КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОГО ЛЮДИНОЗНАВСТВА

---------------------------------------------------

 

 

 

Тема: ДЕГРАДАЦІЯ УКРАЇНИ. Чи усвідомлюємо ми її причини?

(Де проходить шлях до кращого майбутнього? Полемiка з Мирославом Мариновичем та iншими членами Iнiцiативноi групи "Першого грудня" на http://debate.1-12.org.ua/viewtopic.php?f=10&t=172/)

 

Деградацiя України - де, в чому криються її причини, i де, в чому ми вже добре бачимо її наслiдки? Як вiдокремити одне вiд iншого? Чому наслiдки ми бачимо, а причини - нi, поки що глибоко не бачимо й не усвідомлюємо.

 

Якщо про деградацiю мовити коротко, то достатньо констатувати лише одне: ВВП України 2012 року все ще залишається меншим ВВП 1990 року. Жах!

Якщо про деградацiю мовити бiльше, то до сказаного слiд додати наступне. Заводи й фабрики, що були гордiстю українського народу (наприклад, радiотехнiчнi - у Харковi, суднобудiвнi - у Миколаєвi), штучно перетворено в металобрухт й приХватизовано за безцiнь. Вiдтворення основного капiталу "новоспечених" власникiв не цiкавить, iх погляди зосередженi лише на фiнансових потоках у державному бюджетi. І в тому, що залишилося, i в тому, що приХватизоване основнi виробничi фонди не оновлюються. Запас їх мiцностi, що залишився - не бiльше двох-трьох рокiв, так стверджують експерти. I що буде потiм?

Конкурентоспроможнiсть Украiни у свiтi втрачаеться. Частка у загальному експортi Украiни високотехнологiчного експорту iз року в рiк зменшуеться i в 2012 роцi становила лише 4%, тодi як, наприклад, Китаю постiйно зростае й сьогоднi становить 1/3 його експорту.

Україна втратила не лише приладо- й машинобудування, а й легку промисловість. Внутрішній ринок заполонили іноземні товари, які є нижчими за якістю й дешевшими. Підприємства не можуть ефективно працювати через брак інвестицій і високотехнологічного обладнання. Якщо на початку 90-х років зайнятість у легкiй промисловостi становила 750 тис. осіб, то в 2010-12 рр. цей показник скоротився у 8-10 разів. Ринок легкої промисловості насичений імпортною продукцією на 85-90%. Більше 80% імпорту продукції легкої промисловості потрапляють до України нелегально – хтось на цьому наживається [http://intkonf.org/velimchanitsya-ti-suchasniy-stan-legkoyi-promislovosti-ukrayini/, http://www.ukrstat.gov.ua/]. Ганьба!

В усiх свiтових рейтингах цивiлiзацiйного розвитку Україна посiдає вже стабiльно останнi позицiї, перебуваючи десь між африканськими Анголою, Зiмбабве, Кенiєю та Нiгерiєю [див. http://hdr.undp.org/en/statistics/]. Розмр ВВП в Украiнi на душу населення втричi менший середнього у свiтi, у 12-27 разiв нижчий показникiв розвинених краiн, майже у 4 рази нижчий порiвняно з показником Росiйськоi Федерацii. Вiд'емне сальдо торгiвельного балансу у 2012 роцi досягло 15 млрд доларiв США. Для покриття внутрiшнiх потреб i обслуговування запозичень Украiна невпинно скочуеться у боргову прiрву. З роки незалежностi ii державний борг зрiс у 20 разiв i на кiнець 2012 року досяг 500 млрд грн, що майже у пiвтора рази перевищуе рiчнi доходи держбюджету. Розплачуватись за таке "покращення життя вже сьогоднi" (покращення життя якоi сiм'i?) будуть нашi дiти та дiти iх дiтей.

Разом з тим, доходи 10% найбагатших людей в Украiнi перевищують доходи 10% найбiднiших аж у 40 разiв, як у Гондурасi.

Вважаеться, якщо таке перевищення сягае 10 разiв, то це таiть в собi непрогнозованi наслiдки. У розвинених краiнах воно не перевищуе 5-7 разiв.

 

Зміст

І. Чим ініційована ця тема?

ІІ. Щодо вживання термiнiв 'дух' i 'духовнiсть'.

ІІІ. Про структуру суспільства, прошарки людей в ньому, що характеризуються різними рівнями потреб і мотивацій.

ІV. Про співвідношення тваринних інстинктів та усвідомленого раціонального розуму у прошарках структури людських спільнот.

V. Що робити? Що треба самоусвідомити перед тим, як діяти раціонально?

VІ. Кому що робити? Яка інституція суспільства має відповідати за поліпшення стану духовності=самосвідомості українського народу?

VIІ. Як система освіти може розвивати самосвідомість людини, піднести її на новий, вищий рівень? З чого починати?

 

І. Чим ініційована ця тема?

Наслiдки деградацiї своєї Вітчизни ми вже бачимо майже однаково, а причини - по різному. Такою є особливiсть поточного моменту. I чому так? Де "собака" зарита? Звiдки корiння росте? Де та вирiшальна ланка ланцюга причин, ухопившись за яку можна витягнути увесь ланцюг? Якщо не бачимо i не розумiємо причин, то як знайти ключi до вирiшення проблем?

Отже, з'ясування причин деградацiї України постає сьогоднi як найактуальнiша проблема для рефлексiї суспiльною свiдомiстю. Разом з тим, ця задача-проблема перебуває у статусi нерозв'язної.

Ситуацiя погiршується ще й тим, що серед наших полiтикiв ще нема тої елiти i державних дiячiв, котрi спроможнi глибоко аналiзувати ситуацiю, прогнозувати майбутнє, формулювати орiєнтири розвитку й мобiлiзувати суспiльство для їх досягнення. Чому нема? - маємо дати відповідь і на це запитання.

Останнi мiсяцi українська громадськiсть покладала надiї на Iнiцiативну групу "Першого грудня", яка впродовж 2012 року привертала й загострювала увагу до "морального і соціального занепаду та втрати життєвих орієнтирів" українського суспільства. Однак, очiкувана "Українська Хартiя вiльної людини", як з'ясовується сьогодні при її обговоренні, не є аналiзом причин деградацiї. Що торкається з'ясування причин, "віз і нині там" залишається.

На вiдмiну вiд iнших, ми сприймаємо "Українську Хартiю вiльної людини" вельми позитивно, сприймаємо як "Виховний iдеал нашої епохи", виховний ідеал людини, здатної виживати в умовах глобалiзацii Суспiльства людей Землi, в умовах деградації України і щось робити корисне для суспільства, i це - достойний внесок iнтелектуалiв Iнiцiативної групи у формування вiдповiдей на нинiшнi виклики соцiальної еволюцiї у тому мiсцi, де ми живемо.

Однак, маємо визнати, очiкування громадськостi не виправдались i це потрібно обговорювати.

У якостi типових вiдгукiв на текст Хартiї можна навести виступ вiд 14 грудня блогера Костянтина Матвiєнка на російськомовному сайті http://izvestia.com.ua/ru/:
"Публикация Хартии не стала значимым общественным событием, несмотря на то, что на неё возлагали надежды многие общественные деятели и профессиональные активисты, предполагая обрести, наконец, "план строительных работ". Документ стал очередным набором банальных констатаций и благих намерений. Впрочем, они, вероятно, могут кому-то пригодиться... . Констатируя общественное неблагополучие, авторы Хартии, абстрагируются от его главной причины - постоянно ухудшающегося качества власти. Она, в свою очередь, является производной от качества народного представительства - выборов всех уровней и видов" [http://izvestia.com.ua/ru/id/46398/].

Те, що основнi причини деградацiї України залишаються нез'ясованими, визнають i самi члени Ініціативної групи, пiдписанти Хартiї. Так Семен Глузман 18 грудня на тому ж сайті вiдверто визнає, погоджуючись з К. Матвієнком:
"Мы, Группа Первого декабря, могли стать ориентиром и ферментом... Не стали, не смогли. Очень хотели, не получилось. Опыт и знания каждого не стали суммой, не сложились. Такова, увы, и наша Хартия. Сегодня я это понимаю. Текст эпохи шестидесятых прошлого века сегодня оказался скучным. Ненужным, неинтересным. Поверьте, мы хотели иного. Сегодня я знаю: это был мой последний общий текст в Группе" [http://izvestia.com.ua.ru/id/46604/].

Iнший член Iнiцiативної групи "Першого грудня" Мирослав Маринович висловлює бiльш конструктивну позицiю:

"Схвалюючи остаточний варiант Хартiї, я сказав таке: "Поставити свiй пiдпис пiд цим документом - для мене честь". Я готовий повторити цi слова i сьогоднi...

Те, що "Українська Хартiя вiльної людини" викличе суперечливi емоцiї, було очевидним вiд самого моменту її оприлюднення. Бiльш несподiваною виявилась амплiтуда оцiнювання цього документа на iнтернет-форумах: вiд цiлковитого схвалення до нищiвної критики... Очевидно, людськi реакцiї залежать вiд того, якими були їхнi очiкування.

...I передусiм згадаю Семена Глузмана... можу щиро сказати, що вважаю його вихiд iз Групи помилкою...

Костянтиновi Матвiєнку вдячний за те, що його критичнiсть щодо Хартiї не пiдважила його вочевидь шанобливого ставлення до Групи... Утiм iз кiлькома тезами п. Матвiєнка погодитись я все-таки не можу. Передусім я маю застереження щодо того, що "головною причиною суспільних негараздів є щораз гірша якість влади" (від чого ми, члени Групи, начебто абстрагуємось). Але в тому-то й рiч, що якiсть влади для мене не причина, а наслiдок!... наслiдок глибинної кризи духу" [http://1-12.org.ua/2012/12/25/1455/].

Отже, чому Хартiя не стала Планом розбудови в Українi сучасного європейського суспiльства i чи були якiсь конструктивні пропозицiї у С. Глузмана при її обговоренні й прийнятті?

К. Матвiєнко вказує на низьку якiсть виборчого законодавства як на причину, що зумовлює вiдповiдну якiсть народного представництва. М. Маринович послідовно вказує вкотре на "глибинну кризу духу" як на причину "деградацiї як влади, так i тих, хто цю владу мав би контролювати".

Ми ж вважаємо, що "глибинна криза духу" у свою чергу має свої "генетичнi" причини, якi обов'язково треба з'ясовувати. Звiсно, це не проста задача, усвідомлювати й формулювати зрозумілою усім мовою ланцюг причин-наслідків-…-причин-наслідків. Ми розуміємо, що цей ланцюг не обов'язково повинен мати лише дві ланки. І більше того, ми вважаємо, що глибина пізнання сутностей визначається саме кількістю ланок такого ланцюга.

Отже, що є причиною, а що наслiдком? Маємо виходити з того, що "причина" i "наслiдок" є поняттями вiдносними. Те, що однi бачать й називають вже зрозумiлою причиною, iншi вважають наслiдком ще невидимої причини. В процесах пiзнання це - нормальне явище.

Декларацiя Iнiцiативної групи "Першого грудня" вiд 13 грудня 2011 року пiсля перелiку видимих ознак деградацiї українського суспiльства містить таку заяву про основну причину [http://1-12 .org.ua/deklaratsiya/]:

"Ми переконанi, що всi виразки нашого суспiльства є лише проекцiями головної проблеми - замулення нашого духу".

Ранiше, 1-го грудня, у "Зверненнi традицiйних Українських Церков до вiрних та до людей доброї волi" [http://1-12.org.ua/zvernennya/] "першоджерело суспiльних негараздiв" було визначено таким же:

"Людина - насамперед духовна iстота... Тому не будемо шукати винних ззовнi - головна причина негараздiв прихована в нас самих, в духовнiй кризi, яка роз'їдає наше суспiльство.

...першоджерело суспiльних негараздiв - не матерiальна, а духовна убогiсть".

Iнiцiативна група "Першого грудня" започаткувала Нацiональний круглий стiл (НКС) "Мiсiя iнтелiгенцiї та вiльних людей України", першою резолюцiєю якого вiд 5 квiтня 2011 року було "Запрошення до суспiльного дiалогу" [http://1-12.org.ua/rezolyutsiya/]. Учасники НКС зiйшлися щодо спiльних позицiй, першим пунктом яких є формулювання головної проблеми України як такої:

"1. Головна проблема України - падiння моралi в суспiльствi, пов'язане iз соцiальними негараздами та несправедливостями".

Отже, повертаючись до нещодавнього висловлювання Мирослава Мариновича, можна ще раз констатувати: маємо те, що маємо як "...наслiдок глибинної кризи духу" [http://1-12.org.ua/2012/12/25/1455/].

Такою є позиція Ініціативної групи "Першого грудня" щодо причин деградації України. I вiддаючи належне дiячам традицiйних християнських церков, дiячам вiтчизняної науки та культури, ми разом з тим вважаємо "глибинну кризу духу" не причиною усiх нинiшнiх суспiльних негараздiв в Українi, а лише промiжною ланкою в ланцюгу "причин-наслiдкiв-…-причин-наслiдкiв".

Далi ми маємо намiр викласти своє дослiдження причини деградацiї України.

Щоб приступити до пошуку причин деградації країни й супутної їй "глибинної кризи духовностi", треба спочатку домовитись про змiст термiнiв 'дух' i 'духовнiсть'.

 

ІІ. Щодо вживання термiнiв 'дух' i 'духовнiсть'.

Своє розумiння особливостей вживання термінів 'дух' i 'духовнiсть' ми вже викладали на дебатному майданчику Ініціативної групи «Першого грудня» 26 жовтня 2012 року, обговорюючи тему "Природа процесiв морального i соцiального занепаду" на http://1-12.org.ua/viewtopic/php?f=10&t=114&p=717#717/.

Суть нашого бачення питання щодо вживання термінів 'дух' і 'духовність' полягає, висловлючись коротко, у наступному:

1.Слова 'дух', 'духовнiсть' широко використовуються сьогоднi як метафори для позначення не зовсiм зрозумiлих навiть мудрецям феноменiв людського буття. Цi слова не є науковими термiнами. Про це досить переконливо розмiрковував вiдомий релiгiйний фiлософ М. Бердяєв на сторiнках своєї працi "Дух i реальнiсть. Основи боголюдської духовностi".

2.Духовнiсть похiдна вiд духу. За аналогiєю з поняттями 'моральнiсть' i 'мораль' (рос. нравственность и мораль, англ. ethics and morality) можна вважати, що дух - це феномен (явище), що iснує за межами внутрiшнього свiту людини й має статус її зовнiшнього середовища, а духовнiсть - це феномен внутрiшнього свiту людини.

3.Дух i духовнiсть - слова-термiни-поняття узагальнюючi, для їх детальної характеристики необхiдно залучати широкий спектр (множину) допомiжних слiв, символiв, понять. Але повного, загальноприйнятого канонiчного визначення понять 'дух' i 'духовнiсть', такого, що могло б бути надбанням повсякденної свiдомостi пересiчної людини, ще нема.

4.Дух i духовнiсть - феномени якiсно позитивнi для людського буття, чим їх бiльше навколо i усерединi людини, тим краще для неї i всього суспiльства.

 

Якщо спробувати розібратися з вживанням термінів ‘дух’ і ‘духовність’ більш глибоко, можна зібрати докупи усі вже розповсюджені визначення ‘духу’ й ‘духовності’ й об’єднати їх, використовуючи відому в логіці та математиці процедуру перетину множин. Щось подібне вже використовується в деяких гуманітарних науках, контент-аналізом називається. Оскільки це потребує певного часу, ми підемо іншим, більш економним шляхом, історико-антропологічним.

Розпочинати розбиратися з поняттям ‘духу’ й ‘духовності’ треба з християнської Трійці. Як ми знаємо, Бог-отець, Бог-син, Бог-Святий Дух – це Єдиний Бог.

Що є Бог-Святий Дух і для чого його створила людська уява?

Як ми розуміємо з позицій сучасної наукової картини світу, на певному етапі соціальної еволюції мудрі люди, філософи і релігійні діячі, усвідомили Цілісність Світу та його Творчість й треба було якось довести цю істину до пересічних членів людських спільнот. Поступово формувався образ Духу. Свята Трійця – геніальна знахідка-здогадка для пояснення Творчого начала й Цілісності Світу. Початок розвитку ідеї Святого Духу, учення про Бога в трьох особах можна бачити вже в Святому Письмі Старого і Нового Завітів. До святителя Василія Великого (329-379) серед богословів мала місце неоднозначність вживаних термінів. Остаточно віровчення про Святу Трійцю сформулював Перший Константинопольський Вселенський Собор у 381 році.

Святому Духу Церква приписує такі властивості та дії: усевідання, усюдиприсутність, усемогутність, творіння (творчість). Цікаво, що це за субстанція Святий Дух з точки зору сучасної синергетики?

Тут слід зауважити, ані отці Церкви, ані наступні покоління теологів, ані релігійні філософи Нового й Новітнього часу не наважувалися дати вичерпне означення поняття Святої Трійці й Святого Духу, зокрема. Будучи наріжним каменем християнського вчення, догмат про Святу Трійцю завжди вважався таємничим, на рівні розуму неосягненним.

Микола Бердяєв у главі другій Ознаки духу (“Признаки духа”) своєї праці Дух і реальність. Основи боголюдської духовності” (“Дух и реальность. Основы богочеловеческой духовности”), зокрема, повідомляє нам про такі свої міркування:

Рациональное определение духа невозможно, это безнадежное предприятие для разума. Дух умерщвляется таким определением, он превращается в объект, в то время как он есть субъект. О духе нельзя выработать понятия. Но можно уловить признаки духа…” [Бердяев Н.А. Дух и реальность. – М.: ООО “Издательство АСТ”; Харьков “Фолио”, 2003. – 679 с. С. 251]. Далі М. Бердяєв детально перераховує усі відомі йому на той час й такі, що заслуговують на його думку уваги, ознаки духу. І ми не знаємо, хто з інших філософів краще справився с таким завданням.

Ми тут не маємо наміру відтворювати увесь текст філософа й наводимо лише деякі його цитати. Зокрема, ми звертаємо увагу на таке. М. Бердяєв пише про широкевикористання слова дух як метафори: “Слово “дух” принято употреблять в очень широком, всеобъемлющем смысле слова. Прежде всего, применяют слово “дух” к разным коллективам. Говорят о духе народа, сословия, профессии, войска, семьи и т.п. Говорят о духе эпохи, века. Говорят даже о духе материализма, о духе того, что отрицает дух. Говорят о духе капитализма, который есть умаление духа. В этом всеобщем и метафорическом смысле дух теряет свои специфические признаки. Тут дух почти отождествляется с характером чего-либо, с признаками, характеризующими своеобразие чего-либо. Но есть ли признаки самого духа? ... Дух данного класса, данного войска, данной семьи, данного миросозерцания может быть отрицанием духовности. Дух означает здесь лишь объединяющую, оформляющую данную группу энергию, которая может быть глубоко антидуховная. Поэтому применение к коллективам категории духа очень двусмысленно и требует осторожности…[с. 255].

Мимо уваги філософа не проходить й змішування духу і душі:

В истории сознания о духе часто происходило смешение духа и души, духовного и душевного. Известно, как трудно отличить в духовной жизни чисто духовные состояния от состояний душевных. Вероятно, никто не свободен вполне от этого смешения. Но совершенно ясно принципиальное отличие духа от души. …Душа всегда фрагментарна, частична, только дух целостен и универсален. В духе совершается преодоление противоположности между частным и универсальным, между личным и сверхличным.

Заслуговують уваги і думки М. Бердяєва про зв’язок духу й цілісності людини:

Конкретный человек есть сочетание целостного и частного. Только дух даёт конкретное универсальное содержание личности, выводит её из ограниченного пространства и времени [с. 256].

Картезианский дуализм духа и тела совершенно ошибочен и оставлен современной философией и психологией. Человек есть целостное существо, духовно-душевно-телесный организм. …Личность реализуется через победу духа над хаотическими душевными и телесными элементами. …Душа есть сердцевина человеческого существа, и дух должен быть соединен с душою, сообщать ей высшие качества и смысл. Духовная жизнь есть жизнь духовно-душевная [с. 257].

Целостная человечность будет новой духовностью, которая будет относиться не к выделенной только, отвлеченной сфере, а ко всей жизни и к человеческому труду. Это заложено в христианстве, но не было достаточно раскрыто в традиционных формах духовности [с. 260].

Філософи здавна здогадувались, що дух містить у собі певну властивість-стрижень нескінченного Всесвіту, але не знаходили прийнятного для усіх визначення. Проблему було позначено як трансцендентність:

Дух действует как сила трансцендирующая, переступающая пределы и границы. Трансцендентное есть тайна и бесконечность. И дух приходит из этой тайны и бесконечности. Дух действует имманентно в человеке… Дух означает постоянное Трансцендирование в человеческой жизни. В сущности, не существует статического трансцендентного, а существует лишь Трансцендирование…[С. 263] [конец цитирования Н. Бердяева].

Отже, підсумовуючи, можна сказати, Дух – це дещо, подібне до енергії та інформації (атрибутів матеріального світу), що ототожнюється з властивістю божественною і входить у людину із-зовні. Отці Церкви і релігійний філософ XX століття М. Бердяєв не дали понятійного визначення Духу в тому сенсі редукції складного до простого раціональної науки, до якого ми вже звикли, ознайомлюючись з досягненнями сучасної науки. М. Бердяєв зазначає, що “і на шляхах релігійного досвіду, і на шляхах філософської думки відбувається спірітуалізація духу”. Однак, “реальність духу засвідчена усім досвідом людства”, “дух по-іншому реальний, аніж світ речей”, “реальність духу стоїть зовні категоріального мислення”, “дух є творчість” [роздуми наприкінці гл. “Реальність духу. Дух і буття”].

Перечитуючи М. Бердяєва, ми з повагою ставимось до широти й глибини мислення філософа. Він зробив усе можливе, щоб пояснити сучасникам що є дух. На жаль він ще нічого не знав про генетику, кібернетику, синергетику та постмодерну раціональність. То якби знав, цікаво якою була б його розповідь на цю тему.

Мабуть і справді не можна дати цілком завершеного визначення поняття духу, оскільки дух це дещо зовнішнє, всеохоплююче, всепронизуюче, подібне в чомусь до сил гравітації. Та і теорема К. Геделя (1931) про неповноту підтверджує неможливість дати повного визначення нічому, не вийшовши за його межі. Якщо дух має нескінченну у просторі і в часі протяжність, то про що мова? Разом з тим, наслідуючи М. Бердяєва можна продовжити пошук системоутворюючих ознак Духу як поняття-категорії.

Так, системоаналiтика нам чiтко вже пояснила, що таке емерджентнiсть i нiкому в голову не приходить описувати емерджентнi властивостi будь-якої складної системи її редукцiєю до простих елементів чи пiдмiняти емерджентнiсть фiлософською трансцендентнiстю.

А вiзьмемо до уваги таку науку як макроеволюцiя. Вона постулює, що еволюцiя як процес є ускладненням всього i всюди у Всесвiтi. I що є метою такого ускладнення, а що є його движителем? Можна сказати, що движетелем як соцiальної, так i унiверсальної еволюцiї є Дух, використовуючи це слово-метафору вже як позначення поняття. А можна поступити iнакше, мовивши, що движителем еволюцiї є повсюдна самоорганiзацiя у Всесвiтi, надавши самоорганiзацiї статус фундаментального Закону Природи усiєї.

Аналогiчно, для позначення певних процесiв у Живiй Природi використовується слово-поняття 'гетеростаз'. Чим не аналог духу? А Воля у розумiннi фiлософа А.Шопенгауера? Чим не аналог духу?

Отже, дух, феномен, який відносять до людини і людських спільнот, має більш загальну Природу у Всесвіті.

Спираючись на вищеозначене, можна поставити ряд актуальних запитань. Чи можна вважати однозначно, що кожна сучасна пересічна людина вже мала певний достатнiй рiвень (обсяг) духовностi, але потрапивши у якусь халепу (специфiчну ситуацiю) раптово позбулася своєї духовностi? Звичайно, нi. Так конкретно ставити питання про однозначнiсть проявiв духовностi сьогоднi нiхто не може. Далi можна поставити й таке запитання: як ставитися до заяв представникiв певної частини iнтелектуальної елiти про занепад духовностi як причину усiляких негараздiв у сучасному життi української спiльноти?

Вiдповiдати на останне запитання можна по-рiзному, оскiльки воно - не просте. Можна вiдповiсти на нього й контр-питанням: а чи можна говорити про занепад у людськiй спiльнотi того, чого в нiй не було, або ж було досi у мiзернiй кiлькостi? Таке питання, на вiдмiну вiд попереднiх, може отримати однозначну вiдповiдь. Вiдповiдь очевидна: нi, не варто говорити про занепад у людськiй спiльнотi того, що в нiй майже не було присутнiм.

Чи можна обiйтись без поняття Духу у сучасному людинознавствi? Якi iншi поняття є найближчими до Духу i духовностi?

Аналогiчно тому, як сучасна наука не використовує термiн 'душа', замiсть нього вживається термiн 'психiка', термiн 'Дух' можна замiнити термiном 'Свiдомiсть Суспiльства', а термiн 'духовнiсть' можна замiнити термiном 'самосвiдомiсть'. Зрозумiло, що цi термiни не є тотожними, а лише у певнiй мiрi спiвпадаючими. Натомiсть, свiдомiсть i самосвiдомiсть є вже поняттями науковими у тому сенсi, що вони передбачають редукцiю складних понять до простих, а значить, окрiм аналiзу, вони придатнi й для синтезу по-новому для усiляких практичних застосувань. (Про Дух i духовнiсть ми цього сказати не можемо).

Пiдсумовуючи вище викладене, можна зазначити: так, духовнiсть - це вельми цiнне вiдображення природних синергетичних механiзмiв людського буття, яке потребує глибокого міждисциплінарного дослiдження. Разом з тим, маємо визнати, духовнiсть - це зовсiм не те, занепад чого є основною причиною нинiшнiх суспiльних негараздiв в Українi. Духовнiсть - це не те єдине, що нами частково втрачено. Такою є перша частина нашої відповіді на поставлене у заголовку запитання "Деградація Укоаїни. Чи усвідомлюємо ми її причини?"

Якщо ж 'занепад духовностi' не є основною причиною нинiшньої деградацiї України, то в чому полягає ключ до розумiння й вирiшення актуальних проблем нашого сьогодення? В чому полягають дiйснi причини нинiшнiх наших негараздiв?

Перш, нiж знайти вiдповiдь на поставлене питання, необхiдно усвiдомити будову суспiльного органiзму й мiсце духовностi та САМОСВIДОМОСТI в ньому.

 

III. Про структуру суспільства, прошарки людей в ньому, що характеризуються різними рівнями потреб і мотивацій.

В контекстi мiждисциплiнарного дослiдження "причин деградацiї України" замiсть класової структури суспiльства, що вiдображена в пiдручниках, заслуговує уваги бiльш глибокий погляд А. Маслоу, психолога, на розшарування людей у вiдповiдностi з їх потребами i мотивацiями задовольняння цих потреб. Згiдно з цiєю моделлю структури суспiльства, вiдомою як пiрамiда потреб i мотивацiй, основна маса сучасних людей все ще задовольняє основнi потреби представникiв тваринного свiту - фiзiологiчнi (органiчнi). Це - задовольняння iнстинктiв голоду, спраги й статевого iнстинкту продовження роду. А. Маслоу позначив їх як потреби 1-го рiвня й розмiстив їх у основi пiрамiди.

Інші потреби - потреби захисту вiд усiляких клiматичних та погоднiх негод, вiд агресiї оточуючого середовища А. Маслоу позначив як потреби 2-го рiвня й розмiстив їх, як менш значущi, вище, над фiзiологiчними потребами.

Потреби в приналежностi якомусь соцiальному середовищу, потреби бути прийнятими i визнаними, потреби у прихильностях й любовi - потреби групової iдентифiкацiї - 3-й рiвень.

Будучи членом соцiальної групи, людина прагне зайняти певне рольове мiсце. Ролей iснує безлiч - вiд посади ватажка групи до ролi його холуя. Будь-яка рольова дiяльнiсть у свою чергу потребує компетентностi для досягнення певних успiхiв, схвалення цих успiхiв й поваги оточення. Це - 4-й рiвень потреб. Сюди ж вiдносять пiзнавальнi й естетичнi потреби. Можна вважати, що це той рiвень, досягнути який впродовж останнього столiття мрiє вже основна маса людей у розвинених країнах та тих, що розвиваються. Саме на цьому рiвнi проходить 'водороздiл' тих, хто належить до середнього класу i тих, хто не належить йому, 'водорозділ' тих, хто хоче жити в умовах громадянського суспiльства й тих, хто ще не вiдчуває потреби в цьому.

На вершинi пiрамiди А. Маслоу бачить тих, хто здатен ставити цiлi особистiсного розвитку, робити оптимальний вибiр шляхiв та засобiв їх досягнення, досягати поставлених цiлей самовдосконалення й отримувати задоволення вiд суспiльно-корисної працi. Це - 5-й, найвищий рiвень потреб, це - потреби самоактуалiзацiї й самореалiзацiї особистiсного потенцiалу.

Пiдручники з психологiї повiдомляють, що самоактуалiзованi особистостi вiдповiдають таким критерiям:

  1. Вони сприймають реальнiсть адекватнiше, нiж iншi.

  2. Вони можуть сприймати себе i власнi iндивiдуальнi характеристики майже без почуття провини чи тривоги i, до того ж, можуть досить легко сприймати, розумiти, не засуджуючи iнших.

  3. Вони демонструють справжню спонтаннiсть як у думках, та i в поведiнцi, хоча дуже рiдко поводяться всупереч усталеним нормам.

  4. Вони проблемоцентричнi, а не егоцентричнi; розглядають себе в широкому соцiальному контекстi, визначаючи власну життєву мiсiю.

  5. Вони вiдносно незалежнi вiд своєi культури та середовища, але не намагаються це продемонструвати лише для того, щоб бути не такими, як iншi.

  6. Вони можуть глибоко розумiти найгрунтовнiшi життєвi прояви, даючи об'єктивну оцiнку тому, що вони бачили чи робили давно.

  7. Вони мають глибокi соцiальнi iнтереси i спiвчувають людям, з якими iдентифiкуються.

  8. Вони здатнi на дуже глибокi позитивнi мiжособовi стосунки, найчастiше з невеликою кiлькiстю iндивiдiв.

  9. Вони демократичнi у своєму ставленнi до iнших, поважають усiх людей, незважаючи на расову, релiгiйну, класову належнiсть.

  10. Вони дуже добре розрiзняють цiлi й шляхи їх досягнення.

  11. У них добре почуття гумору, їхнi жарти, як правило, не глумливi, а фiлософськi.

  12. Це креативнi, творчi люди, кожен на свiй кшалт.

  13. Вони вмiють чинити опiр зовнiшнiм соцiалiзуючим впливам, залишаючись незалежними i не копiюючи все, що їх оточує.

  14. Самоактуалiзована особистiсть здатна вiдчувати любов до iнших i викликати любов до себе найвищою мiрою.

[Основи психологiї: Пiдручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либiдь, 2002. - 632 с. С. 585-586].

"Самоактуалiзована людина - це ж просто нормальна людина!", - хочеться вигукнути кожному, хто вперше ознайомлюється з вище наведеними критерiями. "I скiльки ж таких нормальних людей вже налiчується у нашій спiльнотi?" - такою є наступна думка.

Як це не дивно, за пiдрахунками А. Маслоу, люди, що здатнi й схильнi до самоактуалiзацiї, складають близько одного вiдсотка населення, являючи собою зразок найбiльш психiчно здорових представникiв людства, що максимальною мiрою уособлюють те, що є iстотним, власне людським, найкращим у людинi. Як ми розумiємо, мова йде про середовище, в якому жив i працював сам автор моделi, середовище найбiльш розвинених країн. Ця інформація спонукає нас до додаткових роздумiв про питому вагу самоактуалiзованих особистостей у спiльнотах пострадянського простору. Це також орiєнтир того шляху, яким нам належить йти найближчі десятиліття, забезпечуючи розвиток країни та її конкуретоспроможнiсть.

Самоактуалiзованими особистостями в СРСР 2-оi половини ХХ столiття можна, безумовно, вважати учасникiв дисидентського руху (шестидесятникiв, семидесятникiв та iнших "iнакомислячих"). Василь Симоненко (1935-1963), Олександр Солженiцин (1918-2008), Василь Стус (1938-1985), Андрiй Сахаров (1921-1989), В'ячеслав Чорновiл (1937-1999), Михайло Горинь (1930-2013) - скiльки iх було, який вiдсоток у чисельностi всього населення СРСР вони складали? Звiсно, прошарок самоактуалiзованих особистостей не обмежувався лише дисидентами. Але рух дисидентiв - це чи не найяскравiший рух за розбудову громадянського суспiльства у тому мiсцi, де ми живемо. Дехто iз сучасникiв iх сприймав за чудакiв... Так починало народжуватись громадянське суспiльство. (Про громадянське суспiльство далi буде).

***

Увага! Найважливiшим положенням моделi А. Маслоу є стверджування про те, що поки людина не задовольнить нижчу потребу, про задовольняння потреби наступного рiвня вона майже не турбується й сильної мотивацiї до вiдповiдної дiяльностi у неї не виникає.

Якщо кiлькiсть самоактуалiзованих особистостей у суспiльствi складає менше 1%, то що можна сказати про тих, хто задовольняє поки що потреби нижчих 3-х рiвнiв? В пiдручниках нема відповідей на це питання. Тож спробуємо розiбратися самi.

 

ІV. Про співвідношення тваринних інстинктів та усвідомленого раціонального розуму у прошарках структури людських спільнот.

У попереднiй частинi нашого дослідження було розглянуто питання "Чи можна вважати "глибинну кризу духу" основною причиною усiх нинiшнiх негараздiв в Українi?". Нi, не можна. "Глибинна криза духу" є лише промiжною ланкою в ланцюгу причин-наслiдкiв-...-причин-наслiдкiв. Окрiм того, говорити про дух, духовнiсть як основнi чинники, вiдповiдальнi за нинiшню деградацiю української спiльноти важко ще й тому, що термiни дух, духовність, як i душа, сьогоднi вiдсутнi у науковому тезаурусi знань. Вони використовуються широко лише як метафори, найбільше - у так званому моралізаторстві. В цьому полягає їх обмеженiсть i неможливiсть використання як фундаментальних "цеглин" в конструктивних технологiях розбудови більш досконалого суспiльства.

Отже, ми зупинилися на тому, що після з'ясування особливостей вжитку терміну 'духовність' треба глибше розiбратися з будовою сучасного суспiльства. Тут вiдкривати-винаходити нiчого не треба, знань вже достатньо накопичено науками сфери людинознавства. Проблема лише в тому, що цi знання не є надбанням усього загалу, їх ще нема у загальноосвiтнiх шкільних та університетських пiдручниках i тому вони не стали надбанням масової побутової свiдомостi.

Продовжимо розбиратися з особливостями будови сучасного суспiльства.

Структуру суспiльства, як вiдомо, можна описувати по рiзному. До початку ХХ ст. досить адекватним був класовий опис будови суспiльства. Сьогоднi, коли маємо у багатьох країнах, з одного боку, такий рівень соцiального забезпечення, що дозволяє певнiй частинi соцiуму виживати, паразитуючи й ніде не працюючи, - люмпена вже нема, а з іншого боку, там зростає кількість тих, кого відносять до так званого середнього класу, марксистсько-ленiнська модель класової структури суспiльства вже майже нiчого не пояснює.

Піраміда А. Маслоу пояснює більше. Пiрамiда - фiгура, що звужується догори. Якщо виходити з припущення, що у пiрамiдi (чи конусi) товщина кожного з п'яти прошаркiв однакова, то простий розрахунок дає таке спiввiдношення об'ємiв цих прошаркiв вiдносно загального об'єму V (кiлькостi всього населення):

якщо V=100%, то V1=48,8%, V2=29,6%, V3=15,2%, V4=5,6%, V5=0,8%.

Звiсно, в реальному суспiльствi товщини прошаркiв рiзнi (їх можна уточнити взявши до уваги кількість тих, хто має доходи на рівні та нижче прожиткового мінімуму, взявши до уваги кількість середнього класу й самоактуалізованих особистостей). Але навiть такi простi геометричнi розрахунки на моделi пiрамiди з основою S i об'ємом V=h*S/3 дають нам певне уявлення про структуру суспiльства, зокрема, про питому вагу тих, хто задовольняє поки що лише нижчi потреби (їх все частiше в сучаснiй публiцистицi йменують як "бiомаса", "бидло", "жлоби". Цiкавою е думка про спорiдненiсть бидлотностi й жлобства. Якщо бидлотнiстю позначають вiдсутнiсть спротиву фiзичному й моральному насиллю над собою, то жлобством називають сполучення хамства, невiгластва, лякливостi й нахабства [http://www.jvanetsky.ru/data/text/t8/jlobstvo/, http://lurkmore.to/Жлоб/]. Враховуючи подвiйну природу людини, в якiй завжди iснують поряд двi протилежнi якостi (любов i ненависть, наприклад), можна вважати, що бидлотнiсть i жлобство також iснують завжди поряд, жлобство компенсуе недолiки бидлотності.

Найважливiшим положенням моделi А. Маслоу є стверджування про те, що поки людина не задовольнить нижчу потребу, про бiльш високу вона не турбується. І виникає важливе питання, з цими рівнями пов'язане: як рівні задовольняння потреб корелюють із співвідношеннями інстинктивного і розумного у єстві людини?

Дещо ми вже спостерігаємо, як то кажуть, неозброєним оком. Спостерiгаємо, що рiзниця в глибинi усвiдомлення громадсько-полiтичної та економiчної реальностей навколо нас тими Homo sapiens, хто внизу пiрамiди й тими, хто наверху, вражає, вона величезна. Так, наприклад, заходячи в Iнтернет, вже можна бачити в Українi та в Росiї десятки, сотнi й тисячі iнтелектуалiв (учених, журналiстiв, експертiв та спецiалiстiв рiзних галузей), якi цiлком адекватно сприймають подiї у своїх державах. Разом з тим, вислуховуючи емоцiйнi висловлювання більш значної за розмірами частини електорату, що внизу піраміди інстинктивно задовольняє поки що, головним чином, фізіологічні потреби, змушені порiвнювати багатьох з пiтекантропами та мешканцями мавп'ярень у зоопарках. I в цьому нема нiчого дивного для тих, хто глибоко замислюється над цими явищами. Такими ми є сьогодні, мешканці Царства тварин (поряд з Царством рослин та Царством грибів) на планеті Земля.

Слід зазначити, нашi науковцi й публiцисти досі не наважувалися про це відверто говорити. Мовляв, як можна дозволити собi принижувати гiднiсть нашого сучасника, нашого співвітчизника, Людини розумної (Homo sapiens). Вони цитують поки що лише зарубiжних експертiв. Так, на сайтi http://fontanka.ru/2012/11/08/125/ Андрiй Заостровцев повiдомляє нам у своїй статтi "США выбирают паразитизм... Хотел было написать социализм..." що, згiдно з висновками американських учених, 90% виборцiв здiйснюють електоральний вибiр в умовах наданої їм демократiї як iдiоти (голосують за кандидата, приймаючи до уваги лише зовнiшнi його ознаки, нiяк не вникаючи в його програму - комусь не подобається його нiс, а подобаються вуха; а комусь - навпаки).

Нещодавно відомий український філософ, академік Мирослав Попович, член Ініціативної групи "Першого грудня", вже дещо почав писати про "ягнят" (див. МОЛЧАНИЕ ЯГНЯТ на http://1-12.org.ua/2013/01/29/1506).

Те, що 90% виборцiв беруть участь у демократичних виборах як iдiоти, сьогоднi вже нiким iз учених, навiть у розвинених краiнах, не заперечується. Дискусiї ведуться щодо деталей. Так, наприклад, представники чікагської школи полiтекономiї розмiрковують так. Згiдно з теорiєю вiрогiдностi, статистичний розподiл голосiв iдiотiв мiж двома кандидатами має бути випадковим, тобто приблизно п'ятдесят на п'ятдесят, вони нейтралiзують один одного протилежностями. А все вирiшує розподiл голосiв 10% рацiонально мислячих свідомих виборцiв.

Представники віргінської школи дотримуються iншої думки. Так Брайан Каплан вразив США своєю книгою "Міф про раціонального виборця" (в 2012 р. вона вийшла в російському перекладi, її можна скопіювати з Інтернету). Його незгода з чікагцями полягає у наступному: масовий виборець не просто ідіот, а упереджений iдiот. Говорячи мовою теорії вірогідності та статистики, йому властивi ще й систематичні помилки. А придивляючись більш уважно, маємо брати до уваги вплив на ідіотів усіляких авторитетів з метою маніпуляції їх свідомістю. І ми схильні бiльше довіряти представникам віргінської школи політекономії, адже нейтралізація вибору ідіотів протилежностями 50% на 50% не спрацьовує за наявності систематичних відхилень.

Пригадую лютий місяць 2010 року, коли мав нагоду їхати приміською електричкою на Харківщині. Пристрасті буяли так, що кожної миті - варто було лише газету витягти з кишені чи одне слово промовити до сусіда - поряд спалахували "дискусії" на тему, хто із кандидатів на посаду президента кращий - ЮВТ чи ЯВФ? Запам'яталася така логіка вибору: "Вона хто? Баба! А він - мужик! Він поїде з Путіним на полювання, вони вип'ють по стакану одному-другому і про все домовляться. І газ буде дешевим...".

А ще запам'яталося також як восени 2004 року одна старенька бабуся поспішала вранці кудись вулицею, так шкопиртаючи на рівному місці й визиваючи співчуття, що не можна було її не запитати: "Що сталося? Куди це Ви так поспішаєте? Чим Вам допомогти?" - "Як куди, синок, голосувати за Януковича!" - такою була відповідь. "І чого саме за нього Ви будете голосувати?" - "Та він же пенсію мені підвищив і ще обіцяє!", - такою простою була логіка відповіді. Водночас у ЗМІ ми багато читали про цинізм політиків, які застосовують саме такі маніпуляції напередодні виборів.

Сьогодні про 90% ідіотів на електоральному полі вже почали писати частіше і в Україні, і в Росії. В Росії на http://ej.ru заслуговують уваги свіжі статті, які розпочинаються словами "Итоги года...", насамперед таких авторів, як Ю. Латиніна, Д. Орєшкін та інших. Щодо українських експертів та публіцистів, їх список можна розпочати з Олега Рибачука, бувшого соратника В. Ющенка [http://www.glavred.info/archive/2010/10/07/090156-9.html], де мова йде також про 90% громадян не зрозуміло яких, 10% громадян активних та про "только 1% граждан, которые на самом деле могут изменить общество сознательно". На запитання, чи є в Україні цей процент активних громадян, О. Рибачук відповів: "Сложно сказать...". І таких статей в українських ЗМІ сьогодні вже багато. За січень-місяць нового 2013 року їх вже стільки в ЗМІ, що нема змоги усі їх тут перерахувати.

Для чого ми тут загострюємо увагу до 90% ідіотів на електоральному полі? Відповідаю: для того, щоб підказати членам Ініціативної групи "Першого грудня" що конкретно треба аналізувати. Щоб уникнути моралізаторства, мати конструктив, треба вживати не лише метафори у розгляді питання занепаду, дослідженні причин й синтезі пропозицій, а й логіку. Необхідно залучати кількісні величини. Думаю, що мене зрозуміють правильно. (Чи не про це заявляв і Семен Глузман? - див. вище).

Повернемось, однак, до піраміди. Навіть приблизні розрахунки показують, що три чверті населення України задовольняють поки що нижчі три рівня потреб людини. Їм потрібні стабільність, патерналізм держави і "щоб не було війни". І при чому тут ота модернізація країни та реформи, які дадуть результати через 7-10 років? Адже інстинктивні фізіологічні потреби необхідно задовольняти негайно, "тут і тепер", вони не сприймають віддаленого майбутнього. Основній масі населення не потрібне громадянське суспільство з рівними можливостями, правами та чіткими обов'язками, адже шлях до нього потребує все тих же реформ, тобто нестабільності, навіть динамічного хаосу (як стверджує синергетика), і обов'язково відтермінування очікуваних благ на потім, на роки й можливо на десятиліття.

Відтермінування очікуваних благ на потім, на роки й десятиліття - хто здатен на таке? Для цього потрібна керована свідомістю воля, потрібен певний рівень самосвідомості (що це таке, див. "Самосвідомість Homo sapiens - коли вона виникла й на якому етапі свого розвитку сьогодні перебуває?" на сайті http://SamoLit.com/authors/2030/#.UPGXbazAlxw/). Звісно, на таке спроможні лише особистості самоактуалізовані, ті, що на вершині піраміди потреб і мотивацій знаходяться.

Що ж торкається пересічної людини, то як підтвердив недавно, в серпні 2012 року, відомий російський філософ Давид Дубровський:

"Подавляющая по своему масштабу активность человека, направленная во внешний мир, при мизерных результатах самопознания и самопреобразования - характерная черта всех исторических эпох и всех народов, что указывает на ее обусловленность природой человека, т.е. генетическими факторами... Будучи социальным существом, человек продолжает действовать как животное. (див. http://www.2045.ru/articles/30376.html).

Що значить "обусловленность генетическими факторами"? Як ми розумiемо, мова йде про iнстинктивну природу поведiнки людини розумноi (homo sapiens).

Якщо так моделюючи структуру спільноти людей, поставити будь-якого президента країн пострадянського простору в центр піраміди потреб і мотивацій спільноти людей (в центр ваги фігури, а куди ж іще?!), та подивитись, хто ж під ними нижче, то проблеми їх влади стають більш прозорими. Вони є хорошими керівниками-ватажками певної більшості населення, тої більшості, що жадає в першу чергу стабільності свого біологічного життя, стабільності як умови, необхідної для задовольняння своїх нині найактуальніших потреб, потреб фізіологічних, органічних. Стає також більш зрозумілим, яка саме структура суспільства найбільш бажана для приХватизаторів загальнодержавного майна і чому їм важливо законсервувати нинішні обсяги "бидломаси" ("ідіотів", "ягнят", висловлюючись мовою компетентних учених).

Разом з тим, виникає питання, хто є активною елітою суспільства як цілісного організму, політичною елітою, зокрема. Питання вельми актуальне. Зрозуміло, сучасні так звані політ-еліти (азарови, богословські, бондаренки, германи, зарубінські, литвини, лук’янови, олійники, чечетови, шуфричі та різні пшонки) - це не ті люди, що самоактуалізуються й самореалізуються на вершині піраміди потреб і мотивацій й здатні думати й діяти, виходячи з інтересів усього цілісного суспільства. (Уявляти таке - смішно, чи не так?). Політичні "еліти" на пострадянських просторах, це, поки що, за невеликим винятком, найбільш енергійні егоїстичні представники нижчих прошарків піраміди потреб і мотивацій А. Маслоу. Це активісти задовольняння нижчих тваринних, органічних, фізіологічних потреб сучасної людини - підприємливі "бандюки" та їх холуї. І дійсно, не станете ж ви, шановний читач цієї сторінки, стверджувати, що нормальна людина в Україні може чесно заробити своєю працею за декілька років сотні мільйонів доларів. (Білл Гейтс у якості прикладу тут не проходить). І як тут не згадати "откровення" В. Литвина про те, що "приХватизація в Україні відбулася хоча й не справедливо, але законно" (!!!) (див. "Дзеркало тижня ", № 45, 2006). І хто винен, що структура спільноти російської чи української саме така?

Першу з найважливіших характерних достоїнств моделі структури сучасного суспільства у вигляді піраміди потреб і мотивацій А. Маслоу ми розглянули. Автор моделі наочно, дохідливо відобразив важливу істину - потреби задовольняються почергово, знизу вверх, від тваринних інстинктивних до суспільно значимих, свідомих. З цього випливають значні наслідки, які ми вже частково розглянули.

Перейдемо до другої важливої характеристики складових частин спільноти людей - до кореляції розшарування людей в параміді за потребами із іншими важливими величинами - із співвідношеннями у їх єстві 1) інстинктивного егоїстичного, простих предметно-дієвих видів мислення і 2) свідомого соціального, складних понятійних, абстрактних, логіко-системних видів мислення.

Мова йде про співвідношення у єстві людини тваринного, інстинктивного генетично запрограмованого, з одного боку, й раціонального усвідомленого, що набувається прижиттєво в онтогенезі у процесах соціалізації, з іншого боку. Перше успадковано від усіх предків у Живій Природі. А їх було чимало, якщо згадати "геологічний" закон напластування у біології людини усього того, що виникало в процесі її еволюції впродовж мільярдів років. Друге отримано від того Організму Живої Природи, що знаходиться на сходинках біосоціальної еволюції вище, над Homo sapiens'ом, й вже відомий як організм-соціум.

Так-так, мова йде про народжений, сформований за останню сотню мільйонів років й визріваючий остаточно на наших очах соціальний Організм під назвою Суспільство людей Землі, в якому люди - клітини, а країни й регіони - спеціалізовані органи цього Організму (хтось буде його Мозком, хтось - Руками, а комусь уготовано виконувати функцію - Clоaca, також вельми потрібного органу живого багатоклітинного організму). Чому ми тут говоримо про протяжність народження соціального в Живій Природі мільйони років? Маємо взяти до уваги момент виникнення соціальних взаємин серед тварин - це почалося ще у птахів.

Цікаво, що майже усі людські потреби, які впорядковані усередині піраміди, безпосередньо пов'язані з інстинктами. Інстинкти людини у свою чергу у певній мірі контролюються усвідомленим розумом, від чуть-чуть, ледь-ледь до повного контролю у деяких рідкісних випадках. Чим нижчий рівень потреби, тим більше вона пов'язана із тваринними інстинктами усередині людини і тим менше - з її розумом. І навпаки, чим вищий рівень потреби, тим більше в її задовольнянні бере участь самосвідомість людини, її усвідомлений раціональний розум і воля. На це ми звертаємо особливу увагу.

Можна стверджувати, людина, хоча і є найбільш досконалою істотою Живої Природи, ніколи не позбудеться так званих тваринних інстинктів. Мова може йти лише про міру їх взаємодії з розумом. А що торкається того організму, що вже знаходиться на сходинках еволюції вище Homo sapiens (Людини розумної), організму цілісного Суспільства людей Землі як Організму Живої Природи, то цей організм буде керуватись у недалекому майбутньому виключно лише самоусвідомленим понятійним логіко-системним розумом. Інстинкти у житті суспільному залишаться поставщиками біо- та психічної енергії для людей-клітин Суспільства Землі.

Для чого усе це ми обговорюємо? Якщо ми хочемо сприяти людині на її шляху до кращого майбутнього, то маємо найперше усвідомити не лише структуру суспільства, а й співвідношення тваринних інстинктів та раціонального розуму в ній, тенденції її біосоціальної еволюції. Суть еволюції - в ускладненні творінь Природи й підвищенні рівня їх самоорганізації. Як бачимо, суть біосоціальної еволюції людини - це перехід від інстинктивної егоцентричної поведінки до усвідомленої соціоцентричної.

Сьогодні Україна перебуває в стані деградації. Чому? Чи можемо ми з цим розібратися? І що дає нам для цього розуміння структури сучасного суспільства й врахування ролі тваринних інстинктів у поведінці людей?

Завершуємо наше пояснення. Дехто вважає, що причиною деградації України, суспільних негараздів в ній, є "занепад духовності". Ми ж упевнені в іншому: причиною нинішнього морального й соціального занепаду є інстинкти, точніше - порушення тимчасової рівноваги між тваринними інстинктами й раціональним соціальним розумом у більшості членів спільноти. Чому так сталося?

Повернемо свій погляд дещо назад на декілька десятиліть. У світі йшла боротьба між ідеологами капіталізму та соціалізму у формі так званої "холодної" війни. Як ми вже вище зазначали, людина дотепер у своїй поведінці керується тваринними інстинктами в значно більшій мірі, аніж усвідомленим раціональним розумом. І не має значення, де вона жила чи живе, у "таборі" соціалістичному чи капіталістичному.

Що є капіталізм з точки зору людської природи? Це суспільний устрій, що створює найкращі, оптимальні умови для спрямування тваринних інстинктів людини на її життєзабезпечення, на адаптацію до умов зовнішнього природного середовища, на його перетворення, на створення техніки, що посилює багатократно можливості органів людини. Адам Сміт, отець політекономії, усвідомив й чітко вказав на те, що капіталізм задовольняючи егоїзм найбільш активних і продуктивних Homo, водночас своєю "невидимою" рукою приносить користь іншим членам спільноти та ще й рухає прогрес.

І ми бачимо, зростаюче необмежене споживацтво стало рушієм-движителем прогресу усього суспільства. Маємо визнати, тваринні інстинкти - рушійна сила капіталізму. Але і розуму тут є місце: оптимальні умови використання сили інстинктів забезпечувались розумом. Розум раціональний обслуговує потужні ірраціональні інстинкти! Хай живе капіталізм! Однак...

Капіталізми бувають різними. Є період первинного накопичення капіталів, що асоціюється з бандитизмом, і є вже розвинений капіталізм, що асоціюється з демократичним соціалізмом. Є олігархічний, напівфеодальний капіталізм і є капіталізм з розвиненим малим та середнім бізнесом. Є монополістичний капіталізм, дуже прибутковий для егоїстів, і є капіталізм з вільною конкуренцією, більш прогресивний.

 

Далі про головне, заключне у цьому розділі.

Сьогодні на Землі настає той час, коли тваринні інстинкти у єстві людини мають бути значно більше підпорядковані її розуму (людина вже оволоділа ядерною енергією й здатна змінювати генетичний код та клонувати сама себе!). В той же час маємо приклади нерівномірного розвитку людства. На 1/6 частині земної суші в результаті так званої "горбачівської перебудови" відбулося раптове "розкріпачення" інстинктів у єстві тамошніх людей, їх вивільнення з під контролю ще слабкого розуму.

Отже, більш глибинні причини деградації України криються в порушенні рівноваги між тваринними інстинктами й раціональним усвідомленим розумом у єстві її населення.

Як пояснює синергетика, у випадку порушення рівноваги обов'язково розпочинається хаос. І він буде продовжуватися доти, поки не сформуються нові атрактори і біфуркації.

Далі ми маємо знaйти відповідь на питання "Що робити?"

 

V. Що робити? Що треба самоусвідомити перед тим, як діяти раціонально?

Дійшовши висновку, що причини нинішньої деградації України криються у порушенні рівноваги між тваринними інстинктами й раціональним усвідомленим розумом у єстві наших співвітчизників, маємо знайти відповідь на питання "Що робити?".

Частково ми вже торкалися цього питання при обговоренні теми "Природа процесів морального і соціального занепаду" (#p717), запропонованої на http://debate.1-12.org.ua/viewtopic.php?f=10&t=114/ Тарасом Плахтієм, говорячи про необхідність парадигмальних змін у змісті середньої та вищої освіти. Мова йшла про необхідність підвищення рівня самосвідомості сучасної людини.

Свідомість і самосвідомість - що це таке? На жаль, сучасна наука поки що, шукаючи відповідь на ці питання, плутає "між трьома соснами". З цим нам теж прийшлось розбиратися декiлька рокiв. Вже розiбралися й свої погляди на свiдомiсть виклали у монографїї "ОНТОГЕНЕЗ СВIДОМОСТI I ПЕДАГОГIЧНИЙ ПРОЦЕС у контекстi глобалiзацiї суспiльства та змiни освiтньої парадигми", рукопис якої лежить на полицi й очiкує свого часу, адже друкувати треба за власнi кошти, а тиражi в Українi не є самоокупними. Разом з тим, популяризуємо матерiал де тiльки можемо, спочатку у журналах (див. "Директор школи. Украiна", 2003-2008 рр.), а останнiм часом бiльше на сайтах http://maxpark.com/user/1419201322, http://maxpark.com/community/1282/, http://SamoLit.com/authors/?letter=П/.

Згiдно з А. Бергсоном (1859-1941), позицiю якого ми роздiляємо, свiдомiстю володiє усе, що рухається, навiть одноклiтинна амеба. Свiдомiсть - це механiзм активного випереджувального вiдображення дiйсностi, а не оте iдеологiчне поняття марксистсько-ленiнськоi iдеологii, що вiдоме було в СРСР (й залишилось дотепер у пiдручниках) як полiтична свiдомiсть революцiонера, класова свiдомiсть пролетарiату, свiдомiсть комсомольця, свiдомiсть члена партii, свiдомiсть будiвника комунiзму тощо. Символьна, понятiйна, чисто людська складова свiдомостi як механізму відображення дійсності утворена колективно усiєю спiльнотою людей, усiм людством, людьми Землі усіх поколінь. Як показує досвiд Мауглi, у новонародженої людини така свiдомiсть сама по собi не виникає. Людина в онтогенезi в процесi соцiалiзацiї отримує свою iндивiдуальну частку свiдомостi вiд Cуспiльства. I "орендуючи" її у Cуспiльства може вносити також i свiй внесок у розвиток Свiдомості Суспiльства Землi.

Подiбно тому, як iндивiдуальна свiдомiть є часткою Свiдомостi Суспiльства, так i духовнiсть, якою володiє людина, є часткою Духу, яким володiє певна спiльнота, суспiльство чи навiть уся Жива Природа. Подiбно тому як iндивiдуальна свiдомicть може бути маленькою часткою Свiдомостi Суспiльства, так i духовнiсть окремої людини, i навiть окремої спiльноти людей, може бути мiзерною.

Iндивiдуальну свiдомiсть людини умовно уявляємо в двох частинах. Одна спрямована у зовнiшнiй свiт, її зазвичай називають iнструментальною свiдомiстю, iнша спрямована у внутрiшнiй свiт людини, її називають самосвiдомiстю. Так сталося, що в онтогенезi в перiод соцiалiзації молодого поколiння суспiльство досі турбувалося, головним чином, про розвиток iнструментальної свiдомостi у своїх членiв. Цього вимагала суспiльно-корисна праця й розподiл працi в нiй. Комусь достатньо було бути слюсарем чи садiвником, комусь водiєм авто чи льотчиком, хтось ставав лiкарем, а хтось професiйним вiйськовим i т.п. Самосвiдомiсть у бiльшостi людей перебуває досi у зародковому станi. Це питання ми обговорювали вже на сайті http://www.maxpark.com/community/1282/content/930235/. Тут зазначаємо: як i самосвiдомiсть, духовнiсть у єствi людини так само потребує розвитку, i бiлше того, як ми вже здогадуемось, це майже одне i те ж.

Аналогiчно тому, як замiсть поняття "душа" сучасна наука використовує поняття "психiка", ми пропонуємо замiсть термiну "духовнiсть" використовувати в психолого-педагогiчних практиках термiн "самосвiдомiсть", маючи на увазi, що активна самосвiдомiсть мiстить в собi вищi види мислення (аналiтичне, логiко-системне) й волю. Як науково визначене, поняття 'самосвiдомiсть' передбачає його редукцiю до простих, елементарних складових й, вiдповiдно, надає можливостi формувати програми вдосконалення внутрiшнього свiту людини як програми розвитку активної самосвiдомостi в шкiльний перiод соцiалiзацiї молодого поколiння. Маємо також зазначити: духовнiсть людини у попереднi роки й столiття формувалась, головним чином, завдяки використанню релiгiйної вiри, яку сьогодні все бiльше замiщуюють знання, отримуванi у закладах освiти.

Що ж має усвiдомити сучасна людина у першу чергу iз того, що вона ще недоусвiдомлює у собi? Що має придбати людина, щоб збагатити свою духовнiсть? Частiше ходити в церкву чи щось iнше?

Найперше, це - усвiдомити й постiйно пам'ятати про своє мiсце у Живiй Природi згiдно з науковою бiологiчною класифiкацiєю. Царство: тварини. Тип: хордовi. Пiдтип: хребетнi. Ряд: примати. Родина: гомiнiди. Рiд: люди (homo). Вид: людина розумна (homo sapiens). Отже, людина - це тварина.

Разом з тим, людина - це соцiальна тварина. Те, що людину розглядають частиною, елементом зовнiшньої по вiдношенню до неї СИСТЕМИ, наприклад бiосфери, сьогоднi нiкого не дивує. Менш усвiдомленим є той ФАКТ, що Homo sapiens (Людина розумна) не є вершиною еволюцiї Живої Природи на Землi. Над Homo угорi на сходинках бiосоцiальної еволюцiї вже присутнiй новий живий органiзм - Органiзм Суспiльство (Цивiлiзацiя) людей Землi. Органiзм цей - також багатоклiтинний, функцiї клiтин у ньому виконують люди (Homo), а функцiї спецiалiзованих органiв - країни й регiони. Однi набувають спецiалiзацiї Мозку (США, наприклад), iншi рук (Китай, очевидно), а дехто буде виконувати функцiю Cloaca (країни Евроазiйського Митного Союзу, вiрогiдно) - теж вельми необхiдного органу будь-якого живого органiзму.

Цiкаво, як буде класифiкувати наука цей новий Органiзм Живої Природи? Якщо людина - це тварина iнстинктивна й напiврозумна (iнстинкти її нiколи не полишать), iстота, яку згiдно загальноприйнятої наукової класифiкацiї вiдносять до Царства тварин (поряд з Царством рослин), то куди будуть вiдносити Суспiльство людей Землi? Це буде Царство Розуму, тiльки-но народжуване на Землi, але вже присутнє мабуть у Всесвiтi на iнших планетах.

Для чого усе це про клiтини й органiзми нам треба знати, усвiдомлювати обов'язково? Вiдповiдь очевидна: клiтина має турбуватись про увесь цiлiсний Органiзм, йому служити, а Органiзм - турбуватись про кожну клiтину. Це - необхiдна умова нормального життя як клiтин, так i усього Органiзму, будь вiн лише спiльнотою ще недорозвинених людей чи вже цiлiсною Цивiлiзацiєю Землi. Клiтина, яка зациклена лише на власному егоїзмi, егоцентрично турбується лише про власне "межигiр'я", це - ракова клiтина усерединi живого органiзму. Суспiльство як i будь-який органiзм Живої Природи, може хворiти на онкологiю. Корупцiя у суспiльствi - це рiзновид такого онкологiчного захворювання. I коли людина усвiдомить це, вона почне шукати вiдповiднi лiки.

Друге, чого не вистачає у самосвiдомостi сучасної людини, це - усвiдомлення бiологiчних обмежень свого органiзму, своєї психiки, свого мислення, своєї свiдомостi, включно самосвiдомостi. Разом з тим, сучасна людина повинна добре усвiдомлювати й свою надмiрну самовпевненiсть (гординю, пиху). "Я знаю, що я нiчого не знаю" - говорив своїм учням фiлософ Платон, повторюючи слова вчителя Сократа, i то були першi прояви народжуваної у єствi людини самосвiдомостi.

Звiсно, самовпевненiсть притаманна людинi вiд народження, пробуджується зазвичай у пiдлiтковому вiцi. Часто буває так. П'ятнадцятирiчна донька, йдучи увечерi з дому поспiлкуватись з друзями, заявляє мамі: Я вже краще тебе знаю, що менi потрiбно. Поважай мою особистiсть!". А через деякий час мама дiзнається про незаплановану вагiтнiсть своєї неповнолiтньої доньки.

Разом з тим, самовпевненiсть як генетично запрограмована якiсть - це вельми корисна рiч для сучасної людини, людини, яку передчасно класифiкували як sapiens, тобто розумною. Сьогоднi науковцi усвiдомлюють, що замiсть Homo sapiens людину-потомка кроманьонцiв правильнiше було б класифiкувати як Homo emotional [див. Базалук О.А. Разумное вещество. - Киев: Изд-во "Наукова думка", 2000. - 368 с.].

Якби людина не була такою самовпевненою, а знала всю правду про себе, про свої реальнi здiбностi й можливостi, то вона була б постійно розгубленою, неспроможною мобiлiзуватись, нездатною адаптуватись до жорстокого й швидко плинного сучасного життя.

Отже, для компенсацiї бiологiчних обмежень людинi потрiбнi або вiра й довiра до усiляких авторитетiв, або наукові знання, або достатньої величини самовпевненiсть, або постійна няня біля неї.

Бiологiчнi обмеження й пиха самовпевненостi у людини завжди поряд (цiкаво спостерiгати з цiєї точки зору за деякими очільниками нинішньої влади). Прояви бiологiчних обмежень i пихи самовпевненостi у людини завжди поряд - чим бiльше одне, тим бiльше друге, адже має бути рiвновага усерединi людини. Вище ми вже згадували про жлобство як компенсацiю бидлотностi.

Третє, що має усвiдомлювати людина у своєму внутрiшньому свiтi, це - те, як формується її повсякденна поведiнка - розумом понятiйним, мисленням аналiтичним, логiко-системним, головним чином, чи в найбільшій мірі чимось iншим - рефлексами, iнстинктами успадкованими та iншим несвiдомим.

Запитайте про це у своїх сусідів, колег по роботi чи знайомих i ви отримаєте вiдповiдь на користь iнстинктiв та iншого несвiдомого лише у межах статистичної похибки, декілька відсотків. Усi чомусь впевненi на 100%, що вони самi у всьому керуються своїм завiдома рацiональним мисленням. (Це що, необхiдна самовпевненiсть чи недолiки освiти, упевненої з часiв Просвiтництва у досконалості Розуму, якщо не окремих людей, то усiєї людської спiльноти?).

А iстина полягає в iншому - сучасна людина все ще залишається в основному iстотою iнстинктивною, несвiдомою, егоцентричною (див. окрiм З. Фрейда, К.Г. Юнга, також i А.Фета (1924-2007) "Инстинкт и социальное поведение" (на сайтi http://modernproblems.org.ua/capital/85-instinct1.html). I не треба далеко ходити за прикладами, подивiмося на поведiнку хоча б того ж вiдомого в Українi проФФесора Хама.

В тому, що поведiнка сучасної людини все ще формується переважно рефлексами, iнстинктами та iншим несвiдомим (у побутi їх називають узагальнено, емоцiями) немає нiчого образливого й принизливого для гiдностi людини. Це - реальність. У єствi людини iнстинкти будуть завжди вiдiгравати значну роль, їх не буде хiба що у роботiв.

Щодо негативу, коли справа торкається iнстинктiв, то суть негативу полягає не в їх присутностi, а в iншому: не всi усвiдомлюють їх присутнiсть, не всi володiють про них потрiбними знаннями, не всі володіють достатнім рівнем вольової регуляції. Ще не всi важливi знання сучасної науки передаються на рiвень повсякденної свiдомості людини у перiод її соцiалiзацiї. Питання про підконтрольність інстинктів раціональному розуму й свідомій волі людини ще не стоїть на порядку денному. I це чи не найактуальнiша виховна проблема сучасної галузі освiти!

Четверте, що має добре самоусвiдомлювати кожна людина iз найбiльш корисних для неї знань, це - те, як компенсуються обмеженння її бiо-можливостей. Усвiдомивши наявнiсть у собi цiлком природнiх бiологiчних обмежень, людина має шукати шляхи та способи їх компенсацiї. А вони вже є. Про це потурбувалася сама матiнка Природа, винайшовши розподiл працi у суспiльствi людей. Так, фiлософ Бертран Рассел у своїй працi "Iсторiя захiдної фiлософiї" повiдомляє нам, як уважний спостерiгач-дослiдник, таке. Якщо до епохи Олександра Македонського, епохи еллiнiзму, кожен здiбний громадянин грецьких полiсiв мiг одноосiбно сумiщати усi вiдомi на той час професiї - бути садiвником-виноробом, столяром-теслею, лікарем, воїном, полiтичним дiячем, законодавцем, то вже у III-му столiттi до н.е. усе це змiнилося. Були воїни, адмiнiстратори, лiкарi, математики, фiлософи, але вже не було таких, хто був би цим усiм водночас.

Через двi тисячi рокiв пiсля початку спецiалiзацiї людської працi, що розпочалася у Європi в епоху еллiнiзму, Карл Маркс, дослiджуючи успiхи промислової революцiї епохи капiталiзму, здивовано повiдомляв, що виготовлення звичайної швацької голки тепер розбито на десятки простих операцiй. А погляньмо на конвейєри автомобiлебудування на заводах ХХ столiття - одна людина як робiтник на конвейєрi є майже нiщо, а колектив людей в цеху - це вже дещо, яке виготовляє ранiше не бачене чудо технiки (чудо штучної природи). Нiщо i чудо - яка величезна рiзниця! Чи усвiдомлюємо ми її?! Людина вже виготовляє i космiчнi кораблi, будучи наодинцi у якостi майже нiщо, а разом - здатна творити чудеса.

Вiдповiдно суспiльному розподiловi працi формується спецiалiзованою (вузькою) й iндивiдуальна свiдомiсть людини. I чим далi, тим вона стає ще вужчою iнструментальною свiдомiстю. Як форма вiдображення дiйсностi, вона є "нiщо" порiвняно iз Свiдомiстю Суспiльства. За широтою, глибиною та потужнiстю вони вже вiдрiзняються одна вiд iншої у мiльярди разiв. Про iндивiдуальну свiдомiсть бiльш широку, свiтоглядну системну, не вузко інструментальну сьогоднi мало хто пiклується, вона ще не є масово затребуваною. І це чи не найактуальніша проблема реформування сучасної освіти.

Отже, розподiл працi у суспiльствi - це рiч серйозна. З одного боку, це - компенсація біологічних обмежень організму людини, а з іншого - звуження її індивідуальної свідомості. І це - четверте має добре усвiдомлювати сучасна людина. Одна окремiшна людина, будь вона хоча б i депутатом ВРУ чи "ГосДУРЫ", чи Вiктором Януковичем, проФФесором, що глумиться над полiтичними опонентами, використовуючи холуїв, або ж В. Путiним в образi дороговказа для звiльнених iз неволi журавлiв, це - майже нiщо, а людська спiльнота - це вже дещо.

П'яте. Про значення вiри й довiри у стосунках людей. Мало усвiдомлювати бiологiчнi обмеження Homo sapiens (Людини розумноi) й суспiльний розподiл працi як компенсацiю її природних недолiкiв, треба ще й знати, що кожна людина приречена довiряти усiм iншим у всьому, в чому вона не є компетентною. Але ж чи можна сьогоднi довiряти один одному у всьому? На жаль, нi. Постає проблемне питання, чому нi, чому сьогоднi люди не можуть довiряти один одному, хоча це конче необхiдне для спiльного життя i з часом стає все необхiднiшим. Мабуть, винні неупорядковані розумом інстинкти.

Отже, усi цi три чинники - 1) бiологiчнi обмеження людського органiзму, 2) суспiльний розподiл працi й 3) дефiцит необхiдної вiри-довiри мiж людьми - є взаємопов'язаними. Друге компенсує перше лише за наявностi третього. Сьогоднi для гармонiї в суспiльствi, для подолання негараздiв очевидно не вистачає третього, вiри-довiри мiж людьми. Вiра-довiра сучасної людини, як вже зазначалось, базується на знаннях, на вiдмiну вiд минулих епох, коли за вiрою ходили до церкви.

Що ж вiдбувається, коли водночас дiють усi цi три чинники? Маємо те, що маємо - безлад, деградацiю, хаос. Це - погано для людей, членів спільноти. З iншого боку, для певних егоцентричних Homo це - iдеальна ситуацiя, адже вiдомо: ловити рибку у мутнiй водi легше для "рибалок". Мова йде, як ми розуміємо, про розкрiпачення тваринних iнстинктiв у єствi Homo sapiens на пострадянських теренах. (Мабуть має рацiю той, хто говорить: майбутнi поколiння людей будуть сприймати поведiнку поколiння нинiшнього так, як ми сьогоднi сприймаємо поведiнку мешканцiв мавп'ярнi у зоопарку).

Шосте, що маємо усвідомити, це - про призначення й форми влади. Керувати спільнотами людей вже мають ТЕКСТИ, а не "ватажки зграй" як це було у середовищі соціальних тварин мільйонноліття й досі продовжується у недорозвинених людських спільнотах.

Враховуючи 1) тенденцiю змiни спiввiдношення мiж iррацiональними iнстинктами та рацiональним розумом у єствi сучасної людини та 2) бiологчнi обмеження окремої людини, необхiдно усвідомити напрямок необхiдних змiн у формах керiвництва життедiяльнiстю нашої української спiльноти.

Ця тема є вельми актуальною. Можна розглянути її всеохоплюючи, як з позицій iсторичних, так i з сучасних свiтових. Однак, ми маємо дотримуватись рамок теми про деградацiю України.

Суспільство - це надскладна відкрита система, це організм, усередині якого та у взаємодії якого з зовнішнім середовищем мають місце усілякі матеріальні, енергетичні та інформаційні обмінні процеси, що забезпечують стабільність й розвиток. Коли система надскладна, то усередині її на перше місце виходять задачі забезпечення стабільності й розвитку. Стабільність - це порядок, а розвиток - це контрольована нестабільність, динамічний хаос, самоорганізація з її атракторами, біфуркаціями та іншою синергетикою.

Суть поточного моменту в українському суспільстві останні 20 років, як ми вже зазначали, полягає у розкріпаченні тваринних інстинктів у єстві більшості населення, порушенні рівноваги між ірраціональним несвідомим та раціональним розумом. Порушення рівноваги, це вже нестабільність як передумова змін. Яких?

Сталося так, що рівновага у тому місці, де ми живемо, порушена у бік посилення тваринних інстинктів й деградації соціальних складових у суспільстві. Яким би те не було, потрібен мінімум порядку і в цьому випадку. І що маємо? Він забезпечується також і в нових умовах “законної” прихватизації загальнонародного майна? Але як?

За мільйони років у соціальних тварин була сформована проста ефективна система-механізм підтримання порядку шляхом виокремлення ватажка спільноти й підлеглості йому усіх інших у всьому. Забезпечувалася така ієрархія, перш за все, страхом. Можливо у декого буває і любов до ватажка. І страх, і любов - механізми інстинктивні. Сьогоднi часто можна чути й про так званi неформальнi зв'язки, неформальнi у тому сенсi, що вони не прописанi нi в яких текстах.

З виокремленням людських спільнот у Царстві тварин та появою понятійного розуму в історичні часи поряд зі страхом порядок усе більше почав підтримуватися нормами та правилами, які передавалися із покоління в покоління у формі звичаїв та традицій. Так виникала мораль як механізм підтримання стабільного порядку у спільнотах людей. Окрім інстинктивних страху й любові були задіяні й такі неусвідомлювані механізми соціалізації як зараження, наслідування, конформізм та свідомі переконання.

З появою писемності норми й правила поведінки все бiльше стають писаними, узгоджуються між собою, набувають ознак збалансованої системи. Так, окрім моралі, народжувалось ще й право як механізм підтримання стабільності, порядку й цілісності у спільнотах людей. Право різниться від моралі тим, що воно більш деталізоване, швидше вдосконалюється й фіксується не в усних переказах старшого покоління молодшому, а в текстах, які позначаються як закони. Право невід'ємне від обов'язків.

І не заглиблюючись у деталі ми фіксуємо тут увагу на такому феномені як ТЕКСТИ. Коли мова йде про діапазон усіляких механізмів підтримання порядку у людській спільноті, то на одному боці діапазону ми бачимо ВАТАЖКА (лідера) у будь-якій групі (зграї, стаді), а на другому - ТЕКСТИ. Звісно, це ідеальний (спрощений) погляд на суть влади. Сьогодні усі ватажки (лідери) в тій чи іншій мірі використовують тексти, дотримуються їх більш-менш строго чи маніпулюють ними. Тенденція ж розвитку людських спільнот є такою, що у майбутньому роль ватажків знизиться до нуля, їх місце повністю займуть ТЕКСТИ.

Говорячи сьогодні про порушення рівноваги у спільнотах людей на пострадянських теренах, рівноваги між тваринними інстинктами й раціо-розумом, про генетичне коріння так званого "ідіотизму" електорату, ми разом з тим маємо взяти до уваги й тимчасове приниження ролі ТЕКСТІВ.

Главенство ТЕКСТІВ у підтриманні суспільного порядку передбачає розподіл влади на незалежні гілки - законодавчу, виконавчу та судову. Якщо нема розподілу влади на незалежні гілки, то маємо специфічний порядок у суспільстві, який асоціюється у раціонально мислячих свідомих людей з бандитизмом. Якщо нема розподілу влади, то непотрібні й ТЕКСТИ. Одноосібному ВАТАЖКУ непотрібні ТЕКСТИ, йому достатньо буває лише інстинктів та так званих неформальних зв'язкiв.

Насамкінець, слід також зазначити, говорячи про зростаючу роль текстів у підтриманні належного порядку, чи то у збереженні стабільності, чи то в забезпеченні розвитку, маємо визнати усюдиприсутність текстів й незамінність їх ніякими здібностями ватажків. Маємо на увазі й перебільшену роль лідерів у "вождистських" політичних партіях. Вождизмом підміняють ідеологічні тексти й тим самим зусилля, спрямовані на майбутнє, зводять нанiвець. Втiм, природа вождизму зрозумiла, без нього нiяк не можна обiйтись у середовищi людському, яке керуеться переважно iнстинктами.

Отже, лише ТЕКСТИ можуть і повинні повернути порушену рівновагу між тваринними інстинктами й раціональним розумом у єстві української спільноти людей, ТЕКСТИ, а не ВАТАЖКИ (лідери).

***

Продовжуємо далі пошук відповідей на питання "Що робити, як протидіяти деградації України, яка отримала незалежність і не знає як нею розпорядитись? На цьому форумі майже усі згодні з тим, що у першу чергу треба збагачувати духовність наших співвітчизників. Ми ж пропонуємо замість феномену ‘духовність’ взяти до уваги більш зрозумілий для загалу феномен ‘самосвідомість’ й оперувати не лише метафорами, а й відповідними науковими термінами. Це дозволить, окрім моралізаторства, розробляти (синтезувати) більш конструктивні пропозиції для подолання усіляких негараздів. Самосвiдомiсть мiстить в собi й той потенцiал, що називається духовністю. Чи не так?

Відповідаючи на питання "Що робити з полiпшенням стану духовностi (самосвiдомостi) людини?", ми розпочали виклад свого бачення відповідей у попередній частині цього повідомлення й зупинилися на природі влади. Отже, продовжуємо.

Ще раз про специфiку поточного моменту.

Спираючись на вже розглянутi вище особливостi природи людини й людських спiльнот знову спробуємо кинути погляд на всю картину того, що вiдбувається в Українi. Адже iнколи й емоцiї, що вiд того погляду виникають, не зайвими бувають.

Специфіка поточного моменту в Україні полягає в тому, що наявність бандитизму у владі сьогодні усвідомлюється майже усіма. Питання лише в тому, що більшість населення сприймає цей бандитизм інстинктивно як норму у повній відповідності з інстинктом поваги до ватажка, що опинився, хоча й не зовсім зрозуміло як, на вершині владної вертикалі, та прислів'ям "А моя хата - з краю!", а меншість населення трішки дивується, але дивується пасивно, мовляв, революцій ми вже не хочемо, наші предки їх "наїлися", а з еволюціями щось не второпаємо - не то духовності народу не вистачає, не то менталітет не той... (див. http://1-12.org.ua/).

Зрозуміти позицію меншості можна, якщо взяти до уваги її місцеположення у піраміді потреб і мотивацій А. Маслоу, психолога (див. попередні розділи). Ця меншість вже задовольнила, в основному, потреби нижчих рівнів, потреби фiзiологiчнi, органiчнi, інстинктивні. Тому співвідношення інстинкти-розум у неї вже змінюється в бік більшої присутності розуму, а тому у спрямуванні інстинктів на революції у них потреби гострої вже нема. Разом з тим, самосвідомості, що містить в собі аналітичне системне мислення й керовану свідомістю волю, у цієї меншості ще мало.

Ось приклади цієї ситуації та того, як сприймає її дехто із найрозумніших homo в Україні, які самовпевнено себе "елітою" суспільства величають:

"...в Україні сформовано устрій, який можна класифікувати як бюрократичний капіталізм... Держава виступає головним економічним суб'єктом, що діє в інтересах політичного і бюрократичного прошарку, а не народу. Цей клас утвердив свою владу за рахунок того, що правовим шляхом експропріював загальнонародну власність і обернув її на свою користь. Маємо підстави говорити про парадоксальне, алогічне явище українського сьогодення - законність без справедливості, яке, у свою чергу, ототожнюється з періодом беззаконня" [В. Литвин / "Дзеркало тижня", № 45, 2006].

Звертаємо увагу на слова "діє в інтересах... прошарку, а не народу", "правовим шляхом експропріював" і "законність без справедливості". Чи не висловлюють ці, несумісні за смислом словосполучення у тексті академіка, екс-спікера ВРУ В. Литвина, людини, наближеної у свій час до президента Л.Кучми й відомої як “сірий кардинал Кучми”, що правив у момент вбивства журналіста Г. Гонгадзе, суть поточного моменту в Україні? Яка розумна ця людина, Володимир Литвин! - перше, що спадає на думку, коли читаєш ці "откровення".

"Держава без справедливості - що це, як не великі банди розбійників... Що не було справедливим, не може бути і законним", стверджував ще св. Аврелій Августин (354-430) на зорі становлення християнської моралі (цит. [Сіренко, "Голос України", № 51, 2006]. І де ж ти був і що робив, Володимире Литвин, коли приХватизація загальнонародної власності відбувалася "законно без справедливості", яким є твій рівень самосвідомості і чи є у тебе сила волі? - виникає наступне запитання. Звісно, що робив - виконував роль холуя № 1 біля приХватизаторів-"бандюків". Бандюки і холуї - звісно, це не еліта суспільства! Це - енергійні активісти задовольняння фізіологічних потреб, нижчих потреб - у піраміді А. Маслоу, психолога. Характерна риса цих людей - інстинктивна поведінка. Саме вони сьогодні "правлять бал" у незалежній Україні! І це маємо постійно мати на увазі.

Погляньмо на наших "павуків у банці", "пацюків на кораблі", так звану політичну "еліту" - холуїв навколо перших осіб бандитських кланів і незчисленних лідерів партій, вже кількістю 200, (у яких шкурні інтереси вище суспільних) - скільки претендентів бути "ватажками зграй" і ставити спільні ресурси суспільства лише на службу своєму Eго. Адже будь-яка влада у примiтивних суспiльствах трансформується у гроші. І яка брудна боротьба за владу! А скільки взаємних образ у середовищі холуйському! "Ми - професійні політики!" - чуємо сьогодні замозакохані заяви на одному ТК і водночас, ледь не хором, щирі визнання "Політика - це дуже брудна справа - на інших ТК.

"Ми всі їх бачили, ми знаємо, хто на що здатний, ми знаємо, в яке безсилля ця здатність може виливатися та якої сили, спроможної вийти з усіх цивілізованих берегів, може набувати" [Ю. Мостова, "Дзеркало тижня", № 27, 2006].

Генсек Європейської комісії за демократію через право Джанні Букіккіо, спостерігаючи за поведінкою української політичної еліти, констатує:
"Стосовно України хотів би виділити... наявність сильної політичної поляризації, за якої обидві сторони розглядають своїх політичних противників не як легітимних конкурентів, котрі мають підтримку значної частини українського суспільства, я як ворога, у боротьбі проти якого дозволені будь-які засоби" [Інтерв'ю "ДТ", 3 23, 2007].

Звертаємо увагу на слова компетентного спостерігача: "розглядають своїх політичних... як ворога, у боротьбі проти якого дозволені будь-які засоби". Так, штучне розпалювання ворожнечі - це основний спосіб нинішньої владної вертикалі утримувати інінціативу у своїх руках. Це ми спостерiгаемо сьогоднi i в Украiнi, i в Росii.

Історія свідчить, що у примітивних людських спільнотах так було завжди. "Розділяй і володарюй!", "Досягнення поставлених володарем цілей виправдовує будь-які засоби" - це відомі й звичні гасла. Що торкається стосунків влади і опозиції, то історія залишила такі свідчення, наприклад, у Росії та в СРСР: "Утро стрелецкой казни", "Восстание декабристов", "Караул устал", "Классовая борьба", “Дисидентський рух в СРСР 60-80-х років”. Опозиціонування ватажку, критичне ставлення до нього ще недавно розглядалось повсюдно як діяльність внутрішнього ворога, ворога, якого обов’язково треба знищувати. Згадаймо недавнє, всього декілька десятиліть пройшло, знущання над дисидентами при владі чотирижди героя Леоніда Брежнєва.

Сьогодні опозиція нашою владою в основному ігнорується, і це - велике досягнення суспільного розвитку. Питання про фізичне знищення опозиції вже прямо й вiдкрито не ставиться. Маемо лише декiлька випадкiв за роки незалежностi, коли хтось гине  в автокатастрофах, хтось кудись зникае безслiдно й про нього поступово забувають, хтось суiцид здiйснюе над собою два рази поспiль... Тягар боротьби з опозицiею переноситься на політтехнології маніпуляцій масовою свідомістю електората. Та й холуїів навколо влади для виконання цих "безкровних" маніпуляцій цiлком вистачае.

У розвинених країнах влада вже поважає опозицію й віддає їй контрольні функції. Україна суттєво відстає у суспільному розвитку. Ми, висловлюючись образно, - ще дикуни. І це зрозуміло - слов'яни, порівняно з іншими племенами, пізніше вийшли з лісу, спасибi варягам. Отже, рецидиви ворожого ставлення влади до опозиції цілком зрозумілі.

А скільки дрібних "шавок" тявкає на підмогу кожному ватажку команди-"зграї"! Скільки готових, у будь-який момент готових, завжди готових, стати віртухаями-наглядачами "таборів перевиховання" чи концтаборів. І як тут не згадати "класову боротьбу" 30-х років минулого століття в СРСР, "культурну революцію" зусиллями хунвейбінів у Китаї 60-х років, "геноцид" більш культурного міського населення червоними кхмерами із джунглів Камбоджі 70-х років. Вчені (Назаретян А.П. та інші), аналізуючи такі спалахи проявів тваринних інстинктів, назвали це явище порушенням техно-гуманітарного балансу, маючи на увазі використання технічного прогресу для посилення дії інстинктів й запізнення формування стримуючої дії розумом суспільства.

А як емоцiйно й агресивно вели себе маси простого радянського народу, збираючись на мiтинги "одобрямсу" з вимогами смертноi кари класовим ворогам, ревiзiонiстам, iнтелiгентам, куркулям та усiляким iнакодумцям в СРСР 30-х рокiв. Час вiд часу телеканали (ТVi, наприклад), спасибi iм, вiдтворюють кiнохронiку тих часiв. Прояви комунiстичноi свiдомостi чи iнстинкти поклонiння ватажку - що то було?

"Юлю Тимошенко за грати! Треба негайно скористатися тим, що вона тільки-но втратила депутатську недоторканість, відмовившись добровільно від депутатства!" - поспішає запропонувати Василь Кисельов, один із лідерів одної із протиборствуючих політичних "зграй" в Україні початку ІІІ-го тисячоліття від Різдва Христового ["Дзеркало тижня", № 23, 2007]. Звертаємо увагу, це пропонувалося ще на початку 2007 року. Позиція Джанні Букікко і позиція Василя Кисельова - і як тут знову не згадати про розкріпачення тваринних інстинктів у єстві людини на пострадянських просторах?

Тут ми процитували різні висловлювання компетентних спостерігачів й активістів деградації України, що мали місце шість років тому. Що змінилося з того часу і в який бік? На жаль деградація українського суспільства посилюється. Ось приклад самого останнього спостереження-констатації стану справ росiйсько-украiнським політологом Андрієм Окарою:

"...в ці новорічні свята я зрозумів, чим Україна відрізняється від Росії. Не лише ялинками та пасками (в Росії - "кулічі"), а структурою побудови еліти та держави. І там, і там політеліта - це бандюки та вертухаї. Але в Україні головні - бандюки, а вертухаї в них на підхваті, а в Росії заправляють вертухаї, а бандюки - на підхваті" (вертухай - це наглядач табору ув'язнених) [див. 24 січня 2013 р. на http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/51007e9d21540/].

Таких спостережень-прозрінь в українських ЗМІ сьогодні - десятки й сотні. І що? Влада продовжує демонструвати лицемірство і цинізм, а народ - свою бидлотність. І що далі? З одного боку, ми бачимо бандитську владу, з другого - бидломасу ("ідіотів", згідно з термінологією західних учених-експертів), з третього боку - ми бачимо зростаючу кількість тих, хто вже розуміє природу такої ситуації. На жаль, третіх ще замало, необхідної "критичної" їх маси ще нема. На думку спадає така гіпотеза. “Критична” маса свідомих само актуалізованих громадян має складати не менше 1% всього електорату. У нас же їх сьогодні не більше 0,2-0,3%.

Те, що влада на кожному кроцi веде себе цинiчно й лицемiрно - це норма для відсталого народу. Це цiлком природна поведiнка Homo перважно інстинктивних. I те, що ми спостерiгаємо сьогоднi в Українi, Томас Гоббс спостерiгав 400 рокiв тому в Англiї, а Нiкколо Макiавеллi - 500 рокiв тому у Пiвнiчнiй Iталiї в епоху Вiдродження i вiдобразив у творi "Государь". "Владаревi зовсiм не обов'язково мати всi... чесноти, але обов'язково треба поводитись так, нiби вiн їх має, ...владар повинен здаватися милосердним, вiрним, людяним, щирим, побожним... i робити все навпаки, - такими бачив риси ефективного володаря Н. Макiавеллi, виходячи з бачення "iдiотизму" у єстві його сучасників.

Отже, Україна повторює шлях, давно пройдений iншими країнами. З одного боку, це сумно усвiдомлювати. Але з iншого погляду, ми можемо використовувати вже накопичений свiтовий досвiд, вчитися на чужих помилках й швидше розв'язувати свої проблеми.

Що ми можемо запозичити, чому можемо навчитись у бiльш розвинених країн Заходу й країн-тигрiв Пiвденно-Схiдної Азiї? Насамперед, як лiкуватись вiд онкологiчного захворювання, вiдомого у нас як корупцiя. По-друге, навчитися як будувати громадянське суспiльство. І що маємо ще усвiдомити, які знання засвоїти, перш нiж дiяти. Отже, далi сьоме в перелiку найнеобхiднiшого для самоусвiдомлення.

Сьоме. Маємо зробити надбанням самосвiдомостi кожного українця усвідомлення того, що таке громадянське суспiльство?

За визначенням:

Громадянське суспiльство (ГС) - система iнститутiв поза межами державних та комерцiйних, яка забезпечує самоорганiзацiю та розвиток спiльноти людей. Його структурними елементами є органiзацiї (полiтичнi партiї, громадськi об'єднання, асоцiацiї) та рiзнi об'єднання (професiйнi, творчi, спортивнi, конфесiйнi тощо), що охоплюють усi сфери суспiльного життя i є своєрiдним регулятором свободи людини. ГС характеризується, найперше, діалогом рiзних суспiльних угруповань та соцiальним консенсусом.

Без ГС нема правової держави. Правова держава - це держава, яка функцiонує згiдно з принципом верховенства права, де не тiльки особа вiдповiдальна за свої дiї перед державою, а й держава несе вiдповiдальнiсть перед особою за результати своєї дiяльностi. Для правової держави характернi рiзнi принципи поведiнки громадян i державної влади: громадянам дозволено все, що не заборонено законом, а владним структурам, навпаки, дозволяється лише те, що прямо передбачено законом; держслужбовці владних структур служать громадянам, а не навпаки.

Iдея панування закону (ТЕКСТУ) у життi народу, суспiльства, держави має давнi традицiї. Ще Платон (428-347 рр. до н.е.) писав, що вiн бачить близьку загибель тiєї держави, де закон (ТЕКСТ - А.П.) перебуває пiд владою володаря-ватажка. Подiбну думку висловлював i Арiстотель (384-322 рр. до н.е.): там, де слабка сила закону (ТЕКСТУ - А.П.) порiвняно з силою володаря-ватажка, панує або хаос i анархiя, або свавiлля володаря-деспота. (Цiкаво, чи всі проФФесори в Україні володіють цими азами історичної науки?).

Ми не маємо наміру тут розкривати тему "Громадянське суспільство" у всій її широті, для ознайомлення з нею можна в Google набрати ці два слова. У Вікіпедії вже достатньо матеріалу для першого лікбезу з основ громадянського суспiльства [див. на сайтi http://uk.wikipedia.org/wiki/Громадянське_суспiльство/]. Найбільшу увагу ми зараз привертаємо нашими розмірковуваннями до співвідношення тваринних інстинктів і розуму понятійного логіко-системного у єстві людини. Тож і зараз не будемо виходити за межі цього питання.

Ми звертаємо увагу читача на роль громадянського суспільства як засобу упорядкування тваринних інстинктів у єстві людського суспільства, заміни деяких їх функцій розумом усвідомленим.

Досі у спільнотах людей для підтримання бажаного порядку використовувалась вертикальна ієрархія одноосібної влади (я - начальник, ти - дурак, ти - ніщо; ти - начальник, я - дурак). Це - простий ефективний винахід Живої Природи, що використовується у соціальних тварин, починаючи з птахів і до Homo sapiens включно, вже мільйони років. Але сьогодні життєдіяльність у людей швидко ускладнюється, візьмемо до уваги хоча б швидке улосконалення технiки навколо нас та подвоєння усілякої інформації, що спадає на голови людей, вже кожні чотири-п'ять років. Маючи біологічні обмеження, людина навіть мізерні частки цієї інформації адекватно не сприймає. Вона сприймає лише ту інформацію, до якої спеціально вузько підготовлена в процесi навчання та ту, яка настирливо пропонуеться усiлякими манiпулятивними рекламними технологiями.

Разом з тим, від кожної людини все більше вимагається бути творчою, ініціативною й підготовленою для роботи згідно з Y- та Z-моделями менеджменту колективної суспільнозначимої праці, що прийшли на зміну X-моделі, ефективній при організації праці на конвейєрах. Відповідно, й вертикальна ієрархія влади вже є неефективною. Нові більш ефективні моделі передбачають, що лідери можуть часто змінюватись відповідно до конкретного предмету праці. А проблеми обговорюються колективно. Лідери в Y- та Z-моделях менеджменту виконують лише функції зосередження інформації й координації робіт. Це відрізняється від функцій традиційного ватажка-повелителя.

Для підвищення ефективності колективної праці нові моделі менеджменту використовують горизонтальні зв'язки. І не лише у Силіконовій долині США, де вони були вперше застосовані при створенні новітніх супер-технологій. Їх характерною особливістю є те, що горизонтальні зв'язки між членами суспільства для підтримання порядку й мобілізації зусиль на досягнення суспільно-значимих цілей базуються, головним чином, на свідомість людини, а не на її інстинкти.

Тут можна також поговорити про перехід людських спільнот від колективізму безособистістного (див. епохи до феодалізму, див. епоху соціо-експерименту в СРСР) через трьохвимірний індивідуалізм (див. країни розповсюдження протестантської етики) до колективізму особистісного (див. громадянське суспільство). І чи можна швидко перейти від колективізму безособистісного до колективізму особистісного через одновимірний (егоцентричний) індивідуалізм (див. наше сьогодення на пострадянських теренах)?

Горизонтальні зв'язки - це винахід Живоi Природи, який забезпечує продуктивність все більш затребуваної творчої праці й дає надії на подолання нових викликів бiосоціальної еволюції людських спiльнот (про нові виклики соціальної еволюції, про Сингулярність див. на сайті http://SamoLit.com/authors/2030/books/).

Деградація нашої Вітчизни співпадає з очікуваннями Сингулярності у соціальній еволюції! - тема, що заслуговує уваги Ініціативної групи "Першого грудня" й обговорення на Національному круглому столі. Про це ми вже писали у статті "О конгрессе "GLOBAL FUTURE 2045". Если бы я был его участником, то выступил бы с таким текстом..." [див. http://SamoLit.com/authors/2030/books/]. Мова йде про Міжнародний конгрес, що відбувся у Москві 17-20 лютого 2012 року [див. http://www.GF2045.ru/].

Отже, "горизонтальні зв'язки" - це одне із ключових понять теми "Громадянське суспільство", поряд з поняттям про співвідношення тваринних інстинктів і усвідомленого розуму у єстві людини.

Про горизонтальні зв'язки на форумі http://debate.1-12.org.ua вже писалось і обговорювалось, див. "Тарас Плахтій. Природа процесів морального і соціального занепаду" на http://debate/1-12/org.ua/viewtopic.php?f=10&t=114. Ми поки що заглиблюватись у цю тему не будемо.

Що ще має усвідомлювати кожна пересічна людина із того, що вона досі не усвідомлює? Перелік цього можна продовжувати, наприклад, вельми актуальною є тема здорового способу життя тощо, але маємо обмежитись кількістю пунктів до восьми-десяти.

Зупинитися в цьому переліку вважаємо за необхідне на питанні "Чи є Homo sapiens людиною дійсно розумною?".

Так, людина в узагальненому понятті дійсно є розумною. Людина в узагальненому смислі цього слова - це людство. Що ж торкається людини як індивіда, то ця істота навіть у середньостатистичному вимірі ще не є розумною. Її розум ще не превалює над її несвідомим, інстинктивним.

І які перспективи біосоціальної еволюції людини як індивида? Ми вже торкалися тут цього питання й виразили свій оптимізм. У піраміді потреб і мотивацій А. Маслоу вже проглядається кореляція між рівнями задовольняння потреб, роллю інстинктів,іншого несвідомого, та розуму усвідомленого у мотивації поведінки людини. Чим вище рівень задовольняння потреб, тим більшою є питома вага розуму (мислення) у поведінці людини.

Якого ж розуму (мислення) людині сьогодні не вистачає? Класифікацій видів мислення сьогодні існує безліч. Ми ж дотримуємось такої: необхідно розрізняти, яким мисленням володіють тварини птахи і ссавці, яким володіли пітекантропи й неандертальці, а який почав формуватись у кроманьйонців, наших безпосередніх предків, і продовжує розвиватись.

Найбільш виразною є така класифікація видів мислення: 1) предметно-дієве, 2) наочно-образне, 3) понятійне (абстрактно-символьно-логіко-системне). Наочно-образне, яке базується на розвиненій уяві, здіснило свій ривок у розвитку саме у кроманьйонців й, відокремивши їх від пітекантропів, неандертальців заклало передумови для виникнення мислення понятійного. Понятійне мислення бере початок з виникненням писемності, спочатку воно ставало надбанням лише аристократів та тих, хто вмів читати й рахувати. У ХХ ст. середня освіта стала обов'язковою й мисленням понятійним оволодівати почала кожна людина.

Понятійне мислення можна умовно деталізувати на 1) абстрактне аналiтичне, 2) логічне, 3) системне синтезуюче. Кожна людина в якійсь мірі ним володіє. Питання сьогодні головне - хто в якій мірі? Хтось під час навчання у школі засвоює абстрактні поняття (а їх вже безліч, у математиці, наприклад, це - число, крапка, лінія, пряма тощо), хтось трішки володіє логікою, хтось знає навіть, що таке диференціальні рівняння, що таке система і що є її емерджентність.

На чому зупиняється розвиток понятійного мислення у середній школі? Візьмемо математику. Вона знайомить вже з похідними та інтегралами. Це лише перша сходинка до вищої математики. Пора вже знайомити школярів з багатовимірним фазовим простором, з дiями над множинами, з екстремумами функцій багатьох змінних, з чутливістю функцій до зміни аргументів та з задачами оптимізації й оптимального вибору. На жаль цих азів вищої математики не знають навіть депутати ВРУ. І що можна сказати про їх здатність оптимізувати бюджет чи приймати оптимальні рішення?

Отже, восьме, що обов'язково має усвідомити сучасна людина - це про відносну слабкість її розуму, її мислення. Коли людина це усвідомить, її пихатість зменшиться, вона буде шукати шляхи свого вдосконалення.

***

У попередніх розмірковуваннях, заторкуючи питання про необхідність обов'язкового перенесення на рівень повсякденної свідомості кожної людини знань про "громадянське суспільство", ми акцентували увагу на значенні "горизонтальних зв'язків" у людських спільнотах. Важливо не лише висловити свою думку, а й підкріпити її висловлюваннями авторитетних особистостей. І ось переглядаючи сьогодні "Щоденник Давосу 2013" знаходимо там багато цікавого й по нашій темі.

Гендиректор і засновник найбільшого рекламного й консалтингового агенства у світі Мартин Соррел у своїй доповіді на дискусійному майданчику, висловлює, зокрема, й дуже цікаві думки про "горизонтальні зв'язки" у трудовому колективі, цитуємо рос. мовою:

"Наша стратегия, и, в частности, моя личная задача - нанимать лучших людей... и убедиться в том, что ребята сотрудничают друг с другом. Это очень сложная задача, так как все мы знаем, что чем профессиональнее человек, тем меньше шансов, что с ним будет легко взаимодействовать.

...Возврат инвестиций в человеческий капитал очень быстрый, ведь понять, будет ли человек работать, вы можете в течение трех, максимум шести месяцев.

...Суть стратегии Horizontality (горизонтальность) - это создание условий того, чтобы наши 163 000 сотрудников в 110 странах играли (сотрудничали) все вместе. В идеале - чтобы один конкретный человек знал, что волнует, беспокоит, и над чем работают остальные 162 999 человек.

Очевидно, что это практически недостижимо, но тем не менее, новые технологии позволяют нам взаимодействовать друг с другом таким образом, каким ещё совсем недавно мы не могли себе даже представить.
Очень сложно создать условия и культуру взаимодействия и сотрудничества. Нежелание людей сотрудничать - это самая разрушительная сила"
[http://forbes.ua/selfeducation/reports/1346328/].

Отже, небажання людей співробітничати - це найбільш руйнівна сила в процесах досягнення суспільно значимих цілей в умовах нової, постіндустріальної епохи. Співробітничати ж можна продуктивно лише спираючись на горизонтальні зв'язки.

Зрозуміло, що горизонтальні зв'язки - це атрибут не лише творчого трудового колективу, це сутність нової атмосфери у розвиненому суспільстві.

Тут знову доцільно поговорити про перехід людських спільнот від колективізму безособистісного через трьохвимірний індивідуалізм (див. країни-носії протестантської етики) до колективізму особистісного. І чи можна взагалі перейти в Україні від колективізму безособистісного до колективізму особистісного через одновимірний (егоцентричний) індивідуалізм (див. наше сьогодення)?

Слід зазначити, те, що людство приречене рухатись до колективізму особистісного, де кожний член колективу - індивідуальність з рисами оригінальності, - аксіома. І чи не краще було б у СРСР замість "горбачівської перебудови" (розкріпачення тваринних інстинктів у формі одновимірного індивідуалізму, стрижень якого - егоцентризм) поступово переходити від колективізму безособистісного інстинктивного до колективізму особистісного свідомого. Звісно, так було б краще. Але розуму у членів Політбюро КПРС для цього не вистачало. Проблема.

 

VІ. Кому що робити? Яка інституція суспільства має відповідати за поліпшення стану духовності=самосвідомості українського народу?

Природа процесів морального і соціального занепаду, деградації України як суспільства, як ми вже з'ясували, криється в порушенні рівноваги між тваринними інстинктами й раціональним розумом у єстві людини. Надії на вихід із цієї кризи ми покладаємо на досягнення більш високого рівня самосвідомості кожного українця й, відповідно, рівня духовності.

Самосвідомість - це та частина активної свідомості, яка спрямована на внутрішній світ людини й самоорганізує, перетворює й розвиває її. Самосвідомість містить в собі знання, процеси мислення й усвідомлену волю. Коли мова йде про розвиток таких складових самосвідомості як вищі види мислення, мається на увазі понятійне логіко-системне мислення, яке відсутнє поки що у пересічної людини. Коли мова йде про розвиток волі, то мається на увазі, насамперед, її тренування з дитячого віку.

Самосвідомість - це необхідна й достатня умова (говорячи мовою доведення теорем), необхідна й достатня умова мобілізації мас на зусилля для досягнення суспільно значимих цілей. Самосвідомість у сучасної людини все ще перебуває в зародковому стані. Її потрібно розвивати у процесі соціалізації молодого покоління, починаючи з сім’ї й дитячого садка.

"Говорити "моя самосвідомість перебуває у зародковому стані" - це приниження моєї людської гідності!" - так може заперечувати все вище викладене пересічний читач.

Ми це розуміємо. І тому свої висновки намагаємося підкріплювати цитуванням висловлювань авторитетних фахівців. Говорячи про недорозвиненість самосвідомості сучасної людини, ми вже цитували відомого російського філософа Давида Дубровського. А ось сьогодні читаючи "Щоденник Давосу 2013", ми не можемо пройти мимо висловлювань ще одної авторитетної людини.

Шимон Перес, президент Ізраїлю, публічна кар'єра якого продовжується вже шість десятиліть, говорячи про сьогодення й про те, що робити належить кожній пересічній людині висловлює , зокрема, й таку думку:

"...количество компьютеров каждые пару лет удваивается. Так же и с роботами. И люди боятся за своё будущее...

И тогда нам нужно будет больше учиться и меньше работать... Я не уверен, что нам нужно работать 8 часов в сутки, возможно, хватит 3 - 4, но оставшиеся 4 часа - учиться, и делать это каждый день.

...Нужно... научиться управлять собственным мозгом. На наших плечах такой превосходный инструмент, что мы можем создавать искусственный разум. Но мы не можем понять самих себя - какой стыд! Мы не знакомы сами с собой. Мы не знаем, что побуждает нас делать те или иные поступки.

Когда я был мальчиком, я восторгался телескопами... Теперь я предпочитаю микроскоп. Секреты в каждой клеточке нашего тела могут быть величественнее секретов Луны. На Луне мы уже были. Теперь мы хотим оказаться внутри самих себя" [http://forbes.ua/selfeducation/reports/1346397/].

Звертаємо увагу: "На начало 3-го тысячелетия новой эры мы не можем понять самих себя - какой стыд! Мы не знакомы сами с собой. Мы не знаем, что побуждает нас делать те или иные поступки". Такою є та важлива частина правди про сучасну людину, яку в антропології і біології класифікують як Homo sapiens (Людина розумна). Цікаво, чи знайомий Шимон Перес, ізраїльтянин, з російським філософом Давидом Дубровським, який висловив таку ж думку у ЗМІ півроку тому. Звісно, ані той, ані той, не знайомі з Анатолієм Півненком, який про необхідність розвитку самосвідомості як найефективнiшу вiдповiдь на новi виклики бiосоцiальноi еволюцii, на очiкувану Сингулярнiсть в нiй, говорить і пише на різних сайтах вже декілька років.

Вище ми зробили спробу з'ясувати, що має додатково засвоїти, перенести на рiвень своєї iндивiдуальної свiдомостi кожна людина з того, що нею ще не усвiдомлено. Виходимо з того, що вузькi спецiалiсти сфери людинознавства вже дещо важливе знають, а увесь загал людей - нi, не знає.

Можна також на цю проблему поглянути й з iншого боку. Є рiзнi професiйнi й етнiчнi групи, прошарки, спiльноти людей, є велика група педагогiчних працiвникiв, медичних працiвникiв, науковцiв, вiйськових, юристiв, полiцейських, iнженерiв та робiтникiв заводiв i фабрик, працiвникiв сiльського господарства тощо. I кожна така група володiє певною груповою свiдомiстю. I самосвiдомiстю також.

Що є групова самосвiдомiсть? Наприклад, самосвiдомiсть науковцiв чи вiйськових, самосвiдомiсть служителiв церкви чи самосвiдомiсть прошарку iнтелiгенцiї чи самосвiдомiсть судової гiлки влади? Яким є спiввiдношення iнстинктiв i усвiдомленого розуму у кожнiй iз цих груп? Якщо характерною рисою влади в недорозвинених людських спiльнотах є переважання тваринних iнстинктiв у її очiльникiв, то таким є спiввiдношення iнстинктів й розуму також і у поведiнцi усiх її холуїв. I навпаки, якщо у самосвiдомостi групи (прошарку) спiввiдношення iнстинктiв i розуму є іншим, аніж у влади, бiльш прогресивним, то треба дiяти.

Найперше, що має самоусвiдомити група, це свiй груповий iнтерес i груповi iнтереси iнших. По друге, чи не протирiчать груповий інтерес один одному.

Хто (що) має бути носiєм самосвiдомостi групи? Мабуть асоцiацii, органiзацii та iншi елементи громадянського суспiльства. На жаль, самосвiдомiсть груп, прошаркiв, рiзних спiльнот в Украiнi також перебуває ще у зародковому станi.

Цікавим є досвід деяких ранiше відсталих країн, які вже розвиваються. У багатьох із них самосвідомість військових еліт відрізняється від самосвідомості еліт політичних. Виникає певна відокремленість - одні самі по собі функціонують у державі, а інші самі по собі. Якщо політики нагліють, захльобуються у корупції, цинізмі й демагогії, свiдомi військові сприймають це як загрозу безпецi держави, беруть владу у свої руки й відновлюють демократичний порядок. Потім проводять люстрацію рік-два й знову оголошують демократичні вибори та повертать владу демократично обраним представникам народу. "Де наш де Голль чи Ярузельський?", "де наш реформатор-пiночет?" - такi запитання ми бачимо на різних блогах все частіше і в Україні.

Само по собі становлення самосвідомості не відбувається. На кого покладати надії - на політикум, на владу законодавчу чи виконавчу, чи на якусь конкретну інституцію суспільства?

Із нинішньою владою в Україні все зрозуміло. Усі політики, окрім державних діячів, думають лише про наступні вибори та як використовувати для перемоги електоральний "ідіотизм". Державних діячів серед політиків, тих діячів, хто піклується про життя майбутніх поколінь, ми поки що не бачимо. Ідеологічні партії в Україні, які б усвідомлювали загальносистемні довготермінові цілі розвитку країни, також не проглядаються.

Надії залишається покладати лише на СИСТЕМУ ОСВІТИ як головну інституцію суспільства, яка готує нові покоління до життя в умовах не лише сьогодення, а й майбутнього.

Найбільш важливі свої позиції ми зазвичай підкріплюємо висловлюваннями усім відомих науковців, політичних чи громадських діячів. Видатний американський педагог-реформатор Джон Дьюї (1859-1952), сповідуючи ідею впливу на розвиток суспільства через реформування освіти, стверджував, що школа, виконуючи соціальне замовлення "може створити в проекті такий тип суспільства, який нам хотілося б здійснити. Впливаючи на свідомість у цьому напрямі, ми поступово змінили б і характер дорослого суспільства" [Дьюи Дж. Введение в философию воспитания. - М.: 1921. - С. 52]. Сьогодні ми уточнюємо позицію педагога і фалософа Дьюї, освіта не лише може, а й зобов'язана творити такий тип суспільства, який нам хотілося б здійснити, оскільки освіта і тільки освіта може впливати на свідомість у цьому напрямі цілеспрямовано, некон'юктурно, без маніпуляцій замовними політичними технологіями.

Отже не політикум, а освіта, яка відтворює наступне покоління людей на основі знань і досвіду попередніх поколінь, покликана готувати нове покоління і до зустрічі з новими викликами суспільного розвитку, готувати до розв’язання нових проблем й вирішення нових задач, раніше небачених. Чи усвідомлюється це суспільством у повній мірі і чи готова до цього освіта України? Поставлене запитання з огляду на порушення рівноваги між тваринними інстинктами і розумом раціональним на пострадянських теренах, з огляду на наближення Сингулярності в процесах соціальної еволюції, нездатність політичної "еліти" думати про завтрашній день й особливу місію освітньої галузі має бути чи не першим на порядку денному наших міркувань про буття, про можливість та обов'язок людини впливати на хід своєї біосоціальної еволюції.

Зазначимо ще раз, чим відрізняються ті, хто здатен дбати про віддалене майбутнє для наступних поколінь (їх називають з легкої руки Уінстона Черчілля державними діячами), від тих, увага котрих зосереджена лише на проблемах "тут і тепер" (вони йменують себе "політичною елітою").

"Тут і тепер" - це харатерна риса інстинктивної поведінки. Дія інстинктів не відтерміновується у часі, інстинктивна відповідь на стимул спрацьовує негайно, тут і тепер. Лише понятійна свідомість може планувати віддалені у часі дії й лише усвідомлена воля може відтерміновувати відповідь на стимули.

Отже, якщо ми хочемо якогось руху до кращого майбутнього, то надії маємо покладати на самосвідомість, яка містить в собі й усвідомлену волю.

Розвиток самосвідомості людини потребує часу. Самосвідомість - це, перш за все знання. Спочатку необхідно передати на рівень індивідуальної свідомості ті важливі знання про людину, які вже накопичені науками сфери людинознавства, але пересічній людині ще не відомі. На порядку денному постає задача оновлення змісту освіти, насамперед середньої освіти.

На жаль, система освіти в Україні також перебуває у стані деградації. Вихід із стану деградації буде залежати від того, чи здобудуть університети автономію. Як нам повідомляють ЗМІ, на розгляд новообраної ВРУ приготовлено три проекти нового Закону про вищу освіту. Від влади, як і слід було очікувати, проект передбачає зміцнення "тваринно-інстинктивної" вертикалі контролю ватажка над підлеглими. Зразки такої поведінки нам сьогодні демонструють очільники нинішньої виконавчої влади. Дивно, навіть у середньовічній Европі такої залежності університетів від тваринних інстинктів окремих осіб не було!

Університети в Україні, якщо у їх очільників є хоча б трішки розуму й волі, ні в якому разі не повинні цього допустити. Треба усіх студентів та викладачів вивести на вулицю з конкретною метою не допустити приниження університетів. Якщо ж станеться так, як временщикам та агентам ФСБ сусідньої держави увижається, то Україну буде відкинуто у минуле ще на п'ятнадцять-двадцять років.

В якому станi знаходиться унiверситетська автономiя сьогоднi? Чи здатна вона протистояти iнстинктивним потягам очiльникiв нинiшньої влади? Для ознайомлення зi станом справ можна вийти на сайт http://auu.kma.mk.ua/.

Інiцiатива створення Асоцiацiї унiверситетiв України вже проявлена, нещодавно, 11-14 червня 2009 року пiд час проведення мiжнародної науково-практичної конференцiї "Ольвiйський Форум - 2009". Свiдоцство про реєстрацiю об'єднання громадян № 3456 "Всеукраїнська громадська органiзацiя "Асоцiацiя унiверситетiв України" видано 29.11.2010. Штаб-квартира її - за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. Акiма, буд. 2, к. 206. Бачимо, вельми потрiбна робота вже розпочалася. Але ж чи не запiзно? I в чому вона зараз проявляеться?

Хотiлось би, щоб iнiцiативи Iнiцiативної групи "Першого грудня" готувались та здiйснювались, перш за все, разом iз Асоцiацiєю унiверситетiв України. I зрозуміло чому? Головний шлях, найефективнiшi зусилля для подолання деградацiї України лежать в руслi досягнення нового, вищого рiвня самосвiдомостi членiв спiльноти людей. I хто цим має опiкуватись? Свiдомiсть людини не успадковується при її народженнi. Вона "орендується", запозичується, частково копiюється у Свiдомостi Суспiльства людей Землi в онтогенезi людини, в процесi її соцiалiзацiї в дитсадочках, у загальноосвiтнiх школах в унiверситетах. Самосвiдомiсть - це та частина свiдомостi, що спрямована у внутрiшнiй свiт людини.

Розвиток самосвідомості людини - це, насамперед, засвоєння нових, більш глибоких знань про її єство. Тож головна вiдповiдальнiсть за вихiд iз нинiшнього стану деградацiї спільноти українців лежить на системi освiти як iнституцiї суспiльства, а не на полiтиках i полiтичних партiях.

Що ж до пошуку відповідальних еліт, то відповідальність за майбутнє лежить, перш за все, на еліті інтелектуальній.

Як повідомляють ЗМІ, Ініціативна група "Першого грудня" вже об'єднує свої зусилля з громадсько-політичним рухом "Гідність". 2 лютого 2013 року в м. Кам'янець-Подільський відбудеться публічне обговорення "Українська хартія вільної людини: як втілити правильні слова в ефективні дії?". Після обговорення "Української хартії вільної людини" буде підписано Меморандум про співпрацю між Ініціативною групою "Першого грудня" та громадсько-політичним рухом "Гідність". Отже, на черзі - співпраця з "Асоціацією університетів України"?

А щодо полiтичних партiй, то їм є чим займатись. Нехай вони зосереджують зусилля на просвiтi та "вихованні" середнього та старшого поколiння. Там своя специфiка роботи. Там справу вони мають, головним чином, з емоцiями - посередниками мiж тваринними iнстинктами у єствi людини та її недостатньо розвиненим розумом, примiтивним вiдносно складнощiв проблем, що постають перед людиною. Там необхiднi iншi технологii, зокрема й тi, що називаються полiттехнологiями.

 

VIІ. Як система освіти може розвивати самосвідомість людини, піднести її на новий, вищий рівень? З чого починати?

Питання не просте. Воно має стати предметом актуальних досліджень теоретичної і експериментальної педагогіки. Розпочинати треба з оновлення змісту освіти, насамперед, шкільної освіти. Частково це питання вже розглядалось нами в дослідженні "Виклики соціальної еволюції на межі епох: якою має бути відповідь людини на очікувану Сингулярність?" [див. http://SamoLit.org/authors/2030/books/]. Маємо визнати, самосвідомість ще не стала предметом турбот системи освіти. Освіта досі піклувалася лише про розвиток інструментальної свідомості, спрямованої у зовнішній світ.

Отже, приходимо до висновку, вiдтепер людина повинна глибоко пiзнавати не лише навколишню дiйснiсть, зовнiшнє середовище, а й саму себе. Навколишня дiйснiсть складна й багатолика, тому у процесi пiзнання i практики людина використовує вузьку спецiалiзацiю. Природа людини також складна i багатолика, але пора вже вiдмовитись вiд iнерцiї такої ж вузької спецiалiзацiї у пiзнаннi людини та використаннi бiльш глибоких знань про неї лише лiкарями та полiттехнологами. Вiднинi кожна людина має прагнути знати про себе все.

Як конкретно забезпечити формування нового рiвня рефлексiї людини, усвiдомлення нею свого внутрiшнього свiту як умови її подальшого вдосконалення - це питання змiсту освiти у межах оновлення освiтньої парадигми. Наступнi заходи можна вважати першочерговими.

По-перше, слiд визначити, якi саме знання вузьких спецiалiстiв необхiдно перенести iз суспiльної свiдомостi на рiвень повсякденної iндивiдуальної свiдомостi засобами шкiльної освiти. Потрiбна конкретизацiя термiнологiї та понять, розподiлу їх сприйняття у вiкових групах школярiв та розмiщення в шкiльних предметних навчальних дисциплiнах. Звiсно, тут не обiйтись без впровадження принципово нових навчальних дисциплiн, наприклад таких, що вивчають й формують свiдомiсть як форму активного випереджувального вiдображення дiйсностi, рефлексiю внутрiшнього свiту людини, основи системного мислення, системно-синергетичнi основи наукової картини свiту, здоровий спосiб життя, профiлактику манiпуляцiй свiдомiстю. Це навiть може бути одна наскрiзна навчальна дисциплiна подiбно рiднiй мовi, математицi, фiзицi чи бiологiї, нового напряму-профiлю "Формування знань, вмiнь та навичок свiдомої рефлексiї внутрiшнього свiту людини та оточуючої соцiальної дiйсностi" - щось подiбне до обов'язкових для вивчення у всiх закладах освiти основ марксизму-ленiнiзму в освiтi СРСР, але таке, що базується на системоаналiтицi, синергетицi й психологii, на мiждисциплiнарностi та таких методологiчних принципах пiзнання й поняттях як плюралiзм, принцип додатковостi, множиннiсть, вiрогiднiсть, нелiнiйнiсть, неоднозначнiсть на додаток до вже опанованих розумом сучасника рацiоналiзму, редукцiї, прагматизму, iндивiдуалiзму тощо. В унiверситетах таку свiтоглядну навчальну дисциплiну можна викладати як "Концепцiї сучасного людинознавства" (КСЛ) за аналогiєю з вже п'ятнадцять рокiв iснуючою в Росiї навчальною дисциплiною "Концепцiї сучасного природознавства". Розробити програму й змiст такої навчальної дисципліни, впровадити її у навчальний процес - справа честi будь-якого унiверситету.

Ми розробили свiй проект Програми КСЛ [див. на http://SamoLit.com/authors/2030/books/] й запропонували його пiвдюжинi унiверситетiв. Проект поки що сприймається з потугами. Типова вiдповiдь: нам зараз не до того, не до експериментiв i новацiй, нам хоча б якось вижити, нам МОНУ постiйно спускає завдання на скорочення викладацьких штатів. Дивно, адже серед цих унiверситетiв є й такi, що називаються Нацiональними й мають статус дослiдницьких. (У свiй час довелось працювати у двох НДI ВПК СРСР - НДІ Автоматичних Систем (м. Москва) та ВНДІ Радіоелектронних Систем (м. Ленінград), займаючи посади в одному нач. сектора, в другому - нач.лаб. системного аналiзу. Спiлкуючись сьогоднi, порiвнюєш науку й докторiв наук тодi й зараз - "небо i земля", висловлюючись образно, м'яко. Хоча є й рідкісні виключення з цього узагальнення).

Необхiдно повернути в середню школу предмет "Логiка", який вже там був у минулих столiттях й вилучений наприкiнцi 50-х рокiв ХХ ст. згiдно з рекомендацiєю якогось холуя при ЦК КПРС. Також було б доцiльним ввести до навчального плану старшої школи предмет "Психологiя сiм'ї та основи виховання дiтей", оскiльки особистiсть значною мiрою формується у колi сiм'ї, а випускники пiсля школи незабаром самi стають батьками, покладаючись традицiйно спочатку на "авось", а потiм на дитсадок, вулицю та ту ж школу. Можливо, що середня школа, яка i ранiше нiчого не гарантувала наперед, вже нiколи не зможе виконувати свою функцiю соцiалiзацiї бiльш-менш успiшно без тiсної взаємодiї з батьками. Зазначимо, нiхто не забороняє включати цi новi навчальнi дисциплiни до варiативної частини навчального плану будь-якої школи вже сьогоднi. Тож слiд поспiшати!

По-друге, пiсля внесення нових знань у змiст освiти, необхiдно здiйснити вiдбiр необхiдних навчально-виховних i психотерапевтичних технологiй, зокрема, якiсно нових форм монiторингу (педагогiчної рефлексiї), див. iнновацiйнi розробки В. Киричука [Проектування навчально-виховного процесу в комп'ютерному комплексi "Унiверсал": навч.-метод. посiб. / В.О. Киричук. - К.: Iнфосистем, 2010. - 208 с., http://www.UNB.com.ua].

Апробацiя оновленого змiсту середньої освiти має розпочатися негайно вже сьогоднi i здiйснюватися у формах екпериментальної та iнновацiйної педагогiки в реальних школах на так званих "експериментальних майданчиках" з вiдповiдним науковим супроводом кафедр педагогки, психологiї та фiлософiї освiти ВНЗ та АПНУ. Експериментальна педагогiка може здiйснюватись в структурi науково-навчальних центрiв дослiдницького унiверситету, Положення про який затверджено постановою КабМiну вiд 17.02.2010 i оголошеного наказом МОНУ № 201 вiд 11.03.2010. Цим же Положенням (п. 22) передбачено функціонування в структурi науково-навчальних центрiв кожного дослiдницького унiверситету не менш як 20 загальноосвiтнiх закладiв.

Ми впевненi, що запропонованi змiни освiтньої парадигми i вiдповiднi змiни змiсту середньої освiти забезпечать досягнення такого рiвня рефлексiї внутрiшнього свiту людини, її мiкрокосмосу, що вже через десять-п'ятнадцять рокiв випускники середнiх навчальних закладiв, де вiдбувається становлення повсякденноi свiдомостi, оволодiвши вiдповiдними знаннями й системно-синергетичним мисленням, будуть сприймати нинiшнi "електорат" i полiтичну "елiту" так само, як ми сьогоднi сприймаємо мешканцiв мавп'ярнi у зоопарку. Наразi, питання лише в тому, чи визнаємо ми сходження на новий рiвень свiдомої рефлексiї вiдповiддю на деградацiю держави та виклики очiкуваної в процесах бiосоцiальноi еволюцii Сингулярностi.

Що торкається пропонованого педагогiчного експерименту, то вiн може проводитись у рiзних формах - в окремiй мiськiй чи сiльськiй школi, в науково-навчальному комплексi дослiдницького унiверситету, в системi освiти окремого регiону. I нема чого боятися цих новацiй, адже результати очiкуються через 10-15 рокiв, куди погляди й можливi страхи кон'юктурних "керманичiв" не сягають.

Якщо говорити конкретно про нашу участь у педагогiчному експериментi, то ми могли б запропонувати Програму (й матерiали навчального посiбника) нової навчальної дисциплiни "Концепцiї сучасного людинознавства" й розпочати її апробацiю в унiверситетi й середнiй школi (гiмназiї, колегiумi, лiцеї) водночас. Це те, що не потребує великого фiнансування. Можна й на благодiйних засадах.

Запрошуємо до дискусії. Тему було розпочато як полеміку з Мирославом Мариновичем з приводу виходу Семена Глузмана з Ініціативної групи "Першого грудня", а получилась лекція на одну із тем нової навчальної дисципліни "КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОГО ЛЮДИНОЗНАВСТВА".

Рейтинг@Mail.ru