривень). У злочинців вилучено сотні старовинних ікон, книжок, манускриптів, художніх полотен, рідкісних ювелірних виробів.

Серед затриманого: 38 % становлять предмети релігійних культів (ікони, старовинні церковні книги, хрести); 30 % – предмети старовини та мистецтва (ювелірні вироби, картини, посуд); 32 % – старовинні монети, ордени, медалі та ін.

Невтомна і самовіддана праця митників у сфері припинення контрабанди духовних цінностей, поза сумнівом, яскраве свідчення їхньої високої відповідальності перед своєю Вітчизною, нинішнім і прийдешніми поколіннями. У роки незалежності України митні органи, за активного сприяння правоохоронців зі Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ і Прикордонних військ України, запобігли понад 1800 випадкам вивезення за кордон духовних та історичних цінностей, які, в переважній більшості, вже повернуто церквам, музеям, а також пограбованим злочинцями власникам. При цьому не зайве нагадати, що за кожним випадком запобігання вивезенню таких цінностей стоять часом десятки, а то й сотні, безцінних надбань нашої минувшини й культури.

Аналіз правоохоронної діяльності Держмитслужби в цьому напрямку боротьби з контрабандою свідчить, що правопорушники останнім часом переорієнтувалися на більш цінні, раритетні твори історії і культури. До пограбування музеїв, церков, особистих художніх реліквій громадян та їх вивезення за кордон залучаються організовані групи професійних злодіїв і контрабандистів.

Це пов’язано з тим, що попит на культурну спадщину України і сусідніх держав постійно зростає. На міжнародних ринках антикваріату з’явилося чимало псевдоцінителів мистецтва, які готові викласти чималі гроші, аби придбати для своїх колекцій нетлінні твори майстрів іконопису та художнього мистецтва.

Посилилась гонитва за культурними цінностями і з боку міжнародного кримінального бізнесу. За інформацією Інтерполу лише в країнах Західної Європи діє понад 40 організованих кримінальних груп, в основному з числа колишніх громадян Радянського Союзу, які активно беруться за викрадення і контрабанду культурних цінностей з території України та інших країн СНД.

Кримінальному натискові злочинців від культури митники України протиставляють свою високу професійність, оперативну майстерність і винахідливість. Керуючись високим обов’язком захисту наших духовних та історичних святинь вони разом з працівниками Служби безпеки, інших правоохоронних органів докладають зусиль, щоб надійно зберегти, захистити й повернути в Україну незаконно вивезені за межі держави неоціненні скарби наших церков, музеїв, бібліотек.

З перших днів функціонування української митниці (1991 рік) митники регулярно повертають нашим церквам, музеям, бібліотекам викрадені національні святині, пам’ятки історії і культури.

Особливо запам’ятався день 28 жовтня 1997 року. До великого залу Держмитслужби запрошено кількадесят православних священиків, внесли сотні чудових старовинних ікон, складнів, біблейських манускриптів. Посправжньому хвилюючись, я, разом із керівництвом Служби, передав того дня церковним громадам України 490 ікон, складнів, хрестів, старовинних книжок, чимало з яких, за оцінкою експертів-мистецтвознавців, є унікальними творами іконопису і національної культури.

Ця чудова традиція продовжується. Митники України намагаються гранично скоротити час оформлення і перебування релігійних святинь у сховищах, якнайскоріше повернути їх нашим храмам, музеям, громадським організаціям. Лише протягом 1997–1998 років представникам церков, релігійних громад і Всеукраїнському фондові імені Олеся Гончара передано понад 3 000 вилучених митниками безцінних надбань історії та культури. Чимало з цих величних святинь прикрашають сьогодні Михайлівський Золотоверхий собор, Печерську лавру, інші церковні храми та монастирі.

Збереження та захист духовної спадщини і культурних цінностей українського народу – конституційна норма статті 54 Основного Закону України. Митники чітко дотримуються цієї норми й роблять усе можливе для припинення протиправної діяльності тих, хто намагається зробити злочинний бізнес на національних святинях. І ми маємо всі підстави стверджувати, що заходи митниць України щодо виявлення і припинення протиправної діяльності контрабандистів, які хочуть зробити злочинний бізнес на національних святинях, – а ці заходи здійснюються у взаємодії та за участю відповідних підрозділів СБУ, МВС і Держмиткому, – мають ефективний, наступальний характер. Наведу лише кілька прикладів самовідданої праці митників на благодатній ниві захисту нашої культури і мистецтва.

Волинська митниця. Залізничний пункт пропуску. Пасажирський поїзд “Сімферополь–Варшава”. В службовому купе провідників вагона виявлено приховані від контролю пакети, в яких містилися 41 старовинний годинник, 4 старовинних фотоапарати і 5 унікальних рідкісних монет. Усі ці предмети, за висновками експертної комісії Волинського історичного музею, мають значну історичну цінність.

Євпаторійська митниця. Палуба теплоходу “Татарія”. У прихованих пакетах у неконтрольованих люках виявлено 20 старовинних ікон українських і російських іконописців. Серед них видатний твір російської іконописної школи – “Казанська Пресвята Богородиця” – в срібному окладі з позолотою. Рава-Руська митниця. Міжнародний пункт пропуску. Огляд рейсово-

го автобуса. Звичайна, спокійна робота митників: перевірка документів, декларації – і “щасливої дороги” пасажирові... Та ось увагу інспектора привернув занадто зосереджений і мовчазний “турист”. І не так він, як його велика валіза, в якій, як з’ясувалося, під підбивкою та особистими речами пересічного нібито пасажира було приховано 12 старовинних ікон, високохудожні підсвічники та лампадки.

Магістральна митниця. Митний пост “Козача Лопань”. Поїзд “Севастополь–Москва”. Звичайне купе з напакованими доверху коробками з абрикосами та впевнений у собі чоловік, який прямує на московський базар, щоб, за його словами, заробити копійчину... Та інспектор не погодився з “бізнесменом”. Дуже важким був багаж, занадто ретельною, як для абрикосів, упаковка. І митник не помилився. Під свіжими фруктами були сховані два унікальних церковних фоліанти XVII сторіччя та колекція старовинних монет.

Пункт пропуску “Ягодин”. Поїзд “Київ–Берлін”. Огрядний п’ятдесятирічний пасажир із Саратова, який  видає  себе  за  мистецтвознавця, і 18 старовинних, унікальних ікон, на які “турист” подає митникам видані нібито органами культури “документи” на право вивезення за кордон. Та інспектор митниці виявився справжнім слідопитом. І все стало звичайною “липою” і “дозволи” на вивезення, і документи самозваного мистецтвознавця. Все, крім безцінних ікон.

Мостиська митниця. Під час митного огляду речей працівника музею з Хмельниччини митники були вражені цинічною поведінкою “туриста”. Місцевий псевдоархеолог поцупив у музеї і намагався продати за кордоном безцінні реліквії нашого народу – старовинні знаряддя праці з кремнію: сокиру, долото, серп тощо. Як показала експертиза, ці знахідки були виготовлені ще у період третього тисячоліття до нашої ери на території трипільських поселень.

Серед врятованого митниками України – старовинна книга, видана у XVII сторіччі почаївськими ченцями, ікони із зображенням Ісуса Христа, Святої Марії, покровителя Києва Архангела Михаїла, святих Миколи, Андрія, Володимира. Вилучено чимало церковних реліквій ХVІІ–ХVІІІ сторіч, ікон та складнів у срібних і позолочених окладах, чотирьох і шестираменних хрестів.

Протягом останніх двох років Держмитслужбою видано чотири ілюстровані альбоми ікон та інших релігійних святинь, вилучених митниками України у правопорушників, котрі намагалися вивезти за кордон наші духовні скарби. Ці альбоми – нині вони вже стали раритетами – яскраво свідчать, які величні надбання нашої культури збережені митною службою для українського народу, для нашої держави і церков.

Значну частину затриманих предметів старовини та мистецтва становлять унікальні твори прикладного мистецтва – художні полотна, ювелірні вироби, рідкісні статуетки, побутові предмети тощо. Безцінні святині українського народу грабують – інакше й не скажеш – і іноземці, і наші співгромадяни. Так, Чопською митницею затримано водія вантажного автомобіля однієї з київських фірм, який вивозив в Італію шкіряні та галантерейні вироби, що експонувалися на італійській виставці в Києві. Ретельний огляд автомашини виявив подвійну стінку кузова, де було сховано 11 старовинних ікон, 56 картин та інших предметів мистецтва.

Виявлено факти порушень митного законодавства з боку працівників суден, портів, аеропортів та екіпажів міжнародних рейсів (перевезення чужого багажу, контрабанда старовинних книг, картин, колекцій орденів). Так, у штурмана Бориспільського авіапідприємства вилучено унікальну колекцію з понад 100 орденів та медалей, яку він намагався нелегально вивезти для реалізації в США. Зловмисника засуджено.

Навіть досвідчені митники часом дивуються як у ручній поклажі серед усілякого мотлоху сучасні контрабандисти приховують цілі скарби вартістю у десятки й сотні тисяч доларів. Співробітниками Мостиської митниці у громадянина України, який рейсовим автобусом виїздив у “туристичну” подорож до Польщі, серед дорожніх речей і одягу було виявлено 14 ікон, 23 кишенькових годинники виробництва фірм “Буре”, “Доха”, “Бремс”, “Борес”, “Ромер”, унікальні колекційні монети, старовинні фотоапарати та інші предмети культури і мистецтва, що могли б стати експонатами будь-якого музею.

Митники, працівники правоохоронних та спеціальних служб України й надалі робитимуть усе, аби зберегти неоціненні скарби наших церков, музеїв, бібліотек. Скажу більше – це наш святий обов’язок перед Державою і власною совістю.

 

Контрабанда автомобілів і заходи щодо її припинення

 

Ураховуючи помітну криміналізацію сфери обігу автотранспорту і збільшення кількості ввезених в Україну автомобілів, у тому числі викрадених в країнах Західної Європи та США, були посилені позиції митних органів й на цьому напрямку боротьби з контрабандою. В 1997 році затримано понад 200 автомашин, які ввозились на нашу територію за підробленими документами. В 1998 році ця цифра збільшилась до 1517, а 1999 – до 1986. Загальна вартість автомашин, що незаконно ввозились в Україну протягом цих трьох років, становить 35,3 млн грн.

Із метою вдосконалення контролю за обліком ввезених автомашин у жовтні 1997 року між Держмитслужбою і МВС України підписано Угоду, якою передбачено щотижневу передачу митницями органам ДАІ МВС даних про оформлені митними установами транспортні засоби та запчастини до них. Ця інформація формується на основі посвідчень на право реєстрації та вантажних митних декларацій. Своєю чергою, підрозділи ДАІ зобов’язалися надавати митницям інформацію про транспортні засоби, які пройшли реєстрацію в органах Державтоінспекції на підставі виданих митницями документів. Спільна робота дозволяє більш ефективно виявляти спроби реєстрації транспортних засобів за сфальсифікованими даними, а також швидко встановлювати осіб і суб’єктів ЗЕД, причетних до такої фальсифікації. Органами МВС і митною службою вживаються й інші оперативні заходи до спрощення і впорядкування всього комплексу питань, пов’язаних з оформленням, контролем і перевіркою транспортних засобів, які надходять з-за кордону.

У процесі пошукової роботи Держмитслужбою виявлено канал незаконного переміщення автомашин престижних марок американського виробництва через територію України в Білорусь. Його організували кримінальні елементи з Польщі, які спеціалізуються на крадіжках і нелегальному збуті транспортних засобів. Операція починалась так: Севастопольською митницею було виявлено та затримано три нових автомобілі “Джип Гранд Черокі” та два “Крайслер Вояджер”. Затримання проведено у зв’язку з виявленням невідповідності записів у технічних паспортах автомобілів номерам двигунів та перебивкою самих номерів двигунів. Усі три автомобілі мали номери, видані нібито польською автоінспекцією. Виявилося також, що жоден із перевізників не був власником автомобіля. Вони керували машинами за дорученнями, виданими в Польщі, однак без відповідного оформлення в консульських закладах України.

Усі три автомобілі прямували з Німеччини зафрахтованим судном за маршрутом: Німеччина–Італія–Греція–Туреччина–Україна. Далі вони мали переміщуватись автотрасою територією нашої держави. Кінцевий пункт перегону – Білорусь. Після прибуття на білоруську територію водії мали зв’язатися зі своїм “шефом” і одержати від нього адресу, на яку необхідно доставити машини. За перегін кожен мав отримати 1500 доларів США. За рішенням суду незаконно ввезені в Україну автомашини конфісковано. А за згаданими фактами були орієнтовані офіційні представники Інтерполу.

Позитивних результатів у боротьбі з контрабандою транспортних засобів домоглися іллічівські митники. Розуміючи, що морський канал широко використовується контрабандистами для нелегального ввезення автомашин в Україну, вони не обмежуються елементарними оглядом та обстеженням суден. Увага співробітників акцентується на глибокому вивченні суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, особливостях вантажопотоку, налагодженні взаємозв’язків з іншими правоохоронними органами, на пошуках нових ефективних методів боротьби з криміналітетом.

За результатами поєднання аналітичних даних з оперативними заходами Іллічівською митницею, яку очолював досвідчений професіонал державний радник митної служби III рангу Михайло Ковальчук, було порушено десятки справ про контрабанду. Затримано значну кількість підакцизних товарів, що незаконно, за сфальсифікованими документами, ввозились в Україну.

Протягом другої половини 1999 року іллічівськими митниками проведено спеціальну операцію за припинення незаконного ввезення в Україну легкових автомобілів, викрадених в США. За результатами операції затримано тринадцять автомобілів “Мерседес-Бенц”, “Ауді А-6”, “Лексус-400” тощо (виробництва 1998–1999 років), що були викрадені в Нью-Йорку того ж 1999 року. Митники разом зі своїми колегами з Управління СБУ в Одеській області діяли чітко і кваліфіковано. За добу було встановлено власників автомобілів, визначено обставини викрадення, канали транспортування. Встановлено і одержувачів, і замовників автомашин. Загальна вартість затриманих легковиків, за даними експертів, становить понад 4 млн грн.

Таким чином, Іллічівською митницею і працівниками СБУ було викрито і припинено функціонування каналу незаконного ввезення автомашин на територію України та інших країн СНД. Канал обслуговувався цілим кланом злочинців, які діяли в США, Італії та Україні.

Протягом 2000 року робота щодо викриття нелегальних каналів переміщення іномарок у країни СНД продовжувалася. Іллічівські митники та працівники Служби безпеки затримали ще 8 джипів марки “Тойота” та “Нісан”, які незаконно перевозились в Україну з ОАЕ (загальна вартість близько 400 тис. доларів) і ще 4 джипи американського виробництва, які були викрадені в Канаді (вартість – до 200 тис. доларів).

Характерно, що активні пошукові заходи митників і правоохоронців не зупинили контрабандистів. Вони знову, цього разу з Болгарії, спробували ввезти в Іллічівський порт за фальшивими документами ще одну партію з 10 автомашин “Мазда”. Але й цього разу провалились.

Можна було б зауважити, що іллічівцям просто пощастило. Але це не так. Уміло проведені операції щодо викриття каналів доставки крадених іномарок – результат добре злагодженої співпраці митників і підрозділів СБУ, своєчасного обміну оперативною інформацією з працівниками митниць і спецслужб США, Італії, Канади, інших держав.

Питання посилення протидії незаконному ввезенню в Україну автомобільного транспорту залишається актуальним. Поряд з традиційними засобами контрабанди автомашин останнім часом до арсеналу злочинних угруповань увійшли нові, більш вишукані методи, що дають змогу повністю або частково ухилятись від сплати податків.

Використовуючи “білі плями” в чинному законодавстві, окремі комерційні структури отримують можливість завдавати державі значних збитків. Так, одне з вінницьких ТОВ у 1997–1998 роках сприяло фізичним особам у зменшенні митних платежів (у середньому по 500 грн за кожний автомобіль) під час розмитнення ввезених в Україну транспортних засобів. Це здійснювалось через надання їм фіктивних бланків довіреностей товариства та копій угоди між цим товариством і німецькою фірмою “Герос”. Оформивши 900 автомобілів, імпортованих приватними особами, ТОВ позбавило державний бюджет близько 450 тис. грн. Та згідно з матеріалами Державної податкової інспекції м. Вінниці, яка на прохання митниці перевіряла цю комерційну структуру, вчинене нею правопорушення не передбачено відомчими наказами ДПА та Мінфіну України і не підлягає навіть штрафним санкціям. Зрозуміло, що таке становище надалі нетерпиме.

 

Боротьба з “утопленням” товарів

 

Позитивно розв’язується й така гостра проблема, як забезпечення митного контролю за транзитом товарів через територію України. Адже ще 3–4 роки тому значна частина товарів, що з’являлися на кордоні як транзитні, до випускних митниць не доходила: вони “топилися” на нашій території і в подальшому реалізовувалися без сплати відповідних податків. Таким чином, “пробитися” на внутрішній ринок аналогічній продукції вітчизняного виробництва через “засилля” дешевших, і до речі, не завжди якісних товарів, ставало все важче.

З метою активної боротьби з “псевдотранзитом” і контрабандними операціями з використанням так званих “прозорих” кордонів у системі митної служби України сформовано спеціалізовані підрозділи Митної варти (МВ). Практика і особливо результати їх діяльності підтвердили доцільність організації такої оперативно-пошукової структури.

Якщо говорити гранично стисло, то з організацією Митної варти – а вона була створена в червні 1996 року за активної підтримки Президента України Леоніда Кучми – було три основні цілі.

По-перше, перед МВ ставилось завдання активно протидіяти спробам окремих правопорушників і  злочинних  груп  здійснювати  контра бандну діяльність на державному кордоні України, передусім із використанням його недостатньо контрольованих ділянок.

По-друге, МВ мала забезпечити контроль за переміщенням митною територією України товарів та інших предметів, у тому числі й транзитних, які перебувають під митним контролем.

По-третє, на МВ покладалось здійснення охорони та митного супроводження високоліквідних товарів, насамперед, підакцизних. Так, виконуючи завдання Уряду, Митною вартою було взято під контроль весь обсяг експортних відправок етилового спирту від заводу до прикордонної митниці.

Уже перші оперативні заходи, проведені підрозділами МВ у взаємодії з прикордонниками та працівниками правоохоронних органів, показали їх значні потенційні можливості, головним чином, у справі боротьби з контрабандою на наших “прозорих” рубежах.

Починаючи з 1997 року підрозділи МВ здійснюють контроль за переміщенням товарів і транспортних засобів поза ПП. Вони активно залучаються до перекриття нелегальних каналів ввезення-вивезення контрабанди об’їзними дорогами, річковими переправами та лісовими просіками на кордонах з Білоруссю, Російською Федерацією та Молдовою. Лише протягом 1997 року цими підрозділами було проведено 524 операції по контролю за переміщенням товарів через кордон, у процесі яких було затримано 1288 транспортних засобів із контрабандними вантажами.

Тоді ж спільно з Прикордонними військами і правоохоронними органами України проведено одну з перших спеціальних операцій “Кільце”, під час якої були взяті під контроль виявлені митниками і правоохоронцями маршрути незаконного переміщення транзитних вантажів. У результаті було затримано 154 автомашини, що нелегально або за підробленими документами проникли на територію України, і вилучено контрабандних товарів (переважно спирт і сигарети) на суму близько 2,2 млн доларів США.

Упродовж 1998–1999 років підрозділами Митної варти проведено понад 5 тисяч спеціальних операцій щодо перекриття нелегальних каналів переміщення контрабанди як на територію України, так і за її межі. Про результативність цього методу правоохоронної діяльності свідчать такі факти: в процесі проведення операцій порушено 182 кримінальні справи і 8819 справ про ПМП, конфісковано за рішеннями судів товарів та валюти на загальну суму 9,2 млн грн. Тільки під час проведення спільної з органами МВС і СБУ операції “Схід-99” протягом двох діб було затримано контрабанди на суму 1,7 млн грн, порушено 2 кримінальні справи, оформлено 121 протокол про порушення митних правил.

З вересня 1996 року МВ активно залучається до розв’язання такої гострої проблеми, як організація митного контролю за транзитом товарів через територію України. Насамперед, митники взяли під супроводження транспортні засоби з тютюновими, лікеро-горілчаними виробами і спиртом від усіх вхідних до вихідних митниць (у 1996–1998 роках було забезпечено 7459 таких конвоїв у складі 20 928 автомобілів, вартість вантажу, який супроводжувався МВ – понад 1682 млн грн). І так званий “псевдотранзит” одразу ж зменшився у кілька разів.

Із метою недопущення зловживань під час переміщення транзитом підакцизних товарів через територію України впроваджено механізм фінансових гарантій. При перевезенні маркованої продукції або інших підакцизних товарів перевізник чи власник вантажу на власний розсуд обирав один із запобіжних заходів: фінансові гарантії, супроводження, або перевезення товарів за умовами Конвенції міждержавних перевезень (TRANSPORT INTERNATIONAL). Перевезення транзитних вантажів алкогольних напоїв і тютюнових виробів, не позначених марками акцизного збору, тепер можна було здійснювати лише за умови їх охорони і супроводження силами МВ.

За оцінкою багатьох перевізників, у тому числі зарубіжних, застосування фінансових гарантій з метою боротьби з нелегальним транзитом алкоголю, тютюну та нафтопродуктів позитивно впливає на активізацію внутрішнього і зовнішнього ринків, захист товаровиробників, перешкоджає демпінгу цін за рахунок нелегально ввезених дешевих товарів.

За підрахунками спеціалістів митної служби, запровадження запобіжних заходів щодо посилення контролю за транзитом підакцизних товарів мало значно збільшити щорічні надходження у бюджет. І митники України протягом останніх двох років зробили цей прогноз реальністю.

Усього ж за час функціонування Митної варти, за даними на травень 2000 року, її підрозділами супроводжено 9555 конвоїв у складі 24 755 автомашин з вартістю вантажів на суму понад 3,1 млрд грн. Завдяки надійній охороні і професіоналізму супроводжуючих жоден конвой не пропав, “не затонув”. А за охорону і супроводження вантажів Митною вартою до державного бюджету перераховано 10,2 млн грн.

Чинна в наші дні нова система контролю за доставкою вантажів становить закінчений цикл контролю і оформлення вантажів. Вона покликана: виключити випадки направлення товарів, що імпортуються, на не-

існуючі підприємства;

виключити можливості використання порушниками чинного законодавства найменувань та реквізитів відомих підприємств для перехоплення фіктивно адресованих ним товарів;

виявляти порушників чинного митного законодавства – експортерів, імпортерів (під час прийняття ВМД чи попереднього повідомлення) та правопорушників-перевізників товарів.

Аналіз статистичних даних щодо результатів контролю за перевезенням товарів усіма видами транспорту в усіх митних режимах у 1998–1999 роках свідчить про позитивні наслідки вжитих Держмитслужбою заходів. Якщо в 1998 році з кожних 1000 вантажів у митниці призначення не доставлялося 98, то в першому кварталі 2000 року – тільки 3.

 

6.  ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖМИТСЛУЖБИ ЗІ СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ТА ІНШИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

 

Стаття 17 чинного Митного кодексу України встановлює, що у разі виявлення під час здійснення митного контролю ознак злочинів, що не належать до контрабанди, начальник митного органу України чи особа, яка його заміщує, повідомляє наявні дані органам попереднього слідства.

Своєю чергою, інші правоохоронні органи повідомляють митним органам України наявні факти правопорушень, пов’язаних з порушенням митних правил або контрабандою.

Питання взаємодії митниці з правоохоронними службами і Прикордонними військами має давню історію. Не вдаючись до періоду розвитку ринкової економіки на території нашої держави (хоча й тоді наші попередникимитарі співпрацювали з поліцією, жандармерією і податковими службами), коротко зупинюсь на радянському етапі минувшини нашої митної системи.

Як свідчать архівні документи, контрабандною діяльністю в колишній Українській РСР організовані злочинні групи активно займалися, починаючи з 20-х років. Контрабандні операції траплялися на державному кордоні з Польщею, Румунією, а також на морських рубежах на півдні країни. Незаконне переміщення золота, іноземної валюти і товарів здійснювалось як поза митними та прикордонними постами (прикордонних споруд: вишок, “колючок”, виораних уздовж кордону смуг тоді ще не було), так і з використанням підроблених та отриманих незаконним шляхом документів. Контрабандою на сухопутному кордоні в основному займалися жителі прикордонних населених пунктів, які мали спільників або знайомих на території Польщі, Румунії, та з метою здійснення контрабандних операцій невеликими групами нелегально переходили кордон. Митники, прикордонники, працівники органів безпеки, взаємодіючи між собою, затримували контрабандистів і притягали їх до відповідальності. При цьому розслідування в цих справах, головним чином, здійснювалось слідчими апаратами прикордонних загонів. Митниці ж оформляли конфіскацію вилучених

товарів і грошей, накладали на правопорушників штрафи.

В управлінні СБУ у Хмельницькій області зберігається 68 архівних кримінальних справ, за якими проходить 212 контрабандистів, засуджених у 20–30-х роках. 210 з них здійснювали нелегальні ходки в Польщу, двоє – долали держкордон з Румунією через річку Дністер. Кілька кримінальних справ довоєнного періоду зберігається в Управлінні СБУ в Житомирській області. Частина з них порушена Олевським прикордонним загоном військ Державного політичного управління (ДПУ), інші – Волинським та Коростенським окружними відділами ДПУ. Так, у 1926 році під час оперативнорозшукової діяльності, що здійснювалась працівниками держбезпеки Волинського окружного відділу ДПУ і митниками, було затримано польського контрабандиста Керна і чотирьох його спільників – місцевих жителів з Житомирщини, які систематично порушували кордон, скуповували товари на території Польщі, переміщували їх в Україну, де й реалізовували на ринках. Вироком Коростенського окружного суду контрабандистів було засуджено до різних строків позбавлення волі.

Значні досягнення у боротьбі з контрабандою у 20-х роках мали працівники органів ДПУ, міліції та митники міста Одеси. Одеська митниця в той час мала статус районної. До її складу входили Тираспольська та Рибницька митниці. Штат митниці складався з 224 працівників. Боротьбою з контрабандою та митними правопорушеннями займався так званий конфіскаційний підвідділ.

Морський кордон у першій половині 20-х років фактично не охоронявся, що давало можливість невеликим турецьким, грецьким, румунським суднам ночами причалювати до наших берегів і ввозити досить значні партії контрабанди. Частину контрабандних товарів зловмисники намагались увозити й на кораблях, які прибували в Одеський порт з вантажами або пасажирами. Однак правоохоронці й митники Причорномор’я, навіть у дуже скрутних матеріальних і побутових умовах, за відсутності морського транспорту та автомашин, необхідних оперативно-технічних засобів, давали контрабандистам належну відсіч. Як видно зі звітів одеських митників, у 1923 році вони здійснили 672 затримання контрабандних товарів на суму 60 тис. рублів, у 1924 році – 1076 випадків затримань на загальну суму 120 тис. рублів.

Після становлення України як суверенної держави у зоні митного кордону України не припинялись злочинні дії не тільки окремих правопорушників, але й організованих угруповань, які використовували в своїх цілях економічні та соціальні труднощі в державі, відсутність демаркації кордону з країнами СНД. Тому створені в перші дні незалежності України митна служба та правоохоронні органи одразу ж зіткнулись із досить складною ситуацією в прикордонні.

Унаслідок умовного характеру кордонів між колишніми радянськими республіками, недостатнього технічного оснащення митниць, недосконалої нормативно-правової бази Україна фактично опинилась відкритою для незаконного ввезення і вивезення контрабандних товарів та різних екологічно небезпечних відходів. Масштаби контрабандних операцій злочинних кланів, створених по обидва боки держкордону України, були вражаючими. Через так звані “прозорі” кордони щодоби незаконно переміщувалось сотні тонн продовольчих та промислових товарів, великі партії металу, золота, валюти, культурних цінностей. Зрозуміло, що ефективна боротьба з цими небезпечними тенденціями – а вони з кожним днем набирали сили – вимагала тісної взаємодії митної служби з органами СБУ, МВС і Держкомкордону.

Із метою вдосконалення такої взаємодії, координації зусиль та розмежування функцій органів, що здійснювали контрольні функції на кордоні в травні 1994 року було видано спільну “Інструкцію про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на Державному кордоні”. Інструкцію було затверджено Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Державним митним комітетом України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством закордонних справ України, Службою безпеки України, командуючим Національної гвардії України, Міністерством агропромислового комплексу України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством транспорту України, Міністерством охорони здоров’я України. В Інструкції, зокрема, зазначалось, що при виконанні своїх функціональних обов’язків підрозділи цих міністерств і відомств взаємодіють із метою виявлення і затримання порушників кордону; протидії нелегальній міграції й незаконному переміщенню через кордон товарів та інших предметів.

Основними напрямками взаємодії визначено:

опрацювання та здійснення узгоджених заходів щодо запобігання та виявлення порушень чинного законодавства з прикордонних і митних питань, протидії організованій нелегальній міграції, контрабандному переміщенню через кордон товарів та інших предметів;

розслідування та розкриття злочинів, у тому числі в сфері зовнішньоекономічної діяльності, розшук та затримання злочинців;

обмін інформацією про спроби порушення державного кордону, незаконного переміщення через кордон товарів та інших предметів;

внесення до відповідних інстанцій пропозицій щодо усунення причин і умов, які сприяють здійсненню порушень законодавства про державний кордон, митну справу та ін.

Інструкцією передбачалось, що взаємодія між митними та правоохоронними органами здійснюється шляхом проведення спільних операцій; створення оперативних штабів (робочих груп); обміну інформацією, що стосується спільної діяльності на кордоні з дотриманням вимог конспірації та захисту відомостей, що надаються одним відомством іншому. Визначились і конкретні механізми реалізації спільних завдань, розподіл обов’язків між згаданими вище структурами тощо.

Одним із основних напрямів взаємодії є взаємообмін оперативною інформацією. Структурні підрозділи міністерств і відомств інформували один одного про оперативну обстановку на державному кордоні, зокрема, про будь-які провокаційні дії та конфліктні ситуації у пунктах пропуску (ПП) через державний кордон; спроби незаконного переміщення через кордон транспортних засобів, злочинців, які перебувають у розшуку, та іноземців-мігрантів; про випадки скоєння контрабанди або підготовку до неї; про стан криміногенної обстановки в прикордонних районах та ін. Координація та взаємодія оперативних підрозділів митних і правоохоронних органів дають плідні результати. Так, протягом 1997–1998 років органами Держмитслужби, Служби безпеки, внутрішніх справ, Податкової адміністрації були проведені активні заходи щодо перекриття нелегальних каналів переміщення спирту за межі країни та його незаконної реалізації на внутрішньому ринку. В процесі цієї акції спільними оперативними групами з числа працівників цих відомств були проведені комплексні перевірки суб’єктів ЗЕД з метою виявлення спирту та його похідних, які реалізуються на внутрішньому ринку без сплати відповідних податків. У результаті порушено 184 кримінальні справи, з яких 51 – за приховування від сплати податків в особливо великих розмірах. А в державний бюджет було додатково спрямовано 47,9 млн грн.

Велике значення має взаємодія правоохоронних і митних органів у справі боротьби зі злочинністю. З метою визначення основних принципів взаємодії, суворого дотримання законності, комплексного використання сил і засобів, що є в розпорядженні взаємодіючих сторін у серпні 1995 року Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Державним митним комітетом України, Національною гвардією України, Міністерством оборони України, Міністерством юстиції України було затверджено спільну інструкцію з питань боротьби зі злочинністю. В Інструкції констатувалось, що взаємодія між згаданими вище міністерствами і відомствами здійснюється в інтересах реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю, профілактики злочинів та інших правопорушень, виявлення, припинення та розслідування злочинів, розшуку та затримання злочинців, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також удосконалення правової бази боротьби зі злочинністю.

Основні форми взаємодії:

реалізація державної політики боротьби зі злочинністю:

розгляд найбільш актуальних проблем правоохоронної діяльності, прийняття погоджених рішень щодо реалізації державних програм боротьби зі злочинністю, виконання законодавчих та інших правових актів з питань боротьби зі злочинністю;

опрацювання та реалізація спільних планів, програм боротьби зі злочинністю;

видання спільних відомчих нормативних актів щодо порядку взаємодії в процесі здійснення заходів у боротьбі зі злочинністю;

створення спільних робочих груп представників правоохоронних органів для вивчення окремих проблем боротьби зі злочинністю та вироблення пропозицій щодо їх вирішення тощо.

профілактика злочинів та інших правопорушень:

опрацювання й подання в інстанції погоджених пропозицій з питань профілактики злочинів та інших правопорушень;

вивчення проблем профілактики злочинів і вироблення спільних пропозицій щодо форм і методів її проведення;

спільне вивчення умов і причин, що сприяють учиненню злочинів та опрацювання заходів щодо їх усунення.

виявлення, припинення та розкриття злочинів:

своєчасне інформування правоохоронними та митними органами один одного про підготовку чи вчинення злочинів;

створення, в разі необхідності, оперативно-слідчих груп із кількості працівників міністерств і відомств для здійснення спільних заходів щодо виявлення та розслідування особливо небезпечних злочинів;

створення спільних банків даних щодо осіб, причетних до бандитизму, контрабанди, незаконного обігу зброї та наркотиків, а також до злочинів у кредитно-фінансовій і зовнішньоекономічній сферах.

Інструкцією було визначено й інші форми співпраці, зокрема, у сфері розшуку та затримання злочинців, удосконалення правової бази боротьби зі злочинністю, проведення спільних операцій по затриманню організованих злочинних груп, у тому числі тих, які займалися контрабандними операціями.

Вагомі результати у сфері протидії контрабанди має Чорноморська регіональна митниця (ЧРМ), яка активно взаємодіє з місцевими підрозділами МВС, СБУ і прикордонниками. У 1997–1999 роках митниками і правоохоронцями проведена низка спеціальних операцій з припинення контрабанди та порушень митних правил як поза пунктами пропуску, так і на митній території України. Серед них масштабні оперативні заходи за планами “Південь-99” та “Завіса”, які виявилися досить ефективними. В результаті операцій, що проводились за взаємодії митників і правоохоронців, лише Митною вартою ЧРМ  затримано  вантажів  на  загальну  суму 3,6 млн грн; конфісковано контрабандних товарів на суму 545 тис. грн; накладено штрафів на суму 49 тис. грн. Ось лише один із прикладів корисної співпраці працівників Управління СБУ в Одеській області і ЧРМ. На Овідіопольському шосе, недалеко від відомого Одеського промринку, було затримано 4 великовантажні автомашини з товарами китайського виробництва на загальну суму понад один мільйон гривень. Проведена термінова перевірка показала, що всі вони ввезені в Україну незаконним шляхом і мали реалізовуватися з використанням  підроблених документів. За цим фактом порушено кримінальну справу, незаконно ввезені товари і автомашини затримано. Гарним прикладом співпраці митників і працівників СБУ стала спільна операція з викриття контрабандного морського каналу переміщення спирту  в  Україну  і  Молдову  із  США,  яка  проводилась  нами  з   участю ФБР. У результаті вдалося  припинити  нелегальне  переміщення 1,5 тис. тонн спирту для його подальшої незаконної реалізації. Лише в процесі митного контролю теплоходу “Мей Рікмерс” Іллічівською митницею було виявлено 186 тонн спирту, який за сфальсифікованими документами був заявлений як розчинник для фарб. З’ясувалося, що цю злочинну акцію проводив міжнародний кримінальний клан, який діяв у США, Україні та Молдові. До речі, враховуючи фінансові витрати на здійснення цієї операції, американці компенсували нам один мільйон доларів.

Під час проведення спільних оперативних заходів протидії контрабанді виявлено факти використання правопорушниками транзитних авіаперевезень літаками військово-транспортної та відомчої авіації, які під приводом технологічної необхідності здійснювали незаплановані посадки на військових чи відомчих аеродромах України, де немає митного контролю. Там товари, потайки від митних органів, перевантажувались на автомашини, котрі потім перевозили контрабанду до місць реалізації. Так, працівниками СБУ у взаємодії з Дніпровською регіональною митницею було припинено розвантаження трьох відомчих літаків, які здійснили посадку в аеропорту Дніпропетровська. У процесі подальшої перевірки встановлено, що цими літаками зловмисники незаконно ввезли в Україну транзитний вантаж сигарет (на суму понад 2,3 млн доларів), які в подальшому мали реалізовуватись на території нашої держави. Інший приклад. В аеропорту “Гостомель” припинено спробу ввезення авіарейсом з Китаю 41 тонни шкіряних виробів, які за фіктивними супровідними документами прямували нібито на московську фірму “Елайтрокс”. Не допущено також проведення контрабандних операцій з використанням авіатранспорту в аеропортах “Бориспіль”, “Львів”, “Миколаїв” і “Сімферополь”.

Як засвідчує аналіз наявних матеріалів, одним із методів незаконного ввезення підакцизних товарів на територію України залишається декларування вантажів на фіктивні фірми-отримувачі. Як своєрідну лазівку для здійснення таких комбінацій шахраї використовують невиваженість деяких норм Закону України “Про підприємництво”, які дають їм можливість реєструвати такі підприємницькі структури і використовувати їх у протиправних оборудках. Так, Головним управлінням “К” СБ України, у взаємодії з Київською регіональною митницею затримано 38 вантажних автомобілів з горілкою (загальна вартість близько 2,5 млн грн), яка була ввезена в Україну за фіктивними документами на адресу однієї з таких “липових” київських фірм.

Позитивну роль у справі боротьби з контрабандою відіграла взаємодія митних органів з підрозділами МВС і Прикордонних військ. У лютому 1997 року Держмитслужбою та Держкомкордону України прийнято спільну Інструкцію “Про порядок взаємодії підрозділів Держмиткордону та Митної варти Держмитслужби України”, яка регламентує проведення спільних заходів у сфері виявлення і припинення порушень чинного законодавства України з прикордонних і митних питань поза місцем розміщення пунктів пропуску через державний кордон, у межах прикордонної смуги і прикордонних контрольованих районів. Інструкція передбачає проведення спільних операцій підрозділів Митної варти і Прикордонних військ за єдиним планом і задумом; спільне розташування прикордонних та митних нарядів на окремих напрямах державного кордону; обмін інформацією про спроби порушення державного кордону, незаконного переміщення через кордон зброї, валюти, наркотичних речовин, культурних та історичних цінностей тощо.

Удосконаленню нормативно-правової бази у сфері взаємодії митних і правоохоронних органів сприяла підписана у жовтні 1997 року Угода “Про інформаційне співробітництво та організацію взаємодії між Державною митною службою України та МВС України”. Спектр співпраці митників і співробітників органів міліції дуже широкий. Це й спільна участь у здійсненні спеціальних операцій щодо припинення контрабанди у прикордонні, і створення спільних оперативних груп для протидії правопорушникам митного законодавства, і регулярний обмін оперативною та іншою інформацією. Наведу лише один із характерних прикладів такої співпраці.

Протягом грудня 1997 року – червня 1998 року в процесі виконання двостороннього плану спільних заходів оперативною групою з числа працівників Східної регіональної митниці та Управління МВС у Харківській області було задокументовано протиправні дії організованої злочинної групи, яка діяла у сфері зовнішньоекономічної діяльності й мала свої нелегальні філії у 8-ми областях України. Злочинці здійснювали незаконні поставки великих партій промислових товарів з Туреччини в Україну поза митним контролем. Вони ж, користуючись сфальсифікованими документами на транзит товарів у Росію та Білорусь, незаконно продавали їх в Україні без сплати належних податків. Під час реалізації цієї справи затримано 12 осіб, вилучено 4 великовантажних та 2 легкових автомобілі, 20,5 тис. доларів США, контрабандних товарів на суму 600 тис. грн, міжнародні факсограми із зазначенням прихованих від оподаткування валютних сум та взаєморозрахунків між правопорушниками на загальну суму понад 700 тис. доларів.

Інформація, яка надходила і продовжує надходити в правоохоронні органи впродовж останніх років свідчить про те, що контрабандисти, за відповідну винагороду, нерідко користуються послугами провідників міжнародних поїздів, водіїв рейсових і туристичних автобусів, членів екіпажів літаків і морських суден. До їхніх послуг – швидкісні сучасні засоби зв’язку, прилади нічного бачення, автоматична зброя. Для охорони найбільш цінних вантажів контрабандисти наймають спеціально підготовлених охоронців. Так, під час проведення спеціальної операції на ділянці українсько-російського кордону в Сумській області працівниками Служби безпеки і митниками були затримані дві групи охоронців, які супроводжували контрабандні вантажі на власних автомашинах, мали при собі вогнепальну зброю і радіостанції.

Викликає стурбованість і втягування у контрабандну діяльність посадових осіб, які за своїми службовими обов’язками повинні вести боротьбу з криміналітетом. Не секрет, що злочинні угруповання значну частину коштів, отриманих протиправним шляхом, виділяють на так звані “представницькі витрати” з метою створення своїх форпостів у владних структурах і правоохоронних органах та організації легальних фірм, які використовуються для прикриття контрабандних операцій.

Матеріали більшості кримінальних справ, порушених з цього приводу Службою безпеки, свідчать про участь у протиправних оборудках митників, правоохоронців та прикордонників, котрі за певну винагороду сприяють злочинцям в оформленні фіктивних документів, пропуску вантажів через державний кордон і навіть у забезпеченні їх охороною. Так, Управлінням СБУ в Харківській області порушено кримінальну справу за статтями 70, 165, 168 КК України стосовно двох співробітників Магістральної митниці, які за хабарі сприяли контрабандистам у незаконному переміщенні через митний кордон України партії дорогих тканин. У Сумах обласним судом за кримінальною справою, порушеною Управлінням СБУ, засуджено до позбавлення волі співробітника митниці, який вступивши у зговір зі злочинцями, сприяв організації стійкого контрабандного каналу вивезення продовольчих товарів з України в Російську Федерацію.

У Чопській митниці було покладено край діяльності злочинної групи, до якої входив начальник відділу митниці, підпорядкований йому інспектор, а також співробітники міліції та податкової адміністрації. За солідну винагороду учасники цієї групи під виглядом вантажних мікроавтобусів оформляли дорогі престижні іномарки. Тільки по одному джипу “Тойота Лендкрузер” недоплата митних платежів становила 72 тис. грн. За кілька місяців шахраї привласнили більше ста тисяч доларів. Факти корупції, здирства, зловживання службовим становищем з боку працівників митних і правоохоронних органів, на жаль, трапляються і в інших регіонах країни. І можу запевнити, з ними ведеться й вестиметься рішуча, безкомпромісна боротьба.

Оперативна обстановка по периметру державного кордону України, особливо на півночі, сході й південному заході країни, потребувала модернізації форм і методів боротьби не тільки з “власними” кримінальними групами, але й з міжнародним криміналітетом, котрий не визнає кордонів. І тут знову на черзі стала координація зусиль митних і правоохоронних органів.

Однією з ефективних форм такої співпраці стали спеціальні, комплексні операції з перекриття нелегальних каналів контрабанди. Спільним оперативним заходом такого плану стала довгострокова операція “Транзит”, яка здійснювалась протягом 1995–1999 років, в основному в східних регіонах України. В результаті скоординованих дій митників, прикордонників, працівників СБУ і МВС вдалося викрити і припинити понад 20 нелегальних маршрутів ввезення контрабанди на територію України, порушити 149 кримінальних справ, вилучити предметів контрабанди на загальну суму 15,3 млн грн.

Із 7 до 14 лютого 2000 року на виконання доручення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України силами Держмитслужби, Прикордонних військ, Служби безпеки, МВС і ДПА на українсько-російській ділянці кордону була проведена спеціальна операція “Щит”.

До проведення цієї комплексної операції – загалом у ній взяло участь понад 1600 співробітників митних, правоохоронних органів і військовослужбовців-прикордонників – її учасники провели ретельну підготовку. Було вивчено оперативну обстановку в прикордонній смузі визначено імовірні напрямки контрабандного переміщення товарів поза ПП, характерні методи злочинних акцій правопорушників на цій ділянці кордону, встановлено місця розташування нарядів Прикордонних військ і Митної варти на можливих маршрутах руху контрабандистів. Заздалегідь опрацьовані плани операції, підготовлено відповідні технічні засоби, транспорт, засоби зв’язку.

Активна фаза операції розпочалась одночасними діями її учасників по всьому периметру українсько-російського кордону в межах Сумської, Чернігівської, Харківської, Луганської та Донецької областей. На об’їзних шляхах поза ПП було виставлено 59 груп із числа працівників СБУ, Митної варти і прикордонників. При цьому основні зусилля зосереджувались на харківському, донецькому і хутір-михайлівському напрямах.

У всіх пунктах пропуску через державний кордон було задіяно посилені зміни прикордонно-митного контролю з числа співробітників вантажних і пасажирських відділів, підрозділів по боротьбі з контрабандою і ПМП митних органів та прикордонників. Понад 80 змін прикордонно-митного контролю на залізничних пунктах пропуску та ПП, через які здійснюється автобусне сполучення з Російською Федерацією, були посилені інспекторамикінологами митниць і Прикордонних військ зі службовими собаками.

Одночасно на найбільш активних шляхах переміщення контрабандних товарів діяло 22 спільні групи у складі працівників Митної варти, СБУ, податкової міліції та ДАІ МВС, які здійснювали огляд (переогляд) як транзитних транспортних засобів, так і тих, що переміщувалися в прикордонні під виглядом внутрішніх перевезень. У результаті вжитих заходів:

10 лютого 2000 року під час проведення поглибленого контролю поїзда “Москва–Дніпропетровськ” на митному посту “Козача Лопань”спільною групою в складі працівників СБУ, митниці, прикордонників, податкової та транспортної міліції у директора вагона-ресторану вилучено 194 ящики ізюму, 13 490 пачок сигарет, значну кількість лікарських препаратів, електротоварів та аудіоапаратури на загальну суму понад 105 тис. грн. Все це ввезено на територію України без митного оформлення. Порушено кримінальну справу. 11 лютого в районі с. Зоринівки Луганської області спільним нарядом

у складі працівників Митної варти Старобільської митниці і прикордонників затримано вантажний автомобіль, на якому громадянин Росії намагався перемістити через митний кордон України поза митним контролем вантаж автозапчастин загальною вартістю 55 тис. рублів.

13 лютого під час проведення митного контролю літака рейсу “Донецьк–Дубаї (ОАЕ)” працівниками СБУ і підрозділу по боротьбі з контрабандою Донбаської регіональної митниці у громадянки України під поясом брюк було виявлено приховані від митного контролю 40 тис. доларів США. Порушено кримінальну справу.

У цілому, в результаті проведення операції “Щит” затримано 89 порушників режиму державного кордону, в тому числі 8 нелегальних мігрантів, затримано товарів та інших предметів, що незаконно переміщувались через кордон, на загальну суму понад 1,2 млн грн. Водночас працівниками податкової міліції проведено 585 перевірок, за якими вилучено з незаконного обігу товарно-матеріальних цінностей на 677 тис. грн, притягнуто до адміністративної відповідальності 40 осіб.

Підсумки операції свідчать про те, що активність нелегального переміщення товарів поза ПП під час операції по обидва боки кордону помітно знижується. Цьому сприяє інформація від затриманих, а також від місцевих жителів, щодо заходів, які застосовуються правоохоронцями. Одночасно зростає потік громадян і транспортних засобів через державний кордон та кількість порушень митного законодавства.

І хоча результати операції “Щит” можна вважати позитивними, а координація та взаємодія митних і правоохоронних органів цього разу продемонстрували досить значні спільні можливості ефективно протистояти контрабандистам, проведені в процесі операції профілактичні та оперативно-правові заходи ще раз показали, що обстановка в цьому регіоні залишається досить складною, а контрабандна діяльність злочинних угруповань і окремих осіб продовжується. Саме цей висновок і ліг в основу опрацювання подальших заходів подолання контрабанди та інших правопорушень на цій ділянці кордону.

Починаючи з квітня 2000 року, співробітниками Головного управління “К” СБ України, управлінь СБУ в Чернівецькій, Вінницькій та Одеській областях у взаємодії з Управлінням організації боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил та Оперативною митницею Держмитслужби України здійснювалася операція “Бар’єр”, яка включала комплекс організаційних, оперативно-розшукових та процесуальних заходів щодо виявлення контрабандних каналів на південній ділянці державного кордону.

Аналіз криміногенної ситуації в цьому прикордонному регіоні свідчив про посилену активізацію контрабандних угруповань. При цьому третина всіх правопорушень митного законодавства пов’язана з незаконним переміщенням товарів поза митним контролем (стаття 116 Митного кодексу України).

Об’єктивними передумовами для поширення контрабанди на кордоні України з Молдовою є незавершеність демаркації державного кордону, його недостатня забезпеченість прикордонним та митним контролем, відомі економічні труднощі (зокрема, високий рівень безробіття в регіоні), наявність розгалуженої мережі різних протиправних, “тіньових” структур, а також значна різниця реальних цін на молдовському та українському ринках. Крім того, корумпованість окремих ланок місцевих органів влади, правоохоронних і митних структур давала можливість організованим групам контрабандистів уникати прикордонно-митного контролю, ухиляючись від сплати митних платежів. Це підтверджено численними фактами затримання товарних партій тютюнових, алкогольних виробів і спирту на значній відстані від державного кордону.

За одержаною органами СБУ інформацією на цій ділянці кордону діє так звана “схема прикордонного бізнесу”, яка передбачає поступове накопичення товарів, доставлених громадянами – мешканцями прикордонних районів в Україну в дозволених невеликих обсягах. У подальшому за документами про нібито українське походження цих товарів вантаж вивозиться в інші регіони України для його реалізації. У переважній більшості йдеться про підакцизні товари, які накопичуються в наших прикордонних районах до рівня великих товарних партій. Крім того, організованими злочинними групами використовуються об’їзні польові дороги, які прямують через державний кордон і дуже зручні для проходження будьякого виду транспорту. В середньому на ділянці однієї прикордонної застави (20–25 км) у літній період часом діє до 10, а взимку до 5 таких доріг.

У процесі проведення операції “Бар’єр” на 15 міжнародних пунктах пропуску було забезпечено цілодобову роботу оперативних груп із кількості співробітників спецпідрозділів, окремих райапаратів СБУ та працівників служб по боротьбі з контрабандою і ПМП відповідних митниць.

У результаті здійснення оперативно-розшукових заходів лише за десять перших днів проведення операції було порушено 5 кримінальних справ про контрабанду (з них 2 справи – спецпідрозділами СБУ), за якими затримано товари, що незаконно переміщувались через митний кордон України, на загальну суму понад 970 тис. грн, складено 220 протоколів про порушення митних правил на суму 1,7 млн грн. Водночас митними установами стягнуто до держбюджету 19,4 млн грн митних платежів.

Спільна робота оперативних працівників СБУ та митниць позитивно вплинула і на ефективність діяльності митних органів. А саме: підвищилась результативність митного огляду транспортних засобів і громадян в ПП, помітно зросли суми митних платежів.

Вже перший етап операції “Бар’єр” дав підстави детальніше проаналізувати стан протидії криміналітету на українсько-молдовському кордоні та з метою посилення спільних оперативних позицій митниць і підрозділів СБУ відповідно скорегувати наші заходи, а саме:

–  із метою вдосконалити заходи щодо поповнення доходної частини бюджету та з урахуванням позитивного закордонного досвіду вийти з пропозицією про створення вздовж митного кордону України з Республікою Молдова зони митного контролю, яка б збігалася з межами контрольованих прикордонних районів;

–  вийти з пропозицією про залучення оперативних підрозділів ДПА до припинення чинних каналів ввезення в Україну підакцизних та інших товарів за “схемою прикордонного бізнесу”;

–  із метою залучення громадськості до боротьби з криміналітетом регулярно висвітлювати у засобах масової інформації результати роботи щодо попередження, виявлення та припинення контрабанди.

Питання взаємодії митних і правоохоронних органів постійно обговорюються між  керівниками  відповідних  відомств  та  їх  регіональних  структур як у робочому порядку, так і в процесі вироблення та затвердження планів спільних операцій, інших заходів. Останнім часом ці проблеми стали предметом обговорення і на колегіях міністерств, відомств, на спільних семінарах і нарадах як у центрі, так і на місцях.

Працюючи в Держмитслужбі, я постійно тримав у полі зору питання взаємодії з колегами-правоохоронцями, особисто координував спільні оперативні заходи митників і підрозділів МВС, СБУ, Прикордонних військ у таких принципово важливих сферах, як боротьба з контрабандою наркотиків, зброї, культурних цінностей.

Одержавши у квітні 1998 року призначення в Службу безпеки, звичайно, не позбувся неспокою і турботи за справу, якій віддав частину свідомого життя. Тим більше, що функціональні обов’язки СБУ і митної галузі у сфері захисту економічних інтересів держави, по суті, дуже близькі.  І я продовжував і продовжую спілкуватися зі своїм наступником на посаді Голови Державної митної служби України – Юрієм Петровичем Соловковим, його заступниками, членами колегії, з багатьма професіоналамимитниками. За два роки, що минули, намагався не пропустити жодної колегії Держмитслужби, жодної урочистої дати в житті митників аби ще і ще раз відчути атмосферу шанованого колективу, перейнятися його досягненнями і турботами. І разом з тим – і це вже стало своєрідною традицією – висловити свою думку про спільні завдання наших служб у галузі забезпечення реформаторського курсу Президента України, економічної безпеки держави, посилення координації та взаємодії митників і працівників спецслужби у справі боротьби з контрабандою.

Щоб не бути голослівним наведу (звичайно, в дещо скороченому варіанті) текст свого виступу на розширеному засіданні колегії Держмитслужби 7 лютого 2000 року.

Спочатку я коротко поінформував присутніх про діяльність Служби безпеки щодо вирішення стратегічних завдань нашої держави та реформування СБУ на принципах спеціалізації та максимальної концентрації сил і засобів спецпідрозділів на проблемах захисту економічних інтересів України, перш за все, в галузі економіки, фінансів, зовнішньої торгівлі. Потім висловив власне ставлення до ситуації в сфері боротьби з контрабандою та окреслив своє бачення наших спільних завдань щодо протидії кримінальному наступові на цьому напрямку.

Зокрема, мною акцентувалась увага на тому, що всі ми маємо гостро й самокритично оцінити обстановку. Зусилля СБУ, Держмитслужби, правоохоронних структур поки що не привели до перекриття шляхів контрабанди в Україну. Незважаючи на окремі позитивні результати, досягнуті певною мірою завдяки координації заходів Держмитслужби і Служби безпеки, система протидії контрабанді працює неадекватно її масштабам.

Далі висловив свою думку з приводу того, які взаємопов’язані організаційні, правові та оперативно-розшукові заходи можуть рішуче переломити ситуацію і потребуюють термінового впровадження.

По-перше, необхідно раз і назавжди покласти край контрабанді нафтопродуктів та інших енергоносіїв. Із цією метою надійно перекрити нелегальні канали ввезення і вивезення бензинів як залізничним, так і морським та трубопровідним транспортом. Об’єктивно, незважаючи на протидію з боку лобістів від енергетики, оцінити участь у незаконних операціях з енергоносіями всіх, без винятку, підприємницьких структур, з подальшим прийняттям щодо них передбачених Законом санкцій. Зосередити цю роботу в одних руках, створивши мобільну оперативну групу з кваліфікованих фахівців Центральної енергетичної митниці та Головного управління “К” Служби безпеки.

Під час опрацювання конкретних заходів групи повною мірою враховувати доручення Президента України Леоніда Даниловича Кучми щодо завдань наших служб у цій виключно важливій галузі економіки; пам’ятати, що поняття “енергетика”, “енергоносії” і “національна безпека” для нас – єдині.

По-друге, слід, нарешті, об’єктивно і зважено оцінити наші реальні можливості щодо припинення контрабанди поза пунктами пропуску і прикриття так званих “прозорих” кордонів. Зрозуміло, що сьогодні ми ні в економічному, ні в психологічному, ні в політичному плані не в змозі обгородити “колючкою” наш кордон з Росією (2484 км), Молдовою (1191 км), Білоруссю (975 км). А потік контрабанди через ці рубежі, з використанням сотень польових шляхів, лісових просік, річкових переправ зростає.

Але вихід із цього становища є. Це – мобілізація всіх можливостей Прикордонних військ, митниць (зокрема, Митної варти), місцевих органів СБУ для оперативного, підкреслюю оперативного, забезпечення кордону. Методика таких заходів відома: активне залучення місцевого населення, використання спільних мобільних груп, організація постів на автодорогах на які, у будь-якому випадку, прямуватимуть порушники. І ще один дійовий засіб: посилення режиму в прикордонні шляхом прийняття з цією метою відповідних адміністративно-правових актів як на рівні Уряду і Верховної Ради, так і органів місцевої влади. Йдеться, зокрема, про встановлення адміністративних і фінансових санкцій за сприяння контрабандистам, про конфіскацію, за рішеннями судів, транспортних засобів правопорушників і їхніх спільників, позбавлення їх права керувати автотранспортом тощо.

По-третє. Щодо контрабанди тютюнових виробів. Аналіз свідчить, що в основному, вони надходять через південні порти в Молдову, а потім повертаються до нас. Отже, ми повинні глибше опрацьовувати наявну інформацію та припинити протиправні дії створених тут злочинних угруповань, які комплектуються, першою чергою, із числа громадян зарубіжних країн.

По-четверте. Заслуговує позитивної оцінки співпраця підрозділів СБУ і Держмитслужби у боротьбі з контрабандою наркотиків. Сприятливий резонанс для нашої держави викликала ліквідація наркоканалів з Колумбії, Нігерії, Пакистану через територію України в Західну Європу. Потрібно й надалі нарощувати наші спільні заходи щодо припинення злочинної діяльності транснаціональних наркосиндикатів, недопущення використання ними транзитних можливостей України для транспортування наркозілля в західноєвропейські країни. Ще 2–3 роки тому Служба безпеки і митники України мали солідні результати саме на цих каналах, спільно викрили факти нелегального транспортування великих партій героїну, кокаїну, опію.

По-п’яте. Нас дуже турбує рекрутування (іншого слова не доберу) наших моряків для роботи на суднах, зафрахтованих наркокартелями. Останні арешти українських моряків у США і Чилі підривають авторитет нашої держави. Звідси – необхідність суворого оперативного контролю, в першу чергу, з боку органів СБУ, за незаконним, нелегальним наймом моряків і недопущення їх можливого використання в інтересах контрабанди та наркобізнесу. По-шосте. На наш погляд, Служба безпеки і Держмитслужба мають вийти з пропозицією щодо вжиття рішучих законодавчих та організаційних заходів з протидії реалізації незаконно ввезених товарів на внутрішньому ринку. Особливу увагу зосередити на контролі з боку відповідних підрозділів контролюючих органів за реалізацією таких товарів на споживчому ринку, що значно ускладнило б можливість збуту контрабандного то-

вару, й тим самим скоротило б масштаби його ввезення в Україну.

На закінчення, я висловив думку, що одним із найсуттєвіших засобів корінного посилення нашої протидії контрабанді є поглиблення співпраці всіх державних структур. Саме це має привести до підвищення ефективності спільної роботи Державної митної служби і Служби безпеки України.

 

7. ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МИТНОЇ СПРАВИ

 

На час отримання Україною незалежності у 1991 році митна система України не мала власної інформаційної інфраструктури. Але за дуже короткий термін, усього за 6 років, вона була створена.

Організація інформаційно-аналітичної служби (ІАС) Української митниці йшла паралельно з формуванням її управлінської структури, матеріально-технічної бази, з відпрацюванням методик збирання, обробки та аналізу митної інформації, розробкою необхідного програмного забезпечення і, головне, разом з підготовкою фахівців, яких практично в Україні не було. При цьому всі згадані вище масштабні заходи з першого ж дня формування ІАС були зорієнтовані на міжнародні стандарти. Формувався правовий простір діяльності митних органів як в цілому, так і щодо забезпечення їх інформаційних потреб.

Уже 10 лютого 1992 року було створено інформаційно-обчислювальний центр (ІОЦ) митної системи України, а у вересні того ж року почалося впровадження системи збирання та обробки електронних копій вантажних митних декларацій (ЕК ВМД). Система включала програмний комплекс “Інспектор” (власної розробки), а для передачі інформації використовувалася так звана дискетна технологія, коли електронні копії вантажних митних декларацій на дискетах, використовуючи фельд’єгерський зв’язок, доставлялися з митниць в ІОЦ для подальшої обробки. Зрозуміло, що це було тимчасове рішення, і вже, починаючи з березня 1993 року, передача ЕК ВМД почала здійснюватися за телефонними каналами, за допомогою модемів, використовуючи електронну пошту (СС: mail) і електронну дошку оголошень ВВS. Такий підхід забезпечив своєчасне інформування керівництва Комітету і формування статистичних звітів для забезпечення потреб органів державної влади та управління.

Відомо, що розробка та впровадження різноманітних комп’ютерних технологій стають більш ефективними, якщо вони здійснюються на основі єдиного системного проекту. Тому в 1993 році була розроблена концепція створення Єдиної автоматизованої інформаційної системи митної служби України (ЄАІС МСУ), яка включала в себе три етапи розвитку.

Завдання першого етапу – формування матеріально-технічного забезпечення, визначення нормативної бази та ведення митної статистики – були виконані повністю.

Інформаційно-обчислювальний центр митної системи України розгорнув роботу зі збирання та обробки електронних копій ВМД. Перед “першопроходцями” митної інформатики було поставлено завдання – терміново сформувати статистику зовнішньоекономічної діяльності України і регулярно подавати її державним органам, зацікавленим міністерствам і відомствам. З цією метою разом із дискетною технологією було започатковано збір електронних копій ВМД із використанням систем комутованого зв’язку. В результаті вже в жовтні 1993 року розпочалась цілодобова робота системи збирання митної інформації з використанням електронної пошти.

Формування електронних копій ВМД на той час проводилось працівниками митниць вручну. А технологічні процедури здійснювалися спеціально створеними підрозділами – відділами статистики й автоматизованих систем обробки митної інформації. Трудомісткість цього процесу не забезпечувала вірогідності й своєчасності статистичних матеріалів, що надходили з митниць.

Із розширенням зовнішньоекономічних відносин України та подальшим збільшенням обсягів зовнішньоекономічних операцій різко зріс потік і масштаби митної інформації. Якщо на першому етапі комп’ютери використовувалися в основному для формування та обробки даних зовнішньоторговельної статистики, то на другому етапі необхідно було розв’язувати проблеми автоматизації митного оформлення, контролювати ввезення автотранспортних засобів на територію України, здійснювати контроль за доставкою в митниці призначення підакцизних товарів, а також ґрунтовно працювати над питаннями збирання та обробки даних щодо викриття і припинення контрабанди та порушення митних правил.

У зв’язку з цим одним із пріоритетних напрямів інформатизації митної справи стало не тільки ведення статистики, але й формування на її основі аналітичних матеріалів з питань зовнішньоекономічної діяльності України та надання на їх базі відповідних виважених пропозицій Урядові з метою прийняття належних регулятивних заходів тарифного та нетарифного регулювання. Для виконання цієї відповідальної роботи в  травні  1995 року в складі Інформаційно-обчислювального центру митної системи України було створено Інформаційно-аналітичний відділ. Саме з цього часу в системі митних органів України почалося формування аналітичних підрозділів як на центральному, так і регіональних рівнях.

Водночас визначальним у процесі другого етапу становлення і розвитку ІАС стало створення матеріально-технічної бази, власної інфраструктури зв’язку, розробка прикладного програмного забезпечення. Якщо на початку своєї діяльності вся митна система України нараховувала до 200 комп’ютерів, у 1998 році – понад 5 тисяч, то на кінець 1999 року – вже 7,5 тисячі комп’ютерів. Лише за період з 1996 до 1999 років митниці отримали 5 тисяч високопродуктивних комп’ютерів, понад 100 потужних файлових серверів, модеми, інше устаткування. Між іншим, сьогодні вже кожен другий митник у повсякденній роботі користується персональним комп’ютером.

Та повернемося до завдань другого етапу вдосконалення ЄАІС МСУ. Важливою ланкою практичної діяльності створеного у січні 1997 року Інформаційно-аналітичного митного управління Держмитслужби (ІАМУ) стало розгортання глобальної обчислювальної мережі, до якої ввійшли локальні обчислювальні мережі митниць і Державної митної служби. Водночас приймається рішення про створення загальнодержавної митної системи електронної пошти та оперативного контролю. Надійне функціонування такої системи вимагало створення транспортної мережі супутникового зв’язку (ТМСЗ). При цьому насамперед передбачалося розгортання супутникових станцій зв’язку на митницях та митних постах, через які здійснювався транзит підакцизних товарів.

Під час організації цієї роботи велика увага приділялась надійності каналів зв’язку. Треба було врахувати і значні розміри території нашої держави, і довжину нашого митного кордону, і віддаленість однієї митниці від іншої. Особливої гостроти ця проблема набула на постах і пунктах пропуску, що розташовані у прикордонні.

Оператором супутникового зв’язку за результатами проведеного тендера була обрана національна компанія “Романтіс-Україна”, яка разом з Інформаційно-аналітичним митним управлінням Держмитслужби забезпечила належне виконання проекту. Вже на кінець 1997 року ТМСЗ нараховувала 216 станцій супутникового зв’язку і 6 радіорелейних станцій, які функціонували в митницях, митних постах і пунктах пропуску. На травень 2000 року Держмитслужба має вже 248 таких станцій, а обсяги інформації, що передаються через них порівняно з 1997 роком, зросли майже вдвічі. Така мережа впроваджена вперше не тільки в Україні, а й Східній Європі. Як підсумок, Держмитслужба одержала сучасні інформаційні технології, які надали митникам унікальну можливість засобами електронної пошти скоротити термін отримання повідомлень до лічених хвилин і в оперативному режимі надати терміновий доступ будь-якій митниці до Центральної бази даних Держмитслужби України.

Після реорганізації та реструктуризації митних органів і створення Державної митної служби України роботи з інформаційно-технічного забезпечення галузі були продовжені. У зв’язку зі зростанням обсягів і номенклатури митної інформації виникла необхідність подальшого розвитку інформаційних технологій на якісно новому рівні. У 1997 році було розгорнуто потужну обчислювальну мережу центрального апарату Служби, яка має перспективи до подальшого розширення. Закуплено високопродуктивне мережне устаткування фірми “Вау Networks” для 25 митниць. Інформаційно-аналітичне митне управління одержало новий будинок із сучасним електронним і технічним обладнанням.

Враховуючи той факт, що на цей час в ІАМУ були накопичені великі масиви інформації і старі системи управління базами даних були вже неспроможні переробляти такі обсяги, розпочато поступовий перехід до якісно нової системи ведення центральної бази даних Служби в середовищі Оracle. Поетапно вводиться в експлуатацію нове програмне забезпечення, що базується на web-технології. Все це дає змогу послідовно впроваджувати якісно нові митні інформаційні технології.

Із метою ефективного виконання визначених вище завдань Служба впроваджує інформаційно-аналітичні комплекси за такими напрямами:

виконання бюджетних зобов’язань;

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; боротьба з наркобізнесом;

розрахунок сил та засобів на основних напрямах діяльності митних установ, їх найраціональніше використання;

опрацювання короткострокових оцінок під час митного оформлення вантажів;

впровадження системи прийняття рішень і побудови прогнозів на базі оперативного аналізу інформації за ОLАР-технологією.

Саме так бачимо ми третій етап організації і розвитку ЄАІС митної системи України, який, по суті, почався у 1997–1998 роках.

Важливим елементом інформаційно-аналітичної системи митної служби України стало введення в експлуатацію програмного забезпечення для здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення. Ця проблема існувала давно. Серед шляхів її розв’язання були і введення та організація постійного контролю за провізними відомостями, і супроводження підакцизних товарів підрозділами митної варти, і застосування фінансових гарантій. Але зазначені вище засоби контролю давали дієві результати лише на деякий, не завжди тривалий строк. У зв’язку з цим керівництвом Держмитслужби було прийняте рішення про запровадження централізованої системи контролю за доставкою вантажів у митниці призначення.

Головну роль в цій системі відіграє програмно-інформаційний комплекс для здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення з використанням центральної бази даних Держмитслужби.

Протягом 1998–1999 років впроваджувалася перша черга цього комплексу, яка забезпечує контроль за переміщенням вантажів під час імпорту автомобільним транспортом та експортного переміщення давальницької сировини. Починаючи із січня 2000 року впроваджується друга черга цієї системи – контроль за переміщенням вантажів у ході транзиту. На черзі – контроль за доставлянням експортних вантажів автомобільним транспортом.

Уведення в дію нових інформаційно-аналітичних систем, на думку їх авторів і інженерів-розробників, дозволить значно підвищити якість роботи з учасниками зовнішньоекономічної діяльності, скоротити час митного оформлення, забезпечити дієвий контроль за переміщенням вантажів між митницями і, таким чином, помітно збільшити митні надходження до бюджету.

Впровадження нових технологій як в Держмитслужбі, так і в інших відомствах дозволило вийти на новий рівень оперативної взаємодії з правоохоронними органами України. Налагоджено, наприклад, багатосторонній взаємний оперативний доступ до відповідних інформаційних ресурсів. Ці заходи значною мірою сприяли реалізації Урядової програми здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері зовнішньої торгівлі.

24 лютого 2000 року в інформаційній мережі Internet  з’явився  офіційний web-сервер Державної митної служби України, на сторінках якого можна знайти необхідну інформацію з питань регулювання зовнішньоторговельної діяльності, митно-тарифної проблематики, митного права України. На ньому відображені етапи розвитку національної митної служби, питання організації митної справи, перспективні напрями розвитку Української митниці.

Весь хід розвитку міжнародної торгівлі, інших глобальних економічних процесів спонукають аналітиків Служби шукати можливості розвитку ЄІАС та вдосконалення своєї роботи у поглибленні співробітництва з митними адміністраціями зацікавлених у такому співробітництві країн. Особливо корисною для митників України є допомога міжнародних і національних організацій у підготовці фахівців, взаємовигідний обмін досвідом із метою відпрацювання інформаційно-аналітичних технологій для оперативної взаємодії між митними адміністраціями різних держав. Нашим головним завданням на цьому шляху є інтеграція України в єдиний міжнародний інформаційний простір.

Сьогодні Інформаційно-аналітичне митне управління вийшло на якісно новий рівень. Воно стало одним із центральних оперативних підрозділів Держмитслужби, який забезпечує великий комплекс робіт, пов’язаних з процедурою митного оформлення вантажів, контролем за товарами, що перетинають митний кордон України, оперативним доступом до інформаційних і довідкових баз Держмитслужби як для підрозділів самої Служби, так і для структур державної влади й управління, а також правоохоронних органів. Нові інформаційні технології, які останнім часом упроваджуються в життя українськими митниками, наполегливе вивчення багатого міжнародного досвіду аналітичної роботи, активне використання сучасної електроннообчислювальної техніки переконливо свідчать про високий професіоналізм

співробітників інформаційно-аналітичної служби митної галузі України.

Весь колектив ІАМУ Державної митної служби України, його досвідчені фахівці – інженери, аналітики, проектувальники, програмісти, економісти – працюють активно, цілеспрямовано і намагаються робити все для виконання завдань, поставлених перед ними Держмитслужбою і самим життям.

 

8.  МІЖНАРОДНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНСЬКОЇ МИТНИЦІ

 

Митна служба України на дев’ятому році існування посідає належне місце серед митних установ планети. Поряд з переважною більшістю країн світу вона є членом Всесвітньої митної організації (ВМО).

У листопаді 1992 року Україна стала повноправним членом ВМО. В 1997 року нашу державу обирають до одного з її керівних органів – Фінансового комітету. А вже у 1998 році Україна стає членом вищого органу ВМО – Політичної комісії, що дає можливість значною мірою забезпечити інтереси країни у галузі митної справи.

Що являє собою ВМО? Як вона виникла? Якими принципами керується? Спробую стисло відповісти на ці питання.

Спочатку – короткі нотатки з історії цієї важливої міжнародної організації. 12 серпня 1947 року представники 13 європейських держав прийняли

рішення про створення Групи дослідження, яка мала вивчити питання доцільності створення в Європі митного союзу.

У результаті роботи Групи вже через рік було створено Митний комітет, який в подальшому перетворився на Раду митного співробітництва (РМС). 15 грудня 1950 року Рада прийняла Конвенцію про створення Ради митного співробітництва. А перша сесія  РМС  відбулась  у Брюсселі  аж 26 січня 1953 року. Через тридцять років (26 січня 1983 року) цей день було проголошено як Міжнародний день митників.

У червні 1994 року, після приєднання до “Брюссельської конвенції про утворення РМС” країн Північної, Центральної і Південної Америки, Азії, Африки, Австралії та Океанії, РМС отримує нову назву і структуризується у Всесвітню митну організацію (ВМО). На квітень 2000 року її членами були 151 країна світу. ВМО є єдиною міжнародною організацією, яка працює над проблемами митного регулювання. Вона розробляє і подає державам-членам різноманітні пропозиції та рекомендації, які стосуються всіх напрямів діяльності митної галузі. Основні міжнародні правові митні вимоги викладені у 17 головних конвенціях ВМО.

Відповідно до установчих документів ВМО, її основні функції: вивчення питань, що стосуються співробітництва у митних справах; вивчення технічних аспектів та економічних факторів митних проб-

лем з метою рекомендації державам – членам організації такої митної сис-

теми і практичних засобів, які дозволили б досягти найвищого рівня гармонізації та єдності митної справи;

підготовка проектів угод і ознайомлення з ними зацікавлених урядів з метою їх прийняття і впровадження у митну справу країн – членів ВМО;

консультативна діяльність, проведення диспутів, що мають на меті обговорення і впровадження у життя норм і положень прийнятих угод;

забезпечення держав-членів вичерпною інформацією з питань митного регулювання та митної процедури;

забезпечення зацікавлених у цьому урядів інформацією та відповідними рекомендаціями у митних справах.

Значну увагу ВМО приділяє забезпеченню міжнародного митного співробітництва в галузі боротьби з усіма видами митного шахрайства. Найбільш важливим документом ВМО з  цього  питання  є  Конвенція  1997 року, прийнята в Найробі, що регулює питання попередження, розслідування та покарання за порушення митних правил. Вона стосується всіх видів комерційного шахрайства, включаючи порушення прав інтелектуальної власності, протиправне переміщення наркотиків, психотропних речовин та сировини для їх виготовлення, зброї, ядерних матеріалів, токсичних речовин, культурних цінностей, рослин і тварин, що перебувають під захистом міжнародного співтовариства.

Участь України у ВМО сприяє становленню і подальшому розвиткові митної системи нашої країни, впровадженню у практику митної справи багатого міжнародного досвіду. Представники Держмитслужби регулярно беруть участь в роботі сесій комітетів, комісій ВМО за напрямами її діяльності, зокрема з проблем боротьби з контрабандою, захисту прав інтелектуальної власності, діяльності навчальних закладів тощо.

Керівництво ВМО із розумінням ставиться до потреб нашої Служби. Секретаріат організацій позитивно розглянув “Меморандум Держслужби про потреби митних органів України”. Такий підхід з боку керівництва ВМО сприяє становленню прямих контактів з митними службами інших країн та залученню міжнародної технічної допомоги для подальшого розвитку митної системи України. Велику допомогу українським митникам надає ВМО і в професійній підготовці особового складу.

Про плідну діяльність Служби у сфері міжнародних зв’язків свідчить підписання більше 30 міжнародних (міжурядових і міжвідомчих) угод і договорів у галузі митного співробітництва з митними службами іноземних держав: Польщі, Туреччини, Франції, США, Фінляндії, Великобританії, країн Балтії, СНД та ін.

На базі Найробійської Конвенції та відповідних рекомендацій Всесвітньої митної організації укладені міжурядові угоди України з багатьма країнами “ближнього” і “далекого” зарубіжжя. Держмитслужба є ініціатором домовленостей про встановлення прямих зв’язків з митними органами інших країн щодо створення сприятливих умов для швидкого проходження товарів та забезпечення повного і своєчасного надходження митних платежів до бюджету. Завершується переговорний процес про встановлення прямих зв’язків між митними службами всіх країн – учасниць двосторонніх та багатосторонніх міжурядових угод про митне співробітництво. Досягнуто домовленостей щодо поріднення окремих українських митниць із митними установами Австрії, Бельгії, ФРН, Франції.

Дружні стосунки склалися, зокрема, між українськими та французькими митниками. Влітку 1998 року в Україну прилетіла група митників Франції на чолі з президентом Асоціації “Митна солідарність не знає кордонів” Константом Бігу. Вони власним коштом взяли відпустку, щоб обмінятися досвідом з українськими колегами у справі проведення митного контролю та виявлення правопорушень, краще пізнати один одного. За два тижні французькі митники побували в Одесі, в Рава-Руській, Ужгородській, Чопській, Чернігівській, Глухівській, Бориспільській митницях. На власні очі побачили в яких умовах працюють митники України в порту, на кордонах з Білоруссю, Росією, Угорщиною, Польщею, Словаччиною, як здійснюється митний контроль пасажирів і вантажів у Бориспільському аеропорту.

Під час перебування в столиці України французькі митники познайомились із здобутками та проблемами Київської регіональної митниці.

На Глухівській митниці український та французький кінологи Іван Харченко та Хрістоф Лякруа обмінялися досвідом роботи. Зокрема, пан Лякруа повідомив, що за дев’ять років праці кінологом його підопічний лабрадор 350 разів виявляв наркотики, переважно гашиш. А у 1997 році французькі митники вилучили 40 тонн наркотичних засобів, значну частину яких знайшли дресировані собаки.

На думку митників Франції, їхні українські колеги є підготовленими фахівцями, які вміють добре робити свою справу. Звичайно, митне законодавство, процедури у нас різні. Але найбільша різниця – у правах та заробітній платі. Французькі митники щомісяця одержують в середньому по 2000 американських доларів. За кожен оформлений протокол про порушення митних правил митник одержує 30 відсотків від прихованої вартості вантажу. Вони здебільшого здійснюють контроль не на кордоні, а всередині країни. На кордоні, за словами наших колег, перевіряється лише один відсоток вантажів. В основному працюють з документами, однак мають право перевіряти машини будь-де, хоч за кілометр від кордону, хоч за сорок. Причому лише митники мають право на таку перевірку.

Зброю носять лише ті французькі митники, які працюють на дорогах, на кордоні, у портах. Для тих, хто працює в офісах, – зброя не видається. Цікава деталь: в аеропортах митники Франції здійснюють контроль у цивільному. Багаж, який пасажир несе до літака, після перевірки опломбовується, щоб не можна було ні вийняти, ні додати заборонені до переміщення речі. У французьких та українських митників було чимало цікавих зустрічей, взаємних запитань і дискусій. Та висновок один – такі зустрічі та спільна робота приносять велику користь.

Активну позицію займає Держмитслужба України в роботі Ради керівників митних служб держав СНД, яка була створена в 1993 році рішенням Ради глав Урядів країн СНД. На грудень 1999 року Радою проведено понад 20 засідань, на кожному з яких розглядаються принципово важливі питання щодо налагодження взаємовигідних, партнерських відносин між країнами – членами СНД в галузі митної співпраці. На основі прийнятих рішень опрацьовуються і приймаються багатосторонні міжурядові угоди, розробляються проекти митних технологій, приймаються рішення щодо гармонізації митного законодавства, спрощення митних процедур, уніфікації форм митної документації країн-учасниць.

Спільними зусиллями митних служб країн СНД прийнято ряд важливих угод у сфері митної проблематики. Це передусім “Основи митних законодавств держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав”, які визначають основні принципи правового регулювання, економічні й організаційні основи митної справи країн-учасниць Співдружності. Велике значення для уніфікації митного законодавства країн СНД мають такі документи, як “Єдина технологія митного оформлення і контролю поїздів міжнародного пасажирського сполучення на підставі визнання Єдиної пасажирської митної декларації і Єдиної технології митного оформлення і контролю товарів, що переміщуються залізничним транспортом СНД”. Позитивної оцінки, з погляду прискорення вантажних перевезень і боротьби з наркобізнесом, заслуговують угоди: “Про спрощення і уніфікацію процедур митного оформлення на митних кордонах”, “Про співробітництво і взаємодопомогу в митних питаннях”, “Про взаємодію і співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин”.

Велике значення для подальшого розвитку економічних зв’язків країн СНД мають також затверджені Радою положення: “Про Типовий порядок митного оформлення та контролю природного газу, нафти, нафтопродуктів та електроенергії”, “Про єдиний порядок стягнення митних платежів”, “Про вільний транзит товарів через території країн – учасниць СНД” та деякі інші.

Зміцнюються зв’язки з митними службами сусідніх держав: Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини, Словаччини, Молдови, Румунії. В 1997 році підписано українсько-російський Протокол про пункти пропуску для переміщення алкогольних і тютюнових виробів. З Республікою Білорусь досягнуто домовленості про переміщення харчових продуктів та вантажів у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. З митниками Молдови – про обмін інформацією з питань митних правопорушень і взаємодію на залізничному транспорті під час переміщення товарів та інших предметів через молдовсько-український митний кордон тощо. Згадані протоколи та домовленості сприяли впорядкуванню митного контролю за підакцизними та іншими товарами, поєднанню зусиль митних служб сторін у боротьбі з порушеннями митного законодавства, обміну інформацією та досвідом роботи.

Однак інтереси Державної митної служби України не обмежуються контактами з нашими сусідами. Нас цікавить досвід колег з країн Американського континенту, Африки, Азії. В цьому плані особливо запам’ятався візит нашої Урядової делегації до Китайської Народної Республіки в грудні 1997 року.

Під час візиту широко обговорювалась митна проблематика і питання активізації взаємної торгівлі між Україною та КНР. Ми підписали підготовлену Держмитслужбою Угоду між Урядами України і КНР про взаємодопомогу в митних справах. Угодою передбачалось посилити наше співробітництво в галузі виконання національних митних законодавств; спільного розслідування та припинення митних правопорушень. Передбачалось, що виконання Угоди покладається безпосередньо на митні органи Сторін шляхом надання інформації як на запит зацікавленої служби, так і з власної ініціативи.

Відвертою і насиченою була моя зустріч і розмова з керівником Генеральної митної адміністрації КНР Цень Гуань Лінем. Ми обговорювали питання обміну інформацією та досвідом боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями, а також порядок функціонування вільних економічних зон в КНР, які в Україні тільки почали створюватись. Домовились і про організацію робочої групи зі співробітництва митних служб. Головний митник Китаю виявив особливу зацікавленість структурою і умовами проходження служби в митницях України, досвідом українських митників у справі встановлення супутникового зв’язку. Цікавився і можливістю обміну інформацією про товарообіг між КНР і Україною. І хоча розмова йшла через перекладача, думаю ми як професіонали добре розуміли один одного.

Дуже корисною, на мій погляд, була зустріч з керівником Митної та акцизної служби Великобританії паном Олександром Расселом – досвідченим економістом, професіоналом, який більшу частину свого життя віддав митній справі. Пан Рассел прибув до Києва в січні 1998 року і перебував тут кілька днів. Говорили ми і наодинці, і з участю керівних працівників англійської, української митниць, а також Надзвичайного і Повноважного Посла Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні пана Роя Стівена Ріва. Результатом цих зустрічей стало підписання Меморандуму про взаєморозуміння між нашими урядами щодо адміністративної взаємодопомоги між митними службами обох країн.

Меморандумом передбачено надання Сторонами взаємної допомоги з метою забезпечення належного виконання митного законодавства; розслідування та припинення митних правопорушень тощо. Його виконання покладається безпосередньо на митні адміністрації Великобританії та України.

Домовлено, що з метою виявлення осіб, причетних до незаконного переміщення наркотичних засобів і психотропних речовин, і застосування до них відповідних правових заходів митні служби Сторін, у межах своїх повноважень, будуть застосовувати метод “контрольованої поставки”, а також здійснюватимуть особливий нагляд за особами, товарами та транспортними засобами, що викликають підозру.

Обмін досвідом і відверті розмови з паном Расселом з питань минулого і сучасного митної справи в Англії та Україні були вельми корисними і повчальними.

Курс на зміцнення зв’язків з митними службами інших держав має стабільний характер. Протягом останніх років Держмитслужба продовжувала цілеспрямовану роботу щодо зміцнення міжнародного співробітництва з нашими колегами за кордоном.

Про активність на цьому важливому напрямі діяльності Служби свідчить перелік підписання угод про взаємну допомогу з митними структурами або урядами цілої низки країн впродовж лише одного року. Такі угоди, зокрема, підписано:

із Грузією – 14 лютого 1997 року;

із Чеською Республікою – 20 березня 1997 року;

з Республікою Азербайджан – 26 березня 1997 року; з Фінляндією – 30 червня 1997 року;

з Французькою Республікою – 9 липня 1997 року;

з Китайською Народною Республікою – 22 грудня 1997 року;

зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії – 16 січня 1998 року.

Підписання вищезгаданих угод дозволило митним службам Сторін поєднувати зусилля у боротьбі з порушеннями митного законодавства, здійснювати обмін необхідною інформацією, активніше співпрацювати в галузі нарахування митних платежів, обміну досвідом та фахівцями.

Особливе місце в правоохоронній діяльності митників посідає співпраця Держмитслужби України з Інтерполом. Із моменту створення Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (1995 рік) митні органи активно використовують його можливості для отримання необхідної в розслідуванні інформації, особливо у випадках контрабанди зброї, наркотиків, викрадених автомобілів, історичних та культурних цінностей. Із метою вдосконалення співробітництва правоохоронних органів України з правоохоронними структурами іноземних держав з участю Міжнародної організації кримінальної поліції та підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в січні 1997 року Міністерством внутрішніх справ, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки, Державною митною службою України, іншими відомствами було затверджено Інструкцію про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів.

Інструкція визначає порядок використання правоохоронними органами України можливостей НЦБ в Україні для співробітництва з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав. Вона регламентує норми співробітництва правоохоронних органів України та зарубіжних країн як у цілому, так і в окремих напрямах боротьби зі злочинністю і надає можливості для:

підготовки та надсилання ініціативних запитів за кордон;

обміну оперативно-довідковою та криміналістичною інформацією про підготовку і вчинення злочинів та причетних до них осіб;

обміну досвідом роботи, законодавчими та іншими нормативними актами, навчально-методичною літературою з питань діяльності правоохоронних органів та ін.

Під час проведення оперативних заходів та слідчих дій через НЦБ можна одержувати з Генерального секретаріату та НЦБ Інтерполу зарубіжних країн інформацію з питань розкриття і розслідування злочинів у сферах:

економіки і фінансів;

боротьби з незаконним виготовленням підроблених грошових знаків; попередження, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із

викраданням транспортних засобів;

боротьби з посяганням на культурні цінності та предмети антикваріату; боротьби з незаконним обігом наркотиків;

боротьби з незаконним обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухівки;

боротьби зі злочинами, пов’язаними з підробкою документів.

Триває робота з підготовки до приєднання України до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі та Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ). Представники Держмитслужби брали участь у засіданнях робочих груп з питань прийняття України до ГАТТ/СОТ.

Ведуться переговори з проблем інтеграції України у Транс’європейську транспортну мережу з відповідними міжнародними організаціями та Директоратами ЄС.

Загальновідомо, що входження України у світовий ринок потребує широкого вивчення міжнародного економічного досвіду. Держмитслужба є одним із головних реципієнтів ТАСІS. Відповідно до затверджених планівпроектів Технічної допомоги Європейської комісії здійснюється комплекс заходів у таких галузях митної справи, як “Організація та управління”, “Програмне забезпечення”, “Радіологічний контроль”, “Митна академія”. За результатами проведення консультацій між Держмитслужбою та XXI Генеральним Директоратом Європейської комісії в грудні 1997 року було підписано Спільну декларацію, яка має на меті вдосконалення порядку надання і використання технічної допомоги, а також двосторонній контроль за втіленням у життя проектів ТАСІS. Водночас продовжується виконання програм технічної допомоги митним органам України у рамках програм USAID.

Після доопрацювання Програма ТАСІS, підготовлена спеціально для митної служби України, набула системного і планомірного характеру.

У 1998 році завершилася реалізація проектів за Програмою ТАСІS “Митниця-2”. Значних результатів досягнуто в процесі виконання проектів Програми “Митний контроль”, “Митна академія”, “Поріднення митниць”. У співробітництві з нашими колегами із Франції, Австрії, Італії за активної участі Євромитниці за проектом Програми ТАСІS “Митниця-2” вдалося провести професійну перепідготовку перекладачів Академії митної служби України, а також ознайомитися з досвідом роботи австрійських і італійських колег, внести корективи в технологію митного контролю на Київській регіональній і Чопській митницях.

Працівники галузі підвищили свій професійний рівень у рамках Програми ТАСІS та на підставі прямих угод з митними службами ФРН, Ізраїлю, Туреччини, Фінляндії. Основними напрямами цієї підготовки були: митна вартість та митна оцінка, боротьба з контрабандою наркотиків, радіаційний контроль, підготовка кінологів.

У зв’язку з набуттям чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною значно підвищився рівень взаємодії між Держмитслужбою України і відповідними структурами держав – членів Європейського Союзу. Передбачається проведення (спільно з окремими Директоратами Європейської комісії та Євромитниці) додаткових заходів з метою подальшого виконання програми ТАСІS. Представництвом Європейської комісії в Україні створено робочу програму взаємодії в галузі митної справи на трирічний період.

Значні надії покладаються Держмитслужбою також на розвиток взаємовигідного партнерства з країнами Західної Європи, які допомагають українським митникам у підготовці та перепідготовці персоналу, технічному оснащенні Служби. За підтримки митних органів ФРН та Французької Республіки підготовлено кілька груп кінологів та службових собак для пошуку наркотиків.

У 1997 році за сприяння Всесвітньої митної організації на базі Київського центру був проведений семінар з питань організації боротьби з митним шахрайством, в якому взяли участь 39 працівників Державної митної служби України, які спеціалізуються на проблемах боротьби з контрабандою, в тому числі з контрабандою наркотиків.

Конкретним прикладом допомоги у справі підвищення професійного рівня наших митників був міжнародний семінар з питань митної вартості товарів, який проходив у Києві в травні 1998 року. Його організаторами разом з Держмитслужбою, відповідно до Програми розвитку комерційного законодавства, виступив Департамент торгівлі США. Ця Програма передбачає надання Україні технічної допомоги в процесі її приєднання до ГАТТ/СОТ.

Семінар був корисним для обох сторін. У його роботі взяли участь працівники Митно-тарифного управління Держмитслужби, відділів тарифів і митної вартості товарів митниць. Заняття проводились у вигляді лекцій, співбесід, відповідей на запитання, розгляду та аналізу практичних ситуацій, що виникають у процесі роботи у цьому напрямі. Обмін думками і дискусії пройшли в дружній атмосфері, сприяли однозначному тлумаченню термінології і методики визначення митної вартості товарів. Американською стороною було відзначено високий професіоналізм українських митників, їх бажання набувати нових знань і досвіду.

Усього протягом 1997 року навчальними закладами Служби спільно з фахівцями-митниками із США та ФРН було проведено 12 міжнародних семінарів, в яких взяли участь понад 200 митників. Крім того, 34 працівники центрального апарату Служби та митниць вивчали досвід роботи митних служб США, ФРН, Великобританії, Швейцарії, Чеської та Словацької республік, держав Балтії безпосередньо в цих країнах. Набуті під час навчання знання широко використовуються українськими митниками в практичній діяльності.

 

9.  ПІДГОТОВКА НОВОГО МИТНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

 

Коротка передмова

Із перших днів роботи в Митній службі України я зрозумів, що існуюча нормативна база галузі ще досить недосконала і у багатьох випадках не дає відповіді на актуальні питання зовнішньоекономічної та митнотарифної проблематики, протидії порушенню митного законодавства тощо. Деякі нормативно-правові акти, прийняті в основному протягом 1991– 1992 років застаріли і, по суті, в нових ринкових умовах лише гальмували подальший розвиток митної справи. Парадокс, але ще у 1995 році нам, керівникам митної служби, доводилося звертатися до окремих нормативних документів колишнього Союзу РСР з питань митного, господарського, фінансового права, які на той час не були належно врегульовані законодавством України. Що ж стосується чинного й на сьогодні Митного кодексу України 1991 року, то він – ніде правди діти – в багатьох випадках дублював норми і положення останнього Митного кодексу СРСР, затвердженого М. Горбачовим у березні того ж 1991 року, і був (і залишається) дуже далеким від завдань розвитку ринкових відносин в Україні та реформування її економіки.

Детально простудіювавши – і то переважно ночами – все, що вийшло з-під пера наших правознавців і народних депутатів з митних питань, та ознайомившись із основоположними нормативними актами з цієї проблематики таких держав, як Німеччина, США, Росія, Польща та інші, вирішив насамперед порадитись з нашими професіоналами-митниками.

І майже кожному ставив питання: “3 чого треба починати роботу над вдосконаленням митного законодавства?”

Відповіді колег були майже стандартними: “Нам потрібно мати свій національний, систематизований Митний кодекс”.

Звичайно, питання про перегляд або доопрацювання Митного кодексу виникло не на порожньому місці. Ще у 1993–1995 роках  Держмитком двічі пропонував Кабінетові Міністрів України внести до Верховної Ради подання про зміни і доповнення до Кодексу 1991 року. Однак ці пропозиції тоді так і не були прийняті Урядом.

І все ж життя вимагало кардинально підійти до вирішення цієї принципової справи.

Почали ж ми зі створення авторського колективу. До участі в ньому я запросив свого першого заступника-митника з багаторічним стажем – Олександра Єгорова, інших професіоналів – начальників митниць і провідних підрозділів галузі. Працювати над проектом Кодексу погодилися відомі юристи-практики: завідуючий відділом Інституту держави і права НАН України ім. В. Корецького професор Вадим Авер’янов, начальник кафедри Академії СБУ професор Микола Павличенко, інші вчені й спеціалісти з митного права.

Авторський колектив працював наполегливо і злагоджено. І вже у травні 1996 року проект нового Кодексу було подано на розгляд Урядові, який згідно з існуючим порядком надіслав його на розгляд в 21 міністерство і відомство України, починаючи від Генпрокуратури і МВС і закінчуючи департаментами залізниці та авіації. Скажу відверто – пробитися через цю бюрократичну стіну було нелегко.

Але й це ми подолали. Після розгляду, доопрацювання і погодження Кодексу з керівництвом міністерств і відомств наш і справді багатостраждальний проект розглядало ще близько десяти відділів та інших підрозділів Кабінету Міністрів України. І, зрештою, – мабуть, унікальний випадок – його погодили аж два діючих прем’єр-міністра: Валерій Пустовойтенко і лихої пам’яті Павло Лазаренко, які керували Кабміном під час довгих мандрівок проекту Кодексу урядовими кабінетами.

Нарешті, 14 серпня 1997 року проект Митного кодексу України був офіційно поданий на розгляд Верховної Ради України. Олександр Ткаченко – тоді перший заступник голови Парламенту – спрямував його на розгляд кількох комітетів і комісій Верховної Ради. І знову – слухання, доповіді в комісіях і підкомісіях, з’ясування окремих статей і розділів, погодження, візування... І втрата дорогого часу. Справді дорогого, бо введення у дію нового Кодексу щодня давало б солідний додатковий прибуток до державної скарбниці.

Урешті-решт, після довгих поневірянь парламентськими канцеляріями проект Кодексу 16 грудня 1998 року був винесений на розгляд Верховної Ради України у першому читанні.

Та й цього разу новому Кодексові не вдалося пробитися на законодавче поле. Народні депутати заблокували і вилучили чи не найважливіший розділ законопроекту щодо надання митним органам права займатися оперативно-розшуковою діяльністю, не погодились із визнанням митної служби правоохоронним державним органом, і тим самим знову позбавили митників можливості використовувати ефективні методи боротьби зі злочинністю. Не підтримали парламентарії і деякі інші принципові норми проекту, зокрема з питань правового статусу працівників галузі, їх соціального захисту та ін.

Минуло майже два роки. До керівництва Верховної Ради України обрано нових відповідальних політиків. Позитивно налаштовані депутати очолили парламентські комітети і комісії. Однак Митний кодекс України, якого з нетерпінням чекають і вітчизняні підприємці, і перспективні зарубіжні інвестори, і всі співробітники митної галузі, все ще не прийнято.

Не маючи можливості ознайомити наших читачів з усім проектом нового Митного кодексу України, погодженого Кабміном у серпні 1997 року (як-не-як це 645 статей), я пропоную ознайомитися з загальною характеристикою, основними нормами та положеннями законопроекту, відгуками компетентних рецензентів, а також з обставинами його підготовки і подання на розгляд вищим органам державної влади і управління.

Висновки ж, маю надію, наші читачі зроблять самі, без авторських коментарів.

 

Обґрунтування необхідності прийняття нового Митного кодексу України

Проект Митного кодексу України підготовлено Державною митною службою України за участю провідних спеціалістів у галузі митної справи та наукових працівників України.

У концептуальному плані підготовка проекту викликана необхідністю приведення чинного митного законодавства у відповідність до Конституції України, його гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими в європейській та світовій практиці нормами і стандартами, потребою найтіснішої взаємообумовленості Кодексу вимогам ринкової економіки.

У сучасних умовах економічного розвитку України, її виходу на широку міжнародну арену особливого значення набуває підготовка такого Митного кодексу, який, спираючись на багатий досвід українського державотворення та міжнародно-правові основи митної справи, об’єднав би в собі всі без винятку головні аспекти теоретичної і практичної діяльності митних органів України.

Чинний на сьогодні Митний кодекс України був прийнятий у грудні 1991 року в період, коли в законодавчому плані тільки почали формуватися засади державності та незалежності України. І хоча введення в дію Митного кодексу на той час зіграло позитивну роль, сьогодні він вже не відповідає сучасному стану митної справи і, більше того, стримує розвиток господарської та фінансово-банківської діяльності підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такий висновок базується на кількох принципово важливих економічних, політичних і міжнародно-договірних факторах. По-перше. Поза нормами чинного Митного кодексу залишаються кардинальні питання реформування економіки Української Держави, послі-

довний процес становлення ринкових механізмів у країні.

По-друге. У чинному Митному кодексі не знайшла належного втілення реалізація державної політики становлення та подальшого розвитку митної системи України, роль митних органів у формуванні державного бюджету, митно-тарифному регулюванні, в організації безкомпромісної боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

По-третє. За час, що минув після прийняття чинного Митного кодексу, суттєвих змін зазнало законодавство України. Була прийнята Конституція України, яка створила надійну нормативно-правову базу для подальшого державотворення і діяльності управлінських та правоохоронних структур, у тому числі митних органів. Суттєвих змін зазнало законодавство України в зовнішньоекономічній, податковій, валютній сферах. Крім того, певні норми   і положення Митного кодексу України на сьогодні суперечать Конституції України, деяким іншим актам законодавства, що призводить до конфліктних ситуацій із суб’єктами ЗЕД, а також викликає постійні колізії у розгляді претензій митних органів до порушників митного законодавства у судах.

По-четверте. Потребують законодавчого підтвердження та закріплення деякі міжнародно-правові акти нашої країни. У чинному Митному кодексі не зафіксовано входження України до європейських та міжнародних економічних організацій, членство нашої держави у Всесвітній митній організації (Брюссель), інших міжнародних і регіональних структурах.

По-п’яте. За час, що минув, зазнала суттєвих змін і сама митна система України. Більш ніж удвічі  – з 25 до 52  – зросла кількість митниць, у     5 разів – кількість митних постів. Утворено 10 спеціалізованих організацій митної системи, створено нові структурні об’єднання – регіональні митниці. З уведенням в дію нової структурної вертикалі (Держмитслужба – регіональні митниці – митниці) в основному завершено формування митної системи України. Звідси – необхідність законодавчого закріплення структури, правового статусу та компетенції митних органів.

Законодавче закріплення положень, пов’язаних з приведенням митної справи в Україні у відповідність до чинних міжнародних правил, вимагало всебічного врахування світової теорії і практики у сфері митного права. Більше того, йшлося не лише про приведення норм митного права до реалій сучасної економічної ситуації в Україні, але й про врахування перспектив її подальшого розвитку після подолання кризових явищ.

І ще один суттєвий аспект необхідності термінового коригування митного права. У зв’язку з відсутністю в митному законодавстві України чіткої системи нормативних рішень з питань довгострокового вкладення капіталу в нашу економіку держава втрачала потенційних іноземних інвесторів і важливі джерела поповнення бюджету. Крім того, чинним Митним кодексом недостатньо забезпечуються умови зовнішньоекономічної діяльності українських товаровиробників.

Ураховуючи, що підготовка нового Митного кодексу вимагала значного часу, а подальше зволікання з переглядом багатьох норм і положень законодавства в галузі митної справи оберталося величезними збитками як для нашої держави, так і для суб’єктів господарювання, Державний митний комітет України ще у 1993 році прийняв рішення запропонувати Урядові внести найбільш актуальні й важливі зміни та доповнення в чинний Митний кодекс України.

У проекті Закону України “Про внесення змін і доповнень до Митного кодексу України”, який було подано на розгляд Урядові у вересні 1993 року і вдруге у травні 1995 року, передбачалося включити до нової редакції Кодексу дві глави і 52 статті, а до 42 статей внести зміни і доповнення. На доручення Кабінету Міністрів проект було розглянуто і в основному погоджено Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, міністерствами: юстиції, внутрішніх справ, економіки, праці, зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Службою безпеки України.

Проте, як показало всебічне вивчення цього проекту досвідченими спеціалістами з митної справи, науковими працівниками в галузі митного, кримінально-процесуального і адміністративного права, поза межами опрацьованого проекту залишилось багато принципово важливих проблем організації митного контролю, митно-тарифного регулювання, митних платежів і преференцій, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

Аналогічний висновок щодо обмеженості проекту Кодексу зробили й експерти Всесвітньої митної організації (ВМО) та 21-го Генерального директорату ЄС (митні та зовнішньоекономічні зв’язки). Поради  фахівців цих авторитетних структур стосувалися насамперед необхідності всебічної деталізації розділів і глав з питань митних платежів і тарифів, транзитних перевезень, особливостей митного контролю транспортних засобів на морському, авіаційному, залізничному, автомобільному та трубопровідному сполученнях, митної статистики, міжнародних зв’язків митних органів тощо. В інтересах уніфікації митного законодавства України з актами з мит-

них питань ЄС керівництво 21-го Генерального директорату рекомендувало також об’єднати два чинних на той час основних законодавчих акти (Митний кодекс і Закон України “Про Єдиний митний тариф”) в один деталізований Митний кодекс України. Погоджуючись з цими рекомендаціями і зауваженнями, представники Держмиткому під час обговорення проекту в грудні 1995 року в Брюсселі висловили пропозиції щодо підготовки нової редакції Митного кодексу України за аналогією з митним законодавством країн Європейської співдружності.

З урахуванням вагомого досвіду роботи митних установ незалежної Української Держави, рекомендацій власних спеціалістів-практиків і залучених до роботи над Кодексом науковців, а також порад фахівців ЄС і ВМО Державним митним комітетом на базі чинного Митного кодексу України, а також опрацьованих змін і доповнень до нього було активізовано роботу з підготовки нового деталізованого проекту Митного кодексу,  який у травні 1996 року і було подано на розгляд Кабінету Міністрів для подальшого внесення у Верховну Раду України.

 

Загальна характеристика проекту Кодексу

Проект Митного кодексу України, що вносився на розгляд Верховної Ради України, складався з 23 розділів, 81 глави і 645 статей. Для порівняння – в чинному на сьогодні Кодексі 11 розділів, 24 глави, 164 статті.

Проект нового Митного кодексу – це єдиний узагальнений законодавчий акт, який об’єднав усі чинні на той час в Україні акти законодавства з митної справи. У ході опрацювання проекту враховано норми і положення Конституції України, інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою після прийняття Митного кодексу 1991 року.

Запропонований законодавчий акт, на нашу думку, є новим, значним кроком у розвитку митної справи в Україні. Він адекватно відображає реалії економічного і суспільно-політичного життя нашої держави, зовнішньоекономічних зв’язків України, сучасні становище і роль Державної митної служби України в системі органів державного управління. Проект нового Кодексу повною мірою відповідає європейським і міжнародним стандартам, високим юридичним вимогам країн з ринковою економікою до нормативних документів такого рівня.

Саме до таких висновків дійшли Президія Національної академії наук України, компетентні зарубіжні фахівці з митної справи, наукові заклади, понад 20 міністерств, відомств, організацій, на розгляд яких було подано проект Кодексу. Так, в експертному висновку Президії Національної академії наук України зазначається:“Насамперед слід відзначити і пози-тивно оцінити здійснений колективом провідних фахівців у галузі митної справи та науковців величезний обсяг роботи, творчим результатом якої є рецензований проект нового Митного кодексу України. Авторами багато зроблено для того, щоб найповніше врахувати у проекті зарубіжні теорію і практику митної законотворчості, досвід сучасного митного регулювання країн з розвинутою ринковою економікою. До позитивних ознак проекту слід також зарахувати успішну спробу розробників поєднати зарубіжний досвід правового регулювання митної справи не лише з існуючими економічними реаліями в Україні, але й подальшими перспективами соціальноекономічного розвитку країни... Прогностична спрямованість проекту нового Митного кодексу є надзвичайно суттєвою, оскільки він покликаний сприяти досягненню стабільності оновленого митного законодавства України”.

Проект Кодексу базується на основних положеннях Митного кодексу Європейського співтовариства, введеного у дію Постановою Ради ЄЕС від 12 жовтня 1992 року з подальшими змінами і доповненнями, а також враховує норми і положення Кіотської конвенції про тимчасове ввезення, Віденської конвенції про дипломатичні відносини та ін.

Оцінюючи структуру й основні положення запропонованого Держмитслужбою України проекту Митного кодексу, заступник Генерального секретаря Всесвітньої митної організації пан П’єр Бене у своєму офіційному висновку, направленому на моє ім’я, зазначає: “Безперечним є те, що для успішної роботи митної служби необхідно створити такі умови, які дозволили б вільно переміщуватися товарам, зберігаючи відповідні напрями здійснення належного контролю.

Зміст проекту Вашого Кодексу складений таким чином, що він раціонально і логічно поєднує функції та завдання, яких необхідно дотримуватись та виконувати. Виходячи з цього, на мою думку, у Вашому новому Кодексі наголоси відповідних його розділів відповідають вимогам національного та міжнародного законодавства, яких дотримуються сучасні митні служби.

Виношу Вам подяку за зусилля Вашої митної адміністрації, які спрямовані на те, щоб не відставати від розвитку суспільства. Завжди готовий надати Вам всіляку додаткову допомогу”.

Детальний відгук на проект Кодексу надійшов і від 21-го Генерального директорату ЄС. Характеризуючи загальне спрямування і правові основи запропонованого законодавчого акта, його керівник пан Джеймс Кур’є у листі до Голови Держмитслужби, зокрема, пише: “Розробка сучасного Митного кодексу, який базується на принципах, прийнятих у міжнародній практиці, є кроком уперед у ваших зусиллях щодо створення сучасної митної системи, спроможної забезпечити необхідні надходження до державного бюджету, захистити суспільство та сприяти розвиткові ринкової економіки... Базуючись на нашій попередній оцінці, відзначаємо, що Ваш проект охоплює основні аспекти, що відповідають сучасному митному законодавству.

Порівняно з Митним кодексом ЄС український Кодекс охоплює додаткові аспекти, такі як порушення митних правил і правові заходи протидії цим правопорушенням; дізнання та оперативно-розшукова діяльність митних органів, їх правовий і соціальний захист; відповідальність митних органів та їх посадових осіб.

Комісія зі свого боку продовжуватиме надавати допомогу Вашій адміністрації як у частині формулювання положень Кодексу, так і у створенні посібника щодо його застосування Вашим персоналом”.

 

Основні нові норми проекту Митного кодексу

У проекті нового Кодексу подаються принципово важливі з позиції нашої державності правові норми, такі як митна справа, митна територія, митний кордон, спеціальні митні зони.

Наведемо найсуттєвіші із цих нових положень.

 

Стаття 2. Митна справа

Порядок переміщення через митний кордон України транспортних засобів і товарів, митне регулювання, пов’язане зі встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушенням митних правил, інші заходи реалізації державної митної політики України становлять митну справу.

Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна дотримується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

 

Стаття 3. Митна політика

Україна визначає і проводить єдину митну політику, спрямовану на регулювання товарообміну, стимулювання розвитку національної економіки, захист внутрішнього ринку та власного виробника, а також на розвиток митної справи відповідно до загальновизнаних міжнародних норм.

 

Стаття 5. Митна територія

Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України...

 

Стаття 6. Митний кордон

Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території вільних митних зон і вільних митних складів. Межі території вільних зон та вільних митних складів становлять митний кордон України.

 

У проекті Кодексу у світлі реалій нашого сьогодення окреслюються органи державного регулювання митною справою, їх права й обов’язки. Визначаються статус, компетенція та умови функціонування митних органів України. Чітко визначено принципи взаємовідносин митних органів та їх посадових осіб з іншими органами, підприємствами та громадянами.

Наведемо окремі статті проекту Митного кодексу з цих не урегульованих раніше питань.

 

Стаття 13. Здійснення митної справи

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи, які є правоохоронними органами України.

Митні органи, реалізуючи митну політику України, виконують такі основні завдання:

1)  захист економічних інтересів України;

2)  контроль за додержанням митного законодавства України;

3)  забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи (далі визначаються інші найбільш важливі завдання митних органів України).

 

Стаття 14. Державна митна служба України

Державна митна служба України становить єдину загальнодержавну систему, яка складається з:

центрального апарату Державної митної служби України; регіональних митниць; митниць;

спеціалізованих митних управлінь та організацій.

 

Стаття 25. Взаємовідносини митних органів та їх посадових осіб з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами

Митні органи у своїй діяльності взаємодіють з іншими державними органами, підприємствами та громадянами.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування не вправі приймати рішення, які належать до компетенції митних органів, чи будь-яким іншим чином втручатися у діяльність цих органів.

 

Стаття 26. Взаємодія митних органів з Прикордонними військами та правоохоронними органами

Митні органи взаємодіють з Прикордонними військами та правоохоронними органами України на засадах і в порядку, визначеному законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України.

У разі виявлення під час здійснення митних процедур та оперативнорозшукової діяльності ознак злочинів, що не розцінюються як контрабанда, начальник митного органу чи особа, яка його заміщує, повідомляє про це правоохоронні органи або Прикордонні війська залежно від їх  компетенції.

Своєю чергою, Прикордонні війська та правоохоронні органи повідомляють митні органи України про виявлення порушення митних правил або контрабанду.

 

У проекті Кодексу розроблено принципові положення щодо міжнародних зв’язків Державної митної служби України з міжнародними організаціями, а також митними службами іноземних держав. Спираючись на світовий досвід, опрацьовано процедури здійснення спільного з митними службами суміжних держав митного контролю вантажів і товарів на кордоні України.

Саме про це йдеться у статтях 36–42. Наведемо найсуттєвіші з них.

 

Стаття 36. Принципи міжнародної діяльності Державної митної служби України

Уповноважені посадові особи Державної митної служби України, приймаючи в установленому порядку відповідні рішення, проводять переговори та експертну роботу, пов’язану з підготовкою міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод з митних питань, у взаємодії з Міністерством закордонних справ України, Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади України.

Міжнародна діяльність Державної митної служби України є складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України.

 

Стаття 38. Участь України у міжнародному співробітництві з митних питань

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з митних питань. У митній справі Україна дотримується загальновизнаних у міжнарод-

ній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з митних питань.

 

Стаття 39. Зв’язок Державної митної служби України з міжнародними митними організаціями

Державна митна служба України представляє Україну у Всесвітній митній організації, інших міжнародних і регіональних митних організаціях.

Міжнародне співробітництво у галузі митної справи Державною митною службою України здійснюється за погодженням з Міністерством закордонних справ України через дипломатичні представництва України при міжнародних організаціях.

 

Новим принципово важливим фактором для забезпечення міжнародних правил торгівлі є встановлена в проекті Кодексу норма щодо застосування рівнозначних митних процедур незалежно від країни – власника товарів, вантажів і транспортних засобів, а також від того, в яку країну направляються або з якої країни прибувають згадані товари і засоби, за винятком випадків, передбачених міжнародними актами щодо застосування санкцій до окремих країн.

Сформована за останні роки система митних органів у цілому відповідає завданням, що ставляться перед митною службою України. Водночас для підвищення ефективності роботи галузі виникла необхідність реформування окремих ланок митної системи. Вважаємо, що здійснена протягом 1996 (листопад) – 1997 (квітень) років реструктуризація митних органів, організація регіональних митниць, митниць центрального підпорядкування та митниць, підпорядкованих регіональним структурам, дала змогу значно скоротити адміністративно-управлінський апарат та підвищити ефективність службової діяльності.

Проект Кодексу містить норми, які закріплюють створену структуру митних органів України, чітко визначають статус та повноваження всіх елементів цієї структури: від центрального апарату Державної митної служби України до митниць та спеціалізованих організацій. Конкретизуються права й обов’язки регіональних митниць, митниць, митних лабораторій, навчальних закладів митної системи.

Суттєвою особливістю проекту, яка принципово відрізняє його від чинного Кодексу, є об’єднання в одному кодифікованому законодавчому акті двох основних законів у галузі митної справи: Митного кодексу України та Закону України “Про Єдиний митний тариф”. Ця особливість пропонованого проекту поєднує його з аналогічними законодавчими актами більшості країн світу, в митних кодексах яких містяться норми, що визначають принципи та порядок обкладення митом товарів, які переміщуються через митний кордон.

Водночас проект установлює новий, більш гнучкий, принцип побудови митного тарифу України, який відповідає вимогам, що пред’являються до митних тарифів країн – членів Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і Світової організації торгівлі (СОТ). Такий підхід набирає особливої значущості після виходу у світ Указу Президента України, яким визначаються заходи щодо реформування зовнішньоторговельного режиму України у зв’язку з наступним приєднанням України до ГАТТ та її вступу до СОТ.

Одне з першочергових завдань проекту – висвітлення і конкретизація всіх аспектів митного контролю, митного оформлення товарів і вантажів як підприємств, організацій, установ усіх форм власності, так і громадян. Низка статей Кодексу спрямована на максимальне спрощення і лібералізацію процедур митного контролю шляхом впровадження нових і законодавчого закріплення чинних на сьогодні форм і засобів такого контролю, їх юридичного обґрунтування.

Йдеться, зокрема, про законодавче визначення спеціального режиму огляду речей пасажирів та їх звільнення від обов’язкового декларування, організацію в прикордонних митницях і аеропортах так званих “зелених коридорів”. Взагалі, питання декларування товарів, транспортних засобів, особистого багажу громадян є сьогодні одним з найбільш вразливих як для фізичних, так і для юридичних осіб. У проекті Кодексу вперше законодавчо визначено такі важливі фактори здійснення процедури декларування, як термін подання митної декларації та момент її прийняття, що має важливе юридичне значення в організації митного контролю та оформлення. З метою спрощення митних процедур впроваджується також подання попередньої декларації або оформлення товарів на підставі періодичної митної декларації. Крім того, у проекті пропонується у разі необхідності надавати Державній митній службі України право запроваджувати спрощений порядок декларування транспортних засобів і товарів.

Наведемо деякі запропоновані проектом нові нормативно-правові положення з питань митного контролю.

 

Стаття 43. Здійснення митного контролю

Митному контролю підлягають усі транспортні засоби та товари, що переміщуються через митний кордон України, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Митний контроль охоплює всі заходи, які здійснюються митними органами для забезпечення дотримання митного законодавства України.

 

Стаття 44. Мета митного контролю

Митний контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їх посадовими особами, а також громадянами, порядку переміщення через митний кордон України транспортних засобів і товарів.

 

Стаття 45. Форми митного контролю

Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю, митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів, особистого огляду, перегляду), обліку транспортних засобів, товарів, усного опитування громадян та посадових осіб, перевірки системи обліку та звітності товарів, що переміщуються через митний кордон України, огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, вільних митних складів, вільних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де можуть бути транспортні засоби, товари, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи, а також в інших формах, передбачених цим Кодексом та нормативними актами з митних питань. Порядок здійснення митного контролю визначається Державною митною службою України відповідно до норм цього Кодексу.

 

Стаття 66. Звільнення від окремих форм митного контролю

Митному огляду не підлягає ручна поклажа та супроводжуваний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єрміністра України, Голови Верховного Суду України, Голови Конституційного Суду України та членів їхніх сімей, які прямують разом з ними.

Ручна поклажа та супроводжуваний багаж народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, заступників Голови Верховного Суду України, членів Конституційного Суду України звільняється від огляду, якщо зазначені особи перетинають митний кордон України у зв’язку з виконанням депутатських чи службових обов’язків, що підтверджується відповідними документами.

 

Важливим є законодавче закріплення митних режимів та умов їх застосування в процесі здійснення експортно-імпортних операцій суб’єктів господарювання. Запропоновані проектом види митних режимів охоплюють практично всі можливі варіанти, що мають місце при переміщенні товарів через митний кордон України. Це дозволить вирішити ряд гострих питань, які виникають під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності і недостатньо врегульовані митним законодавством, зокрема, при виконанні операцій з давальницькою сировиною та реалізації бартерних угод.

Уперше в митному законодавстві ґрунтовно розглядаються особливості здійснення митних операцій у ході переміщення громадян і вантажів різними видами транспорту. В окремому розділі визначається порядок та умови пропуску через митний кордон України морських і річкових суден, авіаційних апаратів, залізничних та автомобільних транспортних засобів, а також митних процедур на трубопровідному транспорті, лініях електропередач, міжнародному поштовому каналі.

Ось дві нові статті з цього розділу.

 

Стаття 128. Право на міжнародні переміщення транспортних засобів

Право на переміщення транспортних засобів, включаючи транспорт індивідуального користування, через митний кордон України, а також право на здійснення міжнародних перевезень пасажирів, поштових відправлень, вантажів та багажу надається фізичним особам (громадянам України, іноземцям і особам без громадянства) та юридичним особам (резидентам і нерезидентам) за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших актів законодавства України.

 

Стаття 130. Митні операції на транспорті

Усі транспортні засоби, якими переміщуються громадяни та товари через митний кордон України, підлягають митному контролю.

Митні операції, що застосовуються до транспортних засобів, повинні бути гранично спрощеними, гуманізованими і водночас гарантувати виконання вимог законодавства під час здійснення митного контролю та митного оформлення.

Митні операції, що здійснюються під час оформлення транспортних засобів, якими переміщуються громадяни та товари через митний кордон України, мають уніфікований характер і не залежать від країни реєстрації або країни – власника транспортного засобу, країни, з якої прибув цей транспортний засіб, або країни, куди він прямує, крім випадків, передбачених міжнародними актами в частині застосування санкцій та обмежень у торгівлі з окремими країнами.

 

Низку нових розділів, глав і статей спрямовано на впорядкування умов нарахування й справляння мита, інших митних платежів, їх відстрочення та розстрочення, надання гарантій щодо сплати митних платежів уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Систематизовано перелік митних платежів, що справляються митницею. Опрацювало такі вкрай важливі для митної справи проблемні положення, як критерії визначення країни походження товарів, митні пільги та преференції тощо.

Так, принципово новий підхід пропонується під час встановлення преференцій для товарів, які імпортуються в Україну. Передбачається, що національна система преференцій встановлюватиме пільговий режим для товарів з держав, зарахованих ООН до найменш розвинутих країн світу, а також для товарів з держав, що розвиваються, в яких ВНП на душу населення не перевищує цього показника в Україні. Саме такий підхід відповідає основним принципам застосування преференційного режиму в світовій зовнішній торгівлі.

Новацією запропонованого проекту Кодексу є положення, які встановлюють методи визначення митної вартості товарів. Норми, що тут закладено, базуються на сучасних міжнародних документах з цього питання. При цьому передбачається запровадження декларування митної вартості, що суттєво впливає на повноту нарахування та справляння податків і зборів, які стягуються під час митного оформлення товарів, і таким чином – на повноту надходжень до Державного бюджету України.

Кардинальні зміни і доповнення внесено в розділи проекту Кодексу, що регламентують організацію боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил. Зокрема, деталізовано процесуальні норми провадження у справах про порушення митних правил, конкретизовано види митних правопорушень. Установлено нові, більш реальні, санкції за передбачені нормами Кодексу правопорушення.

Водночас стрижньові положення проекту Кодексу, пов’язані з правоохоронною діяльністю митних органів, визначають подальшу гуманізацію розгляду справ про митні правопорушення. Передбачається розширити можливості оскарження постанов митних органів про порушення митних правил, активніше залучати адвокатів до захисту правопорушників. До проекту вперше введено норми, що передбачають з врахуванням конкретних обставин накладення стягнення нижче межі, встановленої за те чи інше правопорушення, або звільнення від такого стягнення взагалі.

Відповідно до проекту Кодексу встановлюється прийнята в міжнародній практиці норма, згідно з якою конфіскація об’єктів правопорушень (товарів, предметів, цінностей) може бути замінена стягненням вартості цих об’єктів.

У проекті Кодексу пропонується надати митним органам статус правоохоронних, дозволити їм здійснювати оперативно-розшукові заходи, якими вони на підставі норм кримінально-процесуального законодавства практично вже мають право користуватися як органи дізнання. Брак законодавчого закріплення цих норм, поза сумнівом, позбавляє митників можливості використовувати активні методи боротьби зі злочинністю, негативно впливає на стан організованості і дисципліни працівників, а також помітно послаблює рівень соціальної захищеності співробітників митних органів.

Наведемо деякі найвагоміші статті проекту, що стосуються правоохоронної діяльності митниць.

 

Стаття 447. Митні органи дізнання

Державна митна служба України, регіональні митниці, митниці є органами дізнання у справах про контрабанду.

 

Стаття 448. Дізнання у справах про контрабанду

Дізнання у справах про контрабанду провадиться відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України і норм, передбачених цим Кодексом. Дізнання в митних органах провадиться начальником митного органу, дізнавачем або іншими особами, уповноваженими начальником митного органу. Загальне керівництво дізнанням покладається на начальників відпо-

відних митних органів.

Нагляд за додержанням законів під час проведення дізнання у справах про контрабанду здійснюється прокурором.

 

Стаття 456. Оперативно-розшукова функція митних органів

Митні органи здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно із законодавством України, а також відповідно до міжнародних угод з питань митного співробітництва, укладених Україною з іншими державами.

Безпосередньо оперативно-розшукові заходи здійснюються Управлінням організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державної митної служби України та підпорядкованими йому підрозділами в регіональних митницях і митницях. Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами митних органів не допускається.

 

Стаття 458. Права підрозділів митних органів, які провадять оперативно-розшукову діяльність

Підрозділам митних органів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, надається право:

1)  опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу митним органам;

2)  організовувати і брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, в частині, що стосується їх зовнішньоекономічних операцій;

3)  затребувати, збирати і вивчати документи та відомості, що характеризують діяльність юридичних осіб, а також спосіб життя окремих фізичних осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні контрабанди, джерела та розміри їх доходів;

4)  відвідувати житлові та інші приміщення, за згодою їх власників або мешканців, для з’ясування обставин вчиненої контрабанди або контрабанди, що готується, а також збирати відомості про діяльність осіб, які підозрюються у вчиненні контрабанди;

5)  провадити візуальне спостереження в зонах митного контролю та інших місцях за вчиненням або підготовкою до вчинення контрабанди із застосуванням фото-, кінота відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

6)  мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;

7)  отримувати від юридичних і фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про контрабанду, що готується або вчинена;

8)  використовувати, за згодою адміністрації, службові приміщення, транспортні засоби та інше майно юридичних осіб, а за згодою фізичних осіб – належні їм або ті, що ними використовуються на законних підставах, приміщення, транспортні засоби та майно.

 

Стаття 462. Поняття порушення митних правил

Порушення митних правил є протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка визначається цим Кодексом, і посягає на встановлений законодавством та міжнародними угодами України порядок, пов’язаний із:

1)  переміщенням через митний кордон України транспортних засобів і товарів;

2)  обкладенням митом, податками та митними зборами зазначених у пункті першому цієї статті транспортних засобів і товарів;

3)  здійсненням митного контролю і митного оформлення транспортних засобів та товарів.

 

Стаття 514. Мета провадження у справах про порушення митних правил

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється з метою своєчасного, всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин кожного правопорушення, вирішення справи згідно із законодавством, забезпечення виконання постанови митного органу або рішення суду про накладення стягнення за порушення митних правил, а також виявлення причин та умов, що призводять до їх вчинення, запобігання цим порушенням.

 

Великий блок проблемних питань у проекті Кодексу охоплює кадрова і дисциплінарна проблематика, правове та соціальне забезпечення працівників митних органів. Установлюється, що посадові особи, яким присвоюється персональне звання, приймають Урочисте зобов’язання (присягу) працівників митних органів, у якому зобов’язуються бути відданими справі української державності, неухильно дотримуватися вимог Конституції, Митного кодексу, інших актів законодавства України.

 

Нижче подається кілька статей проекту Митного кодексу, що стосуються окремих кадрових і дисциплінарних питань.

 

Стаття 590. Правовий статус посадових осіб митних органів

Правовий статус посадових осіб митних органів, їх обов’язки та права визначаються Конституцією України, Законом України “Про державну службу”, цим Кодексом та іншими актами законодавства. Положення про порядок та умови проходження служби в митних органах затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Цим Кодексом та іншими актами законодавства посадовим особам митних органів для їх службової діяльності надаються повноваження стосовно здійснення митного контролю, митного оформлення, провадження у справах про порушення митних правил та провадження дізнання в кримінальних справах про контрабанду і виконання інших обов’язків.

За порушення вимог законодавства під час виконання службових обов’язків посадові особи митних органів несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, а заподіяні внаслідок їхніх протиправних дій збитки відшкодовуються відповідно до законодавства.

 

Стаття 591. Посадові особи митних органів

Посадовими особами митних органів відповідно до цього Кодексу вважаються керівники та заступники керівників центрального апарату Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, керівники і заступники керівників управлінь, служб, відділів, секторів центрального апарату Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, митних постів, а також працівники митних органів, на яких цим Кодексом, іншими актами законодавства України та відповідними нормативними документами покладено здійснення організаційно-розпорядчих, консультативно-дорадчих і правоохоронних функцій митних органів, а також безпосереднє провадження митної справи.

Посадовими особами митних органів можуть бути лише громадяни України.

 

Стаття 598. Урочисте зобов’язання (присяга) посадових осіб митних органів

Посадові особи митних органів, яким вперше присвоюється персональне звання, приймають урочисте зобов’язання (присягу) посадових осіб митних органів такого змісту:

“Вступаючи на службу в митні органи, урочисто зобов’язуюсь бути відданим Українському народу, справі української державності, неухильно дотримуватись вимог Конституції України, Митного кодексу України та законодавства. Зобов’язуюсь активно захищати інтереси Української держави, її економічний суверенітет і безпеку, суворо дотримуватись дисципліни, сумлінно, на високому професійному рівні виконувати свої службові обов’язки, зберігати державну таємницю, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян”.

 

Водночас норми проекту нового Кодексу значно підвищують вимогливість до посадових осіб митних органів. Відповідно до Арушської конвенції Всесвітньої митної організації (червень 1993 року), проект Кодексу визначає особисту відповідальність керівників митних органів за стан профілактичної та виховної роботи в очолюваних ними колективах та організацію непримиренної боротьби з будь-якими проявами корупції, хабарництва, здирства, зневажливого ставлення до людей з боку підпорядкованих працівників. Сприяння, приховування або невжиття належних заходів впливу до підпорядкованих працівників, що вчинили протиправні дії, за відсутності ознак злочину тягне за собою зняття з обійманої посади або звільнення з митних органів України керівників, які є безпосередніми чи прямими начальниками посадових осіб, що вчинили правопорушення.

Ось як сформульовані деякі з цих норм у проекті Кодексу.

 

Стаття 602. Організація боротьби з корупцією, хабарництвом та іншими правопорушеннями в митних органах

Керівники митних органів та спеціалізованих організацій митних органів, підрозділів цих органів і організацій, що ведуть роботу з особовим складом, відповідно до законодавства, повинні вживати усіх необхідних заходів профілактичної та виховної спрямованості в очолюваних ними колективах, боротися з будь-якими проявами корупції, хабарництва, здирства, брутального та зневажливого ставлення до людей з боку працівників підпорядкованих митних органів.

У практичній діяльності зазначені керівники зобов’язані стежити за дотриманням особовим складом вимог щодо спеціальних обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби та виконанням інших функцій, передбачених Законами України “Про боротьбу з корупцією” та “Про державну службу”.

Керівники Державної митної служби України, члени колегії, начальники і заступники начальників митних органів, спеціалізованих митних управлінь та організацій Державної митної служби України, керівники структурних підрозділів центрального апарату Державної митної служби України та митних органів, керівники підрозділів по роботі з особовим складом, несуть особисту відповідальність за стан боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями в підпорядкованих установах і підрозділах.

Сприяння, приховання або невжиття належних заходів впливу до підлеглих працівників, що вчинили протиправні дії, передбачені законодавством, за відсутності ознак злочину, тягне за собою відповідальність згідно зі статтею 10 Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

 

Стаття 631. Відповідальність митних органів та їх посадових осіб

Під час здійснення митного контролю та митного оформлення не допускається заподіяння шкоди іншим державним органам, громадянам та підприємствам, приниження честі і гідності громадян та вчинення інших неправомірних дій.

Збитки, заподіяні державному органу, громадянину та підприємству неправомірними діями митних органів та їх посадових осіб під час виконання ними своїх повноважень, відшкодовуються на загальних підставах відповідно до цього Кодексу та інших законодавчих актів України.

 

Стаття 632. Право на оскарження

Будь-яка особа має право оскаржити до вищестоящого митного органу або до суду рішення, дії або бездіяльність митних органів та їх посадових осіб, якщо вважає, що порушено її права та законні інтереси.

Скарги подаються особами, як правило, від свого імені. Подавати скарги від імені та в інтересах інших осіб мають право:

1)  батьки, опікунита інші законні представники, якщо йдеться про інтереси неповнолітніх, недієздатних або обмежено дієздатних осіб;

2)  довірені особи за наявності нотаріально засвідченого доручення;

3)  адвокати;

4)  дипломатичні таконсульські представництва України в іноземних державах, якщо йдеться про інтереси громадян України, які постійно чи тимчасово проживають на території цих держав;

5)  дипломатичні таконсульські представництва іноземних держав в Україні, а також консульське управління Міністерства закордонних справ України, якщо йдеться про інтереси громадян іноземних держав.

Зважаючи на неврегульованість умов матеріально-побутового забезпечення працівників митних органів, а також з метою посилення їх соціального захисту, проектом Кодексу пропонується визначити умови оплати праці та пільги, що надаються митникам, виходячи з їх статусу як працівників правоохоронних органівУкраїни. При цьому враховувався ненормований за часом характер роботи працівників Служби, тяжкі й напружені умови праці, а також їх безпосередня участь у здійсненні правоохоронної діяльності. Не можна не зважати й на те, що у зв’язку із загостренням криміногенної ситуації на кордонах України значно зросла кількість випадків фізичної розправи над митниками. Наведемо деякі статті проекту Митного кодексу України, присвячені соціальному захисту і пільгам для працівників галузі.

 

Стаття 622. Гарантія оплати праці, матеріально-побутового забезпечення соціального захисту працівників митних органів

Держава гарантує оплату праці, матеріально-побутове забезпечення і соціальний захист працівників митних органів з метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов’язків.

Умови оплати праці та пільги, що надаються працівникам митних органів визначаються виходячи з їх статусу як працівників правоохоронний органів України.

 

Стаття 623. Оплата праці працівників митних органів

Грошове забезпечення посадових осіб митних органів, які мають персональні звання, складається з посадових окладів, окладів за персональне звання, надбавки за вислугу років, знання іноземних мов, грошової компенсації вартості харчування, інших надбавок, пов’язаних з матеріальним заохоченням посадових осіб.

Виплати за персональні звання і грошова компенсація вартості харчування посадових осіб митних органів здійснюються за нормами, встановленими законодавством України для офіцерського складу правоохоронних органів.

Обкладання прибутковим податком доходів посадових осіб митних органів, отриманих ними у зв’язку з виконанням службових обов’язків, здійснюється з дотриманням умов і порядку, встановлених законодавством України для офіцерського складу правоохоронних органів.

Умови і розміри оплати праці та пільги, що надаються працівникам митних органів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 625. Житлове забезпечення працівників митних органів

Працівники, призначені на посаду в митних органах, мають право на першочергове одержання житла на підставах, встановлених Житловим кодексом України.

Митні органи можуть мати свій службовий відомчий житловий фонд, що формується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Працівникам митних органів і членам їхніх сімей надається 50-відсоткова знижка в оплаті за житлову площу в межах передбачених законодавством України норм, а також 50-відсоткова знижка в оплаті за комунальні послуги (водопостачання, електроенергія, газ тощо).

Органи місцевого і регіонального самоврядування передають на пільгових умовах житло працівникам митних  органів  у власність  з оплатою 50 відсотків його вартості.

За працівниками, які мають  стаж  роботи  в  митних  органах  понад 20 років, після виходу на пенсію зберігається право на пільгове одержання чи придбання житла, а також на пільгову оплату за користування житловими приміщеннями і комунальними послугами в межах норм, передбачених законодавством України.

У разі загибелі працівника митного органу в зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, за сім’єю загиблого зберігається право на одержання житлової площі на тих самих умовах і підставах, які мали місце на момент загибелі цього працівника.

Працівники митних органів мають право на одержання за місцем проживання або роботи безвідсоткової позики на індивідуальне кооперативне житлове будівництво та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів.

 

Доопрацювання Митного кодексу

відповідно до рекомендацій урядових структур і наукових установ

Згідно з дорученням Кабінету Міністрів України від 21 травня 1996 року №  9959/4  проект  Митного  кодексу  було  надіслано  на  розгляд  до  21 міністерства і відомства України. Більшість з них дали, в цілому, позитивну оцінку проекту Кодексу. Водночас до поданого проекту було зроблено ряд доповнень і зауважень. Частина з них у процесі доопрацювання врахована повністю. Інші пропозиції враховано частково, з окремими корективами й уточненнями. Кілька зауважень і пропозицій, що не враховували специфіку митної справи, на підставі мотивованих висновків наших спеціалістів, було відхилено.

Крім того, проект Митного кодексу був надісланий на рецензування провідним ученим Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України, Академії СБ України, Київського державного університету ім. Т. Шевченка, Одеського університету ім. І. Мечникова.

Наукові колективи, в основному, схвалили проект Кодексу, підкреслюючи насамперед його теоретичну та педагогічну цінність, актуальність і досягнуте у проекті поєднання реалій нашої сучасної економіки з міжнародним досвідом і митною практикою країн з ринковою економікою.

У рецензії Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України зазначається: “У проекті Митного кодексу найголовніше враховано зарубіжні теорію і практику митної правотворчості, досвід сучасного митного регулювання країн з розвинутою ринковою економікою. Рецензований проект повною мірою відповідає сучасним європейським зразкам, визнаним міжнародно-правовим стандартам, а також міжнародно-договірним зобов’язанням України з питань митного права.

Позитивною ознакою Митного кодексу є намагання розробників поєднати зарубіжний досвід правового регулювання митної справи не лише з реаліями існуючого економічного становища в Україні, але й з його подальшими ймовірними перспективами після подолання кризових явищ. У цілому, прогностична спрямованість проекту є надзвичайно корисною, оскільки може сприяти досягненню більшої стабільності оновленого митного законодавства... Як за ступенем деталізованості, так і за широтою охоплення аспектів і питань митної справи цей проект, без сумніву, є новим і значним кроком у розвитку митно-правового регулювання в нашій країні”.

Високо оцінили проект Кодексу науковці Академії СБУ. У рецензії на поданий кодифікований акт зазначається: “Проект нової редакції Митного кодексу України, підготовлений Державною митною службою України, засвідчує, що це надзвичайно важливий, конкретизований і обґрунтований законопроект. Його підготовка викликана назрілими вимогами подальшого сприяння розвиткові ринкової економіки України, процесами її інтеграції у світову господарську систему, потребою радикального вдосконалення національного митного законодавства, його гармонізації і уніфікації з міжнародними правовими нормами... Поданий проект є значним кроком у розвитку митної справи України. Його розроблено з урахуванням нових економічних, соціальних і політичних реалій. Проект Кодексу відповідає міжнародним зразкам подібних документів, максимально наближений до Митного кодексу Європейського співтовариства та розвинутих країн світу і має значну перевагу порівняно з іншими митними кодексами країн СНД і Східної Європи... Після прийняття Верховною Радою України проект Митного кодексу належним чином забезпечить економічний суверенітет держави, подальший розвиток її зовнішньоекономічної діяльності й відіграватиме значну роль в розвитку митної справи України”.

За рекомендаціями міністерств, відомств, наукових установ головна увага під час доопрацювання Митного кодексу приділялась приведенню норм проекту у відповідність до положень Конституції України, конкретизації окремих правових норм, усуненню дублювання з іншими актами законодавства. Зокрема, у зв’язку з установленим статтею 41 Конституції України положенням щодо конфіскації майна виключно за рішенням суду суттєво змінено порядок і умови провадження справ про порушення митних правил, внесено необхідні корективи до інших норм проекту Кодексу.

За погодженням з Міністерством культури України до проекту введено нову главу “Ввезення і вивезення культурних цінностей через митний кордон України”. У главі дається визначення культурних цінностей, окреслені порядок і умови їх ввезення, вивезення і транзиту, компетенція митних органів щодо забезпечення контролю за їх переміщенням тощо.

Внесено суттєві корективи до статей проекту, що регламентують такі важливі аспекти державотворення, як “митна політика”, “митна територія”, “митний кордон” та інші. Значно доповнено і конкретизовано термінологію митної справи (стаття 11 проекту Кодексу).

За рекомендаціями наукових установ відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці норм додатково опрацьовано порядок ведення Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Дано чітке визначення верифікації сертифікатів про проходження товарів з України, здійснення якої рішенням Кабінету Міністрів України покладено на митні органи.

Відповідно до прийнятих останнім часом урядових постанов, які регулюють питання транзитних перевезень і переміщення підакцизних товарів через митний кордон України, регламентовано порядок митного оформлення транзитних вантажів, права і обов’язки митних органів щодо супроводження і охорони вантажів, що перебувають під митним контролем.

У процесі доопрацювання проекту Кодексу значно посилені нормативно-правові гарантії захисту національного товаровиробника, недопущення демпінгу іноземних товарів, який завдавав би збитків національній економіці України. З цією метою конкретизовано поняття спеціального, антидемпінгового та компенсаційного мита, внесено ряд інших доповнень. За порадою науковців Інституту держави і права ім. В. Корецького та

Одеського університету вдосконалена структура XVIII і XIX розділів проекту (кадрові питання і відповідальність посадових осіб митних органів). Внесено деякі інші зміни.

На мою думку, новий Митний кодекс посяде належне місце серед законодавчих актів України, сприятиме надійному забезпеченню інтересів та економічної недоторканості Держави.

 

10.  РОБОТА З ОСОБОВИМ СКЛАДОМ

 

Виконання масштабних завдань, що стоять перед Українською митницею, повною мірою залежить від інтелектуального, професійного і культурного рівня працівників Служби.

У центрі уваги Держмитслужби та її керівників – повсякденна робота з особовим складом, забезпечення виконання митниками своїх службових обов’язків, якісна підготовка і перепідготовка персоналу, попередження будьяких порушень правових і морально-етичних норм з боку окремих працівників.

Удосконалюється порядок підбору і прийому співробітників на роботу в митні органи. В підрозділи Служби приймаються в основному громадяни з вищою освітою, належним інтелектуальним рівнем і станом здоров’я. Після зарахування працівник зобов’язаний пройти підготовку в навчальних центрах і стажування в митницях. Цей період триває до 6 місяців. За цей час вивчаються особисті та ділові якості новоприйнятих, їх вміння приймати самостійні, виважені рішення.

Особливості навчальної та виховної роботи з митними кадрами пов’язані з тим, що багато співробітників прийшли в митниці протягом останніх років і ще не мають достатнього професійного досвіду і належної теоретичної підготовки. Адже формування митниць проходило в складних умовах.

Тобто митні органи, створені на кордонах з Республікою Білорусь, Російською Федерацією і Республікою Молдова, як правило, розташовані в сільській місцевості, де бази для їх комплектування, по суті не було. Не було фахівців-митників і в багатьох інших регіонах країни. Це призвело до того, що до митної системи поряд із більшістю законослухняних, підготовлених працівників прийшли й випадкові, недостатньо освічені або недисципліновані особи. Саме з їх боку і допускалась переважна більшість правопорушень.

Виходячи з цього, в митних установах стало нормою: жодне порушення не залишається поза увагою. За кожним фактом правопорушення або негативної поведінки митника проводиться службове розслідування, а винні притягуються до відповідальності. При цьому особлива увага надається питанням подальшого зміцнення правопорядку і законності, культури в роботі, а також фінансовій дисципліні, збереженню матеріальних цінностей.

Очоливши митну службу в 1995 році, я взяв під особистий контроль весь комплекс роботи з кадрами. В центрі уваги Голови тодішнього Держмиткому були питання раціонального використання керівних кадрів та спеціалістівпрофесіоналів, підвищення ефективності їх праці та відповідальності за доручену справу. І, зрозуміло, рішучої, безкомпромісної боротьби з будь-якими порушеннями законності й кримінальними проявами. Наведу із цього приводу повний текст однієї з телеграм, надісланих мною на місця після отримання та ґрунтовної перевірки кількох скарг пасажирів-іноземців і громадян України на працівників митниць, які безпідставно ображали людей.

Начальникам регіональних митниць, митниць та спеціалізованих

митних установ

 

Незважаючи на мої суворі вимоги до керівного складу митних установ щодо безумовного виконання законодавства і безкомпромісної боротьби з будь-якими правопорушеннями, з боку окремих працівників й далі мають місце ганебні прояви хабарництва, здирства, зловживань, брутального ставлення до людей, а також грубі порушення встановлених правил щодо оформлення, випуску митних вантажів і повної оплати платежів (Дніпровська, Київська, Чорноморська, регіональні, Мостиська, Могилів-Подільська, Волинська, Котовська, Куп’янська, Луганська митниці). На моє ім’я продовжують надходити листи зарубіжних представництв, міністерств і відомств, громадян України та іноземців з обґрунтованими скаргами на порушення законності, протиправні дії та хамство з боку деяких митників.

Керівники регіональних митниць, митниць, їх кадрових апаратів не вживають належних заходів до безумовного виконання вимог Указу Президента України “Про створення Державної митної служби України”, рішень Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, наказів Державної митної служби і рішень її колегії з проблем зміцнення дисципліни, організованості, рішучого викорінення негативних проявів, які компрометують митну службу України і підривають міжнародний авторитет нашої держави.

Попереджаю начальників митних органів, їх заступників, керівників структурних підрозділів і кадрових апаратів про їх особисту відповідальність за стан дисципліни і боротьби з правопорушеннями в підпорядкованих установах і підрозділах. Кожна обґрунтована скарга на протиправні дії працівників розглядатиметься як наслідок незадовільної роботи безпосередніх чи прямих начальників тих співробітників, які порушують вимоги законодавства і дисципліну. Сприяння незаконним діям або приховання порушень, невжиття належних заходів впливу до підпорядкованих працівників, які їх вчинили, розглядатиметься мною як невиконання обов’язків керівника з усіма належними правовими та дисциплінарними висновками, включно до звільнення з митних органів.

 

Голова Служби – Леонід Деркач

21 серпня 1997 року

№ 11/1-47-5.

 

Керуючись критеріями реалізації державної кадрової політики, визначеними у Положенні про Державну митну службу України, керівництво галузі спрямувало свої зусилля на підвищення ефективності управління персоналом і кваліфіковане здійснення повноважень посадовими особами, які за своїми функціями організовують роботу підпорядкованих підрозділів і несуть персональну відповідальність за якість та своєчасність здійснення митного контролю і митного оформлення.

Значно зміцнилась виконавська дисципліна співробітників митних органів в процесі виконання Указу Президента України від 29 листопада 1996 року “Про Державну митну службу України”. Цьому сприяло те, що в митні органи під час реструктуризації не було повторно прийнято понад 2,5 тис. працівників, які раніше допускали правопорушення і не відповідали високим вимогам державної служби.

Із метою розвитку ініціативи, підвищення кваліфікації, виявлення суб’єктивних і об’єктивних факторів, що мають сприяти вдосконаленню митної справи, в митних органах України стала широко практикуватися ротація – переміщення працівників, в тому числі керівників, з одного підрозділу в інший.

Такий підхід розширює професійні можливості спеціалістів, збагачує їх досвід практичної роботи та управління персоналом на різних напрямах митної діяльності. Водночас він сприяє усуненню недоліків у роботі персоналу, дає можливість чіткіше визначити причини негативних явищ, допущених порушень, визначити умови, що сприяли їх виникненню.

Вважаючи службову кар’єру одним з найважливіших елементів мотивації ініціативного ставлення до своїх обов’язків, підвищення кваліфікації та сумлінності в роботі, керівництво Служби активно підтримувало наміри перспективних фахівців щодо просування по службі.

На січень 1998 року з 54 начальників митниць 26 досягли цього становища, послідовно займаючи вищі посади безпосередньо в митних органах. Понад 700 керівників підрозділів митниць та інших митних установ (тобто 60 % їх загальної кількості) до приходу на службу в митні органи не мали досвіду керівної роботи і набули його, вже працюючи в митній галузі. Підвищення ефективності діяльності Служби свідчить, що заходи в цьому напрямі були досить результативними.

Стрімкому здійсненню кар’єри цих та інших працівників сприяло не тільки розширення мережі митних установ, яке було характерним для початкового періоду розвитку галузі, але й курс керівництва Служби та комплектування керівного складу за рахунок кадрового резерву з числа співробітників, які найкраще зарекомендували себе впродовж служби в митних органах. Насамперед йшлося про працівників, які можуть і вміють організовувати роботу персоналу. Між іншим, на січень 1998 року до резерву на посади керівників різного рівня кадровими апаратами Служби було включено понад півтори тисячі працівників.

Позитивні результати у визначенні найбільш придатних кандидатів на керівні посади дає стажування, що застосовується як у центральному апараті, так і в митницях. Практичне виконання обов’язків за тією чи іншою посадою керівника протягом двох-трьох місяців, на нашу думку, дозволяє визначити рівень кваліфікації та підготовленості працівника, оцінити ефективність прийнятих ним рішень у нестандартних ситуаціях.

У цілому ж за останні роки кадровий корпус митних органів значно зміцнів, підвищив свій інтелектуальний та професійний рівень. За даними на грудень 1999 року понад 16 тис. працівників – а це 92 відсотки всіх співробітників Служби – мають вищу освіту, близько 10 відсотків володіють іноземними мовами, 29,7 відсотка співробітників віком до 30 років. Великим авторитетом користуються першопрохідці – ветерани митної служби – ті, хто на початку 90-х років мурував фундамент національної митної галузі в складних, а часом і в екстремальних умовах, забезпечував економічні та політичні інтереси України.

Особливою увагою та підтримкою колективів митниць користуються і пенсіонери – колишні працівники митних органів, які чимало зробили для розвитку митної служби в Україні. Понад сто з них віддали митній справі більше 25 років трудової діяльності.

Теплим проникливим словом хотілося б згадати ветерана митної служби Феодосія Степаненка. Славний бойовий і трудовий шлях за плечима шановного Феодосія Хомича. Його шкільний випуск у середній школі на станції Бахмач був опалений війною. І вже 23 червня 1941 року вчорашній школяр вступив до народного ополченського загону. Юнак, який незадовго став сапером, бився з фашистами під Ніжином, Лубнами, Харковом. Пізніше були інші бойові частини та фронтові дороги, нелегкі воєнні будні. І лише у 1946 році старший сержант Ф. Степаненко звільнився у запас. А через деякий час почав працювати у далекій Джульфінській митниці, на радянсько-іранському кордоні.

Потім були Забайкальська, Іркутська і, нарешті, Жданівська (нині Маріупольська) митниці. Тут ветеран бездоганно працював 17 років. Феодосій Степаненко активно боровся з контрабандистами, рішуче відстоював економічні інтереси держави, передавав свій досвід молодим митникам, займався корисною громадською роботою. Бойові та трудові досягнення Феодосія Хомича відзначено багатьма урядовими нагородами і подяками керівництва митних органів. Але головна нагорода ветерана – це пошана та повага, з якою ставляться  до  нього  митники  Маріупольської  митниці.  Ф. Х. Степаненко завжди добрий і бажаний гість у колективі, до його порад і побажань уважно прислухається не лише молодь, але й посивілі, досвідчені митники.

Високий авторитет серед митників Луганщини має ветеран Великої Вітчизняної війни Михайло Ретинський, який розпочинав свою працю інспектором у 1938 році, а в подальшому працював у Наушківській, Мостиській і  Архангельській  митницях.  Зараз  Михайло  Степанович  живе  у  м. Свердловську Луганської області.

Повагою митників користується мешканець м. Миколаєва ветеран Великої Вітчизняної війни Г. П. Гарнець, кавалер орденів Вітчизняної війни І і II ступенів. Григорій Павлович 45 років плідно працював в Ізмаїльській, Хасанській, Миколаївській та інших митницях.

Саме таких людей український народ славить у піснях і спогадах, саме про них говорив Президент України Леонід Кучма, відзначаючи заслуги перед Батьківщиною наших ветеранів, які мужньо пройшли вогненними фронтовими верствами, чесно і сповна виконали свій ратний обов’язок.

Керівництво держави високо оцінює внесок українських митників у справу забезпечення економічних інтересів України. 13 митників указами Президента України нагороджено орденами. 10 – відзначено особистими подяками Президента України, 26 працівникам галузі присвоєно звання “Заслужений юрист України”, 14  –  “Заслужений  економіст  України”.  146 співробітників центрального апарату і митниць відзначені знаком “Почесний митник України”.

Значний внесок у справу поліпшення роботи митних колективів вносять жінки-митники. Щоденно понад 5,5 тис. жінок у синій уніформі – а це майже третя частина кадрового потенціалу Держмитслужби – займають свої робочі місця в зонах митного контролю, сідають за дисплеї комп’ютерів, аби виконувати основне завдання митних органів щодо забезпечення економічних інтересів держави. І домагаються на цій нелегкій ниві неабияких успіхів, забезпечуючи щорічне зростання митних платежів, що направляються до бюджету.

Їхній високий професіоналізм, відданість справі достойно оцінюється не лише керівництвом Державної митної служби, але й урядом держави. На січень 2000 року 145 жінок посідають керівні посади в митних органах, четверо – удостоєні подяки Президента України, семеро – отримали високе звання “Заслуженого економіста України”, двоє – “Заслуженого юриста України”. Сорок жінок – трудівниць митної галузі – Почесні митники України.

Велику повагу колективу центрального апарату Служби за свою високопрофесійну самовіддану працю, вагомий внесок у справу зміцнення економічного потенціалу нашої держави здобули: провідний інспектор Управління оргмитконтролю Ірина Єліашевич, провідний інспектор Митно-тарифного управління Людмила Качура, провідний інспектор Управління кадрів Галина Крутінь, головний економіст Фінансово-економічного управління Ольга Литвин, провідний інспектор Управління нетарифного регулювання Людмила Мислік, начальник Управління статистики Наталія Овдієнко, начальник Управління бухгалтерською обліку та звітності Марія Околіта, провідний інспектор Управління митних платежів Світлана Переднянкіна, головний інспектор Управління по організації боротьби з контрабандою Ганна Чорна, начальник Управління митних платежів Світлана Шульга та багато інших славних трудівниць.

Із року в рік зростає професіоналізм жінок Мотилів-Подільської митниці. У колективі – 59 представниць прекрасної половини людства, з них 31 – на оперативній роботі. І всі вони показують зразки самовідданої праці, рішуче відстоюють інтереси нашої держави. Так, інспектор митного поста “Могилів-Подільський залізничний” Наталя Голота протягом 1999 року виявила 43 порушення митних правил. По 33 викритих правопорушень на рахунку інспекторів Ганни Волошиної та Наталі Колеснікової, 27 – Галини Чмир. Плідно працюють інспектори митного поста “Дністер”. Серед правопорушень, викритих інспекторами Інною Дзекан, Жанною Зіновкіною, Галиною Голотою і Наталею Шинкович – великі партії алкогольних напоїв, сигарет, інших підакцизних товарів, що незаконно переміщувались через митний кордон України.

Позитивний вплив на розв’язання кадрової проблематики, поза сумнівом, матиме прийняття нового Митного кодексу України. З метою підвищення рівня матеріально-побутового забезпечення і соціального захисту співробітників ми запропонували внести відповідні корективи і доповнення у ті статті Кодексу, що стосуються правового статусу, умов проходження служби, обов’язків, прав, а також гарантій оплати праці та пільг, які надаються працівникам митних органів України. При цьому керівництво Державної митної служби вважало, що під час вирішення питання про поліпшення соціального становища працівників митних органів необхідно враховувати відповідальний, ненормований за часом характер їхньої роботи, гранично складні та напружені умови праці.

Водночас, не чекаючи прийняття нового Кодексу, і враховуючи стан здоров’я багатьох митників, а також той факт, що значна частина митних постів і пунктів пропуску дислокується в зонах радіаційної та хімічної забрудненості, керівництво Служби і Рада профспілки працівників митних органів України вживали і вживають активних заходів до забезпечення, оздоровлення та відпочинку працівників. У центральному апараті, в митних установах Києва та переважній більшості митниць впроваджено щорічну диспансеризацію співробітників, налагоджено регулярне надання поліклінічної та стоматологічної допомоги. Працівникам, яким вкрай необхідне хірургічне втручання, надається невідкладна допомога у клініках столиці, в тому числі в Інституті серцево-судинної хірургії, Федоровському філіалі мікрохірургії ока, Інституті онкології та ін. Помітною подією стало медичне оновлення і розширення лікувальної бази Медично-реабілітаційного центру Держмитслужби в Криму. Рада профспілки та керівництво Служби надали здравниці реальну допомогу в придбанні сучасного діагностичного обладнання та облаштування профільних медичних кабінетів, лабораторій, а також в організації належного лікування і відпочинку митників.

Діти працівників Служби отримали можливість відпочивати в оздоровчих таборах разом із батьками у лікувально-санаторних закладах. Санаторна та лікувальна допомога надається також дітям з родин, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, а також від стихійного лиха у Закарпатті.

Організовуючи роботу з кадрами митних органів, необхідно було зважати й на те, що особовий склад галузі вже багато років перебуває під пресингом кримінальних елементів. В умовах загострення криміногенної ситуації на кордонах України значно зросла і кількість випадків фізичної розправи над митниками. Тільки протягом 1998–1999 років було вчинено понад 40 бандитських нападів на митників, які, по суті, є злочинною реакцією кримінальників на сумлінне виконання ними своїх службових обов’язків.

Не можу не згадати страшний випадок бандитської помсти митникові, що мав місце у Конотопі в січні 1998 року. Андрій Іванцов – головний інспектор відділу з боротьби з контрабандою Конотопської митниці – брав активну участь у вилученні наркотиків у наркоділка “Т”. Потім Андрій вів дізнання у цій справі, виступав на судовому засіданні як представник мит-

ниці. І наркоділка було засуджено до 8 років позбавлення волі. Невдовзі з табору в Конотоп повернувся знайомий засудженого, який передав погрозу “подільника” – розправа ще попереду.

І ось під вечір розвернулася трагедія. Злочинці нанесли матері митника 26 ножових ран, від яких вона померла. Іванцову було нанесено шість ножових ран. Андрій довго лежав у реанімаційному відділенні міської лікарні. Нарешті, видужав, почав працювати, але глибокі рани як фізичні, так і, головним чином, психологічні, залишилися в нього, мабуть, на все життя.

1 березня того ж 1998 року троє озброєних пістолетами бандитів у масках увірвалися до будинку старшого інспектора митного поста “Тірас” Білгород-Дністровської митниці Олександра Ткача. Митник намагався чинити опір нападникам. Та сили були нерівні. Злочинці жорстоко побили   О. Ткача, а потім пострілом з пістолета вбили його.

На жаль, факти злодійських нападів на митників та їх родини непоодинокі. І у багатьох випадках наші колеги залишаються незахищеними. Адже й досі митні органи України, на відміну від аналогічних служб “ближнього” і “далекого” зарубіжжя, не мають статусу правоохоронних, позбавлені права займатися оперативно-розшуковою діяльністю, і, таким чином, митники практично не мають реальної можливості захистити себе і своїх близьких.

Що ж стосується особисто мене і моїх колег по роботі в Службі безпеки України, то разом з керівництвом Держмитслужби ми робитимемо все, щоб забезпечити надійну охорону життя і здоров’я митників, вживати всіх, передбачених Законом, заходів до розшуку і притягнення до суворої відповідальності злочинців, які чинили розправи над працівниками митних установ.

Водночас ми не маємо права нехтувати непоодинокими фактами порушень законності та правопорядку з боку деяких працівників митних органів. Відомо також, що кримінальники і правопорушники з окремих тіньових структур уважно вивчають співробітників контрольних служб, і знайшовши серед них морально нестійку, користолюбну особу, налагоджують з нею контакти і залучають до протиправної діяльності.

Усе це, як на мене, потребує посилення значення виховного фактора в усіх, без винятку, підрозділах митних та інших контрольних служб, зміцнення дисципліни і організованості в колективах, підвищення вимогливості до посадових осіб, першою чергою, до керівного складу – установ та організацій галузі. Важливу роль в цьому відношенні мають відіграти Управління власної безпеки та його підрозділи в митницях, створені два роки тому відповідно до Указу Президента України від 23 березня 1998 року.

Згідно з Арушською декларацією Всесвітньої митної організації, Митного кодексу та інших нормативно-правових актів України, необхідно також у законодавчому порядку більш чітко і конкретно визначити особисту відповідальність керівників митних органів за стан виховної роботи в очолюваних ними колективах та організацію боротьби з будь-якими проявами корупції, хабарництва, зневажливого ставлення до людей з боку підпорядкованих працівників.

 

11.  ПІДГОТОВКА І ПЕРЕПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ МИТНОЇ СЛУЖБИ

 

У центрі уваги керівництва Держмитслужби завжди були питання професійної підготовки кадрів. Нині вже можна говорити, що протягом останніх років вдалося створити дієву систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особового складу Держмитслужби. Доречно нагадати, що будувалася вона практично з нуля: в Україні взагалі не було навчальних закладів, які давали хоча б початкову професійну підготовку молодим митникам.

Зараз у митній службі створено мережу навчальних закладів, яка включає:

Академію митної служби України;

Київський центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Велика увага надається навчанню інспекторського складу. Характер

роботи інспектора митниці із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, з пасажирами, які перетинають кордон, участь у боротьбі з контрабандою висуває серйозні вимоги до його кваліфікації та базової освіти. Виходячи з цього, всі без винятку новоприйняті в оперативні підрозділи працівники митних органів проходять відповідну професійну підготовку. Щорічно всіма формами підготовки та перепідготовки охоплюється майже кожен четвертий співробітник.

Одним з основних напрямів  професійної  підготовки  особового  складу є підвищення кваліфікації працівників митних установ. У 1996–1997 роках пройшли професійну підготовку 3297 новоприйнятих оперативних співробітників, підвищив рівень кваліфікації 5491 співробітник. Усього ж з 1992 року, за даними на травень 2000 року. пройшли професійну підготовку 17 112 новоприйнятих оперативних працівників галузі, підвищили свою професійну кваліфікацію – 13 947 працівників митних органів. Крім того, близько 1300 працівників навчалися або навчаються у вищих навчальних закладах за направленням митних установ.

У навчанні митників враховуються специфічні особливості тієї чи іншої спеціальності, напряму роботи. Так, під час підготовки інспекторів відділів платежів вивчаються економічні та правові основи митного контролю, податкової системи, митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, митної статистики. У підготовці працівників відділів бухгалтерського обліку та звітності головна увага зосереджується на особливостях обліку в митній системі, роботі з бюджетними та депозитними рахунками, здійсненні касових і валютних операцій тощо.

11 червня 1996 року Президент України Леонід Кучма за поданням керівництва Служби підписав Указ про створення Академії митної служби України. А 1 вересня 1997 року, на доручення Президента України, мені випала честь урочисто відкрити навчальний процес в цій сучасній кузні митних кадрів XXI сторіччя. Це була по-справжньому хвилююча подія. Професори, викладачі, курсанти Академії розуміли, що вони стали учасниками воістину видатної події в історії Української митниці і щиросердно дякували Главі держави за одержану можливість вчитися і працювати в такому авторитетному навчальному і науковому закладі.

Радісні, хвилюючі почуття охоплювали мене, коли знайомився з молодими курсантами – нашими розумними і освіченими спадкоємцями, –  які вже незабаром стануть до лав професіоналів-митників. Велике задоволення викликають, зокрема, їх зважені і водночас душевні відповіді на, здавалось би, непросте для молодої людини запитання: “Чому я обрав професію митника?”

Ось як відповіли на це запитання окремі курсанти Академії.

Бутенко Анастасія (м. Конотоп): “Я твердо вирішила обрати професію митника, яка є однією з найдавніших. Адже вона існувала ще за часів Київської Русі. Для України, зважаючи на її складне економічне становище, митниця стала одним із основних джерел поповнення державного бюджету. Отже, країні вкрай необхідні висококваліфіковані фахівці в цій справі. Бажаю в майбутньому приносити користь державі. І звичайно, я мрію про цікаву та сучасну роботу. Все це об’єднано в професії митника. І саме фахівців цього напряму готує Академія”.

Ясевич Микола (м. Мукачеве): “Вважаю, що митна служба є одним із головних факторів державності та незалежності країни. Вона покликана захищати економічні інтереси держави, що є свідченням її владного та економічного суверенітету. А оскільки митна справа в Україні перебуває на стадії становлення, то після закінчення Академії я зможу взяти участь у процесі становлення митної справи зокрема та держави в цілому. Впевнений, що в Академії я здобуду ґрунтовну правову освіту, яка стане основою моєї роботи на благо Батьківщини”.

Ісаченко Дмитро (м. Новгород-Сіверський): “Ще у шкільні роки мене та мого друга захоплювали теми, пов’язані з економікою та митною справою. Я вирішив вибрати спеціальність “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. Академія приваблює мене професійним висококваліфікованим складом викладачів, цікавим культурним життям. Я радий, що поступив до єдиного вищого навчального закладу України, який готує спеціалістів митної справи”.

Одразу ж після відкриття навчальний процес в Академії пішов інтенсивно. На перший курс денної форми навчання правового та економічного факультетів було зараховано 125 курсантів. Почали працювати комп’ютерні класи, лінгафонний кабінет, профільні лабораторії. А 23 березня 1998 року Указом Президента України Академія була визначена як головна навчально-методична установа національної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців митної справи.

Академія набирала темпи. На грудень 1998  року тут вже  працювало  4 факультети (економічний, правовий, митний, післядипломної освіти),9 кафедр, 4 навчальні лабораторії та 14 структурних підрозділів. Для підготовки спеціалістів інформаційного та технічного забезпечення митних органів за поданням Держмитслужби і Міносвіти рішенням Кабінету Міністрів України в структуру Академії було введено коледж, який в подальшому був реорганізований у технічний факультет. Започатковано прийом до аспірантури. Поповнювався бібліотечний фонд Академії.

Академія ліцензувалася за такими спеціальностями: правознавство;

менеджмент зовнішньоекономічної діяльності; облік та аудит;

інформаційні системи та технології (комп’ютерні науки); організація митного контролю на транспорті.

Важливе значення надавалось організації наукової діяльності підроз-

ділів Академії, подальшому розвиткові митної науки з проблем: тарифного захисту українського ринку та його оптимізації; застосування математичного моделювання для аналізу проблем та прогнозування процесів у митній справі; атрибуції культурних цінностей; митних систем і процесів. Налагодження цієї роботи дозволить Академії надавати керівництву Служби і митниць рекомендації щодо визначення основних напрямів діяльності митних установ, митно-тарифного регулювання, виконання найважливіших програм з митної справи і виконання інших практичних завдань.

Значна увага приділялася взаємному збагаченню досвідом, постійному розширенню ділових відносин з науковими і навчальними закладами митних служб як суміжних держав, так і країн з традиційно розвиненою митною інфраструктурою.

Продовжувалося комплектування викладацького складу Академії насамперед за рахунок спеціалістів-митників, правознавців, фахівців з питань зовнішньоекономічних відносин.

З метою підвищення кваліфікації викладачів здійснюється їх професійна підготовка з питань митної справи. До її проведення залучаються фахівці Дніпропетровської регіональної митниці. Стажування ж викладачів і працівників Академії проводиться безпосередньо в підрозділах митниці за індивідуальними планами. На базі Академії проведено кілька семінарів та науково-методичних конференцій, які дали можливість викладачам ґрунтовніше ознайомитися з практичною діяльністю митних органів України та інших держав на сучасному етапі.

На травень 2000 року в Академії навчається вже 753 курсанти на денній формі навчання і 360 на заочній. Працює 238 співробітників, серед яких 8 докторів наук, професорів і 37 кандидатів наук, доцентів. В аспірантурі Академії навчається 17 чоловік за 8 спеціальностями. Самостійно працюють над дисертаціями на здобуття наукового  ступеня кандидата наук  19 працівників Академії і митних органів України, на здобуття наукового ступеня доктора наук – 15. Поряд із підготовкою майбутніх митників в Академії на факультеті післядипломної освіти розпочалися заняття з підвищення кваліфікації працівників митних органів. Тут вже закінчили навчання 214 працівників митних органів. Розроблені професійні програми підвищення кваліфікації для співробітників митної системи різних рівнів, затверджено Положення “Про порядок підготовки працівників митних органів України з іноземних мов”. Регулярно виходить “Вісник Академії митної служби України”. Книжковий фонд бібліотеки на травень 2000 року становив вже понад 21 тис. книжок, з них близько 10 тис. примірників з питань юридичних, економічних наук та митної справи.

До національної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців митної справи поруч з Академією митної служби України входять і центри перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у містах Києві та Хмельницькому. Перший було створено ще на початку 1992 року, другий – в січні 1994 року. За ці роки в центрах пройшли навчання та підвищили свою кваліфікацію понад 12 тис. працівників галузі. Серед слухачів – інспектори митних постів і пунктів пропуску, працівники відділів статистики та митних платежів, дізнавачі та інспектори підрозділів із боротьби з контрабандою.

Одним із фундаторів системи перепідготовки кадрів був висококваліфікований фахівець з сорокарічним стажем роботи в митних органах, колишній начальник Львівської і Бориспільської митниць, Заслужений юрист України Станіслав Гаврилович Діденко, який до останніх днів життя працював викладачем Київського навчального центру.

Центри перепідготовки зіграли важливу роль у підвищенні кваліфікації митних кадрів, в освоєнні ними сучасних технологій митного контролю.

У центрах обладнано профільні лабораторії, лінгафонні кабінети, комп’ютерні класи. Створено бібліотеки з солідним фондом навчальних матеріалів. У Хмельницькому центрі за сприяння Ради профспілки працівників митних органів України обладнано їдальню та тренажерний зал.

Навчальний процес у центрах максимально наближено до повсякденної практичної діяльності тих чи інших підрозділів митних установ. Для проведення лекційних і практичних занять у центри регулярно запрошуються керівники та досвідчені спеціалісти Держмитслужби та митниць, працівники органів СБУ та МВС, викладачі Академії Служби безпеки та Академії прикордонних військ.

Поряд з підготовкою кадрів спеціалістів-митників у відомчих навчальних закладах до цієї важливої роботи залучено ряд вишів Міносвіти та інших відомств України, які готують майбутніх митників за освітньокваліфікаційними рівнями – від молодшого спеціаліста до магістра. Так, за останні роки було кілька випусків молодших спеціалістів Київського технікуму готельного господарства за митно-правовою спеціалізацією. Київський державний торговельно-економічний університет випустив групу митних фахівців за спеціальністю “Товарознавство й експертиза в митній справі”. Київський міжнародний університет цивільної авіації готує фахівців митних органів у галузі автоматизованих технічних систем. Спеціалістів з митної справи готують також в Інституті міжнародних відносин, Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, Одеському морському університеті, Академії зовнішньої торгівлі.

Протягом 1996–1999 років 727 працівників галузі підвищили свій професійний рівень у рамках міжнародної програми технічної допомоги ТАСІS, USAID), за сприяння Фонду Ганса Зайделя та на підставі прямих угод з митними службами ФРН, Ізраїлю, Туреччини, Фінляндії. Отже, ставка робиться на людський потенціал, на ґрунтовну підготовку працівників.

Ураховуючи те, що митники в процесі службової діяльності постійно спілкуються з іноземцями, Службою вживаються активні заходи щодо вивчення співробітниками іноземних мов. Усього за останні п’ять років атестовано на знання іноземних мов 1373 митника, 340 з них здали іспити з оцінкою “відмінно”. За цей же час навчальними закладами Служби проведена підготовка 82 митників з англійської мови. Один раз на 2–3 роки проводиться переатестація фахівців, які регулярно працюють з іноземцями. За володіння іноземною мовою виплачується надбавка до посадового окладу.

Безумовно, попереду в Академії та центрів підготовки митних кадрів велика напружена праця. Але вже сьогодні можна з упевненістю стверджувати: справа підготовки національних митних кадрів наступного століття міцніє, набирає нових сучасних форм.

 

* * *

 

Досягнення Державної митної служби України в сфері формування Державного бюджету, захисту економічних інтересів України майже за дев’ять років незалежності нашої держави – результат наполегливої роботи всього колективу Служби, кожного митника зокрема. Та попереду чимало складних і відповідальних завдань. На мою думку, ще багато треба зробити у справі організації митного контролю, митно-тарифного регулювання, боротьби з митними правопорушеннями, а також у галузі технічного забезпечення митниць, вдосконалення їх інфраструктури, підвищення правового, професійного та культурного рівня співробітників.

Переконаний, що працівники митних органів нашої молодої незалежної держави й надалі робитимуть усе, щоб митна служба активно сприяла здійсненню економічної політики України, захисту її національних інтересів, була надійним джерелом поповнення державної скарбниці.

Митники в усі часи були захисниками духовних і матеріальних надбань своєї країни. Саме такими ми пам’ятаємо митарів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Козацько-гетьманської держави. І немає сумніву, що співробітники митної галузі наслідуватимуть кращі традиції, професійну компетентність і бездоганну репутацію своїх попередників. Адже недаремно емблему Української митної служби прикрашає силует князівських Золотих воріт і Святий хрест.

 

ІІ. ЗАКОНОДАВЧІ ТА ІНШІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З МИТНИХ ПИТАНЬ

1. 1.  Акти Верховної Ради України

Закон України “Про митну справу в Україні” від 25 червня 1991 року

 Зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 28 січня

 1994 року № 3892-ХІІ

Стаття 1. Митна справа

Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України.

Митна справа в Україні включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.

При здійсненні митної справи Україна дотримує визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших загальноприйнятих міжнародною практикою норм та стандартів.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи.

Стаття 2. Митна територія і митний кордон

Територія України становить єдину митну територію, в межах якої Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи.

Межі митної території України вважаються митним кордоном України. Митний кордон України співпадає з державним кордоном України, за винятком випадків, передбачених частинами третьою і четвертою цієї статті.

Митна територія України включає також території штучних островів та споруд, що створюються в економічній зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію стосовно митної справи.

Відповідно до законів України, на території України можуть створюватися вільні митні зони, стосовно яких закони України, що регулюють митну справу, застосовуються з винятками, визначеними законодавчими актами України. Межі таких територій становлять складову митного кордону України.

Стаття 3. Спільні митні зони і митні союзи

Спільні митні зони і митні союзи з іншими державами створюються Україною на підставі договорів.

Стаття 4. Керівництво митною справою

Загальне керівництво митною справою здійснюють Верховна Рада і Кабінет Міністрів України. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державний митний комітет України.

 

Стаття 5. Митні органи України

Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу.

Митні органи країни становлять систему органів управління митною справою (митну систему), яка включає Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України.

Митні органи України, їх автомобільний транспорт, морські, річкові та повітряні судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапора і розпізнавального знака затверджуються Верховною Радою України.

Державний митний комітет України утворюється Президентом України. Положення про Державний митний комітет України затверджується Президентом України.

Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Державні органи, установи та громадські організації не мають права втручатися у службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

 

Стаття 6. Компетенція митних органів України

Законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо виконання таких функцій:

а) захисту економічних інтересів України;

б) контролю за додержанням законодавства України про митну справу; в) забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних

договорів України стосовно митної справи;

г) використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

д) митного оформлення та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

е) комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями;

є) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку з участю Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України;

ж) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та товароі пасажиропотоку через митний кордон України;

з) боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил;

и) співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

і) ведення митної статистики.

 

Стаття 7. Посадові особи митних органів України

Посадовими особами митних органів України можуть бути тільки громадяни України.

Посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.

Посадові особи митних органів України, які вчинили неправомірні дії при виконанні службових обов’язків, несуть відповідальність згідно із законами України.

Шкода, заподіяна фізичним і юридичним особам неправомірними діями посадових осіб митних органів при виконанні такими особами службових обов’язків, відшкодовується на загальних підставах.

 

Стаття 8. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів

Товари та інші предмети переміщуються через митний кордон України під митним контролем. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню.

 

Стаття 9. Мита і митні збори

Обкладення митом товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, здійснюється відповідно до Закону України “Про Єдиний митний тариф”.

Ставки митних зборів визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі Митного кодексу України.

Мита і митні збори належать Україні, якщо інше не випливає з її договорів.

 

Стаття 10. Митне законодавство

Митна справа в Україні регулюється цим Законом, Законом України про зовнішньоекономічну діяльність України, Митним кодексом України, Законом України “Про Єдиний митний тариф”, іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.

 

Стаття 11. Міжнародні договори України

Україна дотримує зобов’язань, що випливають з її міжнародних договорів. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

Голова Верховної Ради України                      Л. КРАВЧУК

м. Київ, 25 червня 1991 року № 1262-ХІІ

 

Закон України “Про Єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 року № 2097-ХІІ

 

 Зі змінами і доповненнями, внесеними декретами Кабінету Міністрів

 України:

 

від 11 січня 1993 року № 4-93,

від 23 квітня 1993 року № 36-93. Законами ВР:

від 10 липня 1996 року № 303/96-ВР, від 3 квітня 1997 року № 170/97-ВР,

(згідно з Декретом № 36-93 від 23 квітня 1993 року встановлено, що надання пільг щодо обкладання митом товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, звільнення від обов’язкового продажу валюти на міжбанківському валютному ринку України провадиться шляхом прийняття постанов (розпоряджень) Кабінету Міністрів України).

 

Розділ І.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Мета Закону

Визначений цим Законом порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу України при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів встановлюється з метою обкладення митом зазначених товарів та інших предметів.

 

Стаття 2. Чинність Закону

Сферою дії цього Закону є єдина митна територія України.

Митне обкладення на території спеціальних митних зон регулюється цим Законом, іншими законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.

Єдиний митний тариф України, зміни та доповнення до нього мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. В разі якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, вони чинності не набирають. Якщо зазначені документи будуть опубліковані невчасно, датою набрання чинності буде вважатися 46-й день з моменту офіційної публікації. Офіційною публікацією вважається публікація в періодичному офіційному виданні Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу у світ відповідного номера цього видання.

 

Стаття 3. Єдиний митний тариф України

Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Єдиний митний тариф України визначається згідно з цим Законом та міжнародними договорами України.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.

Єдиний митний тариф України базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.

Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

 

Стаття 4. Обкладення митом товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України

Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачено цим Законом.

 

Стаття 5. Митно-тарифна рада України

З метою розроблення пропозицій з питань митно-тарифного регулювання та врахування при цьому інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і держави в цілому при Кабінеті Міністрів України діє Митнотарифна рада.

На Митно-тарифну раду покладається: розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок, надання тарифних пільг і преференцій, а також про зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України;

підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

розроблення заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів.

Функції робочого апарату Митно-тарифної ради здійснює Державний митний комітет України.

Положення про Митно-тарифну раду та її склад затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Розділ II.

МИТО ТА ЙОГО ВИДИ

 

Стаття 6. Мито

Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

 

Стаття 7. Види і ставки мита

В Україні застосовуються такі види мита:

адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Встановлення пільг та зміна ставок мита, в тому числі на предмети особистого користування, здійснюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Забороняється застосовувати інші види мит, крім тих, що встановлені цим Законом.

 

Стаття 8. Ввізне мито

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України.

Ввізне мито є диференційованим:

до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

 

Стаття 9. Вивізне мито

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.

 

Стаття 10. Сезонне мито

На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

 

Стаття 11. Особливі види мита

В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мит можуть застосовуватися:

спеціальне мито;

антидемпінгове мито; компенсаційне мито.

 

Стаття 12. Спеціальне мито

Спеціальне мито застосовується:

як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як захід для припинення недобросовісної конкуренції у випадках, що визначаються законами України;

як захід у відповідь на дискримінаційні дії та (чи) недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Ставка спеціального мита встановлюється у кожному окремому випадку.

 

Стаття 13. Антидемпінгове мито

Антидемпінгове мито застосовується у випадках:

ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їх конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні;

вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам України.

Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експорту на момент цього експорту і заявленою ціною при його ввезенні на митну територію України або різниці між ціною об’єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу.

 

Стаття 14. Компенсаційне мито

Компенсаційне мито застосовується у випадках:

ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні;

вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві  або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди державним інтересам України.

Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій.

 

Стаття 15. Процедура застосування спеціального, антидемпінгового

і компенсаційного мита

Для встановлення фактів, що дають підстави для застосування спеціального, антидемпінгового і компенсаційного мита, проводиться розслідування.

Розслідування проводиться Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків за заявою українських або іноземних заінтересованих державних органів, підприємств, організацій, а також з ініціативи Митно-тарифної ради України. За результатами розслідування на підставах, передбачених статтями

12, 13 і 14 цього Закону, застосовується спеціальне, антидемпінгове або компенсаційне мито.

 

Стаття 16. Митна вартість

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:

на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

комісійні та брокерські;

плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.

 

Стаття 17. Нарахування та сплата мита

Мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України.

Мито вноситься до державного бюджету України.

При визначенні митної вартості і сплаті мита іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного банку України, який застосовується для розрахунків по зовнішньоекономічних операціях і діє на день подання митної декларації.

Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, – підприємствам зв’язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державним митним комітетом України.

 

Стаття 18. Визначення країни походження товарів

Країною походження товарів вважається країна, де товари було повністю вироблено або піддано достатній переробці чи обробці.

Повністю виробленими в даній країні вважаються такі товари:

а) корисні копалини, видобуті в межах її території або економічної зони; б) рослинна продукція, вирощена на її ґрунті;

в) живі тварини, вирощені в ній;

г) продукція, одержана в ній від живих тварин;

д) вироблена в ній продукція мисливського, рибальського і морського промислу;

е) продукція морського промислу, добута або вироблена у Світовому океані суднами даної країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею;

є) вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснюваних у даній країні;

ж) товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, зазначеної в пунктах “а”–“є” цієї статті.

 

Переробка або обробка товарів у даній країні вважається достатньою, якщо:

декларовані товари класифікуються в тарифній позиції іншій, ніж матеріали чи вироби, що походять з третіх країн і були використані для їх виготовлення;

у вартості декларованих товарів частка добавленої вартості становить не менш як 50 відсотків.

Не можуть визнаватися як достатня переробка товарів такі технологічні операції:

щодо схоронності товарів під час їх зберігання чи транспортування; підготовка товарів до продажу і транспортування (подрібнення партії,

формування відправлень, сортування та переупакування);

прості складальні операції; змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових.

 

Розділ III.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ МИТА, ТАРИФНІ ПІЛЬГИ ТА ПРЕФЕРЕНЦІЇ

 

Стаття 19. Звільнення від сплати мита

Від сплати мита звільняються:

а) транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу та пасажирів, а також предмети матеріальнотехнічного постачання і спорядження, паливо, продовольство та інше майно, необхідні для їх нормальної експлуатації на час перебування в дорозі, в пунктах проміжної зупинки, або придбані за кордоном у зв’язку з ліквідацією аварії (поломки) даних транспортних засобів;

б) предмети матеріально-технічного постачання та спорядження, паливо, сировина для промислової переробки, продовольство та інше майно, що вивозяться за межі митної території України для забезпечення виробничої діяльності українських та орендованих (зафрахтованих) українськими підприємствами і організаціями суден, які ведуть морський промисел, а також продукція їх промислу, що ввозиться на митну територію України;

в) валюта України, іноземна валюта та цінні папери;

г) товари та інші предмети, що підлягають оберненню у власність держави у випадках, передбачених законами України;

д) товари та інші предмети, що стали в результаті пошкодження до пропуску їх через митний кордон України непридатними для використання як вироби або матеріали;

е) предмети, що ввозяться в Україну для офіційного і особистого користування або вивозяться за кордон організаціями та особами, які відповідно до міжнародних договорів України і законів України користуються правом безмитного ввезення в Україну та безмитного вивезення з України таких предметів;

є) товари та інші предмети, які походять з митної території України і ввозяться назад на цю територію без обробки або переробки, а також товари та інші предмети іноземного походження, які вивозяться назад за межі митної території України без обробки або переробки;

ж) товари та інші предмети, що знову ввозяться на митну територію України і походять з іншої території, які були оплачені митом при первісному ввезенні на митну територію України та тимчасово вивозились за її межі;

з) товари та інші предмети, що знову вивозяться за межі митної території України і походять з цієї території, які були оплачені митом при первісному вивезенні за межі митної території України та тимчасово ввозились на цю територію;

и) товари (крім підакцизних), що імпортуються всеукраїнськими та міжнародними об’єднаннями громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у статутній діяльності яких передбачено надання соціальної і медичної допомоги постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, підприємствами та організаціями, засновниками яких є ці об’єднання, за умови, що особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, становлять не менше 75 відсотків загальної чисельності членів об’єднань і працюючих на цих підприємствах.

Перелік всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, їх підприємств і організацій, перелік імпортованих ними товарів і граничні обсяги їх ввезення в Україну затверджуються Кабінетом Міністрів України;

і) інші товари та інші предмети, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 20. Зниження рівня митного обкладення

Допускається зниження ставок мита при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів:

а) відремонтованих та раніше ввезених на митну територію України або вивезених за межі цієї території;

б) пошкоджених до пропуску їх через митний кордон України, але придатних для використання як вироби або матеріали;

в) в інших випадках, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 21. Обкладення митом при перетині кордону спеціальних митних зон

Допускається безмитне ввезення та вивезення або пільгове обкладення митом товарів, які:

ввозяться у спеціальні митні зони на території України для кінцевого споживання у цих зонах;

вивозяться із спеціальних митних зон для споживання за межами митної території України та походять з цих зон;

вивозяться із спеціальних митних зон на митну територію України та походять з цих зон.

Розмір пільг, передбачених цією статтею, і порядок їх надання встановлюється Верховною Радою України згідно з законами України про спеціальні митні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної з таких зон.

 

Стаття 22. Тарифні преференції

Допускається встановлення преференцій щодо ставок Єдиного митного тарифу України у вигляді звільнення від обкладення митом, зниження ставок мита або встановлення квот на преференційне ввезення щодо товарів та інших предметів, які: походять з країн, що розвиваються, і користуються Загальною системою преференцій; обертаються в прикордонній торгівлі.

 

Стаття 23. Умовно-безмитне ввезення і вивезення

Товари та інші предмети, що тимчасово ввозяться на митну територію України і призначені до зворотного вивезення за її межі у встановлені строки у незмінному стані або відремонтованому вигляді, а також товари та інші предмети, що тимчасово вивозяться за межі митної території України та призначені до зворотного ввезення на цю територію у встановлені строки у незмінному етані, пропускаються через митний кордон України без сплати мита. Строки умовно-безмитного ввезення та вивезення визначаються Митним кодексом України.

 

Стаття 24. Повернення мита

Мито, сплачене за товари, ввезені на митну територію України для складання, монтажу, переробки або обробки з подальшим зворотним вивезенням протягом одного року, може бути повністю або часткою повернуто власнику товарів при їх вивезенні за межі митної території України та пред’явленні свідоцтв про використання цих товарів для цілей, зазначених у цій статті.

 

Стаття 25. Повернення надміру стягненого та стягнення недобраного мита

Сума надміру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення.

Мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.

Своєчасно не сплачене мито стягується за весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати.

 

Розділ IV.

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 26. Міжнародні договори України

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі та інших актах законодавства України про митний тариф, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

Президент України                                          Л. КРАВЧУК

м. Київ, 5 лютого 1992 року № 2097-ХІІ

 

Закон України “Про внесення змін і доповнень

до деяких законодавчих актів України з митних питань

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Митного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 16, ст. 203) такі зміни і доповнення:

1. У частині першій статті 9 слова “та митниці” замінити словами “територіальні митні управління, митниці та інші митні установи”;

частини третю і четверту статті 9 викласти у такій редакції: “Державний митний комітет України утворюється Президентом Украї-

ни. Голова Державного митного комітету України призначається відповідно до чинного законодавства України.

Територіальні митні управління створюються кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів України”.

1. У статті 99 слова “на розвиток митної системи на рахунок Державного митного комітету України” замінити словами “до державного бюджету України для цільового використання на розбудову державного кордону України у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України”.
2. У статтях 115 і 116 слова “одного офіційно встановленого”, “двох з половиною до десяти” і “десяти” замінити відповідно словами “двохсот офіційно встановлених”, “трьохсот до тисячі” і “тисячі”.

ІІ. Внести до Закону “Про митну справу в Українській РСР” (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 44, ст. 575) такі зміни і доповнення:

1. Частини другу, четверту і п’яту статті 5 викласти у такій редакції: “Митні органи України становлять систему органів управління митною

справою (митну систему), яка включає Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України”;

“Державний митний комітет України утворюється Президентом України. Положення про Державний митний комітет України затверджується Президентом України.

Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів України”.

1. У преамбулі слово “республіці” замінити словом “Україні”.
2. У преамбулі та статті 3 слова “радянськими республіками та іноземними” замінити словом “іншими”.
   1. У пункті “и” статті 6 виключити слова “і радянських республік”.
   2. У назві та тексті Закону слова “Українська РСР” і “Державний комітет митного контролю” у всіх відмінках замінити відповідно словами “Україна” і “Державний митний комітет” у відповідних відмінках.

ІІІ. Цей Закон набуває чинності з дня опублікування.

Президент України                                        Л. КРАВЧУК

м. Київ, 28 січня 1994 року № 3892-ХІІ

 

Закон України “Про внесення змін

до деяких законодавчих актів України з питань митної справи”

 

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Законі України “Про митну справу в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 44, ст. 575; 1994 р., № 20, ст. 116):

1)  у преамбулі слова “Декларації про державний суверенітет України” замінити словами “Конституції України”;

2)  статтю 4 викласти у такій редакції:

“Стаття 4. Керівництво митною справою

Засади митної справи визначаються виключно законом. Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України”;

3)  статтю 5 викласти у такій редакції: “Стаття 5. Митні органи

Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Систему митних органів України складають:

Державна митна служба України; регіональні митниці;

митниці;

спеціалізовані митні управління та організації; установи і навчальні заклади.

Митні органи України, їх автомобільний транспорт, морські, річкові та повітряні судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапора і розпізнавального знака затверджується Верховною Радою України.

Створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється

Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України”.

 

1. У Митному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 16, ст. 203; 1994 р., № 20, ст. 116):

1)  у частині четвертій статті 8 слова “державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України” замінити словами   “в галузі митної справи є Державна митна служба України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом”;

2)  у статті 9:

частину першу викласти у такій редакції:

“Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Система митних органів України складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів”;

у частині четвертій:

у першому реченні слова “територіальні митні управління” замінити словами “регіональні митниці відповідно до закону”;

у другому реченні слова “та інших митних установ України здійснюється Державним митним комітетом України” замінити словами “спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України”;

3)   у тексті Кодексу слова “Державний митний комітет України” замінити словами “Державна митна служба України” у відповідних відмінках.

 

1. У частині третій статті 5 та частині четвертій статті 17 Закону України “Про Єдиний митний тариф” (Відомості Верховної  Ради  України,  1992 р., № 19, ст. 259) слова “Державний митний комітет України” замінити словами “Державна митна служба України» у відповідних відмінках.

 

ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 

Президент України                                                 Л. КУЧМА

м. Київ, 22 лютого 2000 року, № 1480-ІІІ

 

Постанова Верховної Ради України

“Про персональні звання Державної митної служби України”

 

Верховна Рада України постановляє:

1. Встановити такі персональні звання державної митної служби України:

–  Дійсний державний радник митної служби;

–  Державний радник митної служби 1 рангу;

–  Державний радник митної служби 2 рангу;

–  Державний радник митної служби З рангу;

–  Радник митної служби 1 рангу;

–  Радник митної служби 2 рангу;

–  Радник митної служби 3 рангу;

–  Інспектор митної служби 1 рангу;

–  Інспектор митної служби 2 рангу;

–  Інспектор митної служби 3 рангу.

Персональне звання Дійсного державного радника митної служби України присвоюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Персональні звання державного радника митної служби 1, 2, 3 рангів присвоюються Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державного митного комітету України.

Інші персональні звання присвоюються Головою Державного митного комітету України у порядку, що визначається Державним митним комітетом України.

 

Голова Верховної Ради

України                                                                       І. ПЛЮЩ

м. Київ, 5 лютого 1992 року № 2099-ХІІ

 

Укази Президента України

 

Указ Президента України

“Про утворення Державного митного комітету України” від 11 грудня 1991 року № 1

 

Зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 20 січня 1995 року № 73/95

1. Утворити Державний митний комітет України.
2. Призначити Коваля Олексія Михайловича Головою Державного митного комітету України.
3. Затвердити Тимчасове положення про Державний митний комітет України.
   1. Частину шосту пункту 9 Постанови № 12 Кабінету Міністрів України від 24 травня 1991 року про перетворення Управління державного митного контролю при Раді Міністрів УРСР на Державний комітет митного контролю України вважати такою, що втратила чинність.

 

Указ набуває чинності з дня підписання.

 

Президент України                                         Л. КРАВЧУК

11 грудня 1991 року № 1

 

Указ Президента України

“Про Державну митну службу України

 

З метою вдосконалення митної справи, посилення митного контролю, зміцнення виконавської дисципліни співробітників митної системи України та керуючись пунктом 15 статті 106 Конституції України, постановляю:

 

1. Утворити на базі Державного митного комітету України, територіальних митних управлінь, митниць та інших митних установ України, що ліквідуються, Державну митну службу України та її органи – регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації.
   1. Призначити ДЕРКАЧА Леоніда Васильовича Головою Державної митної служби України.
   2. Установити граничну чисельність центрального апарату Державної митної служби України 247 штатних одиниць.
   3. Начальники регіональних митниць призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Голови Державної митної служби України.

Керівники митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій призначаються на посади і звільняються з посад Головою Державної митної служби України.

1. Установити, що Державна митна служба України є право наступником ліквідованого Державного митного комітету України стосовно його зобов’язань, прав та обов’язків.
   1. Кабінету Міністрів України:

здійснити організаційні заходи, пов’язані з утворенням Державної митної служби України та її органів, а також ліквідацією установ, зазначених у статті 1 цього Указу;

визначити у місячний строк умови оплати праці працівників Державної митної служби України, встановивши розміри їх заробітної плати та відповідні пільги на рівні працівників правоохоронних органів;

подати у місячний строк проект Положення про Державну митну службу України;

внести у двомісячний строк на розгляд Верховної Ради України проект нового Митного кодексу України;

підготувати у місячний строк пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законів та інших нормативно-правових актів України, що випливають із цього Указу.

1. Цей Указ набирає чинності з дня його підписання.

 

Президент України                                               Л. КУЧМА

м. Київ, 29 листопада 1996 року № 1145/96

 

Указ Президента України

“Про Положення про Державну митну службу України”

 

1. Затвердити Положення про Державну митну службу України (додається).
2. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 20 січня 1995 року № 73 “Про Положення про Державний митний комітет України”.

 

Президент України                                              Л. КУЧМА

м. Київ, 8 лютого 1997 року № 126/97

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України від 8 лютого 1997 року № 26/97

 

ПОЛОЖЕННЯ

про Державну митну службу України

 

1. Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

 

1. Держмитслужба у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Держмитслужба, у встановленому порядку, в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міжнародних договорів.

 

1. Основними завданнями Держмитслужби є:

1)  захист економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;

2)  контроль за додержанням вимог митного законодавства України;

3)  використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;

4)  удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

5)  здійснення за участю Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

6)  створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;

7)  боротьба з контрабандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.

 

1. Держмитслужба відповідно до покладених на неї завдань:

1)  визначає і здійснює в межах своїх повноважень економічні та організаційні заходи щодо реалізації митної політики;

2)  проводить роботу з удосконалення контролю за додержанням вимог митного законодавства України;

3)  здійснює митно-тарифне і позатарифне регулювання під час переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України;

4)  здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

5)  розробляє і подає Кабінету Міністрів України проекти програм розвитку та вдосконалення системи митної служби, соціального захисту її працівників, забезпечення органів митної служби транспортом, технікою, спеціальними засобами та іншими матеріальними ресурсами, бере участь у підготовці відповідних державних програм;

6)  забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету мита, а також коштів, що надходять від діяльності органів митної служби і підлягають зарахуванню до бюджету; сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, у тому числі шляхом розширення мережі митниць;

7)  співробітничає відповідно до міжнародних договорів та законодавства України з митними та іншими органами іноземних держав, міжнародними організаціями у митній сфері, розробляє і разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним, подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо укладення та денонсації міжнародних договорів України у цій сфері;

укладає та денонсує міжнародні договори з питань, що належать до її компетенції;

8)  керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізовує та ліквідовує, у встановленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації;

9)      розробляє та здійснює, самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади, заходи щодо запобігання контрабанді, порушенням митних правил та їх припинення;

10) уживає разом з Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, Міністерством культури і мистецтв України та за участю інших органів виконавчої влади заходів, спрямованих на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу;

11) здійснює у встановленому порядку провадження у справах про порушення митних правил;

12) контролює відповідно до законодавства України проведення органами митної служби дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;

13) забезпечує реалізацію заходів щодо захисту прав споживачів товарів, які ввозяться в Україну;

14) організовує виконання вимог законодавства України щодо збереження природних ресурсів і охорони довкілля на території органів митної служби;

15) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до сфери її повноважень, та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

16)    організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією в межах і в порядку, встановлених законодавством;

17) веде державну статистику, подає статистичні дані згідно із законодавством України;

18) забезпечує гласність у діяльності органів митної служби, збереження посадовими особами цих органів державної та службової таємниць;

19) ознайомлює через засоби масової інформації суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з митним законодавством України;

20) фінансує в межах своїх повноважень заходи, спрямовані на розвиток митної справи; реалізовує разом з Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України державну кадрову політику, організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з митної справи;

21) організовує реконструкцію і будівництво пунктів пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення;

22) здійснює у межах повноважень, визначених законодавством України, функції з управління майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління;

23) виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

 

1. Держмитслужба має право:

1)  представляти Кабінет Міністрів України, за його дорученням, у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

2)  проводити в межах своєї компетенції переговори і укладати угоди з органами та установами іноземних держав;

3)  залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) до розгляду питань, що належать до її компетенції;

4)  утворювати, в разі потреби за погодженням з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції, комісії та експертні групи;

5)  одержувати безоплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України – статистичні дані, необхідні для виконання покладених на неї завдань;

6)  скликати, у встановленому порядку, наради з питань, що належать до її компетенції.

 

1. Держмитслужба здійснює свої повноваження безпосередню та через регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації.

 

1. Держмитслужба у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

 

1. Держмитслужба у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством України, рішення Держмитслужби є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами. Держмитслужба, у разі потреби, видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти Держмитслужби підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.

 

1. Державну митну службу України очолює Голова, якого призначає Президент України.

Голова несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань і здійснення своїх функцій.

 

1. Голова Держмитслужби має заступників, які призначаються відповідно до законодавства України. Голова розподіляє обов’язки між заступниками, визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів центрального апарату Держмитслужби.

 

1. Голова Держмитслужби:

1)  здійснює керівництво Держмитслужбою;

2)  організовує роботу колегії Держмитслужби і головує на її засіданнях;

3)  є розпорядником коштів Держмитслужби;

4)  затверджує штатний розпис центрального апарату Держмитслужби і положення про її структурні підрозділи;

5)  призначає, у встановленому порядку, на посади та звільняє з посад керівників регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, структурних підрозділів центрального апарату Держмитслужби;

6)  присвоює, у встановленому порядку, персональні звання та вносить Кабінету Міністрів України подання про присвоєння відповідних персональних звань працівникам Держмитслужби;

7)  представляє, у встановленому порядку, працівників, які найбільше відзначилися в роботі, до нагородження державними нагородами і президентськими відзнаками;

8)  вносить, у встановленому порядку, на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законодавчих та інших актів з питань, що належать до повноважень Держмитслужби;

9)  здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України.

 

1. Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Держмитслужби, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в Держмитслужбі утворюється колегія у складі Голови Держмитслужби (голова колегії), заступників Голови Держмитслужби за посадою, інших працівників органів митної служби.

Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Голови Держмитслужби. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів митної діяльності, обговорення найважливіших програм і вирішення інших питань у Держмитслужбі може бути утворено наукову раду з учених і висококваліфікованих спеціалістів.

Склад ради та положення про неї затверджує Голова Держмитслужби.

 

1. Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Держмитслужби затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру центрального апарату Держмитслужби затверджує Віцепрем’єр-міністр України.

 

1. Держмитслужба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

 

1. Загальні засади діяльності, статус, умови оплати праці, матеріальне і соціально-побутове забезпечення працівників Держмитслужби визначаються законодавством України.

Глава Адміністрації Президента України           Є. КУШНАРЬОВ Указ Президента України

“Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 29 листопада 1996 року № 1145”

 

Із метою посилення митного контролю, боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митного законодавства, дальшого вдосконалення митної системи та її організаційного зміцнення постановляю:

Внести зміни і доповнення до Указу Президента України від 29 листопада 1996 року № 1145 “Про Державну митну службу України”, виклавши його в такій редакції:

 

Указ Президента України

“Про Державну митну службу України”

 

Для вдосконалення організаційної структури митної системи, посилення митного контролю, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, зміцнення виконавської дисципліни співробітників митної системи, відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України, постановляю:

 

1. Утворити на базі Державного митного комітету України, що ліквідується, Державну митну службу України (далі – Держмитслужба), як центральний орган виконавчої влади. Митну справу також здійснюють регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, які утворюються у встановленому порядку. Установити, що Держмитслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України стосовно його зобов’язань, прав та обов’язків.
2. Визначити, що основними завданнями Держмитслужби є:

захист економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;

контроль за додержанням вимог митного законодавства України; використання засобів митного регулювання торговельно-економічних

відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;

удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

здійснення за участю Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;

боротьба з контрабандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.

1. Призначити ДЕРКАЧА Леоніда Васильовича Головою Державної митної служби України.
2. Держмитслужбі для боротьби з контрабандою, особливо з контрабандою наркотиків, підакцизних і високоліквідних товарів, зброї, вибухівки, культурних та історичних цінностей, здійснення митного контролю за енергоносіями, іншими товарами і транспортними засобами під час їх переміщення митною територією України утворити Центральну регіональну митницю, а у зонах діяльності регіональних митниць – відділення по боротьбі з контрабандою і порушеннями митного законодавства, підпорядкувавши їх безпосередньо Держмитслужбі.

5. Установити, що начальників регіональних митниць, керівників Центральної енергетичної митниці, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій призначає на посади і звільняє з посад Голова Держмитслужби.

1. Держмитслужбі:

вжити заходів щодо посилення боротьби з корупцією, хабарництвом, зловживанням службовим становищем серед співробітників митних органів та забезпечення безпеки в Держмитслужбі, для чого утворити в системі митних органів відповідні структурні підрозділи;

створити національну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців митної справи у складі Академії митної служби України (м. Дніпропетровськ) як головної навчально-методичної установи і центрів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у містах Києві та Хмельницькому;

здійснювати координацію заходів щодо боротьби з контрабандою наркотиків, забезпечити взаємодію в цій сфері з Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Міністерством внутрішніх справ України і Службою безпеки України;

зосередити кінологічні підрозділи, що спеціалізуються на пошуку наркотиків у пунктах пропуску через державний кордон України, на каналах контрабандного переміщення наркотиків.

1. Кабінету Міністрів України:

здійснити організаційні заходи, пов’язані з утворенням Державної митної служби України та її органів;

визначити умови оплати праці працівників Держмитслужби, встановивши розміри їх заробітної плати та відповідні пільги на рівні працівників правоохоронних органів;

подати проект Положення про Державну митну службу України; забезпечити безумовне виконання показників доходної частини Дер-

жавного бюджету України щодо мита, митних зборів, акцизного збору, податку на додану вартість з товарів під час здійснення зовнішньоекономічних операцій. Зберегти чинний централізований порядок розрахунків з державним бюджетом за митними платежами і фінансування органів Держмитслужби, включаючи її центральний апарат;

утворити з представників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади робочу групу з розроблення Митного тарифу України відповідно до Концепції трансформації Митного тарифу України на 1996– 2005 роки згідно з системою ГАТТ/СОТ. Координацію цієї роботи покласти на Держмитслужбу, передбачивши закінчення розроблення проекту Митного тарифу України до 1 січня 1999 року;

забезпечити введення в дію до 1 липня 1998 року Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року. Дальше її ведення та деталізацію для цілей статистичного обліку, тарифного та нетарифного регулювання покласти на Держмитслужбу;

доопрацювати в двомісячний строк зауваження комітетів Верховної Ради України та народних депутатів

України щодо проекту нової редакції Митного кодексу України; вирішити у встановленому порядку питання про надання Центральній

митній лабораторії Держмитслужби статусу судово-експертної установи з правом здійснення остаточних висновків щодо визначення кодів ТН ЗЕД;

підготувати пропозиції про внесення змін і доповнень до законів та інших нормативно-правових актів України, що випливають з цього Указу.

1. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування”.

Президент України                                                            Л. КУЧМА

м. Київ, 23 березня 1998 року № 216/98

 

3. Постанова Кабінету Міністрів України

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Постановою Кабінету Міністрів України

від 9 лютого 1993 року № 97

 

Положення

“Про порядок і умови проходження служби в митних органах України”

 

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Положення визначає порядок і умови проходження служби в митних органах їх службовими особами, яким присвоєно персональні звання відповідно до займаних ними посад і стажу роботи.

 

1. Перелік персональних звань службових осіб митних органів визначається Верховною Радою України. Порядок присвоєння і позбавлення цих звань визначається Положенням про персональні звання працівників митних органів України, що затверджується Верховною Радою України.

 

1. Службовими особами митних органів можуть бути лише громадяни України, які за своїми діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я здатні ефективно виконувати покладені на митні органи завдання.

Не можуть бути прийняті до митних органів особи, які були засуджені за вчинення злочину.

 

1. Службові особи митних органів, яким присвоюються персональні звання, приймають Урочисте зобов’язання працівника митної служби України. Процедура прийняття зобов’язання визначається Головою Держмиткому.

 

1. Суміщення служби в митних органах з будь-яким підприємництвом, а також з роботою на підприємствах, в установах і організаціях, крім наукової або педагогічної діяльності у вільний від роботи час, не допускається. Винятком є реалізація прав власника приватизаційних сертифікатів та інших корпоративних прав. При цьому функції управління такою власністю мають бути передані довіреній особі на весь строк служби в митних органах.

 

1. Забороняється спільна служба в одному митному органі (підрозділі) осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, сини, дочки, а також брати, сестри, батьки та діти подружжя), якщо за службовим становищем один з них підлеглий або підконтрольний іншому.

 

1. Службові особи митних органів не можуть бути членами політичних партій та рухів, брати участь у діяльності інших об’єднань громадян, що мають політичні цілі.

 

1. Службові особи митних органів мають єдиний формений одяг з відповідними відзнаками, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, а правила носіння – Держмиткомом.

 

Формений одяг видається безплатно.

 

1. Службовим особам митних органів надається право зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю у порядку, що визначається чинним законодавством.

 

1. Службовим особам митних органів, які мають персональні звання, встановлюється строк вислуги: для жінок – 20 років, для чоловіків – 25 років, з правом виходу на пенсію жінок – у 50 років, чоловіків – у 55 років.

Час перебування на службі в митних органах зараховується до загального і безперервного трудового стажу.

Пенсійне забезпечення службових осіб митних органів здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.

 

1. Військовозобов’язані службові особи митних органів, які мають персональні звання, знімаються в установленому порядку з військового обліку і перебувають на спеціальному обліку Держмиткому.

 

Розділ II. ПРАВА, ОБОВ’ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СЛУЖБОВИХ ОСІБ

 

1. Права, обов’язки і відповідальність службових осіб митних органів визначаються Митним кодексом України, цим Положенням та іншими нормативними актами.

 

1. Вимоги службових осіб митних органів у межах їх повноважень є обов’язковими для виконання громадянами та працівниками підприємств, установ, організацій.

Службові особи митних органів перебувають під захистом закону. Законодавством гарантується захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна службових осіб митних органів і членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.

1. Службові особи митних органів при виконанні покладених на них обов’язків взаємодіють з представниками органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій. Тривалість робочого часу службових осіб митних органів визначається законодавством України.

У разі службової необхідності вони можуть залучатися до праці в надурочний час, а також у вихідні, святкові та неробочі дні. Оплата праці в цих випадках, а також у нічний час здійснюється відповідно до законодавства України про працю.

1. Заробітна плата службових осіб митних органів, які мають персональні звання, складається з посадових окладів, надбавок за персональні звання, вислугу років, учені ступені та знання іноземних мов.
2. Службові особи митних органів підлягають обов’язковому державному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі службової особи або заподіяного їй каліцтва при виконанні службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або після звільнення з цієї служби розміри одноразової допомоги сім’ї загиблого, пенсійного забезпечення інвалідів та сім’ї загиблого визначаються відповідно до статті 163 Митного кодексу України.

Майнові збитки, заподіяні службовій особі митного органу та її близьким у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків, компенсуються в установленому законом порядку в повному обсязі.

1. Службові особи митних органів зобов’язані:

неухильно дотримувати вимог Конституції, Митного кодексу України, інших нормативних актів, що регламентують діяльність митних органів;

активно захищати інтереси України, зберігати і примножувати її економічний потенціал, історичні та культурні цінності народу України;

сумлінно, на високому професійному рівні виконувати службові обов’язки, накази та розпорядження безпосередніх і прямих начальників; підвищувати свої знання вдосконалювати вміння та навички;

постійно вдосконалювати роботу, пов’язану із здійсненням митного контролю, вести боротьбу з контрабандою та іншими порушеннями митних правил, виявляти при цьому ініціативність і наполегливість;

не допускати порушень трудової дисципліни, а також вчинків, несумісних зі статусом працівника митної служби, виявляти пильність, зберігати державну, службову та комерційну таємниці;

ставитися з належною увагою до громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, бути нетерпимими до будь-яких порушень їхніх прав, законних інтересів, приниження честі й гідності.

1. За порушення трудової дисципліни, недбале та несумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків, службові особи митних органів несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

19. За вчинені злочини службові особи митних органів притягаються до відповідальності згідно з кримінальним законодавством України.

 

Розділ III. ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДИ І ПЕРЕМІЩЕННЯ ПО СЛУЖБІ

 

1. На службу до митних органів приймаються громадяни на добровільних договірних засадах.

Призначення на посади службових осіб здійснюється керівниками митних органів, яким надано право прийняття та звільнення з роботи.

 

1. Призначення на посади службових осіб митних органів має забезпечувати використання цих осіб за основною чи спорідненою спеціальністю, набутим досвідом та особистими якостями.

Використанню службових осіб за новими для них спеціальностями повинна передувати відповідна перепідготовка.

 

1. Службові особи митних органів підлягають атестації один раз у п’ять років. Порядок атестації визначається Інструкцією про атестацію службових осіб митних органів, що затверджується Головою Держмиткому.

 

1. Переведення по службі на вищу посаду здійснюється з урахуванням ділових і моральних якостей працівника, його організаційних здібностей, результатів роботи і атестації, авторитетності в колективі.

Вищі посади можуть заміщатися на конкурсних засадах. Умови проведення конкурсу встановлюються Головою Держмиткому.

 

1. Переведення на рівнозначні посади здійснюється в разі службової потреби, необхідності укомплектування вакантних посад або більш доцільного використання службових осіб.

 

1. Переведення службових осіб з вищих посад на нижчі провадиться: у разі скорочення штатів;

за станом здоров’я згідно з висновком медичної комісії; за особистим проханням;

за службовою невідповідністю (виходячи з ділових, моральних і особистих якостей, а також висновків атестаційної комісії);

у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту працівників митних органів України.

У наказах про переведення службових осіб на нижчі посади зазначаються передбачені цим пунктом підстави.

 

1. Рішення про переведення по службі приймається керівниками митних органів, яким надано право прийняття та звільнення з роботи.

 

Розділ IV. ВИПЛАТА НАДБАВКИ ЗА ВИСЛУГУ РОКІВ

 

1. Службові особи митних органів одержують надбавку за вислугу років (далі – надбавка).
2. У разі тимчасового заміщення іншої посади надбавка нараховується на суму посадового окладу за основною посадою.

 

29. Розміри надбавки встановлюються згідно з чинним законодавством.

 

1. До трудового стажу, що дає право на одержання надбавки, зараховується:

час служби у митних органах на посадах, при займанні яких службовим особам присвоюються персональні звання;

час служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях колишнього СРСР і України, роботи у правоохоронних органах, державних та інших форм власності підприємствах, установах і організаціях, де відповідно до законодавства виплачувалася надбавка за вислугу років, а також в органах державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування;

час роботи за межами України за відрядженням державних та інших органів, підприємств, установ і організацій, якщо до від’їзду за межі України службова особа працювала в митних органах і мала персональне звання;

час перебування осіб за направленням Держмиткому в установах, що здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, а також в аспірантурі (докторантурі) з відривом від роботи не більш як на три роки, якщо ці особи після навчання повернулися на роботу до митних органів;

час відпустки по вагітності, родах і частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткової відпустки без збереження заробітної плати до досягнення дитиною віку шести років.

 

1. При виникненні права на підвищення надбавки службовій особі митних органів розмір надбавки визначається з урахуванням посадового окладу за новою посадою.

 

1. Трудовий стаж, що дає право на виплату надбавки, визначається комісією, склад якої затверджується керівником митного органу, з числа керівних працівників цього органу та представників підрозділу по роботі з особовим складом і бухгалтерії.

 

1. Основним документом для визначення стажу роботи є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у випадках, коли в трудовій книжці немає відповідного запису або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи для підтвердження трудового стажу подаються: довідки, військовий білет, витяги з наказів, особові рахунки та відомості про видачу заробітної плати, інші документи, що містять дані про місце і час роботи.

При відсутності таких документів трудовий стаж, що дає право на надбавку, встановлюється шляхом підтвердження свідками в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Рішення комісії щодо встановлення трудового стажу може бути оскаржено в установленому порядку.

 

Розділ V. НАДАННЯ ВІДПУСТОК СЛУЖБОВИМ ОСОБАМ

 

1. Службовим особам митних органів надаються відпустки: чергові; короткотермінові; додаткові; по вагітності; родах і догляду за дитиною; творчі; у зв’язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпустки провадиться відповідно до чинного законодавства.

 

1. Службовим особам митних органів додатково до їхніх відпусток надається час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та в зворотному напрямку, який не перевищує 15 діб.

 

1. Тривалість чергової відпустки службових осіб митних органів визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні) і встановлюється при вислузі:

менше 10 років – 30 діб щорічно; від 10 до 15 років – 35 діб щорічно;

від 15 до 20 років – 40 діб щорічно; від 20 років і більше – 45 діб щорічно.

До вислуги років для надання відпустки включається стаж служби і роботи, передбачений пунктом 31 цього Положення.

 

1. Службові особи митних органів, які під час виконання службових обов’язків зазнають впливу шкідливих фізичних, хімічних, біологічних і психофізіологічних факторів, мають право на додаткові відпустки за шкідливі й важкі умови праці або особливий характер роботи.

 

1. Щорічна чергова відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу керівника митного органу частина невикористаної чергової відпустки за минулий рік, що перевищує 14 календарних діб, може бути надана в І кварталі наступного року.

 

1. Службовим особам митних органів, які захворіли під час чергової відпустки, ця відпустка продовжується на строк хвороби.

Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого в установленому порядку.

1. У виняткових випадках, коли подальше перебування службової особи у відпустці може негативно впливати на нормальних хід роботи митного органу, за рішенням керівника цього органу та за згодою працівника допускається його відкликання з чергової відпустки.

У цьому разі невикористана частина відпустки надається, як правило, в поточному році.

Частина відпустки, що не була використана службовою особою, може бути за її бажанням приєднана до чергової відпустки в наступному році.

1. У разі звільнення службових осіб з митних органів їм виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства за не використану в році звільнення відпустку.

 

42. Короткотермінові відпустки без збереження заробітної плати надаються службовим особам митних органів за сімейними обставинами та з інших поважних причин згідно зі статтею 84 Кодексу законів про працю України.

 

Розділ VI. ЗВІЛЬНЕННЯ ЗІ СЛУЖБИ

 

1. Службові особи митних органів, які виявили бажання звільнитися зі служби, письмово попереджають про це керівника митного органу не пізніш як за два тижні до дня звільнення.

 

1. Службові особи митних органів звільняються зі служби:

за віком – у разі досягнення віку, встановленого для них пунктом 10 цього Положення;

через хворобу – у разі визнання їх непридатними до служби в митних органах за рішенням медичної комісії;

через службову невідповідність;

за порушення дисципліни, правил митного контролю, за інші вчинки, що дискредитують службову особу, відповідно до Дисциплінарного статуту працівників митних органів України; за власним бажанням;

через скорочення штатів – у разі відсутності можливості використання по службі;

у зв’язку з переведенням у встановленому порядку на іншу роботу.

 

1. Службові особи, засуджені за вчинення злочину, підлягають звільненню зі служби в митних органах після набуття законної сили вироку суду.

 

1. Звільнення з роботи службових осіб митних органів провадиться керівниками органів, які мають право прийняття на роботу.

 

1. Після звільнення з митних органів службові особи, що мають персональні звання, беруться військовими комісаріатами на військовий облік у встановленому порядку.

 

4. Документи з питань міжнародних і регіональних зв’язків Держмитслужби України

 

Постанова Верховної Ради України

“Про приєднання України до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року”

 

Верховна Рада України постановляє:

Погодитися з пропозицією Кабінету Міністрів України і приєднатися від імені України до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року.

 

Голова Верховної Ради України                                                          І. ПЛЮЩ

м. Київ, 19 червня 1992 року № 2479-ХІІ

 

Затверджено Постановою Верховної

Ради України від 19 червня 1992 р.

№ 2479-ХІІ

 

Конвенція

про створення Ради Митного Співробітництва ^*

 

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 15.12.1950 р.

ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 04.11.1952 р., для України – 10.11.1992 р.

ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ: 19.06.1992 р.

 

Уряди, які підписали цю Конвенцію,

висловлюючи бажання забезпечити якомога вищий рівень погодженості й однаковості їх митних систем і посилити вивчення проблем, що виникають у ході розвитку і поліпшення митної техніки і митного законодавства,

будучи переконаними, що сприяння співпраці між урядами в цих питаннях буде здійснюватися в інтересах міжнародної торгівлі, зважаючи на економічні і технічні чинники, пов’язані з цим,

погодилися про нижченаведене:

 

Стаття І

Цим створюється Рада Митного Співробітництва (далі – Рада).

 

Стаття II

а) Членами Ради є:

(і) Договірні Сторони цієї Конвенції;

(іі) Уряд будь-якої окремої митної території, що пропонується Договірною Стороною, відповідальною за здійснення його дипломатичних відносин, який самостійно займається зовнішньою торгівлею і прийняття якого як окремого члена схвалено Радою;

b)  Уряд будь-якої окремої митної території, який є членом Ради відповідно до викладеного вище пункту а) (іі), припиняє членство шляхом подання в Раду Договірною Стороною, яка несе відповідальність за здійснення його дипломатичних відносин, повідомлення про відмову від членства;

c)  кожний член Ради призначає як своїх представників одного делегата  і одного або більше заступників. При представниках можуть бути радники;

d)  Рада може допустити як спостерігачів представників урядів, які не є членами Ради, або міжнародних організацій.

 

Стаття III

Функціями Ради є:

а) вивчення всіх питань, що стосуються митного співробітництва, якому Договірні Сторони погодилися сприяти згідно з основними цілями цієї Конвенції;

b)  вивчення технічних аспектів митних систем, так само як і пов’язаних із ними економічних чинників, з метою запропонування членам Ради практичних засобів досягнення якомога вищого рівня погодженості та однаковості;

c)   підготовка проектів конвенцій і поправок до конвенцій, а також внесення рекомендацій щодо їх прийняття зацікавленими урядами;

d)  розробка рекомендацій, що забезпечують однакове тлумачення і застосування конвенцій, укладених як у результаті роботи Ради, так і конвенцій, що стосуються номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях, підготовлених Групою по вивченню можливості створення Європейського Митного Союзу, а також здійснення з цією метою функцій, які йому можуть бути прямо приписані цими конвенціями відповідно до їх положень;

е) розробка примирювальних рекомендацій для вирішення спорів по тлумаченню і застосуванню конвенцій, згаданих вище в пункті d), відповідно до положень цих конвенцій; сторони спору можуть заздалегідь домовитися вважати для себе рекомендації Ради обов’язковими;

f)   забезпечення розповсюдження інформації, що стосується митного регулювання і процедур;

g)   подання зацікавленим урядам за своєю ініціативою або за їх проханням інформації або порад по митних справах згідно з основною метою цієї Конвенції і внесення в зв’язку з цим рекомендацій;

h)  співробітництво з іншими міжурядовими організаціями з питань, що входять до її компетенції.

 

Стаття IV

Члени Ради повинні надавати Раді будь-яку запитувану нею інформацію і документи, необхідні для здійснення Радою своїх функцій за умови, що жодному з членів не доведеться видавати секретну інформацію, розкриття якої буде перешкоджати застосуванню його законів або іншим чином суперечити державним інтересам або зачіпати законні торговельні інтереси будь-якого підприємства, як державного, так і приватного.

 

Стаття V

Роботі Ради будуть сприяти Постійний технічний комітет і Генеральний секретаріат.

 

Стаття VI

a)  Рада щорічно обирає з числа делегатів членів Ради Голову і не менше двох заступників Голови;

b)  вона встановлює свої власні правила і процедури більшістю не менше двох третин голосів її членів;

c)   вона створює Комітет по номенклатурі, передбачений Конвенцією про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах, і Комітет по митній оцінці, передбачений Конвенцією про оцінку товарів у митних цілях. Вона також утворює й інші комітети, створення яких буде необхідно для цілей конвенцій, згаданих у Статті III d), або інших цілей, що підпадають під компетенцію Ради;

d)  вона визначає завдання і повноваження Постійного технічного комітету;

e)   вона затверджує свійщорічний бюджет, контролює свої видатки і дає Генеральному секретаріату вказівки на свій розсуд у зв’язку з фінансуванням діяльності Ради.

 

Стаття VII

a)  Штаб-квартира Ради розташовується в Брюсселі;

b)  Рада, Постійний технічний комітет і будь-які інші комітети, cтворювані Радою, можуть за рішенням Ради збиратися і в будь-якому іншому місці окрім штаб-квартири Ради;

c)   Рада скликається не менше двох разів на рік. її перша сесія повинна бути проведена не пізніше, ніж через три місяці після набуття чинності цією Конвенцією.

 

Стаття VIII

a)  Кожний член Ради володіє одним голосом, за винятком випадків, коли член Ради не має права голосу з будь-якого питання тлумачення, застосування або внесення поправок у будь-яку з чинних конвенцій, згаданих у Статті III d), яка не зачіпає даного члена;

b)  за винятком випадків, згаданих у Статті VI d), рішення Ради приймаються більшістю в дві третини голосів присутніх членів, які мають право голосу. Рада не приймає рішення з будь-якого питання, якщо присутні менше половини членів Ради, що мають право голосу з даного питання.

 Стаття IX

a)  Рада встановлює такі відносини з Організацією Об’єднаних Націй, її головними органами, допоміжними і спеціалізованими установами і будьякими іншими міжурядовими організаціями, які найкращим чином забезпечують співробітництво в досягненні їх відповідних цілей;

b)  Рада може вжити необхідних заходів, що сприяють проведенню консультацій і здійсненню співробітництва з неурядовими організаціями, зацікавленими в питаннях, що входять до компетенції Ради.

 

Стаття X

a)  Постійний технічний комітет утворюється з представників членів Ради. Кожний член Ради може призначити одного делегата та одного або більше заступників як представників у Комітеті. Представники повинні бути посадовими особами зі спеціальними знаннями з питань митної практики. При них можуть бути експерти;

b)  Постійний технічний комітет скликається не менше чотирьох разів на рік.

 

Стаття XI

a)  Рада призначає Генерального секретаря і заступника Генерального секретаря, чиї функції, завдання, умови служби і посадові обов’язки визначаються Радою;

b)  Генеральний секретар призначає персонал Генерального секретаріату. Штат службовців і посадові інструкції схвалюються Радою.

 

Стаття XII

a)  Кожний член самостійно несе витрати по направленню своєї делегації в Раду, Постійний технічний комітет і будь-які інші комітети Ради;

b)  видатки Ради несуть її члени за шкалою, що визначається Радою;

c)   рада може позбавити права голосу будь-якого члена, який не сплатить свого внеску протягом трьох місяців після отримання повідомлення про його розмір;

d)  кожний член виплачує свій повний щорічний внесок у фінансовому році, протягом якого він стає членом Ради, а також у фінансовому році, протягом якого повідомлення про його відмову від членства набирає чинності.

 

Стаття XIII

a)  Рада володіє на території кожного з своїх членів необхідною для здійснення своїх функцій правоздатністю в обсязі, визначеному в Додатку до цієї Конвенції;

b)  Рада, представники членів Ради, радники та експерти, що знаходяться при них, а також посадові особи Ради користуються привілеями й імунітетами, вказаними в Додатку до цієї Конвенції;

Додаток утворює невід’ємну частину цієї Конвенції, і будь-яке посилання на Конвенцію включає і посилання на Додаток.

 

Стаття XIV

Договірні Сторони визнають положення Протоколу про Групу по вивченню можливості створення Європейського Митного Союзу, відкритого для підписання в Брюсселі в день підписання цієї Конвенції. При визначенні шкали внесків, передбаченої в Статті XII b), Рада бере до увага членство в названій Групі.

 

Стаття XV

Ця Конвенція відкрита для підписання до 31 березня 1951 року.

 

Стаття XVI

a)  Ця Конвенція підлягає ратифікації;

b)  документи про ратифікацію здаються на зберігання в Міністерство Закордонних Справ Бельгії, яке повідомляє всі уряди, що приєдналися і підписали, а також Генерального секретаря про кожний документ, зданий на зберігання.

 

Стаття XVII

a)  Коли документи про ратифікацію здадуть на зберігання сім урядів, що підписали цю Конвенцію, вона набуде для них чинності;

b)  Для кожного уряду, що підписав цю Конвенцію і ратифікував її, вона набуде чинності в день здачі на зберігання документів про ратифікацію.

 

Стаття XVIII

a)  Уряд будь-якої держави, що не підписав цю Конвенцію, може приєднатися до неї з 1 квітня 1951 року;

b) документи про приєднання здаються на зберігання в Міністерство Закордонних Справ Бельгії, яке повідомляє всі уряди, що підписали і приєдналися,  а також Генерального секретаря про кожний документ, зданий на зберігання;

c)   ця Конвенція набуває чинності для будь-якого уряду, що приєднався, в день здачі документа про приєднання, але не раніше, ніж вона набуде чинності згідно з пунктом а) Статті XVII.

 

Стаття XIX

Строк чинності цієї Конвенції не обмежений, однак у будь-який час  по закінченні п’яти років із дня набуття нею чинності згідно з пунктом а) Статті XVII кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції. Вихід набуває чинності по закінченні одного року після одержання Міністерством Закордонних Справ Бельгії повідомлення про кожний вихід. Міністерство Закордонних Справ Бельгії повідомляє всі уряди, які підписали і приєдналися, а також Генерального секретаря про кожний такий вихід.

Стаття XX

a)  Рада може рекомендувати Договірним Сторонам внесення поправок до цієї Конвенції;

b)  будь-яка Договірна Сторона, яка схвалила поправку, повинна письмово повідомити Міністерство Закордонних Справ Бельгії про її схвалення, а Міністерство Закордонних Справ Бельгії повинно повідомити всі уряди, що підписали і приєдналися, а також Генерального Секретаря про одержання повідомлення про схвалення;

c)   поправка набуває чинності по закінченні трьох місяців після отримання Міністерством Закордонних Справ Бельгії повідомлення про схвалення її всіма Договірними Сторонами. Коли поправка схвалена всіма Договірними Сторонами, Міністерство Закордонних Справ Бельгії повинно повідомити всі уряди, які підписали і приєдналися, а також Генерального секретаря про таке схвалення і дату набуття нею чинності;

d)  після набуття чинності поправкою жодний уряд не може ратифікувати або приєднатися до цієї Конвенції без схвалення цієї поправки.

 

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені на те кожний своїм урядом, підписали цю Конвенцію.

 

Здійснено в Брюсселі в п’ятнадцятий день грудня тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року (15 грудня 1950 р.) на англійській і французькій мовах, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, що підлягає здачі на зберігання в архів уряду Бельгії, який направляє завірені копії цієї Конвенції кожному уряду, що підписав або приєднався.

 

ДОДАТОК

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО СТВОРЕННЯ РАДИ МИТНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

 

ПРАВОЗДАТНІСТЬ. ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ РАДИ

 

Стаття І. Визначення

 

Розділ 1

У цьому Додатку:

(i)   для цілей Статті III слова “власність і активи” включають також власність і засоби, що управляються Радою при здійсненні своїх статутних функцій;

(ii)  для цілей Статті V під висловом “представники членів” розуміються всі представники, заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій.

 

Стаття II. Правосуб’єктність

Розділ 2

Рада володіє правосуб’єктністю. Вона має право:

a)  укладати угоди;

b)  набувати і відчужувати нерухоме і рухоме майно;

c)  порушувати судове переслідування;

З цих питань Генеральний секретар діє від імені Ради.

Стаття III. Власність, кошти й активи Розділ 3

Рада, її власність і активи, де б і в кого вони не знаходилися, володіють імунітетом від правового переслідування, за винятком випадків прямо висловленої відмови від імунітету. При цьому, однак, відмова від імунітету не поширюється на будь-які заходи виконання.

Розділ 4

Приміщення Ради недоторкані.

Власність і активи Ради, де б і в кого вони не знаходилися, володіють імунітетом від обшуку, реквізиції, конфіскації, експропріації і від будь-якої іншої форми втручання виконавчої, адміністративної, судової або законодавчої влади.

Розділ 5

Архіви Ради й у цілому всі документи, що належать їй або знаходяться в її розпорядженні, недоторкані, де б вони не знаходилися.

Розділ 6

Не будучи обмеженою фінансовим контролем, приписами або мораторіями будь-якого виду:

а) Рада може мати засоби і робити фінансові операції у будь-якій валюті;

b) Рада може вільно переказувати свої кошти з однієї країни в іншу або в межах будь-якої країни, а також обмінювати будь-яку валюту, яка знаходиться в її розпорядженні, на будь-яку іншу.

Розділ 7

Рада при використанні своїх прав, викладених вище в розділі 6, бере до уваги будь-яке подання будь-якого члена і вживає заходи по цих поданнях, якщо Рада визнає, що це не зачіпає її інтереси.

Розділ 8

Рада, її кошти, доходи та інша власність:

a)  звільняються від усіх прямих податків, при цьому, однак, треба мати на увазі, що Рада не буде вимагати звільнення від податків, розмір яких фактично не перевищує плати за комунальні послуги;

b)  звільняються від мита, а також заборон і обмежень стосовно предметів, що імпортуються або експортуються Радою для офіційних цілей, при цьому, проте, мається на увазі, що предмети, які імпортуються таким чином, можуть бути продані в країні ввезення тільки за умов, погоджених з урядом цієї країни;

c)   звільняються від усіх мит, заборон і обмежень щодо імпорту та експорту своїх друкованих матеріалів.

Розділ 9

Як правило, Рада не вимагає звільнення від акцизу або податків, включених у ціну, що підлягає сплаті, на продаж рухомого майна; проте, коли Рада робить великі закупівлі майна для офіційних цілей, яке було обкладено такими митом і податками або підлягає обкладенню, члени Ради будуть, наскільки це можливо, вживати необхідних адміністративних заходів для звільнення від сплати суми мита або податку або її повернення.

Стаття IV. Користування засобами зв’язку

 

Розділ 10

Рада з метою офіційного зв’язку користується на території кожного із своїх членів режимом, не менш сприятливим, ніж той, що може бути наданий цим членом Ради будь-якому іншому уряду, в тому числі його дипломатичному представництву, стосовно першочерговості, тарифів і зборів на поштові відправлення, різного роду телеграми, радіограми, телексний, телефонний та інший зв’язок, а також тарифів на повідомлення інформації в пресі та по радіо.

 

Розділ 11

Офіційна кореспонденція Ради та інші її офіційні повідомлення не підлягають цензурі.

Ніщо в цьому розділі не повинно розглядатися як перешкода прийняттю на основі угоди між Радою і будь-яким з її членів відповідних заходів забезпечення безпеки.

Стаття V. Представники членів Ради Розділ 12

Представники членів на засіданнях Ради, Постійного технічного комітету та інших комітетів Ради користуються під час здійснення своїх функцій, а також під час прямування в місце проведення засідання і з нього наступними привілеями та імунітетами:

a)  імунітетом від арешту або затримання та обшуку особистого багажу, а також щодо слів, висловлених або написаних, і будь-яких дій, здійснених ними у своїй офіційній якості, імунітетом від різного роду судового переслідування;

b)  недоторканністю всіх матеріалів і документів;

c)   правом використання шифрів і одержання матеріалів і кореспонденції кур’єром або в опечатаних валізах;

d)  звільненням щодо себе і дружини (чоловіка) від імміграційних обмежень або реєстрації в державі, в яку або через яку вони прямують при здійсненні своїх функцій;

e)   тим же режимом стосовно валюти або обмінних обмежень, що надається представникам іноземних урядів, які виконують тимчасові офіційні доручення;

f)   тими ж імунітетами і режимом щодо їх особистого багажу, які надані членам дипломатичних місій аналогічного рангу.

Розділ 13

З метою забезпечення представникам членів, що беруть участь у сесіях Ради, Постійного технічного комітету та інших комітетів Ради, повної свободи мови і повної незалежності при виконанні ними своїх службових обов’язків імунітет від судового переслідування за слова, вимовлені або написані, і за будь-які дії, вчинені ними при виконанні своїх службових обов’язків, буде тривати незалежно від того, що названі особи не виконують більше таких обов’язків.

 

Розділ 14

Привілеї та імунітети надаються представникам членів Ради не для особистої вигоди, а з метою забезпечення незалежного виконання своїх функцій у межах діяльності Ради. Отже, член Ради не тільки має право, а й зобов’язаний позбавити свого представника імунітету в будь-якому випадку, коли, на думку членів Ради, імунітет перешкоджає відправленню правосудця і коли він може бути знятий без шкоди цілям, заради яких імунітет було надано.

Розділ 15

Положення розділів 12 і 13 не поширюються на владу держави, громадянином якої є особа, яка представляє або представляла цю державу.

Стаття VI. Посадові особи Ради Розділ 16

Категорії посадових осіб, до яких застосовується ця Стаття, будуть визначені Радою. Генеральний секретар повідомляє членам Ради прізвища посадових осіб, віднесених до цих категорій.

Розділ 17

Посадові особи Ради:

a)  користуються імунітетом від судового переслідування за слова, висловлені або написані, і за будь-які дії, вчинені ними в своїй офіційній якості й у межах своїх повноважень;

b)  звільняються від оподаткування заробітної плати і винагороди, які виплачуються їм Радою;

c)      користуються разом з подружжям і родичами, які перебувають на їх утриманні, імунітетом від імміграційних обмежень і реєстрації;

d)  наділяються тими ж привілеями стосовно обмінних операцій, якими наділені посадові особи дипломатичних місій аналогічного рангу;

e)   користуються разом з подружжям і родичами, які перебувають на їх утриманні, тієї ж можливістю репатріації в період міжнародних криз, як і посадові особи дипломатичних місій аналогічного рангу;

f)   володіють правом безмитного ввезення меблів і речей при первинному вступі на посаду в країні призначення і правом безмитного вивезення цих меблів при поверненні в країну постійного проживання по закінченні терміну здійснення своїх функцій.

 

Розділ 18

На доповнення до привілеїв та імунітетів, які згадані в розділі 17, Генеральний секретар Ради користується стосовно себе, своєї дружини і дітей віком до 21 року, привілеями та імунітетами, пільгами і правами, що надаються згідно з міжнародним правом главам дипломатичних місій.

Заступник Генерального секретаря користується привілеями, імунітетами, пільгами і правами, що надаються дипломатичним представникам аналогічного рангу.

 

Розділ 19

Привілеї та імунітети надаються посадовим особам виключно в інтересах Ради, а не для особистої вигоди. Генеральний секретар володіє правом і зобов’язаний позбавити посадову особу імунітету в будь-якому випадку, коли, на його думку, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя і коли він може бути знятий без шкоди інтересам Ради. Щодо Генерального секретаря правом позбавлення імунітету володіє Рада.

Стаття VII. Експерти, які виконують доручення Ради Розділ 20

Експертам (іншим, окрім посадових осіб, які згадані в Статті VI), що виконують доручення Ради, надаються такі привілеї, імунітети і права, які необхідні для незалежного здійснення ними своїх функцій під час виконання доручення, включаючи час службових поїздок у зв’язку з цими дорученнями. Зокрема, їм надаються:

a)  імунітет від арешту або затримання та обшуку особистого багажу;

b)  щодо слів, висловлених або написаних, або дій, здійснених у ході виконання своїх доручень і в межах своїх повноважень, – імунітет від різного роду судових переслідувань;

c)   недоторканність усіх матеріалів і документів.

 

Розділ 21

Привілеї, імунітети і права надаються експертам в інтересах Ради, а не для їх особистої вигоди. Генеральний секретар володіє правом і зобов’язаний позбавити імунітету будь-якого експерта у будь-якому випадку, коли, на його думку, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя і коли він може бути знятий без шкоди інтересам Ради.

 

Стаття VIII. Зловживання привілеями

Розділ 22

Представникам членів Ради на засіданнях Ради, Постійного технічного комітету та інших комітетів Ради в ході здійснення ними своїх функцій і під час прямування в місце проведення засідання і з нього, посадовим особам, згаданим у розділах 16 і 20, не може бути пред’явлена місцевими владами вимога покинути країну в зв’язку з будь-якою їх діяльністю, здійснюваною ними в своїй офіційній якості. Однак у випадку зловживання привілеями в країні перебування, здійсненого будь-якою такою особою не у зв’язку з виконанням своїх посадових обов’язків, така вимога може бути йому пред’явлена урядом цієї країни за умови, що:

(i)   представникам членів Ради або особам, що користуються дипломатичним імунітетом згідно з розділом 18, не може бути пред’явлена вимога покинути країну інакше, ніж згідно з дипломатичною процедурою, що застосовується щодо дипломатичних представників у цій країні;

(ii)   стосовно посадової особи, на яку розділ 18 не поширюється, постанова про виїзд з країни не може бути прийнята інакше, як за схваленням Міністра закордонних справ даної країни, і таке схвалення повинно бути отримане тільки після консультації з Генеральним секретарем Ради, і у випадку, якщо процедура вислання застосовується щодо посадової особи, Генеральний секретар Ради володіє правом вступити в такий процес від імені особи, проти якої він порушений.

Розділ 23

Генеральний секретар постійно співробітничає з відповідними владами членів Ради у створенні умов для належного відправлення правосуддя, забезпечення додержання громадського порядку і попередження випадків скоєння будь-яких зловживань у використанні привілеїв, імунітетів і прав, згаданих у цьому Додатку.

Стаття IX. Вирішення спорів Розділ 24

Рада забезпечує відповідні способи вирішення:

a)  спорів, що виникають з угод, або інших спорів приватного характеру, стороною в яких є Рада;

b)  спорів, у які втягнута будь-яка посадова особа Ради, що користується в силу свого посадового становища імунітетом, у випадку, якщо імунітет не було знято згідно з положеннями розділів 19 і 21.

Стаття X. Додаткові угоди Розділ 25

Рада може укладати з будь-якою Договірною Стороною або з Договірними Сторонами додаткові угоди, які конкретизують положення цього Додатка настільки, наскільки Договірна Сторона або Договірні Сторони у цьому зацікавлені.

  Рішення Ради глав держав – учасниць СНД

“Про Основи митних законодавств держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав”

Рада глав держав Співдружності Незалежних Держав вирішила:

1. Прийняти Основи митних законодавств держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав (додаються).

1. З метою гармонізації митного законодавства держав – учасниць Співдружності використати ці Основи митних законодавств держав – учасниць Співдружності для підготовки або уточнення національного митного законодавства.
   1. Це Рішення тимчасово застосовується з дня підписання і набуває чинності з дати здачі на зберігання депозитарію третього повідомлення про виконання державами, що підписали його, всіх необхідних внутрішньодержавних процедур.

Вчинено в місті Алматі 10 лютого 1995 року в одному дійсному примірнику російською мовою. Дійсний примірник зберігається в Архіві Уряду Республіки Білорусь, котрий направить кожній державі, яка підписала це Рішення, його завірену копію.

За Азербайджанську Республіку – Г. Алієв. За Республіку Молдова – М. Снєгур.

За Республіку Вірменія – Л. Тер-Петросян. За Російську Федерацію – Б. Єльцин.

За Республіку Білорусь – А. Лукашенко. За Республіку Таджикистан – Е. Рахманов. За Республіку Грузія – Е. Шеварднадзе.

За Республіку Узбекистан – І. Карімов. За Республіку Казахстан – Н. Назарбаєв. За Україну – Л. Кучма.

* Рішення підписано Азербайджанською Республікою з приміткою “3 урахуванням особливої думки”.

** Рішення підписано Україною з приміткою “За винятком слів у преамбулі, “які не суперечать цим Основам”.

*** Рішення не підписано Туркменистаном.

 

Додаток

до Рішення Ради глав держав Співдружності Незалежних  Держав про Основи митних законодавств держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року

ОСНОВИ МИТНИХ ЗАКОНОДАВСТВ

ДЕРЖАВ – УЧАСНИЦЬ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ

Основи митних законодавств держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі – Основи) визначають принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи держав – учасниць Співдружності (далі – держави), за якими зберігається право введення інших норм, які не суперечать цим Основам.

 

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

ГЛАВА 1.

Митна справа

 

Стаття 1. Митна справа

Митну справу складають митна політика держав, а також порядок і умови переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, стягнення митних платежів, митного оформлення, митний контроль та інші засоби проведення митної політики в життя.

Митна справа відноситься до відання вищих органів законодавчої і виконавчої влади держав.

Держави прагнуть до активної участі в міжнародному співробітництві в галузі митної справи. Митна справа в державах розвивається в напрямку гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими міжнародними нормами і практикою.

 

Стаття 2. Митна політика

Митна політика є складовою частиною внутрішньої і зовнішньої політики держав.

 

Стаття 3. Митна територія і митний кордон держави

Кожна держава має свою митну територію, яка складається з сухопутної території, територіальних і внутрішніх вод та повітряного простору над ними. Митна територія держави включає в себе також штучні острови, установки і споруди, які знаходяться в морській виключній економічній зоні, і

над якими держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи.

Межі митної території держави, а також периметри вільних митних зон і вільних складів є митним кордоном держави.

 

Стаття 4. Митна справа і міжнародна економічна інтеграція

В інтересах розвитку і зміцнення міжнародної економічної інтеграції держави укладають між собою та з іншими державами, які не входять у Співдружність Незалежних Держав, угоди з митних питань відповідно до норм міжнародного права.

 

Стаття 5. Митне законодавство

Митне законодавство держав є складовою частиною національного законодавства кожної держави.

У митній справі застосовуються акти законодавства, які діють на день прийняття митним органом митної декларації та інших документів, за ви

нятком випадків, передбачених національним законодавством держав. У разі незаконного переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон держави таким днем вважається день фактичного переміщення товарів і транспортних засобів через нього.

ГЛАВА 2.

Організація митної справи

Стаття 6. Митні органи

Митну справу безпосередньо здійснюють митні органи держав, які є правоохоронними органами.

Безпосереднє керівництво митною справою в державах здійснюють їхні центральні митні органи. Положення про центральний митний орган, його завдання, функції і компетенція визначаються національним законодавством.

Ніякі державні органи, окрім вищих органів законодавчої і виконавчої влади держави, не вправі приймати рішення, що зачіпають компетенцію митних органів, виконувати без відповідного допуску або змінювати їхні функції, покладати на них додаткові завдання або іншим чином втручатися в діяльність цих органів, яка відповідає національному законодавству.

 

Стаття 7. Митні лабораторії, науково-дослідні установи і учбові заклади, підприємства та організації, підвідомчі центральному митному органу

Для проведення експертиз і досліджень товарів у митних цілях центральний митний орган створює митні лабораторії.

З метою проведення науково-дослідних робіт в галузі митної справи, підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації в системі центрального митного органу діють науково-дослідні установи і учбові заклади.

Центральний митний орган держави створює обчислювальні центри, поліграфічні, будівельно-експлуатаційні та інші підприємства і організації, діяльність яких сприяє вирішенню завдань, покладених на митні органи.

 

Стаття 8. Основні функції митних органів

Митні органи виконують такі основні функції:

1)  беруть участь у розробці митної політики держави і реалізують цю політику;

2)  забезпечують дотримання законодавства, контроль за виконанням якого покладено на митні органи; вживають заходів по захисту прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організацій при здійсненні митної справи;

3)  забезпечують в межах своєї компетенції економічну безпеку держави, яка є економічною основою суверенітету держави;

4)  захищають економічні інтереси держави;

5)  застосовують засоби митного регулювання торгово-економічних відносин;

6)  стягують мито, податки та інші митні платежі;

7)  беруть участь у розробці заходів економічної політики щодо товарів, які переміщуються через митний кордон держави, реалізують ці заходи; забезпечують дотримання дозвільного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон держави;

8)  ведуть боротьбу з контрабандою, порушеннями митних правил і податкового законодавства щодо товарів, які переміщуються через митний кордон держави, припиняють незаконний обіг через митний кордон держави наркотичних засобів, зброї, предметів художнього, історичного та археологічного надбання, об’єктів інтелектуальної власності, видів тварин і рослин, які знаходяться під загрозою зникнення, їхніх частин і дериватів, інших товарів, а також сприяють боротьбі з міжнародним тероризмом і припиненні незаконного втручання в аеропортах у діяльність міжнародної цивільної авіації;

9)      здійснюють і удосконалюють митний контроль і митне оформлення, створюють умови, що сприяють прискоренню товарообігу через митний кордон держави;

10) ведуть митну статистику зовнішньої торгівлі і спеціальну митну статистику;

11) ведуть товарнуноменклатуру зовнішньоекономічної діяльності;

12) сприяють здійсненню заходів по захисту державної безпеки, громадського порядку, моральності населення, життю і здоров’ю людини, захисту тварин і рослин, охороні навколишнього природного середовища, захисту інтересів вітчизняних споживачів товарів, що ввозяться;

13) здійснюють валютний контроль в межах своєї компетенції;

14) забезпечують виконання міжнародних зобов’язань держави в частині, що стосується митної справи; беруть участь у розробці міжнародних договорів, які торкаються митної справи, здійснюють співробітництво з митними та іншими компетентними органами іноземних держав, між народними організаціями, що займаються питаннями митної справи;

15) проводять науково-дослідні роботи і консультування в галузі митної справи; здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації фахівців у цій галузі для державних органів, підприємств, установ і організацій;

16) реалізують єдину фінансово-господарську політику, розвивають матеріально-технічну і соціальну базу митних органів, створюють необхідні умови праці для працівників цих органів.

Національним законодавством на митні органи можуть покладатися й інші функції.

 

Стаття 9. Нормативні акти центрального митного органу держави

Центральний митний орган держави видає в межах своєї компетенції нормативні акти з митної справи, обов’язкові для виконання усіма митними органами держави та іншими державними органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності і підпорядкованості, а також посадовими особами і громадянами. Нормативні акти центрального митного органу держави загального характеру набувають чинності після закінчення тридцяти днів після їх опублікування центральним митним органом, за винятком випадків, коли ці акти встановлюють більш пільгові правила, ніж ті, які діють, або коли акти національного законодавства зобов’язують центральний митний орган запровадити нормативні акти з митної справи у дію в більш стислі строки.

 

Стаття 10. Взаємодія митних органів з іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами

Митні органи з метою вирішення завдань митної справи взаємодіють з іншими правоохоронними та іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Державні органи та їхні посадові особи зобов’язані сприяти митним органам у вирішенні покладених на них завдань.

Відповідно до національного законодавства митні органи мають право допускати виконання під своїм контролем окремих дій, які відносяться до їхньої компетенції, іншими державними органами, підприємствами, установами та організаціями.

 

Стаття 11. Основні поняття, які використовуються в цих Основах

У цих Основах використовуються основні поняття в таких значеннях:

1)  держави – держави – учасниці Співдружності Незалежних Держав, які прийняли ці Основи;

2)  товари – будь-яке рухоме майно, в тому числі валюта, валютні цінності, електрична, теплова, інші види енергії і транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, зазначених у пункті 5 цієї статті;

3)  вітчизняні товари – товари, що походять з держави, або товари, випущені у вільний обіг на території цієї держави;

4)  іноземні товари – товари, не зазначені в пункті 3 цієї статті;

5)  транспортні засоби – будь-які засоби, що використовуються для міжнародних перевезень пасажирів і товарів, включаючи контейнери та інше транспортне обладнання;

6)  переміщення через митний кордон держави – здійснення дій по ввозу на митну територію держави або вивозу з цієї території товарів або транспортних засобів будь-яким способом, включаючи пересилку в міжнародних поштових відправленнях, використання трубопровідного транспорту і ліній електропередач. До зазначених дій відносяться:

при ввозі товарів або транспортних засобів па митну територію держави і при ввезенні з території вільних митних зон і з вільних складів на решту митної території держави – фактичний перетин митного кордону;

при вивозі товарів або транспортних засобів з митної території держави і при ввезенні товарів або транспортних засобів з решти митної території держави на територію вільних митних зон і на вільні склади – подання митної декларації або інша дія, безпосередню спрямована на реалізацію наміру відповідно вивезти чи ввезти товари або транспортні засоби; особи – підприємства, установи та організації, а також фізичні особи, за винятком випадків, коли з положення цих Основ випливає інше;

7)  вітчизняні особи – підприємства, установи та організації з місцеперебуванням у державі, створені відповідно до національного законодавства; особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, зареєстровані на території держави; громадяни держави, які мають постійне місце проживання в цій державі;

8)  іноземні особи – особи, не зазначені у пункті 8 цієї статті;

9)      особи, які переміщують товар – особи, що є власниками товарів, їх покупцями, володільцями або виступають в іншому статусі, достатньому відповідно до національного законодавства для здійснення з товарами дій, передбачених цими Основами, від власного імені;

10) декларант – особа, яка перемішує товари, і митний агент (брокер, посередник), які декларують, представляють і пред’являють товари і транспортні засоби від власного імені;

11) перевізник – особа, яка фактично переміщує товари або є відповідальною за використання транспортного засобу;

12) митний режим – сукупність положень, які визначають статус товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави, для митних цілей;

13) випуск – передача митними органами товарів або транспортних засобів після їх митного оформлення у повне розпорядження особи;

14) умовний випуск – випуск товарів і транспортних засобів, пов’язаний із зобов’язаннями особи про дотримання встановлених обмежень, вимог або умов;

15) митне оформлення – процедура розміщення товарів і транспортних засобів – певний митний режим і завершення дій цього режиму відповідно до вимог і положень цих Основ;

16) митний контроль – сукупність заходів, що вживаються митними органами з метою забезпечення дотримання національного, у тому числі митного законодавства і міжнародних договорів держави, контроль за виконанням яких покладено на митні органи;

17) заходи економічної політики – обмеження на ввіз і вивіз товарів і транспортних засобів, встановлені з міркувань економічної політики держави, які можуть включати в себе квотування, ліцензування, встановлення мінімальних і максимальних цін, а також інші заходи регулювання взаємодії національної економіки із світовим господарством;

18) митні платежі – мито, податки, митні збори, збори за видачу ліцензій та інші платежі, що стягуються у встановленому порядку митними органами;

19) мито – платіж, що стягується митними органами при ввозі товару па митну територію держави або вивозі товару з цієї території і є невід’ємною умовою такого ввозу або вивозу;

20) податки – податки, стягнення яких відповідно до національного законодавства покладено на митні органи.

 

РОЗДІЛ II.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН ДЕРЖАВИ ТОВАРІВ І ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ. МИТНІ РЕЖИМИ

 

ГЛАВА 3.

Основні принципи переміщення товарів і транспортних засобів

 

Стаття 12. Право ввозу на територію держави і вивозу з цієї території товарів і транспортних засобів

Усі особи на рівних підставах мають право на ввіз і вивіз товарів і транспортних засобів.

Ніхто не може бути позбавлений права або обмежений у праві на ввіз і вивіз товарів і транспортних засобів, за винятком випадків, передбачених цими Основами і законодавчими актами держави.

 

Стаття 13. Заборона ввозу на територію держави

і вивозу з цієї території товарів і транспортних засобів

Ввіз на територію держави і вивіз з цієї території окремих товарів і транспортних засобів можуть бути заборонені з міркувань державної безпеки, захисту громадського порядку, моральності населення, життя і здоров’я людини, захисту тварин і рослин, охорони навколишнього природного середовища, захисту художнього, історичного та археологічного надбання народів, захисту прав власності, у і ому числі на об’єкти інтелектуальної власності, захисту інтересів вітчизняних споживачів товарів, що ввозяться, а також виходячи з інших інтересів держави відповідно до національного законодавства і міжнародних договорів держави.

Зазначені товари і транспортні засоби підлягають відповідно негайному вивозу за межі території держави або поверненню на територію цієї держави, якщо не передбачена конфіскація цих товарів і транспортних засобів відповідно до національного законодавства і міжнародних договорів держави.

Вивіз або повернення товарів і транспортних засобів здійснюється особою, яка переміщує товари, або перевізником за власний рахунок. При неможливості або у випадку нездійснення негайного вивозу або повернення товари і транспортні засоби передаються на зберігання на склади тимчасового зберігання, власниками яких є митні органи. Крайній строк зберігання таких товарів і транспортних засобів на зазначених складах становить три доби.

 

Стаття 14. Обмеження на ввіз на територію держави і вивіз з цієї території товарів і транспортних засобів

На ввіз на територію держави і вивіз з цієї території товарів і транспортних засобів можуть встановлюватися обмеження в інтересах економічної політики, виконання міжнародних зобов’язань держави, захисту економічної основи суверенітету держави, захисту внутрішнього споживчого ринку як захід у відповідь на дискримінаційні або інші акції іноземних держав та їхніх союзів, які утомлюють інтереси громадян держави, та на інших достатньо важливих підставах відповідно до національного законодавства і міжнародних договорів держави.

Витрати, які виникли у особи, що переміщує товари, або у перевізника у зв’язку з введенням зазначених обмежень, державними органами не відшкодовуються.

 

Стаття 15. Порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон держави

Переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон держави проводиться відповідно до її митного режиму в порядку, передбаченому цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 16. Види митних режимів товарів і транспортних засобів

З метою митного регулювання встановлюються такі види митних режимів товарів і транспортних засобів:

1)  випуск для вільного обігу;

2)  реімпорт;

3)  транзит;

4)  митний склад;

5)  магазин безмитної торгівлі;

6)  переробка на митній території;

7)  переробка під митним контролем;

8)  тимчасовий ввіз (вивіз);

9)  вільна митна зона;

10) вільний склад;

11) переробка поза митною територією;

12) експорт;

13) реекспорт;

14) знищення;

15) відмова на користь держави.

 

Стаття 17. Додаткові митні режими

Національним законодавством держави можуть встановлюватися митні режими, не передбачені цими Основами.

 

Стаття 18. Вибір і зміна митного режиму

Особа вправі в будь-який час вибрати будь-який митний режим або змінити його на інший, незалежно від характеру, кількості, країни походження або призначення товарів і транспортних засобів, якщо інше не передбачено цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 19. Митне оформлення і митний контроль

Товари і транспортні засоби підлягають митному оформленню і митному контролю в порядку і на умовах, передбачених цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 20. Місце і час перетину товарами

і транспортними засобами митного кордону держави

Перетин товарами і транспортними засобами митного кордону держави допускається в місцях, визначених митними органами, і під час їх роботи. В інших місцях і поза часом роботи митних органів товари і транспортні засоби можуть перетинати митний кордон держави за погодженням з митним органом.

 

Стаття 21. Користування і розпорядження товарами і транспортними засобами,

які переміщуються через митний кордон держави

Користування і розпорядження товарами і транспортними засобами, які переміщуються через митний кордон держави, здійснюються відповідно до її митного режиму, цих Основ і національного законодавства.

 

Стаття 22. Користування і розпорядження умовно випущеними товарами і транспортними засобами, щодо яких надані пільги

стосовно митних платежів

Умовно випущені товари і транспортні засоби, щодо яких надані пільги стосовно митних платежів, можуть використовуватися лише з тією метою, у зв’язку з якою надані такі пільги. Використання зазначених товарів і транспортних засобів з іншою метою допускається з дозволу митних органів за умови сплати митних платежів і виконання інших вимог, передбачених цими Основами і національним законодавством.

Розпорядження умовно випущеними товарами і транспортними засобами щодо яких надані пільги стосовно митних платежів допускається з дозволу митних органів в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

 

Стаття 23. Зміст митного режиму

Випуск товарів для вільного обігу – митний режим, при якому ввезені на митну територію держави товари залишаються постійно на цій території без зобов’язання про їх вивіз з цієї території.

 

Стаття 24. Умови розміщення товарів під митний режим

Випуск товарів для вільного обігу передбачає:

сплату щодо товарів мита, податків і внесення інших митних платежів; дотримання заходів економічної політики та інших обмежень.

ГЛАВА 5.

Реімпорт товарів

 

Стаття 25. Зміст митного режиму

Реімпорт товарів – митний режим, при якому вітчизняні товари, які вивозяться з митної території держави відповідно до митного режиму експорту, ввозяться назад у встановлені строки без стягнення мита, податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики.

 

Стаття 26. Умови розміщення товарів під митний режим

Для розміщення товарів під митний режим реімпорту товари повинні: бути ввезені на митну територію держави на протязі десяти років з

моменту вивозу;

знаходитись у тому ж стані, у якому вони були на момент вивозу, крім змін внаслідок природного зносу або втрат при нормальних умовах транспортування і зберігання та інших випадків, які визначаються національним законодавством.

 

Стаття 27. Повернення сум вивізних мит, податків та інших сум

При реімпорті товарів на протязі трьох років з моменту вивозу митні органи повертають сплачені суми вивізних мит, податків.

При реімпорті товарів особа, що переміщує товари, повертає суми, одержані як виплати або в результаті інших пільг, наданих при вивозі товарів.

У випадках, визначених національним законодавством, окрім зазначених сум, стягуються проценти з них.

Суми і проценти з них, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, сплачуються митному органу в порядку, встановленому для сплати митних платежів.

 

ГЛАВА 6.

Транзит товарів

 

Стаття 28. Зміст митного режиму

Транзит товарів – митний режим, при якому товари переміщуються під митним контролем між двома митними органами держави, в тому числі через територію іноземної держави, без стягнення мита, податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики.

 

Стаття 29. Умови розміщення товарів під митний режим

Товари, що переміщуються транзитом між двома митними органами держави, повинні:

залишатися у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат при нормальних умовах транспортування і зберігання, і не використовуватися з будь-якою іншою метою, крім транзиту; доставлятися в митний орган призначення в строки, встановлені митним органом відправлення, виходячи із можливостей транспортного засобу, наміченого маршруту та інших умов перевезення.

Транзит товарів по території держави може здійснюватися будь-якими шляхами і напрямками, якщо інше не встановлено національним законодавством.

У випадку, якщо у митних органів є підстави вважати, що перевізник або його транспортний засіб не можуть гарантувати додержання вимог митного законодавства, митні органи мають право допустити розміщення товарів під митний режим транзиту лише за умови належного обладнання транспортного засобу, митного супроводження або перевезення товарів митним перевізником у порядку, визначеному національним законодавством.

Витрати, які виникли у перевізника у зв’язку із забезпеченням належного обладнання транспортного засобу або перевезенням товарів митним перевізником, державними органами не відшкодовуються.

 

Стаття 30. Дозвіл на транзит товарів

Транзит товарів проводиться з дозволу митних органів, за винятком випадків, установлених національним законодавством.

 

Стаття 31. Документи на товари,

які підлягають врученню митному органу призначення

Документи на товари, які підлягають врученню митному органу призначення, доставляються в тому ж порядку, що й товари, до яких вони відносяться.

 

Стаття 32. Заходи, яких вживають внаслідок аварії або дії непереборної сили

Під час аварії або дії непереборної сили товари можуть бути вивантажені. В цьому випадку перевізник зобов’язаний:

вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів і недопущення будь-якого їх використання;

негайно повідомити у найближчий митний орган про обставини справи, місце знаходження товарів і транспортних засобів;

забезпечити перевезення товарів до найближчого митного органу або доставку посадових осіб митного органу до місця находження товарів.

Митні органи не відшкодовують перевізнику витрати, понесені у зв’язку із вжиттям заходів, передбачених цією статтею.

 

Стаття 33. Відповідальність перевізника

Відповідальність за транзит товарів несе перевізник.

При видачі товарів без дозволу митних органів, втраті або недоставлянні їх до митного органу призначення перевізник повинен заплатити митні платежі, які підлягали б сплаті відповідно при митних режимах випуску для вільного обігу або експорту, за винятком випадків, коли товари виявились знищеними, безповоротно загубленими внаслідок аварії або дії непереборної сили, або недостача сталася в силу природного зносу або втрати при нормальних умовах транспортування і зберігання, або товари вибули із володіння внаслідок неправомірних, відповідно до національного законодавства, дій органів чи посадових осіб іноземної держави.

 

ГЛАВА 7.

Митний склад

 

Стаття 34. Зміст митного режиму

Митний склад – митний режим, при якому ввезені товари зберігаються під митним контролем без стягнення мита та податків і без застосування до товарів заходів економічної політики в період зберігання, а товари, призначені для вивезення відповідно до митного режиму експорту, зберігаються під митним контролем з наданням пільг, передбачених цими

Основами і національним законодавством.

 

Стаття 35. Умови розміщення товарів під митний режим

Під режим митного складу можуть розміщатися будь-які товари, за винятком товарів, заборонених до ввозу на митну територію держави і вивозу з неї, а також інших товарів, перелік яких визначається національним законодавством.

Товари, які можуть спричинити шкоду іншим товарам або які потребують особливих умов зберігання, повинні зберігатись у спеціально пристосованих приміщеннях.

 

Стаття 36. Строк зберігання товарів

Товари можуть знаходитись у режимі митного складу протягом трьох років. Зазначений строк для окремих категорій товарів і окремих осіб може обмежуватись національним законодавством. Обмежений строк зберігання товарів у режимі митного складу не може бути менше одного року.

Після закінчення встановленого строку товар має бути заявлений до розміщення під інший митний режим або розміщений на складі тимчасового зберігання, власником якого є митний орган.

 

Стаття 37. Операції, які проводяться з товарами, розміщеними під режим митного складу

З товарами, розміщеними під режим митного складу, можуть проводитись такі операції:

по забезпеченню збереження цих товарів;

по підготовці товарів з дозволу митних органів до продажу і транспортування, дроблення партій, формування відправок, сортування, упакування, переупакування, маркіровки, навантаження, вивантаження, перенавантаження та інші подібні операції.

Конкретний перелік і порядок здійснення зазначених операцій визначається національним законодавством.

 

Стаття 38. Звільнення товарів, розміщених під режим митного складу і призначених для вивозу відповідно до митного режиму експорту, від мита, податків або повернення сплачених сум

При розміщенні під режим митного складу товарів, призначених для вивозу відповідно до митного режиму експорту, такі товари звільняються від мит, податків або сплачені суми повертаються, якщо таке звільнення або повернення передбачені при фактичному поверненні товарів. При звільненні від мита, податків або поверненні сплачених сум товари мають бути вивезені не пізніше трьох місяців з дня розміщення під режим митного складу.

При нездійсненні фактичного вивозу товарів у встановлені строки сплачуються мито, податки, а також відсотки з них у порядку, визначеному національним законодавством.

 

Стаття 39. Митні склади та їх типи

Забезпечення зберігання товарів здійснюється шляхом використання спеціально виділеного і обладнаного приміщення або іншого місця (митного складу).

Митний склад може бути відкритого тину, тобто доступним для використання будь-якими особами, і закритого типу, тобто призначеним для зберігання товарів певних осіб.

Митні склади закритого тину можуть застосовуватись лише тоді, коли є достатні підстави недоцільності заснування складу відкритого тину.

 

Стаття 40. Власники митних складів

Власниками митних складів можуть бути митні органи або вітчизняні особи. Митні склади, засновані митними органами, є митними складами відкритого типу.

 

Стаття 41. Ліцензія на заснування митного складу

Митний склад може засновуватись при наявності ліцензії митного органу держави. Ліцензія не вимагається, якщо засновником митного складу є митний орган.

Порядок видачі ліцензії на заснування митного складу, строк її дії визначаються національним законодавством.

За видачу ліцензії на заснування митного складу стягується збір у розмірах, які визначаються національним законодавством.

Ліцензія на заснування митного складу може бути скасована або відкликана, чи то її дія може бути припинена митними органами.

Ліцензія скасовується, якщо вона не могла бути видана на підставі встановленого порядку заявнику або вона була видана на підставі неповних або недостовірних відомостей, які мали суттєве значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії. Ліцензія відкликається, якщо власник митного складу не дотримується вимог цих Основ і національного законодавства. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

Дія ліцензії може бути припинена на строк до трьох місяців за наявності достатніх підстав вважати, що власник митного складу зловживає своїми правами.

При скасуванні або відклику ліцензії збір за її видачу поверненню не підлягає.

 

Стаття 42. Вимоги до митних складів та їхніх власників

Приміщення або інше місце, призначене для митного складу, має бути облаштоване належним чином з метою забезпечення митного контролю, а при необхідності – обладнане подвійними запірними пристроями, один з яких має знаходитись у віданні митних органів.

Власник митного складу зобов’язаний:

виключити можливість вилучення поза митним контролем товарів з митного складу, які знаходяться на зберіганні;

не утруднювати здійснення митного контролю;

дотримуватись умови ліцензії на заснування митного складу і виконувати вимоги митних органів, включаючи забезпечення доступу посадових осіб митних органів до товарів, які зберігаються на митному складі;

вести облік товарів, які зберігаються, і подавати митним органам звітність про ці товари в порядку, визначеному митними органами.

 

Стаття 43. Відповідальність за сплату митних платежів

Відповідальність за сплату митних платежів, податків і внесення інших митних платежів покладається на власника митного складу, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

Якщо митний склад засновується митним органом, відповідальність за сплату митних платежів несе особа, яка розмістила товари на зберігання на митний склад.

Відповідальність за сплату митних платежів за згодою митного органу може бути покладена на особу, яка розмістила товари на зберігання на митний склад відкритого типу.

 

Стаття 44. Ліквідація митного складу

При ліквідації митного складу після закінчення строку дії ліцензії чи то за бажанням власника, а також при скасуванні або відклику митними органами ліцензії на заснування митного складу з дати прийняття такого рішення митний склад стає складом тимчасового зберігання.

Зберігання товарів на складі тимчасового зберігання здійснюється згідно з цими Основами і національним законодавством.

При скасуванні ліцензії товари, які знаходяться на складі, підлягають повторному митному оформленню з дати розміщення їх на складі. За весь період зберігання товарів на складі, який ліквідується, з власника складу стягуються митні збори за зберігання, встановлені для складів тимчасового зберігання, заснованих митними органами.

При відклику ліцензії товари, які знаходяться на складі, підлягають повторному митному оформленню з дати прийняття рішення про відклик. За зберігання товарів на складі, який ліквідується, після прийняття рішення про відклик ліцензії з власника складу стягуються митні збори за зберігання, встановлені для складів тимчасового зберігання, заснованих митними органами.

У разі припинення дії ліцензії розміщення товарів на зберігання на складі не допускається. Випуск товарів зі складу здійснюється в порядку, передбаченому цими Основами і національним законодавством.

 

ГЛАВА 8.

Магазин безмитної торгівлі

 

Стаття 45. Зміст митного режиму

Магазин безмитної торгівлі – митний режим, при якому товари знаходяться і реалізуються під митним контролем на митній території держави (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародного сполучення, та інших місцях, що визначаються митними органами) без стягнення мит, податків і без застосування до товарів заходів економічної політики.

 

Стаття 46. Умови розміщення товарів під митний режим

В митному режимі магазину безмитної торгівлі можуть реалізовуватись будь-які товари, за винятком товарів, заборонених до ввозу на митну територію держави і вивозу з неї, заборонених до реалізації на території держави, а також інших товарів, перелік яких визначається національним законодавством.

Товари, реалізація яких на території держави обмежена, можуть реалізовуватись в митному режимі магазину безмитної торгівлі лише за умови дотримання вимог, встановлених національним законодавством.

Товари, розміщені під митний режим магазину безмитної торгівлі, реалізуються безпосередньо в спеціальних магазинах (магазини безмитної торгівлі).

 

Стаття 47. Ліцензія на заснування магазину безмитної торгівлі

Магазин безмитної торгівлі може бути заснований вітчизняною особою при наявності ліцензії митного органу.

Порядок видачі ліцензії на заснування магазину безмитної торгівлі, строк його дії визначається національним законодавством.

За видачу ліцензії на заснування магазину безмитної торгівлі стягується збір у розмірах, що визначаються національним законодавством.

Ліцензія на заснування магазину безмитної торгівлі може бути скасована або відкликана, або її дія може бути припинена митними органами.

Ліцензія скасовується, якщо вона не могла бути видана на підставі встановленого порядку заявнику чи то вона була видана на підставі неповних або недостовірних даних, які мали істотне значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії.

Ліцензія відкликається, якщо власник магазину безмитної торгівлі не додержується вимог цих Основ і національного законодавства або така ліцензія більше не відповідає економічній політиці держави. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

Дія ліцензії може бути припинена на строк до трьох місяців за наявності достатніх підстав думати, що власник магазину безмитної торгівлі зловживає своїми правами.

При скасуванні або відклику ліцензії збір за її видачу поверненню не підлягає.

 

Стаття 48. Вимоги до власника магазину безмитної торгівлі

Власник магазину безмитної торгівлі зобов’язаний:

виключити можливість вилучення поза митним контролем товарів, які поступають до магазину безмитної торгівлі і реалізуються ним;

дотримуватись умови ліцензії на заснування магазину безмитної торгівлі і виконувати вимоги митних органів;

вести облік товарів, що поступають і реалізуються, та надавати митним органам звітність про ці товари в порядку, що визначається митними органами.

 

Стаття 49. Відповідальність за сплату митних платежів

Відповідальність за сплату митних платежів несе власник магазину безмитної торгівлі.

 

Стаття 50. Ліквідація магазину безмитної торгівлі

При ліквідації магазину безмитної торгівлі після закінчення строку дії ліцензії, а так само при скасуванні або відклику митними органами ліцензії на заснування магазину безмитної торгівлі, магазин стає складом тимчасового зберігання з дати прийняття нікого рішення. Зберігання товарів на складі тимчасового зберігання здійснюється відповідно до цих Основ і національного законодавства.

При скасуванні ліцензії товари, які знаходяться в магазині, підлягають повторному митному оформленню з дати надходження їх до магазину. За весь період знаходження товарів у магазині, що скасовується, з власника магазину стягуються митні збори за зберігання, встановлені для складів тимчасового зберігання, заснованих митними органами.

При відклику ліцензії товари, що знаходяться в магазині, піддягають повторному митному оформленню з дати прийняття рішення про відклик. За знаходження товарів у магазині, що скасовується, після прийняття рішення про відклик ліцензії з власника магазину стягуються митні збори за зберігання, встановлені для складів тимчасового зберігання, заснованих митними органами.

У разі припинення дії ліцензії реалізація товарів у магазині не допускається. Надходження товарів до магазину проводиться в порядку, передбаченому цими Основами і національним законодавством.

 

ГЛАВА 9.

Переробка товарів на митній території держави

 

Стаття 51. Зміст митного режиму

Переробка товарів на митній території – митний режим, при якому іноземні товари використовуються у встановленому порядку для переробки на митній території держави без вжиття заходів економічної політики і з поверненням сум ввізних мит і податків за умови вивозу відповідно до митного режиму експорту продуктів переробки за межі митної території держави.

 

Стаття 52. Операції по переробці товарів

Операції по переробці товарів включають:

виготовлення товару, включаючи монтаж, складання і припасування під інші товари; власне переробку і обробку товарів; ремонт товарів, включаючи їх відновлення і приведення в порядок;

використання деяких товарів, котрі сприяють виробництву продуктів переробки або полегшують його, навіть якщо ці товари повністю або частково споживаються в процесі переробки.

Обмеження на окремі операції по переробці товарів, умови проведення операцій по переробці товарів, включаючи можливість і порядок використання вітчизняних товарів, визначаються національним законодавством.

 

Стаття 53. Ліцензія на переробку товарів на митній території держави

Переробка товарів на митній території держави проводиться при наявності ліцензії митного органу.

Зазначена ліцензія видається вітчизняній особі за умови, якщо:

ввезені товари можуть бути ідентифіковані в продуктах переробки, за винятком випадків, визначених національним законодавством;

переробка сприяє вивозу продуктів переробки або використанню вітчизняних виробничих потужностей;

виконані інші вимоги по забезпеченню дотримання законодавства про митну справу, які можуть встановлюватись митними органами.

Порядок видачі ліцензії на переробку товарів на митній території держави визначається національним законодавством.

Ліцензія на переробку товарів на митній території держави може бути скасована або відкликана митними органами.

Ліцензія скасовується, якщо вона не могла бути видана на підставі встановленого порядку заявнику або ж вона була видана на підставі неповних недостовірних даних, які мають істотне значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії.

Ліцензія відкликається, якщо її власник не дотримується вимог цих Основ і національного законодавства або ліцензія більше не відповідає економічній політиці держави. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

Стаття 54. Строки переробки товарів на митній території держави

Переробка товарів на митній території держави повинна проводитись в строки, встановлені митним органом у порядку, визначеному національним законодавством. Встановлення строків має ґрунтуватися на економічно виправданій тривалості процесу переробки товарів і розпорядження продуктами їх переробки.

Стаття 55. Кількість виходу продуктів переробки у митних цілях

Митні органи можуть встановлювати у митних цілях обов’язкову кількість виходу продуктів переробки товарів.

Порядок встановлення у митних цілях обов’язкової кількості виходу продукції переробки визначається відповідно до національного законодавства.

Стаття 56. Повернення сум ввізних мит, податків

Повернення сум ввізних мит, податків при вивозі продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту проводиться митними органами за умови дотримання положень цих Основ і національного законодавства і якщо продукти переробки вивозяться в строк не пізніше двох років з дня переміщення товарів через митний кордон держави.

Стаття 57. Звільнення від вивізних мит, податків і вжиття заходів економічної політики

Від вивізних мит і податків звільняються іноземні товари і продукти їхньої переробки. До зазначених товарів і продуктів не вживаються заходи економічної політики.

 

ГЛАВА 10.

Переробка товарів під митним контролем

Стаття 58. Призначення митного режиму

Переробка товарів під митним контролем – митний режим, при якому іноземні товари використовуються у встановленому порядку на митній території держави без стягнення мита і податків, а також без вжиття до товарів заходів економічної політики для переробки під митним контролем з наступним випуском для вільного обігу або розміщенням продуктів переробки під інший митний режим.

Стаття 59. Положення, відповідно до яких здійснюється переробка товарів під митним контролем

Переробка товарів під митним контролем здійснюється відповідно до положень статей 52–55 і 57 цих Основ.

Стаття 60. Обмеження використання митного режиму

Переробка товарів під митним контролем не може використовуватись з метою ухилення від додержання заходів економічної політики і правил визначення країни походження товарів.

Випадки, коли використання митного режиму переробки товарів під митним контролем не допускається, визначаються національним законодавством.

ГЛАВА 11.

Тимчасовий ввіз (вивіз) товарів

 

Стаття 61. Зміст митного режиму

Тимчасовий ввіз (вивіз) товарів – митний режим, при якому користування товарами на митній території держави або за її межами допускається з повним або частковим звільненням від мита і податків, а також без вжиття заходів економічної політики.

Тимчасово ввезені (вивезені) товари підлягають поверненню у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зносу або втрати при нормальних умовах транспортування і зберігання.

 

Стаття 62. Умови розміщення товарів під митний режим

У випадках, визначених митними органами, тимчасовий ввіз (вивіз) товарів допускається тільки при наданні зобов’язання про зворотній вивіз (ввіз) і забезпеченні сплати мита.

Митні органи вправі визначати категорії товарів, які не можуть ввозитися (вивозитися) відповідно до режиму тимчасового ввозу (вивозу) відповідно до режиму тимчасового ввозу (вивозу).

 

Стаття 63. Дозвіл на тимчасовий ввіз (вивіз) товарів

Дозвіл на тимчасовий ввіз (вивіз) товарів надається митним органом в порядку, визначеному національним законодавством.

Митні органи не вправі надавати дозвіл на тимчасовий ввіз (вивіз) товарів, якщо відсутня можливість забезпечення їх надійної ідентифікації.

 

Стаття 64. Строки тимчасового ввозу (вивозу) товарів

Строки тимчасового ввозу (вивозу) товарів встановлюються митним органом, виходячи з мети і обставин такого ввозу (вивозу) і не можуть перевищувати двох років.

Для окремих категорій товарів національним законодавством можуть встановлюватись більш стислі або більш тривалі граничні строки тимчасового ввозу (вивозу).

Продовження зазначених строків здійснюється митними органами в порядку, встановленому національним законодавством.

 

Стаття 65. Звільнення від сплати мита і податків

Випадки повного звільнення щодо тимчасово ввезених (вивезених) товарів від сплати мита і податків визначаються національним законодавством.

В інших випадках, а також при не дотриманні особою, яка переміщує товар, умов повного звільнення від сплати мита і податків може застосовуватись часткове звільнення від сплати мита і податків в порядку, визначеному національним законодавством.

Загальна сума мит і податків, що стягуються при тимчасовому ввозі (вивозі) з частковим звільненням від сплати мита і податків, не повинна перевищувати суми мит і податків, яка підлягала б сплаті на момент ввозу (вивозу), якби товари були випущені для вільного обігу або вивезені відповідно до митного режиму експорту.

У випадку, коли зазначені суми стануть рівними, товар вважається випущеним для вільного обігу або вивезеним відповідно до митного режиму експорту за умови, що по відношенню до цього товару не застосовуються заходи економічної політики.

 

Стаття 66. Дії з товарами після закінчення встановлених строків тимчасового ввозу (вивозу)

У день закінчення встановлених строків тимчасового ввозу (вивозу) не повернені товари мають бути заявлені до іншого митного режиму або розміщені на складах тимчасового зберігання, власником яких є митні органи.

 

Стаття 67. Неповернення тимчасово ввезених (вивезених) товарів через їх знищення, втрату, недостачу або неправомірні дії органів чи посадових осіб іноземної держави

Особа, яка тимчасово ввезла (вивезла) товари і не повернула їх у встановлені строки, не несе відповідальності перед митними органами лише у випадку, якщо факт знищення або безповоротної втрати товарів внаслідок аварії чи дії непереборної сили, недостачі в силу природного зносу або втрати при нормальних умовах транспортування і зберігання чи вибуття з володіння внаслідок неправомірних, згідно з національним законодавством, дій органів або посадових осіб іноземної держави підтверджений консульськими установами держави за кордоном.

 

ГЛАВА 12.

Вільна митна зона. Вільний склад

 

Стаття 68. Зміст митних режимів

Вільна митна зона і вільний склад – митні режими, при яких іноземні товари розміщуються і використовуються у відповідних територіальних кордонах або приміщеннях (місцях) без стягнення мит і податків, а також без застосування до зазначених товарів заходів економічної політики, а вітчизняні товари розміщуються і використовуються на умовах, які застосовуються до вивозу згідно з митним режимом експорту.

 

Стаття 69. Створення вільної митної зони

Вільна митна зона як територія, на якій діє митний режим вільної митної зони, створюється згідно з національним законодавством.

 

Стаття 70. Ліцензія на заснування вільного складу

Вільний склад як приміщення або інше місце, де діє митний режим вільного складу, може засновуватись за наявності ліцензії митних органів.

Порядок видачі ліцензії на заснування вільного складу і строк її дії визначаються національним законодавством.

За видачу ліцензії на заснування вільного складу стягується збір у розмірах, які визначаються національним законодавством.

Ліцензія на заснування вільного складу може бути скасована або відкликана, чи її дія може бути припинена митними органами.

Ліцензія відкликається, якщо власник вільного складу не дотримується вимог цих Основ і національного законодавства або ліцензія більше не відповідає економічній політиці держави. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

Дія ліцензії може бути припинена на строк до трьох місяців за наявності достатніх підстав вважати, що власник вільного складу зловживає своїми правами.

При скасуванні або відклику ліцензії збір за її видачу поверненню не підлягає.

 

Стаття 71. Вимоги до вільних складів та їх власників

Приміщення або інше місце, призначене для заснування вільного складу, має бути обладнане належним чином з метою забезпечення митного контролю, а при необхідності – обладнане подвійними запірними пристроями, один з яких має знаходитись у віданні митного органу.

Власниками вільних складів можуть бути виключно вітчизняні особи.

Власник вільного складу зобов’язаний:

–  виключити можливість вилучення поза митним контролем товарів, які знаходяться на складі;

–  не утруднювати здійснення митного контролю;

–  дотримуватись умови ліцензії на заснування митного складу і виконувати вимоги митних органів.

 

Стаття 72. Операції, що проводяться з товарами у вільних митних зонах і на вільних складах

У вільних митних зонах і на вільних складах допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами, виключаючи їх роздрібний продаж, за умови додержання положень цих Основ і національного законодавства.

З метою забезпечення додержання національного законодавства і виходячи з характеру товарів на здійснення операцій з ними у вільних митних зонах і на вільних складах можуть встановлюватись окремі заборони і обмеження. Такі заборони і обмеження щодо вільних митих зон і вільних складів встановлюються відповідно до національного законодавства.

Митні органи можуть забороняти окремим особам здійснювати операції з товарами у вільних митних зонах і на вільних складах, якщо ці особи не дотримуються положень цих Основ і національного законодавства, чи відмовляти таким особам у доступі у вільні митні зони і на вільні склади.

Згідно з національним законодавством окремі категорії товарів можуть бути обмежені або заборонені до ввозу у вільні митні зони чи до розміщення їх на вільних складах.

 

Стаття 73. Строки знаходження товарів у вільних митних зонах і на вільних складах

Товари можуть знаходитись у вільних митних зонах і на вільних складах без обмеження строків.

 

Стаття 74. Забезпечення дотримання митного законодавства у вільних митних зонах і на вільних складах

При наявності достатніх підстав митні органи вправі здійснювати митний контроль за товарами, які знаходяться у вільних митних зонах і на вільних складах.

Митне оформлення товарів, які ввозяться у вільні митні зони і розміщуються на вільних складах, а також вивозяться з вільних митних зон і з вільних складів, може здійснюватись у спрощеному порядку, що визначається митними органами.

Зведення будинків, будівель і споруд у вільній митній зоні допускається за погодженням з митними органами.

 

Стаття 75. Облік товарів, які знаходяться у вільних митних зонах і на вільних складах

Особи, які здійснюють операції з товарами у вільних митних зонах і власники вільних складів ведуть облік товарів, які ввозяться, вивозяться, зберігаються, виготовляються, переробляються, реалізуються і придбаються, і подають митним органам звіт про ці товари в порядку, визначеному митними органами. Будь-які зміни, що відбуваються з товарами в межах вільних митних зон і вільних складів, повинні відображатись у звітних документах.

 

Стаття 76. Стягнення мита, податків і вжиття заходів економічної політики

При ввозі іноземних і вітчизняних товарів у вільні митні зони або розміщенні їх на вільних складах мито і податки не стягуються і заходи економічної політики не вживаються.

При ввозі товарів з території вільних митних зон і з вільних складів на решту митної території держави і при вивозі товарів з території вільних митних зон і з вільних складів за межі держави мито і податки стягуються і заходи економічної політики вживаються залежно від походження товарів.

На прохання зацікавленої особи митні органи засвідчують походження товарів сертифікатом в порядку, визначеному національним законодавством.

При відсутності сертифікату товар розглядається як вітчизняний з метою стягнення вивізних мит і податків, а також вжиття заходів економічної політики при вивозі і як іноземний – з іншою метою.

Стаття 77. Звільнення товарів,

призначених для вивозу відповідно до митного режиму експорту, від мита, податків або повернення сплачених сум

При ввозі товарів, призначених для вивозу за межі держави відповідно до митного режиму експорту, у вільні митні зони або при розміщенні їх на вільних складах такі товари звільняються від мита і податків, або сплачені суми повертаються, якщо таке звільнення або повернення передбачені при фактичному вивозі товарів. Фактичний вивіз таких товарів має бути здійснений не пізніше шести місяців з дня повернення мита і податків або звільнення від них.

При поверненні товарів, які підлягають вивозу за межі держави з території вільних митних зон і з вільних складів на решту митної території держави або при нездійсненні фактичного вивозу протягом встановлених строків сплачується мито і податки, а також відсотки з них в порядку, визначеному національним законодавством.

 

Стаття 78. Відповідальність за сплату мита

Відповідальність за сплату мита несе особа, яка ввезла товари у вільну митну зону або помістила їх на вільний склад.

 

Стаття 79. Ліквідація вільного складу

При ліквідації вільного складу після закінчення строку дії ліцензії або за бажанням власника, а рівно при скасуванні або при відклику митними органами ліцензії на заснування вільного складу, з дати прийняття такого рішення вільний склад стає складом тимчасового зберігання. Загальний строк зберігання товару на складі тимчасового збереження не може перевищувати шести місяців.

При скасуванні ліцензії товари, які знаходяться на складі, підлягають повторному митному оформленню з дати розміщення їх на складі. За весь період знаходження товарів на складі, що ліквідується, з власника складу утримується мито за зберігання, встановлене для складів тимчасового зберігання, заснованих митними органами.

При відклику ліцензії товари, що знаходяться на складі, підлягають повторному митному оформленню з дати прийняття рішення про відклик. За період знаходження товарів на складі, що ліквідується, після прийняття рішення про відклик ліцензії з власника складу стягується мито за зберігання, встановлене для складів тимчасового зберігання, заснованих митними органами.

У разі припинення дії ліцензії розміщення іноземних товарів на складі здійснюється за умови сплати мита, податків і вжиття заходів економічної політики, а звільнення від мита і податків чи то повернення мита і податків по відношенню розміщених вітчизняних товарів не проводиться.

ГЛАВА 13.

Перероблення товарів поза митною територією держави

 

Стаття 80. Зміст митного режиму

Перероблення товарів поза митною територією держави – митний режим, при якому вітчизняні товари вивозяться без вжиття до них заходів економічної політики і використовуються поза митною територією держави з метою їх перероблення і наступного випуску продуктів перероблення у вільний обіг на митній території цієї держави з повним або частковим звільненням від мита і податків, а також без вжиття до товарів заходів економічної політики.

 

Стаття 81. Операції по переробленню товарів поза митною територією держави

Під час перероблення товарів поза митною територією держави можуть здійснюватись операції, зазначені в частині 1 статті 52 цих Основ.

Обмеження на окремі операції по переробленню товарів поза митною територією держави встановлюються відповідно до національного законодавства.

 

Стаття 82. Випадки, які виключають можливість використання митного режиму

Митний режим перероблення товарів поза митною територією держави не може бути використаний в таких випадках:

–  якщо вивіз товарів дає підстави вимагати повернення ввізних мит і податків, звільнення від них або одержання виплат, які надаються при ввозі;

–  якщо товари до вивозу були випущені у вільний обіг з повним звільненням від ввізного мита і податків – до закінчення користування таким звільненням;

–  в інших випадках, визначених згідно з національним законодавством.

 

Стаття 83. Ліцензія на перероблення товарів поза митною територією держави

Перероблення товарів поза митною територією держави здійснюється за наявності ліцензії митного органу.

Зазначена ліцензія видається вітчизняній особі за умови, якщо:

1)  митний орган вважає можливим встановити, що продукти перероблення утворились в результаті перероблення вивезених товарів, за винятком випадків, наведених у частині 3 цієї статті;

2)  перероблення товарів поза митною територією держави не завдає серйозної шкоди інтересам національної економіки держави.

Порядок видачі ліцензії на перероблення товарів поза митною територією держави, включаючи випадки і умови, коли митний орган може видати ліцензію незалежно від положень пункту 1 частини 2 цієї статті, визначається національним законодавством.

Ліцензія на перероблення товарів поза митною територією держави може бути скасована або відкликана митними органами.

Ліцензія скасовується, якщо вона не могла бути видана на підставі встановленого порядку заявнику чи то вона була видана на підставі неповних або недостовірних відомостей, які мають істотне значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії.

 

Стаття 84. Строки перероблення товарів поза митною територією держави

Перероблення товарів поза митною територією держави повинно здійснюватись в строки, встановлені митним органом в порядку, визначеному національним законодавством.

Встановлення строків має ґрунтуватись на економічно виправданій тривалості процесу перероблення товарів.

 

Стаття 85. Кількість виходу продуктів перероблення в митних цілях

Митні органи можуть встановлювати в митних цілях обов’язкову кількість виходу продуктів перероблення, створених в результаті перероблення товарів.

Порядок встановлення для митних цілей обов’язкової кількості виходу продуктів перероблення визначається відповідно до національного законодавства.

 

Стаття 86. Застосування мита і податків при вивозі товарів на перероблення

Товари, які вивозяться на перероблення, обкладаються вивізним митом і податками з наступним поверненням їх сум при випуску продуктів перероблення для вільного обігу на митній території держави за умови додержання положень цих Основ і національного законодавства. Відсотки на повернені суми не нараховуються.

Відповідно до національного законодавства товари можуть звільнятися від мита, а податки, що стягуються з товарів, можуть повертатися при вивозі товарів на перероблення поза митною територією держави.

 

Стаття 87. Звільнення продуктів перероблення від ввізного мита і податків

Повне або часткове звільнення продуктів перероблення від ввізного мита і податків надається у випадку, якщо ці продукти заявляються для вільного обігу особою, яка отримала ліцензію на перероблення товарів поза митною територією держави, або її митним агентом.

Повне звільнення від ввізних мит і податків надається, якщо митний орган переконається в тому, що метою перероблення був ремонт вивезених товарів, який здійснювався безкоштовно в силу положень законодавства або договору, за винятком випадків, коли при первісному випуску товарів для вільного обігу враховувалась наявність недостачі.

Часткове звільнення від ввізних мит і податків надається при відплатному ремонті товарів, що вивозяться і при здійсненні інших операцій по переробленню.

Суми мита і податків визначаються виходячи із ставок, які застосовуються до продуктів перероблення, помножених на вартість ремонту або інших операцій по переробленню.

 

Стаття 88. Заміна продуктів перероблення іноземними товарами

Заміна продуктів перероблення іноземними товарами допускається в порядку, визначеному національним законодавством.

 

Стаття 89. Неповернення вивезених для перероблення товарів або продуктів перероблення через їх знищення, втрату, недостачу або неправомірні дії органів чи посадових осіб іноземної держави

Особа, яка отримала ліцензію на перероблення товарів поза митною територією держави і не повернула товари або не здійснила ввіз продуктів перероблення у встановлені строки, не несе відповідальності перед митними органами лише в тому випадку, якщо факт знищення або безповоротної втрати товарів чи то продуктів перероблення внаслідок аварії або дії непереборної сили, їх недостачі в силу природного зносу або втрати при нормальних умовах транспортування і зберігання чи то вибуття із володіння внаслідок неправомірних, відповідно до національного законодавства, дій органів або посадових осіб іноземної держави, підтверджений консульськими установами держави за кордоном.

 

ГЛАВА 14.

Експорт товарів

 

Стаття 90. Зміст митного режиму

Експорт товарів – митний режим, при якому товари вивозяться за межі митної території держави без зобов’язання про їх ввіз на цю територію.

 

Стаття 91. Вимоги при експорті товарів

Експорт товарів здійснюється за умови сплати вивізного мита і внесення інших митних платежів, дотримання заходів економічної політики і виконання інших умов, передбачених цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 92. Випуск товарів у митному режимі експорту

При випуску товарів у митному режимі експорту товари мають бути вивезені за межі митної території держави в тому ж стані, в якому вони були на день прийняття митної декларації, окрім змін стану товарів внаслідок природного зносу або втрати при нормальних умовах транспортування і зберігання.

ГЛАВА 15.

Реекспорт товарів

 

Стаття 93. Зміст митного режиму

Реекспорт товарів – митний режим, при якому іноземні товари вивозяться з митної території держави без стягнення або з поверненням ввізних мит і податків та без застосування заходів економічної політики згідно з цими Основами і національним законодавством.

Реекспорт товарів допускається з дозволу митного органу чи іншого уповноваженого на це органу, наданого в порядку, який визначається національним законодавством.

 

Стаття 94. Умови реекспорту товарів

При ввозі товарів на митну територію держави ввізні мита і податки не стягуються і заходи економічної політики не вживаються, якщо товари заявляються митному органу як призначені безпосередньо і виключно для реекспорту. Фактичний вивіз таких товарів має бути здійснений не пізніше шести місяців з дня прийняття митної декларації. При нездійсненні фактичного вивозу протягом встановленого строку сплачуються мито і податки, а також відсотки з них у порядку, який визначається національним законодавством.

При вивезенні товарів, що реекспортуються, сплачені ввізне мито і податки підлягають поверненню за умови, якщо:

товари, що реекспортуються, крім змін стану товарів в наслідок природного зносу або втрати, знаходяться в тому ж стані, в якому вони були на момент ввозу, за нормальних умов транспортування і зберігання;

реекспорт товарів здійснюється протягом двох років з моменту ввозу; товари, що реекспортуються, не використовувались з метою здобу-

вання прибутку.

При вивезенні товарів, що реекспортуються, вивізне мито і податки не стягуються, а заходи економічної політики, які діють при вивозі, не вживаються, за винятком випадків, передбачених національним законодавством.

 

ГЛАВА 16.

Знищення товарів

 

Стаття 95. Зміст митного режиму

Знищення товарів – митний режим, при якому іноземні товари знищуються під митним контролем, включаючи приведення їх до стану, не придатного для використання, без стягнення мит і податків, а також без вжиття до товарів заходів економічної політики.

Знищення товарів допускається з дозволу митних органів. Такий дозвіл не надається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, які визначаються національним законодавством.

Стаття 96. Витрати по знищенню товарів

Знищення товарів здійснюється заінтересованою особою за власний рахунок.

 

Стаття 97. Відходи, що утворилися внаслідок знищення товарів

Відходи, що утворилися внаслідок знищення товарів, мають бути розміщені під відповідний митний режим як іноземні товари, які знаходяться під митним контролем.

 

ГЛАВА 17.

Відмова від товару на користь держави

 

Стаття 98. Зміст митного режиму

Відмова від товару на користь держави – митний режим, при якому особа відмовляється від товару без стягнення мит і податків, а також без вжиття заходів економічної політики.

Відмова від товару на користь держави згідно з положеннями цієї глави допускається з дозволу митних органів, наданого в порядку, який визначається національним законодавством.

 

Стаття 99. Витрати, пов’язані з відмовою від товару

Відмова від товару на користь держави відповідно до положень цієї глави не спричиняє будь-яких витрат для держави.

 

ГЛАВА 18.

Переміщення через митний кордон держави транспортних засобів і окремих видів товарів

 

Стаття 100. Переміщення транспортних засобів

Переміщення транспортних засобів через митний кордон держави здійснюється відповідно до митних режимів, які застосовуються до транспортних засобів.

Транспортні засоби, які прямують через митний кордон держави як товар, а також транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон, зупиняються в місцях, які визначаються митними органами. При дотриманні цієї вимоги митні органи вправі здійснювати примусову зупинку транспортних засобів.

Тривалість стоянки транспортних засобів визначається митним органом спільно з перевізником і не може бути скорочена на шкоду здійсненню митного контролю і митного оформлення.

Відправка транспортних засобів з місць їхньої стоянки здійснюється з дозволу митних органів.

Час і місце перетину митного кордону держави транспортними засобами погоджується перевізником з відповідним митним органом.

Стаття 101. Переміщення валюти та інших валютних цінностей

Переміщення через митний кордон держави валюти та інших валютних цінностей здійснюється відповідно до національного законодавства.

Стаття 102. Переміщення фізичними особами товарів не для комерційних цілей

Товари, не призначені для виробничої або іншої комерційної діяльності, можуть переміщатись фізичними особами через митний кордон держави у спрощеному, пільговому порядку, визначеному відповідно до національного законодавства. Пільговий порядок може включати повне або часткове звільнення від мита і податків, встановлення єдиних ставок мита і податків, а також невжиття заходів економічної політики.

Призначення товарів встановлюється, виходячи з їхнього характеру і кількості, частоти переміщення товарів, з урахуванням всіх обставин поїздки фізичної особи і при відсутності підстав вважати, що товари переміщуються через митний кордон не в цілях особистого користування або споживання фізичною особою або членами її сім’ї.

РОЗДІЛ III ГЛАВА 19.

Основні положення

Стаття 103. Митні платежі

При переміщенні через митний кордон держави в інших випадках, передбачених цими Основами та національним законодавством, сплачуються такі митні платежі:

1)  мито;

2)  податок на додану вартість;

3)  акцизи;

4)  збори за видачу ліцензій митними органами і відновлення дії ліцензій;

5)  збори за видачу кваліфікаційного атестату фахівця по митному оформленню і відновлення дії атестата;

6)  митні збори за митне оформлення;

7)  митні збори за зберігання товарів;

8)  митні збори за митне супроводження товарів;

9)  плата за інформування і консультації;

10)  плата за прийняття попереднього рішення;

11)  плата за участь в митних аукціонах;

12)  інші митні платежі.

Стаття 104. Мито і податки

Застосування мита і податку на додану вартість, акцизів та інших податків, стягнення яких покладено на митні органи, до товарів, які ввозяться на митну територію держави і вивозяться з цієї території, здійснюється відповідно до цих Основ і національного законодавства.

ГЛАВА 20.

Обчислення і сплата митних платежів

 

Стаття 105. Підстава для обчислення мита, податку на додану вартість, акцизів

Основою для обчислення мита і акцизів є митна вартість товарів і транспортних засобів, яка визначається відповідно до цих Основ і національного законодавства.

Основою для обчислення податку на додану вартість є митна вартість товарів, до якої додається мито, а по підакцизних товарах також і сума акцизу.

 

Стаття 106. Платники митних платежів

Митні платежі сплачуються безпосередньо декларантом або іншою особою відповідно до цих Основ і національного законодавства.

Будь-яка заінтересована особа вправі сплатити митні платежі, якщо інше не передбачене цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 107. Строки і порядок сплати митних платежів

Строки і порядок сплати митних платежів, включаючи порядок надання відстрочки і розстрочки їх сплати, визначаються національним законодавством.

 

Стаття 108. Забезпечення сплати митних платежів

Сплата митних платежів може забезпечуватись заставою товарів і транспортних засобів, гарантією третьої особи або внесенням на депозит митного органу належних сум.

Оформлення застави і повернення стягнення на предмет застави здійснюються відповідно до національного законодавства.

Як забезпечення сплати митних платежів може використовуватись гарантія банку або іншої кредитної установи відповідно до національного законодавства.

На депозит митного органу вноситься сума митних платежів, яка підлягала б сплаті, якби товари були випущені для вільного обігу або відповідно до митного режиму експорту.

 

Стаття 109. Звільнення від мита

Від мита звільняються:

а) транспортні засоби, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і товарів, а також предмети матеріально-технічного постачання і спорядження, паливо, продовольство та інше майно, необхідне для їх нормальної експлуатації на час перебування в дорозі, у пунктах проміжних зупинок або придбане за кордоном у зв’язку з ліквідацією наслідків аварій (поломки) цих транспортних засобів;

б) предмети матеріально-технічного постачання і спорядження, паливо, продовольство та інше майно, яке вивозиться за межі митної території держави для забезпечення діяльності вітчизняних і орендованих (зафрахтованих) вітчизняними особами суден, які ведуть морський промисел, а також продукція їхнього промислу, яка ввозиться на митну територію держави;

в) товари, які ввозяться на митну територію держави або вивозяться з цієї території для офіційного або особистого користування представниками іноземних держав, фізичними особами, які мають право на безмитний ввіз таких предметів на підставі міжнародних угод держави або національного законодавства;

г) національна валюта, іноземна валюта (крім тієї, що використовується в нумізматиці), а також цінні папери відповідно до національного законодавства;

д) товари, які підлягають передачі у власність держави відповідно до національного законодавства;

є) товари, які ввозяться на митну територію держави і вивозяться з цієї території:

як гуманітарна допомога;

з метою ліквідації наслідків аварій і катастроф, стихійного лиха;

учбові посібники для безплатних навчальних, дошкільних і лікувальних закладів;

ж) товари, які ввозяться на митну територію держави і (або) вивозяться з цієї території як відплатна допомога та (або) з благодійними цілями по лінії держав, урядів, міжнародних організацій, включаючи надання технічної допомоги;

з) товари і транспортні засоби в інших випадках, визначених національним законодавством.

 

РОЗДІЛ IV.

МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРУ. КРАЇНИ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ

 

ГЛАВА 21.

Основні положення

 

Стаття 110. Система визначення митної вартості товару

Система визначення митної вартості (митної оцінки) товарів поширюється на товари, які ввозяться на митну територію держави.

Порядок застосування системи митної оцінки товарів, які ввозяться на митну територію держави, встановлюється національним законодавством на підставі положень цих Основ.

У виняткових випадках з метою захисту економічних інтересів держави відповідно до національного законодавства може встановлюватись мінімально допустимий рівень митної вартості щодо окремих товарів, які переміщуються через митний кордон.

Порядок визначення митної вартості товарів, які вивозяться з митної території держави, встановлюється національним законодавством.

 

Стаття 111. Заявлення митної вартості товарів

Митна вартість товарів заявляється (декларується) декларантом митному органу при переміщенні товару через митний кордон держави.

Порядок і умови заявлення митної вартості і товарів, які ввозяться, а також форма декларації встановлюються митними органами відповідно до національного законодавства.

Митна вартість товару визначається декларантом згідно з методами визначення митної вартості, встановленими цими Основами.

Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом, який здійснює митне оформлення товару.

 

Стаття 112. Додержання конфіденційності інформації

Інформація, яку подає декларант при заявленні митної вартості товару, визнана як така, що становить комерційну таємницю, або є конфіденційною, може бути використана митним органом виключно в митних цілях і не може передаватись третім особам, включаючи інші державні органи, без спеціального дозволу декларанта, за винятком випадків, передбачених національним законодавством.

За розголошення інформації, яка становить комерційну таємницю або є конфіденційною, митний орган і його посадові особи несуть відповідальність відповідно до національного законодавства.

 

Стаття 113. Права і обов’язки декларанта

Заявлена декларантом митна вартість товару і надані ним відомості, які відносяться до її визначення, повинні ґрунтуватись на достовірній, кількісно визначеній і документально підтвердженій інформації.

При необхідності підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару декларант зобов’язаний на вимогу митного органу надати останньому потрібні для цього відомості. При виникненні у митного органу сумнівів у достовірності відомостей, які надані декларантом для визначення митної вартості товару, декларант має право доказати таку достовірність.

У випадку ненадання доказів, які підтверджують достовірність використаних декларантом даних, митний орган вправі прийняти рішення про неможливість використання вибраного декларантом методу митної оцінки. При виникненні необхідності в уточненні заявленої декларантом мит-

ної вартості товару декларант має право звернутися до митного органу з проханням надати йому товар, що декларується, в користування під заставу майна чи іншу гарантію відповідно до національного законодавства або сплатити митні платежі відповідно до митного оцінення товару, здійсненого митним органом.

Додаткові витрати, що виникнуть у декларанта у зв’язку з уточненням заявленої ним митної вартості товару або представленням митному органу додаткової інформації, несе декларант. При цьому збільшення терміну митного оформлення товару, зумовлене проведенням митного оцінювання, не може бути використане декларантом для отримання фактичного відстрочення оплати товару митом.

 

Стаття 114. Права і обов’язки митного органу

Митний орган, який здійснює контроль за правильністю митної оцінки товару, вправі приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товару з урахуванням положень статті 111 цих Основ.

За відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товару, чи за наявності підстав вважати, що надані декларантом відомості не є дійсними і (або) достатніми, мит-ний орган може самостійно визначити митну вартість товару, що декларується, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості і товару, установлені цими Основами, на підставі даних, які у нього є (в тому числі цінової інформації по Ідентичних або однорідних товарах), з коректуванням, здійсненим згідно з цими Основами.

Митний орган на письмовий запит декларанта зобов’язаний у трьохмісячний строк надати декларанту письмове роз’яснення причин, через які заявлена декларантом митна вартість товару не може бути прийнята митним органом як підстава для нарахування мита.

У разі незгоди декларанта з рішенням митного органу щодо визначення митної вартості товару це рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному національним законодавством.

 

ГЛАВА 22.

Методи визначення митної вартості товару і порядок їх застосування

Стаття 115. Методи визначення митної вартості товару

1. Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію держави, проводиться шляхом застосування таких методів:

по ціні правочину з товарами, що ввозяться; по ціні правочину з ідентичними товарами; по ціні правочину з однорідними товарами; на основі віднімання вартості;

на основі складання вартості; резервного методу.

1. Основним методом визначення митної вартості товарів є метод по ціні правочину з товарами, що ввозяться.

У тому випадку, коли основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених в пункті 1 цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом використання попереднього методу.

Методи віднімання і складання вартості можуть застосовуватись у будь-якій послідовності.

Стаття 116. Метод по ціні правочину з товарами, що ввозяться

1. Митною вартістю товару, що ввозиться, є ціна правочину, фактично сплачена або яка підлягає сплаті за товар, що ввозиться, на момент перетину ним митного кордону (до порту або іншого місця ввозу).

При визначенні митної вартості товару у ціну правочину включаються такі компоненти, якщо вони не були раніше в неї включені:

а) витрати по доставці товару до аеропорту, порту або іншого місця ввозу товару на митну територію держави:

вартість транспортування;

витрати на завантаження, розвантаження, перевантаження і перевалку товарів;

страхова сума;

б) витрати, понесені покупцем:

комісійні і брокерські винагороди, за винятком комісійних по закупці товарів;

вартість контейнерів і (або) іншої багатообігової тари, якщо відповідно до товарної номенклатури вони розглядаються як єдине ціле з оцінюваними товарами;

вартість упаковки, включаючи вартість пакувальних матеріалів і робіт по упаковці;

в) відповідна частина вартості таких товарів і послуг, які прямо або побічно були надані покупцям безкоштовно чи по зниженій ціні для використання у зв’язку з виробництвом чи продажем на вивіз оцінюваних товарів:

сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів та інших комплектуючих виробів, які є складовою частиною оцінюваних товарів;

інструментів, штампів, форм та інших подібних предметів, використаних при виробництві оцінюваних товарів;

матеріалів, витрачених при виробництві оцінюваних товарів (мастильних матеріалів, палива та інших);

інженерної проробки, дослідно-конструкторської роботи, дизайну, художнього оформлення, ескізів і креслень, виконаних поза митною територією держави і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

г) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо або побічно здійснити як умову продажу оцінюваних товарів;

д) відповідна частина прямого або побічного доходу продавця від будь-яких наступних перепродаж, передачі або використання оцінюваних товарів на території держави ввозу товарів.

1. Зазначений метод не може бути використаний для визначення митної вартості товару, якщо:

а) існують обмеження щодо прав покупця на оцінюваний товар, за винятком: обмежень, встановлених національним законодавством;

обмежень географічного регіону, в якому товари можуть бути перепродані; обмежень, які істотно не впливають на ціну товару;

б) продаж і ціна правочину залежать від додержання умов, вплив яких може бути врахований;

в) дані, використані декларантом при заявленні митної вартості товару, не підтверджені документально або не є кількісно визначеними і достовірними;

г) учасники правочину є взаємозалежними особами, за винятком випадків, коли їх взаємозалежність не вплинула на ціну правочину, що має бути доведено декларантом. При цьому під взаємозалежними особами розуміються особи, які відповідають хоча б одній з таких ознак:

один з учасників правочину (фізична особа) або посадова особа одного з учасників правочину є одночасно посадовою особою другого учасника правочину;

учасники правочину є співвласниками підприємства; учасники правочину пов’язані трудовими відносинами;

один з учасників правочину є власником внеску (паю) або власником акцій з правом голосу в уставному капіталі другого учасника правочину, який складає не менше п’яти відсотків уставного капіталу;

обидва учасники правочину знаходяться під безпосереднім або побічним контролем третьої особи;

учасники правочину спільно контролюють, безпосередньо або побічно третю особу;

один з учасників правочину знаходиться під безпосереднім або побічним контролем другого учасника правочину;

учасники правочину або їхні посадові особи є родичами.

 

Стаття 117. Методи по ціні правочину з ідентичними товарами

1. При використанні методу по ціні правочину з ідентичними товарами за основу для визначення митної вартості товару береться ціна правочину з ідентичними товарами при додержанні умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові у всіх відношеннях з оцінюваними товарами, в тому числі за такими ознаками:

фізичні характеристики;

якість і репутація на ринку; країна походження; виробник.

Незначна різниця у зовнішньому вигляді не може бути підставою для відмови в розгляді товарів як ідентичних, якщо в усьому іншому такі товари відповідають вимогам цього пункту.

1. Ціна правочину з ідентичними товарами (береться за основу для визначення митної вартості товару, якщо ці товари:

а) продані для ввозу на митну територію держави;

б) ввезені одночасно з оцінюваними товарами або не раніше,  ніж за  90 днів до ввозу оцінюваних товарів;

в) ввезені приблизно в тій же кількості і (або) на тих же комерційних умовах. У випадку, якщо ідентичні товари ввозились в іншій кількості і (або) на інших комерційних умовах, то декларант повинен провести відповідне коректування їхньої ціни з урахуванням цих відмінностей і документально підтвердити митному органу її обґрунтованість.

1. Митна вартість товару, визначена по ціні правочину з ідентичними товарами, повинна бути скоректована з врахуванням витрат, зазначених в статті 116 цих Основ.

Коректування повинно проводитись декларантом на підставі достовірних і документально підтверджених відомостей.

1. У випадку, якщо при застосуванні цього методу виявляється більше однієї ціни правочину по ідентичних товарах, то для визначення митної вартості товарів, що ввозяться, застосовується найнижча з них.

 

Стаття 118. Метод по ціні правочину з однорідними товарами

1. При використанні методу оцінки по ціні правочину з однорідними товарами за основу для визначення митної вартості товару береться ціна правочину по товарах, однорідних з тими, що ввозяться, при дотриманні умов, зазначених у цій статті. При цьому під однорідними розуміються товари, які хоча і не є однаковими у всіх відношеннях, мають подібні характеристики і складаються з подібних компонентів, що дозволяє їм виконувати ті ж функції, що й оцінювані товари, і бути комерційно взаємозамінюваними.

При визначенні однорідності товарів враховуються такі їхні ознаки: якість, наявність товарного знака і репутація на ринку;

країна походження; виробник.

1. При використанні методу визначення митної вартості товару по ціні правочину з однорідними товарами застосовуються положення пунктів 2–4 статті 117 цих Основ.
2. При використанні методу митної оцінки товару на підставі положень статті 117 і цієї статті:

а) товари не вважаються ідентичними оцінюваним або однорідними з ними, якщо вони не були вироблені в тій же країні, що й оцінювані товари; б) товари, вироблені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги тільки в тому випадку, якщо немає ні ідентичних,

ні однорідних товарів, вироблених особою – виробником оцінюваних товарів; в) товари не вважаються ідентичними або однорідними, якщо їх про-

ектування, дослідно-конструкторські роботи над ними, їхнє художнє оформлення, дизайн, ескізи і креслення та інші аналогічні роботи виконані в державі ввозу товарів.

 

Стаття 119. Метод на основі віднімання вартості

1. Визначення митної вартості товару по методу оцінки на основі віднімання вартості проводиться в тому випадку, якщо оцінювані, ідентичні або однорідні товари будуть продаватись на території держави ввозу без зміни свого первісного стану.
2. При використанні методу віднімання вартості за основу для визначення митної вартості товару береться ціна одиниці товару, по якій оцінювані, ідентичні або однорідні товари продаються найбільшою партією на території держави ввозу не пізніше 90 днів з дати ввозу оцінюваних товарів учаснику правочину, який не є взаємозалежною з продавцем особою.
3. Із ціни одиниці товару віднімаються такі компоненти:

а) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток і загальні витрати у зв’язку з продажем на митній території держави ввозу товарів, що ввозяться, того ж класу і виду;

б) суми ввізного мита, податків, зборів та інших платежів, які підлягають сплаті в державі ввозу у зв’язку з ввозом або продажем товарів;

в) звичайні витрати, понесені в державі ввозу товарів на транспортування, страхування, вантажні і розвантажувальні роботи.

1. При відсутності випадків продажу оцінюваних, ідентичних або однорідних товарів в такому ж стані, в якому вони знаходились на момент ввозу. На прохання декларанта може використовуватися ціна одиниці товару, який пройшов перероблення, з поправкою на додану вартість і при додержанні положень пунктів 2 і 3 цієї статті.

 

Стаття 120. Метод на основі складання вартості

При використанні методу оцінки на основі складання вартості за основу для визначення митної вартості товару береться ціна товару, розрахована шляхом складання:

а) вартості матеріалів і витрат, понесених виготовлювачем у зв’язку з виробництвом оцінюваного товару;

б) загальних витрат, характерних для продажу країни ввозу із країни вивозу товарів того ж виду, в тому числі витрат на транспортування, вантажні і розвантажувальні роботи, страхування до місця перетину митного кордону країні ввозу та інших витрат;

в) прибутку, який звичайно отримується експортером в результаті поставки державі ввозу таких товарів.

 

Стаття 121. Резервний метод

У випадках, коли митна вартість товару не може бути визначена декларантом в результаті послідовного застосування зазначених у статтях 116–120 цих Основ методів визначення митної вартості товару або митний орган аргументовано вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути використані, то митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики.

При застосуванні резервного методу митний орган надає декларанту наявну в його розпорядженні цінову інформацію.

2. За основу для визначення митної вартості товару по резервному методу не можуть бути використані:

а) ціна товару на внутрішньому ринку держави ввозу товару;

б) ціна товару, який поставляється з країни його вивозу до третіх країн; в) ціна на внутрішньому ринку держави ввозу на товари вітчизняного

походження;

г) довільно установлена або достовірно не підтверджена ціна товару.

 

ГЛАВА 23.

Визначення країни походження товару

 

Стаття 122. Мета визначення країни походження товару

Країна походження товару визначається з метою здійснення тарифних і нетарифних заходів регулювання ввозу товару на митну територію держави і вивозу товару з цієї території.

Принципи визначення країни походження товару ґрунтуються на існуючій міжнародній практиці. Порядок визначення країни походження товару встановлюється національним законодавством на підставі положень цих Основ.

 

Стаття 123. Країна походження товару

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або був підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цими Основами.

При цьому під країною походження товару може розумітися група країн, митні союзи країн, регіон або частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

 

Стаття 124. Товар, повністю вироблений у даній країні

Товарами, повністю виробленими в даній країні, вважаються:

а) корисні копалини, добуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі та в морських надрах, якщо країна має виключні права на розробку цих надр;

б) рослинна продукція, вирощена або зібрана на її території; в) живі тварини, які народились і вирощені в ній;

г) продукція, одержана в цій країні від вирощених в ній тварин;

д) вироблена в ній продукція мисливського, риболовецького і морського промислів;

е) продукція морського промислу добута і (або) вироблена в Світовому океані суднами даної країни або суднами, орендованими (зафрахтованими) нею;

ж) вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснюваних в даній країні;

з) продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних суднах, які належать даній країні або орендовані нею;

й) товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, зазначеної в пунктах “а”–“з” цієї статті.

 

Стаття 125. Критерій достатньої переробки товару

Якщо у виробництві товару беруть участь дві і більше країн, походження товару визначається відповідно до критеріїв достатньої переробки. Критеріями достатньої переробки товару в даній країні є:

а) зміна товарної позиції (класифікаційного коду товару) по товарній номенклатурі на рівень будь-якого із перших чотирьох знаків, що відбулася в результаті переробки товару;

б) виконання виробничих або технологічних операцій, достатніх або недостатніх для того, щоб товар вважався таким, що походить з тієї країни, де ці операції мали місце;

в) правило адвалерної частки – зміна вартості товару, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки ціни товару, що поставляється.

При цьому вважаються такими, що не відповідають критерію достатньої переробки:

операції по забезпеченню збереження товарів під час зберігання або транспортування;

операції по підготовці товарів до продажу і транспортування (дроблення партій, формування відправок, сортування, перепакування); прості складальні операції; змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, які істотно відрізняють її від вихідних складових;

комбінація двох або більшого числа зазначених вище операцій; забій худоби.

У випадку, коли щодо конкретних товарів або країни походження товару окремо не зазначається, то застосовується загальне правило, згідно з яким товар вважається підданим достатній переробці, якщо відбулася зміна товарної позиції по товарній номенклатурі на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.

Критерії достатньої переробки для конкретних товарів і країн встановлюються і застосовуються па підставі цих Основ у порядку, визначеному національним законодавством.

 

Стаття 126. Визначення країни походження товарів при їх поставці партіями

Товари в розібраному або незібраному вигляді, які поставляються кількома партіями, коли через виробничі або транспортні умови неможливе їх відвантаження однією партією, а також у випадках, коли партія товару поділена на кілька партій в результаті помилки, повинні розглядатися на бажання декларанта при визначенні країни походження як єдиний товар. Умовою застосування цього правила є: попереднє повідомлення митного органу про поділ розібраного або незібраного товару на кілька партій із зазначенням причин такого поділу, докладної специфікації кожної партії із зазначенням кодів товарів по товарній номенклатурі, вартості і країни походження товарів, які входять у кожну партію;

документальне підтвердження помилковості поділу товару на кілька партій;

поставка всіх партій товарів із однієї країни одним постачальником; ввіз всіх партій товарів через один і той же митний орган;

поставка всіх партій товарів у строк, що не перевищує шести місяців з дати прийняття митної декларації або закінчення строків на її подання щодо першої партії.

 

Стаття 127. Підтвердження походження товару

На посвідчення походження товару з даної країни митний орган вправі вимагати надання сертифікату про походження товару.

При вивозі товарів з митної території держави сертифікат про походження товару в тих випадках, коли він необхідний і це зафіксовано у відповідних контрактах в національних правилах країни ввозу або передбачено міжнародними зобов’язаннями держави, видається уповноваженим на це органом.

При ввозі товару на митну територію держави сертифікат про походження товару надається в обов’язковому порядку:

на товари, які походять з країн, яким національне законодавство надає преференції по митному тарифу;

на товари, ввіз яких із даної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) або іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

якщо це передбачено міжнародними угодами, а також національним законодавством в галузі охорони навколишнього природного середовища, здоров’я населення, захисту прав вітчизняних споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів; у випадках, коли в документах, які надаються для митного оформлення, відомості про походження товарів відсутні або у митного органу є підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів.

 

Стаття 128. Сертифікат про походження товару

Сертифікат про походження товару повинен однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни і має містити:

а) письмову заяву відправника про те, що товар задовольняє відповідні критерії походження;

б) письмове посвідчення компетентного органу країни вивозу, яка видала сертифікат про те, що подані в сертифікаті відомості відповідають дійсності.

Сертифікат про походження товару подається разом з митною декларацією та іншими документами, які подаються при митному оформленні. При втраті сертифікату приймається його офіційно завірений дублікат.

У випадку виникнення сумнівів відносно бездоганності сертифікату або відомостей, які в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до органів, які видали сертифікат, або до компетентних організацій країни, яка вказана як країна походження і товару, з проханням повідомити додаткові або уточнюючі відомості.

Товар не вважається таким, що походить з даної країни, до тих пір, доки не буде поданий у випадках, встановлених цими Основами і національним законодавством, належним чином оформлений сертифікат походження або запитані відомості.

 

Стаття 129. Підстава для відмови у випуску товару

Митний орган може відмовити у випуску товару через митний кордон лише при наявності достатніх підстав вважати, що він походить з країни, товари якої не підлягають випуску відповідно до національного законодавства і міжнародних угод, учасниками яких є держава.

Неподання належним чином оформленого сертифікату або відомостей про походження товару не може бути підставою для відмови у переміщенні товару через митний кордон.

 

Стаття 130. Додаткові положення, які відносяться до визначення країни походження товару

При визначенні країни походження товару, походження енергії, машин, обладнання та інструментів, що використовуються для його виробництва, не враховується.

Особливості визначення країни походження товару, ввезеного на митну територію держави з третіх країн, включаючи порядок застосування правила “прямого відвантаження і безпосередньої закупки”, а також ввезеного з територій вільних митних зон і вільних складів, розташованих на території держави, установлюються національним законодавством.

 

РОЗДІЛ V.

МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ

 

ГЛАВА 24.

Загальні положення

 

Стаття 131. Порядок проведення митного оформлення

Митне оформлення проводиться в порядку, визначеному цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 132. Місце і час проведення митного оформлення

Митне оформлення проводиться у визначених для цього місцях в зоні діяльності митного органу, в якому знаходиться відправник або одержувач товарів чи їх структурний підрозділ, і під час роботи митного органу.

На прохання заінтересованої особи, за її рахунок і за згодою митного органу митне оформлення може проводитись в інших місцях і поза часом роботи митного органу.

Національним законодавством може бути встановлено, що митне оформлення окремих категорій товарів і транспортних засобів може проводитись лише певними митними органами.

 

Стаття 133. Присутність повноважних осіб  і їх представників при митному оформленні

Особи, які мають повноваження щодо товарів і транспортних засобів, та їх представники вправі бути присутніми при митному оформленні.

На вимогу митного органу зазначені особи та їх представники зобов’язані бути присутніми при митному оформленні і сприяти посадовим особам митних органів у проведенні митного оформлення.

 

Стаття 134. Митне оформлення і контроль інших державних органів

У випадках, передбачених національним законодавством, митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави, може бути завершене тільки після здійснення ветеринарного, фітосанітарного, екологічного та інших видів державного контролю.

Порядок проведення інших видів державного контролю щодо товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави, визначається національним законодавством.

 

Стаття 135. Користування і розпорядження товарами і транспортними засобами, щодо яких митне оформлення не завершено

Ніхто не вправі користуватись і розпоряджатись товарами і транспортними засобами, щодо яких митне оформлення не завершене, за винятком випадків, передбачених цими Основами і національним законодавством.

Національним законодавством можуть встановлюватись умови і накладатись обмеження на користування і розпорядження товарами і транспортними засобами, щодо яких митне оформлення не завершено.

 

Стаття 136. Початок митного оформлення

Митне оформлення починається не пізніше 30 хвилин після того, як посадова особа митного органу заявила про свою готовність до проведення митного оформлення щодо конкретних товарів і транспортних засобів, при додержанні порядку проведення попередніх операцій, передбачених цими Основами і національним законодавством.

 

Стаття 137. Спрощений порядок митного оформлення

При ввозі на митну територію держави і вивозі з цієї території товарів, необхідних при стихійних лихах, аваріях, катастрофах; живих тварин; товарів, які швидко псуються; радіоактивних матеріалів; повідомлень та інших матеріалів для цілей масової інформації; товарів, направлених на адресу вищих органів законодавчої, виконавчої і судової влади держави, та інших подібних товарів їх митне оформлення проводиться у спрощеному вигляді і пріоритетному порядку.

Випадки та умови застосування спрощеного порядку митного оформлення визначаються національним законодавством.

 

Стаття 138. Вантажні та інші операції з товарами

і транспортними засобами, необхідні для митного оформлення

На вимогу митного органу особа, яка переміщує товари через митний кордон держави, перевізник, власник складу і (або) інша особа, яка має повноваження щодо товарів і транспортних засобів, зобов’язані провести транспортування, зважування або інше визначення кількості товарів, навантаження, розвантаження, перевантаження, лагодження пошкодженої упаковки, розпакування упаковки, упакування або перепаковування товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню, а також розкриття приміщень, ємностей та інших місць, де можуть знаходитись такі товари і транспортні засоби.

В інших випадках, якщо митне оформлення щодо даних товарів і транспортних засобів не завершено, зазначені операції можуть проводитись тільки з дозволу митного органу.

Вантажні та інші операції з товарами і транспортними засобами не повинні спричинити для митного органу будь-яких додаткових витрат.

 

Стаття 139. Взяття проб і зразків товарів в цілях митного оформлення

В цілях митного оформлення митні органи вправі брати проби і зразки товарів і проводити їх дослідження (експертизу).

Проби і зразки товарів, які знаходяться під митним контролем, з дозволу митного органу можуть братись також особами, які мають повноваження щодо товарів, їх представниками та іншими органами державного контролю в цілях здійснення митного оформлення. Проби і зразки беруться в мінімальних кількостях, які забезпечують можливість дослідження цих проб і зразків.

Про взяття проб і зразків товарів, що знаходяться під митним контролем, складається акт по формі, встановленій митними органами.

Особи, які мають повноваження щодо товарів, і їхні представники вправі бути присутніми при взятті проб і зразків товарів посадовими особами митних органів та інших органів державного контролю. Посадові особи митних органів присутні при взятті проб і зразків товарів іншими органами державного контролю, а також особами, які мають повноваження щодо товарів, і їхніми представниками. Зазначені особи та їхні представники зобов’язані сприяти посадовим особам митних органів при взятті ними проб і зразків товарів, в тому числі здійснювати за свій рахунок вантажні та інші операції, необхідні для взяття проб і зразків.

У відсутність осіб, які мають повноваження щодо товарів, і їхніх представників проби і зразки товарів можуть братись митними органами у випадку неявки таких осіб по закінченню десяти днів після представлення товарів, а також при обставинах, які не терплять відкладення. При такому взятті проб і зразків товарів присутні не заінтересовані в результаті їх дослідження фізичні особи.

Особи, які мають повноваження щодо товарів, та їхні представники вправі ознайомлюватись з результатами проведеного дослідження взятих у них проб і зразків товарів. Митним органам належить повідомляти результати проведеного дослідження проб і зразків товарів, взятих іншими органами державного контролю.

Митні органи не відшкодовують будь-які витрати, які виникли у особи в результаті взяття проб і зразків товарів. Витрати на дослідження проб і зразків товарів, які виникли у митних органів і митних лабораторій, особам не відшкодовуються, за винятком випадків, якщо таке дослідження проводиться за ініціативою зазначеної особи.

Порядок взяття проб і зразків товарів, строки і порядок їх дослідження, а також розпорядження ними встановлюється митними органами.

 

ГЛАВА 25.

Попередні операції

 

Стаття 140. Попередні операції

До попередніх операцій належать всі дії, які мають відношення до справи і передують основному митному оформленню і розміщенню товарів і транспортних засобів під певний митний режим.

 

Стаття 141. Основне призначення попередніх операцій

Попередні операції покликані полегшити і прискорити проведення основного митного оформлення товарів і транспортних засобів та їх розміщення під певний митний режим.

При попередніх операціях митні органи проводять попереднє митне оформлення, спрямоване на недопущення ввозу на митну територію держави і вивозу з цієї території товарів і транспортних засобів, заборонених до такого ввозу і вивозу, а також ідентифікацію товарів і транспортних засобів для митних цілей.

 

Стаття 142. Повідомлення митних органів

про перетин митного кордону держави або про намір вивезти товари і транспортні засоби за межі митної території держави

При ввозі товарів і транспортних засобів на митну територію держави, а також при ввозі товарів і транспортних засобів з території вільних митних зон та з вільних складів на решту митної території держави перевізник повідомляє митний орган про перетин митного кордону держави.

При вивозі товарів і транспортних засобів за межі митної території держави особа, яка переміщує товари і транспортні засоби, попередньо повідомляє митні органи про намір вивезти ці товари і транспортні засоби. Митний орган вправі зареєструвати таке повідомлення і призначити час і місце, куди товари і транспортні засоби мають прибути для здійснення подальшого митного оформлення. Якщо особа, яка переміщує товари, не робить зазначеного повідомлення, такий обов’язок покладається на перевізника.

Положення цієї статті не застосовуються до морських, річкових і повітряних суден, які перетинають митну територію держави без зупинки в порту або аеропорту, розташованому на території цієї держави.

 

Стаття 143. Доставка товарів, транспортних засобів і документів на них в місце, визначене митним органом

Після подачі повідомлення, зазначеного в статті 142 цих Основ, перевізник зобов’язаний доставити товари, транспортні засоби і документи на них без будь-якої зміни їхньої упаковки або стану, крім змін внаслідок природного зносу або втрати при нормальних умовах транспортування і збереження, без використання у будь-яких інших цілях, крім доставки, і за установленими маршрутами у визначене митним органом місце і знаходитися в цьому місці після прибуття.

Доставка товарів, транспортних засобів і документів на них має бути проведена в строки, встановлені митним органом відповідно до звичайних строків доставки, виходячи з можливостей транспортного засобу, встановленого маршруту та інших умов перевезення.

 

Стаття 144. Заходи, яких вживають внаслідок аварії або дії непереборної сили

Якщо при доставці товарів, транспортних засобів і документів на них перевізник не може виконати обов’язки, передбачені статтею 143 цих Основ, внаслідок аварії або дії непереборної сили, він зобов’язаний вжити всіх заходів для забезпечення збереження і недопущення будь-якого недозволеного використання товарів і транспортних засобів, негайно повідомити в найближчий митний орган про ці обставини, про місце знаходження товарів і транспортних засобів. Митний орган визначає, яких заходів має бути вжито в цьому випадку для забезпечення митного контролю.

Митні органи не відшкодовують перевізнику витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів, передбачених цією статтею.

Положення цієї статті застосовуються також до випадків, коли морські, річкові і повітряні судна, згадані в частині третій статті 142 цих Основ, роблять вимушену зупинку чи посадку на території держави.

 

Стаття 145. Подання товарів і транспортних засобів у місці доставки

У місці доставки товари і транспортні засоби подаються, а документи на них вручаються митному органу. Подання полягає в повідомленні про прибуття товарів і транспортних засобів не пізніше 30 хвилин після їх прибуття, а у випадку прибуття товарів і транспортних засобів поза часом роботи митного органу – не пізніше 30 хвилин після настання часу початку роботи цього органу.

На вимогу митного органу подані товари і транспортні засоби фактично пред’являються цьому органу.

Після подання товарів з дозволу митного органу особи, які наділені повноваженнями щодо товарів і їхні представники можуть брати проби і зразки товарів з метою розміщення під митним режимом.

Товари і транспортні засоби, які прибули до місця призначення поза часом роботи митного органу, мають бути розміщені в зоні митного контролю.

Залишення транспортних засобів і товарів без догляду, зміна місця стоянки, вивантаження і перевантаження товарів, зміна первісного місця знаходження товарів, висадка пасажирів, розкриття упаковки, упакування або переупакування товарів, зміна, вилучення або знищення засобів ідентифікації допускаються тільки з дозволу митного органу.

Порушення положень частини п’ятої цієї статті не спричиняє відповідальності перевізника лише в тому випадку, якщо він докаже, що існувала реальна загроза життю і здоров’ю пасажирів і екіпажу транспортного засобу, загроза знищення, безповоротної втрати або суттєвого псування товарів і транспортного засобу. Про обставини, які викликали порушення зазначених положень, перевізник негайно повідомляє митний орган.

Митний орган вправі в будь-який час поставити вимогу про негайне виконання дій, передбачених частиною п’ятою цієї статті, або їх виконання у встановлений цим органом строк.

Всі додаткові витрати, які виникли у перевізника внаслідок дій або обставин, передбачених положеннями цієї статті, митними органами не відшкодовуються.

 

Стаття 146. Стисла декларація

До розміщення товарів і транспортних засобів під певний митний режим може бути застосована стисла декларація.

Форма стислої декларації і перелік відомостей, які в ній мають бути зазначені, встановлюються митними органами.

З дозволу митного органу як стисла декларація можуть використовуватись транспортні, комерційні та інші документи, в тому числі складені на іноземних мовах, якими володіють посадові особи митного органу, якщо в цих документах є відомості, про які йдеться в частині другій цієї статті.

Стисла декларація подається перевізникам одночасно з поданням товарів і транспортних засобів або з дозволу митного органу не пізніше наступного робочого дня після подання товарів і транспортних засобів.

Стисла декларація не подається, якщо товари протягом вказаного строку розміщуються під певний митний режим.

При відсутності представника, спеціально уповноваженого перевізником на подачу стислої декларації, таким для митних цілей є капітан, водій або інша фізична особа, яка керує транспортним засобом.

Представник перевізника зобов’язаний сприяти митним органам в оформленні стислої декларації.

 

Стаття 147. Відповідальність перед митними органами при попередніх операціях

До розміщення товарів і транспортних засобів під певний митний режим всю відповідальність за ці товари і транспортні засоби перед митними органами, включаючи сплату митних платежів, несе перевізник, за винятком випадку щодо товарів, згаданого в частині другій статті 142, а також інших випадків, передбачених цими Основами.

 

ГЛАВА 26.

Тимчасове зберігання

 

Стаття 148. Тимчасове зберігання

Товари і транспортні засоби з моменту подання митному органу і до їх випуску чи надання особі в розпорядження відповідно до вибраного митного режиму знаходяться на тимчасовому зберіганні під митним контролем.

 

Стаття 149. Місця тимчасового зберігання

Тимчасове зберігання здійснюється в спеціально виділених і обладнаних приміщеннях або інших місцях (складах тимчасового зберігання).

Склади тимчасового зберігання можуть застосовуватись митними органами або вітчизняними особами.

 

Стаття 150. Ліцензія на заснування складу тимчасового зберігання

Склад тимчасового зберігання може засновуватись при наявності ліцензії митного органу. Ліцензія не потрібна, якщо засновником складу тимчасового зберігання є митний орган.

Порядок розгляду заяви і видачі ліцензії на заснування складу тимчасового зберігання і строк її дії визначаються національним законодавством.

За видачу ліцензії на заснування складу тимчасового зберігання стягується збір в розмірі, визначеному національним законодавством.

Ліцензія на заснування складу тимчасового зберігання може бути скасована або відкликана митними органами.

Ліцензія скасовується, якщо вона не могла бути видана на підставі встановленого порядку заявнику або вона була видана на підставі неповних чи недостовірних даних, які мали істотне значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії.

Ліцензія відкликається, якщо власник складу не дотримується вимог цих Основ і національного законодавства. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

При скасуванні або відклику ліцензії збір за її видачу поверненню не підлягає.

 

Стаття 151. Типи складів тимчасового зберігання

Склади тимчасового зберігання можуть бути відкритого типу, тобто доступними для використання будь-якими особами, і закритого типу, тобто призначеними для зберігання товарів певних осіб.

Склади тимчасового зберігання, засновані митними органами, є складами відкритого типу.

Склади тимчасового зберігання закритого типу можуть засновуватися в тому випадку, якщо є достатні підстави для недоцільності заснування складу відкритого типу.

 

Стаття 152. Товари, які можуть бути розміщені на складі тимчасового зберігання

На складі тимчасового зберігання можуть розміщуватись будь-які товари. Товари, які можуть заподіяти шкоду іншим товарам або які потребують особливих умов зберігання, повинні зберігатись в спеціально пристосованих приміщеннях складу тимчасового зберігання.

 

Стаття 153. Взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі

Взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі, будуються на договірній основі.

Взаємовідносини митних органів, які є власниками складів тимчасового зберігання, з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі, здійснюються відповідно до цих Основ і національного законодавства.

 

Стаття 154. Документи, необхідні для розміщення товарів і транспортних засобів на складі тимчасового зберігання

При розміщенні товарів і транспортних засобів на склад тимчасового зберігання митні органи вимагають, як правило, лише документи, які дозволяють ідентифікувати товари і транспортні засоби, в тому числі складені іноземними мовами, якими володіють посадові особи митного органу.

 

Стаття 155. Обов’язки власника складу тимчасового зберігання

Власник складу тимчасового зберігання зобов’язаний:

облаштувати склад належним чином з метою забезпечення митного контролю; виключити можливість вилучення поза митним контролем зі складу товарів і транспортних засобів, які знаходяться на зберіганні; не утруднювати здійснення митного контролю;

вести облік і подавати митному органу звітність про товари і транспортні засоби, що зберігаються, в порядку, визначеному митними органами; забезпечити неможливість доступу третіх осіб до товарів і транспорт-

них засобів, що зберігаються;

облаштувати при необхідності склад подвійними запірними пристроями, один з яких має знаходитись у віданні митного органу;

додержуватись умов ліцензії на заснування складу тимчасового зберігання і виконувати вимоги митних органів, включаючи забезпечення доступу до товарів і транспортних засобів, що зберігаються, посадових осіб митних органів в будь-який час на їх вимогу.

 

Стаття 156. Додаткові права митних органів щодо складів тимчасового зберігання

Митні органи можуть встановлювати обов’язкові вимоги до конструкції, облаштування і місця розташування складів тимчасового зберігання.

Митні органи мають право визначати перелік товарів, які можуть зберігатись лише на складах тимчасового зберігання, власниками яких є митні органи.

 

Стаття 157. Відповідальність за сплату митних платежів

Відповідальність перед митними органами за сплату митних платежів щодо товарів і транспортних засобів, які зберігаються на складі тимчасового зберігання, несе власник складу, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

Якщо договором власника складу тимчасового зберігання з особою, яка розміщує товари і транспортні засоби на складі, передбачено, що відповідальність за сплату митних платежів несе ця особа, власник такого складу несе солідарну відповідальність із зазначеною особою за сплату митних платежів.

Якщо власником складу тимчасового зберігання є митний орган, відповідальність за сплату митних платежів несе особа, яка розмістила товари і транспортні засоби на складі тимчасового зберігання, а при відсутності такої особи – особа, яка є власником або володільцем товарів і транспортних засобів.

 

Стаття 158. Строки тимчасового зберігання

Строки тимчасового зберігання встановлюються митним органом виходячи із часу, необхідного на подання митної декларації, характеру товару і використовуваного транспортного засобу. Встановлені строки можуть продовжуватись митним органом.

Загальний строк знаходження товарів і транспортних засобів на складі тимчасового зберігання не може перевищувати двох місяців, за винятком випадків, передбачених іншими статтями цих Основ і національним законодавством.

Митні органи можуть встановлювати більш короткі граничні строки зберігання товарів окремих категорій.

 

Стаття 159. Операції з товарами, які знаходяться на складі тимчасового зберігання

Товари, які знаходяться на складі тимчасового зберігання, можуть: оглядатись і вимірюватись власником складу тимчасового зберігання,

іншою особою, яка має повноваження щодо товарів, та їх представниками. З дозволу митного органу можуть братись проби і зразки товарів;

піддаватись операціям, необхідним для забезпечення їх схоронності в незмінному стані, включаючи лагодження пошкодженої упаковки.

 

ГЛАВА 27.

Митний агент

 

Стаття 160. Митний агент

Митним агентом (брокером, посередником) можуть бути створені відповідно до національного законодавства підприємство, організація, установа, які мають права юридичної особи і отримали ліцензію митного органу на здійснення діяльності в статусі митного агента. Митний агент здійснює свою діяльність відповідно до цих Основ і національного законодавства.

Взаємовідносини митного агента з представленою особою будуються на основі договору.

 

Стаття 161. Ліцензія на здійснення діяльності в статусі митного агента

Для отримання ліцензії, яка дає право на здійснення діяльності в статусі митного агента, необхідно:

1)  мати в штаті фахівця по митному оформленню, який отримав кваліфікаційний атестат;

2)  мати матеріально-технічне оснащення, достатнє для здійснення діяльності в статусі митного агента;

3)  мати умови, що забезпечують ведення обліку і звітності, які точно і повно відображають операції з товарами, що підлягають митному контролю;

4)  відповідають іншим вимогам, встановленим національним законодавством. Порядок видачі ліцензії на здійснення діяльності в статусі митного агента і строк її дії визначаються національним законодавством.

Ліцензія може бути скасована митними органами, якщо вона не могла бути видана заявнику на підставі встановленого порядку або вона була видана на підставі неповних чи недостовірних даних, які мають істотне значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії.

Ліцензія може бути відкликана митними органами у випадку:

1)  невиконання обов’язків митного агента;

2)  вчинення правопорушення в галузі митної справи;

3)  заподіяння неправомірної істотної шкоди рекомендованій особі, в тому числі шляхом незаконного використання даних, які становлять комерційну таємницю або конфіденціальну інформацію, що встановлено судом;

4)  визнання митного агента неспроможним чи у разі заявлення ним про свою неспроможність;

5)  користування послугами фахівця, який не має або позбавлений кваліфікаційного атестата, фахівця, кваліфікаційний атестат якого скасований, відізваний або визнаний недійсним, або спеціаліста, дія кваліфікаційного атестата якого припинена;

6)  порушення податкового законодавства держави. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

Повторна заява про видачу ліцензії може бути розглянута по закінченню двох років з дня винесення рішення про скасування або відклик ліцензії за умови усунення причин, які були підставою для її скасування або відклику.

Дія ліцензії може бути припинена при наявності достатніх підстав вважати, що митний агент зловживає своїми правами. Припинення дії ліцензії здійснюється митними органами на строк до трьох місяців.

 

Стаття 162. Права і обов’язки митного агента

Митний агент має право від власного імені здійснювати будь-які операції по митному оформленню і виконувати інші посередницькі функції в галузі митної справи за рахунок і за дорученням особи, яка представляється.

При здійсненні митного контролю і митного оформлення митний агент виконує всі обов’язки і несе відповідальність, так якби він самостійно переміщував товари через митний кордон держави.

Права, обов’язки і відповідальність митного агента щодо митних органів не можуть бути обмежені договором з особою, яка представляється.

 

Стаття 163. Фахівець по митному оформленню

Право здійснювати дії по митному оформленню від імені митного агента має фахівець, у якого є кваліфікаційний атестат митного органу.

При здійсненні дій по митному оформленню від імені митного агента фахівцем, згаданим в частині першій цієї статті, вважається, що цей фахівець уповноважений на те митним агентом, якщо митний агент не доведе протилежне.

Митний агент не може обмежити обов’язки фахівця по митному оформленню щодо митних органів.

Порядок видачі кваліфікаційного атестата, строк його дії, а також вимоги до фахівців по митному оформленню визначаються національним законодавством.

Кваліфікаційний атестат фахівця по митному оформленню може бути скасований митними органами, якщо такий атестат не міг бути виданий на підставі встановленого порядку заявнику або він був виданий на підставі неповних чи недостовірних даних, які мали істотне значення для прийняття рішення про видачу атестата. Рішення про скасування діє з дати видачі кваліфікаційного атестата.

Кваліфікаційний атестат фахівця по митному оформленню може бути відкликаний митними органами у випадку, якщо фахівець:

1)  неодноразово не виконав своїх обов’язків перед митними органами;

2)  неодноразово порушував або не виконував вимоги законодавчих та інших правових актів щодо митної справи;

3)  визнаний винним у підробленні документів, здійсненні крадіжки, в хабарництві, а також у випадку вчинення правопорушень у галузі митної справи;

4)  неправомірно завдав істотної шкоди особі, яка представляється, в тому числі шляхом незаконного використання даних, які становлять комерційну таємницю або конфіденціальну інформацію, що встановлено судом;

5)  порушив податкове законодавство держави. Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

У випадку визнання митного агента неспроможним або оголошення ним про свою неспроможність кваліфікаційні атестати його фахівців автоматично визнаються недійсними.

Фахівець по митному оформленню може бути позбавлений кваліфікаційного атестата за рішенням суду.

Повторну заяву про видачу кваліфікаційного атестата може бути розглянуто по закінченню шести місяців з дня його скасування, відклику чи визнання недійсним за умови усунення причин, які стали підставою для цього, або по закінченню строку, визначеного судом.

Дія кваліфікаційного атестата може бути припинена за наявності достатніх підстав для сумнівів у добросовісності виконання фахівцем по митному оформленню своїх обов’язків.

Припинення дії кваліфікаційного атестата здійснюється митними органами на строк до двох місяців.

 

Стаття 164. Збори за видачу ліцензії, кваліфікаційного атестата і відновлення їх дії

За видачу ліцензії на здійснення діяльності в статусі митного агента, кваліфікаційного атестата фахівця по митному оформленню, а також за відновлення дії ліцензії і кваліфікаційного атестата стягуються збори в розмірах, визначених національним законодавством.

При скасуванні, відклику або припиненні дії ліцензії на здійснення діяльності в статусі митного агента, скасуванні, відклику, визнанні недійсним, припиненні дії або позбавленні за рішенням суду кваліфікаційного атестата фахівця по митному оформленню збори за видачу ліцензії, атестата або за відновлення їх дії поверненню не підлягають.

 

Стаття 165. Ставлення митного агента і його працівників до інформації, одержаної від особи, яка представляється

Інформація, одержана митним агентом і його працівниками від особи, яка представляється, для митних цілей, може використовуватись виключно в цих цілях.

Інформація, яка становить комерційну, банківську або іншу таємницю, яка охороняється законом, а також конфіденційна інформація репрезентованої особи не повинні розголошуватись, використовуватись митним агентом і його працівниками у власних цілях, передаватись третім особам, а також державним органам (крім митних органів), за винятком випадків, визначених національним законодавством.

 

ГЛАВА 28.

Митний перевізник

 

Стаття 166. Митний перевізник

Митним перевізником може бути організація, підприємство, створене відповідно до національного законодавства, які володіють правами юридичної особи і які одержали ліцензію митних органів на здійснення діяльності в статусі митного перевізника.

Митний перевізник здійснює свою діяльність відповідно до цих Основ і національного законодавства.

Взаємовідносини митного перевізника з відправником товарів і документів на них будуються на договірній основі.

 

Стаття 167. Ліцензія на здійснення діяльності в статусі митного перевізника

Для отримання ліцензії, яка дає право на здійснення діяльності в статусі митного перевізника, необхідно:

1)  мати транспортні засоби, обладнання яких задовольняє визначені митними органами умови, спрямовані на забезпечення додержання митного законодавства;

2)  мати у власності або у повному господарському віданні чи орендувати на строк не менше трьох років таку кількість належно обладнаних транспортних засобів, яка забезпечувала б прибуття упродовж 24 годин хоча б одного транспортного засобу в місце митного оформлення в регіоні діяльності митного органу, в якому митний перевізник зареєстрований;

3)  відповідати іншим вимогам, встановленим національним законодавством. Порядок видачі ліцензії на здійснення діяльності в статусі митного перевізника і строк її дії визначаються національним законодавством.

Ліцензія на здійснення діяльності в статусі митного перевізника може бути скасована або відкликана, чи то її дія може бути припинена митними органами.

Ліцензія скасовується, якщо вона не могла бути видана на підставі встановленого порядку заявнику чи то вона була видана на підставі неповних або недостовірних даних, які мають істотне значення для прийняття рішення про її видачу. Рішення про скасування діє з дати видачі ліцензії.

Ліцензія відкликається у випадку:

1)  неодноразового невиконання обов’язків митного перевізника, включаючи необґрунтовані відмови в перевезенні товарів і документів на них, використання не обладнаних належним чином транспортних засобів і встановлення плати за перевезення, що не відповідає середній вартості наданих послуг;

2)  вчинення правопорушень у галузі митної справи;

3)  заподіяння неправомірної істотної шкоди відправнику товарів і документів на них, в тому числі шляхом незаконного використання даних,  які є комерційною таємницею або конфіденційною інформацією, що встановлено судом;

4)  визнання митного перевізника неспроможним чи то оголошення ним про свою неспроможність.

Відклик діє з дати прийняття рішення про відклик.

Повторну заяву про видачу ліцензії може бути розглянуто по закінченню одного року з дня винесення рішення про скасування або відклик ліцензії за умови усунення причин, які були підставою для її скасування або відклику.

Дія ліцензії може бути припинена на строк до трьох місяців при наявності достатніх підстав вважати, що митний перевізник зловживає своїми правами.

За видачу ліцензії на здійснення діяльності в статусі митного перевізника, а також за відновлення її дії стягуються збори в розмірах, визначених національним законодавством.

При скасуванні або відклику ліцензії чи припиненні її дії збори за видачу ліцензії і за відновлення її дії поверненню не підлягають.

 

Стаття 168. Реєстрація митних перевізників і надання інформації про них

Митний орган реєструє митних перевізників, які мають намір виконувати такі функції в регіоні діяльності даного митного органу.

Реєстрація здійснюється на підставі заяви митного перевізника.

Зазначений митний орган надає для загальнодоступного ознайомлення перелік зареєстрованих митних перевізників.

 

Стаття 169. Ставлення митного перевізника і його працівників

до інформації, одержаної від відправника товарів і документів на них

Одержана від відправника товарів і документів на них інформація, що становить комерційну, банківську або іншу таємницю, яка оберігається законом, а також конфіденціальна інформація не повинні розголошуватись, використовуватися митним перевізником і його працівниками у власних цілях, передаватись третім особам, а також державним органам (крім митних органів), за винятком випадків, передбачених національним законодавством.

 

ГЛАВА 29.

Декларування

 

Стаття 170. Декларування товарів і транспортних засобів

Товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон держави, товари і транспортні засоби, митний режим яких змінюється, а також інші товари і транспортні засоби у випадках, визначених національним законодавством, підлягають декларуванню в митному органі.

 

Стаття 171. Форма декларування

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом електронної передачі даних або іншою) точних даних про товари і транспортні засоби, про їх митний режим та інших відомостей, необхідних для митних цілей.

Форма і порядок декларування, а також перелік відомостей, необхідних для митних цілей, визначаються митними органами.

 

Стаття 172. Місце декларування

Товари декларуються в митному органі, у якому проводиться митне оформлення товарів, Транспортні засоби, які перевозять товари, декларуються одночасно з товарами, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Морські, річкові і повітряні судна декларуються в порту або аеропорту прибуття на митну територію держави або в порту чи аеропорту відправлення з митної території держави.

Порожні транспортні засоби і транспортні засоби, які перевозять пасажирів, декларуються при перетині митного кордону держави.

 

Стаття 173. Строки подачі митної декларації

Митна декларація подається в строки, встановлені митними органами. Ці строки не можуть перевищувати 15 днів з дати представлення товарів і транспортних засобів, які перевозять товари, митному органу.

При переміщенні через митний кордон держави фізичними особами товарів не для комерційних цілей в ручній поклажі і супроводжуваному багажу митна декларація подається одночасно з представленням товарів.

Порожні транспортні засоби і транспортні засоби, які перевозять пасажирів, що в’їжджають на митну територію держави, декларуються не пізніше трьох годин після перетину митного кордону держави, а транспортні засоби, що виїжджають, не пізніше ніж за три години до перетину митного кордону.

Зазначені строки можуть продовжуватись в порядку і на умовах, визначених митними органами.

 

Стаття 174. Декларант

Декларантом може бути особа, яка перемішує товари і транспортні засоби, або митний агент.

Декларантом може бути тільки вітчизняна особа, за винятком випадків переміщення через митний кордон держави фізичними особами товарів не для комерційних цілей та інших випадків, що визначаються митними органами.

Декларант виконує всі обов’язки і несе в повному обсязі відповідальність, передбачену національним законодавством, незалежно від того, чи є він особою, яка переміщує товари і транспортні засоби через митний кордон держави, або митним агентом.

 

Стаття 175. Обов’язки і права декларанта

При декларуванні товарів і транспортних засобів декларант зобов’язаний провести декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, передбаченого цими Основами і національним законодавством:

на вимогу митних органів пред’явити товари і транспортні засоби, що декларуються;

надати митним органам документи і допоміжні відомості, необхідні для митних цілей; сплатити митні платежі;

сприяти митним органам у проведенні митного оформлення, в тому числі шляхом здійснення потрібних вантажних та інших операцій.

Поза іншими правами, передбаченими цими Основами, до подання митної декларації декларант має право під митним контролем оглядати і вимірювати товари і транспортні засоби, з дозволу митних органів брати проби і зразки товарів. Окрема митна декларація на проби і зразки товарів не подається за умови, що вони будуть охоплені митною декларацією, яка подається щодо товарів.

 

Стаття 176. Документи і додаткові відомості, необхідні для митних цілей

Подача митної декларації повинна супроводжуватись наданням митним органам документів, необхідних для митних цілей.

Митні органи мають право запитати допоміжні відомості з метою перевірки інформації, що міститься в митній декларації, поданих документах, і для інших митних цілей.

Перелік зазначених документів і додаткових відомостей визначається Митні органи мають право встановлювати строки для подання документів і відомостей, яких не вистачає.

З дозволу митних органів можуть бути надані документи, складені іноземними мовами, якими володіють посадові особи митних органів.

 

Стаття 177. Прийняття митної декларації

Подана митна декларація приймається митними органами. Прийняття митної декларації оформляється в порядку, визначеному митними органами. З моменту оформлення прийняття митної декларації вона стає доку-

ментом, який свідчить про факти, що мають юридичне значення.

Митні органи не вправі відмовити в прийнятті митної декларації.

 

Стаття 178. Зміна, доповнення і вилучення митної декларації

З дозволу митних органів відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або доповнені, а подана митна декларація може бути вилучена.

Зміна, доповнення або вилучення може проводитись тільки до: початку перевірки митної декларації;

початку огляду товарів і транспортних засобів;

встановлення митними органами невірогідності зазначених відомостей.

Зміна або доповнення митної декларації не може розширювати або звужувати сферу її дії.

Посадові особи митних органів не мають права за власного ініціативою, дорученням або на прохання особи заповнювати письмову митну декларацію, змінювати або доповнювати відомості, зазначені в митній декларації, за винятком внесення в неї тих відомостей, які віднесені до компетенції митних органів, а також зміни або доповнення кодованих відомостей, які використовуються для машинної обробки, якщо такі відомості в некодованому вигляді є в митній декларації.

 

Стаття 179. Тимчасова або неповна декларація

Якщо декларант в силу особливих причин не може подати повну митну декларацію, то митні органи в порядку, визначеному національним законодавством, мають право дозволити подачу тимчасової або неповної декларації за умови, що тимчасова або неповна митна декларація містить основні відомості, необхідні для митних цілей, і що відомості, яких не вистачає, будуть подані в строки, встановлені митними органами.

 

Стаття 180. Періодична митна декларація

При регулярному переміщенні одних і тих самих товарів і транспортних засобів однією і тією ж особою митний орган може дозволити подачу однієї митної декларації на всі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон держави протягом певного часу.

Випадки і порядок подачі періодичної митної декларації визначаються

 

Стаття 181. Спрощений порядок декларування товарів і транспортних засобів

З метою вдосконалення митного оформлення митні органи мають право встановлювати спрощений порядок декларування товарів і транспортних засобів.

 

РОЗДІЛ VI.

МИТНИЙ КОНТРОЛЬ

ГЛАВА 30.

Загальні положення

Стаття 182. Здійснення митного контролю і його форми

Митний контроль здійснюється посадовими особами митних органів шляхом перевірки документів і відомостей, необхідних для митних цілей; митного догляду (огляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду як виключної форми митного контролю); обліку товарів і транспортних засобів; усного опитування фізичних і посадових осіб; перевірки системи обліку і звітності; огляду територій і приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, вільних складів, вільних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де можуть знаходитись товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи здійснюється діяльність, контроль за якою покладено на митні органи; в інших формах, передбачених цими Основами і національним законодавством.

При проведенні митного контролю можуть застосовуватись технічні засоби, безпечні для життя і здоров’я людей, тварин і рослин, які не завдають шкоди товарам, транспортним засобам, особам. Правила проведення митного контролю визначаються митними органами.

Стаття 183. Зони митного контролю

З метою здійснення митного контролю вздовж митного кордону держави в місцях митного оформлення, знаходження митних органів і в інших місцях, які визначаються митними органами, створюються зони митного контролю.

Порядок створення і позначення зон митного контролю визначається митними органами відповідно до національного законодавства.

Здійснення виробничої та іншої комерційної діяльності, переміщення товарів, транспортних засобів, осіб, включаючи посадових осіб інших державних органів, через кордони таких зон і в їхніх межах допускаються тільки з дозволу митних органів і під їхнім контролем, за винятком випадків, передбачених національним законодавством. У зазначених випадках доступ в зони митного контролю дозволяється з попереднього оповіщення митних органів.

Стаття 184. Документи і відомості, необхідні для митного контролю

Особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон держави або які здійснюють діяльність, контроль за якою покладений на митні органи, зобов’язані подати цим органам документи і відомості, необхідні для митного контролю.

Перелік документів і відомостей, порядок їх подання визначаються митними органами відповідно до національного законодавства.

Для проведення митного контролю митні органи мають право одержувати від банків та інших кредитних установ відомості і довідки про операції та стан рахунків осіб, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон держави, митних агентів або інших осіб, які здійснюють діяльність, контроль за якою покладений на митні органи.

Інші правоохоронні органи, податкові та інші контролюючі органи держави за власною ініціативою або на запит митних органів інформують про наявні відомості, необхідні для митного контролю.

Документи, необхідні для митного контролю, повинні зберігатися не менше трьох років.

 

Стаття 185. Залучення фахівців та експертів для сприяння у проведенні митного контролю

Митні органи мають право залучати відповідно до національного законодавства фахівців інших правоохоронних і контролюючих органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, а також експертів для сприяння у проведенні митного контролю.

Запит митного органу про залучення фахівця або експерта для сприяння у проведенні митного контролю є обов’язковим для виконання керівником державного органу, підприємства, установи або організації, де цей фахівець або експерт працює.

 

Стаття 186. Доступ посадових осіб митних органів на територію і в приміщення для проведення митного контролю

З метою проведення митного контролю посадові особи митних органів на підставі службового посвідчення мають право доступу на територію і в приміщення будь-яких осіб, де можуть знаходитись товари і транспортні засоби, які підлягають такому контролю, документи, необхідні для митного контролю, або здійснюється діяльність, контроль за якою покладений на митні органи, за винятком випадків, передбачених національним законодавством або міжнародними договорами держави.

 

Стаття 187. Ідентифікація товарів, транспортних засобів, приміщень та інших місць

Транспортні засоби, приміщення та інші місця, де знаходяться або можуть знаходитись товари і транспортні засоби, які підлягають митному контролю, місця, де здійснюється діяльність, контроль за якою покладений на митні органи, а також товари і транспортні засоби, які знаходяться під митним контролем, можуть ідентифікуватись митними органами.

Ідентифікація проводиться шляхом накладення пломб, печаток, нанесення цифрової, літерної та іншої маркіровки, ідентифікаційних знаків, проставлення штампів, взяття проб і зразків, опису товарів і транспортних засобів, складання креслень, виготовлення масштабних зображень, фотографій, ілюстрацій, використання товаросупровідної та іншої документації та інших засобів ідентифікації.

Засоби ідентифікації можуть змінюватись або знищуватись лише митними органами або з їх дозволу, за винятком випадків, якщо існує реальна загроза знищення, безповоротної втрати або істотного псування товарів і транспортних засобів.

Митним органам негайно повідомляється про зміни, усунення або знищення засобів ідентифікації і надаються докази існування зазначеної загрози.

 

Стаття 188. Перевірка фінансово-господарської діяльності

З метою забезпечення дотримання національного законодавства і міжнародних договорів держави, контроль за виконанням яких покладений на митні органи, при наявності підстав вважати, що зазначеного законодавства і міжнародних договорів не дотримуються або дотримуються не повною мірою, митні органи мають право призначати або проводити в межах своєї компетенції перевірку фінансово-господарської діяльності осіб, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон держави, митних агентів або інших осіб, які здійснюють діяльність, контроль за якою покладений на митні органи.

При проведенні перевірки фінансово-господарської діяльності посадові особи митних органів мають право:

вимагати безоплатного надання і ознайомлення з будь-якою документацією (включаючи банківську) та інформацією, що стосуються здійснення зовнішньоекономічної та іншої господарської діяльності, які мають відношення до митної справи і функцій митних органів;

одержувати від посадових осіб та інших працівників довідки, письмові та усні пояснення;

опечатувати приміщення;

вилучати по акту, складеному за формою, встановленою митними органами, документи, якщо вони будуть перевірятись в іншому місці. Вилучені документи повинні повертатися у максимально короткий строк.

При необхідності посадовими особами митних органів можуть встановлюватись місце і час для ознайомлення з документацією та інформацією.

Дії посадових осіб митних органів при здійсненні перевірки не повинні завдавати неправомірної шкоди особі, чия фінансово-господарська діяльність перевіряється. Результати перевірки негайно повідомляються цій особі. Вся отримана в ході перевірки інформація є конфіденціальною.

 

Стаття 189. Вибірковість митного контролю

При проведенні митного контролю митні органи використовують, як правило, ті його форми, які достатні для забезпечення додержання національного законодавства і міжнародних договорів держави, контроль за виконанням яких покладений на митні органи.

Незастосування інших форм митного контролю або звільнення від них не повинно означати, що особи звільняються від обов’язку додержуватись положень національного законодавства і міжнародних договорів держави.

При необхідності митні органи можуть використовувати всі форми митного контролю, згадані в цих Основах, з урахуванням статті 190.

 

Стаття 190. Звільнення від певних форм митного контролю

Звільнення від певних форм митного контролю встановлюється національним законодавством.

 

Стаття 191. Особистий огляд

Особистий огляд як виключна форма митного контролю може бути проведений при наявності достатніх підстав припускати, що фізична особа, яка прямує через митний кордон держави знаходиться в зоні митного контролю або транзитній зоні аеропорту, відкритого для міжнародного сполучення, приховує при собі і не пред’являє товари, які є об’єктами порушення національного законодавства або міжнародного договору держави, контроль за виконанням яких покладено на митні органи.

 

Стаття 192. Неприпустимість заподіяння неправомірної шкоди при проведенні митного контролю

При проведенні митного контролю не допускається заподіяння неправомірної шкоди особам, їхнім товарам і транспортним засобам.

Митні органи та їхні посадові особи, які заподіяли неправомірну шкоду, несуть відповідальність згідно з національним законодавством.

Шкода, заподіяна правомірними діями посадових осіб митних органів, відшкодуванню не підлягає.

 

ГЛАВА 31.

Додаткові положення, щодо митного контролю за товарами і транспортними засобами,

які переміщуються через митний кордон держави

 

Стаття 193. Товари і транспортні засоби, які підлягають митному контролю

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон держави, за винятком випадків, передбачених національним законодавством.

 

Стаття 194. Час знаходження під митним контролем

Товари і транспортні засоби знаходяться під митним контролем з моменту його початку і до його завершення відповідно до митного режиму.

При ввозі митний контроль починається з моменту перетину товаром і транспортним засобом митного кордону держави.

При вивозі митний контроль починається з моменту прийняття митної декларації.

Митний контроль завершується в момент випуску товарів і транспортних засобів, якщо інше не передбачено цими Основами і національним законодавством.

При випуску товарів і транспортних засобів, які вивозяться за межі митної території держави, митний контроль завершується в момент перетину митного кордону держави.

Особи, зобов’язані додержуватись вимог про мінімальний період часу, необхідного для проведення митного контролю. Зазначені вимоги встановлюються митними органами. Шкода, заподіяна особі внаслідок недодержання нею таких вимог, відшкодуванню не підлягає.

 

Стаття 195. Митний контроль після випуску товарів і транспортних засобів Незалежно від випуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватись у будь-який час, якщо є достатні підстави припускати наявність порушень національного законодавства або міжнародних договорів держави, контроль за виконанням яких покладений на

митні органи.

У зазначеному випадку митні органи мають право перевіряти наявність товарів і транспортних засобів, проводити їх повторний митний огляд, перевіряти відомості, зазначені в митній декларації, перевіряти комерційні документи та іншу інформацію, щодо зовнішньоекономічних та інших комерційних операцій з даним товаром. Перевірка може проводитись в місцях знаходження декларанта, будь-якої іншої особи, яка прямо або побічно має відношення до зазначених операцій або яка має необхідні документи. При виявленні правопорушень особи несуть відповідальність відповідно до національного законодавства.

 

Стаття 196. Строки перевірки митної декларації, документів та огляду товарів і транспортних засобів

Перевірка митної декларації, документів та огляд товарів і транспортних засобів здійснюється митними органами не пізніше 10 днів з моменту прийняття митної декларації і подання всіх необхідних для митних цілей документів та відомостей, а щодо товарів, згаданих у статті 137 цих Основ, – не пізніше трьох днів.

У випадку, якщо вимагається пред’явлення товарів і транспортних засобів, зазначені строки обчислюються з моменту такого пред’явлення.

Зазначені строки не включають час, необхідний для здійснення контролю за товарами і транспортними засобами іншими державними органами.

 

Стаття 197. Вантажні та інші операції з товарами і транспортними засобами, взяття проб і зразків для проведення митного контролю

Вантажні та інші операції з товарами і транспортними засобами, взяття проб і зразків для проведення митного контролю здійснюються в порядку, передбаченому статтями 138 і 139 цих Основ.

 

Стаття 198. Присутність декларанта, інших осіб,

які мають повноваження щодо товарів і транспортних засобів,

та їхніх представників при проведенні огляду товарів і транспортних засобів Декларант, інші особи, які мають повноваження щодо товарів і транспортних засобів та їхні представники мають право за власного ініціативою

бути присутніми при огляді товарів і транспортних засобів.

На вимогу посадових осіб митних органів зазначені особи зобов’язані бути присутніми при такому огляді і надавати посадовим особам митних органів необхідне сприяння. При відсутності представника, спеціально уповноваженого перевізником, таким для митних цілей є фізична особа, яка керує транспортним засобом.

Митні органи мають право проводити огляд товарів і транспортних засобів у відсутності декларанта, інших осіб, які мають повноваження щодо товарів і транспортних засобів, та їхніх представників у таких випадках: при неявці зазначених осіб по закінченні 10 днів після представлення

товарів і транспортних засобів;

при існуванні загрози державній безпеці, громадському порядку, життю і здоров’ю людини, тваринам і рослинам, навколишньому природному середовищу, збереженню художнього, історичного, археологічного надбання та за інших невідкладних обставин;

при пересиланні товарів у міжнародних поштових відправленнях; при залишенні на митній території держави товарів і транспортних засобів з порушенням митного режиму.

Огляд товарів і транспортних засобів у зазначених випадках здійснюється в присутності осіб, які не зацікавлені в результатах огляду.

 

Стаття 199. Інвентаризація товарів і транспортних засобів, які знаходяться під митним контролем

Митні органи мають право в будь-який час проводити інвентаризацію товарів і транспортних засобів, що знаходяться під митним контролем, а також товарів щодо яких не сплачені митні платежі або надані митні пільги в частині митних платежів.

 

РОЗДІЛ VII.

ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ

 

ГЛАВА 32.

Валютний контроль митними органами

 

Стаття 200. Здійснення валютного контролю митними органами

Митні органи здійснюють валютний контроль відповідно до валютного законодавства держави стосовно митного контролю.

 

Стаття 201. Відповідальність за правопорушення,

виявлені при здійсненні валютного контролю митними органами

При виявленні митними органами в ході здійснення валютного контролю порушень валютного законодавства, які є одночасно порушеннями митних правил або правопорушеннями, які посягають на нормальну діяльність митних органів, особи несуть відповідальність відповідно до митного законодавства.

 

РОЗДІЛ VIII. МИТНІ ПІЛЬГИ

 

ГЛАВА 33.

Митні пільги представництвам іноземних держав та іншим особам

 

Стаття 202. Митні пільги представництвам іноземних держав, їхнім працівникам та іншим особам

Митні пільги представництвам іноземних держав, їхнім працівникам та іншим особам встановлюються відповідно до національного законодавства і міжнародних договорів держави.

 

РОЗДІЛ IX.

ВЕДЕННЯ МИТНОЇ СТАТИСТИКИ І ТОВАРНОЇ

НОМЕНКЛАТУРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

ГЛАВА 34.

Ведення митної статистики

 

Стаття 203. Митна статистика зовнішньої торгівлі

Митні органи ведуть збір і обробку відомостей про переміщення товарів через митний кордон держави і публікують дані митної статистики відповідно до національного законодавства.

 

Стаття 204. Документи і відомості,

які використовуються для статистичних цілей

Документи і відомості для статистичних цілей подаються відповідно до положень цих Основ про порядок здійснення митного оформлення і проведення митного контролю. Інформація, надана для статистичних цілей, конфіденціальна.

 

ГЛАВА 35.

Ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності

 

Стаття 205. Ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності

Митні органи здійснюють ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, тобто:

забезпечують стеження за змінами і доповненнями міжнародної основи товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, міжнародними поясненнями та іншими рішеннями щодо тлумачення цієї основи;

приводять товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до її міжнародної основи;

забезпечують опублікування товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

розробляють і затверджують пояснення та інші рішення щодо тлумачення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності і забезпечують їх опублікування;

здійснюють інші функції, необхідні для ведення зазначеної номенклатури.

 

Стаття 206. Класифікація товарів

Митні органи класифікують товари, тобто зараховують конкретні товари до позицій, вказаних у товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності. Рішення митних органів про класифікацію товарів обов’язкове. Рішення інших органів і установ щодо класифікації товарів у митних цілях не використовуються.

 

РОЗДІЛ X.

ІНФОРМУВАННЯ І КОНСУЛЬТУВАННЯ. ПОПЕРЕДНІ РІШЕННЯ

 

ГЛАВА 36.

Забезпечення заінтересованих осіб інформацією і консультування з митних питань

 

Стаття 207. Одержання інформації про причини прийнятого рішення, дії або бездіяльності

Особа, по відношенню до якої прийнято рішення митними органами, здійснена дія посадовими особами митних органів, а також особа, по відношенню до якої рішення не прийнято або потрібна дія не здійснена протягом трьохмісячного строку, має право звернутися до митних органів у двомісячний строк з дня прийняття рішення, здійснення дії або закінчення строку їх прийняття або здійснення із запитом про причини і підстави прийнятого рішення або здійсненої дії чи неприйняття рішення або нездійснення дії, якщо це торкається прав і законних інтересів такої особи безпосередньо та індивідуально. Запит підлягає розгляду митними органами в місячний строк. При поданні письмового запиту відповідь має бути дано в письмовому вигляді.

 

Стаття 208. Опублікування правових актів

Акти митного законодавства, інші акти законодавства і міжнародні договори держави, контроль за виконанням яких покладено на митні органи, нормативні акти центрального митного органу загального характеру підлягають опублікуванню відповідно в друкованих виданнях вищих органів законодавчої і виконавчої влади держави і виданнях центрального митного органу держави.

Центральний митний орган держави забезпечує опублікування найбільш важливих правових актів з митної справи в інших засобах масової інформації, а також видання збірників правових актів з митної справи.

 

Стаття 209. Інформація про діючі правові акти

Інформація про діючі правові акти, зазначені у статті 208 цих Основ, включаючи назву акта, його предмет і видання, в якому цей акт опублікований, надається всім заінтересованим особам безплатно.

Стислі довідки про основні положення митного та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладений на митні органи, надаються для загальнодоступного ознайомлення в місцях знаходження митних органів.

 

Стаття 210. Надання текстів опублікованих правових актів

Тексти опублікованих правових актів, зазначених у статті 208 цих Основ, надаються всім заінтересованим особам за плату. Розмір плати, що стягується, а також випадки, коли така плата не стягується, визначаються національним законодавством.

 

Стаття 211. Консультування з питань митної справи та інших питань, які входять до компетенції митних органів

Працівники митних органів, митних лабораторій, науково-дослідних установ і навчальних закладів центрального митного органу держави консультують з питань митної справи та інших питань, які входять до компетенції митних органів, в порядку, визначеному національним законодавством. За консультації стягується плата. Розмір плати, що стягується, а також випадки, коли така плата не стягується, визначаються національним зако-

нодавством.

 

Стаття 212. Відповідальність за недостовірну інформацію

Митні органи, митні лабораторії, науково-дослідні установи і навчальні заклади центрального митного органу держави несуть відповідальність, передбачену національним законодавством, за достовірність інформації, яка надається особам відповідно до положень цієї глави.

Органи і установи, зазначені в частині першій цієї статті, не несуть відповідальності за збитки, спричинені внаслідок перекручення тексту правового акта, опублікованого без їх відома і контролю, рівно як і за збитки, спричинені внаслідок некваліфікованих консультацій, поданих особами, які не є працівниками цих органів і установ, уповноваженими на консультування

 

ГЛАВА 37.

Попереднє рішення

 

Стаття 213. Прийняття попереднього рішення

Відповідно до національного законодавства митні органи можуть приймати попереднє рішення щодо класифікації товарів, їх митної вартості і країни походження, розмірів митних платежів і з інших питань застосування актів митного законодавства щодо конкретного товару або конкретної господарської операції.

За прийняття попереднього рішення стягується плата в розмірах, визначених національним законодавством.

 

Стаття 214. Запит про прийняття попереднього рішення

Особа, заінтересована в прийнятті попереднього рішення, направляє до митного органу письмовий запит.

Запит повинен містити всі відомості, необхідні для прийняття попереднього рішення. До запиту миють додаватися проби і зразки товарів, їх опис, фотографії, малюнки, креслення, комерційні та інші документи, будь-які інші необхідні відомості залежно від характеру попереднього рішення, яке запитується. Запит відхиляється, якщо винесення попереднього рішення неможливе. Відхилення запиту про прийняття попереднього рішення оскарженню не підлягає.

 

Стаття 215. Юридичне значення попереднього рішення

Попереднє рішення є обов’язковим для митних органів держави. Попереднє рішення діє протягом одного року щодо товарів, які переміщуються через митний кордон держави заявником.

 

Стаття 216. Скасування, зміна або відклик попереднього рішення

Митні органи можуть скасувати, змінити або відкликати попереднє рішення, прийняте ними.

Скасування або зміна попереднього рішення здійснюється, якщо таке рішення прийнято на підставі неповної або недостовірної інформації, наданої заявником, а також у випадку зміни законодавства, яке має відношення до попереднього рішення і набуває чинності з дня прийняття рішення про скасування або зміну.

Попереднє рішення може бути відкликане, якщо є достатні підстави для цього. Рішення про відклик набуває чинності по закінченню двох місяців з дня його прийняття.

При скасуванні, зміні або відклику попереднього рішення плата за його прийняття поверненню не підлягає, якщо заявник скористувався цим рішенням або надав неповну чи недостовірну інформацію.

Скасування, зміна або відклик попереднього рішення оскарженню не підлягає.

 

РОЗДІЛ XI.

КОНТРАБАНДА. ПОСТАВКИ, ЯКІ КОНТРОЛЮЮТЬСЯ. ДІЗНАННЯ І ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТНИХ ОРГАНІВ

 

ГЛАВА 38.

Контрабанда

 

Стаття 217. Контрабанда

Контрабандою визнається переміщення через митний кордон держави поза або з приховуванням від митного контролю чи з обманним використанням документів або засобів митної ідентифікації, чи пов’язане з не декларуванням або недостовірним декларуванням:

наркотичних засобів, психотропних, сильнодіючих, отруйних, радіоактивних і вибухових речовин;

озброєння, вибухових пристроїв, вогнепальної зброї, патронів до неї і боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї і боєприпасів до неї); ядерної, хімічної, біологічної та інших видів зброї масового знищення, ма-

теріалів і обладнання, які завідомо можуть бути використані при її створенні; предметів художнього, історичного  та археологічного  надбання наро-

дів, а рівно таке переміщення інших предметів, здійснене у великих розмірах чи з використанням службового становища посадової особи, або посадовою особою, з використанням свого службового становища, або особою, звільненою від певних форм митного контролю, чи особою, уповноваженою на переміщення через митний кордон держави окремих товарів і транспортних засобів, звільнених від певних форм митного контролю, чи групою осіб, які організувались для заняття контрабандою.

Контрабандою визнається також неповернення на митну територію держави предметів художнього, історичного та археологічного надбання народів, вивезених за межі митної території держави, якщо таке повернення обов’язково, чи переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон держави шляхом його прориву, який проявився в їх відкритому переміщенні через митний кордон держави всупереч прямій забороні посадової особи, яка здійснювала митний контроль і яка при цьому була присутня.

Національним законодавством можуть визнаватись контрабандою інші порушення.

 

Стаття 218. Відповідальність осіб, які вчинили контрабанду,

провадження у справах про контрабанду і порядок розгляду таких справ

Відповідальність осіб, які вчинили контрабанду, провадження у справах про контрабанду, порядок розгляду справ про контрабанду визначаються національним законодавством.

 

ГЛАВА 39.

Контрольовані поставки

 

Стаття 219. Контрольовані поставки наркотичних засобів і психотропних речовин

З метою припинення міжнародного незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин та виявлення осіб, які беруть участь у такому обігу, митні органи в кожному окремому випадку відповідно до домовленостей з митними та іншими компетентними органами іноземних держав або на основі міжнародних договорів держави використовують метод контрольованої поставки, тобто допускають під своїм контролем ввіз на митну територію держави, вивіз з митної території держави або транзит через митну територію держави наркотичних засобів і психотропних речовин, включених в незаконний обіг.

Рішення про використання методу контрольованої поставки приймається центральним митним органом держави в порядку, встановленому національним законодавством.

 

Стаття 220. Використання методу контрольованої поставки щодо інших предметів

Метод контрольованої поставки може використовуватись щодо інших предметів, які є знаряддям або засобом вчинення злочину, чи предметів, здобутих злочинним шляхом, чи предметів протиправні діяння з якими є контрабандою.

Рішення про використання методу контрольованої поставки щодо зазначених предметів приймається центральним митним органом держави в порядку, встановленому національним законодавством.

 

Стаття 221. Розпорядження коштами і майном, конфіскованими при використанні методу контрольованої поставки

Кошти, конфісковані судами держав та іноземними державами у справах про злочини, при розкритті і припиненні яких використовувався метод контрольованої поставки, а також виручені від реалізації конфіскованого при цьому майна, розподіляються між державами, митними та іншими компетентними органами, які брали участь у використанні зазначеного методу, відповідно до домовленості між центральним митним органом держави і компетентними відомствами іноземних держав.

 

ГЛАВА 40.

Митні органи як органи дізнання

 

Стаття 222. Митні органи як органи дізнання

Митні органи є органами дізнання у справах про контрабанду, а також у справах про інші злочини, провадження дізнання з яких віднесено до компетенції митних органів національним законодавством.

 

Стаття 223. Провадження дізнання митними органами

При наявності ознак контрабанди та інших і починів, провадження дізнання по яких віднесено до компетенції митних органів, митні органи порушують кримінальну справу і, керуючись нормами національного законодавства, провадять невідкладні слідчі дії по встановленню і закріпленню слідів злочину і виявленню осіб, які його вчинили.

 

ГЛАВА 41.

Оперативно-розшукова діяльність митних органів

 

Стаття 224. Митні органи як органи,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність

Митні органи здійснюють оперативно-розшукову діяльність з метою виявлення осіб, які підготовляють, здійснюють або здійснили протиправний вчинок, який національне законодавство визнає як злочин, провадження дізнання по якому віднесено до компетенції митних органів.

 

Стаття 225. Здійснення оперативно-розшукової діяльності митними органами

Митні органи здійснюють оперативно-розшукову діяльність відповідно до національного законодавства.

Оперативно-розшукові заходи, які забезпечують особисту безпеку митних органів, здійснюються в порядку, передбаченому національним законодавством.

 

РОЗДІЛ XII.

ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ. ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЯКІ ПОСЯГАЮТЬ НА НОРМАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

МИТНИХ ОРГАНІВ

 

ГЛАВА 42.

Загальні положення

 

Стаття 226. Порушення митних правил

Порушенням митних правил визнається протиправна дія або бездіяльність особи, яка посягає на встановлений цими Основами, національним законодавством і міжнародними договорами держави, контроль за виконанням яких покладений на митні органи, порядок переміщення (включаючи застосування митних режимів), митного контролю і митного оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон держави, обкладення митними платежами та їх сплати, надання митних пільг і користування ними, на нормальну діяльність митних органів, за які національним законодавством передбачена відповідальність.

 

Стаття 227. Відповідальність осіб, які вчинили правопорушення митних правил і правопорушення,

які посягають на нормальну діяльність митних органів

Особи, які вчинили порушення митних правил і правопорушення, що посягають на нормальну діяльність митних органів, несуть відповідальність відповідно до національного законодавства.

 

Стаття 228. Провадження по справах про порушення митних правил

і правопорушення, які посягають на нормальну діяльність митних органів, і порядок розгляду таких справ

Провадження по справах про порушення митних правил, правопорушення, які посягають на нормальну діяльність митних органів, і порядок розгляду таких справ визначаються національним законодавством.

 

ГЛАВА 43.

Види порушень митних правил. Види правопорушень, які посягають на нормальну діяльність митних органів

 

Стаття 229. Види порушень митних правил

Порушеннями митних правил визнаються:

1)  порушення режиму зони митного контролю;

2)  неповідомлення при ввозі товарів і транспортних засобів про перетин митного кордону держави;

3)  неповідомлення або недостовірне повідомлення митному органу про намір вивезти товари і транспортні засоби за межі митної території держави;

4)  невжиття необхідних заходів у випадку аварії або дії непереборної сили;

5)  неподання товарів і транспортних засобів у місце доставки і невручення документів на них митному органу;

6)  видача без дозволу митного органу, втрата або не доставка в митний орган товарів і транспортних засобів та документів на них;

7)  незупинення транспортного засобу, що прямує через митний кордон держави;

8)  відправлення транспортного засобу без дозволу митних органів;

9)  причалювання до судна та інших плавучих засобів, які знаходяться під митним контролем;

10) порушення порядку проведення митного оформлення;

11) проведення неправомірних операцій з товарами і транспортними засобами, щодо яких митне оформлення не закінчено, зміна їх стану, користування і розпорядження ними;

12) вантажні та інші операції, які проводяться без дозволу митного органу;

13) зміна, знищення, пошкодження або втрата засобів митної ідентифікації;

14) порушення порядку декларування товарів і транспортних засобів;

15) порушення строків подання митному органу митної декларації, документів і додаткових відомостей;

16) перешкоджання доступу посадової особи митного органу на територію або в приміщення для проведення митного контролю;

17) неподання митному органу відповідної звітності і не дотримання порядку ведення обліку;

18) порушення режиму складу тимчасового зберігання;

19) порушення порядку розміщення товарів на зберігання, їх зберігання і проведення операцій з ними;

20) порушення порядку переробки товарів;

21) порушення порядку здійснення виробничої і комерційної діяльності у вільних митних зонах і на вільних складах;

22) порушення порядку зведення будинків, будівель і споруд у вільних митних зонах;

23) невивезення за межі митної території держави або неповернення на цю територію товарів і транспортних засобів;

24) порушення порядку знищення товарів;

25) проведення неправомірних операцій з товарами і транспортними засобами, які розміщені під певний митний режим, зміна їх стану, користування і розпорядження ними;

26) недодержання порядку застосування заходів економічної політики та інших обмежень при переміщенні через митний кордон держави товарів та транспортних засобів;

27) переміщення товарів через митний кордон держави під виглядом товарів не для комерційних цілей;

28) переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон держави поза митним контролем;

29) приховування від митного контролю і омарів, які переміщуються через митний кордон держави;

30) переміщення через митний кордон держави і омарів і транспортних засобів з обманним використанням документів або засобів митної ідентифікації;

31) недекларування або недостовірне декларування товарів і транспортних засобів;

32) транспортування, зберігання, придбання і омарів і транспортних засобів, ввезених на митну територію держави з порушеннями митних правил, користування або розпорядження ними;

33) порушення порядку користування і розпорядження умовно випущеними товарами і транспортними засобами щодо яких надані пільги по митних платежах;

34) дії, спрямовані на неправомірне звільнення від митних платежів або їх зниження;

35) дії, спрямовані па повернення сплачених митних платежів, одержання виплат та інших відшкодувань чи їх неповернення без належних підстав;

36) порушення строків сплати митних платежів;

37) невиконання банками та іншими кредитними установами рішень митних органів;

38) незаконне здійснення діяльності в статусі митного агента або порушення умов такої діяльності;

39) незаконне здійснення діяльності в статусі митного перевізника або порушення умов такої діяльності.

Національне законодавство може визнавати як порушення митних правил інші протиправні дії чи бездіяльність.

 

Стаття 230. Види правопорушень,

які посягають на нормальну діяльність митних органів

Правопорушеннями, які посягають на нормальну діяльність митних органів, визнаються:

1)  непокора законному розпорядженню або вимозі посадової особи митного органу;

2)  образа посадової особи митного органу;

3)  загроза здійснення насильницьких дій щодо посадової особи митного органу;

4)  перешкоджання проведенню ревізії, перевірки, інвентаризації або відмова від їх проведення;

5)  відмова або ухилення експерта і фахівця від участі в проведенні митного контролю чи проведенні митного оформлення;

6)  відмова або ухилення посадової особи підприємства, установи, організації від виконання доручення про проведення експертизи чи вимоги про виклик фахівця;

7)  незаконний вплив або втручання з метою вплинути на рішення, яке приймається митним органом, або його посадовою особою, чи дію, яка здійснюється.

Національне законодавство може визнавати як правопорушення, які посягають на нормальну діяльність митних органів, інші протиправні дії чи бездіяльність.

 

РОЗДІЛ XIII.

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 231. Обов’язковість для виконання законних розпоряджень або вимог посадової особи митного органу

Законні розпорядження або вимоги посадової особи митного органу обов’язкові для виконання підприємствами, установами і організаціями, державними органами і їхніми посадовими особами та іншими працівниками, а також фізичними особами.

Непокора законному розпорядженню чи вимозі посадової особи митного органу, а також інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на цю посадову особу обов’язків, тягне за собою відповідальність, передбачену національним законодавством.

Посадові особи митних органів не несуть відповідальності за моральну, фізичну і майнову шкоду, яка заподіяна правопорушнику застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у випадках, передбачених національним законодавством.

 

Стаття 232. Ставлення до інформації, наданої митним органам для митних цілей

Інформація, надана митним органам іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами відповідно до цих основ і національного законодавства може використовуватись виключно в митних цілях.

Інформація, яка становить державну, комерційну, банківську або іншу таємницю, що оберігається законом, а також конфіденціальна інформація (інформація, яка не є загальнодоступною і яка може завдати шкоди правам та інтересам, що оберігаються законом, особі, яка її надала) не повинна розголошуватись, використовуватись посадовими особами митних органів в особистих цілях, передаватись третім особам, а також державним органам, за винятком випадків, передбачених національним законодавством.

 

Стаття 233. Правовий статус посадових осіб митних органів

Правовий статус посадових осіб митних органів визначається національним законодавством.

 

Стаття 234. Відповідальність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників митних органів

Відповідальність митних органів, їхніх посадових осіб та інших працівників визначається національним законодавством.

 

5. Деякі положення та інструкції Державної митної служби України  з організаційних та кадрових питань

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова Державної митної служби України

Л. Деркач “26” березня 1998 р.

 

Типове положення

“Про митницю Державної митної служби України”

 

1. 1.  Загальні положення

1.1 . Митниця є державним органом, який здійснює захист економічних інтересів України, забезпечує виконання законодавства з митних питань, а також справляння мита, податку на додану вартість, акцизного збору, інших митних платежів та зборів. Митниця підпорядкована регіональній митниці та Державній митній службі України.

1.2 . Відповідно до кримінально-процесуального законодавства України митниця є органом дізнання у справах про контрабанду.

1.3 . Митниця у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, Митним кодексом України, постановами і рішеннями Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну митну службу, рішеннями колегії, наказами Державної митної служби та відповідної регіональної митниці, а також цим Положенням.

1.4 . Митниця безпосередньо здійснює митну справу в межах повноважень, визначених Державною митною службою України.

1.5 . Створення, реорганізація, ліквідація митниць та митних постів здійснюється Державною митною службою України відповідно до Митного кодексу України та Положення про Державну митну службу України.

1.6 . Положення про митницю розробляється відповідно до Типового положення, узгоджується з начальником регіональної митниці та затверджується Головою Державної митної служби України.

1.7 . Структура, штатний розклад, гранична чисельність та кошторис доходів та видатків на утримання митниці узгоджуються з начальником регіональної митниці та затверджуються Головою Державної митної служби України.

1.8 . Зона діяльності, місце розташування, компетенція митниці, кількість та компетенція підпорядкованих митних постів визначаються Державною митною службою України.

1.9 . Положення про структурні підрозділи митниці, а також посадові інструкції їх співробітників розробляються на підставі типових та затверджуються начальником митниці.

1.10  .Митниця є юридичною особою, має свою гербову печатку, бланк та рахунки в банку.

 

2.  Основні завдання митниці

Основними завданнями митниці є:

2.1. Захист економічних інтересів України; забезпечення у зоні своєї діяльності виконання громадянами та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинного законодавства України про митну справу.

2.2. Забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України в галузі митної справи.

2.3. Здійснення митного контролю та оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України.

2.4. Організація та проведення заходів щодо боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

2.5. Проведення силами підрозділів митної варти оперативних заходів щодо виявлення, попередження та припинення контрабанди і порушень митних правил, забезпечення охорони і супроводження підакцизних товарів та інших предметів, що переміщуються через територію України, та контроль за їх проходженням.

2.6. Дізнання у справах про контрабанду та провадження у справах про порушення митних правил.

2.7. Здійснення заходів щодо захисту інтересів національного споживача і недопущенню ввезення на територію України неякісних товарів або товарів, що не відповідають діючим в Україні вимогам і стандартам.

2.8.Створення сприятливих  умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств, організацій та установ у зоні своєї діяльності, для прискорення пасажиропотоку та переміщення товарів через митний кордон України.

2.9. Ведення інформаційно-аналітичної роботи та митної статистики.

2.10. Ведення згідно з чинним законодавством бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності, забезпечення контролю за раціональним, економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до нормативів і кошторисів, збереження державної власності, складання бухгалтерської звітності, забезпечення своєчасності та повноти перерахування митних платежів на рахунки Держмитслужби України.

2.11. Забезпечення правильного застосування заходів митно-тарифного регулювання товарного обігу між Україною та іншими державами з метою захисту економічних інтересів України.

 

3.  Основні функції митниці

Митниця відповідно до покладених на неї завдань виконує такі функції:

3.1. Контролює дотримання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України.

3.2. Виконує рішення та доручення Державної митної служби та регіональної митниці. Видає у межах своєї компетенції накази.

3.3. Здійснює в зоні своєї діяльності митний контроль та оформлення товарів та інших предметів.

3.4. Здійснює перевірку відомостей, заявлених у вантажній митній декларації при митному оформленні товарів та інших предметів, відповідно до наявного вантажу та документів, необхідних для здійснення митного контролю.

3.5. Нараховує та справляє у зоні своєї діяльності митні платежі та збори, стягнення яких відповідно до законодавства покладено на митні органи. Своєчасно перераховує отримані кошти на рахунки Державної митної служби України.

3.6. Використовує в порядку, передбаченому чинними нормативними документами, митне забезпечення, системи та форми захисту результатів митного оформлення.

3.7. Забезпечує контроль за доставлянням митних вантажів в інші митні органи, а в разі їх недоставляння проводить розшук.

3.8.Забезпечує функції валютного контролю та контролю за термінами повернення в Україну імпортної частини бартерних угод (бартерний контроль).

3.9. Вживає спільно з іншими правоохоронними органами заходи, спрямовані проти незаконного вивезення за кордон предметів, що становлять національне, історичне та культурне надбання держави.

3.10. Взаємодіє з іншими правоохоронними та контрольними службами в зоні своєї діяльності.

3.11. Забезпечує зберігання і використаним вогнепальної зброї, боєприпасів, спеціальних засобів посадовими особами митниці; проводить розслідування у разі їх втрати або протиправного застосування.

3.12. Інформує суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян про порядок митного оформлення; у разі відмови в митному оформленні товарів та інших предметів надає вичерпну інформацію щодо причин відмови та вимог чинного митного законодавства.

3.13. У межах повноважень, наданих регіональною митницею та Державною митною службою України, взаємодіє з іншими митними органами України та митними службами суміжних держав.

3.14. Розпоряджається товарами та іншими предметами, що перебувають під митним контролем і за якими не звернувся власник до закінчення передбачених термінів зберігання, а також такими, що конфісковані судовими органами; забезпечує їх своєчасну реалізацію.

3.15. Контролює діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі в зоні своєї діяльності. Порушує клопотання перед регіональною митницею про скасування Держмитслужбою відповідних ліцензій у разі виявлення правопорушень з боку вищезгаданих суб’єктів.

3.16. Використовує в зоні своєї діяльності митні забезпечення для оформлення результатів митного контролю: накладає пломби, проставляє печатки, штампи, інші визначені в установленому порядку митні забезпечення на транспортні засоби, приміщення, контейнери та інші місця, які вміщують товари і предмети, що перемішуються або перебувають під митним контролем. Використовує в установленому порядку засоби захисту результатів митного оформлення.

3.17. Здійснює збирання та оброблення даних митної статистики, спеціальної митної статистики, зовнішньоторговельних операцій, готує на їх підставі аналітичні матеріали.

3.18. Здійснює впровадження та експлуатацію автоматизованих програм бухгалтерського обліку; і супроводження програмного забезпечення; вживає ні ходів до використання програмно-апаратних засобів захисту інформації, митного контролю та зв’язку, ведення спеціальної митної статистики; забезпечує цілодобову експлуатацію системи електронної пошти ні транспортної мережі супутникового зв’язку.

3.19. Здійснює роботу зі збирання, аналізу та перевірки даних, які необхідні для перевірки сертифікатів про походження товарів з України.

3.20. Здійснює функції контролю відповідності представлених документів якості імпортованих товарів їх фактичним характеристикам.

Організацію цієї роботи забезпечує окремо виділений співробітник.

3.21. Здійснює облік фінансово-господарської діяльності та забезпечує подання бухгалтерської звітності у терміни, встановлені Державною митною службою України.

3.22. Забезпечує правильне застосування ставок ввізного та вивізного мита та пільгових режимів ввезення товарів на митну територію України; класифікації та кодування товарів у митних цілях відповідно до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

3.23. Здійснює роботу зі збирання, аналізу, систематизації даних цінової інформації та з формування бази даних про ціни на товари для використання її при визначенні митної вартості та митній оцінці ідентичних та аналогічних товарів, що переміщуються через митний кордон України.

3.24. Впроваджує заходи ефективного використання механізму визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон, з метою забезпечення справляння мита, податків та зборів у повному обсязі.

3.25. Бере участь у ревізіях та проводить перевірки окремих аспектів фінансово-господарської діяльності, вживає заходів за результатами ревізій та перевірок.

3.26. Забезпечує ритмічну та безперебійну роботу пунктів пропуску через державний кордон України.

3.27. Подає щоденну оперативну інформацію до регіональної митниці та Державної митної служби. У межах своєї компетенції вживає заходів для нормалізації оперативної обстановки в разі її ускладнення.

3.28.Забезпечує розвиток митної інфраструктури. Організовує виконання вимог законодавства України щодо збереження природних ресурсів та охорони довкілля на територіях митниць та підпорядкованих митних постів.

3.29. Здійснює капітальне будівництво та капітальний ремонт. Веде складське господарство відповідно до умов і порядку зберігання матеріальних цінностей.

3.30. Впроваджує в практичну роботу оперативних підрозділів митниці новітні технічні засоби митного контролю. Забезпечує експлуатацію технічних засобів відповідно до вимог технічної документації та контролює зберігання, обслуговування та ремонт техніки.

3.31. Проводить роботу з підтримання належного професійного рівня особового складу, забезпечує своєчасне направлення співробітників до навчальних закладів на підвищення кваліфікації, перепідготовку та підготовку, здійснює навчання працівників без відриву від служби, вирішує питання працевлаштування випускників вузів та проходження студентами виробничої практики на робочих місцях.

3.32. Здійснює заходи соціального та культурно-побутового розвитку. Організовує постачання особового складу речовим та іншим забезпеченням, контролює дотримання правил носіння форменого одягу.

3.33. Розглядає скарги, заяви та звернення юридичних осіб і громадян відповідно до своєї компетенції.

3.34. Проводить виховну, профілактично-попереджувальну роботу серед особового складу митниці.

3.35. Здійснює в разі виробничої необхідності оперативний перерозподіл штатної чисельності підрозділів без змін фондів заробітної плати і категорії посад з обґрунтуванням цих переміщень і повідомленням вищих митних органів.

3.36. Вирішує питання заохочення, притягнення до відповідальності посадових осіб митниці. Здійснює профілактику правопорушень серед особового складу, проводить службові розслідування.

3.37. Пропагує та роз’яснює норми чинного митного законодавства, консультує громадян та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

3.38. Взаємодіє з місцевими органами державної влади й управління в межах повноважень, наданих регіональною митницею та Держмитслужбою.

3.39. Забезпечує захист державної таємниці під час проведення всіх видів таємних робіт, користування документами та виробами, що містять державну таємницю. Контролює виконання співробітниками Закону України “Про державну таємницю” та інших нормативних актів з питань охорони державної таємниці.

3.40. Веде військовий облік та бронювання військовозобов’язаних співробітників митниці на період мобілізації та воєнного часу.

 

4.  Керівництво митницею

4.1. Керівництво митницею здійснює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Голови Державної митної служби України.

4.2. Начальник митниці має заступників з основних напрямів діяльності. Кількість заступників та їх повноваження узгоджуються начальником митниці з начальником регіональної митниці та Державною митною службою України.

4.3. Начальник митниці відповідно до своїх повноважень видає накази, веде листування та прийом представників підприємств, організацій та установ, а також громадян.

4.4. Заступники начальника та головний бухгалтер митниці призначаються на посади та звільняються з посад наказом Голови Державної митної служби України.

4.5. Начальник митниці є головним розпорядником фінансових та матеріальних ресурсів митниці.

4.6. Начальник митниці має право:

–  давати вказівки та доручення співробітникам митниці та контролювати їх виконання;

–  застосовувати заохочення та стягнення до працівників митниці;

–  приймати обов’язкові до виконання співробітниками митниці рішення, підписувати та візувати службові документи відповідно до наданих повноважень;

–  затверджувати положення про підпорядковані митні пости, інші структурні підрозділи та посадові інструкції співробітників митниці;

–  вносити подання та порушувати клопотання стосовно призначення на посади, звільнення з посад заступників начальника та головного бухгалтера митниці, інших посадових осіб митниці згідно з номенклатурою;

–  контролювати дотримання співробітниками митниці чинного законодавства, наказів, вказівок та доручень керівництва;

–  здійснювати взаємодію з органами державної влади та управління в зоні діяльності митниці.

4.7. Начальник митниці несе персональну відповідальність за:

–  організацію роботи митниці та дотримання законності;

–  якісне, повне та своєчасне виконання покладених на митницю завдань та функцій;

–  неухильне виконання чинного законодавства України про митну справу;

–  організацію та результати роботи з виявлення їм припинення контрабанди та порушень митних правил;

–  розбудову та розвиток митної інфраструктури в зоні діяльності митниці;

–  дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни;

–  правильний підбір та розстановку кадрів;

–  виховну роботу з кадрами та стан професійної підготовки особового складу митниці;

–  законність та наслідки своїх рішень, розпоряджень та доручень;

–  результати роботи митниці;

–  організацію роботи з охорони праці, створення безпечних умов праці, виконання вимог законодавчих та нормативних актів з охорони праці.

4.8.  Структура митниці розробляється відповідно до типової та за погодженням з регіональною митницею та Державною митною службою України, затверджується Головою Служби.

 

 

 

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“02” квітня 1997 р. за № 107/1911

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

 

наказом Голови Державної митної служби України

від 05 березня 1997 р. № 100

 

Інструкція

“Про атестацію службових осіб митних органів України”

 

Загальні положення

1. Відповідно до Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 року № 97, та Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року

№ 950, службові особи Державної митної служби України (далі – Служба), підпорядкованих їй регіональних митниць, митниць та спеціалізованих митних управлінь та організацій підлягають атестації.

1. Атестація проводиться з метою найбільш раціонального використання спеціалістів, підвищення ефективності їх праці та відповідальності за доручену справу і повинна сприяти вдосконаленню роботи з добору, розстановки та виховання кадрів, поглибленому вивченню їх ділових та моральних якостей, усуненню недоліків у роботі.

Під час атестування визначаються професійні їй організаторські здібності працівників, ефективність їх праці та робляться висновки про відповідність займаній посаді.

1. Службові особи митних органів підлягають атестації один раз на п’ять років.

У випадках допущення суттєвих недоліків у роботі або в поведінці під час виконання службових обов’язків, за пропозицією безпосереднього керівника цієї службової особи, може проводитись позачергова атестація.

1. Не підлягають атестації такі працівники митних органів: призначені на посаду Президентом України;

прийняті на службу за контрактом; службовці патронатної служби;

особи, які перебувають на займаній посаді менше одного року; віднесені до категорії технічного й обслуговуючого персоналу. Вагітні жінки підлягають атестації тільки за їх згодою.

1. Ураховуючи важливість завдань, покладених на митні органи Митним кодексом України, та особливі умови, визначені щодо проходження служби в митних органах службовими особами, проводиться атестація службових осіб, прийнятих вперше на роботу в митні органи України на посади, де передбачено присвоєння персональних звань, не раніше ніж через два місяці, але не пізніше ніж через шість місяців після зарахування на посаду перед допуском до самостійного виконання службових обов’язків та присвоєнням первинного персонального звання.

Службові особи, зараховані за наказами Голови Служби у порядку переведення чи за конкурсом, при прийнятті на роботу атестації не підлягають.

1. Молоді спеціалісти, зараховані на посади, зазначені в п. 5 Інструкції, підлягають атестації після закінчення стажування.
2. Особи, які мають персональні звання та перебували у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною, підлягають атестації не раніше ніж через рік після виходу на роботу.
3. Атестація службових осіб митних органів, які займають посади державних службовців, проводиться після подання ними декларації про доходи.
4. Методичне керівництво підготовкою до атестації та контроль за її проведенням у регіональних митницях, митницях, спеціалізованих митних управліннях та організаціях здійснює Управління по роботі з особовим складом Служби.
5. Конкретні терміни та графік проведення атестації затверджуються керівниками митних органів і завчасно доводяться до відома посадових осіб, які підлягають атестації.

 

Атестаційні комісії

1. Для проведення атестації утворюються постійно діючі атестаційні комісії.
2. При центральному апараті Служби утворюється Вища атестаційна комісія. Її склад затверджується Головою Служби.

Вища атестаційна комісія проводить атестацію службових осіб, які призначаються на посади наказом Голови Служби.

1. Начальники регіональних митниць, митниць, керівники спеціалізованих митних управлінь та організацій утворюють атестаційні комісії, склад яких затверджується наказом.

Ці атестаційні комісії проводять атестацію посадових осіб, за винятком тих, які атестуються Вищою атестаційною комісією.

14. Атестаційні комісії утворюються у складі голови комісії, секретаря та членів комісії. Головою комісії, як правило, призначається заступник керівника митного органу. У роботі комісії може обрати участь представник профспілкового органу, уповноважений на представництво трудовим колективом.

15. Атестаційна комісія має забезпечувати об’єктивний розгляд і професійну оцінку роботи, професійних та організаторських якостей працівника, який атестується, а також принциповий підхід до підготовки рекомендацій щодо подальшого використання його досвіду і знань у роботі митних органів.

1. Атестаційні комісії проводять свою роботу згідно з графіком проведення атестації.

 

Порядок проведення атестації

1. На кожну службову особу, яка підлягає атестації, заповнюється атестаційний лист (додається) та складається характеристика на підставі об’єктивних, всебічно обґрунтованих даних, що характеризують професійні та організаторські якості і практичну роботу особи.
   1. Характеристики готують і підписують:

–  заступники Голови Служби – на начальників управлінь і самостійних відділів центрального апарату Служби, на керівників спеціалізованих митних управлінь та організацій;

–  начальник Управління по роботі з особовим складом з участю керівників інших структурних підрозділів Служби – на начальників митниць безпосереднього підпорядкування Службі;

–  начальники управлінь і самостійних відділів Служби – на своїх заступників та на інших підлеглих їм службових осіб;

–  начальники регіональних митниць – на начальників митниць, підпорядкованих відповідній регіональній митниці, на своїх заступників, на начальників митних постів, відділів та на інших службових осіб, безпосередньо їм підлеглих;

–  начальники митниць, начальники спеціалізованих митних управлінь та організацій митної системи – на своїх заступників, начальників митних постів, відділів та на інших службових осіб, безпосередньо їм підлеглих;

–  начальники відділів і начальники митних постів регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій – на всіх підлеглих їм службових осіб.

Атестаційні листи готують підрозділи по роботі з особовим складом.

Характеристики й атестаційні листи подаються до атестаційної комісії не пізніше ніж за тиждень до проведення атестації.

1. Оцінка практичної діяльності службової особи, характеристика її професійних та організаторських якостей мають бути чіткими, конкретними та обґрунтованими. У характеристиці зазначаються як позитивні якості, так і недоліки в роботі.
2. Атестаційний лист і характеристика готуються в одному примірнику. Після атестації вони зберігаються в особовій справі працівника.
3. Працівник, який атестується, попередньо, не пізніше ніж за тиждень до дня атестації, має бути ознайомлений з підготовленою на нього характеристикою. У разі, коли він не згоден з відомостями, поданими в характеристиці, керівник виносить її на обговорення колективу відповідного підрозділу, пропозиції якого разом з характеристикою подаються до комісії.
4. На засідання комісії запрошуються працівник, який атестується, його безпосередній керівник та, за рішенням комісії, інші службові особи, присутність яких на засіданні комісії необхідна.

Якщо працівник не з’явився на засідання атестаційної комісії без поважних причин, комісія має право провести атестацію під час його відсутності.

1. Атестація керівників структурних підрозділів та осіб, які ввійшли до складу комісії, передує атестації інших службових осіб цих підрозділів.
   1. Атестація починається з доповіді секретаря або члена комісії, який зачитує текст атестаційного листа та характеристики. Після цього заслуховується керівник працівника, який атестується, та сам працівник.
   2. У ході атестації спеціалістів враховується рівень їх кваліфікації, якість виконання службових обов’язків, знання та дотримання митного законодавства, ініціативність в роботі, особиста дисциплінованість, дотримання вимог, визначених Законом України “Про державну службу” та Митним кодексом України.

При атестації керівників особлива увага атестаційної комісії спрямовується на з’ясування таких основних питань:

–  знання чинного законодавства України;

–  наявність та використання в роботі організаторських здібностей;

–  особистий внесок у результати роботи митного органу чи його підрозділу, у виховання підлеглих цьому керівнику посадових осіб;

–  вміння забезпечити виконання завдань, покладених на очолюваний колектив;

–  рівень виконавчої дисципліни;

–  морально-психологічний клімат у колективі.

1. На підставі всебічною розгляду поданих матеріалів, обговорення професійних та організаторських якостей працівника комісія, шляхом відкритого голосування, приймає одне з таких рішень:

–  відповідає займаній посаді;

–  відповідає займаній посаді за умов виконання рекомендацій щодо здобуття освіти, проходження перепідготовки, підвищення кваліфікації, стажування на відповідній посаді, вивчення іноземної мови, набуття навичок роботи на комп’ютері тощо;

–  не відповідає займаній посаді.

Атестованими вважаються працівники, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді або відповідають займаній посаді за певних умов.

1. Атестаційна комісія шляхом відкритого голосування може дати одну з таких рекомендацій:

–  у разі прийняття рішення про відповідність працівника займаній посаді – про зарахування його до кадрового резерву або стажування на більш високій посаді. Зарахування до кадрового резерву та зазначене стажування провадяться за згодою працівника;

–  у разі прийняття рішення про відповідність працівника займаній посаді за виконання певних умов;

–  про призначення протягом року повторного атестування при згоді працівника виконати рекомендації, передбачені п. 26 Інструкції;

–  у разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді – про переведення (за його згодою) на іншу посаду, що відповідає його професійному рівню, або про звільнення із займаної посади.

Кожна рекомендація повинна мати відповідне обґрунтування.

1. Поряд з цими рекомендаціями атестаційна комісія може вносити пропозиції щодо дострокового присвоєння посадовій особі, яка атестується, чергового або позачергового персонального звання.
2. На засіданні комісії ведеться протокол, в якому зазначаються дата і місце проведення засідання, перелік присутніх членів комісії, прізвища та посади запрошених на засідання службових осіб, порядок денний, короткі відомості про працівника, який атестується, стислий зміст виступів, висновки та рішення комісії, підсумки голосування. До протоколу заносяться також окремі думки членів комісії, які не погодилися з рішенням комісії.
3. Засідання комісії вважається правочинним, якщо на ньому присутні не менше 3/4 її складу. Рішення і рекомендації комісії приймаються простою більшістю голосів.

Голосування проводиться під час відсутності особи, яка атестується. При рівності голосів приймається позитивне рішення.

1. Результати атестації заносяться до атестаційного листа, що підписується головою і членами комісії, які брали участь у голосуванні, і повідомляються під розписку працівникові, який атестувався, одразу після проведення атестації.

У разі відмови працівника від підписання результатів атестування факт ознайомлення засвідчується в цьому ж листі відповідною довідкою за підписами голови та секретаря комісії.

1. Рішення комісії може бути оскаржене працівником. Оскарження подається керівникові митного органу протягом 10 днів від дня прийняття рішення комісії.

 

Рішення, що приймаються за результатами атестації, та порядок вирішення спірних питань

1. Після завершення роботи атестаційної комісії в митному органі розробляються заходи, що спрямовані на виконання рекомендацій атестаційної комісії, на подальше вдосконалення роботи щодо підвищення кваліфікації особового складу, та організується контроль за їх виконанням.
2. За результатами атестації та з урахуванням пропозицій комісії керівник згідно з чинним законодавством приймає остаточне рішення і видає відповідний наказ.
3. Рішення про переведення працівника, за його згодою, на іншу посаду або про звільнення з посади приймається керівником у двомісячний термін з дня атестації працівника. Прийняття такого рішення після закінчення зазначеного терміну не допускається. Час хвороби працівника, а також перебування його у відпустці до цього терміну не зараховуються.
4. Працівник, визнаний за результатами атестації таким, що не відповідає займаній посаді, звільняється з роботи на підставі, передбаченій п. 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
5. Трудові спори, пов’язані з атестацією, в тому числі спори з питань звільнення працівників, визнаних такими, що не відповідають займаній посаді, розглядаються відповідно до чинного законодавства про порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.

 

ЗАТВЕРДЖУЮ	УЗГОДЖЕНО
Голова Державної митної служби України	Міністр освіти України
Л. В. Деркач 20 грудня 1996 р.	М. З. Згуровський 26 грудня 1996 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Статут

Академії митної служби України,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

створеної відповідно до Указу Президента України від 11 червня 1996 року

№ 412/96 “Про створення Академії митної служби України” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 року № 593-р.

Загальна частина

1. Академія митної служби України (далі – Академія) є багато профільним вищим спеціалізованим закладом освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами відповідних рівнів, що відповідають державному і міжнародному стандартам, а також забезпечує здобуття працівниками митної служби України післядипломної освіти, проводить наукові дослідження, та є провідним науковометодичним центром у сфері митної діяльності.
2. Академія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства освіти України, наказами Державної митної служби України, а також цим Статутом.
3. Академія є юридичною особою, веде самостійний баланс, має рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, бланки, штампи.
4. Місцезнаходження Академії:

м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 8.

 

Завдання, права та обов’язки Академії

1. Основними завданнями Академії є:

виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, го-

товності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості та взаємоповаги у стосунках між працівниками, викладачами і студентами (курсантами);

підготовка спеціалістів з вищою освітою для митної служби, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників митних установ, інших державних органів;

постійне підвищення якості навчання, посилення його практичної спрямованості, вдосконалення та постійне оновлення навчальних планів і програм з урахуванням досягнень науки та практики, впровадження в навчальний процес передового досвіду, методів організації праці та управління; проведення науково-дослідних робіт у галузі митної справи, зовнішньоекономічних відносин, розвитку законодавчої бази по боротьбі з орга-

нізованою злочинністю у сфері економіки;

вивчення та узагальнення міжнародного досвіду з питань розвитку митної справи;

визначення в установленому порядку основних напрямів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митних установ, спеціалістів інших державних органів;

підготовка наукових кадрів у аспірантурі і докторантурі, прийняття до захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук.

1. Академія відповідно до покладених на неї завдань:

розробляє базові вимоги до освітнього та професійного рівня спеціалістів митних установ, здійснює науково-методичне забезпечення професійної підготовки, тестування, атестацію;

визначає зміст, методи, форми і засоби організації навчального процесу; готує і видає підручники, навчальні посібники та навчально-методичні

розробки для забезпечення навчального процесу;

створює в межах загальної структури Академії підрозділи для проведення навчальної, методичної, наукової, експертної, видавничої та іншої діяльності;

формує згідно з чинним законодавством на контрактній основі штат адміністративно-управлінського, професорсько-викладацького, наукового та іншого персоналу;

залучає до проведення занять і наукових досліджень висококваліфікованих фахівців підприємств, установ, організацій України та іноземних держав; організує і проводить науково-методичні та науково-практичні конфе-

ренції, конгреси, семінари, симпозіуми, колоквіуми за участю вітчизняних та іноземних установ, організацій, закладів освіти та експертів;

має свій науково-методичний періодичний видавничий орган (вісник, збірник, журнал тощо) з метою сприяння підготовці та формуванню висококваліфікованих фахівців, наукових кадрів за напрямами митної справи та пропаганди митної політики держави;

організує проведення наукових досліджень з питань митної справи;

укладає договори про співробітництво з іншими підприємствами, установами та організаціями, фізичними особами;

розвиває власну соціальну базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурних закладів;

здійснює інші функції, що випливають з покладених на Академію завдань.

 

Структура Академії

1. Загальна структура Академії формується відповідно до її завдань та функцій і затверджується Державною митною службою України.
2. Основними структурними підрозділами Академії є факультети і кафедри, які забезпечують організацію та проведенім навчання за відповідними спеціальностями, спеціалізаціями, дисциплінами, курсами й модулями наукових досліджень.

Факультет є навчально-науковим структурним підрозділом, який здійснює підготовку студентів, аспірантів та докторантів споріднених спеціальностей. Факультет об’єднує відповідні кафедри. Керівництво діяльністю факультету здійснює декан.

Декан факультету призначається і звільняється з посади Головою Держмитслужби України за поданням ректора Академії з числа осіб, які мають науковий ступінь та вчене звання.

Кафедра є основним навчально-науковим структурним підрозділом Академії, що провадить навчальну, методичну та наукову діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кількість та найменування кафедр погоджується з Держмитслужбою України. Кафедри створюються за рішенням вченої ради та наказом ректора за умови, що обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як 5 штатних посад на кожну кафедру.

У разі потреби для забезпечення розвитку нового напряму навчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі створюється секція.

Кафедру очолює завідувач, який призначається ректором з числа осіб, які мають вчене звання професора або доцента, досвід науково-педагогічної роботи. Завідувач кафедрою несе персональну відповідальність за якість та ефективність роботи кафедри, викладачів, результати навчання студентів і слухачів.

 

Управління Академією

1. Керівництво Академією здійснює ректор, якого призначає на посаду в установленому порядку і звільняє з посади Голова Державної митної служби України. З ректором Академії укладається контракт.

На посаду ректора Академії, як правило, обирається за конкурсом і призначається особа, яка має науковий ступінь, вчене звання.

1. Для погодження та вирішення питань, що належать до компетенції Академії, обговорення найважливіших напрямів її діяльності і перспектив розвитку утворюється вчена рада, яку очолює ректор Академії.

Кількісний та персональний склад вченої ради, положення про неї затверджує ректор.

1. Для розгляду основних питань змісту, методів, форм і засобів процесу навчання утворюється науково-методична рада Академії, яка діє на підставі положення, що затверджується ректором.
2. Безпосереднє керівництво навчальною, методичною, науковою, господарською та редакційно-видавничою діяльністю Академії здійснюють проректори з відповідних напрямів роботи.

Проректори Академії призначаються і звільняються з посади головою Держмитслужби України за поданням ректора.

Розподіл обов’язків між проректорами провадить ректор Академії.

1. Організацію навчального процесу та науково-дослідної роботи в Академії здійснюють безпосередньо декани та завідувачі кафедрами.

Для надання допомоги ректорові в організації керівництва Академією вводиться посада помічника ректора, який здійснює свої повноваження відповідно до посадової інструкції.

1. Наймання на роботу професорсько-викладацького складу проводиться відповідно до чинного законодавства за трудовим договором, у тому числі за контрактом. Прийняття на роботу зазначених працівників може здійснюватися на конкурсній основі.
2. На керівний, професорсько-викладацький та науковий склад Академії за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів та Міністерством праці поширюються вимоги та пільги, встановлені для працівників митних установ.
   1. Посади ректора, проректорів, головного бухгалтера, деканів, начальника відділу по роботі з особовим складом, завідувачів кафедрами входять в номенклатуру Державної митної служби України.
   2. Вищим колегіальним органом самоврядування Академії є загальні збори.

Для вирішення основних питань діяльності Академії створюються робочі органи – ректорат, деканат, приймальна комісія; дорадчі органи – вчена рада, бюджетно-фінансова комісія, науково-методична рада.

Положення про робочі та дорадчі органи і їх функції узгоджуються з Держмитслужбою України та затверджується наказом ректора Академії.

 

Органи студентського самоврядування Академії

1. Найвищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів Академії, на яких:

затверджується положення про студентське самоврядування;

обирається виконавчий орган студентського самоврядування, визначаються його структура і термін повноважень, заслуховується його звіт.

Положення про студентське самоврядування узгоджується з ректором Академії на основі укладеного договору між студентською профспілкою та органами студентського самоврядування.

Студенти, курсанти, слухачі, аспіранти і докторанти, які отримали направлення на навчання, не можуть бути членами політичних партій та рухів, брати участь у діяльності інших громадських об’єднань, що мають політичні цілі.

 

Права та обов’язки ректора Академії

1. Ректор:

самостійно в межах чинного законодавства вирішує питання діяльності Академії;

у межах своїх повноважень видає накази і розпорядження, обов’язкові для виконання всіма підрозділами Академії;

представляє Академію в державних та інших органах. Відповідає за результати діяльності Академії перед Держмитслужбою України, у підпорядкуванні якого він перебуває;

є розпорядником майна і коштів Академії;

виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває за погодженням з Держмитслужбою України банківські рахунки;

приймає на роботу та звільняє з роботи працівників Академії згідно з чинним законодавством та цим Статутом;

застосовує заходи морального та матеріального заохочення, притягає до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством;

забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку в межах Академії;

визначає функціональні обов’язки працівників Академії;

формує контингент студентів Академії. Порядок формування контингенту студентів, аспірантів, докторантів встановлюється положеннями, які затверджує Міносвіти України;

відраховує із Академії та поновлює на навчання студентів, аспірантів і докторантів;

контролює виконання навчальних планів і програм, планів науководослідних робіт;

контролює дотримання штатно-фінансової дисципліни всіма підрозділами Академії;

здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров’я студентів;

організовує побутове обслуговування студентів і працівників Академії, здійснює заходи щодо їх оздоровлення;

розробляє і разом з профспілковим комітетом подає на затвердження загальним зборам (конференції) трудового колективу Академії Правила внутрішнього розпорядку.

Відповідальність за виконання покладених на Академію завдань, результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, переданого Академії у користування та володіння, несе ректор.

 

Права та обов’язки учасників навчально-виховного процесу

1. Учасниками навчально-виховного процесу в Академії є:

студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти, докторанти; керівні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти; батьки студентів, курсантів або особи, які їх замінюють;

представники митних установ, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі, інших вищих закладів освіти.

1. Студенти, курсанти, слухачі Академії мають гарантоване державою право на:

навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;

вибір освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та ін-

ші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди із закладом освіти;

одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою Академії;

доступ до інформації в усіх галузях знань;

участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчальновиховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

забезпечення стипендіями, гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

трудову діяльність у встановленому порядку в позанавчальний час; перерву при навчанні в Академії;

користування послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я;

захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність;

обрання (бути обраним) до вищого колегіального органу самоврядування Академії;

обирання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом, формування індивідуального навчального плану, який затверджується у порядку, встановленому ректором;

отримання матеріальної допомоги згідно з чинним законодавством; створення фондів для студентських потреб;

академічну відпустку, поновлення, переведення до іншого закладу освіти у порядку, встановленому положенням Міносвіти України.

1. Студенти, курсанти, слухачі зобов’язані:

додержуватися законодавства, моральних, етичних норм;

систематично та глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний рівень;

додержуватися статуту, правил внутрішнього розпорядку Академії; відпрацювати за направленням у порядку, встановленому чинним за-

конодавством;

виконувати вимоги навчального плану в терміни, визначені графіком навчального процесу;

відвідувати заняття за обраним індивідуальним навчальним планом; вчасно інформувати керівництво Академії у разі неможливості з по-

важних причин відвідувати заняття, складати (перескладати) заліки та іспити, виконувати контрольні роботи тощо.

1. Студент, курсант, слухач може бути відрахований з Академії: за власним бажанням;

за незадовільне складання іспитів і заліків протягом сесії;

за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу;

за появу на заняттях у навчальному корпусі, бібліотеці, гуртожитку в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсикологічного сп’яніння;

за вироком суду, що вступає у законну силу, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

за організоване грубе порушення навчальної дисципліни або Правил внутрішнього розпорядку Академії (за погодженням з профспілковою організацією).

1. Науково-педагогічні працівники Академії зобов’язані:

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

забезпечувати умови для засвоєння студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних програм на рівні обов’язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей студентів;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

виховувати у молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та природного середовища країни;

готувати студентів, курсантів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

додержуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність студента; захищати молодь від будь-яких форм фізичного або психічного на-

сильства, запобігати вживання ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Права науково-педагогічного персоналу забезпечуються шляхом виконання ректором Академії умов трудового договору (контракту).

1. Аспіранти і докторанти мають права та виконують обов’язки відповідно до “Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів”, затвердженого спільним наказом Міністерства вищої освіти та Академії наук України від 16 січня 1992 року № 11/24.

 

Організація навчального процесу

1. Навчання в Академії проводиться за денною, заочною формами, організується за державним контрактом (замовленням) і за договорами між Академією та замовниками на умовах, що визначаються цими договорами.

Термін навчання в Академії встановлюється відповідно до затверджених у встановленому порядку освітньо-професійних програм.

1. Підготовка фахівців для зарубіжних країн в Академії здійснюється за міжнародними угодами України, а також за угодами Держмитслужби України, укладеними з міністерствами, відомствами, організаціями, фірмами інших країн та міжнародними організаціями.
2. Прийом студентів (курсантів) на навчання здійснюється за конкурсом приймальною комісією, склад якої затверджується ректором Академії.
3. Особи, які закінчили Академію, одержують документ про освіту встановленого зразка.
   1. Працевлаштування випускників Академії здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством України. Випускники Академії, які були направлені на навчання за державним замовленням, працевлаштовуються митними установами Держмитслужби України, інших випускників працевлаштовують ті організації та установи, що направили їх на навчання.
   2. Навчальні плани, програми підготовки студентів (курсантів), аспірантів і докторантів, підручники, навчальні посібники розробляються на кафедрах Академії, розглядаються науково-методичною радою та затверджуються вченою радою Академії.
   3. Зміст, методи, форми і засоби процесу навчання, поточного та підсумкового контролю підготовки студентів (курсантів) та державної атестації випускників Академії визначаються вченою радою.
   4. Студентам (курсантам), аспірантам і докторантам, що навчаються в Академії, виплачується стипендія, розміри якої визначаються відповідно до чинного законодавства.
   5. Іногороднім та іноземним студентам (курсантам), аспірантам, докторантам надається гуртожиток у порядку, що визначається адміністрацією Академії.
   6. Час навчання в Академії зараховується студентам (курсантам), аспірантам і докторантам до загального трудового стажу.
      1. Студенти (курсанти), аспіранти і докторанти користуються правами, передбаченими законодавством, а також мають право:

навчатись і проводити наукові дослідження за індивідуальними планами та програмами на підставі рішення вченої ради Академії;

під час навчання без відриву від виробництва користуватись пільгами, встановленими чинним законодавством (додаткова відпустка тощо);

брати участь у науково-дослідній роботі та інших видах діяльності, визначених цим Статутом.

1. За невиконання студентами (курсантами), аспірантами і докторантами навчальних (індивідуальних) планів та програм, порушення цього Статуту, Правил внутрішнього розпорядку до них можуть бути вжиті заходи дисциплінарного впливу.
2. Студенти (курсанти), аспіранти і докторанти після закінчення навчання в Академії призначаються на посаду не нижчу ніж та, яку вони займали до навчання. Випускникам Академії присвоюється персональне звання, а атестованим особам – чергове звання.

Випускники Академії, які навчалися за направленнями митних установ, зобов’язані відпрацювати після закінчення Академії в них не менш ніж 3 роки. Наукова діяльність

1. Наукові дослідження проводяться за тематичними планами, що затверджуються вченою радою Академії і погоджуються з Держмитслужбою України.

Наукова робота з фундаментальних, пошукових та прикладних досліджень за пріоритетними напрямами розвитку науки фінансується в обсязі не меншому ніж десять відсотків з коштів, що виділяються ми утримання Академії.

На замовлення центральних, місцевих органів державної виконавчої влади, а також урядових і неурядових установ іноземних держав, міжнародних організацій наукові дослідження можуть проводитись на договірній основі.

Конкретні форми наукової діяльності, її організації та контролю визначаються рішенням ученої ради Академії.

 

Міжнародні зв’язки і зовнішньоекономічна діяльність

1. Академія має право здійснювати міжнародне співробітництво у сфері підготовки кадрів відповідно до законодавства на підставі договорів, укладених з іноземними громадянами, освітніми та науковими установами, міжнародними організаціями, фондами, фірмами, а також створювати спільні підприємства.

Валютні та матеріальні надходження від провадження зовнішньоекономічної діяльності використовуються Академією для забезпечення її статутної діяльності згідно з чинним законодавством.

 

Планування і фінансування діяльності Академії, майнові відносини.

Майно та фінанси

1. Державне майно, закріплене за Академією, належить їй на правах оперативного управління.

Основні фонди, обігові кошти та інше майно Академії не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

1. Фінансування Академії здійснюється за рахунок коштів, що формуються з митних платежів, доходів та коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання митних установ.

Додатковими джерелами фінансування є:

кошти, одержані від проведення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до укладених договорів;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення юридичних і фізичних осіб;

кредити і позички банків; валютні надходження;

інші кошти, залучені у порядку, що визначається чинним законодавством.

1. Академія самостійно розпоряджається коштами, отриманими від здійснення діяльності, що передбачається цим Статутом.
   1. Відповідно до Закону України “Про освіту”:

кошти Академії, які формуються за рахунок митних платежів та коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання  митних органів, а також кошти, одержані від впровадження або на провадження діяльності, передбаченої цим Статутом, не вважаються прибутком та не оподатковуються; кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять до

Академії безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, для провадження освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

1. Кошти зберігаються на бюджетному (поточному) і валютному рахунках Академії в установах банків України.

Невикористані у поточному році кошти не піддягають вилученню та використовуються лише за призначенням.

1. Академія щорічно подає Держмитслужбі України звіти про результати своєї діяльності.

 

Ліквідація і реорганізація Академії

1. Ліквідація та реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) Академії здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 № 228 “Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів”.
2. Ліквідація Академії здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється органом управління майном. До складу ліквідаційної комісії входять представники органу управління майном та Академії.

Порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторам визначає орган управління майном.

1. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління Академією. Ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс Академії і подає його Держмитслужбі України, яка призначає ліквідаційну комісію. Кредитори та інші юридичні особи, які перебувають у договірних відносинах з Академією, що ліквідується, повідомляються про її ліквідацію у письмовій формі.
2. При реорганізації і ліквідації Академії працівникам, які звільняються, гарантується дотримання їхніх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

 

Порядок запровадження Статуту

1. Зміни та доповнення до Статуту вносяться відповідно до порядку, який визначений у Положенні про державний вищий заклад освіти.
2. Цей Статут запроваджується в дію з моменту його реєстрації відповідно до чинного законодавства України.

 

Ректор Академії

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова Державної митної служби України

Л. Деркач “05” лютого 1997 р.

 

Положення

“Про Інформаційно-аналітичне митне управління Державної митної служби України”

 

1. 1.      Загальні положення

1.1. Дане положення розроблене на підставі ст. 9 Митного кодексу України, Указу Президента України від 29.11.1996 № 1145, затвердженої Концепції створення Єдиної автоматизованої інформаційної системи (далі – ЄАІС), технічного проекту II черги створення ЄАІС.

1.2. Інформаційно-аналітичне управління Державної митної служби України (далі – ІАМУ) є державним митним органом, що входить в єдину систему митних органів України, здійснює комплексний контроль, і несе відповідальність за діяльність ЄАІС митних органів України в межах визначених для ІАМУ завдань та обов’язків на території України.

1.3. Межі компетенції, в рамках яких ІАМУ здійснює контроль і несе відповідальність за діяльність ЄАІС митних органів України, визначаються Головою Державної митної служби України.

1.4. ІАМУ підпорядковані в оперативному порядку підрозділи ЄАІС митних установ України. Керівники підрозділів ЄАІС регіональних митниць призначаються на посаду та звільняються з неї по узгодженню з ІАМУ.

1.5. У своїй діяльності ІАМУ керується Конституцією України, Митним кодексом України, іншими законодавчими актами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами, розпорядженнями та інструкціями Державної митної служби України, а також цим Положенням.

1.6. ІАМУ здійснює свою практичну діяльність під безпосереднім керівництвом Державної митної служби України.

1.7. ІАМУ є юридичною особою, має власну печатку із зображенням державного герба України та свого найменування, самостійний та зведений бухгалтерський баланси, бюджетний та інші, передбачені чинним законодавством, рахунки в банківських установах.

1.8. Місцезнаходження ІАМУ – м. Київ.

1.9. ІАМУ очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з неї Головою Державної митної служби України.

1.10. Заступники начальника ІАМУ, головний бухгалтер та начальник відділу по роботі з особовим складом призначаються на посади та звільняються з них Головою Державної митної служби України за поданням начальника ІАМУ.

1.11. Начальник ІАМУ несе персональну відповідальність за належне виконання покладених на ІАМУ завдань та здійснення ним своїх функцій.

1.12. Начальник, в межах наданих повноважень, видає накази та розпорядження, дає вказівки, організовує та контролює їх виконання, є розпорядником асигнувань на утримання та забезпечення діяльності управління.

1.13. Повноваження начальника ІАМУ, його функціональні обов’язки визначаються та затверджуються Головою Державної митної служби України

1.14. Посадові інструкції та функціональні обов’язки заступників начальника ІАМУ Положення про структурні підрозділи управління, посадові інструкції та функціональні обов’язки його співробітників розробляються на підставі діючого законодавства України та цього Положення і затверджуються начальником управління.

 

2.       Основні завдання ІАМУ

На території України, у межах своєї компетенції та через підпорядковані підрозділи ЄАІС регіональних митниць та митних установ, ІАМУ вирішує такі основні завдання:

2.1. Інформаційно-аналітичне забезпечення Державної митної служби України.

2.2. Управління функціонуванням ЄАІС Державної митної служби України.

2.3. Проектування, розробка та впровадження програмно-інформаційних комплексів ЄАІС.

2.4. Ведення центральної бази даних Державної митної служби України.

2.5. Забезпечення автоматизованого інформаційного обміну Державної митної служби України з іншими міністерствами та відомствами України та взаємодіючими організаціями інших держав.

2.6. Розробка інформаційної, програмної, методичної та матеріальної бази для впровадження експертних митних систем.

2.7. Своєчасне, повне та об’єктивне інформування керівництва Державної митної служби України про стан автоматизації процесів управління в системі, розробка пропозицій щодо їх покращання.

2.8. За погодженням з керівництвом Державної митної служби України здійснює інформування, крім передбаченої державою статистичної звітності, державних органів, підприємств, установ, інших організацій та громадян з питань митної статистики, оперативних запитів взаємодіючих відомств.

2.9. Сприяння, з дозволу керівництва Державної митної служби України, державним органам, посадовим особам, громадським об’єднанням та підприємствам в діяльності по створенню міжвідомчої автоматизованої системи обміну даними.

2.10. Проведення періодичних контрольних обстежень митних органів та спеціалізованих організацій митної системи з аналізом ступеня автоматизації інформаційних процесів, відповідності його необхідному рівню, розробка і подання керівництву Державної митної служби України пропозицій по вдосконаленню ЄАІС, які перевищують наявні повноваження.

2.11. Розробка та обґрунтування пропозицій для укладення договорів між Державною митною службою України і сторонніми організаціями для оснащення і вдосконалення ЄАІС.

2.12. Забезпечення функціонування галузевого фонду алгоритмів та програм.

2.13. Управління захистом інформації ЄАІС, в тому числі технічного захисту, боротьба з несанкціонованими діями та управління галузевою обчислювальною мережею.

2.14.Проведення періодичного підвищення кваліфікації фахівців ЄАІС.

2.15. Забезпечення митних установ засобами обчислювальної техніки, телекомунікації, організація їх гарантійного та сервісного обслуговування.

 

3.       Функції ІАМУ

Основними функціями управління є:

3.1. Управління ЄАІС Державної митної служби України.

3.2. Забезпечення керівництва Державної митної служби України та інших органів державної влади аналітичним, статистичним та іншим інформаційним матеріалом, що входить до сфери діяльності Державної митної служби України.

3.3. Забезпечення єдності інформаційних технологій в Державній митній службі України.

3.4. Вдосконалення інформаційного забезпечення в Державній митній службі України на основі єдиної технічної політики і застосування сучасних та перспективних програмно-технічних комплексів.

3.5. Організація, управління діяльністю регіональних підрозділів ЄАІС митних установ України.

 

4.       Права ІАМУ

З метою реалізації покладених завдань та обов’язків ІАМУ надаються такі права:

4.1. Базуючись на періодичних контрольних обстеженнях митних установ та на даних постійною аналізу якості функціонування ЄАІС, приймати в межах своєї компетенції заходи по розвитку системи та усуненню причин, що сприяють неякісному функціонуванню ЄАІС.

4.2. Здійснювати збір, зберігання та обробку даних митної електронної інформації від митних органів України.

4.3. Визначати необхідні технічні та програмні засоби автоматизації, устаткування, експлуатаційні матеріали та вироби, організовувати їх придбання в межах затвердженого кошторису та оптимальний розподіл у Державній митній службі України.

4.4. Представляти інтереси Державної митної служби України в науково-дослідних, фінансових, правоохоронних та інших державних органах у питаннях інформаційної взаємодії.

4.5. По узгодженню з керівництвом Державної митної служби України укладати двосторонні господарчі та інші угоди на розробку та впровадження програмного забезпечення, виступати замовником (представником замовника) по договорах на виконання робіт, пов’язаних з інформатизацією митної служби.

4.6. Здійснювати контроль за порядком обліку, зберігання і використання технічних засобів автоматизації в митних установах.

4.7. Розробляти та подавати керівництву Державної митної служби України пропозиції щодо систем зв’язку, необхідних для функціонування ЄАІС.

 

5.      Заключні положення

5.1. Створення, реорганізація та ліквідація ІАМУ здійснюється Головою Державної митної служби України.

5.2. Фонд оплати праці та асигнування на утримання ІАМУ за рахунок Державного бюджету та фонду розвитку Державної митної служби затверджуються Головою Державної митної служби України.

5.3. Положення про ІАМУ затверджується Головою Державної митної служби України.

 

Начальник ІАМУ                                                          С. А. Копосов

 

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова Державної митної служби України

Л. Деркач “07” квітня 1997 р.

 

Положення

“Про Центральну митну лабораторію Державної митної служби України”

 

1. 1.  Загальні положення

1.1. Центральна митна лабораторія (далі – ЦМЛ) є спеціалізованим митним органом і входить в єдину систему митних органів України.

1.2. Положення про ЦМЛ розроблено на підставі Митного кодексу України. В своїй діяльності митна лабораторія керується чинним законодавством, наказами, розпорядженнями та інструкціями Державної митної служби України, цим положенням, існуючими нормативно-технічними документами та методиками досліджень і експертиз товарів.

1.3. ЦМЛ має статус юридичної особи, печатку та інші реквізити, необхідні для діяльності.

1.4. Положення про ЦМЛ визначає її:

–  основні завдання;

–  функції;

–  права;

–  обов’язки.

1.5.  Центральна митна лабораторія створюється, реорганізується та ліквідується за наказом Голови Держмитслужби України.

1.6.  ЦМЛ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держмитслужби України.

1.7.  Заступник начальника ЦМЛ та головний бухгалтер призначаються на посаду та звільняються з посади наказами Державної митної служби України за поданням начальника ЦМЛ.

1.8.  Структура і чисельність особового складу ЦМЛ та кошторис витрат на утримання лабораторії затверджується Головою Держмитслужби України.

1.9.  Розташування ЦМЛ – м. Київ.

 

2.  Основні завдання ЦМЛ

Лабораторія виконує замовлення митниць або юридичних і фізичних осіб за направленням митних установ. Основними завданнями ЦМЛ є:

2.1. Проведення матеріалознавчих, хімічних, технічних, криміналістичних досліджень і експертиз з метою:

–  уточнення класифікації товарів (речовин, матеріалів, виробів), які переміщуються через митний кордон України;

–  захисту інтересів національних виробників;

–  захисту інтересів споживачів;

–  забезпечення потреб митних органів при здійсненні ними правоохоронних завдань.

2.2. Експертиза речовин і матеріалів з метою встановлення їх виду та найменування для успішної боротьби з незаконним обігом товарів, наркотичних речовин, валютних, культурних, історичних цінностей та ін.

2.3. Проведення експертиз з метою підготовки висновків та заключення, необхідних для встановлення коду товару згідно з ТН ЗЕД.

2.4. Координація діяльності митних лабораторій при регіональних митницях і надання їм, а також митним експертам методичної і технічної допомоги з метою проведення на місцях кваліфікованих експертиз товарів.

2.5. Підготовка необхідних умов, сертифікація технічних засобів, методик і робочих приміщень з метою затвердження за ЦМЛ статусу експертної лабораторії згідно з чинним законодавством.

2.6. Розробка нормативно-методичних і рекомендаційних документів на проведення експертних робіт Центральною та митними лабораторіями при регіональних митницях.

2.7. Підвищення рівня кваліфікації експертів.

 

3.  Функції ЦМЛ

3.1. Загальними функціями ЦМЛ є:

–  поповнення та систематизація комп’ютерного банку даних фізикохімічних властивостей, назв та синонімів препаратів для використання їх митними установами;

–  розробка методичних посібників та рекомендацій для проведення експрес-аналізів на митних установах;

–  участь в роботі міжвідомчих експертних комісій, науково-практичних нарад і конференцій з питань дослідження властивостей та характеристик товарів, методів їх контролю і експертування;

–  методологічне керівництво і координація робіт по створенню і розвитку митних лабораторій при регіональних митницях;

–  участь у підвищенні кваліфікації співробітників Держмитслужби України.

3.2. Основними функціями ЦМЛ в вирішенні питань експертно-дослідницького характеру є:

–  проведення матеріалознавчих, хімічних, технічних експертиз (у т. ч. повторних і комісійних) та оформлення офіційних документів у вигляді експертного висновку, протоколу, довідки і т. п.;

–  проведення експертиз ювелірних виробів з визначенням ювелірної проби при умові отримання дозволу Інспекції пробірної палати;

–  виконання робіт з метою надання рекомендацій для ідентифікації товарів щодо відповідності контрольним спискам (експортний контроль, сертифікація продукції);

–  залучення до експертування товарів організацій і окремих провідних спеціалістів інших відомств, а також проведення експертиз за заявками інших відомств;

–  формування банку даних по проведених експертизах і формуванню еталонної колекції зразків товарів;

–  дослідження складу, структури, хімічних, фізичних, механічних, біологічних, органолептичних та інших властивостей товарів з використанням широкого спектру сучасних методів;

–  поповнення банку даних стосовно фізико-хімічних властивостей матеріалів;

–  освоєння і впровадження нових технічних засобів і методів дослідження товарів та їх експертного контролю.

3.3. Основними функціями ЦМЛ в напрямку вирішення питань матеріально-технічного забезпечення є:

–  забезпечення функціонування приладної бази ЦМЛ;

–  вирішення питань забезпечення аналітичним обладнанням регіональних митних лабораторій;

–  повірка аналітичного інструментального обладнання в установах Держстандарту.

 

4.  Основні обов’язки, відповідальність і права ЦМЛ

4.1. Співробітники ЦМЛ зобов’язані:

–  своєчасно і компетентно виконувати матеріалознавчі, хімічні, технічні дослідження у відповідності до розділу 3 цього Положення;

–  давати об’єктивний висновок по поставлених перед ними питаннях, при цьому кожний експерт несе персональну відповідальність за висновок, який він дає;

–  підвищувати свою професійну кваліфікацію;

–  слідкувати за належним технічним станом і правильним використанням лабораторного обладнання, приладів і засобів вимірювання;

–  дотримуватися трудової і виробничої дисципліни;

–  суворо дотримуватися правил охорони праці, промислової санітарії, техніки безпеки і пожежної безпеки.

4.2. Співробітники ЦМЛ мають право в межах наданих Держмитслужбою повноважень:

–  одержувати в підрозділах Держмитслужби та підвідомчих їй установах інформацію, необхідну для виконання завдань, покладених на лабораторію;

–  при проведенні експертизи, а також підготовки відповідей чи роз’яснень на запити вимагати від юридичних та фізичних осіб надання необхідної документації;

–  робити запити та отримувати необхідні матеріали від суб’єктів підприємницької діяльності, підприємств, відомств та організацій з питань, що входять до компетенції лабораторії;

–  надавати пропозиції по покращанню роботи лабораторії;

–  за дорученням керівництва лабораторії брати участь у науковопрактичних нарадах, конференціях, семінарах з питань експертної діяльності;

–  вносити пропозиції щодо поліпшення умов праці.

4.3. Ступінь відповідальності співробітників ЦМЛ встановлюється посадовими інструкціями.

4.4. Начальник ЦМЛ несе персональну відповідальність за:

–  виконання поставлених перед ЦМЛ завдань та здійснення нею своїх функцій;

–  дотримання високого організаційного і професійного рівня робіт в ЦМЛ;

–  рівень професійної і виховної роботи в ЦМЛ, стан трудової і виробничої дисципліни, виконання правил внутрішнього розпорядку;

–  створення здорових, безпечних умов праці, дотримання співробітниками правил охорони праці, промислової санітарії, техніки безпеки і пожежної безпеки;

–  постановку бухгалтерського обліку, збереження та ефективне використання коштів та державного майна, закріпленого за ЦМЛ;

–  стан фінансової та штатно-кошторисної дисципліни, наслідки фінансово-господарської діяльності.

4.5. Начальник ЦМЛ має право:

–  подавати на затвердження структуру, штатний розклад та кошторис витрат на утримання ЦМЛ в межах граничної чисельності і фонду оплати праці працівників та асигнувань на утримання;

–  розпоряджатися коштами в межах затвердженого кошторису;

–  отримувати в установленому порядку від керівництва Держмитслужби України і окремих митниць необхідні для проведення робіт матеріали;

–  виносити на розгляд керівництва Держмитслужби України окремі питання з організації роботи ЦМЛ, експертизи і дослідження товарів, розробки та придбання нових технічних засобів і методів контролю та ін.;

–  представляти в установленому порядку інтереси ЦМЛ у вищих органах і суміжних організаціях;

–  затверджувати в межах своєї компетенції керівні і методичні документи з питань експертизи, впровадження та експлуатації технічних засобів контролю;

–  вирішувати питання прийому на роботу, переміщення та звільнення працівників ЦМЛ;

–  представляти керівництву Держмитслужби України в установленому порядку працівників ЦМЛ до підвищення у званні і заохочення;

–  вживати заходи впливу до порушників дисципліни, внутрішнього розпорядку, охорони праці, промислової санітарії, техніки безпеки і пожежної безпеки.

 

В. о. начальника лабораторії                                   Г. Я. Боярський

 

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова Державної митної служби України

Л. Деркач “25” березня 1997 р.

 

Положення

“Про Центральну спеціалізовану (енергетичну) митницю Державної митної служби України”

 

1. 1.    Загальні положення

1.1. Центральна спеціалізована (енергетична) митниця в Україні  (далі – Митниця) входить в систему митної служби України та підпорядковується безпосередньо Державній митній службі України.

1.2. Митниця здійснює митне оформлення та митний контроль за імпортом, експортом, транзитом енергоносіїв – електроенергії, сирої нафти, сирих нафтопродуктів, нафтопродуктів, природного газу, продуктів їх переробки, які перетинають митний кордон України залізничним, автомобільним та трубопровідним транспортом, електромережами та іншими засобами транспортування.

У відношенні до енергоносіїв як давальницької сировини іноземного замовника Митниця, згідно з діючим законодавством України (“Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”

№ 327/95-ВР від 15.09.1995), здійснює контроль та митне оформлення сировини, проміжного та готового продукту.

1.3. Зоною діяльності Митниці є митна територія України.

1.4. Митниця у своїй діяльності керується Митним кодексом, іншими законодавчими актами України, міжнародними договорами України, нормативними актами Держмитслужби України, а також даним Положенням.

1.5. Митниця є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своєю назвою “Центральна спеціалізована митниця Державної митної служби України”.

1.6. Митниці підпорядковані митні пости та відділи, які безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлення енергоносіїв.

1.7. Створення Митниці, її реорганізація та ліквідація здійснюється Держмитслужбою України.

1.8. Митниця здійснює свої функції у відповідності до вимог Закону України “Про Державну таємницю”.

 

2.      Основні завдання Митниці

Основними завданнями Митниці в межах її компетенції є:

2.1. Захист економічних інтересів України та сприяння реалізації митної політики України.

2.2. Контроль за додержанням законодавства України про митну справу, зокрема в частині правової реалізації переміщень через митний кордон та митного оформлення енергоносіїв.

2.3. Забезпечення зобов’язань, які визначаються міжнародними угодами України щодо технічного переміщення енергоносіїв.

2.4. Використання засобів митно-тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні енергоносіїв.

2.5.Забезпечення контролю за своєчасною та повного сплатою митних платежів та державних податків учасниками зовнішньоекономічної діяльності, які займаються переміщенням енергоносіїв через митну територію України.

2.6. Вдосконалення контролю та митного оформлення енергоносіїв, які перетинають митний кордон України.

2.7. Здійснення заходів щодо захисту інтересів  споживачів енергоносіїв і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків інтересів України на зовнішньому ринку.

2.8. Боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, здійснення заходів щодо запобігання цим правопорушенням.

 

3.      Функції Митниці

Митниця згідно з покладеними на неї обов’язками виконує такі функції:

3.1.  Забезпечує контроль та митне оформлення енергоносіїв:

–  розробляє та вносить в Держмитслужбу України пропозиції щодо створення митних постів та відділів, призначених для здійснення та митного контролю та оформленням енергоносіїв;

–  розробляє та вносить для затвердження Держмитслужбою України технології (схеми) організації контролю та митного оформлення енергоносіїв;

–  розробляє концепцію і забезпечує введення в дію системи надійного і достовірного фактичного виміру обсягів енергоносіїв, що переміщуються через митний кордон України;

–  вносить пропозиції по розміщенню митних лабораторій та координує їх діяльність в частині визначення якості енергоносіїв;

–  здійснює оперативний робочий зв’язок з митними органами суміжних держав щодо ввезення-вивезення та транзиту енергоносіїв.

3.2.  Безпосередньо забезпечує контроль за транзитом нафти, газу та електроенергії через Україну по системі магістральних нафтопроводів.

3.3.  Нараховує та стягує митні платежі та податки:

–  здійснює контроль за правильністю нарахування та стягнення митних платежів;

– забезпечує своєчасне перерахування до державного бюджету коштів;

– контролює використання механізму визначення митної вартості.

3.4. Забезпечує дотримання умов економічної політики по відношенню енергоносіїв, які переміщуються через митний кордон України.

Забезпечує реалізацію модемного митно-банківського зв’язку валютного контролю в межах компетенції митниці при переміщенні через митний кордон України енергоносіїв.

3.5. Організує контроль за правильністю визначення заявленої митної вартості даної групи товарів;

інформує правоохоронні органи про факти безпідставного відхилення цін на енергоносії від встановленого рівня цін на світовому ринку, порушення технологій щодо переміщення енергоносіїв;

здійснює контроль за збалансованістю зустрічних товаропотоків енергоносіїв та обґрунтованістю вартості цих товарів при здійсненні зовнішньоторговельних бартерних контрактів;

з метою забезпечення виконання вимог митного законодавства України, виявлення порушень валютного законодавства України та інших порушень Митного кодексу організує та проводить перевірки фінансово-господарської діяльності осіб (підприємств), які здійснюють переміщення через митний кордон України енергоносіїв.

3.6.  Організовує та здійснює боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил при ввезенні, вивезенні та транзиті енергоносіїв, порушує кримінальні справи по контрабанді;

–  здійснює дізнання та забезпечує оперативно-розшукові заходи щодо таких правопорушень з використанням можливостей митних та інших правоохоронних органів України;

–  веде провадження у справах про порушення митних правил та здійснює розгляд таких справ.

3.7.  Здійснює збір інформації та обробку первинних даних, необхідних для ведення митної статистики зовнішньої торгівлі України;

–  представляє зазначену інформацію в ІАМУ Держмитслужби України;

–  формує митну статистику по зовнішній торгівлі енергоносіями в розрізі експортерів, регіонів, портів, пунктів обліку, які перетинають митний кордон України трубопроводами, лініями електропередач, залізничним, автомобільним та іншими засобами транспортування.

3.8.  Сприяє здійсненню заходів, пов’язаних із захистом життя та здоров’я громадян, охороні навколишнього середовища, захисту інтересів та прав українських споживачів.

3.9.  Здійснює контроль за діяльністю ліцензійних складів та брокерів, анулює чи відкликає ліцензії на їх діяльність.

3.10. Забезпечує оперативну взаємодію з митними та іншими компетентними органами, в тому числі органами іноземних держав, з питань контролю та митного оформлення енергоносіїв.

3.11. Сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв’язків підприємств, установ, організацій та інших осіб, які займаються експортом та імпортом енергоносіїв.

3.12. Забезпечує виконання міжнародних зобов’язань України стосовно питань, пов’язаних з митним оформленням ввозу та вивозу енергоносіїв.

3.13. Організовує та здійснює підготовку та перепідготовку посадових осіб, здійснюючих контроль та митне оформлення енергоносіїв.

3.14. Надає державним органам, підприємствам, організаціям та громадянам за їх запитами інформацію з митних питань, пов’язаних з переміщенням через митний кордон України енергоносіїв, відповідно до вимог чинного законодавства.

3.15. Забезпечує своєчасний та повний розгляд скарг та звернень громадян, підприємств, установ та організацій; здійснює заходи до ліквідації причин і умов, які породжують обмеження прав та законних інтересів.

3.16. Розвиває матеріально-технічну та соціальну базу Митниці, а також митних постів і відділів, створює необхідні умови праці для співробітників Митниці. Здійснює комплекс заходів для створення та вдосконалення на митній території України митної інфраструктури, що забезпечує ефективний митний контроль та облік фактично ввезених та вивезених через митний кордон України енергоносіїв.

3.17. У межах виділеного Держмитслужбою України асигнування фінансує спеціальні програми та забезпечує матеріально-технічною базою митні пости та відділи, що здійснюють контроль та митне оформлення енергоносіїв, контролює цільове та раціональне використання фінансових ресурсів.

 

4.      Права Митниці

Митниця на виконання покладених на неї завдань має такі передбачені чинним законодавством України права:

4.1.  Отримувати від державних органів, підприємств, установ та організацій, а також від посадових осіб, громадян документи та інформацію, необхідну для виконання покладених на Митницю завдань та функцій.

4.2.  Контролювати в межах своєї компетенції на митній території України виробничу та комерційну діяльність, пов’язану з вивозом та ввозом енергоносіїв.

4.3.  Проводити перевірку, в межах своєї компетенції, учасників зовнішньоекономічної діяльності осіб, які переміщують енергоносії через митний кордон України.

4.4. Залучати у відповідності до чинного законодавства України спеціалістів інших правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ  та організацій, а також експертів для участі у перевірках якості даної групи товарів та дотримання технологічних вимог до переміщення енергоносіїв.

4.5.  Розглядати та приймати рішення по зверненнях підприємств, організацій, установ та громадян, що оскаржують рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб стосовно обставин, пов’язаних з порушенням їх інтересів при ввезенні-вивезенні та транзиті енергоносіїв.

У випадках встановлення фактів неправомірних дій з боку посадових осіб Митниці, її митних мостів та відділів застосовувати передбачені законодавчими актами України заходи впливу відносно таких осіб.

4.6.  Вносити до Держмитслужби України пропозиції щодо вдосконалення законодавства про митну справу, даного Положення, а також місць розташування структурних підрозділів Митниці та їх повноважень, щодо проведення контролю та митного оформлення енергоносіїв.

4.7.  Службовці, які працюють на митних постах, у відділах митниць та здійснюють контроль та митне оформлення енергоносіїв, входять до штатної чисельності Центральної спеціалізованої митниці, керуються в роботі чинним законодавством та даним Положенням, призначаються та звільнюються з роботи наказом начальника Митниці.

4.8.  Здійснювати по узгодженню з Держмитслужбою України в межах виділених асигнувань фінансування проектно-вишукувальних робіт, будівництва та реконструкції об’єктів митної інфраструктури.

Затверджувати проектно-кошторисну документацію будівництва та договорів про створення, придбання та обслуговування зазначених систем зв’язку та автоматизації.

 

5.      Заключні положення

5.1. Структура Митниці затверджується Держмитслужбою України.

5.2. Митницю очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з неї Головою Держмитслужби України.

Заступники начальника та головний бухгалтер Митниці призначаються на посади та звільняються з них наказами Державної митної служби України за поданням начальника Митниці.

Начальник Митниці:

–  несе відповідальність за виконання поставлених перед Митницею завдань та здійснення нею своїх функцій;

–  представляє Митницю в державних органах;

–  розподіляє посадові обов’язки між своїми заступниками;

–  на підставі та на виконання актів законодавства України, нормативних та правових актів Держмитслужби України та в межах своєї компетенції видає накази та розпорядження;

–  затверджує положення про структурні підрозділи Митниці, які здійснюють митне оформлення енергоносіїв;

–  затверджує штатний розклад Митниці;

–  призначає на посаду та звільняє з посади начальників структурних підрозділів Митниці по узгодженню з Держмитслужбою України, розглядає кандидатури начальників митних постів і відділів Митниці, які здійснюють контроль та митне оформлення енергоносіїв;

–  в установленому порядку вносить подання про присвоєння персональних звань посадовим особам Митниці, застосовує по відношенню до працівників Митниці міри заохочення та дисциплінарні стягнення в межах своєї компетенції;

–  вправі делегувати окремі надані йому права підлеглим посадовим особам, за винятком прав, належних до виняткової компетенції начальника Митниці.

 

Заступник начальника Центральної

спеціалізованої (енергетичної) митниці                          В. М. Бойко

 

* 17 квітня 1998 року наказом Голови Державної митної служби України № 229 на виконання Указу Президента України від 23 березня 1998 року № 216/98 “Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 29 листопада 1996 року № 145” Центральна спеціалізована (енергетична) митниця перейменована на Центральну енергетичну митницю

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова Державної митної служби України

Л. Деркач “03” січня 1997 р.

 

Положення

“Про Управління організації боротьби з контрабандою”

 

1. 1.       Загальні положення

1.1. Управління організації боротьби з контрабандою (далі – Управління) є оперативним правоохоронним структурним підрозділом Державної митної служби України.

1.2. До складу Управління входять відділи: організаційно-аналітичний, організації дізнання, організації боротьби з порушеннями митних правил, оперативний, митної варти. Управлінню оперативно підпорядкований Національний вузол зв’язку Територіального інформаційноаналітичного митного управління.

1.3. Управління очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Голови служби і має трьох заступників, з яких один є начальником організаційно-аналітичного відділу та один – начальником відділу митної варти, помічника (радника) – офіцера діючого резерву СБУ.

Безпосередньо начальнику Управління підпорядковано провідного інспектора діловода.

1.4. У своїй діяльності Управління керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням “Про Державну митну службу України”, наказами Державної митної служби і цим Положенням.

1.5. Управління здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України “Про державну таємницю”.

1.6. Забороняється доручати працівникам Управління виконання завдань, що не віднесені до їх компетенції згідно з цим Положенням.

 

2.    Основні завдання управління

Основними завданнями Управління є:

2.1.  Організація боротьби з контрабандою товарів, валюти, сильнодіючих отруйних, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів, цінностей, що становлять національне, історичне або культурне надбання народу України та порушеннями митних правил.

2.2.  Контроль за станом оперативної обстановки в Україні з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Виявлення шляхів, способів і засобів проникнення на територію України та вивезення за її межі предметів контрабанди; причин та умов, що цьому сприяють.

2.3.  Комплексний аналіз стану боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, результати роботи митних органів з цих питань, розробка і організація здійснення заходів по підвищенню ефективності боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Координація та узгодження дій галузевих служб Державної митної служби України на головних напрямах боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

2.4.  Організація взаємодії з відповідними підрозділами інших правоохоронних органів.

2.5.  Контроль за дотриманням законності в діяльності підлеглих підрозділів митних установ при провадженні і розгляді справ про порушення митних правил та дізнання по кримінальних справах.

2.6.  Надання методичної допомоги митним установам в питаннях боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

2.7.  Забезпечення участі митних органів України в міжнародному співробітництві з питань припинення незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, зброї, історичних та культурних цінностей.

2.8.  Організація взаємодії з відповідними службами іноземних держав в питаннях боротьби з контрабандою. Узагальнення та розповсюдження міжнародного досвіду з цих питань.

2.9.  Проведення під своїм контролем і за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів ввезення в Україну, вивезення з України або транзит через її територію наркотичних засобів та психотропних речовин (“контрольовані поставки”).

2.10. Організація та безпосередня участь в оперативних заходах по виявленню і затриманню предметів, що незаконно переміщуються через митний кордон України та осіб, які здійснюють таке переміщення.

2.11. Організація охорони і супроводження підакцизних товарів та інших предметів, у тому числі транзитних, здійснення контролю за їх переміщенням через територію України.

2.12. Участь у розробці рекомендацій щодо використання існуючих і впровадження нових технічних засобів виявлення предметів контрабанди і порушень митних правил.

 

3.      Структурні підрозділи управління

Структурними підрозділами Управління є:

3.1.  Організаційно-аналітичний відділ, до складу якого входять:

начальник, який одночасно є заступником начальника Управління, два головних інспектори та один провідний інспектор.

 

Функції та завдання відділу:

3.1.1. Організація роботи митних установ по отриманню відповідної інформації для аналізу роботи підрозділів по боротьбі з контрабандою, ефективності їх діяльності.

3.1.2. Вивчення тенденцій та закономірностей скоєння контрабанди, розробка і впровадження на цій основі заходів по посиленню боротьби з цими правопорушеннями.

3.1.3. Отримання від підпорядкованих підрозділів митних установ необхідної оперативної інформації, аналіз та розробка стратегії і тактики боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, підготовка пропозицій по вдосконаленню форм і методів роботи.

3.1.4. Забезпечення керівництва Держмитслужби України даними про стан та результати боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

3.1.5. Ведення необхідних аналітичних обліків.

 

3.2. Відділ організації дізнання, до складу якого входять: начальник, два головних інспектори та один провідний інспектор.

 

Функції та завдання відділу:

3.2.1. Здійснення постійного контролю за дотриманням законності при провадженні митними органами дізнання у справах про контрабанду.

Надання методичної допомоги та забезпечення обміну досвідом роботи з цих питань.

3.2.2. Здійснення дізнання в найскладніших справах про контрабанду.

3.2.3. Розробка уніфікованих форм бланків процесуальних документів та організація їх розповсюдження по митницях.

3.2.4. Розробка методичних рекомендацій по використанню криміналістичної та іншої спеціальної техніки при провадженні дізнання в кримінальних справах про контрабанду та в належному процесуальному оформленні її використання.

3.2.5.  Підготовка методичних рекомендацій, пам’яток щодо окремих конкретних питань організації боротьби з контрабандою та провадження дізнання.

3.2.6. Участь разом з іншими підрозділами Державної митної служби України в організації підготовки та перепідготовки дізнавачів та осіб інспекторського складу служб (відділів) митниць, які займаються боротьбою з контрабандою та провадженням в кримінальних справах.

3.2.7. Координація дій підрозділів дізнання митних органів зі слідчими підрозділами правоохоронних органів держави.

3.2.8.  Ведення обліку кримінальних справ, матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ, проведення узагальнення та аналізу цієї роботи.

3.2.9. Складання щоквартальної статистичної звітності по кримінальних справах про контрабанду та проведення відповідного аналізу.

3.2.10. Організація боротьби з контрабандою наркотичних засобів, психотропних, сильнодіючих отруйних, вибухових речовин, зброї і боєприпасів, в тому числі виявлення шляхів, способів і засобів їх незаконного переміщення через митну територію України, проведення комплексного аналізу та надання необхідної допомоги митним установам з цих питань.

3.2.11. Забезпечення участі митних установ у міжнародному співробітництві з питань припинення незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Узагальнення та розповсюдження міжнародного носищу з цих питань.

3.2.12.За рішенням керівництва Державної митної служби України і  за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів за участю інших правоохоронних органів під контролем допускати ввезення в Україну, вивезення з України або транзит через її територію наркотичних засобів та психотропних речовин (“контрольовані поставки”).

3.2.13. Організація та безпосередня участь в оперативних заходах по виявленню і затриманню наркотиків, що незаконно переміщуються через митний кордон України та осіб, які здійснюють таке переміщення.

3.2.14. Організація підготовки та використання службових собак для пошуку наркотиків, зброї, боєприпасів та вибухових речовин, забезпечення повного обліку та аналізу результатів роботи кінологічних служб митних установ і розробка на цій основі заходів подальшого укріплення та вдосконалення організації на всіх напрямах їх діяльності.

3.2.15. Організація професійної підготовки співробітників кінологічних підрозділів митних установ в навчальних закладах Державної митної служби України та інших правоохоронних органів.

 

3.3. Відділ організації боротьби з порушеннями митних правил, до складу якого входять: начальник, два головних інспектори та один провідний інспектор.

 

Функції та завдання відділу:

3.3.1. Здійснення постійного контролю за дотриманням законності митними органами при провадженні в справах про порушення митних правил. Надання методичної допомоги та забезпечення обміну досвідом роботи з цих питань.

3.3.2. Розробка заходів для виявлення порушень митного законодавства, здійснення контролю за виконанням цих заходів митними органами.

3.3.3. Здійснення провадження в найскладніших справах про порушення митних правил.

3.3.4. Виконання доручень органів державної влади та розгляд звернень інших державних установ в питаннях, що входять до компетенції Управління.

3.3.5. Аналіз інформації, що надходить з органів СБ і МВС України про осіб, що підозрюються в причетності до скоєння митних правопорушень.

3.3.6. Вивчення в порядку контролю справ про порушення митних правил,  що  надходять  в  Управління.  Ведення  відповідних  обліків  цих справ. Проведення узагальнення та аналізу стану боротьби з порушеннями митних правил.

3.3.7. Участь в організації взаємодії з митними службами іноземних держав в питаннях боротьби з порушеннями митних правил, узагальненні та розповсюдженні міжнародного досвіду з цих питань.

 

3.4. Оперативний відділ, до складу якого входять: начальник, один головний інспектор та три провідних інспектори.

 

Функції та завдання відділу:

3.4.1. Організація роботи митних установ по отриманню оперативної інформації відносно юридичних, фізичних осіб та кримінальних угруповань, які готують, здійснили або здійснюють порушення митних правил та контрабанду.

3.4.2. Вивчення тенденцій та закономірностей скоєння порушенні митних правил та контрабанди і впровадження на цій основі заходів по посиленню боротьби з цими правопорушеннями та прогнозування і розробка рекомендацій, направлених на попередження цих дій.

3.4.3. Отримання від підрозділів митної служби України необхідної інформації, її аналіз на базі якого проводиться підготовка методичних рекомендацій, пам’яток.

3.4.4. Оперативне орієнтування митних установ про факти підготовки до незаконного переміщення предметів та цінностей через митний кордон.

3.4.5. Організація та безпосередня участь в проведенні операцій щодо припинення незаконного переміщення через митний кордон товарів, сировини та матеріалів, валюти, цінностей, інших предметів та дій по підготовці до такого переміщення.

3.4.6. Розробка та здійснення спільних з підрозділами митної варти заходів (стратегії та тактики), направлених на попередження і виявлення шляхів та методів порушення митного законодавства під час незаконного переміщення через кордон товарів та предметів.

3.4.7. Організація та безпосередня участь в опера гнаних заходах по виявленню порушень митного законодавства, запобіганню незаконному переміщенню предметів через митний кордон України та затриманню осіб, причетних до такого переміщення.

3.4.8. Отримання та обробка оперативної інформації, що надходить з інших правоохоронних органів стосовно підготовки або здійснення порушень митних правил та контрабанду.

3.4.9. Координація дій підрозділів митних органів з оперативними підрозділами інших правоохоронних органів держави, направлених на виявлення та припинення порушень митних правил та контрабанди.

3.4.10. Здійснення міжрегіональної координації дій митних органів по виявленню та припиненню порушень чинного законодавства.

3.4.11. Підготовка пропозицій керівництву Управління по організації взаємодії з відповідними службами іноземних держав; узагальнення та розповсюдження міжнародного досвіду з цих питань.

3.4.12. Ведення необхідних оперативних обліків.

 

3.5. Відділ митної варти, до складу якого входять: начальник, заступник начальника відділу та один провідний інспектор.

 

Функції та завдання відділу:

3.5.1. Організація роботи підрозділів митної варти на місцях з метою виявлення, попередження та припинення контрабанди і порушень митних правил поза митним контролем, проведення підготовчих дій до таких порушень на митній території України, здійснює постійний контроль за проходженням, охороною і супроводженням підакцизних товарів та інших предметів, у тому числі транзитних, що переміщуються через територію України.

З метою виконання цих заходів організує цілодобове чергування співробітників підрозділів митної варти.

3.5.2. Розробка оперативно-службової документації, забезпечення керівництва Управління необхідними даними щодо діяльності підрозділів митної варти.

3.5.3. Аналіз роботи підрозділів митної варти, її ефективності по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил з метою розроблення пропозицій щодо її покращання.

3.5.4. Організація взаємодії з іншими правоохоронними структурами з питань боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил поза пунктами пропуску на митному кордоні, а також при переміщенні транзитних підакцизних вантажів через територію України.

3.5.5. Координація дій підрозділів митної варти з відповідними підрозділами МВС по забезпеченню охорони і супроводження вантажів.

3.5.6. Вжиття необхідних заходів щодо припинення обставин, які порушують порядок охорони і супроводження транзитних підакцизних вантажів.

3.5.7. Вивчення, узагальнення, розповсюдження та впровадження в практику роботи підрозділів митної варти передового досвіду.

3.5.8. Розробка пропозицій щодо організації та здійснення контролю за фаховою підготовкою особового складу підрозділів митної варти, розробка та впровадження в учбовий процес наукових посібників та методичних рекомендацій.

3.5.9.  Спільно з керівництвом регіональних митниць здійснює підбір співробітників на керівні посади підрозділів митної варти, узгоджує кандидатури на посаду начальника митної варти регіональних митниць. Падає допомогу керівництву митної варти регіональних митниць з питань навчання особового складу, контролює стан службової діяльності митної варти, здійснює оперативне керівництво митною вартою Київської регіональної митниці.

3.6. Національний вузол зв’язку Держмитслужби України – структурний підрозділ ІАМУ, оперативне керівництво яким покладено на Управління організації боротьби з контрабандою, а організаційно-технічне – на ІАМУ.

 

4.      Права працівників управління

Виконання покладених на них завдань працівники відділу здійснюють відповідно до затверджених функціональних обов’язків. Для їх виконання працівники Управління мають право:

4.1. Одержувати від митниць, інших підрозділів та посадових осіб митної служби України всю необхідну інформацію.

4.2. Звертатися з запитами про надання необхідної інформації до державних органів, підприємств, установ, фірм, інших юридичних осіб, окремих громадян та посадових осіб.

4.3. Контролювати дотримання митними органами України вимог чинного законодавства при провадженні в справах про контрабанду та порушення митних правил. Вимагати від працівників митних установ пояснень в питаннях порушень ними чинного законодавства.

4.4. Здійснювати в повному обсязі процесуальні повноваження дізнавачів та осіб, що займаються провадженням в справах про порушення митних правил (крім працівників митної варти) та згідно зі ст. 135 Митного кодексу України розглядати справи про порушення митних правил. Викликати посадових осіб і громадян повістками для надання пояснень у справах, що знаходяться у їх провадженні.

4.5. Використовувати в роботі криміналістичну, спеціальну техніку, засоби зв’язку та транспорт. Носити, зберігати та використовувати зброю та спеціальні засоби згідно з чинним законодавством.

4.6. Давати обов’язкові для виконання вказівки на проведення цілеспрямованого та повторного митного огляду речей, предметів, транспортних засобів тощо, а також особистого огляду громадян.

4.7. Проводити наради оперативного складу митних органів з питань, що входять у компетенцію Управління.

 

5.      Відповідальність працівників управління

5.1. Працівники Управління несуть персональну відповідальність за неналежне виконання своїх службових обов’язків та порушення вимог закону згідно з чинним законодавством України.

 

Начальник Управління організації

боротьби з контрабандою                                                              О. О. Крикун

 

1. 6.    Накази Державної митної служби з найбільш актуальних проблем митної практики

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Голови Державної митної служби України

від 31 грудня 1996 р. № 592

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“20” січня 1997 р. за № 5/1809

 

Положення

“Про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів”

 

1. 1.    Загальні положення

Це Положення розроблене відповідно до Митного кодексу України, Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, на виконання п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 року № 1446 “Про впорядкування діяльності митних ліцензійних складів”, норми його поширюються на всіх суб’єктів підприємницької діяльності в України.

1.1. Митний склад – це митний режим, при якому ввезені з-за меж митної території товари зберігаються під митним контролем без справляння мита та інших податків та без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень в період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України.

Зберігання товарів в режимі митного складу забезпечується шляхом використання спеціально призначеного та обладнаного приміщення або іншого місця – митного ліцензійного складу.

1.2.  Власниками митних ліцензійних складів є суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу.

1.3.  Основне завдання митних ліцензійних складів це:

–  сприяння розвитку зовнішньоекономічної діяльності України та її зближенню з існуючою світовою практикою;

–  створення умов для підготовки імпортних товарів для їх використання на території України;

–  зниження витрат, пов’язаних з переміщенням товарів через митний кордон України.

1.4.  Територія складів, визначених у п. 1.1, є зоною митного контролю і становить невід’ємну складову частину митної території України, на якій діє законодавство України, Митний кодекс України, нормативні акти Державної митної служби України, а також нормативні акти інших відомств, що регулюють вимоги до товарів, які ввозяться в Україну або вивозяться з України, відповідно до Митного кодексу України.

1.5.  Митний ліцензійний склад може бути відкритого типу або закритого типу.

Митний ліцензійний склад відкритого типу – митний ліцензійний склад, який може використовувати для зберігання товарів будь-яка особа.

Митний ліцензійний склад закритого типу – митний ліцензійний склад, який використовується для зберігання товарів, що належать власнику складу.

1.6.  Власники митних ліцензійних складів сплачують на депозитні рахунки митних установ, в зоні діяльності яких вони знаходяться, збір за здійснення працівниками митниць митного оформлення товарів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях митних ліцензійних складів, у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

1.7.  За видачу ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу справляється збір в розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який зараховується до державного бюджету.

1.8.  Декларування товарів на митних ліцензійних складах закритого типу здійснює власник складу, який і несе відповідальність за сплату всіх митних платежів.

1.9.  Для забезпечення декларування товарів на митному ліцензійному складі відкритого типу власник складу має отримати свідоцтво про визнання його як декларанта (відповідно до ст. 47 Митного кодексу України). Декларування товарів при їх розміщенні на митний ліцензійний склад відкритого типу має право здійснювати виключно власник складу. Декларування товарів при їх випуску з митного ліцензійного складу відкритого типу може проводити як власник складу, так і власник товару. При цьому відповідальність за сплату всіх належних митних платежів несе особа, що здійснює декларування товарів.

 

2.      Вимоги до митного ліцензійного складу

2.1. Робота митного ліцензійного складу має бути організована таким чином, щоб ввезення та вивезення зі складу товарів здійснювалось відповідно до вимог митного законодавства, а порядок зберігання товарів гарантував їх постійне перебування під митним контролем в режимі – “митний склад” та виключав можливість надходження (вилучення) товарів поза митним контролем.

2.2. В якості митного ліцензійного складу може виступати одне або декілька спеціально визначених і обладнаних приміщень, чи інших споруд, призначених для зберігання товарів згідно з режимом митного складу.

Територія складу повинна бути огороджена.

Коли товари за габаритами та з інших причин не можуть зберігатись в закритих приміщеннях, як виняток, дозволяється використовувати відкриті майданчики, що знаходяться в межах території складу, за наявністю цілодобового посту охорони.

2.3. Приміщення митного ліцензійного складу має відповідати наступним вимогам:

–  обов’язкова наявність охоронної та протипожежної сигналізацій, що виведені на пульт організації, що здійснює охорону митного ліцензійного кладу (охоронна сигналізація повинна виключати можливість проникнення на територію митного ліцензійного складу без її реагування);

–  обов’язкова наявність обладнаних засобами зв’язку службових місць, призначених для митних службовців, які здійснюють митний контроль на цьому складі;

–  при наявності вікон у приміщенні складу – обов’язкове обладнання їх з внутрішньої сторони металевими ґратами.

2.4.  Власник складу забезпечує матеріально-технічне обладнання складу, що є достатнім для його функціонування, у тому числі:

–  навантажувально-розвантажувальні і транспортні засоби;

–  складське устаткування;

–  засоби зв’язку;

–  оргтехніку;

–  меблі.

2.5.  Працівникам митного органу власник складу безкоштовно надає необхідні виключно для здійснення митного контролю і митного оформлення обладнані приміщення, засоби зв’язку, транспортні засоби, що відповідають вимогам митного органу.

2.6.  Охорона митного ліцензійного складу і забезпечення пропускного режиму проводиться власником складу за його рахунок.

2.7.  Митниця має право встановлювати додаткові конкретні вимоги до обладнання митного ліцензійного складу для забезпечення надійності зберігання товарів.

 

3.      Порядок відкриття митного ліцензійного складу

3.1. Особа, яка має намір відкрити та експлуатувати митний ліцензійний склад, подає до митниці, в зоні діяльності якої знаходиться склад, заяву на отримання ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу (далі – ліцензія).

Зразок заяви наведено у додатку № 1.

3.2. До заяви додаються такі документи:

–  копії установчих і реєстраційних документів особи, яка подає заяву на отримання ліцензії (статут, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію тощо);

–  документи, що підтверджують право володіння або користування приміщенням;

–  економічне обґрунтування доцільності відкриття митного ліцензійного складу;

–  плани приміщення, призначеного для митного ліцензійного складу, з позначенням приміщень для працівників митниці;

–  плани (схеми) охоронної та протипожежної сигналізації, узгоджені уповноваженими службами;

–  договір охорони з органами МВС, або з підприємством, що має ліцензію на охоронну діяльність від МВС;

–  дозволи органів санітарного та екологічного контролю (для складів, що призначені для зберігання товарів підконтрольних цим органам);

–  технологічна схема із зазначенням засобів контролю та обліку (для складів, призначених для зберігання наливних та насипних товарів);

–  перелік товарів, які будуть зберігатися на складі – для митних ліцензійних складів закритого типу.

3.3.  Заява розглядається митницею протягом 30 днів з дня її надходження. При цьому митниця перевіряє відомості, зазначені у поданих документах, та стан складських приміщень на відповідність вимогам цього Положення. В разі прийняття начальником митниці рішення про можливість відкриття митного ліцензійного складу митниця встановлює “Процедуру організації митного режиму – митний склад” (далі – Процедура) залежно від конструкції митного ліцензійного складу, видів товарів, які будуть зберігатися на ньому, товарообігу та інших факторів функціонування конкретного складу, а в разі відмови від погодження – митниця повідомляє про це заявника письмово, із зазначенням причин відмови.

У Процедурі згідно з вимогами цього Положення визначаються:

–  вимоги митниці до обладнання митного складу, в тому числі і до приміщень для працівників митного органу;

–  перелік працівників, що будуть мати право доступу на митний ліцензійний склад;

–  керуючий митним ліцензійним складом (згідно з п. 4.1 цього Положення);

–  кількість інспекторів митниці, які будуть залучені до митного оформлення товарів на складі;

–  режим роботи складу;

–  форми обліку товарів;

–  форми і терміни подання власником складу звітності про товари, які зберігаються на складі;

–  інші вимоги та умови, пов’язані з функціонуванням складу.

Митниця може встановити для митного ліцензійного складу закритого типу спрощений порядок митного оформлення товарів.

Процедура затверджується начальником митниці за письмовим погодженням власника складу.

3.4.  Після затвердження Процедури митниця готує лист-погодження про доцільність надання ліцензії, в якому викладаються повні відомості про склад та наводиться перелік доданих документів.

До листа-погодження додаються:

–  заява на отримання ліцензії;

–  документи, визначені в п. 3.2 цього Положення;

–  процедура організації митного режиму – митний склад;

–  копія платіжного доручення на сплату збору за надання ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу, з відміткою митниці.

Даний пакет документів надсилається на адресу Державної митної служби України. Копії вищезазначених документів залишаються у справах митниці.

3.5. Справа про надання ліцензії розглядається в Державній митній службі України на протязі 30 днів. Термін розгляду справи може бути продовжений керівництвом Державної митної служби України ще на 30 днів.

Ліцензія видається Державною митною службою України на підставі наказу Голови Служби, за умови:

–  відповідності даного складу вимогам цього Положення;

–  фактичного надходження коштів за видачу ліцензії на відповідні рахунки.

Ліцензія підписується одним з заступників Голови Державної митної служби України та затверджується печаткою.

3.6. Ліцензія діє безстроково, за умови щорічної перереєстрації митного ліцензійного складу згідно з п. 10.5 цього Положення.

3.7. Ліцензія на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу не може бути передана іншій особі.

3.8. У ліцензії може бути відмовлено у випадках, якщо обладнання приміщень, призначених для митного ліцензійного складу, не відповідає вимогам цього  Положення  та при відсутності документів, зазначених в   п. 3.4, або якщо відомості, викладені в цих документах суперечать чинному законодавству.

При відмові у видачі ліцензії Державна митна служба України повідомляє про це заявника письмово, з обов’язковим зазначенням причин відмови.

3.9.  Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена згідно з положеннями Митного кодексу України.

 

4.      Управління митним ліцензійним складом

4.1. Для оперативного керівництва діяльністю митного ліцензійного складу власник призначає відповідальну особу – керуючого митним ліцензійним складом.

Власник митного ліцензійного складу відповідає за професійну підготовку керуючого та за знання ним митного законодавства України.

Особа керуючого складом зазначається у Процедурі організації митного режиму – митний склад (згідно з п. 3.3 цього Положення) після попереднього складання ним іспиту.

Порядок організації та проведення іспиту в митниці визначається начальником митниці.

Керуючий митним ліцензійним складом діє на підставі трудового договору, укладеного з власником митного ліцензійного складу.

4.2.  Митний орган, що здійснює контроль за діяльністю митного ліцензійного складу, має право подати пропозицію про усунення керуючого митним ліцензійним складом від справ у тому випадку, коли він порушує вимоги цього Положення та чинне законодавство України.

4.3.  Призначення власником митного ліцензійного складу нового керуючого здійснюється після складання останнім іспиту (згідно з п. 4.1) і супроводжується внесенням змін у Процедуру, зазначену в п. 3.3 цього Положення.

4.4.  Керуючий складом за узгодженням з власником визначає осіб, які мають право доступу на склад та зобов’язані проводити постійний контроль відповідності товарів, що зберігаються на складі, їм вартістю, вагою та кількістю, а також даним, вказаним в деклараціях та інших документах.

4.5.  Власник складу веде облік (у тому числі, на окрему вимогу митного органу, автоматизований) і подає митним органам звіт щодо товарів, які зберігаються на складі, у порядку, затвердженому в Процедурі організації митного режиму – митний склад (згідно з п. 3.3 цього Положення) та у відповідності з розділом 7 цього Положення.

 

5.      Товари, що зберігаються на митних ліцензійних складах

5.1. На митних ліцензійних складах дозволяється зберігати всі види товарів українського та іноземного походження як імпортні, так і призначені для вивезення за межі митної території України, що підлягають оподаткуванню митом та зборами, а також таких, що потрапляють під обмеження до ввезення в Україну та вивезення з України.

Розміщення на митних ліцензійних складах та випуск з таких складів гуманітарної допомоги, яка надходить в Україну, забороняються.

Товари, що переміщуються через митну територію України транзитом, можуть розміщуватись на митних ліцензійних складах в разі проведення перевантаження з одного виду транспорту на інший, за умови дотримання загальних термінів транзиту, визначених постановами Кабінету Міністрів України.

5.2.  На митних ліцензійних складах забороняється розміщувати товари, що заборонені до ввезення на Україну чи вивезення за межі України, а також товари, розміщення на митних ліцензійних складах яких заборонено законами України, нормативними актами Кабінету Міністрів України та Державної митної служби України.

Товари, що підлягають експортному контролю, розміщуються на митних ліцензійних складах за погодженням Державної митної служби України.

5.3. Види товарів, що дозволені до зберігання на митних ліцензійних складах закритого типу, визначаються під час надання ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу.

5.4. Окремі види товарів та інших предметів, зберігання яких вимагає дотримання певних умов з огляду на їх токсичність, вогненебезпечність тощо, можуть зберігатись тільки на спеціально обладнаних для зберігання таких товарів місцях митного ліцензійного складу.

5.5. Товари та інші предмети зберігаються на митному складі під митним контролем з обов’язковим накладенням митного забезпечення митного органу. При цьому, разом з митним забезпеченням наявність пломби власника митного ліцензійного складу – обов’язкова.

Товари розміщуються на митний ліцензійний склад та випускаються з нього у присутності уповноважених службових осіб митного органу.

Усі операції на митному ліцензійному складі проводяться з дозволу митних органів та за рахунок власника складу.

5.6. Товари, що ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох років. Цей строк може бути обмежений для окремих видів товарів митним органом. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців. Конкретний термін зберігання товарів у встановлених межах визначається спільно з власником складу особою, яка розміщує товари на зберігання.

При переміщенні товарів, що були ввезені в Україну, з одного митного ліцензійного складу на

Інший термін зберігання товарів встановлюється з дати їх розміщення в режим митного складу, тобто з моменту первинного розміщення на митний ліцензійний склад.

Після закінчення терміну зберігання товарів на складі вони мають бути передані на зберігання митниці або заявлені до іншого митного режиму. Митне оформлення таких товарів проводиться згідно із заявленим режимом.

 

6.      Функціонування митного ліцензійного складу

6.1.  Митний ліцензійний склад може використовуватись тільки для зберігання товарів, що розміщуються у режимі митного складу.

6.2.  Для розміщення товарів у режим митний склад власник (або володілець) товару подає до митного органу мотивовану заяву, в якій визначається мета розміщення товару у цей режим. При надходженні товарів на митний склад незалежно від вартості вони підлягають декларуванню шляхом заповнення вантажної митної декларації (далі – ВМД). Порядок заповнення ВМД визначається Державною митною службою України.

6.3.  Разом з ВМД до митного органу подаються такі документи:

–  договір на зберігання товарів на митному ліцензійному складі та зовнішньоекономічний договір (контракт);

–  транспортні та інші документи на ввезені товари (накладні, коносаменти, специфікації, рахунки-фактури та ін.);

–  інші документи, необхідні для здійснення митного оформлення і митного контролю.

При митному оформленні на митний ліцензійний склад товарів, які підлягають при імпорті сертифікації, сертифікат не вимагається.

6.4.  Товари, які зберігаються на складі, можуть підлягати наступним операціям по забезпеченню їх зберігання:

–  чистка;

–  провітрювання;

–  сушка (в тому числі зі створенням потоку тепла);

–  створення оптимального температурного режиму зберігання;

–  інвентаризація;

–  захист від корозії;

–  фарбування.

6.5.  Окрім операцій, зазначених в п. 6.4, з товарами, розміщеними на митному ліцензійному складі можуть проводитися операції для підготовки їх до продажу і транспортування, такі як:

–  переміщення товарів у межах складу з метою раціонального розміщення;

–  подрібнення партій;

–  формування відправок;

–  сортування;

–  пакування;

–  перепакування;

–  маркування;

–  навантаження;

–  розвантаження;

–  перевантаження;

–  прості операції, пов’язані з доукомплектацією або доведенням до робочого стану;

–  боротьба зі шкідниками;

–  тестування.

6.6.  Операції, перелічені в п. 6.4 та 6.5, можуть проводитись тільки з дозволу митного органу. Дозвіл може бути включений до Процедури організації митного режиму – митний склад (згідно з п. 3.3 цього Положення) або разовим.

Власник митного ліцензійного складу зобов’язаний за власний рахунок забезпечувати можливість здійснення митного контролю за товарами під час проведення завантажувально-розвантажувальних робіт та при проведенні операцій, вказаних в п. 6.4 та 6.5 цього Положення.

6.7.  Всі операції, які проводяться з товарами, не повинні змінювати характеристик цих товарів, пов’язаних зі зміною їх класифікації за ТН ЗЕД на рівні дев’ятого знака цифрового коду.

6.8.  З митного складу товари можуть випускатись:

–  тимчасово, з наступним поверненням;

–  у вільне використання на території України;

–  для тимчасового використання на території України;

–  для переробки на митній території України;

–  за митний кордон України;

–  для перевезення на інші митні ліцензійні склади, які знаходяться в зоні діяльності однієї і тієї ж митниці;

–  для перевезення в інші митні органи для проведення митного оформлення у відповідності з митними режимами:

а) для вільного використання на митній території України; б) тимчасового ввезення на митну територію України;

в) для переробки на митній території України.

Митна вартість товарів, що заявлені для вільного використання на митній території України, визначається на момент випуску товарів зі складу.

6.9.  Перевезення експортних вантажів з одного митного ліцензійного складу на інший – забороняється.

Перевезення товарів на інший митний ліцензійний склад, випуск зі складу на відповідальне зберігання (відповідно до ст. 85 Митного кодексу України), а також перевезення товарів в інші митні органи для митного оформлення здійснюється згідно з порядком, що встановлюється Державною митною службою України.

6.10.    Для отримання дозволу митного органу на випуск товару з митного ліцензійного складу тимчасово, з наступним поверненням, власник складу подає заяву начальнику митниці, в якій зазначаються мета та обґрунтування випуску зі складу тимчасово, з наступним поверненням.

Дозволи на випуск товарів зі складу тимчасово, з наступним поверненням, надаються для:

–  зразків для проведення сертифікації;

–  індивідуально визначених (предмети, які неможливо замінити) речей для демонстраційних цілей (наприклад, килими на виставку);

–  операцій, визначених в п. 6.4, проведення яких з технічних причин не можливо у приміщенні митного ліцензійного складу.

Строк випуску з митного ліцензійного складу тимчасово, з наступним поверненням, не може перевищувати одного місяця.

Після отримання письмового дозволу начальника митниці власник складу для здійснення випуску товарів зі складу тимчасово, з наступним поверненням, подає до оформлення вантажну митну декларацію згідно з порядком, що встановлюється Державною митною службою України.

6.11. При надходженні товарів на митний ліцензійний склад збори за митне оформлення справляються в національній валюті за ставками, встановленими Кабінетом Міністрів України.

6.12. Відповідальність за правильність та своєчасність перерахування та сплати належних сум всіх митних платежів при оформленні товарів, що зберігаються на митному ліцензійному складі (за винятком випадків, передбачених в п. 1.9), за вилучення з митного складу поза митним контролем товарів, які знаходяться на зберіганні, та за дотримання правил, встановлених законодавством України, наказами Державної митної служби України та цим Положенням, несе власник митного ліцензійного складу.

6.13. При видачі без дозволу митного органу чи втраті ввезених на територію України товарів власник митного ліцензійного складу несе відповідальність згідно з Митним кодексом України та повинен провести декларування цих товарів зі сплатою мита та інших належних платежів, якщо тільки товари не виявилися знищеними та безповоротно загубленими внаслідок дій непереборної сили, або нестача сталася внаслідок природного зносу чи зменшення за нормальних умов зберігання.

 

7.      Облік і звітність про зберігання товарів

7.1.  При надходженні товарів на митний ліцензійний склад такі товари повинні бути задекларовані у відповідності з п. 6.2 цього Положення, а також зареєстровані власником складу в складських документах за формою, встановленою митницею відповідно до додатку № 2. Митниця має право вносити додаткові відомості до цієї форми.

7.2.  Власник митного складу повинен на початку кожного місяця подавати до митного органу звіт про товари, які зберігаються на складі, в якому зазначаються:

–  номер і дата ВМД при надходженні товару на склад;

–  найменування товару та код товару згідно з ТН ЗЕД;

–  кількість товару при надходженні;

–  кількість товару, випущеного зі складу;

–  номер і дата ВМД при випуску товару зі складу або номер провізної відомості;

–  кількість товару на дату звіту.

Конкретна форма звіту встановлюється митницею при затвердженні Процедури організації митного режиму – митний склад (згідно з п. 3.3 цього Положення) і повинна забезпечувати якість контролю та обліку товарів, що зберігаються на конкретному митному ліцензійному складі.

За наявності достатніх підстав митний орган може зобов’язати власника митного ліцензійного складу дати позачерговий звіт.

7.3.  Митний орган має право проводити у будь-який час інвентаризацію товарів, які зберігаються на складі.

 

8.      Анулювання та призупинення дії ліцензії

8.1.  Ліцензія на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу може бути анульована або дія її може бути призупинена на термін до 3 місяців.

8.2.  Призупинення дії ліцензії може застосовуватись за письмовим рішенням начальника митниці у випадках:

а) нефункціонування митного ліцензійного складу протягом 2 місяців;

б) неодноразове прийняття (як і не прийняття) рішень (дій) власником складу (керуючим складом або уповноваженими на доступ до складу осіб) щодо діяльності митного ліцензійного складу, які можуть привести до порушення вимог цього Положення та чинного митного законодавства;

в) при порушенні митних правил;

г) якщо за повідомленням від державних служб та уповноважених органів власником митного ліцензійного складу допущено порушення чинного законодавства щодо зовнішньоекономічної діяльності.

Рішення начальника митниці про призупинення дії ліцензії повинно містити:

–  інформацію про причини такого рішення;

–  термін призупинення дії ліцензії;

–  вимогу до власника митного ліцензійного складу щодо усунення недоліків із зазначенням конкретної дати виконання;

–  попередження про подальше анулювання ліцензії в разі невиконання вимог, зазначених у рішенні.

Примірник рішення вручається керуючому митним ліцензійним складом під його підпис про одержання рішення на примірнику, що залишається у справах митниці, протягом 3 днів. У разі відмови керуючого митним ліцензійним складом від такого підписання, про це робиться запис на примірнику митниці за наявності двох свідків.

Протягом 3 днів з дати рішення митниця направляє копію рішення про призупинення дії ліцензії на адресу Державної митної служби України.

Розміщення нових партій товарів на митному ліцензійному складі, в разі призупинення дії ліцензії, забороняється протягом терміну призупинення дії ліцензії.

8.3.  Анулювання ліцензії застосовується у випадках:

–  невиконання вимог, зазначених у рішенні начальника митниці про призупинення дії ліцензії;

–  повторного вчинення порушень, зазначених в пп. а, б, в п. 8.2, якщо раніше вже застосовувалось тимчасове призупинення дії ліцензії;

–  порушення кримінальної справи за злочинами у сфері ЗЕД.

Ліцензія анулюється наказом Голови Державної митної служби України за поданням митниці. При цьому з дати складання протоколу про порушення митних правил та до дати винесення постанови по справі про порушення митних правил (а у разі оскарження чи опротестування такої постанови – до дати винесення рішення по скарзі чи протесту) розміщення нових партій товарів на митному ліцензійному складі не дозволяється. За дозволом начальника митниці (тільки на митних ліцензійних складах відкритого типу) у зазначений період може проводитися випуск товарів, що належать особам, які непричетні до справи про порушення митних правил.

З дати звернення постанови по справі про порушення митних правил до виконання (або залишення скарги чи протесту на дану постанову без задоволення) термін заборони щодо розміщення на митному ліцензійному складі нових партій товарів продовжується до дати набрання чинності наказу Голови Державної митної служби України про анулювання ліцензії.

8.4.  При анулюванні ліцензії власник складу не пізніше 7 днів з дати набрання чинності зазначеного у п. 8.3 наказу повинен передати ліцензію до митниці.

8.5.  Власник митного ліцензійного складу зобов’язаний у разі анулювання ліцензії забезпечити належне зберігання товарів під митним контролем до остаточного випуску всіх товарів зі складу.

8.6.  При анулюванні ліцензії збір за її видачу поверненню не підлягає.

8.7.  Повторна заява про видачу ліцензії на право відкриття митного ліцензійного складу може бути розглянута митницею через 1 рік після анулювання ліцензії, за умови усунення порушень, які були причиною прийняття такого рішення.

 

9.      Ліквідація митного ліцензійного складу

9.1.  Митний ліцензійний склад ліквідується у наступних випадках:

–  при скасуванні ліцензії за підсумками щорічної перереєстрації;

–  при анулюванні ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу;

–  на підставі заяви власника за його бажанням.

9.2.  Рішення про ліквідацію складу за бажанням його власника приймається у формі наказу начальника митниці.

9.3.  У всіх випадках, зазначених у п. 9.1, оригінал ліцензії вилучається митницею у колишнього власника і надсилається на адресу Державної митної служби України.

9.4.  З дати прийняття рішення про ліквідацію складу, розміщення нових партій товарів на склад не допускається.

9.5.  Власник митного ліцензійного складу відкритого типу повинен у триденний строк подати повний звіт про товари, які зберігаються на складі, згідно з п. 7.2, а також сповістити про це осіб, які розмістили товари на митний ліцензійний склад. Митний орган у 7-денний строк проводить інвентаризацію товарів на митному ліцензійному складі.

9.6.  За зберігання товарів на ліквідованому складі його власником сплачуються митні збори у розмірі, що встановлений для зборів за зберігання товарів під митним контролем, з дати набрання чинності будь-якого рішення, зазначеного в п. 9.1.

 

10.      Заключні положення

10.1. При зміні будь-яких відомостей, зазначених у заяві на отримання ліцензії, та в документах, які додавались до заяви, власник складу повинен протягом 7 днів письмово повідомити про це митницю, яка дала згоду на видачу ліцензії.

10.2. При наявності нових відомостей, які потребують переоформлення ліцензії або видачі нової, підготовка та подання документів на розгляд до Державної митної служби України проводиться у відповідності з розділом 3 цього Положення. Додатково до визначеного комплекту документів додається оригінал ліцензії, копії останньої залишаються у власника складу та у справах митниці.

10.3. У випадках зміни назви підприємства, зміни коду підприємства за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України та збільшення складських потужностей із зміною характеру вантажів, що мають зберігатися на складі (окрім простого розширення площі складу), на підставі наказу Голови Державної митної служби України проводиться оформлення нової ліцензії із скасуванням і вилученням попередньої. При цьому стягується збір за видачу ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу, встановлений Кабінетом Міністрів України.

10.4. У всіх інших випадках, які потребують внесення змін до ліцензії (окрім зміни назви підприємства, зміни коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, збільшення складських потужностей (окрім простого розширення площі складу), проводиться переоформлення ліцензії на підставі наказу Голови Державної митної служби України шляхом заповнення нового бланку ліцензії із зазначенням попередніх, а в зміненій частині – нових відомостей. До існуючого номера ліцензії додається літерний код послідовно за алфавітом. Попередня ліцензія скасовується і вилучається.

При цьому збір за видачу ліцензії не нараховується.

10.5. Митні ліцензійні склади підлягають щорічній перереєстрації. Порядок проведення щорічної перереєстрації визначається Державною митною службою України. Збори за перереєстрацію ліцензій встановлюються Кабінетом Міністрів України та зараховуються до державного бюджету.

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Голови Державної митної служби України від 21 лютого 1997 р. № 81

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“26” березня 1997 р. за № 94/1898

 

“Порядок

справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією”

 

1. 1.  Загальні положення

1.1.    Митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією (далі – митні збори), справляються при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів (далі – товари) за вантажною митною декларацією (далі – ВМД) з урахуванням винятків, передбачених цим Порядком.

1.2.       Платниками митних зборів є юридичні та фізичні особи, що здійснюють митне оформлення.

1.3.       Митне оформлення та пропуск товарів можуть здійснюватися лише після сплати належних митних зборів або за умови надання митним органом у встановленому порядку відстрочення чи розстрочення їх сплати.

1.4.       Звільнення від сплати митних зборів можливе лише на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

 

2.  Нарахування митних зборів та порядок заповнення ВМД

2.1.       Нарахування митних зборів проводиться в графі 47 ВМД у національній валюті України.

2.2.       Нарахування митних зборів і заповнення графи 47 ВМД можуть виконуватись як декларантом при заповненні ВМД, так і інспектором митниці під час митного оформлення товарів, що декларуються.

2.3.     Порядок заповнення графи 47 ВМД при нарахуванні митних зборів:

2.3.1.    У першій колонці “Вид” вказується вид митного збору згідно з Класифікатором видів та ставок митних зборів (додаток № 1 до цього Порядку).

2.3.2.        У другій колонці “Основа нарахування”:

–  у разі, коли митні збори нараховуються у відсотках до митної вартості, вказується загальна митна вартість товарів, зазначена у графі 12 ВМД;

–  при застосуванні фіксованої ставки митних зборів робиться прочерк. При нарахуванні зборів за митне оформлення товарів та інших пред-

метів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, встановленим для митниці, вказується завізована підписом декларанта кількість годин роботи працівника митниці.

2.3.3.    У третій колонці “Ставка” вказується розмір ставки митних зборів, установлений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1997 р.

№ 65 “Про ставки митних зборів” (додаток № 1 до цього Порядку).

При нарахуванні зборів за перебування товарів та інших предметів під митним контролем, окрім розміру ставки, вказується кількість днів перебування їх під митним контролем, що враховується при нарахуванні митних зборів.

2.3.4.       У четвертій колонці “Сума” вказується сума митних зборів, що підлягає сплаті.

При нарахуванні митних зборів за фіксованими ставками фіксована ставка, яка вказана в доларах США, перераховується у валюту України за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день подання ВМД до митного оформлення.

2.3.5.       У п’ятій колонці “Спосіб платежу” вказується спосіб сплати митних зборів:

–  “01” – безготівковий розрахунок через банк;

–  “02” – внесення суми митних зборів готівкою до каси митниці;

–  “04” – надано відстрочення або розстрочення сплати митних зборів під гарантію банку. При цьому в графі 48 ВМД “Відстрочення платежу” зазначається дата, до якої надано відстрочення;

–  “У” – нарахування митних зборів умовно (митні збори не повинні сплачуватись). При цьому в графі 44 ВМД під пунктом 7 зазначаються реквізити документа, на підставі якого збори не підлягають сплаті.

2.4.  У графі “В” ВМД – “Подробиці розрахунку” вказуються:

–  код платежу згідно з Класифікатором видів та ставок митних зборів (додаток № 1 до цього Порядку);

–  загальна сума платежів за даним кодом, яка складається з платежів по ВМД і кожному додатковому листу;

–  залежно від валюти сплати митного збору – номер депозитного або валютного рахунку митниці.

2.5. У графі “С” ВМД вказуються номер та дата платіжного документа.

Приклади нарахування зборів за митне оформлення – додаток № 2 до цього Порядку.

 

3.  Сплата митних зборів

3.1.       Митні збори підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення.

3.2.       Митні збори сплачуються платниками у валюті України або в іноземній валюті першої групи класифікатора валют Національного банку України згідно з чинним законодавством України про валютне регулювання.

3.2.1.       У національній валюті України митні збори сплачуються:

–  суб’єктами підприємницької діяльності (юридичними особами або такими, що не мають статусу юридичної особи) та іншими організаціями з місцезнаходженням на території України, які створені і діють відповідно до законодавства України;

–  філіями, представництвами іноземних фірм, іноземними авіакомпаніями, міжнародними організаціями з місцезнаходженням на території України, що здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

–  дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями;

–  філіями та представництвами підприємств та організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

–  фізичними особами з місцем постійного проживання на території України.

3.2.2.       У національній валюті України або в іноземній валюті митні збори можуть сплачуватися:

–  суб’єктами підприємницької діяльності (юридичними особами або такими, що не мають статусу юридичної особи) та іншими організаціями з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичними особами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

–  іноземними дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами, міжнародними організаціями та їх філіями, розташованими на території України, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями;

–  представництвами інших організацій і фірм в Україні, що не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України;

–  фізичними особами з місцем постійного проживання за межами України.

3.3.       При сплаті митних зборів в іноземній валюті сума митних зборів, вказана у колонці “Сума” графи 47 ВМД, перераховується за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день подання ВМД до митного оформлення.

3.4.       Сплата митних зборів може бути здійснена перерахуванням суми митних зборів за безготівковим розрахунком на рахунок митної установи або внесенням суми митних зборів готівкою до каси митної установи.

3.5.       Сплатою митних зборів за. безготівковим розрахунком вважається фактичне зарахування сум митних зборів на рахунок митниці.

3.6.       Сплата митних зборів може здійснюватись внесенням авансових сум на рахунок митниці.

 

4.  Відстрочення та розстрочення сплати митних зборів

4.1.       За заявою платника та за наявності гарантії банку митниця має право надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на строк, що не перевищує одного місяця.

 

5. Повернення надміру стягнених сум митних зборів або зарахування їх в рахунок майбутніх платежів

5.1.       Суми надміру стягнених митних зборів за бажанням особи, що здійснює декларування товарів та інших предметів, можуть бути їй повернені або зараховані в рахунок майбутніх платежів протягом року з моменту митного оформлення.

5.2.       Контроль за поверненням надміру стягнених сум митних зборів або зарахуванням їх в рахунок майбутніх платежів здійснює відділ митних платежів митниці, де проводилося митне оформлення.

5.3.       Порядок повернення надміру стягнених сум митних зборів або зарахування їх в рахунок майбутніх платежів:

5.3.1.       Особа, що здійснює декларування товарів та інших предметів, звертається до начальника митниці із заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства, щодо повернення надміру стягненої суми митних зборів або зарахування її в рахунок майбутніх платежів.

5.3.2.       Перерахунок суми митних зборів здійснюється відділом митних платежів та оформляється завізованою начальником відділу доповідною запискою на ім’я начальника митниці.

5.3.3.       На підставі прийнятого начальником митниці рішення сума митних зборів, що підлягає поверненню або зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, реєструється в журналі обліку руху грошових коштів.

5.3.4.       У разі, якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає поверненню, відділом митних платежів готується повідомлення відділу бухгалтерського обліку про перерахування коштів.

5.3.5.       У разі, якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, відділом митних платежів вносяться зміни до звітності та відповідних журналів обліку.

 

6.  Особливості застосування зборів за митне оформлення

6.1.       Збори за митне оформлення не справляються у випадках, коли:

–  ввозяться в Україну предмети, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, міжнародних міжурядових організацій, представництв іноземних держав при цих організаціях та інших міжнародних організацій, які користуються на території України митними пільгами, відповідно до міжурядових угод;

–  подається попередня вантажна митна декларація при ордерних поставках товарів;

–  подається загальна вантажна митна декларація при поставках комплектного об’єкта;

–  пункт ввезення в Україну та вивезення за кордон іноземних товарів, які переміщуються транзитом через територію України, співпадає;

–  вивозяться товари з митного ліцензійного складу за провізною відомістю без оформлення вантажної митної декларації;

–  в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

 

7. Особливості застосування зборів за перебування товарів та інших предметів під митним контролем

7.1.       Строк перебування під митним контролем для цілей нарахування митного збору за перебування під митним контролем при ввезенні (імпорті) товарів обчислюється:

–  при ввезенні автомобільним транспортом

з дати, що зазначена у провізній відомості як строк доставки товарів у митницю призначення, а при доставці раніше цієї дати – з дати фактичної доставки товарів у митницю призначення;

–  при ввезенні залізничним транспортом

з дати отримання митницею призначення інформації залізниці про надходження вантажу та проставлення штампу “Під митним контролем” на товаросупровідних документах;

–  при ввезенні водним транспортом

а) у випадку здійснення митного оформлення митницею, у зоні діяльності якої знаходиться порт:

якщо отримувач вантажу знаходиться у зоні діяльності цієї митниці – з дати отримання митницею інформації порту про надходження вантажу;

якщо отримувач вантажу розташований у зоні діяльності іншої митниці – з дати отримання дозволу на митне оформлення вантажу в митниці, у зоні діяльності якої знаходиться порт, або з дати остаточної відмови у видачі такого дозволу;

б) у випадку, якщо митне оформлення здійснюється в іншій митни ці, – з дати, що зазначена у провізній відомості як строк доставки товарів у митницю призначення, а при доставці раніше цієї дати – з дати фактичної доставки товарів у митницю призначення;

–  при ввезенні повітряним транспортом

з дати отримання митницею інформації складу аеропорту про надходження вантажу та проставлення штампу “Під митним контролем” на товаросупровідних документах і до завершення митного оформлення ВМД.

7.2.       Строк перебування під митним контролем для цілей нарахування митного збору за перебування під митним контролем при вивезенні (експорті) товарів, крім випадків, коли вантажі знаходяться у спеціальних митних зонах, обчислюється з дати пред’явлення до митниці товарів і необхідних для митного оформлення документів і до завершення митного оформлення ВМД.

7.3.       При нарахуванні зборів за перебування під митним контролем до строку перебування під митним контролем не включаються:

–  час, необхідний для завантаження транспортного засобу згідно з установленими нормами;

–  період, на який надається відстрочення сплати митних зборів за митне оформлення;

–  час від складання протоколу про порушення митних правил і до прийняття остаточного рішення по справі (оскарження рішення в судовому порядку, прийняття рішення Держмитслужби);

–  строк дії обставин непереборної сили.

До обставин непереборної сили належать такі, що склалися з причин, які не залежали від волі платника (війни, стихійні лиха, шторми, пожежі тощо), та об’єктивно спричинили затримку при митному оформленні.

7.4.       Митні збори за перебування під митним контролем не справляються за весь період перебування під митним контролем у випадках:

–  зберігання товарів на митних ліцензійних складах та знаходження їх у магазинах безмитної торгівлі;

–  тимчасового ввезення на митну територію України та тимчасового вивезення предметів за межі митної території України;

–  транзиту товарів через митну територію України;

–  перебування товарів у спеціальних митних зонах.

До моменту оформлення відповідної ВМД при ввезенні товарів на митні ліцензійні склади, у магазини безмитної торгівлі та при тимчасовому ввезенні на митну територію України (тимчасовому вивезенні за межі митної території України) митні збори за перебування під митним контролем справляються у загальному порядку.

7.5.       При отриманні (відправленні) вантажів у поштових відправленнях збори за перебування під митним контролем не справляються до узгодження з Міністерством зв’язку порядку їх нарахування.

7.6.       Якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок несплати мита та митних зборів (у тому числі зборів за перебування під митним контролем), митниця приймає такі товари на зберігання відповідно до пункту 2 частини першої статті 86 Митного кодексу України. При цьому збори за перебування під митним контролем справляються незалежно від справляння митних зборів за зберігання.

7.7.       Якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок порушень митних правил, передбачених статтями 109 чи 112 Митного кодексу України, митниця заводить справу про порушення митних правил та вирішує питання про притягнення власника цих товарів до адміністративної відповідальності, виходячи з конкретних обставин вчиненого правопорушення.

Накладення адміністративного стягнення або звільнення від адміністративної відповідальності не знімає з власника товару обов’язку провести належне митне оформлення.

7.8.       Якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок інших причин, ніж передбачені пунктами 7.6 та 7.7 цього Порядку, і строк перебування товарів під митним контролем перевищує шість місяців, митниця не менш ніж за один місяць до закінчення цього строку письмово інформує власника товарів про те, що строк перебування під митним контролем минає, і такі товари можуть бути реалізовані з метою відшкодування належних митних платежів.

7.9.       Приклад нарахування зборів за перебування товарів та інших предметів під митним контролем – додаток № 3 до цього Порядку.

 

8.  Заключні положення

8.1.     При виникненні розбіжностей у тлумаченні положень цього Порядку між митними установами і платниками пояснення щодо застосування цих положень дає Державна митна служба України за запитами митних органів.

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Голови Державної митної служби України від 18 липня 1997 р. № 336

 

Тимчасове положення

“Про порядок відкриття, функціонування та контролю за діяльністю магазинів безмитної торгівлі”

 

І. Загальні положення

1. Магазин безмитної торгівлі – це митний режим, при якому товари знаходяться та реалізуються у роздріб під митним контролем на митній території України (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародного сполучення, та інших зонах митного контролю, що визначаються Держмитслужбою) без справляння мита та інших податків (крім митних зборів).

Знаходження та продаж товарів в митному режимі “магазин безмитної торгівлі” забезпечується шляхом використання спеціально призначеного та обладнаного приміщення – магазину безмитної торгівлі (далі – МБТ).

1. Власниками МБТ є українські суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), які отримали в Держмитслужбі ліцензію на право відкриття такого магазину в зоні митного контролю.
2. Приміщення магазину безмитної торгівлі є складовою частиною зони митного контролю і становить невід’ємну частину митної території України, на якій діє законодавство України (Митний кодекс України, нормативні акти Держмитслужби, а також нормативні акти інших відомств, що регулюють роботу суб’єктів підприємницької діяльності у сфері торгівлі та встановлюють вимоги до товарів, що продаються у роздріб на території України).
3. МБТ здійснює роздрібний продаж товарів за національну та іноземну (при наявності ліцензії Національного банку) валюту виключно фізичним особам, які виїжджають за межі митної території України.

Товари, придбані громадянами в магазинах безмитної торгівлі, підлягають вивезенню за межі митної території України безпосередньо в пунктах їх придбання.

1. Власники МБТ сплачують на депозитні рахунки митних установ, в зоні діяльності яких вони знаходяться, збір за виклик працівників митниць для здійснення митного оформлення товарів у розмірах, визначених чинним законодавством.
2. За видачу ліцензії на право відкриття МБТ справляється збір (порядок зарахування збору встановлюється після законодавчого врегулювання порядку відкриття МБТ).
3. Декларування товарів, що переміщуються через МБТ здійснює виключно його власник, який несе відповідальність за сплату всіх митних і податкових платежів.
   1. Робота МБТ організовується таким чином, щоб надходження та продаж товарів здійснювались відповідно до вимог чинного законодавства, а порядок зберігання та продажу товарів гарантував їх постійне перебування під митним контролем в режимі – “магазин безмитної торгівлі” та виключав можливість надходження (вилучення) товарів поза митним контролем.
   2. В якості МБТ може виступати одне або декілька спеціально визначених і обладнаних приміщень, призначених для зберігання та продажу у роздріб товарів згідно з режимом магазину безмитної торгівлі, розташованих в зоні митного контролю одного пункту пропуску.

 

ІІ. Вимоги до магазину безмитної торгівлі

Приміщення магазину безмитної торгівлі включає в себе:

–  торговельний зал (торговельні зали);

–  допоміжні приміщення;

–  склад магазину.

1. Приміщення МБТ має відповідати всім вимогам, що встановлені щодо роздрібної торгівлі відповідними товарами на території України, вимогам щодо режиму Державного кордону України, а також наступним вимогам:

–  наявність засобів, що дозволяють накласти митне забезпечення на всі приміщення МБТ та виключають можливість надходження (вилучення) товарів поза митним контролем;

–  наявність охоронної та протипожежної сигналізації;

–  наявність обладнаних засобами зв’язку службових місць, призначених для митних службовців, які здійснюють митний контроль в цьому магазині.

 

ІІІ. Порядок відкриття магазину безмитної торгівлі

До законодавчого врегулювання дію розділу (п. 11–20) призупинено.

 

IV.  Товари, що реалізуються в магазинах безмитної торгівлі

1. В МБТ дозволяється здійснювати роздрібну торгівлю всіма видами продовольчих та непродовольчих товарів українського та іноземного походження при наявності відповідних дозволів (ліцензій) на продаж, за винятком: а) товарів, заборонених до ввезення в Україну, вивезення з України та тран-

зиту через територію України згідно з чинним законодавством (додаток № 1);

б) предметів, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та окремих видів предметів, на які право власності громадянами набувається в спеціальному порядку (додаток № 2). Переліки таких предметів встановлюються Верховною Радою України;

в) товарів та інших предметів, на які встановлено державну монополію, згідно зі статтею 20 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”;

г) товарів, що мають велику вагу (більше 20 кг) та великогабаритних предметів (сума розмірів яких перевищує 200 см);

д) товарів за кодами ТН ЗЕД 27.01–27.16;

е) товарів, ввезення (вивезення) яких та торгівля якими на території України підлягає контролю іншими державними органами (при відсутності дозволу цих органів).

1. В МБТ мають зберігатись та продаватись тільки товари, що заявлені та оформлені у митний режим – магазин безмитної торгівлі.
2. Товари зберігаються у неробочі часи магазину під митним контролем в торговельному залі та на складі магазину з обов’язковим накладенням митного забезпечення митного органу. При цьому, разом з митним забезпеченням наявність пломби власника МБТ – обов’язкова.
3. Товари розміщуютьсяв магазин (у торговельних залах та на складі) в присутності уповноважених службових осіб митного органу.
4. Товари можуть знаходитись в режимі магазину безмитної торгівлі протягом року. Цей строк може бути обмежений Держмитслужбою для окремих видів товарів.

Після закінчення вищевизначених термінів товари мають бути заявлені до митного режиму:

–  у вільне використання на території України;

–  у режим митний склад – з перевезенням на митні ліцензійні склади, які знаходяться в зоні діяльності однієї і тієї ж митниці.

Митне оформлення таких товарів проводиться згідно із заявленим режимом (при цьому митне оформлення у режим вільного використання українських товарів здійснюється без справляння мита, податків та митних зборів).

1. Суб’єкти підприємницької діяльності України, які поставили свої товари до МБТ, не звільняються від сплати до бюджету всіх видів податків, що відносяться до цих товарів.

 

V.  Функціонування магазину безмитної торгівлі

1. Для оперативного керівництва діяльністю МБТ власник призначає відповідальну особу – директора магазину безмитної торгівлі. Власник магазину відповідає за знання директором митного та податкового законодавства України.
2. Митний орган та Державна податкова адміністрація, що здійснюють контроль за діяльністю МБТ, мають право подати вимогу про усунення директора від справ при порушенні ним вимог цього Положення та чинного законодавства України.
3. При надходженні товарів в магазин незалежно від вартості та попереднього митного режиму вони підлягають декларуванню шляхом заповнення вантажної митної декларації (далі – ВМД). Порядок заповнення ВМД встановлюється Держмитслужбою.

Місцем проведення митного оформлення товарів, що розміщуються у режим магазину безмитної торгівлі, є склад цього магазину.

У разі розміщення товарів у режим магазину безмитної торгівлі справляються збори за митне оформлення у розмірах, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

1. Разом з ВМД до митного органу подаються такі документи:

–  зовнішньоекономічний договір (контракт), за яким товари ввозились в Україну, та (або) контракт, за яким власник магазину набуває право власності на товари;

–  транспортні та інші документи на ввезені товари (накладні, коносаменти, специфікації, рахунки-фактури та ін.);

–  інші документи, необхідні для здійснення митного оформлення і митного контролю.

1. Роздрібний продаж товарів у МБТ здійснюється за готівку або по кредитних картках.

Оптовий та дрібнооптовий продаж товарів, продаж товарів з допоміжних приміщень та зі складу, а також використання торговельних залів, допоміжних приміщень та складу магазину для зберігання та реалізації товарів, що не оформлені у митний режим магазину безмитної торгівлі, не дозволяються.

1. У магазині безмитної торгівлі не дозволяється продаж товарів по зразках, за попередніми замовленнями, з розстрочкою, а також надання додаткових послуг (крім передпродажної підготовки, пакування, демонстрації, перепакування та еквівалентних операцій).
2. Дозволяється проводити на складі МБТ операції по забезпеченню зберігання товарів та операції передпродажної підготовки товарів, а в допоміжних приміщеннях – тільки операції передпродажної підготовки.
3. Товари, що реалізуються в магазині, повинні мати спеціальне маркування, погоджене з митним органом, і бути попередньо упаковані для роздрібного продажу, алкогольні напої та тютюнові вироби українського походження повинні бути обклеєні марками акцизного збору встановленого зразка згідно з законодавством України.
4. Про факт купівлі товару в МБТ співробітники магазину роблять відмітку в проїзних документах особи, яка придбала цей товар та видають чек касового апарату.

Форма відмітки встановлюється митним органом за погодженням власника магазину.

1. Заміна та обмін товарів, що придбані фізичною особою в МБТ, здійснюється згідно з законодавством України.

При цьому, якщо товар не вивозиться за митну територію України, то він обкладається митом та податками згідно з чинним законодавством (за виключенням українських товарів).

1. Власник МБТ зобов’язаний проводити декларування товарів, що продані в МБТ, шляхом заповнення ВМД. Порядок заповнення ВМД, порядок декларування зазначених товарів та їх митного оформлення встановлюється Держмитслужбою.
2. Відповідальність за правильність та своєчасність перерахування та сплати належних сум всіх митних платежів, за вилучення поза митним контролем товарів, які знаходяться у режимі магазину безмитної торгівлі, та за дотримання правил, встановлених законодавством України та цим Положенням, несе власник МБТ.
   1. У разі втрати товарів, що розміщені у режимі магазину безмитної торгівлі, власник магазину несе відповідальність згідно з Митним кодексом України та зобов’язаний провести декларування ввезених в Україну товарів зі сплатою мита та інших належних платежів, якщо тільки товари не виявилися знищеними та безповоротно загубленими внаслідок дій непереборної сили або нестача виникла в силу природного зносу або зменшення при звичайних умовах зберігання.

 

VI.  Облік і звітність про зберігання товарів

1. Власник МБТ в місячний термін з дня отримання ліцензії на право відкриття магазину стає на облік та реєструє електронні контрольно-касові апарати в державній податковій адміністрації за місцем знаходження магазину, веде бухгалтерський облік і надає звітність відповідно до чинного законодавства України.
2. У разі надходження товарів в МБТ такі товари повинні бути задекларовані у відповідності з п. 29 цього Положення, а також зареєстровані власником магазину в книзі обліку за формою, що встановлюється Держмитслужбою.

Книга обліку ведеться незалежно від інших засобів обліку, у тому числі автоматизованих.

Книги попередньо прошиваються, нумеруються та скріплюються підписом начальника митниці та печаткою митниці.

Після внесення останнього запису книга обліку передається на перевірку та зберігання до митниці.

1. Власник МБТ зобов’язаний на початку кожного кварталу подавати до митного органу звіт про товари, що надійшли та реалізовані в магазині безмитної торгівлі, в якому зазначаються:

–  дата надходження товару;

–  номер ВМД при надходженні товару в магазин;

–  найменування товару;

–  статус товарів (іноземні або українські);

–  код товару згідно з ТН ЗЕД;

–  кількість товару при надходженні;

–  кількість проданого товару;

–  номер і  дата  ВМД при  випуску товару з  магазину (відповідно до  п. 25 та 37 цього Положення);

–  кількість товару на дату звіту.

Митний орган може зобов’язати власника МБТ надати позачерговий звіт за умови порушення митного режиму, зміни матеріально-відповідальної особи, виявлення фактів нестачі товарів в торговельному залі, допоміжному приміщенні або складі.

1. Митний орган має право проводити у будь-який час інвентаризацію товарів у торговельних залах, допоміжних приміщеннях та на складі магазину.
2. Ліцензія на право відкриття МБТ може бути анульована або дія її може бути призупинена на термін до 3 місяців.
3. Призупинення дії ліцензії може застосовуватись Держмитслужбою за письмовим поданням начальника митниці або начальника Держподаткадміністрації, на обліку якої він знаходиться, про необхідність такого призупинення у випадках:

VII.  Призупинення та анулювання дії ліцензії

а) нефункціонування МБТ протягом 2 місяців;

б) неодноразове прийняття (як і не прийняття) рішень (дій) власником МБТ (директором магазину або уповноваженими на доступ до магазину особами) щодо діяльності магазину, які можуть привести до порушення вимог цього Положення та чинного законодавства;

в) при порушенні митних правил;

г) якщо за повідомленням від державних служб та уповноважених органів власником МБТ (директором магазину) допущено порушення чинного законодавства;

д) несплату щорічного збору за перереєстрацію ліцензій.

Розміщення нових партій товарів в МБТ та реалізація товарів, у разі призупинення дії ліцензії, забороняються протягом терміну призупинення дії ліцензії.

Усі товари, що знаходяться в торговельних залах та допоміжних приміщеннях МБТ, підлягають негайному переміщенню на склад.

1. Анулювання ліцензії застосовується у випадках:

–  невиконання вимог, зазначених у рішенні про призупинення дії ліцензії;

–  повторного вчинення порушень, зазначених в пп. а, б, п. 44, якщо раніше вже застосовувалось тимчасове призупинення дії ліцензії;

–  рішенням Голови Держмитслужби.

Ліцензія анулюється наказом Голови Держмитслужби за поданням митниці або Держподаткадміністрації, на обліку якої МБТ знаходиться. При цьому з дати складання протоколу про порушення митних правил або акту про порушення податкового законодавства та до дати видачі наказу про анулювання ліцензії (а у разі оскарження чи опротестування такого наказу – до дати винесення рішення по скарзі чи протесту) розміщення нових партій товарів в МБТ не дозволяється.

З дати видачі наказу по справі про порушення митних правил або податкового законодавства до виконання (або залишення скарги чи протесту на даний наказ без задоволення) термін заборони щодо розміщення в МБТ нових партій товарів продовжується до дати набрання чинності наказу Голови Держмитслужби про анулювання (або призупинення) ліцензії.

1. При анулюванні ліцензії власник МБТ не пізніше 10 днів з дати набрання чинності зазначеного у п. 45 наказу повинен передати ліцензію до Держмитслужби.
2. При анулюванні ліцензії МБТ ліквідується.
   1. У разі анулювання ліцензії збір за її видачу поверненню не підлягає.
   2. Повторна заява про видачу ліцензії на право відкриття МБТ може бути розглянута митницею через 1 рік після анулювання ліцензії, за умови усунення порушень, які були причиною прийняття такого рішення.

 

VIII.   Перереєстрація магазинів безмитної торгівлі

1. МБТ підлягають щорічній перереєстрації. За проведення перереєстрації власником магазину сплачується збір, що зараховується до державного бюджету.
2. Збір за перереєстрацію не стягується, якщо МБТ отримав ліцензію в поточному році після набрання чинності цієї постанови.
3. Перереєстрація магазинів безмитної торгівлі здійснюється Держмитслужбою. На першому етапі перереєстрації проводиться перевірка діяльності МБТ на відповідність до чинного законодавства. Для проведення перевірки створюється робоча група з представників митниці, в зоні діяльності якої знаходиться магазин, Держподаткадміністрації, центрального апарату Держмитслужби. Результати перевірки оформлюються актами перевірки по кожному МБТ окремо.

54. На підставі актів перевірки Держмитслужба готує перелік магазинів безмитної торгівлі, що перереєстровані, та перелік МБТ, ліцензії на відкриття яких скасовуються за результатами перевірки (в разі, якщо за результатами перевірки виявиться невідповідність роботи МБТ чинному законодавству).

55. Переліки, зазначені в п. 53, затверджуються наказом Держмитслужби.

1. Наказ Держмитслужби щодо затвердження результатів перереєстрації надсилається на митниці та Держподаткадміністраціям, на обліку яких знаходиться МБТ.

Ліцензії, що скасовані, вилучаються митницями і надсилаються на адресу Держмитслужби.

На зворотному боці ліцензій на МБТ, що пройшли перереєстрацію, робиться запис “Перереєстровано наказом Держмитслужби від                                

№         ”, який затверджується підписом начальника митниці та печаткою митниці.

 

IX.  Ліквідація магазину безмитної торгівлі

1. МБТ ліквідується у наступних випадках:

–  у разі скасування ліцензії на право відкриття МБТ в зоні митного контролю за підсумками щорічної перереєстрації;

–  у разі анулювання ліцензії на право відкриття МБТ в зоні митного контролю;

–  на підставі заяви власника за його бажанням;

–  рішенням Голови Служби.

1. Рішення про ліквідацію МБТ за бажанням його власника приймається у формі наказу Держмитслужби.

У разі ліквідації МБТ при анулюванні ліцензії або за підсумками щорічної перереєстрації додаткове розпорядження про ліквідацію МБТ не видається.

1. У всіх випадках, зазначених у п. 55, оригінал ліцензії вилучається митницею у колишнього власника і надсилається на адресу Держмитслужби.
2. З дати прийняття рішення про ліквідацію МБТ, розміщення нових партій товарів в магазин та їх продаж не дозволяються.
3. Власник МБТ подає до митниці в 3-денний термін звіт про товари згідно з п. 40 цього Положення. Митний орган у 7-денний строк проводить інвентаризацію товарів у магазині.
   1. За зберігання товарів на складі ліквідованого МБТ його власником сплачуються митні збори за зберігання товарів під митним контролем з дати набрання чинності будь-якого рішення, зазначеного в п. 57.

Максимальний термін зберігання товарів на складі ліквідованого МБТ – 1 місяць.

1. Товари, що знаходяться в режимі магазину безмитної торгівлі, підлягають декларуванню власником МБТ до іншого митного режиму відповідно до п. 24 цього Положення. При цьому українські товари підлягають декларуванню за спрощеною схемою, що встановлюється Держмитслужбою.

 

Х. Заключні положення

1. У разі зміни будь-яких відомостей, зазначених у заяві на отримання ліцензії, та в документах, які додавались до заяви, власник МБТ повинен протягом 7 днів письмово повідомити про це митницю, яка дала згоду на видачу ліцензії.
2. При наявності нових відомостей, які потребують переоформлення ліцензії або видачі нової, підготовка та подання документів на розгляд до Держмитслужби проводиться у відповідності з розділом III цього Положення. Додатково до визначеного комплекту документів додається оригінал ліцензії, копії останньої залишаються у власника МБТ та у справах митниці.
3. У випадках зміни назви підприємства та зміни коду підприємства за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України на підставі наказу Держмитслужби проводиться оформлення нової ліцензії із скасуванням і вилученням попередньої. При цьому стягується збір за видачу ліцензії на право відкриття магазину в зоні митного контролю.
4. У всіх інших випадках, які потребують внесення змін до ліцензії (окрім зміни назви підприємства, зміни коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України), проводиться переоформлення ліцензії на підставі наказу Держмитслужби шляхом заповнення нового бланку ліцензії із зазначенням попередніх, а в зміненій частині – нових відомостей. До існуючого номера ліцензії додається літерний код послідовно за алфавітом. Попередня ліцензія скасовується і вилучається.

При цьому збір за видачу ліцензії не стягується.

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Голови Державної митної служби України від 23 липня 1997 р. № 344

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“12” вересня 1997 р. за № 397/2201

 

Інструкція

“Про порядок справляння ввізного (імпортного) мита”

 

Інструкція визначає порядок справляння ввізного мита з товарів, що ввозяться (імпортуються) в Україну суб’єктами господарської діяльності – юридичними особами та громадянами-підприємцями.

 

1.  Загальні положення

1.1.  Ввізне мито справляється при здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів (далі – товари), що ввозяться (імпортуються) за вантажною митною декларацією (далі – ВМД) на митну територію України з метою вільного використання на цій території, з урахуванням винятків, передбачених цією Інструкцією.

1.2.  Платниками ввізного мита є суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності – юридичні особи та громадяни-підприємці відповідно до законодавства України.

1.3.  Митне оформлення та пропуск товарів можуть здійснюватися лише після сплати ввізного мита, якщо інше не передбачено законодавством.

1.4.  Ввізне мито справляється за ставками, встановленими чинним законодавством України.

1.5.  Відповідно до Закону України від 05.02.1992 р. № 2097-ХІІ “Про Єдиний митний тариф” та Декрету Кабінету Міністрів України від 11.01.1993 р. № 4-93 “Про Єдиний митний тариф України” ввізне мито є диференційованим.

1.5.1. До товарів, що походять з тих країн, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки Єдиного митного тарифу України.

1.5.2. До товарів, що походять з тих країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння або національним режимом (наведені у Переліку країн, з якими укладено торговельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму, затвердженому Законом України від 03.04.1997 № 170/97-ВР “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань обкладення ввізним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України”), застосовуються пільгові ставки Єдиного митного тарифу України (за винятком випадків, передбачених пп. 1.5.3 цієї Інструкції).

1.5.3.При митному оформленні товарів, що ввозяться в Україну з тих країн, з якими укладено угоди про вільну торгівлю (наведені у Переліку країн, з якими укладено угоди про вільну торгівлю, який затверджено Законом України від 03.04.1997 № 170/97-ВР “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань обкладення ввізним митом товарів та інших предметів,  що ввозяться на митну територію України”), за умови виконання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх норм, установлених відповідними міжнародними угодами, застосовуються положення міжнародної угоди.

У разі невиконання правил, установлених відповідною угодою про вільну торгівлю, а також, якщо товари входять до переліку виключень з відповідної угоди про вільну торгівлю, до товарів із зазначених країн застосовуються пільгові ставки ввізного мита.

1.5.4. До товарів, що походять з тих країн, які не ввійшли до переліків країн, з якими укладено угоди про вільну торгівлю та торговельноекономічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму, а також до товарів, країна походження яких не встановлена, застосовуються повні ставки Єдиного митного тарифу України.

1.6.  Країна походження товарів визначається відповідно до статті 18 Закону України “Про Єдиний митний тариф” та міжнародних угод за участю України.

1.7.  При встановленні в Україні на підставі міжурядових угод пільгових умов обкладення ввізним митом, у тому числі звільнення від обкладення митом товарів, які ввозяться та походять з країн, з якими укладено відповідні міжурядові угоди, порядок визначення країни походження, подання митним органам сертифікатів про походження, а також підтвердження виконання правил “прямого відвантаження” і “безпосередньої закупівлі” визначається окремими нормативними документами Державної митної служби України.

1.8.  При ввезенні предметів дитячого асортименту відповідні ставки ввізного мита зменшуються на 50 відсотків.

1.9.  Перелік товарів, які при ввезенні в Україну не підлягають обкладенню ввізним митом, визначено у Класифікаторі звільнень від обкладення ввізним митом (додаток 1). При митному оформленні таких товарів ввізне мито нараховується умовно відповідно до положень цієї Інструкції.

 

2.  Нарахування ввізного мита та порядок заповнення відповідних граф ВМД

2.1.  Нарахування ввізного мита проводиться у графі 47 ВМД та додаткових аркушів до неї у національній валюті України.

2.2.  Нарахування ввізного мита і заповнення графи 47 ВМД можуть виконуватись як декларантом при заповненні ВМД, так і інспектором митного органу під час митного оформлення товарів, що декларуються. Основою нарахування ввізного мита є:

–  при застосуванні адвалерної ставки ввізного мита – митна вартість товарів, визначена відповідно до вимог статті 16 Закону України “Про Єдиний митний тариф”;

–  при застосуванні специфічної ставки ввізного мита – кількісні показники товарів відповідно до одиниць виміру товарів або кількісні характеристики товарів.

2.3. Порядок заповнення графи 47 ВМД при нарахуванні ввізного мита.

2.3.1. У першій колонці “Вид” зазначається вид платежу: 20 – ввізне мито;

21 – ввізне мито на бензин моторний і важкі дистиляти (дизельне паливо).

2.3.2. У другій колонці “Основа нарахування”:

–  у разі, коли ввізне мито нараховується у відсотках до митної вартості (адвалерна ставка), зазначається митна вартість товару, вказана у графі 45 ВМД;

–  при застосуванні специфічної ставки ввізного мита зазначається кількісний показник товару відповідно до одиниць виміру товарів (кількісна характеристика товару), вказаний у відповідній графі ВМД.

2.3.3. У третій колонці “Ставка” зазначається розмір ставки ввізного мита, встановленої на даний вид товару (якщо розмір ставки ввізного мита дорівнює нулю, зазначається “0”).

2.3.4. У четвертій колонці “Сума” зазначається сума ввізного мита, що підлягає сплаті (якщо розмір ставки ввізного мита дорівнює нулю, зазначається “0”).

При нарахуванні ввізного мита за специфічними ставками, специфічна ставка, зазначена в іноземній валюті, перераховується у валюту України за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день подання ВМД до митного оформлення.

День подання ВМД до митного оформлення фіксується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення штампу “Під митним контролем” і відповідними записами у справах митного органу.

2.3.5. У п’ятій колонці “Спосіб платежу” зазначається спосіб здійснення сплати ввізного мита:

–  “01” – безготівковий розрахунок через банківські заклади;

–  “02” – внесення суми мита до каси митного органу;

–  “03” – вексель авізований;

–  “04” – платежі не проведено, але надано гарантійний лист банку (надано відстрочення або розстрочення сплати мита);

–  “05” – страховий поліс;

–  “У” – нарахування суми мита умовно. При цьому у графі 44 ВМД під п. 7.2 зазначаються реквізити документа, на підставі якого ввізне мито не підлягає сплаті.

2.5.  У графі “В” ВМД “Подробиці розрахунку” зазначаються:

–  код платежу;

–  загальна сума платежів за даним кодом, яка складається з платежів по ВМД і кожному додатковому аркушу;

–  номер депозитного рахунку митного органу.

2.6. У графі “С” ВМД зазначаються номер та дата платіжного документа.

 

3.  Сплата ввізного мита

3.1.  Ввізне мито підлягає сплаті до або на момент здійснення митного оформлення.

3.2. Ввізне мито сплачується платниками у національній валюті України.

3.3.  Ввізне мито сплачується заставками, що діють на день подання вантажної митної декларації до митного оформлення.

3.4.  При визначенні митної вартості застосовуються офіційні курси іноземних валют, визначені Національним банком України на день подання ВМД до митного оформлення.

Митна вартість визначається відповідно до статті 16 Закону України “Про Єдиний митний тариф”.

3.5.  Сплата ввізного мита може бути здійснена шляхом перерахування суми коштів за безготівковим розрахункомна рахунок митного органу або внесенням суми зазначених коштів готівкою до каси митного органу.

3.6.  Сплатою ввізного мита за безготівковим розрахунком вважається надходження коштів на депозитний рахунок митного органу.

3.7.  Сплата ввізного мита може здійснюватися внесенням авансових сум на рахунок митного органу.

 

4.  Відстрочення та розстрочення сплати ввізного мита

Порядок надання відстрочення та розстрочення сплати мита встановлюється Державною митною службою України.

 

5. Повернення надміру стягнених сум ввізного  мита або зарахування  їх у рахунок майбутніх платежів

5.1.  Суми надміру стягненого ввізного мита підлягають поверненню особі, що здійснює декларування товарів, на її вимогу протягом року з моменту митного оформлення.

За бажанням особи, що здійснює декларування товарів, суми надміру стягненого ввізного мита можуть бути зараховані у рахунок майбутніх платежів.

5.2.  Контроль за поверненням надміру стягнених сум ввізного мита або зарахуванням їх у рахунок майбутніх платежів здійснює відділ митних доходів та платежів митного органу, де проводилося митне оформлення.

5.3.  Установлюється такий порядок повернення надміру стягнених сум ввізного мита або зарахування їх у рахунок майбутніх платежів.

5.3.1. Особа, що здійснює декларування товарів, звертається до начальника митного органу із заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства, про повернення надміру стягненої суми ввізного мита або зарахування її у рахунок майбутніх платежів.

5.3.2. Перерахунок зазначеної суми ввізного мита здійснюється відділом митних доходів та платежів митного органу та оформляється завізованою начальником цього відділу доповідною запискою на ім’я начальника митного органу.

5.3.3. На підставі прийнятого начальником митного органу рішення, сума ввізного мита, що підлягає поверненню або зарахуванню у рахунок майбутніх платежів, реєструється в журналі обліку руху коштів.

(При цьому перерахуванню та поверненню або зарахуванню у рахунок майбутніх платежів підлягають і суми інших митних платежів, які були надмірно нараховані з урахуванням сум мита).

5.3.4. У разі, якщо надміру стягнена сума ввізного мита підлягає поверненню, відділом митних доходів та платежів митного органу готується повідомлення відділу бухгалтерського обліку про перерахування коштів та вносяться зміни до звітності.

5.3.5. У разі, якщо надміру стягнена сума ввізного мита підлягає зарахуванню у рахунок майбутніх платежів,відділом митних доходів та платежів вносяться зміни до звітності та відповідних журналів обліку.

5.3.6. Після повернення надмірної суми мита або зарахування її в рахунок майбутніх платежів на зворотному боці всіх примірників ВМД робиться відповідний запис із зазначенням суми повернутих або зарахованих у рахунок майбутніх платежів коштів.

 

6.  Стягнення сум заборгованості ввізного мита

6.1.  Сума ввізного мита, несплаченого у той строк, на який було надане відстрочення або розстрочення його сплати, а також несплаченого в результаті дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів у безспірному порядку.

6.2.  Сума своєчасно несплаченого мита стягується за весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати.

6.3.  Після стягнення належної суми мита на зворотному боці всіх примірників ВМД робиться відповідний запис із зазначенням стягненої суми.

 

7.  Заключні положення

При виникненні розбіжностей у тлумаченні положень цієї Інструкції між митними органами і платниками пояснення щодо застосування цих положень дає Державна митна служба України за запитами митних органів.

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Голови Державної митної служби України

від 29 серпня 1996 р. № 402

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“16” вересня 1996 р. за № 533/1558

 

Положення

“Про верифікацію митними органами сертифікатів про походження товарів з України”

 

Це Положення розроблено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року № 846 “Про верифікацію сертифікатів про походження товарів з України” і має на меті верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України, виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональними торговопромисловими палатами (далі – ТПП), на основі перевірки цих сертифікатів митними органами.

1. Верифікація виданих Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами сертифікатів про походження товарів з України здійснюється Державним митним комітетом на підставі запитів митних органів зарубіжних країн протягом 90 днів з дати отримання запиту або за власного ініціативою у випадках, передбачених пунктами 15 та 16 цього Положення.
2. Верифікація сертифікатів про походження товарів з України може здійснюватися у формах:

а) перевірки сертифіката на автентичність (справжність);

б) перевірки правильності визначення країни походження товару, зазначеного у сертифікаті про походження.

1. Перевірка на автентичність сертифіката, виданого ТПП, здійснюється шляхом проведення експертизи форми сертифіката, правильності заповнення граф, відбитку печатки та підпису уповноваженої особи ТПП, а також місця та дати видачі.
   1. Перевірка правильності визначення країни походження товару, зазначеного у сертифікаті про походження, на відповідність правилам визначення країни походження здійснюється шляхом:

а) отримання відповідної інформації від ТПП і підприємства виробника товару та порівняння цієї інформації з даними, що містяться у сертифікаті;

б) порівняння товару (або його фотокопії) разом з технічною документацією та іншими документами до нього, надісланими митним органом зарубіжної країни для верифікації, з ідентичним товаром, на який видавався сертифікат;

в) експертизи правильності визначення країни походження товару відповідно до правил визначення країни походження, що застосовуються у країні ввезення, на підставі даних щодо технології виготовлення, вмісту товарів іноземного походження в товарі, калькуляції вартості товару з метою визначення в ньому добавленої вартості.

1. Перевірка на автентичність сертифіката, виданого ТПП, здійснюється Управлінням з верифікації сертифікатів про походження товарів Держмиткому із залученням у разі необхідності Центральної митної лабораторії.
2. Перевірка правильності визначення країни походження товару, зазначеного у сертифікаті про походження, на відповідність правилам визначення країни походження здійснюється Управлінням з верифікації сертифікатів про походження товарів Держмиткому із залученням у разі необхідності територіальних митних управлінь та Центральної митної лабораторії.

7. У разі потреби для проведення перевірки сертифікатів можуть бути залучені спеціалісти та експерти сторонніх підприємств, організацій та установ.

1. З метою встановлення достовірності даних, що відображені в сертифікаті про походження товарів, орган, що здійснює перевірку, має право отримувати від підприємств копії документів, які необхідні для перевірки, а також у випадку, передбаченому п. 4 (б) цього Положення, здійснювати порівняння товарів.
2. Якщо у запиті митного органу зарубіжної країни не вказані чітко параметри, за якими необхідно здійснити перевірку, або не міститься достатньо інформації від заявника, митному органу зарубіжної країни протягом 20 днів з дати отримання запиту надсилається повідомлення щодо подання більш детальної інформації і надання, у разі потреби, відомостей про правила визначення країни походження, що застосовуються в країні ввезення, а також фотокопії товару, технічної та комерційної документації, зовнішньоекономічного контракту, рахунку-фактури та інших подібних документів, які можуть бути використані під час здійснення перевірки сертифіката.
3. За результатами перевірки складається Акт перевірки сертифіката про походження товарів. Акт складається в одному примірнику, підписується спеціалістами-виконавцями і затверджується начальником Управління з верифікації сертифікатів про походження товарів Держмиткому. У разі залучення територіального митного управління до перевірки сертифікатів про походження товарів Акт перевірки також підписується начальником (заступником начальника) територіального митного управління.
4. Про результати здійсненої за запитом митного органу зарубіжної країни перевірки сертифіката Державний митний комітет надсилає повідомлення митному органу зарубіжної країни.
5. За умови банкрутства, ліквідації підприємства, зняття товару з виробництва та неможливості визначення тих товарів, з яких був вироблений товар, та їх вартості, а також нездійсненності через це достовірної перевірки за запитом митного органу зарубіжної країни виданого ТПП сертифіката про походження, Державний митний комітет надсилає про це повідомлення митному органу зарубіжної країни.
   1. Уся інформація щодо здійсненої перевірки сертифіката про походження є конфіденційною і може використовуватися тільки з метою митного контролю.
   2. Запит митного органу зарубіжної країни, Акт перевірки сертифіката про походження товарів, матеріали перевірки, копії повідомлень та інші матеріали, що стосуються верифікації сертифіката, зберігаються в Управлінні з верифікації сертифікатів про походження товарів Держмиткому протягом 5 років з моменту складення Акта перевірки сертифіката про походження товарів.
   3. З метою запобігання порушенням правил видачі сертифікатів про походження товарів з України Державний митний комітет може здійснювати верифікацію сертифікатів про походження товарів вибірковим методом після вивезення товарів.

Рішення про здійснення вибіркової перевірки сертифікатів про походження товарів приймається Державним митним комітетом.

1. У разі, якщо за результатами здійснених митними органами перевірок установлено систематичні порушення Торгово-промисловою палатою України чи окремими регіональними торгово-промисловими палатами правил видачі сертифікатів про походження товарів з України, Державний митний комітет приймає рішення щодо запровадження до порушників протягом установленого терміну режиму контролю за всіма виданими ними сертифікатами про походження товарів з України.
2. Якщо митними органами під час перевірок виявлено грубі порушення (подання неправдивих даних, підробка документів) з боку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, що призвели до погіршення умов експорту українських товарів, ліквідації преференцій, застосування охоронних обмежень з боку іноземних країн, Державний митний комітет виходить з пропозицією до Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України щодо застосування до цього суб’єкта санкцій, передбачених статтею 37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, та інформує про це слідчі органи.

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Голови Державної митної служби України від 22 липня 1997 р. № 340

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“23” жовтня 1997 р. за № 495/2299

 

Положення

“Про діяльність підприємств,

що здійснюють декларування на підставі договору”

 

1. 1.      Загальні положення

Це Положення розроблено відповідно до Митного кодексу України і норми його поширюються на всі підприємства в Україні, що допущені митницею до декларування і здійснюють його на підставі договору.

1.1.  Підприємство, що здійснює декларування вантажів на підставі договору – це підприємство, яке зареєстроване на території України і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України.

1.2.  Для здійснення декларування такому підприємству необхідно отримати свідоцтво про визнання його декларантом, а також мати у своєму штаті осіб, уповноважених на декларування, які отримали відповідні кваліфікаційні свідоцтва.

1.3.  За видачу свідоцтва про визнання підприємства декларантом справляється збір у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1.4.  Державна митна служба України веде реєстр підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору.

 

2.     Права та обов’язки підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору

2.1.  Підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, має право від свого імені за рахунок і за дорученням власника (володільця) вантажу самостійно здійснювати наступні операції в галузі митної справи:

а) декларувати товари, транспортні засоби та інші предмети;

б) подавати митному органу України документи, необхідні для митного оформлення;

в) пред’являти митниці товари, транспортні засоби та інші предмети, що декларуються;

г) забезпечувати сплату митних платежів, установлених для товарів, транспортних засобів та інших предметів, що декларуються;

д) виконувати в межах своєї компетенції інші дії, необхідні для митного оформлення та митного контролю товарів і транспортних засобів, що декларуються; е) оскаржувати у визначеному порядку рішення митних органів України.

2.2.  Підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, зобов’язане:

а) заявляти за затвердженою формою, відповідно до прийнятих строків, дані про товари та їх митні режими, а також інші відомості, необхідні для митного оформлення;

б) на вимогу митного органу пред’являти митниці товари, транспортні засоби та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України; в) надавати митному органу України документи, що містять відомості,

необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення;

г) перевіряти дійсність документів, необхідних для митного оформлення, отриманих від власника (володільця) вантажу;

д) на вимогу митного органу України бути присутнім при митному оформленні товарів і транспортних засобів та сприяти працівникам митниці під час митного оформлення вантажів;

е) здійснювати на вимогу митниці визначення кількості, завантаження, розвантаження, перевантаження товарів, виправлення пошкодженої упаковки, відкриття упаковки, пакування чи перепакування товарів, що підлягають митному оформленню, а також відкриття приміщень та інших місць, де можуть знаходитися зазначені товари;

є) правильно нараховувати митні платежі;

ж) сплачувати митні платежі, встановлені для задекларованих товарів, якщо це передбачено угодою підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, з власником (володільцем) вантажу;

з) здійснювати у формах, які не суперечать чинному законодавству України, контроль за своєчасною і повною сплатою митних платежів власником (володільцем) вантажу;

и) сприяти при необхідності проведенню ветеринарного, фітосанітарного та інших видів державного контролю, якому підлягають задекларовані товари, транспортні засоби та інші предмети;

і) дотримуватись умов та обмежень щодо використання товарів, транспортних засобів та інших предметів, розпорядження ними, якщо митне оформлення не завершено;

ї) негайно інформувати митні органи про пошкодження тари й упаковки, невідповідність товарів відомостям про них у транспортних, комерційних та інших документах, які мають відношення до митної справи;

й) забезпечувати відповідність використовуваних ним засобів автоматичного оброблення інформації та програмних продуктів засобам автоматичного оброблення інформації та програмним продуктам, що використовуються митними органами України;

к) подавати для ознайомлення суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, на їх вимогу, свідоцтво про визнання підприємства декларантом, Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, та інформацію про умови угоди між підприємством, що здійснює декларування на підставі договору, та власником (володільцем) вантажу;

л) вести реєстр укладених договорів із власниками (володільцями) вантажів та подавати митниці, на її вимогу, угоди між підприємством, що здійснює декларування на підставі договору та власниками (володільцями) вантажів;

м) перевіряти повноваження власника (володільця) щодо приналежності йому товарів, транспортних засобів та інших предметів;

н) надавати консультації власникам (володільцям) вантажів щодо вимог митного законодавства України;

о) користуватися послугами виключно тих осіб, уповноважених на декларування, які зараховані до штату підприємства, що здійснює декларування на підставі договору;

п) протягом трьох робочих днів інформувати митницю про факти прийому на роботу або звільнення з роботи особи, уповноваженої на декларування;

р) забезпечувати відповідність знань осіб, уповноважених на декларування, які зараховані до штату підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, до вимог, передбачених митним законодавством України;

с) здійснювати інші обов’язки, які визначені в інших нормативних актах Державної митної служби України.

2.3.  При здійсненні митного оформлення підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, виконує обов’язки і несе відповідальність у повному обсязі як власник (володілець), що самостійно переміщує товари чи інші предмети через митний кордон України.

2.4.  Відповідальність за сплату митних платежів під час митного оформлення несе власник (володілець) або підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, відповідно до укладеного договору про сплату таких платежів.

2.5.  Декларування товарів при переміщенні через митний ліцензійний склад відкритого типу проводиться тим підприємством, що здійснює декларування на підставі договору і водночас є власником цього складу.

2.6.  Взаємовідносини підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, з власником (володільцем) вантажу базуються на договірній основі. Такий договір укладається в письмовій формі.

2.7.  Підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, має право укласти зазначений у п. 2.6 договір з будь-яким власником (володільцем) вантажу, який до нього звернеться, за винятком випадків, коли є достатні підстави вважати, що дія чи бездіяльність такого власника (володільця) є протиправною і тягне за собою кримінальну відповідальність або відповідальність, передбачену Митним кодексом України.

2.8.  Власник (володілець) вантажу повинен давати доручення на виконання функцій, перелічених у п. 2.1 цього Положення, тільки в цілому. Доручення на виконання одних і тих же функцій щодо партії вантажів декільком підприємствам, що здійснюють декларування на підставі договору, або обмеження повноважень зазначеного підприємства виконанням тільки частини цих функцій або виконанням операцій у межах однієї функції не дозволяється.

2.9.  Права, обов’язки і відповідальність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, не можуть бути обмежені договором між зазначеним підприємством та власником (володільцем) вантажу.

2.10. Підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, повинно зберігати всю документацію, пов’язану із здійсненням своєї діяльності, протягом 5 років, починаючи з календарного року, наступного після року митного оформлення товару.

2.11. Спори між підприємством, що здійснює декларування на підставі договору, та власником (володільцем) вантажу вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

2.12. Митні органи України не мають права створювати пільгові умови для діяльності окремих підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, порівняно з іншими такими підприємствами.

2.13. Митні органи України не несуть відповідальності перед тими власниками (володільцями) вантажів, яких представляє підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, за його дії чи бездіяльність, у тому числі і за затримку митного оформлення товарів, якщо така сталася внаслідок неналежного виконання зазначеним підприємством своїх обов’язків.

 

3.      Свідоцтво про визнання підприємства декларантом

3.1.  Для отримання свідоцтва про визнання підприємства декларантом (додаток 1) особа подає до митниці, у зоні діяльності якої знаходиться, такі документи:

1)  заяву на ім’я Голови Держмитслужби України, в якій необхідно викласти такі відомості:

–  повну назву організації (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та по батькові (для приватних підприємців);

–  юридичну адресу;

–  фактичну адресу;

–  наявність рахунків у національній та іноземній валюті;

–  назви та адреси філій (за умови їх наявності);

2)  заяву на ім’я начальника митниці стосовно погодження митницею видачі свідоцтва про визнання підприємства декларантом;

3)  нотаріально завірені копії установчих і реєстраційних документів (статут, установчий договір, свідоцтво про державну реєстрацію та довідку органів державної статистики про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України) та відповідні документи філій або представництв цих підприємств, якщо ці філії або представництва будуть здійснювати таку ж діяльність;

4)  довідку банківського закладу про наявність рахунку і відсутність заборгованості;

5)  копію платіжного доручення про перерахування коштів за отримання свідоцтва про визнання підприємства декларантом у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3.2.  Заява розглядається митницею протягом 15 днів з дня її надходження. При цьому митниця перевіряє відомості, зазначені у поданих документах. Якщо дані заявника виявляються неповними строк розгляду заяви може бути подовжено до одного місяця.

3.3.  Після  перевірки  митницею  відповідності  поданих   документів п. 3.1 цього Положення та їх погодження вона готує лист узгодження про доцільність видачі свідоцтва про визнання підприємства декларантом, а у разі відмови від погодження митниця повідомляє про це заявника письмово із зазначенням причин відмови.

Пакет документів, визначених у п. 3.1, та лист узгодження митниці надсилаються на адресу Державної митної служби України. Копії зазначених документів залишаються у справах митниці.

У разі відмови митницею про надання листа узгодження підприємство має право самостійно звернутися до Держмитслужби з документами, зазначеними у п. 3.1, та листом відмови митниці для вирішення питання про видачу свідоцтва про визнання підприємства декларантом.

За умови наявності філій або представництв до такого пакета документів заявником додаються листи узгодження митниць, у зоні яких розташовано філії або представництва, якщо ці філії або представництва будуть здійснювати таку ж діяльність.

3.4.  Справа про видачу свідоцтва розглядається у Державній митній службі України протягом 30 днів з моменту її надходження. Свідоцтво видається Державною митною службою України на підставі наказу Голови Держмитслужби за умови:

–  відповідності поданих документів вимогам цього Положення;

–  фактичного надходження коштів за видачу свідоцтва на відповідні рахунки.

Свідоцтво підписується заступником Голови Держмитслужби та засвідчується гербовою печаткою.

У разі відмови у видачі свідоцтва Державна митна служба України повідомляє про це заявника письмово з обов’язковим зазначенням причин відмови.

3.5.  Свідоцтво діє безстроково за умови щорічної перереєстрації згідно з розділом 4 цього Положення. Зона діяльності підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, визначається у свідоцтві відповідно до місця розташування зазначеного підприємства та його філій і представництв.

3.6.  Свідоцтво про визнання підприємства декларантом не може бути передане іншій особі.

3.7.  При втраті свідоцтва Державна митна служба України видає наказом Голови Служби дублікат цього свідоцтва на підставі обґрунтованої заяви його власника, завізованої начальником митниці.

3.8.  Свідоцтво може бути скасоване Державною митною службою України у разі:

–  невиконання вимог, передбачених Митним кодексом України та цим Положенням;

–  виявлення згодом недостовірних даних, що мають суттєве значення для прийняття рішення про допуск до декларування;

–  вчинення дій, що порушують права інших підприємств або суперечать інтересам держави;

–  за підсумками щорічної перереєстрації.

3.9. Свідоцтво може бути також скасоване Державною митною службою України у разі неотримання його протягом шести місяців з дня виходу наказу Голови Держмитслужби про реєстрацію та видачу свідоцтва про визнання підприємства декларантом, а також в разі невиконання функцій підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, протягом одного року.

3.10. Повторна заява про видачу свідоцтва може бути розглянута через один рік з дня винесення рішення про скасування свідоцтва, за умови усунення причин, що стали підставою для скасування.

3.11. У разі скасування свідоцтва встановлений збір за його видачу поверненню не підлягає.

3.12. Кошти, перераховані підприємством на рахунок Держмитслужби України за видачу (щорічну перереєстрацію) свідоцтва, повертають заявнику на його вимогу тільки до виходу наказу Голови Держмитслужби про видачу (щорічну перереєстрацію) свідоцтва.

3.13. За наявності нових відомостей, які потребують переоформлення свідоцтва або видачі нового, підготовка та подання документів на розгляд до Державної митної служби України проводиться відповідно до п. 3.1 цього Положення. Додатково до визначеного комплекту документів додається оригінал свідоцтва, копії останнього залишаються у підприємства та у справах митниці.

3.14. У випадках зміни назви підприємства, зміни коду підприємства за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України на підставі наказу Голови Держмитслужби України проводиться оформлення нового свідоцтва зі скасуванням і вилученням попереднього. При цьому стягується митний збір за видачу нового свідоцтва про визнання підприємства декларантом.

3.15. У всіх інших випадках, які потребують внесення змін до свідоцтва, проводиться переоформлення цього свідоцтва на підставі наказу Голови Держмитслужби шляхом заповнення нового бланка свідоцтва із зазначенням попередніх, а у зміненій частині – нових відомостей. До існуючого номера свідоцтва додається літерний код послідовно за алфавітом. Попереднє свідоцтво скасовується і вилучається.

При цьому збір за видачу свідоцтва не нараховується.

 

4.    Перереєстрація свідоцтва про визнання підприємства декларантом

4.1. Перереєстрація свідоцтв про визнання підприємства декларантом проводиться щорічно з 1 листопада до 31 грудня. За перереєстрацію свідоцтва справляється збір у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Видача нових свідоцтв Держмитслужбою за заявами підприємств під час перереєстрації не здійснюється.

4.2.  Для перереєстрації свідоцтва підприємству, що здійснює декларування на підставі договору, необхідно подати до митниці, в зоні діяльності якої воно зареєстроване, такі документи:

1)  заяву на ім’я начальника митниці щодо продовження строку дії свідоцтва на наступний рік;

2)  копію платіжного доручення про перерахування коштів за перереєстрацію свідоцтва;

3)  копію свідоцтва про визнання підприємства декларантом.

4.3.  Заява розглядається митницею протягом 15 днів з дня її надходження. При цьому митниця перевіряє стан роботи підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, за минулий рік.

4.4.  Підприємства, що здійснюють декларування на підставі договору, які не мають порушень, перелічених у п. 3.8 цього Положення, вносяться митницею до листа, який разом з копіями платіжних доручень та копіями свідоцтв, завірених митницею, надсилається до Держмитслужби України до 1 грудня поточного року із зазначенням свідоцтв, дію яких доцільно продовжити.

4.5.  У разі відмови у продовженні строку дії свідоцтва митниця повідомляє про це заявника письмово з обов’язковим зазначенням причини відмови. У цьому випадку підприємство має право самостійно звернутися до Держмитслужби з клопотанням про продовження строку дії свідоцтва про визнання підприємства декларантом.

4.6.  Продовження строку дії свідоцтва на один рік здійснюється наказом Голови Держмитслужби за умови:

–  наявності документів згідно з п. 4.2 цього Положення;

–  фактичного надходження на відповідні рахунки коштів за видачу свідоцтв.

4.7.  Після одержання наказу Держмитслужби України на зворотному боці перереєстрованих свідоцтв здійснюється запис такого змісту:

“Перереєстровано   наказом   Держмитслужби   України   від   “     ” 199року №”.

Запис завіряється підписом начальника митниці і гербовою печаткою митниці.

Підприємства, свідоцтва яких не пройшли перереєстрацію, повертають ці свідоцтва митниці. Кошти за перереєстрацію свідоцтва про визнання підприємства декларантом у такому випадку повертаються підприємству за його заявою.

4.8.  Свідоцтво, отримане в поточному році, підлягає перереєстрації без сплати митних зборів.

4.9.  У 1997 році перереєстрація підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, проводиться наступним чином.

Підприємства, які отримали свідоцтва до введення в дію постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1997 № 65 зі сплатою митних зборів у розмірі, еквівалентному 500 $ США, або яким у 1997 році було переоформлене без сплати митного збору видане у попередні роки свідоцтво у зв’язку з перереєстрацією цього підприємства, сплачують встановлений Кабінетом Міністрів України збір у розмірі, еквівалентному 1000 $ США.

Підприємства, які отримали свідоцтво у 1997 році зі сплатою митних зборів у розмірах, передбачених зазначеною постановою, перереєстровуються у 1997 році безоплатно у разі оформлення необхідних документів у відповідності до п. 4.2 цього Положення.

 

5.     Кваліфікаційне свідоцтво особи, уповноваженої на декларування

5.1.  Допущення особи, уповноваженої на декларування, здійснюється шляхом видачі йому митницею кваліфікаційного свідоцтва (додаток 2). Заява від підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, або громадянина на видачу кваліфікаційного свідоцтва розглядається митницею протягом 15 днів.

5.2.  Особа, уповноважена на декларування, може виконувати функції, зазначені у п. 2.1, стосовно вантажів, що належать стороннім особам, тільки якщо цей спеціаліст зарахований до штату підприємства, яке отримало свідоцтво про визнання його декларантом.

5.3.  Для видачі кваліфікаційного свідоцтва у митниці створюється екзаменаційна комісія, яка приймає екзамени у кандидатів з метою визначення достатності їх рівня знань і кваліфікації для здійснення декларування.

5.4.  Митниця організовує навчання осіб, уповноважених на декларування, проведення консультацій та прийняття екзаменів у встановленому законодавством порядку.

5.5.  Продовження строку дії (щорічна перереєстрація) свідоцтва про визнання підприємства декларантом не стосується строку дії кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваженої на декларування.

5.6.  Кваліфікаційне свідоцтво особи, уповноваженої на декларування, може бути скасоване митницею, яка його видала, якщо таке свідоцтво було видане на підставі неповних або недостовірних даних, які мали істотне значення для прийняття рішення про видачу свідоцтва.

5.7.  Кваліфікаційне свідоцтво може бути скасоване митницею, яка його видала, якщо фахівець:

–  неодноразово не виконував свої обов’язки;

–  неодноразово порушував або не виконував вимоги законодавчих та інших нормативних актів;

–  визнаний винним у підробленні документів, розкраданні, хабарництві, а також у випадках неодноразового вчинення правопорушень, передбачених Митним кодексом України га цим Положенням;

–  заподіяв істотні збитки особі, яку він представляє, в тому числі шляхом протиправного використання даних, що становлять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію, за рішенням суду;

–  у разі неотримання особою, уповноваженою на декларування, кваліфікаційного свідоцтва протягом трьох місяців з дня складання екзамену.

Рішення про скасування свідоцтва набирає чинності з дати виходу відповідного наказу начальника митниці. Рішення про скасування може бути оскаржене безпосередньо до Держмитслужби України або до суду.

5.8.  Повторна заява про видачу кваліфікаційного свідоцтва може бути розглянута через шість місяців з дня його скасування або по закінченні строку, визначеного судом.

5.9.  Якщо особа, уповноважена на декларування, збирається працювати в зоні діяльності іншої митниці, ніж та, де вже отримано кваліфікаційне свідоцтво, вона повинна скласти екзамени та отримати кваліфікаційне свідоцтво у митниці, де має намір працювати. При цьому раніше видане свідоцтво не скасовується.

5.10. Якщо у правовому регулюванні митної справи сталися істотні зміни, особа, уповноважена на декларування, повинна у місячний строк після виходу відповідного наказу начальника митниці підтвердити відповідність своїх знань новим вимогам шляхом складання заліку комісії митниці. У разі невиконання цієї умови митний орган, який видав кваліфікаційне свідоцтво, припиняє його дію до такого підтвердження, але не більше ніж на два місяці. У разі непідтвердження особою, уповноваженою на декларування, відповідності своїх знань протягом цього строку митний орган, який видав кваліфікаційне свідоцтво, скасовує його.

 

7. Взаємодія Держмитслужби України з Прикордонними військами

і правоохоронними органами

 

Державний комітет у справах охорони державного кордону України

Державна митна служба України

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“07” березня 1997 р. за № 74/1878

НАКАЗ

 

№ 74/83                                                                       “24” лютого 1997 р.

 

“Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії Підрозділів Держкомкордону України та підрозділів митної варти

Держмитслужби України”

Відповідно до законів України “Про державний кордон України”, “Про Прикордонні війська України”, Митного кодексу України, Положення про митну варту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 року № 698, Інструкції про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.05.1994 за № 106/315, та з метою уточнення порядку взаємодії структурних підрозділів Держкомкордону і митної варти Держмитслужби поза місцем розташування пунктів пропуску через державний кордон, у межах прикордонної смуги і прикордонного контрольованого району

наказуємо:

1. Затвердити Інструкцію про порядок взаємодії підрозділів Держкомкордону України та підрозділів митної варти Держмитслужби України (додається).
2. Командуючим військами напрямів, командирам з’єднань Прикордонних військ України, керівникам підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил та митної варти регіональних митниць (митниць) Держмитслужби України організувати взаємодію згідно з вимогами Інструкції, зазначеної в п. 1 цього наказу та керуватися нею під час виконання покладених на них завдань на державному кордоні, в межах прикордонної смуги і прикордонного контрольованого району.
3. Наказ довести до особового складу в части ні, що його стосується.

 

Голова Держкомітету – командуючий Прикордонними військами України генерал-полковник В. Банних

Голова Державної митної служби України   дійсний Державний радник митної служби України Л. Деркач

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Державного комітету у справах охорони державного кордону України і Державної митної служби України

від “24” лютого 1997 року

№ 74/83

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

“07” березня 1997 р. за № 74/1878

Інструкція

“Про порядок взаємодії підрозділів Держкомкордону України та підрозділів митної варти Держмитслужби України”

 

1.1.  Інструкція про порядок взаємодії підрозділів Держкомкордону України та підрозділів митної варти Держмитслужби України (далі – Інструкція) розроблена на підставі законів України “Про державний кордон України”, “Про Прикордонні війська України”, Митного кодексу України. Положення про митну варту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 року № 698, та Інструкції про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.05.1994 за № 106/315.

1.2.  Ця Інструкція призначена для визначення порядку взаємодії підрозділів Держкомкордону та підрозділів митної варти Держмитслужби України при виконанні завдань, покладених на них законодавством України, поза місцем розташування пунктів пропуску через державний кордон, у межах прикордонної смуги і прикордонного контрольованого району.

1.3.Метою взаємодії є проведення спільних заходів щодо виявлення і запобігання порушення чинного законодавства України з прикордонних та митних питань поза місцем розташування пунктів пропуску через державний кордон, у межах прикордонної смуги і прикордонного контрольованого району.

1.4.  Форми взаємодії:

1.4.1. Проведення спільних операцій за єдиним планом та задумом та інших узгоджених заходів;

1.4.2. Спільне розташування прикордонних та митних нарядів на окремих напрямах державного кордону (засідка, секрет, контрольний пост, розшукова група, пересувний пост тощо);

1.4.3. Обмін інформацією про наміри і спроби порушень державного кордону поза пунктами пропуску, незаконне переміщення через кордон валюти, зброї та наркотичних речовин, матеріальних, культурних та історичних цінностей тощо;

1.4.4. Узагальнення підсумків спільних заходів та розробка нових способів дій та форм взаємодії.

1.5.  Взаємодія здійснюється:

1.5.1. На рівні центральних органів виконавчої влади – між центральними апаратами Держкомкордону та Держмитслужби України, представленими відповідно управлінням охорони державного кордону і управлінням по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;

1.5.2.На регіональному рівні – між штабами військ напрямів Держкомкордону України і підрозділами по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил відповідних регіональних митниць Держмитслужби України;

1.5.3. На місцевому рівні – між з’єднаннями, підрозділами Держкомкордону України і підрозділами по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил відповідних митниць Держмитслужби України, що діють у межах ділянок їх відповідальності.

1.6. Механізмом реалізації форм взаємодії вважати видання спільних наказів, напрацювання планів взаємодії, планів спільних операцій та інших заходів.

Спільні накази та планувальні документи відпрацьовуються в центральних апаратах Держкомкордону та Держмитслужби України, напрямах, з’єднаннях Держкомкордону України та в регіональних митницях і митницях, які їм підпорядковані.

Плани взаємодії уточнюються: на рівні центральних органів виконавчої влади – один раз на рік; на регіональному та місцевому рівні – двічі на рік; за необхідності – негайно.

 

ІІ. Підготовка та проведення спільних заходів

2.1.  Підготовка спільних заходів здійснюється завчасно і безпосередньо перед їх проведенням.

2.2.  Завчасна підготовка включає:

2.2.1. Проведення спільних планових занять, тренувань та навчань, розробку та уточнення планів взаємодії, типових планів проведення спільних операцій та інших планувальних документів;

2.2.2. Проведення спільних рекогносцировок місцевості в районах ймовірних дій на різних напрямах державного кордону;

2.2.3. Вивчення та узагальнення тактики дій порушення законодавства України з прикордонних і митних питань та розробку ефективних заходів протидії.

2.3.  Безпосередня підготовка починається, як правило, за 1–2 доби до початку проведення спільних заходів та включає:

2.3.1. Уточнення рішення про проведення спільних заходів, проведення додаткових занять та інструктажів;

2.3.2. Підготовку екіпіровки особового складу, підготовку технічних засобів та службових собак до використання в конкретних умовах обстановки та інші заходи.

2.4.  Рішення про проведення спільних заходів приймається керівниками взаємодіючих підрозділів після детального аналізу обстановки, що склалася на ділянці кордону, оцінки стану та можливостей наявних сил та засобів. Рішення та підсумки спільних заходів документуються у встановленому порядку.

2.5.  Підготовка та проведення спільних заходів здійснюється в режимі конфіденційності з обмеженням кола поінформованих осіб, заходами маскування і прихованого управління силами та засобами, прихованістю висунення у район їх здійснення та дезінформуванням.

2.6.  За необхідності з метою планування та координації дій взаємодіючих сил та засобів створюються спільні оперативні групи.

 

ІІІ. Основні функції взаємодії

3.1.  Підрозділи Держкомкордону:

3.1.1. Під час проведення спільних заходів подають допомогу підрозділам митної варти в запобіганні незаконному переміщенню через митний кордон (поза пунктами пропуску через державний кордон) товарів та інших предметів і транспортних засобів. Призначають прикордонні наряди для виконання завдань разом з нарядами митної варти на державному кордоні в межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району;

3.1.2. Інформують відповідні підрозділи по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил Держмитслужби України про виявлені ознаки підготовки до порушення державного кордону України з метою контрабандної діяльності, а також про здійснення таких злочинів поза місцем розташування пунктів пропуску;

3.1.3. У разі затримання на державному кордоні у межах прикордонної смуги та прикордонного контрольованого району контрабанди посадові особи підрозділів Держкомкордону України спільно з посадовими особами підрозділів митної варти проводять документування протиправної діяльності затриманих осіб відповідно до законодавства, після чого передають контрабанду до найближчого митного органу. Стосовно порушників державного кордону проводять необхідні адміністративно-процесуальні дії. При цьому надають посадовим особам митного органу копії протоколів адміністративного затримання порушників державного кордону та інші відповідні документи, а також, за необхідності, дають пояснення органам дізнання;

3.1.4. У разі нападу злочинців чи злочинних угруповань на співробітників митної варти на державному кордоні та в межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району подають їм допомогу у відбитті нападу та затриманні злочинців;

3.1.5. У встановленому порядку надають дозвіл і здійснюють контроль за виходом плавзасобів митної варти до акваторії прикордонних річок, озер, інших водоймищ та в територіальне море. За необхідності забезпечують спільні наряди прикордонників та митників плавзасобами морських з’єднань Держкомкордону України;

3.1.6. Про всі випадки супроводження підакцизних товарів до прикордонних пунктів суміжних держав повідомляють прикордонні та митні служби країн в’їзду.

3.2.  Підрозділи Держмитслужби:

3.2.1. Розташовують наряди своїх підрозділів на об’єктах митних органів, на державному кордоні (де він збігається з митним), в межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району за узгодженням та за участю військовослужбовців підрозділів Держкомкордону України. При необхідності виконання завдань за лінією інженерно-технічних споруд отримують письмовий дозвіл начальника прикордонного загону;

3.2.2. Інформують підрозділи Держкомкордону України про ознаки, що свідчать про підготовку та порушення державного кордону, дії злочинних угруповань на кордоні та підготовку і здійснення контрабандної діяльності;

3.2.3. У разі затримання на державному кордоні в межах прикордонної смуги і прикордонного контрольованого району контрабанди посадові особи митної варти спільно з посадовими особами підрозділів Держкомкордону України проводять відповідне документування протиправної діяльності затриманих осіб, після чого передають контрабанду до найближчого митного органу. При цьому надають посадовим особам митного органу копії відповідних документів, а також, за необхідності, дають пояснення органам дізнання;

3.2.4. У разі затримання порушників державного кордону співробітники митної варти передають їх прикордонним нарядам (на прикордонну заставу або до іншого найближчого підрозділу Держкордону України);

3.2.5. За необхідності використання плавзасобів митної варти на акваторії прикордонних річок, озер, інших водоймищ та в територіальному морі у встановленому порядку отримують дозвіл підрозділів Держкомкордону України;

3.2.6. З інших питань взаємодії керуються положеннями Інструкції про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.05.1994 за № 106/315.

 

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

 

НАКАЗ

 

29 січня 1997 р.   Державна митна служба України

№ 43/74   Міністерство внутрішніх справ України

 

“Про вдосконалення діяльності по охороні і супроводженню підакцизних товарів, що переміщуються транзитом

через митну територію України”

 

З метою подальшого вдосконалення діяльності митних органів по охороні та супроводженню підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, а також, враховуючи, що Інструкцією про порядок застосування охорони і супроводження підакцизних товарів, що переміщуються транзитом через митну територію України, затвердженою наказом Державного митного комітету і Міністерства внутрішніх справ України від 25 липня 1996 року № 344/510 не визначено порядок участі підрозділів МВС України у цій діяльності,

 

наказуємо:

1. У разі залучення підрозділів МВС до охорони і супроводження підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1996 № 699, виконання функцій щодо охорони підакцизних транзитних товарів покласти на підрозділи Державної служби охорони при МВС України (ДСО), а щодо їх митного супроводження – на підрозділи митної варти Державної митної служби України.

Змістом функцій по митному супроводженню підакцизних транзитних товарів підрозділами митної варти є забезпечення постійного митного контролю за підакцизними транзитними товарами, обов’язкового доставляння цих товарів до митниць призначення, визначення способу охорони і супроводження, шляхів перевезень товарів, пунктів технологічних зупинок, порядку приймання-передачі транспортних засобів і документів між підрозділами митної варти, забезпечення недоторканості товарів та накладеного на транспортні засоби митного забезпечення у вигляді пломб чи печаток на час переміщення товарів, у тому числі:

–  у випадку технічних чи вимушених зупинок;

–  у разі припинення транзитного переміщення товарів та вилучення їх уповноваженим митним органом чи у разі винесення повноважною особою правоохоронних органів держави постанови про порушення адміністративного або кримінального провадження щодо підакцизних транзитних товарів, пов’язаного з припиненням транспортування та розміщенням у місцях їх тимчасового зберігання.

Змістом функцій охорони підакцизних транзитних товарів нарядами підрозділів ДСО визначити дії щодо недопущення злочинних посягань на підакцизні транзитні товари шляхом незаконного заволодіння ними третіми особами, а також несанкціонованого уповноваженим представником митного органу, який супроводжує ці товари, доступу до них шляхом порушення цілісності місця знаходження або накладеного на транспортні засоби митного забезпечення, у тому числі і власником (перевізником) товарів, на час перебування їх під охороною, а також забезпечення обов’язкового доставляння цих товарів до митниць призначення.

1. Управлінням по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державної митної служби України (Крикун О. О.) та Державної служби охорони при МВС України (Шаповал В. І.):

2.1.  Організувати взаємодію у питаннях забезпечення спільними зусиллями охорони і супроводження підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України.

2.2. Координувати діяльність структурних підрозділів митної варти і ДСО з організації належного забезпечення охорони і супроводження підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України.

2.3.  Здійснювати контроль за несенням служби співробітниками підрозділів митної варти і ДСО, які задіяні для забезпечення охорони і супроводження підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, а також вжити необхідних заходів по недопущенню фактів недоставляння товарів до митниць призначення з вини їх співробітників.

1. Начальникам УДСО при ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, управлінь, відділів ДСО при УМВС України в областях, м. Севастополі:

3.1.  За заявками, що надійшли з митних органів (додаток № 1), та відповідно до договірних зобов’язань розробити комплекс заходів, передбачених вимогами наказів МВС України від 28.02.1993 № 42, від 15.04.1994 № 196, спільного наказу Держмиткому і МВС України від 25.07.1996 № 344/510 та забезпечити виділення сил і засобів, необхідних для організації надійної охорони підакцизних товарів, що прямують транзитом через митну територію України.

3.2.  Організувати контроль за несенням служби працівниками підрозділів ДСО, задіяними для забезпечення охорони підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, доставлянням ними товарів до митниць призначення. Вжити необхідних заходів по недопущенню фактів недоставляння товарів до митниць призначення з вини співробітників ДСО.

1. У випадку спільного здійснення функцій охорони та супроводження нарядами підрозділів митної варти та ДСО старшим спільного наряду призначати уповноваженого представника митного органу (старшого групи супроводження митної варти), за винятком виконання функцій по припиненню злочинних посягань на безпеку осіб, які забезпечують перевезення товарів, чи на самі товари.
   1. Для вдосконалення процесу оформлення митного супроводження підрозділами митної варти підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, встановити такий порядок його здійснення:

5.1.  Старший групи митної варти зобов’язаний:

5.1.1. Спільно з представником митниці відправлення і старшим наряду підрозділу ДСО оглянути автотранспорт з метою визначення його технічного стану, цілісності митного забезпечення, провести спільний інструктаж групи митної варти, наряду підрозділу ДСО і водіїв про порядок слідування автотранспортних засобів у колоні, взаємодію, в тому числі у випадках, що порушують установлений порядок переміщення товарів.

5.1.2. З метою фіксації початку митного супроводження підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, оформляти на території митниці відправлення акт про передачу для зберігання і доставляння до митниці призначення документів і підакцизних транзитних товарів у трьох примірниках (додаток № 2, розділ 1), перший з яких після митного оформлення передати старшому зміни митниці відправлення. При цьому на кожному примірнику акта має бути підпис:

–  старшого зміни, засвідчений його штампом “Під митним контролем”;

–  інспектора, який проводив митне оформлення товарів та склав акт, засвідчений його особистою номерною печаткою;

–  старшого групи митної варти, який приймає документи і товари для зберігання на час руху.

5.1.3. Під час виконання функцій митного супроводження вживати заходів щодо:

–  супроводження автотранспорту з товарами на протязі всього часу руху між пунктами приймання-передачі на території України, забезпечуючи рух шляхом та напрямками, встановленими митницею відправлення;

–  зміни маршруту руху у разі необхідності (форс-мажорні обставини, уникнення нападу та інше), забезпечуючи при цьому дотримання встановленого терміну доставляння товарів у митницю призначення;

–  припинення протиправних дій стосовно товарів, транспортних засобів, особового складу групи митної варти, наряду підрозділу ДСО або водіїв;

–  забезпечення порядку слідування автотранспортних засобів у колоні, визначення зупинок для відпочинку та технічного огляду автотранспортних засобів, режиму і порядку роботи особового складу групи митної варти і спільно зі старшим наряду підрозділу ДСО;

–  оформлення у товаросупровідних документах усіх випадків порушення режиму та маршруті руху, втому числі затримання автотранспорту з товарами, а також їх приймання-передачі між групами митної варти;

–  забезпечення конфіденційності договірних відносин при охороні та супроводженні автотранспорту з товарами, нерозголошення особовим складом групи митної варти і підрозділу ДСО відомостей про маршрут пересування товарів, їх вартісну, кількісну, якісну та іншу характеристику;

–  забезпечення обов’язково доставляння автотранспорту з підакцизними транзитними товарами, що супроводжуються до митниці призначення.

5.2.  Після доставляння підакцизних транзитних товарів до митниці призначення старший останньої групи митної варти оформляє на її території 2-й і 3-й примірники акта про передачу для зберігання і доставляння до митниці призначення документів і підакцизних транзитних товарів (додаток № 2, розділ II). При цьому на всіх примірниках акта має бути підпис:

–  старшого зміни митниці призначення, засвідчений штампом “Під митним контролем”;

–  інспектора митниці призначення, який приймав підакцизний транзитний товар до митного оформлення, засвідчений його особистою номерною печаткою виключно після доставляння документів і підакцизних транзитних товарів до митниці призначення.

Другий примірник акта після митного оформлення залишається у справах митниці призначення, а третій – підрозділу митної варти, група якого доставила підакцизний товар до митниці призначення.

5.3.  У випадку вимушеної зупинки транспортного (-них) засобу (-ів), коли подальше пересування стає неможливим чи призведе до затримки переміщення всієї колони транспортних засобів, старший групи митної варти після прибуття співробітників (-а) з найближчого митного органу передає їм (йому) документи і означений автотранспорт за укладеним між ними актом (додаток № 3), що складається в одному примірнику для митної установи, представник якої прибув для вирішення питання про подальше переміщення товарів, а в акті про передачу для зберігання і доставляння до митниці призначення документів і підакцизних транзитних товарів (додаток № 2) оформляється розділ III. При цьому на всіх примірниках акта має бути підпис:

–  старшого групи митної варти, яка супроводжує товари;

–  представника митної установи, який прийняв автотранспорт з товарами з-під охорони і супроводження, із зазначенням номера його службового посвідчення.

5.4.  У випадку прийняття уповноваженою посадовою особою правоохоронних органів держави рішення про припинення транзитного переміщення підакцизних товарів та їх вилучення в установленому законодавством порядку, оформляється акт про передачу для зберігання і доставляння до митниці призначення документів і підакцизних транзитних товарів, завірений підписом із зазначенням номера службового посвідчення уповноваженої посадової особи установи, від імені якої винесено постанову про порушення адміністративного або кримінального провадження щодо підакцизних товарів, пов’язаного з припиненням їх транспортування по території України та розміщенням у місцях їх тимчасового зберігання (додаток

№ 2, розділ IV).

1. Встановити порядок участі нарядів підрозділів Державної служби охорони, задіяних для охорони підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України (особливості функціональних обов’язків наряду):

6.1.  Старший наряду підрозділу ДСО зобов’язаний:

6.1.1. За укладеним договором про охорону підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, між їх власником (або уповноваженою ним особою) і підрозділом Державної служби охорони доповісти про своє прибуття для виконання охоронних функцій начальнику підрозділу митної варти та надійти в його оперативне підпорядкування, підтвердити свої повноваження довідкою встановленої форми (додаток № 4), яку залишити в митниці відправлення.

6.1.2. Спільно з представниками митниці відправлення і старшим групи митної варти, яка супроводжує товари, оглянути автотранспорт для визначення його технічного стану, цілісності митного забезпечення, провести інструктаж водіїв про порядок слідування в колоні автотранспортних засобів та взаємодію у випадках, що порушують установлений порядок переміщення товарів, у тому числі злочинних посягань на них.

6.1.3. З метою фіксації початку виконання функцій охорони оформити на території митниці відправлення акт про приймання підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через митну територію України, під охорону в чотирьох примірниках (додаток № 5, розділ І), перший з яких після митного оформлення передати старшому зміни митниці відправлення. При цьому на кожному примірнику акта має бути підпис:

–  старшого зміни, засвідчений його штампом “Під митним контролем”;

–  інспектора, який проводив митне оформлення товарів, засвідчений його особистою номерною печаткою;

–  старшого наряду ДСО, який приймає товари під охорону.

6.1.4. Під час виконання функцій охорони вживати заходів щодо:

–  припинення протиправних дій стосовно товарів, транспортних засобів, наряду охорони та супроводження;

–  дотримання напрямку та маршруту руху, визначеного митницею відправлення згідно з переліком встановлених Кабінетом Міністрів шляхів транзиту підакцизних товарів;

–  припинення несанкціонованих уповноваженим представником митного органу спроб передати (розвантажити) товари у невстановленому місці;

–  припинення спроб несанкціонованого уповноваженим представником митного органу, який супроводжує ці товари, доступу до них шляхом порушення цілісності місця знаходження товару та митного забезпечення, у тому числі і власником (перевізником) товарів;

–  забезпечення конфіденційності договірних відносин по охороні товарів, нерозголошенню особовим складом наряду ДСО відомостей щодо маршруту пересування товарів, їх вартісних, кількісних, якісних та інших характеристик;

–  забезпечення обов’язкового доставляння автотранспорту з підакцизними транзитними товарами, що охороняються, до митниці призначення.

6.1.5. Після доставляння підакцизних транзитних товарів до митниці призначення оформити на її території 2-й, 3-й та 4-й примірники акта про передачу означених товарів з-під охорони (додаток № 5, розділ II). При цьому на всіх примірниках акта має бути підпис:

–  старшого зміни митниці призначення, засвідчений штампом “Під митним контролем”;

–  інспектора митниці призначення, який приймав підакцизний транзитний товар до митного оформлення, засвідчений його особистою номерною печаткою виключно після доставляння підакцизних транзитних товарів до митниці призначення.

Другий примірник акта залишити старшому зміни митниці призначення, третій – доставити в підрозділ ДСО, четвертий повернути нарочним або каналами зв’язку в митницю відправлення.

6.1.6. У випадку вимушеної зупинки транспортного (-их) засобу (-ів), коли подальше пересування стає неможливим чи призведе до затримки переміщення всієї колони транспортних засобів, організувати забезпечення збереження товарів до прибуття співробітників з найближчого митного органу та оформити 2-й, 3-й та 4-й примірники акта про передачу товарів з-під охорони (додаток № 5, розділ III). При цьому на всіх примірниках акта має бути підпис:

–  старшого групи митної варти, яка супроводжує товари;

–  представника митної установи, який прийняв автотранспорт з товарами з-під охорони, з вказівкою номера його службового посвідчення;

–  старшого наряду підрозділу ДСО.

6.1.7. У випадку прийняття уповноваженою посадовою особою правоохоронних органів держави рішення про припинення транзитного переміщення підакцизних товарів та їх вилучення в установленому законодавством порядку, оформити акт про передачу підакцизних транзитних товарів з-під охорони, завірений підписом уповноваженої посадової особи з вказівкою номера його службового посвідчення (додаток № 5, розділ IV).

1. Управлінню Державної автомобільної інспекції МВС України разом з підпорядкованими підрозділами:

7.1.  Організувати контроль за дотриманням перевізниками підакцизних транзитних товарів встановлених митницями відправлення маршрутів руху згідно з переліком шляхів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 1996 року № 484 “Про затвердження переліку шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України та пункти на митному кордоні, через які здійснюється ввезення і вивезення цих товарів, та граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України”. У випадку виявлення порушень встановленого маршруту руху повідомляти про це найближчий митний орган та вживати заходів до повернення транспортних засобів із транзитними підакцизними товарами на визначені Кабінетом Міністрів шляхи.

7.2.  Сприяти безпечному руху автотранспорту з підакцизними товарами, що переміщується через митну територію України. При цьому:

–  вживати заходів оперативного реагування у випадку здійснення злочинних посягань на підакцизні транзитні товари, або осіб, які їх супроводжують;

–  надавати нарядам по охороні та супроводженню інформацію про стан оперативної обстановки, стан дорожнього покриття, що обумовлює неможливість подальшого пересування автотранспортних засобів;

–  сприяти нарядам охорони та супроводження в доставлені транспортних засобів, задіяних для перевезення, до місць ремонту у випадку їх технічних пошкоджень;

–  надавати нарядам охорони та супроводження в екстремальних ситуаціях можливість використання наявних засобів зв’язку;

–  оперативно вживати заходів щодо належного оформлення дорожньо-транспортних пригод у відношенні автотранспорту, задіяного для перевезення і супроводження підакцизних транзитних товарів, та повідомляти про них найближчий митний орган;

–  надавати можливість зупинки у темний період доби транспортних засобів, задіяних для перевезення і супроводження транзитних підакцизних товарів, поблизу (на) територій (-ії) стаціонарних постів ДАІ.

7.3.  Інформувати Державну митну службу та відповідні служби МВС України про виявлені порушення встановленого порядку охорони та супроводження транзитних підакцизних товарів через територію України.

7.4.  У порядку, передбаченому Правилами дорожнього руху, видавати дозвіл на переміщення колон, що складаються з 5 і більше автотранспортних засобів.

7.5.  За окрему оплату, що вноситься згідно з порядком, встановленим Міністерством внутрішніх справ, здійснювати супроводження патрульним автомобілем ДАІ колон, які складаються з 10 транспортних засобів, що перевозять підакцизні транзитні товари через митну територію України.

1. Начальникам Головних управлінь, управлінь і самостійних відділів МВС України, ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України областей та м. Севастополя, УВСТ, начальникам регіональних митниць (митниць) Державної митної служби України:

8.1.  Організувати вивчення вимог цієї вказівки підпорядкованим особовим складом.

8.2.  Забезпечити вжиття необхідних заходів щодо захисту підакцизних транзитних товарів, що переміщуються через територію України, та обов’язкової доставки їх до митниці призначення в установленому порядку.

1. Вважати такими, що втратив чинність п. 13 наказу МВС України та Державної митної служби України від 25.07.1996 № 344/510.
2. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника міністра внутрішніх справ України Бородича Л. В., Управління Державної служби охорони при МВС України (Шаповала В. І.), Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державної митної служби України (Крикуна О. О.).

 

 

Голова Державної митної                          Міністр внутрішніх справ

служби України                                         України

Л. Деркач                                                   Ю. Кравченко

21 січня 1997 р.                                         24 січня 1997 р.