1. О своеобразии текущего момента социальной эволюции на Земле.

2. Про необхідність негайного оновлення освітньої парадигми (укр. мовою).

О своеобразии текущего момента социальной эволюции на Земле

Содержание

Вступление в тему “О своеобразии текущего момента социальной эволюции на Земле”.

Сингулярность социальной эволюции – что это такое?

Различия в динамике соотношения двух частей био-социальной эволюции Homo sapiens (Человека разумного) – как их объяснить?

Об основных понятиях науки синергетики.

Вызовы социальной эволюции – в чем состоит их сущность для человека-индивида?

Разум человека-индивида и Разум Человечества – в чем их различие?

О двойственной природе человека.

Главная проблема нынешнего этапа био-социальной эволюции на Земле: инстинкты человека-индивида и Разум Человечества – как взаимодействуют они сегодня?

Взгляд на макроуровень Человечества: о цивилизационном разломе по линии противостояния двух форм социальных порядков. Вывод: пора вещи называть своими именами! 9.1. О цивилизационном разломе по линии противостояния двух форм социальных порядков. 9.2. Вывод из рассмотрения противостояния двух форм социальных порядков: пора вещи называть своими именами!

Заключение.

1. Вступление в тему “О своеобразии текущего момента социальной эволюции на Земле”.

Недостающее эволюционное звено

между человекообразными обезьянами

и цивилизованным человеком – это мы.

А. Маслоу (1908-1970), психолог.

Леонтьев Д.А. Развитие идеи самоактуализации в работах А. Маслоу

// Вопросы психологии, 1987, № 3, с. 150-157,

http://voppsy.ru/issues/1987/873/873150.htm/ ..

Выражаясь о главной сути текущего момента социальной эволюции на Земле и других его особенностях в том месте, где мы живем, как можно кратко, мы, прежде всего, обращаем внимание читателей на ускорение социальной эволюции на Земле, приобретающее форму вертикали на кривой Снукса-Панова и обозначаемое аналитиками термином ‘сингулярность’ (количество усложняющих жизнь человека изменений в единицу времени уже приближается к бесконечно большой величине). И это происходит в то время, когда биологическая эволюция человека почти прекратилась, скелет homo неизменен уже почти 200 тысяч лет, т.е. возможности жизнедеятельности человека остаются ограниченными, – констатируют ученые. Поэтому динамика соотношения двух частей биосоциальной эволюции биологического вида Homo sapiens (Человека разумного) – эволюции биологической и эволюции социальной заслуживает сегодня самого пристального внимания. И рассматривая современного человека как промежуточное эволюционное звено между человекообразными обезьянами и цивилизованным человеком мы акцентируем внимание читателя на двойственной природе человека, на удельном весе животных инстинктов и эмерджентности (духовности, божественност), полученной от синергетической системы (общества) в формировании его поведения, их взаимодействии.

К сожалению, взаимодействие 2-х частей двойственной природы человека сводится всё ещё к тому, что Разум Человечества (продукт эмерджентности общества, состоящего из homo-элементов) используется, в основном, для обслуживания животных инстинктов человека-индивида. В результате имеем: 80% стран на Земле с социальными порядками ограниченного доступа к ним рядовых граждан, неравенство и огромную разницу в доходах людей, международный терроризм, гибридные войны и т.п. Об этом ниже более подробно.

2. Сингулярность социальной эволюции – что это такое?

На наш взгляд до середины XXI столетия может произойти

или обвал Земной цивилизации, или фазовый переход, сопоставимый

по его эволюционному значению с образованием живого вещества из неживого.

Назаретян А.П. Смыслообразование как глобальная проблема современности:

синергетический взгляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3–19.

В 90-х годах прошлого столетия большой резонанс имела статья американского математика и писателя Вернора Винджа «Технологическая сингулярность», первый вариант которой был представлен на симпозиуме VISION-21, который проводился в 1993 году Центром космических исследований NASA им. Льюиса и Аэрокосмическим институтом Огайо. В. Виндж, наблюдая начавшийся взрывоподобный характер научно-технического прогресса, пытался обобщить разные мнения о его последствиях для человека, среди которых, в частности, и выход искусственного интеллекта из сферы контроля человека. Для обозначения такого “обвального роста” в качестве метафоры из космологии им было заимствовано понятие сингулярности, как такое, что наилучшим образом отображает суть феномена. Космологическая сингулярность, как известно, это – состояние Вселенной в начальный момент Большого взрыва, которое характеризуется бесконечными плотностью и температурой вещества.

«А каким же будет наступление самой Сингулярности? – вопрошает исследователь и отвечает: Свалится, вероятнее всего, как снег на голову... Мы очутимся в постчеловеческой эре. И несмотря на весь свой технический оптимизм, мне было бы куда комфортнее, если бы меня от этих сверхестественных событий отделяли тысяча лет, а не двадцать» [Vinge, V. “The Coming Technological Singularity: Haw to Survive in the Post-Human Era”, VISION-21 Symposium, sponsored by the NASA Lewis Research Center and the Ohio Aerospace Institute, March 1993. (Пер. рос.: www.lib.rus.ec/b/208786/read)].

После Вернора Винджа, в 1996 году австралийский исследователь глобальной истории Грэм Снукс и в 2003 году российский физик-теоретик Александр Панов независимо друг от друга получили одинаковый результат анализа ускорения эволюционных процессов, ускорения процессов усложнения структур неживой и живой природы [Snooks G.D.Why is history getting faster? Measurement and explanation // Философские науки 2005, № 4], [Панов А.Д. Завершение планетарного цикла эволюции? // Философские науки 2005, № 3 – 4]. Наиболее впечатляющим был их одинаковый вывод о повороте кривой эволюционного процесса в вертикаль уже в ближайшие десятилетия. Вертикаль графически обозначает тот факт, что количество усложнений в единицу времени стремится к бесконечности.

Известный американский изобретатель и мыслитель Рей Курцвейл (Ray Kurzweil), конкретизируя “Вертикаль Снукса-Панова” в книге «Сингулярность уже близко» (The Singularity is Near), которая вышла в свет в США в 2006 году и содержание которой легко найти в Интернете, приводит множество графиков и таблиц (увеличение памяти компьютеров, скорости функционирования электронных элементов, резкое увеличение количества патентов и т.д.) на подтверждение того, что человечество, как он считает, достигнет критической сингулярности уже до 2045 года. На широком фактическом материале он показывает, что в 1990-2000 гг. кривая (экспонента) роста внедрённых инноваций уже (!!!) обогнула “колено” и начала резко уходить вверх [Kurzweil Ray. The Singularity is Near: When Humans Transcend Biology. US, Viking Adult, 2005. Pages 652. ISBN 0-670-03384-7].

Десять миллиардов лет неторопливой эволюции Вселенной, миллионы лет более-менее спокойной социальной эволюции и ожидание чего-то чрезвычайного в ближайшие два-три десятилетия – разве не стоит это нашего человеческого внимания, фундаментальных научных исследований?!

Считаем необходимым подчеркнуть чрезвычайную актуальность данной проблематики. Сингулярность – это не прогноз со страниц популярного бестселлера, не философское красноречие или чьё-то словоблудие. Это уже и не естественнонаучная гипотеза, которую необходимо пытаться постоянно опровергать. Речь идёт о неотвратимой, аксиоматической закономерности инерционной Вселенной. Инерционность, как известно, означает, что, если процесс уже идет, то он ничем не может быть остановлен или изменен мгновенно, для этого необходимо некоторое время. Впрочем, человечество на уровне его повседневного сознания пока никак не задумывается над этим.

Как можно толковать ожидаемые в эволюционном процессе “фазовые переходы”, “вертикаль Снукса-Панова” и “сингулярность”? Какой смысл несут в себе эти слова-знаки? Известный ученый Акоп Назаретян, док. философ. наук, профессор, в 2009 году высказывает такую мысль: «С чисто математической точки зрения… скорость эволюционных перемен достигает бесконечности, а интервалы между фазовыми переходами стают равными нулю… этот загадочный формальный итог означает: формула, которая описывает ход событий на протяжении миллиардов лет, через несколько десятилетий (!) превращается в бессмыслицу. …На наш взгляд, поскольку формула отображает очень значительный фрагмент Универсальной истории, то её граница должна отображать перспективу событий не планетарного, а вселенского значения…, до середины XXI столетия может произойти или обвал Земной цивилизации, или фазовый переход, сопоставимый по его эволюционному значению с образованием живого вещества из неживого» [Назаретян А.П. Смыслообразование как глобальная проблема современности: синергетический взгляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3–19].

3. Различия в динамике соотношения двух частей био-социальной эволюции Homo sapiens (Человека разумного) – как их объяснить?

В самоуправляющихся греческих городах V и IV веков до н.э.

считалось, что способный человек может заниматься самой

разнообразной деятельностью… В III веке до н.э. всё это изменилось…

Были воины, администраторы, врачи, математики, философы,

но не было никого, кто был бы всем этим вместе.

Рассел Б. История западной философии: в 3 кн.

/ Пер. с англ. – СПб.: Азбука, 2001. – 960 с. С. 239.

Биологическая эволюция человека-индивида, замедляясь уже почти прекратилась, а социальная эволюция Человечества, в котором человек является элементом-частицей-клеткой, в это же время ускоряется, и ускоряется сегодня уже взрывоподобно. Чем обусловлено ускорение эволюции социальной при одновременном замедлении биологической эволюции человека и соответствующих ограничениях биологических возможностей человека-индивида, и как к этому адаптироваться? И какое отношение к этому имеет двойственность природы человека? Как взаимодействуют части двойственной природы человека сегодня, в чем состоит особенность этого взаимодействия? Что об этом знают и пишут современные этологи, политологи, социологи, психологи и философы? Попытаемся ответить кратко.

Из теоремы о неполноте аксиом арифметики выдающегося математика ХХ ст. Курта Гёделя (1906-1978) следует, что оценивать что-либо внутри любой системы необходимо исходя из критериев более общей системы. Иначе говоря, взгляд на любое явление должен быть с позиций как можно более широких и всё охватывающих, с точки зрения критериев внешней системы.

Наш анализ начнем с осознания того, что все мы, люди, являемся существами Царства животных, что рядом с Царствами грибов и растений существует на Земле. Выражаясь кратко, мы, люди все - животные. Это - общий взгляд на рассматриваемое явление, как говорится, с высоты птичьего (космического) полёта, взгляд строго научный.

Определение человека как существа мира животных, как тварь ни в коем случае не должно восприниматься им как оскорбление. Это касается и лидеров-“вождей” так называемых авторитарных режимов. Скорее наоборот, это должно вызывать уважение, уважение не только к существам homo семейства гоминид, но и ко всем его братьям меньшим.

На вопрос: чем обусловлено ускорение эволюции социальной при ограниченных билогических возможностях человека-индивида имеем такой ответ: Живая Природа на Земле, самоусложняясь, изобрела гениальный способ компенсации биологических ограничений человека-индивида. Это – общественное разделение труда и узкая профессиональная специализация каждого человека, ставшими заметными, как отметил философ Б. Рассел, совсем недавно, во времена жизнедеятельности Александра Македонского (IV ст. до н.э.). “В самоуправляющихся греческих городах V и IV веков до н.э. считалось, что способный человек может заниматься самой разнообразной деятельностью… В III веке до н.э. всё это изменилось… Были воины, администраторы, врачи, математики, философы, но не было никого, кто был бы всем этим вместе” [Рассел Б. История западной философии: в 3 кн. / Пер. с англ. – СПб.: Азбука, 2001. – 960 с. С. 239.].

Почему общественное разделение труда и узкую профессиональную специализацию каждого человека мы считаем гениальным изобретением Живой Природы на Земле, предоставленным ею в распоряжение биологического вида Homo sapiens (Человека разумного)? Что качественно нового появилось в человеческом Обществе вследствие такой компенсации биологических ограничений возможностей человека-индивида? Это новое, эмерджентное (божественное) – развитое активное инструментальное сознание (разум) Общества, проявлениями которого являются символы, смыслы, язык, понятийное мышление, а вторичными продуктами - наука и техника (искусственная природа). И сегодня, спустя две с половиной тысячи лет после появления общественного разделения труда и узкой профессиональной специализации, Разум (Сознание) человеческого Общества как форма активного отображения действительности своей широтой, глубиной и мощностью в миллиарды раз превышает разум человека-индивида и уже становится космологическим фактором.

Итак, эмерджентность - ключевое слово-понятие для осмысления сути рассматриваемых явлений. Эмерджентность (от англ. emergent “возникающий, неожиданно появляющийся”) – наличие у системы особых свойств, не присущих её элементам, а также сумме элементов, не связанных особыми системообразующими связями, несводимость свойств системы к сумме свойств её компонентов.

К сожалению, понятие эмерджентности, о которой интуитивно догадывались древние мудрецы, являясь в науке синергетике ключевым для понимания механизмов социальной эволюции на Земле и сути её текущего момента, не является таковым (ключевым) для понимания механизмов возникновения системных эффектов ни в политологии, ни в социологии, ни в философии… Философы зациклились на габитусах и когитусах…

4. Об основных понятиях науки синергетики.

Целое больше суммы его частей.

Аристотель (384-322 гг. до н.э.). “Метафизика”.

Тему о своеобразии текущего момента социальной эволюции в том месте, где мы живём, продолжаем далее излагать кратко, опираясь на науку синергетику (изложение более детальное см. на http://Samolit.com/authors/2030/books/ ).

Синергетика исследует открытые самоорганизующиеся развивающиеся (эволюционизирующие) системы. Открытость системы означает обязательный обмен веществом, энергией и информацией с внешней средой (тоже – системой). Самоорганизующееся развитие подразумевает отсутствие абсолютной стабильности (неизменности) структуры и функций открытой системы и их спонтанное самоусложнение. В такой системе всегда имеет место так называемое устойчивое неравновесие определенных элементов-подсистем, источник нарушения внутрисистемного порядка, вследствие чего система со временем переходит от одной конфигурации порядка к иной. Процесс такого перехода обозначается как динамический хаос. В этом хаосе обычно возникают варианты дальнейшего пути, называемые бифуркациями. Выбор окончательного варианта называют выходом на аттрактор.

Наиважнейшим свойством вновь образующейся сложной системы является эмерджентность - появление в ней новых свойств, отсутствующих в её элементах и несводимых к первоначальным свойствам её образующих элементов никакими соотношениями. Уже древние мудрецы осознавали, что внутрь человека что-то привносится весьма-весьма существенное извне и обозначали это как божественное внутри человека. “Целое больше суммы его частей” – сообщал Аристотель (384-322 гг. до н.э.) в своей “Метафизике”. А российский религиозный философ В.С. Соловьёв в конце XIX века, так же до появления науки синергетики, четко высказался о Боге вне человека, божественности внутри человека и о становлении Богочеловечества на Земле. Современная наука синергетика обозначает это явление божественности термином ‘эмерджентность’. И сегодня мы, мысленно заменяя слово божественность в текстах философа В.С. Соловьёва словом эмерджентность, восхищаемся прозорливостью ученого. Глядя на человечество с точки зрения науки синергетики, мы понимаем, что Бог вне человека и божественное внутри человека – это эмерджентность внешней системы, называемой Общество, элементом которой человек является. Иначе говоря, слова божественность и эмерджентность – это синонимы, и пора эту истину мировоззренческую отражать в общеобразовательных учебниках.

Итак, продуктами эмерджентности Общества людей как синергетической системы, состоящей из homo-элементов, является, кратко говоря, новый уровень активного опережающего сознания как формы отражения действительности, это - так называемое символическое сознание (понятийное мышление, речь), осознаваемая волевая регуляция поведения человека как члена общества, использующая социо-культурные ориентиры и регуляторы (общечеловеческие ценности, моральные нормы, права и обязанности). Человек как элемент Общества, внося определенный вклад в продуцирование его эмерджентности, является одновременно и носителем определенных частиц эмерджентности Человечества.

5. Вызовы социальной эволюции – в чем состоит их сущность для человека-индивида?

И чтобы жить вам всем

в эпоху непрекращающихся перемен.

Древнекитайское проклятие .

Как объясняет наука синергетика, процесс усложнения, самоорганизации сложной открытой системы происходит путем возникновения неравновесия, неустойчивости функционирования её отдельных подсистем, путем перехода на новые уровни совершенства через так называемые динамические хаосы. И как тут снова не вспомнить древнее китайское проклятие “И чтобы жить вам всем в эпоху непрекращающихся перемен!”. Именно поэтому смену условий жизнедеятельности человека, усложнение его адаптации к внешней среде именуют встающими перед человеком ‘вызовами социальной эволюции’. И как мы понимаем, с понятием ‘вызовы социальной эволюции’ связывают, прежде всего, усложнение условий жизнедеятельности человека-индивида, обусловленные ускорением процесса самоусложнения общества.

Процесс усложнения, самоорганизации сложной открытой системы происходит через возникновение неравновесия, неустойчивости функционирования её отдельных подсистем, путем перехода на новые уровни совершенства через так называемые динамические хаосы. И это, как объясняет наука синергетика, вполне нормальный процесс. Так в чем же состоят негативы и проблемы нынешнего периода эволюции Живой Природы на Земле, негативы и проблемы в жизнедеятельности человека?

Ответ очевиден. Суть двойственной природы человека состоит в том, что, з одной стороны, будучи элементом-членом Общества, человек обязан работать на его ускложнение и воспринимать это усложнение (вместе с динамическими хаосами) как необходимое и нормальное явление, а с другой стороны, человек-индивид как существо биологического вида Homo sapiens имеет определенную независимость, самостоятельность, поддерживаемые инстинктами эгоцентрованность и гомеостаз, воспринимает иных людей и всё общество как внешнюю среду, использует Разум Человечества (внешней по отношению к человеку системы) для удовлетворения своих инстинктивных физиологических потребностей. Понятно, что во втором случае для человека-индивида ускоренное совершенствование общества и изменения в нем не всегда воспринимаются желательными.

К сожалению, соотношение в двойственном естестве современного человека индивидуального животного инстинктивного и общественного эмерджентного божественного пока ещё есть таким, что первая составляющая двойственной природы существенно превышает вторую. Как следствие этого – непрерывные войны между народами, две мировые войны в ХХ столетии, социалистическая революция в России с построением лучшего будущего человечества на словах и противопоставлением возникшего политического режима всему иному миру, гулаги и искусственно созданный голодомор в СССР, использование финансовых и материальних ресурсов на подготовку страны к третьей мировой войне вместо провозглашенного построения в ней светлого будущего, коммунизма. В конце XX столетия - gorby-перестройка СССР с раскрепощением животных инстинктов в естестве партноменклатуры и образование симбиоза “партноменклатура+криминалитет”, всепронизываюшая коррупция на постсоветских пространствах, международный терроризм и гибридные войны.

Возникает вопрос: как человеку-индивиду адаптироваться к вызовам социальной эволюции, приобретающим в XXI веке взрывной характер? Об этом – в следующих разделах этого текста.

6. Разум человека-индивида и Разум Человечества – в чем их различие?

Понятийное мышление можно определить через три важных момента.

Первый – умение видеть суть явления, объекта.

Второй – умение видеть причину и прогнозировать последствия.

Третий – умение систематизировать информацию и строить целостную картину.

…По данным исследователей,

меньше 20% людей обладают полноценным понятийным мышлением.

Ясюкова Л. Разрыв между умными и глупыми нарастает,

http://www.rosbalt.ru/2013/12/04/1207437.html .

Выдающийся шведский ученый Карл Линней в 1735 году определил биологический вид современного человека как Homo Sapiens (Человек Разумный). Из этого якобы аксиоматически следует, что каждый человек есть sapiens (разумный) от рождения, так следует думать школьникам, изучающим в средней школе биологию.

Разумность как определяющая черта существ биологического вида Homo sapiens, передающаяся по наследству, на первом месте? Мы так не считаем. Разумность человека-индивида - это не основная определяющая его черта, полностью отсутствующая у братьев его меньших. Человек-индивид владеет дополнительно (!!!) новыми формами мышления, которые приобретаются в процессе онтогенеза после его рождения.

Когда мы обозначаем современного homo (человека), существо биологического вида Homo sapiens рода Люди (Homo) семейства гоминид в отряде приматов класса млекопитающихся типа хордовых Царства животных, что рядом с Царствами грибов и растений существует на Земле, как homo sapiens (человек разумный), то это вовсе не означает, что он разумен сам по себе от рождения. Человек заимствует (!) свой разум у Человечества как частицу его эмерджентности. Иначе говоря, человек как существо Царства животных, что рядом с Царствами грибов и растений существует в Живой Природе на Земле, имеет двойственную природу. Одна часть двойственной природы человека, часть фундаментальная, – это его генетика, наследие предков, это рефлексы и инстинкты, формирующие его поведение. Ученые всё ещё спорят, насколько ДНК современного человека совпадает с ДНК шимпанзе - на 90-93% или на 98-99%?!

Другая часть двойственной природы человека – это заимствованная им часть эмерджентности внешней системы, называемой общество. И каково же соотношение частей двойственной природы современного человека – животного инстинктивного и общественного эмерджентного (божественного), что в большей мере формирует его повседневное поведение? Чем разум человека-индивида отличается от Разума Человечества? Что знает об этом обыкновенный человек и что знают об этом выпускники общеобразовательных школ и университетов?

Важно иметь в виду: сегодня, в XXI веке, Разум Человечества уже в миллиарды раз превышает разум отдельного человека-индивида, чего не было ещё совсем недавно, до новой эры, в Древнем Китае или в Древней Греции, до появления общественного разделения труда и узкой профессиональной специализации!!! И как утверждает психолог Л. Ясюкова (Санкт-Петербург), полноценным понятийным мышлением сегодня обладает уже примерно 20% населения [Ясюкова Л. Разрыв между умными и глупыми нарастает, http://www.rosbalt.ru/2013/12/04/1207437.html, http://fanread.ru/book/11790514/ ]. Основная масса населения пока ещё удовлетворяется в своей повседневности более простыми формами мышления - предметно-действенным и наглядно-образным мышлением, возникшими сотни тысяч лет назад у предков современного человека.

Понятийное мышление предполагает абстрагирование разной глубины и имеет разные формы – от простого, использующего в той или иной мере знаки, символы, смыслы, до сложного логико-системного, абстрактного. Примером сложного логико-системного понятийного мышления являются формальные процедуры нахождения оптимальных решений в многокритериальных задачах принятия оптимальных решений. Таким мышлением обладают сегодня немногие, лишь узко специализированные аналитики. Что касается политиков и государственных деятелей, которым в первую очередь такое понятийное мышление необходимо, то им, возможно, обладает 0,1% депутатов ГосДумы РФ и ВР Украины. Это очень-очень мало, и в таком случае они должны уменьшать уровень своей самонадеянности и больше прислушиваться к мнению узкопрофессиональных специалистов.

Итак, понятийный Разум Человечества - это продукт эмерджентности человеческого Общества. А что касается разума отдельного человека-индивида, то в нем присутствует лишь частица Разума Человечества, частица арендованная им у Общества. Иначе говоря, понятийный разум у отдельного человека-индивида сам по себе не возникает, пример тому - Маугли.

7. О двойственной природе человека.

Мы склонны не замечать свои инстинкты, поскольку они,

обрабатывая информацию и структурируя наше сознание, работают

настолько качественно, что трудно почувствовать их действие

или вообще поверить в их существование…

Эта “слепота к инстинктам” всегда была наиболее

труднопреодолимым препятствием в изучении психологии”.

Палмер Дж. Эволюционная психология. Секреты поведения Homo sapiens

/ Джек Палмер, Линда Палмер. – СПб.: Прайм ЕВРОЗНАК, 2007. – 384 с. С. 26.

Мы утверждаем, что и сегодня поведение современного homo sapiens (человека разумного) всё ещё формируется, в основном, инстинктами предков (гениальными (!) изобретениями Живой Природы на Земле). К сожалению, большинство психологов избегают освещать эту тему, а философы вообще её не видят. Поэтому мы вынуждены природное естество современного homo sapiens (человека разумного) рассмотреть глубже.

Итак, с одной стороны, поведение человека от рождения формируется животными инстинктами, а с другой стороны – понятийным разумом, социо-культурными регуляторами, арендуемыми в процессе его онтогенеза у Общества, и осознаваемой волевой регуляцией – продуктом воспитания. И возникает вопрос: что перевешивает что в двойственной природе современного человека?

В конце 90-х российский этолог А. Протопопов ввёл в обиход наук о человеке термин ‘примативность’, отражающий соотношение животных инстинктов и общечеловеческой духовности (социо-культурных регуляторов) в формировании повседневного поведения современного homo sapiens (человека разумного) и обозначающий их удельный вес. В последующие годы психологи начали разрабатывать тесты на определение примативности человека (см. Wikipedia: “этолог А. Протопопов – автор термина ‘примативность’, тесты на примативность человека - авторы А. Свияш в Москве, Е. Луценко в Харькове”).

И каковы результаты тестирования, каков показатель примативности современного человека? К сожалению, общепринятого теста пока ещё нет. В общем, можно лишь с уверенностью полагать, что примативность современного среднестатистического человека планеты Земля уменьшается, соотношение животных инстинктов и эмерджентного божественного в формировании поведения современного человека, по крайней мере, в странах развитых уже приближается к показателю 50% / 50% в высших слоях структуры общества, структуры, наиболее адекватной моделью которой является пирамида потребностей и мотиваций А. Маслоу, психолога. Человечество приближается к равновесию животного инстинктивного и божественного эмерджентного в своём естестве. И в этом состоит одна из основных особенностей текущего момента социальной эволюции на Земле. В будущем уже не будет войн между народами, телезрители не будут наслаждаться созерцанием кинофильмов с многочисленными убийствами homo-современников и подвигами “ментов” в раскрытии человеческих преступлений, СМИ не будут сообщать ежедневно “жареные факты” о проявлениях животных инстинктов в поведении человека – убийствах на бытовом уровне и об умышленных въездах грузовиков в толпы людей на улицах городов разных стран и т.п.

Общепринятого теста на определение уровня примативности человека пока ещё нет. Но, в общем, "лед тронулся". Пройдет какое-то время и ТЕСТ на примативность будут проходить по требованию соответствующего законодательства все кандидаты в депутаты и на высшие государственные должности. А наши правнуки и пра-правнуки будут воспринимать предыдущие поколения людей так, как мы воспринимаем сегодня обитателей обезьянников. Так будет обязательно (!), ибо социальная эволюция продолжается не останавливаясь, она ускоряется, на повестке дня - рождение нового Организма Живой Природы на Земле – Глобализованного Общества людей Земли, стоящего на лестнице био-социальной эволюции выше Homo sapiens. В этом Организме человек будет исполнять роль клетки, которая служит всем иным клеткам и Организму как Целостности. А олигархи, бандиты и прочие эгоцентррованные homo будут восприниматься как раковые клетки общественного организма.

Что касается конкретики сегодняшнего мира, то примативность человека в разных странах и в разных слоях их народонаселения уже существенно различается, люди по уровню развития уже очень-очень отличаются. Что касается слоёв народонаселения, то наиболее адекватной моделью структуры современного общества мы считаем пирамиду потребностей и мотиваций А. Маслоу, психолога (см. Wikipedia: “пирамида А.Маслоу”).

Всего в пирамиде потребностей и мотваций А. Маслоу различает 5 слоев потребностей: 1) физиологических; 2) безопасности; 3) принадлежности; 4) уважения; 5) самоактуализации. Каждому слою потребностей соответствует человеческий слой их носителей. В каждом слое народонаселения - свой уровень примативности и своя элита. Внизу пирамиды психолог располагает людей, удовлетворяющих, прежде всего, физиологические (органические) потребности, вверху - самоактуализированных личностей, заботящихся не только о себе любимых, но и об иных членах общества. Потребность делать добро иным людям расположена в верхней части пирамиды. Важнейшим положением пирамиды потребностей и мотиваций А. Маслоу является утверждение о том, что пока человек не удовлетворит низшие потребности, на удовлетворение потребностей высших мотивация у него не возникает. Пирамида - фигура, сужающаяся кверху. По оценке самого автора модели, людей самоактуализированных на вершине пирамиды даже в самых развитых странах сегодня можно видеть не более 1-1,5%. Основная масса современников – внизу пирамиды потребностей. В Украине их называют быдломассой, в России – ватниками.

Наибольшая примативность (удельный вес инстинктов в формировании человеческого поведения) - у людей нижних слоёв пирамиды потребностей и мотиваций А. Маслоу. Нынешние “вожди-твари” на вершинах инстинктивных властных вертикалей - это элита быдлотных масс (масс "ватников"), расположенных в нижних слоях пирамиды потребностей и мотиваций А. Маслоу. И они, эти “вожди-твари”, озабочены тем, чтобы наибольшая масса соотечественников оставалась в нижних слоях пирамиды потребностей, ведь интуитивно они понимают: пока человек не удовлетворит основные физиологические потребности, на удовлетворение духовных потребностей мотивация не возникает. В Украине для этого “олигофренами-офшоренками” и их холуями во власти повышаются коммунальные тарифы без повышения зарплат и пенсий и придумываются так называемые субсидии... В России телевизор легко инициирует в нижних слоях населения проявления инстинкта внутривидовой агрессии для сплочения масс вокруг вождя, реализующего инстинкт вертикальной консолидации.

А сколько женщин курящих и мужчин алкоголь употребляющих, сколько мусора мы видим в местах общего пользования, на улицах, в парках и скверах, в том месте, где живем?! И что это, как не показатель уровня примативности наших современников?!

С другой стороны, смотрим на примеры поведения народов стран Скандинавии. Наши путешественники с удивлением рассказывают такое. Сельский житель Норвегии, имея избыток сельхозпродукции, вывозит её распакованную рано утром на магистральное шоссе. Оставив прозрачные пакеты, на каждом из которых написана стоимость содержимого, на обочине дороги, их владелец спокойно уезжает домой и возвращается на это место вечером. Возвратившись, он забирает деньги и то, что осталось. И что это, как не показатель иной, значительно меньшей примативности населения стран Скандинавии по сравнению с примативностью людей в том месте, где мы живем?!

Другой пример мы видим на фото, распространенных в интернете. На одном фото показаны транспортные средства депутатов возле здания парламента в Дании, а на другом – в Украине. На первом – сотни велосипедов, на втором – сотни наиболее дорогостоящих авто.

Одним из актуальнейших вопросов, касающихся примативности современного homo sapiens (человека разумного), является такой: каков уровень примативности так называемых “вождей” народов, какова примативность Д. Трампа, В. Путина, П. Порошенко и прочих “выдающихся” лидеров стран и народов, примативности какого слоя пирамиды потребностей и мотиваций А. Маслоу она соответствует? Очевидно, примативность большинства из них соответствует наиболее многочисленным нижним слоям пирамиды (структуры общества), тех слоёв, где основной потребностью населения является удовлетворение физиологических (инстинктивных органических) потребностей. Они – элита нижних слоев структуры общества.

8. Главная проблема нынешнего этапа био-социальной эволюции на Земле: инстинкты человека-индивида и Разум Человечества – как взаимодействуют они сегодня?

Рассматривая взаимодействие животных инстинктов внутри современного человека (homo sapiens) и его индивидуального разума (частицы Разума Человечества), мы вынуждены признать, что по состоянию на начало III-го тысячелетия н.э. разум человека-индивида всё ещё используется, в основном, для обслуживания его инстинктов.

Современным философам, социологам и политологам пора бы уже осознавать отличие разума человека-индивида от Разума Человечества. Понятийный осознаваемый разум человека-индивида – это лишь малая частица эмерджентности, заимствованная у внешней более общей синергетической системы. Вместе с тем, надо осознавать, что если в двойственном естестве современного человека по удельному весу инстинкты перевешивают социокультурные регуляторы, то Разум Человечества в значительной мере используется для обслуживания животных инстинктов внутри человека. И что это как не особенность текущего момента современного этапа социальной эволюции на Земле?!

Актуален вопрос: как конкретно используется сегодня Разум Человечества для обслуживания животных инстинктов “вождей-тварей” на вершинах властных вертикалей? Ведь в отличие от рядовых граждан их возможности ничем не ограничены, их обслуживают узкоспециализированные интеллектуальные холуи, зарабатывающие на этом себе большие деньги.

Ярчайшими примерами использования Разума Человечества для обслуживания животных эгоцентрированных инстинктов является инициация инстинкта внутривидовой агрессии для сплочения масс “ватников” вокруг “вождей” в таких странах “архаического” авторитаризма как КНДР и Россия. Так, например, в КНДР показывают по телевизору воображаемое кино о том, как их авиация уничтожает “вражеские” американские авианосцы в Тихом океане, а сборная по футболу обыгрывает сборную Бразилии - народ ликует, восторгам подданых и любви к вождю нет никаких пределов. То же самое используют и холуи интеллектуальные, обслуживающие вождя альтернативной цивилизации "Русский Мир". “Россия окружена врагами!!!” - ежедневно трубит тамошний телевизор, без Пу никак с этим не справиться. Пу, в свою очередь, в своих традиционных ежегодных посланиях Федеральному собранию и народу сообщает о новейших достижениях “альтернативной цивилизации” в разработке оружия, предназначенного для борьбы с вымышленными врагами: скорость новейших ракет уже в десять раз превышает скорость звука (!?). Вот так новейшие информационные технологии (продукты Разума Человечества) используются для обслуживания животных инстинктов исповедующих архаизацию современных вождей-тварей. Интеллектуальные холуи этих вождей в свою очередь так зарабатывают на этом огромные деньги для удовлетворения своих инстинктивных физиологических (органических) потребностей. И технологии обслуживания животных инстинктов энергичных эго-центрированных лидеров, восседающих над современными homo, уже содержат в себе не только манипуляции массовым сознанием, но и искусственную шизофренизацию общества [см. Wikipedia: “шизофренизация общества”]. Авторы этих технологий хвастаются тем, их продукты заслуживают Нобелевской премии! И не есть ли такое использование Разума Человечества для обслуживания животных инстинктов “вождей” одним из основных вызовов текущего момента социальной эволюции на Земле?

А в странах имитационной демократии барыги-президенты-олигофрены-офшоренки, находясь в плену “Закона Златоуста (чем больше имею, тем больше хочется)” и так называемого “конфликта интересов”, с целью обмана подданых используют Разум Человечества для создания информационного шума, что тоже приводит к искусственной шизофренизации общества. Ярчайшим примером такого использования Разума Человечества для обслуживания инстинктов эгоцентрированных homo является президент Украины (2014-2019) Петр Алексеевич Порошенко. Ниже об этом цитируем высказывания аналитиков:

“Не поймите меня превратно, но я считаю Порошенко очень умным, хитрым и дальновидным человеком, к тому же великолепным актером. …Петр Алексеевич Порошенко не так-то прост, как многим из нас кажется” [Sartman, КОНТ“, 28 августа 2016 года, http://novorus.info/news/analitics/49062-poroshenko-agent-kremla-pochemu-by-i-net.html/ ].

“Cравнивать Порошенко с Януковичем не совсем правильно. Порошенко намного более цинично-технологичный и поэтому – более опасный. Для государства” [Гриценко А., 13 декабря 2016 года, http://blogs.pravda.com.ua/authors/grytsenko/584fa1a4c3e89/ ].

“Вместо того чтобы бороться с коррупцией, новый Президент возглавил ее! …За 2,5 года Порошенко превратил Украину в самую коррумпированную страну Европы, самую бедную страну Европы, где самый богатый Президент в Европе, самые богатые чиновники, судьи, депутаты, прокуроры. Страну, где не стихают боевые действия, на которых коррумпированная власть зарабатывает ошеломительные суммы денег. Коррупция из высших эшелонов власти перекинулась на всю остальную Украину и сейчас ее искоренить возможно только искоренив саму власть” [Дан Дунгачиу, 10 января 2017 года, http://elise.com.ua/?author=1/, http://elise.com.ua/?p=233095/.

Оценивая деятельность нынешнего президента Украины, первый президент Украины Л.М. Кравчук в одном из интервью сказал, что Петр Алексеевич Порошенко очень умный человек, но (!)… находясь на посту президента, “он является, скорее, бизнесменом, чем президентом. Для него Украина – это корпорация. Он считает, что сам может управлять этой корпорацией” [ https://www.economics-prorok.com/2018/06/порошенко-бизнесмен-а-не-президент-д.html/ ]. И как это понимать?

Украина заняла 1-е место в Украине по уровню коррупции (онкологическому заболеванию всего общественного организма). И можно ли преодолеть такую коррупцию, если её возглавляет такой президент страны как Петр Алексеевич Порошенко, являясь раковой клеткой № 1 этого онкологического заболевания.

В чем особенность поведения президента Украины (2014-2019 гг.)? Во-первых, это - весьма-весьма энергичная особь с высоким уровнем примативности. Во-вторых, он, имея высшее образование, владея английским языком, весьма эффективно при помощи холуев интеллектуальных использует Разум Человечества для обслуживания своих эго-центрированных инстинктов. В этом его можно ставить в один ряд с Ким Чен Ыном и Путиным, а, возможно, и выше... Возникает вопрос: он хорош или плох, этот барыга-президент? С точки зрения некоих завистников-“марин” и “подстилок” типа “гера” он бог, а с точки зрения большинства иных соотечественников он - ***** (слов литературных нет для обозначения отношения к нему тех, кто не принадлежит к его холуям).

***

9. Взгляд на макроуровень Человечества - о цивилизационном разломе по линии противопоставления двух форм социальных порядков.

Вывод: пора вещи называть своими именами!

Загипнотизированные относительной стабильностью повседневной жизни,

мы слабо распознаем, а чаще просто игнорируем признаки неустойчивого хаотического состояния,

в котором находятся атомизированное российское общество и российская власть,

проявляющая остатки результативности только в преступном обогащении и самообороне.

Г. Сатаров. Россия как символ тревоги. Что дальше? [ http://ej.ru/?a=note&id=27142 ].

“Недостающее эволюционное звено между человекообразными обезьянами и цивилизованным человеком – это мы” – как понимать эти слова А. Маслоу, психолога? Какие народы ближе к той или той границе диапазона между человекообразными обезьянами и цивилизо-ванным человеком? И какие именно человекообразные обезьяны возглавляют тех, кто ближе к обезьянам?

Чтобы глубже понять современное мироустройство, полезно как-то классифицировать ныне существующие политические режимы. В ООН различают (классифицируют) страны по уровням ВВП на душу населения: 1) развитые, 2) развивающиеся и 3) слабо (недо) развитые. Это классификация стран по уровню экономического развития. Украина, например, по этому показателю экономического развития по данным за 2018 год занимает 112-е место из 189, место между Эквадором и Перу. Соседние Польша и Литва – соответственно 43-е и 38-е места, хотя в 1990 году Украина была не слабее этих стран.

Наряду с классификацией стран по по уровню экономического развития эксперты ООН в 1990 году предложили критерий социально-экономического развития, называемый Индекс человеческого развития (ИЧР), до 2013 года «Индекс развития человеческого потенциала» (ИРЧП) — интегральный показатель, рассчитываемый ежегодно для межстранового сравнения и измерения уровня жизни, грамотности, образованности и долголетия как основных характеристик человеческого потенциала исследуемой территории. Сегодня он является стандартным инструментом при общем сравнении уровня жизни различных стран и регионов. Индекс публикуется в рамках Программы развития ООН в ежегодных отчётах о развитии человеческого потенциала.

При подсчёте ИЧР учитываются 3 вида показателей:

1) Ожидаемая (средняя) продолжительность жизни — оценивает долголетие.

2) Уровень грамотности населения страны (среднее количество лет, потраченных на обучение) и ожидаемая продолжительность обучения.

3) Уровень жизни, оценённый через валовый национальный доход (ВНД) на душу населения по паритету покупательной способности (ППС) в долларах США.

В зависимости от значения ИЧР страны принято классифицировать по уровню развития: очень высокий (42 страны), высокий (43 страны), средний (42 страны) и низкий (42 страны) уровень. Украина по индексу ИЧР по данным 2017 года занимает 88-е место из 189.

Обращает на себя особое внимание тот факт, что разрыв (дистанция) между странами развитыми, развивающимися и слаборазвитыми увеличивается. Почему так? Эксперты ООН на этот вопрос ответа не имеют. Ответ мы формулируем, обращая внимание читателя на то, что кривые Снукса-Панова для стран развитых, развивающихся и слабо развитых разные. Но в чём причина этой разности? Чтобы ответит на этот конкретный вопрос, необходимо взять во внимание динамику изменения двойственной природы человека.

9.1. О цивилизационном разломе по линии противостояния двух форм социальных порядков.

На наш взгляд, сегодня заслуживает особого внимания именно классификация стран по форме социальных порядков. Именно эта классификация учитывает двойственную природу человека, включая политическую элиту страны, и дает понимание выше приведенного высказывания психолога А. Маслоу. Чтобы понять суть различий социальных порядков в странах современного мира, воспользуемся статьей на эту тему известного российского аналитика Георгия Сатарова, опубликованной в феврале 2015 года на сайте “Ежедневный журнал” [ http://ej.ru ].

Георгий Сатаров предлагает воспользоваться новым подходом, предложенным 90-летним авторитетным экономистом Дугласом Нортом в соавторстве с молодыми коллегами - историком Джоном Уоллисом и политологом Барри Вайнгастом в их книге “Насилие и социальные порядки”. Авторы книги, уточняя разноцивилизационую концепцию Эмануэля Хантингтона, разделяют все государства Земли на два типа государств, принципиально отличающихся друг от друга в своих институтах: 1) государства с социальными порядками открытого доступа и 2) государства с социальными порядками ограниченного доступа [Норт Д., Уоллис Д., Вайнгаст Б. Насилие и социальные порядки. Концептуальные рамки для интерпретации письменной истории человечества / Пер. с англ. Д. Узланера, М. Маркова, Д. Раскова, А. Расковой. М.: Изд. Института Гайдара, 2011. – 480 с., http://book.ua/book/1655] [65].

Первая группа государств, их около 20%, – это государства модерна с развитой демократией, государства, стоящие на службе общества. Вторая группа – это естественные традиционные государства (проходящее в своем развитии стадии хрупкого, базисного и зрелого), государства с вертикальной иерархией власти, базирующейся на инстинкте вертикальной консолидации (ИВК) [об ИВК см. книгу: А.И. Протопопов, А.В. Вязовский “Инстинкты человека”. (Попытка описания и классификации). Вторая редакция, http://ethology.ru/library/?id=407, появилась на сайте Интернета в 2012 году] [83]. Особенностью нынешнего цивилизационного разлома является то, что разлом (разрыв) между этими группами не уменьшается. И возникает вопрос, почему? Вопрос второй – чем это чревато для остальных стран мира, чем может закончиться и какие есть альтернативы?

Сегодня ни у кого не вызывает сомнений факт нахождения непосредственно на линии цивилизационного разлома такой большой страны как Россия. И этот пример России интересен не только тем, что затрагивает каждого из нас, живущих рядом, но и как явление, заслуживающего исследования и обобщений для понимания процессов социальной эволюции в других регионах мира.

Ниже мы воспроизводим наиболее важные положения статьи российского аналитика Г. Сатарова «РОССИЯ КАК СИМВОЛ ТРЕВОГИ», опубликованной в феврале 2015 года на ЕЖе, выделяя жирным, курсивом и подчеркиванием то, что считаем наиболее важным [http://ej.ru/?a=note&id=27045, http://ej.ru/?a=note&id=27046, http://ej.ru/?a=note&id=270469, http://ej.ru/?a=note&id=27073, http://ej.ru/?a=note&id=27100, http://ej.ru/?a=note&id=271415, http://ej.ru/?a=note&id=27142 ]:

1. Эволюция государства, экскурс в историю. Государство модерна и плоды Просвешения [Г. Сатаров, http://ej.ru/?a=note&id=27045].

Идея и практика государства модерна прошла эволюцию от максимы “Государство – это Я” Людовика XIV до суверенитета государства как такового.

Первоначальную сущность государства модерна можно было описать довольно просто: концентрация политической власти, централизация контроля над насилием, централизация контроля над разнообразными ресурсами, увеличение числа полномочий и стремительный рост бюрократии. Сильные государства модерна выигрывали из-за того, что, концентрируя власть, они создавали условия для экономического роста.

Эпоха Просвещения параллельно формировала понимание того, что зарождается новый социальный феномен – гражданское общество. В наиболее последовательной форме это понимание было выражено гением шотландского Возрождения Адамом Фергюсоном в его книге «Опыт истории гражданского общества», ставшей одной из самых переводимых и читаемых во второй половине XVIII века. (Сейчас он наиболее актуален для России, при том что незаслуженно обделен вниманием).

Большевистская Россия, образовавшаяся в результате распада российской империи на заключительном этапе первой мировой войны, озадачила Европу. Ведь ожидался переход к альтернативной форме легитимности – демократической. Но большевики проиграли выборы в Учредительное собрание, расстреляли его и на сто лет заложили вирус иммитации нормальной политической системы. Процедурная легитимность подменялась легитимностью символической, внедрением в умы граждан некоторых идей эпохи Просвещения, бредовых, упрощенных и извращенных.

По сию пору любая властвующая группировка в России (за исключением недолгого перерыва в конце XX века) рядится в примитивную респектабельность, присваивает себе простые и привлекательные легенды, обосновывающие их право на власть, полученную нелегально, и излучает обаяние, усыпляющее, нет, не бдительность, а зачатки гражданского чувства своих подданных, а также зоркость и осторожность зарубежных партнеров.

2. Россия как символ тревоги – 2. Политическая власть и кризис государства модерна [Г. Сатаров, http:/ej.ru/?a=note&id=27046/ ].

Политическая власть и эксплуатация рент.

Политическая власть – институт несопоставимо более древний, нежели современное государство. Можно считать, что она появилась при переходе от мелких социальных групп homo к более крупным племенам с вождями (вождествам). Такая трансформация была сопряжена с созданием нових механизмов перераспределения различных ресурсов и с появлением того, что позже было названо рентой. Несколько тысячелетий главной была земельная рента… Позже возникла природная рента (железо, золото, нефть и т.п.)…

Г. Сатаров называет социальные порядки в естественных традиционных государствах социальными порядками ограниченного доступа, и таким образом разделяет политические режимы (социальные порядки) на две крупные категории - социальные порядки ограниченного доступа и социальные порядки открытого доступа.

Социальные порядки ограниченного доступа:

«Это наиболее распространенная и укорененная форма политической власти. При ней насилие и ренты контролируются правящей коалицией; рента распределяется внутри правящей коалиции и частично используется для поддержания действующего порядка; социальные отношения, включающие политические или экономические обязательства, имеют персональный характер. Доступ к различным ресурсам – от власти до образования – ограничен, как правило, правящей коалицией».

Социальные порядки открытого доступа (демократия):

«Здесь доминируют безличные, неперсонифицированные социальные отношения, опосредованные правом, насилие и ренты контролируются институтами и негосударственными организациями, доступ к различным ресурсам не ограничен какими-либо специальными группами».

Понятно, что социальные порядки ограниченного доступа - это наиболее распространенная и укорененная форма политической власти, в наибольшей мере соответствуют инстинктивной природе человека. А демократия (социальные порядки открытого доступа) – продукт недавнего этапа социальной эволюции человечества, продукт его эмерджентности. Понятно, что нынешнему быстро самоусложняющемуся миру больше соответствует вторая форма социальных порядков. Имеем то, что имеем: с одной стороны присутствуют инстинкты, с другой – эмерджентность (божественность) синергетической системы, общества, состоящего из элементов (существ биологического вида Homo sapiens). Так возникают противоречия и всяческие “разломы”.

И как, интересно, дела обстоят в России на фоне общемировых процессов и в сравнении с процессами в отдельных регионах, называемых С. Хантингтоном цивилизациями? Прежде чем ответить на этот вопрос, Г. Сатаров анализирует кризис государства модерна вообще.

Кризис государства модерна.

Под кризисом здесь понимается некое состояние, требующее изменеий внутренней структуры и выполняемых функций, необходимых для адаптации к изменившимся условиям его существования. В тех государствах, которые дальше других прошли по всем этапам его становлення, включая формирование сильного гражданского общества, возникла острая необходимость в модернизации. Таких государств на Земле, можно считать, явное меньшинство (не более 20%).

Можно сказать, наступление на государство модерна осуществляется сейчас и снизу, и сверху. Атака идет на суверенитет государственной власти (главный атрибут государства), на все его важнейшие инструменты. Так на верхнем уровне самые главные из полномочий государства, полномочия по обеспечению безопасности начали передаваться на международный уровень формирования различных военных блоков (НАТО и т.п.). На нижнем уровне наиболее продвинутые страны (страны с развитым гражданским обществом, верховенством права и полноценной политической конкуренцией) первыми обнаружили, что централизованные полномочия по обеспечению безопасности повседневной жизни граждан удобнее передавать местным сообществам.

Кроме того, аналогичные трансформации происходят и по другим направлениям. Растворяются многие государственные границы, перераспределяются или децентрализуются некоторые функции правосудия с помощью создания международных судебных инстанций, и т.д., и т.п.

Общий вектор этих изменений очевиден, он фундаментален: меняются критерии эффективности социального порядка – естественный нормальный процесс в глобализующемся мире.

“Кризис модерна в государствах с развитыми социальными порядками открытого доступа преодолевается сравнительно безболезненно в ходе постепенных эволюционных трансформаций… Драматичность этого кризисна проявляется в том, что он усугубляет нарастающую дистанцию между странами, которую часто называют цивилизационным разрывом”, - так Г. Сатаров объясняет наличие увеличивающегося разрыва между определенными странами.

Далее, в третьей части статьи, Г. Сатаров анализирует более широкое явление – кризис мирового порядка.

3. Россия как символ тревоги – 3. Кризис мирового порядка [Г. Сатаров, http://ej.ru/?a=note&id=27069].

После Второй мировой войны из мировых империй осталась только Россия (в виде СССР). Колоссальные издержки и трагедии этой войны привели к построению мирового порядка, стержнем которого стали ООН и Совет безопасности (фиксировавший особый статус победителей, имеющих право вето).

Создание ООН до сих пор предотвращало новые мировые войны. Но, к сожалению, не удалось избежать локальних войн между государствами, не удалось противодействовать разнообразным и масштабным угрозам правам граждан и местных сообществ, включая право на жизнь…

Давайте называть вещи своими именами. Принцип незыблимости суверенитета не защищает граждан государств, являющихся носителями суверенитета. Для большинства стран-членов ООН принцип незыблимости суверенитета защищает незыблимость режимов (лидеров), использующих суверенитет в качестве способа охраны своей политической ренты, эксплуатируемой правящими группировками в ущерб своим гражданам и развитию своих стран. Права граждан при этом становятся жертвой, как и сами граждане.

Учредители ООН действовали на основании имеющегося опыта и понимания, что войны между государствами становились источником огромных бедствий для граждан. Но уже на виду были и другие угрозы. В сороковые годы уже существовал исламский терроризм. Но все это меркло на фоне кошмара Второй мировой войны. Издержки при решении глобальних задач неизбежны. Ошибкой становится неготовность и неспособность их исправлять. Это – другая сторона кризиса миропорядка, более опасная.

Довольно часто кризис мирового порядка связывают с кризисом демократии. Это довольно старая песня (см. доклад “Кризис демократии” (1974 г.), подготовленный Хантингтоном, Круазье и Ватануки, на сайтах http://afterschock.su/?q=node/30403 и других). В течение последних сорока лет эта тема возникала неоднократно по разным поводам.

“Моё мнение, - заявляет Сатаров, - адаптационный потенциал демократий не исчерпан. …Демократии сильны не тем, что избегают ошибок, а тем, что обладают институциональными механизмами их выявления и исправления. …Именно по этому поводу Уинстон Черчилль сказал: “Демократия – это скверно. Но ничего получше пока не придумано”. Идеальных институтов в природе не существует. И все они регулярно сталкиваются с новыми проблемами и вызовами, что нередко воспринимается как кризис. Но это не обязательно кризис института, а кризис столкновения института с новыми вызовами. Есть проблемы, которые опознаются только aposteriori. Мы увидим кризис исчерпания ресурса демократий только тогда, когда обнаружим, что с очередным вызовом они не справились. Не раньше. Пока, как мне представляется, их ресурсы не исчерпаны. Я говорю о демократиях, поскольку довольно очевидно, что бремя поиска нового мирового порядка ляжет в первую очередь на них”.

В четвертой и последующих частях статьи Г. Сатаров непосредственно анализирует кризис российского социального порядка.

4. Россия как символ тревоги – 4. Кризис российского социального порядка (1) [Г. Сатаров, http://ej.ru/?a=note&id=27073].

Он имеет столетнюю историю и начался в ноябре 1917 года, когда была прервана и не восстановлена какая-либо традиция легитимации власти. Не имея возможности вдаваться в интересные исторические подробности, приведем лишь три важных примера.

Первый: практика использования права на коррупцию как средства обеспечения лояльности бюрократии. Это было свойственно царскому режиму (об этом писали российские социологи начала ХХ века). Этим же характеризовался период застоя советской власти. Та же практика в еще больших масштабах процветает в нынешней России. Любопытно, что в первых двух случаях этот инструмент не помог, когда режимы поражал острый кризис. То же самое ждет и путинский режим.

Второй пример: царская Россия со времен реформ Александра II начинала серьезное движение в сторону государства с социальным порядком открытого доступа. Этот процесс был позже подстегнут Февральской революцией, но большевики стремительно вернули страну и общество к порядку ограниченного доступа. В частности, они взяли под тотальный контроль не только насилие, но и все виды рент, включая шумпетерианскую (инновационную). Это стало одним из факторов уникальной неэффективности советской экономики (эффективность определяется не размером конечного результата, а отношением этого результата к величине затраченных ресурсов).

Десятилетае, начавшееся в 1989 году, характеризовалось новой попыткой построения порядка открытого доступа. И вновь, как и осенью 1917 года, эта попытка была отменена путинским режимом, которому понадобилось три года, чтобы вернуть страну к порядку ограниченного доступа, взяв под контроль и ренты, и все формы насилия.

Третий пример: сфера управления. “Закон необходимого разнообразия” Уильяма Росса Эшби имеет, прежде всего, следующую практическую интерпретацию: сложность управляющей системы должна соответствовать сложности управляемой системы.

Основную мысль части IV своей статьи Г. Сатаров формулирует так: “Мы не можем избежать одного фундаментального свойства эволюции: нарастания сложности… Важно понимать, что каждый последующий откат в прошлое чреват все более масштабными потерями. Тяжелейший, нищий период 90-х годов, а в еще большей степени – пятнадцать лет путинского режима привели к катастрофической деградации и сферы науки, и сферы высшего образования.

…Сейчас мы вошли в окрестность точки невозврата, после прохождения которой наше начавшееся путешествие на дальнюю периферию европейской цивилизации окажется лишенным обратного билета”.

“Все, что я перечислил – это, так сказать, системные причины кризиса социального порядка в России, - подытоживает свои рассуждения Сатаров. - Но есть и неприкрыто вульгарные, о которых написано много, но которые я обязан упомянуть – предельное моральное разложение и воровство элит. Оно заставляет их держаться за власть зубами, когтями, штыками. И это усугубляет российский кризис”.

5. Россия как символ тревоги – 5. Кризис российского социального порядка (2) [Г. Сатаров, http://ej.ru/?a=note&id=27100].

Государство в современном понимании – это корпорация, создаваемая гражданами для производства общественных благ (безопасность, здоровье, образование и т.п.). Наличие зданий и служебных удостоверений не гарантирует выполнение конституционных функций. Россия тому ярчайший пример. Дума не думает. Правительство не правит. Суды не судят. А президент, гарант Конституции, разрушает конституционный строй. Говорить о кризисе российского государства поздновато. Этот разговор был бы актуален лет десять-двенадцать назад. Сейчас без вскрытия и сложных анализов легко констатировать смерть современного государства в России. Теперь под вопросом социальный порядок как таковой, призванный поддерживать совместное безопасное и плодотворное проживание людей на территории страны независимо от состояния государства под названием Российская Федерация... Социальный порядок склеивается убеждениями и ценностями людей, их представлениями о мире и о себе, моралью, взаимным доверием, необходимым для совместных действий, направленных на реализацию общих целей. Он включает традиции и привычки повседневной жизни, придающие необходимую устойчивость социальному порядку. Он делает взаимодействие людей более безопасным и предсказуемым. Этот социальный порядок немыслим без свободной возможности людей обмениваться информацией и образовывать ассоциации и организации, что и производит новые знания и практики, обеспечивающие адаптивность и возможность развития. Этот социальный порядок поддерживается готовностью и способностью людей защищать его от любых угроз, включая собственную преступную власть.

Теперь перечитайте предшествующий абзац и сопоставьте приведенное описание с тем, что каждый из нас видит вокруг. …Кооперация и сотрудничество для совместного решения разнообразных проблем – основа человеческой социальности. Именно это планомерно разрушается путинским режимом.

Главное преступление путинского режима состоит не в беспрецедентном воровстве. Главное – в примитивном и преступном представлении, что обществом можно безгранично и безнаказанно манипулировать в своих целях (животный инстинкт эгоцентрированности в действии. – А.П.). Они не понимают, что государство не может сохраниться, если общество перестает ощущать себя таковым, если оно распадается, атомизируется, становится одновременно пассивным и агрессивным. Никакие институты насилия не могут сохранить государство, если распадается общество. В этом один из главных уроков истории. Двоечники не учат уроков и повторяют ошибки прошлого.

Главную мысль в части V своей статьи Г. Сатаров высказывает кратко так: ”Путинский режим и прикормленная им обслуга сделали все, чтобы превратить российское общество в стадо, движимое примитивными инстинктами. В этом суть российского кризиса и главная угроза для существования страны”. (Здесь и далее мы обращаем внимание читателя на употребление аналитиком Сатаровым понятия инстинкта. – А.П.).

Но жертвами становятся не только Россия и ее граждане. Территориальная экспансия, осуществляемая правящей в России группировкой, проистекает из разных источников. Первый - атавистические властные инстинкты представителей правящей группировки, связанные, помимо прочего, с устаревшим стремлением к наращиванию земельной ренты, свойственного временам феодализма и колониальных завоеваний…

Второй – имперский синдром…

Третий – рентоориентированная экономика, давно неэффективная…

Четвертый источник – неспособность общества к организованному массовому сопротивлению преступлениям власти…

Нет ничего бессмысленнее, чем твердить, что Украина стала “полем битвы между Россией и США”. …внешнего врага Россия выбирала себе сама. И вульгарный ресентимент вместе с геополитическим комплексом неполноценности играли при этом выборе несопоставимо большее значение, чем какая-либо рациональная внешняя политика или наличие актуальных угроз.

6. Россия как символ тревоги – 6. Взаимосвязь трех кризисов [Г. Сатаров, http://ej.ru/?a=note&id=27141].

Особенностью современного мироустройства является тот факт, что, хотя общество все более становится ответственным за государственную власть и ее состояние, количество государств, в которых власть ответственна перед обществом, всё ещё мало.

Международное право, основанное на принципе государственного суверенитета, неявно предполагает, во-первых, ответственность государственной власти перед обществом и, во-вторых, достаточно тесное взаимодействие между первым (властью) и вторым (обществом). И то, и другое свойственно порядкам открытого доступа с сильным гражданским обществом. Именно интеллектуалы и политики таких государств проектировали послевоенный мировой порядок. И с момента окончания Второй мировой войны и создания ООН государства модерна в Западной Европе изменились весьма значительно, кардинально изменилась иерархия ценностей в пользу прав человека и значения местных сообществ. Однако большинство государств в мире оставались государствами с порядками ограниченного доступа. В порядках ограниченного доступа, как известно, стабильность социального порядка обеспечивается контролем над насилием, рентами со стороны правящей коалиции и слабостью самого общества.

После окончания Второй мировой войны и создания ООН предполагалось, что тесное международное взаимодействие стран будет неизбежно сдвигать всех в сторону более эффективной (что совершенно ведь очевидно) модели. Между тем, смысл и практика государств в Европе менялись стремительно, а с остальными этого не происходило. Напротив, часто происходило нечто совершенно противоположное: в Иране, например, послевоенный период вестернизации в рамках монархии закончился революцией и учреждением Исламской республики, а точнее – теократии, весьма далекой от европейских стандартов; в России горбачевско-ельциновский перестроечный период закончился путинизацией страны (победили животные инстинкты лидера страны. – А.П.).

И почему так? Культура, менталитет, коллективное бессознательное сыграло свою роль? Г. Сатаров считает, что “нынешнее состояние российской власти обусловлено как внутренней причиной – слабостью общества, так и внешней – попустительством извне“.

Если согласиться с Сатаровым, то как понимать “внешнее попустительство извне”? В чем виновны международные институции? Ответ таков: попустительство извне – это стратегия невмешательства ни в какие внутренние дела. Целостный новый Организм Цивилизация Земли пребывает ещё в стадии становления, специализированный орган Организма (его Мозг), инициирующий осознанную волевую регуляцию заботы о каждой частице Организма, пока ещё не активен.

Когда речь идет о взаимодействии стран с разными социальными порядками, о необходимости передовых стран влиять на отсталых, то самой популярной стратегией сегодня является стратегия невмешательства во внутренние дела. Стратегия эта оправдывается тем, что “цены перевешивают ценности”. “Но то, что безвредно в случае банановых республик, - отмечает Сатаров, - становится гигантской проблемой в случае с Россией… угроза распада России в ближайшей перспективе представляет опасность для всех, ибо речь идет о распаде ядерной державы”.

ООН создавали страны, движимые наилучшими и благородными побуждениями, но с инстинктами мировых жандармов и простыми представлениями о мире. Ни эти инстинкты, ни эти представления уже не актуальны. Вспомним снова “Закон необходимого разнообразия”: проблемы сложного мира не могут решаться простыми средствами. Возможно, в том числе и по этой причине ООН и Совет безопасности не могут выполнять функцию монопольного мирового жандарма, исполняющего коллегиальные решения представителей мирового сообщества. Столь сложное многообразие вступает в противоречие с простой конструкцией ООН.

Итак, кризис государства модерна связан, прежде всего, с нарастающей сложностью жизни. Замысленное как централизованное с вертикальной организацией власти государство отстает от этих темпов и теряет в эффективности. То же происходит и с ООН, чья структура напоминает демократическое государство начала ХХ века. Модульное горизонтально организованное общество выходит на первый план, формируя динамику трансформации государства модерна в Европе.

Путинская власть не просто отстает, она движется в противоположном направлении, далеко проскочив абсолютизм Людовика XIV (“Государство это я!”) и ворвавшись в эпоху Московского княжества. Любимое слово путинской элиты – “суверенитет” – означает право правящей коалиции на произвол. Архаика, не просто смешная, а преступная и разрушительная…

Одновременно с рентной экономикой Московского княжества путинская Россия восстанавливает явные имперские черты, пытаясь возвратить себе прерогативы мирового жандарма местного значения. Это контрЭВОЛЮЦИОННОЕ движение.

После Александра III и большевиков путинский режим – это третий срыв движения России к социальным порядкам открытого доступа (демократиям). Любопытно, что этот последний срыв вступает в противоречие не только с трендом европейской трансформации государства модерна, но и с послевоенным мировым порядком… вопрос в том, пойдет ли Россия по европейскому пути в ее нынешних границах или отдельными кусками, на которые она расколется.

7. Россия как символ тревоги – 7. Что дальше? [Г. Сатаров, http://ej.ru/?a=note&id=27142]

Заключительная часть статьи Г. Сатарова начинается словами:

“Загипнотизированные относительной стабильностью повседневной жизни, мы слабо распознаем, а чаще просто игнорируем признаки неустойчивого хаотического состояния, в котором находятся атомизированное российское общество и российская власть, проявляющая остатки результативности только в преступном обогащении и самообороне”.

Если воспринимать состояние российского общества как вялотекущий хаос, то без синергетики предвидеть что-либо трудно. И Сатаров это понимает: “Как гласят теоремы нелинейной динамики, - констатирует аналитик, - сценариев перехода из хаоса в новый порядок всегда мало”.

Г. Сатаров видит (интуитивно, как он подчеркивает) четыре сценария ближайшего развития событий в России. Первый – инерционный сценарий без каких-либо изменений режима. Второй – социальный взрыв, приводящий к социальной дезорганизации. Третий – распад страны, окончательный крах трехсотлетней российской империи. Четвертый – дворцовый переворот, радикально меняющий природу режима.

Что касается мироустройства вокруг России, то тенденции перемен видятся Сатаровым такими. Роль государства в Европе будет становится все более символической. Его суверенитет, полномочия и централизованный контроль над ресурсами будут размываться. Они будут переключаться на более низкие уровни местных сообществ и на более высокие уровни разнообразных ассоциативных международных структур с различными перекрывающимися и конкурирующими функциями. Это означает, что идея суверенитета не может далее определять основу международного права из-за нарастания дистанции между странами в понимании суверенитета и практик его реализации (кризис государства модерна). Это значит, что международное право будет меняться, и во главу угла будут становиться права людей и их местных сообществ.

Начинать надо с признания кризиса мирового порядка, а затем анализировать и искать решения, адекватные новому стремительно меняющемуся миру. Общее направление поиска ясно: новый мировой порядок должен уподобляться не централизованному государству, слегка освоившему разделение властей, а современному гражданскому обществу, с его модульной структурой, образованной разнообразием сетевых и свободных связей. Это очень сложно, но по-другому, похоже, не выжить.

9.2. Вывод из рассмотрения противостояния двух форм социальных порядков: пора вещи называть своими именами!

Статья Г. Сатарова “Россия как символ тревоги” заслуживает внимательного прочтения,

поскольку отражает нынешнюю ситуацию в России как яркий пример явлений общемировых процессов. Статья конкретизирует важный цивилизационный разлом в XXI веке, разлом между государствами с политическими режимами двух типов - социальными порядками ограниченного доступа (традиционными авторитарными режимами) и социальными порядками открытого доступа (развитыми демократиями). Их количественное соотношение эксперты оценивают как 4:1. Соотношение численности населения там и там оценивается как 6:1.

Г. Сатаров констатирует: “Путинская власть не просто отстает, она движется в противоположном направлении, далеко проскочив абсолютизм Людовика XIV (“Государство это я!”) и ворвавшись в эпоху Московского княжества. Любимое слово путинской элиты – “суверенитет” – означает право правящей коалиции на произвол. Она навязывает государство в качестве ведущей ценности, что было свойственно XIX веку и периодам мировых войн XX века и что может еще быть приемлемо ныне для государств с молодой историей. Но это смотрится смешно для нашей страны… Патриотизм – это верность и лояльность власти, какой бы она ни была, а не верность стране, гражданской нации. Архаика, не просто смешная, а преступная и разрушительная…”.

Г. Сатаров признает, что разрыв (дистанция) между государствами с политическими режимами двух типов - социальными порядками ограниченного доступа (традиционными авторитарными режимами) и социальными порядками открытого доступа (развитыми демократиями) увеличивается и в этом состоит главный кризис мироустройства текущего момента социальной эволюции на Земле накануне Сингулярности-2045.

В чем причины эволюционного (цивилизационного) отставания России, чего ей недостает для разрешения возникающих проблем? В числе причин автор статьи отмечает избыток определенных инстинктов как у правителей, так и в подданых, склонность общества к архаизации. Иными словами, менталитет народа тормозит его саморазвитие.

И что делать? “Начинать надо с признания кризиса, а затем анализировать и искать решения, адекватные новому стремительно меняющемуся миру. Общее направление движения ясно: …к современному гражданскому обществу, с его модульной структурой, образованной разнообразием сетевых и свободных связей. Это очень сложно, но по-другому, похоже, не выжить” – считает российский аналитик Георгий Сатаров, автор статьи “Россия как символ тревоги”.

***

Суть текущего момента социальной эволюции на Земле, как мы понимаем, состоит в критическом изменении динамики соотношения инстинкты/разум в естестве человека. Человек – существо Царства животных, что рядом с Царствами грибов и растений существует на Земле, и как таковой он всё ещё и в XXI веке в своем поведении руководствуется, в основном, инстинктами (гениальными изобретениями Живой природы на Земле). Вместе с тем, человек – существо с социальной организацией жизнедеятельности, которая сначала поддерживалась также инстинктами, социальными инстинктами, а затем всё в большеё мере так называемыми социо-культурными регуляторами, нормами морали и права, законами. Так формировалась двойственная природа поведения человека.

Уже древние мудрецы догадывались, что внутри человека есть помимо фундаментального животного и нечто иное, божественное. Сегодня мы понимаем, что божественное внутри человека – это часть эмерджентности внешней Целостности, называемой обществом. Иначе говоря, человек - не только индивид рода Homo, но и частица-элемент-клетка некоей новой внешней системы. И как таковой, он обладает символическим сознанием, речью и задатками осознаваемой волевой регуляции. Это и есть то божественное внутри человека, о котором догадывались уже древние мудрецы.

Итак, в человеке есть и то, и то. В человек есть и тварное, животное, эго-центрированное, инстинктивное, и общественное, социальное, альтруистическое, божественное. Вопрос конкретный состоит в том, каким это соотношение численное было вчера, есть сегодня и будет завтра? Понятно, что оно (соотношение тварного и божественного) в разных слоях населения разное. И оно, среднестатистическое, разное у представителей населения разных стран. В странах с социальными порядками ограниченного доступа (традиционными авторитарными режимами) оно одно, а в странах и социальными порядками открытого доступа (развитыми демократиями) – иное.

Считаем необходимым вновь обратить внимание читателя на понятии ‘примативность’, которое в конце 90-х российский этолог А. Протопопов ввёл в обиход наук о человеке как научный термин, отражающий соотношение животных инстинктов и общечеловеческой духовности (социо-культурных регуляторов) в формировании повседневного поведения современного homo sapiens (человека разумного) и обозначающий их удельный вес. В последующие годы психологи начали разрабатывать тесты на определение примативности человека (см. Wikipedia: “этолог А. Протопопов – автор термина ‘примативность’, тесты на примативность человека - авторы А. Свияш в Москве, Е. Луценко в Харькове”).

В последнее время слово "война" стало привычным в лексиконе российских политиков. Заявления политиков и военных звучат все воинственнее, а оборонные доктрины становятся все опаснее. Готовится ли мир и Россия, в частности, к войне? В чем причина войн, не прекращающихся тысячи лет? Какова природа войны? Может ли на этой планете когда-нибудь наступить полный мир? Об этом идет речь в интервью от 04 февраля 2017 года Виктора Резункова, корреспондента Радио Свобода в Петрбурге [ https://www.svoboda.org/author/774.html/ ] с петербургским публицистом Александром Невзоровым [ https://www.svoboda.org/a/28277832.html/ ].

Сегодня соотношение животных инстинктов и эмерджентного божественного в формировании поведения современного человека уже приближается к показателю 50% / 50% в высших слоях структуры общества, структуры, наиболее адекватной моделью которой является пирамида потребностей и мотиваций А. Маслоу, психолога. Человечество приближается к равновесию животного инстинктивного и божественного эмерджентного в своём естестве. И в этом состоит одна из основных особенностей текущего момента социальной эволюции на Земле. В будущем уже не будет войн между народами, телезрители не будут наслаждаться созерцанием кинофильмов с многочисленными убийствами homo-современников и подвигами “ментов” в раскрытии человеческих преступлений, СМИ не будут сообщать ежедневно “жареные факты” о проявлениях животных инстинктов в поведении человека – убийствах на бытовом уровне и об умышленных въездах грузовиков в толпы людей на улицах городов разных стран и т.п.

***

Эксперты ООН уже должны на первый план выставить классификацию стран не по уровням экономического развития (уровням ВВП на душу населения) и не по уровням социально-экономического развития (индекс человеческого развития ИЧР), а по наличию в государстве 1) социальных порядков открытого доступа и 2) социальных порядков ограиченного доступа.

Пора вещи (явления, процессы, свойства) называть своими именами. В основе социальных порядов ограниченного доступа лежит инстинкт вертикальной консолидации (ИВК), сформировавшийся в среде социально организованных животных десятки миллионов лет тому назад. И вожди-лидеры на вершинах власных вертикалей в странах с авторитарными режимами – это существа с высоким удельным весом примативности, значительно превышающим уровень 50%. Жан Бедель Бокассо, Иди Амин, Пол Пот, Муамар Каддафи, Ким Чен Ын, Владимир Путин… Конечно, их поведение сегодня закамуфлировано тем, что их холуи довольно эффективно используют Разум Человечества (продукт эмерджентности Общества) для обслуживания животных инстинктов этих “вождей”.

Итак, современный человек – это существо двойственной природы, в естестве которого одна часть перевешивает другую… Становится вполне понятным высказывание А. Маслоу, психолога “Недостающее эволюционное звено между человекообразными обезьянами и цивилизованным человеком – это мы”.

10. Заключение.

Итак, к основным особенностям текущего момента социальной эволюции в том месте, где мы живем, мы относим такие:

1) Природа человека двойственная. Во-первых, человек - существо Царства животных, что рядом с Царствами грибов и растений существует на Земле, в геологических слоях организма которого содержатся новообразования животного мира, появляющиеся в нем в основном, инстинктами (гениальными изобретениями Живой Природы на Земле). Во-вторых, с паралельно с появлением социальных инстинктов на лестнице биосоциальной эволюции возникает новый организм, синергетическая система, в которой человек становится элементом-частицей-клеткой и становится носителем частиц её эмерджентности в виде понятийного мышления, духовности, социо-культурных регуляторов поведения и т.д.

2) Биологическая эволюция человека-индивида, замедляясь уже почти прекратилась, а социальная эволюция Человечества, в котором человек является элементом-частицей-клеткой, в то же время ускоряется, и сегодня ускоряется уже взрывоподобно - впереди нас ожидает Сингулярность-2045.

3) Ускоренное развитие Общества – это нормальный процесс. Вместе с тем, это вызов для эгоцентрированного человека-индивида, воспринимающего Общество как внешнюю среду.

4) Разум Человечества уже в миллиарды раз превышает разум человека-индивида, существа биологического вида Homo sapiens.

5) Человек, оставаясь существом двойственной природы, чьё поведение формируется, в основном, инстинктами (генетическими программами), после своего рождения “арендует” у Общества лишь частицу его понятийного Разума (Сознания), используя его пока, главным образом, для обслуживания своих животных инстинктов, и делая одновременно в течение жизни определенный вклад в его дальнейшее развитие, кто какой.

6) Соотношение примативности и духовности (эмерджентности, божественности) в формировании поведения человека в XXI столетии уже заметно изменяется в странах развитых с социальными порядками открытого доступа. Сегодня соотношение животных инстинктов и эмерджентного божественного в формировании поведения современного человека уже приближается к показателю 50% / 50% и в странах развивающихся в высших слоях структуры общества, структуры, наиболее адекватной моделью которой является пирамида потребностей и мотиваций А. Маслоу, психолога. Человечество приближается к равновесию животного инстинктивного и божественного эмерджентного в своём естестве. И в этом состоит одна из основных особенностей текущего момента социальной эволюции на Земле.

7) Эксперты ООН предложили различать государства по двум критериям: по уровню экономического развития (ВВП на душу населения) и по уровню социально-экономического развития - индекс человеческого развития (ИЧР), до 2013 года индекс развития человеческого потенциала (ИРЧП).

8) Сегодня назрела необходимость различать государства Земли по форме их социальных порядков: 1) государства с социальными порядками открытого доступа и 2) государства с социальными порядками ограниченного доступа. Первая группа государств – это государства модерна с развитой демократией, государства, стоящие на службе общества, их около 20%. Вторая группа – это естественные традиционные государства (проходящее в своем развитии стадии хрупкого, базисного и зрелого), государства с вертикальной иерархией власти, базирующейся на инстинкте вертикальной консолидации (ИВК). Высокая примативность лидеров государств второй группы – это норма. И пора уже, пора вещи называть своими именами – лидеры этих государств – это энергичные эгоцентрированные животные, использующие Разум Человечества для обслуживания своих инстинктов.

Украина должна внести соответствующее предложение в ООН.

9) Мы, современники, являемся свидетелями рождения Глобализованного Человечества, нового Организма Живой Природы на Земле, становящегося на лестнице биосоциальной эволюции выше биологического вида Homo sapiens (Человека разумного). Человек должен стремиться быть хорошим элементом-клеткой этого Организма, заботящейся о всех иных членах Общества. Именно в этом состоит прогнозируемый психологом А. Маслоу переход современного человека от человекообразных обезьян к человеку цивилизованному.

***

На вопрос, как человеку-индивиду адаптироваться к вызовам социальной эволюции, приобретающим в XXI веке взрывной характер, ответ очевиден. Эгоцентрированность (примативность) человека должна существенно уменьшиться, человек должен становиться хорошим элементом клеткой нового организма Живой Природы на Земле, становящегося на лестнице эволюции выше биологического вида Homo sapiens.

Далее возникает вопрос второй: кто должен формировать ответы на встающие перед человеком вызовы социальной эволюции – политикум или иная институция Общества?

Мы убеждены, что ответы должна формулировать и реализовывать, прежде всего, Система Образования. И главный ответ: человек должен существенно самосовершенствоваться. Для этого Система Образования должна соответственно обновить свою образовательную парадигму. Размышления об этом см. во второй части текста на http://Samolit.com/books/90007/ .

2019 г.

Пивненко Анатолий Сергеевич,

e-mail: AnSPiv@ukr.net.

ІІ.

Актуально!

Прочитай уважно й передай другу!

Інформаційно-аналітичний тижневик “Дзеркало тижня. Україна”, № 32, 2 вересня 2017 р., на першій сторінці викладає матеріал, присвячений Дню знань. Автор статті під назвою “Лілія Гриневич: «Від школи, де накачують знаннями, ми переходимо до школи компетентностей»” Оксана Онищенко зокрема пише таке:

«Ми доношуємо стару систему освіти, латану й пошарпану. Але при цьому нам тривожно від нових викрійок майбутніх освітніх фасонів…

На превеликий жаль, питання освіти надзвичайно заполітизовані. Яке вже десятиліття ключові для прогрессу питання стають предметом торгів і спекуляцій. У результаті найчастіше хірургію бездумно замінюють терапією, принципи розбиваються об кумівство або “честь мундира”; державні інтереси поступаються лобістським; реформаторська сміливість розмінюється на політичну доцільність… стару систему майже зруйновано, а нової поки що не створено… У вересні парламент обіцяє проголосувати за рамковий закон “Про освіту”, який навряд чи стане ідеальним, але відкриє низку можливостей для змін… в школі завжди були і є точки кипіння нових ідей. Наразі це хаотичний рух окремих молекул. Чи перетвриться він на потужний вир, який внесе свіжий струмінь в замулену застарілими методами й муштрою школу?».

Стаття (лекція):

Півненко А.С. Про необхідність негайного оновлення освітньої парадигми.

Сучасна епоха вважається критичною у загальному процесі еволюційного розвитку людини. В чому унікальність викликів соціальної еволюції на початку ІІІ-го тисячоліття? Яке майбутнє обере людство? Автор вважає, що відправним пунктом пошуків відповідей на очікувану Сингулярність соціальної еволюції має стати системно-синергетична точка зору дослідників макроеволюції. Щодо практичної реалізації таких відповідей, то вона має починатись з оновлення змісту освіти, насамперед, середньої освіти.

Ключові слова: прискорення еволюції, сингулярність, виклики соціальної еволюції, давнє китайське прокляття, віртуалізація свідомості, шизофренізація суспільства, подвійна природа людини, тваринні інстинкти та духовність (емерджентність-божественність) усередині людини, примативнiсть сучасної людини, народження нового Організму Живої Природи на Землі, нова парадигма освіти, керований онтогенез свідомості, формування рефлексивної самосвiдомостi на додаток до свідомості інструментальної.

Матеріали наших розвідок-досліджень (тисячі сторінок) щодо викликів соціальної еволюції та відповідей на них ми розміщуємо на сайті http://Samolit.com/authors/2030/books/ .

Якщо б автора цієї статті попросили обґрунтувати його пропозиції щодо вiдповiдi людини і Суспільства на виклики соціальної еволюції, очiкуваної Сингулярностi-2045 в ній (кінця звичного для людини світу), якомога коротко, лаконічно, у формі статті на кільканадцяти сторінках тексту, то це виглядало б так:

Зміст

Що являють собою виклики соціальної еволюції, якi постають сьогоднi перед людиною-iндивидом і перед усім людством i чому вони стають все бiльш загрозливими?

Що є основним джерелом (причиною) негативу викликів соціальної еволюції, якi постають перед людиною-iндивидом і перед усім людством саме сьогодні, на зламі епох індустріальної і постіндустріальної напередоднi Сингулярностi-2045?

Якою має бути загальна відповідь людського суспільства на виклики соціальної еволюції напередодні Сингулярності-2045 в ній?

Про стартові позиції людини перед її сходженням на новий рівень досконалості.

Якою має бути конкретна відповідь людського суспільства на виклики соціальної еволюції напередодні Сингулярності-2045 в ній?

Про проблему головну, фундаментальну, яку необхідно подолати при сходженні людини на новий рівень світоглядної свідомості.

Після оновлення загальноосвітньої парадигми що нового має з’явитись у світогляді політичної еліти України. Чому ми вважаємо реалізацію пропонованих змін освітньої парадигми достойною Нобелівської премії.

Які конкретні питання із тих, що порушені в даній статті (лекції) потребують обговорення на конференціях та круглих столах, потребують дискусій в широкому загалі?

Оскільки самовпевнені співбесідники (маємо на увазі й проФФесорів вишів в тому місці, де живемо) мало що бажають слухати від співрозмовника, який перед ними порушує тему викликів соціальної еволюції та пошуку відповідей на них, і досить часто звинувачують його в авантюризмі та некомпетентності, то змушені широко цитувати висловлювання авторитетних вчених, повторювати їх багаторазово.

1. Що являють собою виклики соціальної еволюції, якi постають сьогоднi перед людиною-iндивидом і перед усім людством i чому вони стають все бiльш загрозливими?

А каким же будет наступление самой Сингулярности?

– Свалится, вероятнее всего, как снег на голову... Мы очутимся в постчеловеческой эре.

И несмотря на весь свой технологический оптимизм, мне было бы куда комфортнее,

если бы меня от этих сверхестественных событий отделяли тысяча лет, а не двадцать.

Vinge V. “The Coming Technological Singularity:

Haw to Survive in the Post-Human Era”, VISION-21 Symposium, sponsored by the NASA Lewis Research Center

and the Ohio Aerospace Institute, March 1993. (Пер. рос.: www.lib.rus.ec/b/208786/read).

В 90-х роках минулого століття великий розголос отримала стаття американського математика й письменника Вернора Вінджа «Технологічна сингулярність», перший варіант якої було представлено на симпозіумі VISION-21, який проводився в 1993 році Центром космічних досліджень NASA ім. Льюїса і Аерокосмічним інститутом Огайо. В.Віндж, визнаючи вибухоподібний характер науково-технічного прогресу в наш час, намагається узагальнити різні думки про його наслідки для людини сучасної, серед яких, зокрема, й вихід штучного інтелекту із сфери контролю людини. «Тож яким буде прихід самої Сингулярності? – запитує дослідник і відповідає – Звалиться, вірогідніше всього, як сніг на голову – навіть задіяним у процес вченим. …І що ж тоді станеться через місяць чи через два (чи через день-другий) після цього? …Ми опинимося в постлюдській ері. І незважаючи на увесь мій технологічний оптимізм, мені було б куди комфортніше, якби мене від цих надприродних подій відокремлювали тисяча років, а не двадцять» [Vinge, V. “The Coming Technological Singularity: Haw to Survive in the Post-Human Era”, VISION-21 Symposium, sponsored by the NASA Lewis Research Center and the Ohio Aerospace Institute, March 1993. (Пер. рос.: www.lib.rus.ec/b/208786/read)].

В 1996 році дослідник глобальної історії Грем Снукс, вчений-еволюціоніст із Австралії, і в 2003 році російський астрофізик Олександр Панов незалежно один від одного отримали одинаковий результат аналізу еволюційних процесів: прискорення процесів ускладнення структур неживої і живої природи [Snooks G.D. Why is history getting faster? Measurement and explanation // Философские науки 2005, № 4.], [Панов А.Д. Завершение планетарного цикла эволюции? // Философские науки 2005, № 3 – 4]. Найбільш вражаючим був їх висновок про поворот кривої еволюційного процесу у вертикаль вже у найближчі десятиліття. Для позначення такого “обвального зростання” у якості метафори було запозичено поняття космологічної сингулярності, як таке, що найкраще відображає суть феномену. Космологічна сингулярність, як відомо, це – стан Всесвіту у початковий момент Великого вибуху, що характеризується нескінченними щільністю і температурою речовини.

Отже, вертикаль кривої Снукса-Панова графічно відображає той факт в соціальній еволюції, що кількість змін-ускладнень в життєдіяльності людства в одиницю часу в XXI столітті прагне стати нескінченно великою. “Цього не може бути, оскільки це нісенітниця, яку ніяк не можна пояснити!” – вважає більшість представників так званих гуманітарних наук.

Однак, якщо враховувати інерційність усіх процесів матеріального світу і те, що крива Снукса-Панова адекватно відображує хід еволюції Живої Природи на Землi впродовж попередніх мільйонів років, то очікувана вертикаль кривої – Сингулярність-2045 неминуча. І що буде у реальному житті людства вже незабаром, вже за життя нинішнього покоління, в передсингулярний період?

Відомий американський винахідник і мислитель Рей Курцвейл (Ray Kurzweil), конкретизуючи вертикаль Снукса-Панова в книзі «Сингулярність вже близько» (The Singularity is Near), що вийшла друком в США в 2006 році і зміст якої легко знайти в Інтернеті, наводить безліч графіків і таблиць (зростання пам’яті комп’ютерів, ефективності та швидкодії електронних елементів, різкого збільшення кількості патентів тощо) на підтвердження, як він вважає, того, що людство досягне критичної сингулярності вже до 2045 року. На широкому фактичному матеріалі він показує, що в 1990-2000 р.р. крива (експонента) зростання впроваджених інновацій вже обігнула “коліно” і різко пішла вгору [Kurzweil Ray. The Singularity is Near: When Humans Transcend Biology. US, Viking Adult, 2005. Pages 652. ISBN 0-670-03384-7].

Десять мільярдів років неквапливої еволюції Всесвіту, мільйони років більш-менш спокійної соціальної еволюції і очікування чогось надзвичайного у найближчі два-три десятиріччя – чи не варте це нашої людської уваги, фундаментальних наукових досліджень?!

Тож цілком зрозуміло виникає запитання: якими будуть наслідки очікуваних трасформаційних змін соціальної еволюції? Про це можна лише здогадуватись. Напевно, ці наслідки будуть не менш значимі для людства, аніж всесвітній потоп, раптовий повтор льодовикового періоду, або зіткнення Землі з величезним астероїдом.

Ми наголошуємо на надзвичайній актуальності даної проблематики. Це не прогноз зі сторінок популярного бестселера, не філософське красномовство чи чиєсь словоблуддя. Це вже і не науково-природнича гіпотеза, яку треба постійно підтверджувати чи спростовувати. Мова йде про невідворотню, аксіоматичну закономірність реальності інерційного Всесвіту. Інерційність , як відомо, означає, що, якщо процес вже йде, то він нічим не може бути зупинений миттєво, потрібен деякий час. Втім, людство на рівні його повсякденної свідомості ще ніяк не замислюється над цим.

Як можна тлумачити очікувані “фазові переходи” в еволюційному процесі, “вертикаль Снукса-Панова” та “сингулярність”? Який смисл несуть в собі ці позначення? Відомий вчений Акоп Назаретян, док. філософ. наук, професор, в 2009 роцi висловлював таку думку:

З чисто математичної точки зору… швидкість еволюційних змін досягає нескінченності, а інтервали між фазовими переходами стають рівними нулю… цей загадковий формальний підсумок означає: формула, що описує хід подій на протязі мільярдів років, через декілька десятиліть (!) перетворюється у нісенітницю. …На наш погляд, оскільки формула відображає дуже значний фрагмент Універсальної історії, то її границя має відображати перспективу подій не планетарного, а вселенського значення… до середини XXI століття може відбутися або обвал Земної цивілізації, або фазовий перехід, співставний за його еволюційним значенням з утворенням живої речовини із неживої.

Назаретян А.П. Смыслообразование как глобальная проблема совремённости:

синергетический взгляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3 – 19.

***

Світ навколо нас швидко змінюється… Ці слова сьогодні ми читаємо й чуємо все частіше. Якщо наприкiнцi XX столiття це помiчали й обговорювали лише окремi аналiтики та вузькi спецiалiсти наук про еволюцiю, то останнiм часом про це з занепокоєнням висловлюються майже всі журналiсти, полiтологи, соцiологи, фiлософи…

Цитуємо культурологiчнi розмiрковування 2017-2018 рр. самi свiжi:

“Людство переходить до нового типу цивілізації... Його характерними рисами є постійна змінюваність і динамізм... інакшими стають обставини життя тощо – і відбувається це значно швидше, ніж зміна поколінь...” – так позначив тенденції сучасного цивілізаційного розвитку, що обумовлюють зміни в освіті, президент НАПНУ Василь Кремень на традиційній серпневій 2017 р. веб-конференції для вчителів у режимі онлайн-трансляції.

“Тихий плин iсторичного часу змiнився на шалений калейдоскоп сьогодення. I виявилося, що ми… не встигаємо не лише осмислювати все те, що вiдбувається зi свiтом, але й навiть вiдслiдковувати. …Отож, …якщо ми хочемо зберегти себе як спiльноту у свiтi, що швидко змiнюється, ми повиннi так само швидко до нього адаптуватися, щоб вчасно вiдповiдати на його виклики” [Тарас Возняк. На завершення року: Щоб ще одного Рiздва дiждати, http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/5a40e30a62f26/ ].

Отже, актуальним є питання, що ж насправді відбудеться у реальному світі нашого буття найближчим часом. Порушуючи питання про виклики, що постають перед людиною на зламі тисячоліть і набувають характеру Сингулярності, маємо розуміти, що виклики передбачають відповіді. І перш, ніж давати відповіді як реагувати на виклики окремій людині, спільноті людей і усьому людству в цілому, маємо розібратися, що є соціальні виклики за своєю природою і наслідками.

***

Порушена тема вимагає більш глибокого порівняльного аналізу людини-індивиду і Суспільства як систем-організмів, аніж той, який ми сьогодні спостерігаємо в науках сфери людинознавства.

Маємо констатувати певне відставання сучасної homo sapiens (людини розумної) і її наукової еліти в розумінні власної природи та проблем, що випливають iз прискорення соціальної еволюції, і як наслідок, неспроможність давати своєчасні відповіді на її виклики. Авторитетні вчені констатують:

«Історія психології, особливо XX століття, показує безкiнечні спроби дослідників ухилитися від безпосереднього бачення суттєвих сторін психічного. Під виглядом “науковості” пошуку, йдучи кружним шляхом пізнання суті психічного, вчені втратили свій дійсний предмет. Це була своєрідна сліпота сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається зазирнути за край світу, а не бачить того, що діється перед самими очима. ...Може, мав рацію К.Г. Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається побачити свою істинну природу, власне обличчя (жирним виділено нами. – А.П.)»

В. Роменець, І. Маноха. Історія психології XX століття. К., 1998. – 992 с. С. 896.

З точки зору науки біології, людина – це тварина, істота біологічного виду Homo sapiens (Людина розумна), роду Homo, сімейства гомінід, ряду приматів, класу ссавцiв, типу хордових Царства тварин, що поряд з Царствами грибів та рослин існує на Землі. I вiднесення людини до Царства тварин не повинно сприйматися як її образа. Навпаки, це має спонукати до бiльш толерантного ставлення до братiв наших молодших й до вивчення глибинних (“геологічних”) основ єства людини. Неперервне самоускладнення істот Царства тварин, їх розвиток позначається терміном ‘біологічна еволюція’.

Водночас сучасна людина є членом (елементом, клiтиною) Суспільства, опис її ролей і функцій як такої виходить за межі біології і є предметом багатьох інших наук сфери людинознавства – антропології, етології, психології, політології, соціології, філософії тощо.

З точки зору науки синергетики, людина і Людство (Суспільство) – це дуже складні, відкриті, самоорганізуючі системи. Про складність людини говорить хоча б те, що її організм містить в собі десятки трильйонів таких елементів як клітина, кожна із яких за своєю складністю аналогічна штучно створеним людиною фабрикам чи заводам індустріальної епохи історії Людства. Відкритість складної системи означає, що вона існує при умові матеріальних, енергетичних та інформаційних зв’язків із зовнішнім по відношенню до неї середовищем і є таким чином елементом більш об’ємної зовнішньої системи. Самоорганізація складних відкритих систем включає їх неперервне самоускладнення, розвиток, еволюцію. Біологія описує це як філогенез організму (зміни протягом життя поколінь, біологічна еволюція) і його онтогенез (прижиттєві зміни). Неперервне самоускладнення Суспільства, його розвиток позначається терміном ‘соціальна еволюція’. А як усе це відбувається, сьогоднi найбільш адекватно описує наука синергетика, в якій одним із ключових понять відображення процесів самоускладнення є поняття емерджентності.

Емерджентність – це поява у складній системі нових якостей-властивостей, незвідних до властивостей її елементів. Чудо! Вже Арiстотель (384-322 рр. до н.е.) у своїй “Метафiзицi” стверджував, що цiле бiльше суми його частин. Людина є носiєм частки емерджентностi Суспiльства, тої емерджентностi, яку вже помiчали стародавнi мудрецi, позначаючи її як божественне усерединi людини, i про яку досить чiтко у другiй половинi XIX столiття висловлювався росiйський релiгiозний фiлософ В.С. Соловйов (1853-1900), висловлюючи iдею цiлiсностi Всесвiту й появи Боголюдства в ньому.

***

Найбільш суттєвою відмінністю біологічної еволюції людини-індивида і соціальної еволюції Суспільства (Людства) є те, що біологічна еволюція людини вже майже припинилася (як стверджують вчені, скелет homo є незмінним вже 200 тисяч років), а соціальна еволюція Людства як нової організменної Цілісності, навпаки, прискорюється. Сповільнення біологічної еволюції людини-індивида має наслідком обмеження можливостей її життєдіяльності як члена (елемента, частки) Суспільства, можливостей її адаптації до зовнішнього середовища.

Виникає питання: якщо біологічні можливості людини-індивида обмежені, біологічна еволюція людини вже майже припинилася, то чим зумовлене прискорення еволюції соціальної?

Маємо таку відповідь: Жива Природа на Землі, самоускладнюючись, винайшла геніальний спосіб компенсації біологічних обмежень людини-індивида. Це – розподіл праці у суспільстві й вузька професійна спеціалізація кожної людини.

Чому розподіл праці у суспільстві й вузьку професійну спеціалізацію людини-індивида ми вважаємо геніальним винаходом Живої Природи на Землі, наданим нею в розпорядження біологічного виду Homo sapiens (Людина розумна)? Що якісно нового з’явилося у людському Суспільстві унаслідок такої компенсації біологічних обмежень людини-індивида? Це нове, емерджентне – розвинена активна інструментальна свідомість (розум) Суспільства, проявами якої є символи, смисли, мова, понятійне мислення, а вторинними продуктами - наука і техніка (штучна природа). Сьогодні Розум (Свідомість) Суспільства як форма активного вiдображення дiйсностi своєю широтою, глибиною i потужнiстю у мільярди разів перевищує розум людини-індивида і вже вважається космологічним чинником. Людина ж, залишаючись істотою подвійної природи, чия поведінка формується, в основному, інстинктами й іншим несвідомим, після свого народження “орендує” у Суспільства лише частку його емерджентного Розуму (Свідомості), використовуючи його, головним чином, для обслуговування своїх тваринних інстинктів, і роблячи водночас впродовж життя певний внесок в його подальший розвиток, хто який.

Яскравий приклад того, як сучасна homo sapiens (людина розумна) може эффективно використовувати Розум Людства (емерджентнiсть Суспiльства) для обслуговування своїх тваринних iнстинктiв, ми бачимо сьогоднi у поведiнцi таких “вождiв” народiв як Кiм Чен Ин у Пiвнiчнiй Кореї (КНДР) та В.В. Путiн, очiльник так званої альтернативної “євразiйської цивiлiзацiї Руськiй мiр”. Для iнiцiацiї та збудження iнстинкту внутрiшньовидової агресiї з метою згуртування пiдлеглих масс людей навколо “вождя” в КНДР, наприклад, по телебаченню показують не лише випробовування ядерних бомб, запуски ракет в бiк Японiї та США, а й придумане уявне кiно про те, як авiацiя КНДР знищує американський флот в Тихому океані, а футболiсти КНДР перемагають на чемпiонатi свiту збiрну Бразилiї. Народ у захватi, радощам перемог та проявам любовi до “вождя” нема нiяких меж.

Аналогiчну штучну iнiцiацiю iнстинкту внутрiшньовидової агресiї для збудження патрiотизму пошуком ворогiв навколо себе й використання телевiзора ми спостерiгаємо i поряд, у Росiї. Розпочиналося це розв’язанням 2-ої чеченської вiйни у вереснi 1999 року та пiдривом путiнськими фсбешниками-холуями житлових будинкiв у Буйнакську, Москвi, Волгодонську. I чим продовжувалося – ми знаємо… Напередодні нового обрання В. Путіна в 2018 році президентом РФ на 3-й термін він теж запускав у телевізорі якусь новітню ракету… потім в щорічному традиційному посланні президента РФ Федеральним зборам оголошував, що новітні російські ракети вже мають швидкість, яка в десять разів перевищує швидкість звуку(?!!)... Народ же у своїй масі ніяк не сприймає себе об’єктом цілеспрямованих маніпуляцій. І що тут можна сказати про рівень його світоглядної свідомості?

Говорячи про прискорене самоускладення Суспiльства і складнощі, які при цьому виникають, ми змушенi аналiзувати й те, як його емерджентнiсть (Розум Людства, новітні інформаційні технології) використовується i тими його клiтинами-елементами-homo, якi у своїй поведiнцi схожi з раковими клiтинами усерединi живого органiзму. Маємо на увазi не лише архаїчний авторитаризм “вождів” у країнах, що не належать до країн розвинених, а й олігархів, всепроникаючу корупцiю, в тому місці, де ми живемо, корупцію як онкологiчне захворювання суспiльного органiзму – результат розкрiпачення тваринних iнстинктiв пiсля gorby-перебудови СРСР та утворення симбiозу “партноменклатура+кримiналiтет”.

Як пояснює наука синергетика, процес ускладнення, самоорганізації складної відкритої системи відбувається через виникнення нерівноваги, нестійкості функціонування її окремих підсистем, шляхом переходу на нові рівні досконалості через так звані динамічні хаоси. І як тут не згадати стародавнє китайське прокляття “І щоб жити вам в епоху безперервних змін!”. Саме таке прискорення процесу самоускладнення суспільства, зміни умов життєдіяльності людини, ускладнення її адаптацiї до зовнiшнього середовища пов’язане з поняттям ‘виклики соціальної еволюції’.

Ми знову і знову наголошуємо на надзвичайній актуальності даної проблематики. Сингулярність - це не прогноз зі сторінок популярного бестселера, не філософське красномовство чи чиєсь словоблуддя. Це вже і не науково-природнича гіпотеза, яку треба постійно підтверджувати чи спростовувати. Мова йде про невідворотню, аксіоматичну закономірність реальності інерційного Всесвіту. Інерційність, як відомо, означає, що, якщо процес вже йде, то він нічим не може бути зупинений миттєво, потрібен деякий час. Втім, людство на рівні його повсякденної свідомості ще ніяк не замислюється над цим. На жаль, це iгнорують i науковцi-гуманiтарiї, доктори й професори.

Росiйський астрофiзик Олександр Панов, спiвавтор “кривої Снукса-Панова”, підводячи підсумки Міжнародного конгресу “Глобальне майбутнє 2045 (Global Future 2045)”, який відбувся у Москві 17-20 лютого 2012 року, про очікувану сингулярність пише так:

В чем смысл этой общей эволюционной сингулярности? Это сингулярность всего эволюционного развития, начиная с момента возникновения жизни. Во-первых, это не точка, это некий период, который занимает, ну, грубо говоря, действительно первую половину XXI века, может быть, первые две трети XXI века. Что происходит в это время? В это время обязан сломаться прежний режим эволюции, потому что просто чисто математически эволюция не может ускоряться тем же самым способом. И предсказание, чисто механически и математически, за эту зону сингулярности, невозможно. Но можно ли, тем не менее, что-нибудь сказать о том, что будет потом, избегая вот этой прямой линейной экстраполяции, которая становится невозможной. Кое-что сказать можно. Здесь нужно вспомнить, чем были эти фазовые переходы, и вспомнить, что точка сингулярности, или зона сингулярности, - это фактически концентрация кризисов, концентрация этих самых фазовых переходов. Поскольку зона сингулярности – это фактически концентрация кризисов, и мы вот это время сингулярности будем ощущать как кризисы, наползающие друг на друга, то, если человечество выживает в постсингулярной стадии, обязаны быть выработаны компенсирующие механизмы для каждого кризиса. Поэтому в постсингулярной стадии, если человечество живет, то оно живет, поддерживая множество механизмов компенсации кризисов. Это будет не простая жизнь.

Панов А. О кривой Снукса-Панова и не только,

http://gf2045.ru/read/120/, http://sharlo.livejournal.com/199451.html/ .

А російський філософ Акоп Погосович Назаретян, який опікується проблемою сингулярності соціальної еволюції не один десяток років, свої висновки в 2015 році формулює так:

На подходе к Сингулярности перепутье текущей исторической фазы видится особо драматично...

По всей видимости, эволюция на Земле не может продолжаться по тому алгоритму, какой сложился в последние 4 млрд лет, и в XXI в. следует ожидать завершающего фазового перехода, сопоставимого по значению с появлением жизни. Иначе говоря, интрига планетарной эволюции должна так или иначе разрешиться в ближайшие десятилетия.

…Возможно, наши земные жены сегодня рождают потенциальных богов, которым будут доступны какие-то формы бессмертия и космического господства. Или они рождают поколение самоубийц, которые окончательно обрушат здание Ноосферы.

Назаретян А.П. Нелинейное будущее: сингулярность XXI века как элемент мегаистории

/ Журнальный клуб “Интелрос”/Век глобализации, № 2, 2015,

http://intelros.ru/readroom/vek-globalizacii/vek2-20015/27949-nelineynoe-buduschee-singularnost-xxi-veka-kak-element-megaistorii.html.

Отже, актуальним є питання, що ж насправді відбудеться у реальному світі нашого буття найближчим часом. Є різні здогади-прогнози про майбутнє. Їх ключові слова - в широкому діапазоні: від посилення віртуалізації свідомості, розповсюдження симулякрів, цілеспрямованої маніпуляції масовою свідомістю, штучної шизофренізації суспільства та гібридних війн, кінця світу, зникнення біологічного виду Homo sapiens до народження нових людей-богів…

І що робити? Як кожній людині і всьому людству готуватися до такого вже близького майбутнього – кінця світу, звичного для людини світу?

2. Що є основним джерелом (причиною) негативу викликів соціальної еволюції, якi постають перед людиною-iндивидом і перед усім людством саме сьогодні, на зламі епох індустріальної і постіндустріальної напередоднi Сингулярностi-2045?

Подобно тому, как человек искусно вытесняет страх и ожидание смерти, человечество таким же образом вытесняет страх надвигающейся гибели, отдаваясь во власть ложных надежд и символов веры, совершенствуя способность самообмана. …В этом проявляется рост дефицита самопознания, столь характерного для нынешнего состояния нашего так называемого «общества знания», в котором человек “знает всё, но только не себя”. …Впрочем дефицит самопознания был характерен для всех этапов истории человечества. Бросается в глаза разрыв, вопиющая несоразмерность познавательной и преобразующей деятельности, направленной во внешний мир, с одной стороны, и самопознания и самопреобразования – с другой. Я называю это фундаментальной асимметрией в познавательной и преобразующей деятельности человека. Подавляющая по своему масштабу активность человека, направленная во внешний мир, при мизерных результатах самопознания и самопреобразования – характерная черта всех исторических эпох и всех народов, что указывает на ее обусловленность природой человека, т.е. генетическими факторами… Будучи социальным существом, человек продолжает действовать как животное…

Дубровский Д. Человек продолжает действовать как животное (статья),

http://www.vz.ru/opinions/2012/8/16/593773.html, http://www.2045.ru/articles/30376.html.

Як ми розуміємо, з поняттям ‘виклики соціальної еволюції’ пов’язуються, насамперед, зміни умов життєдіяльності людини-індивида, зумовлені прискоренням процесу самоускладнення суспільства. Процес ускладнення, самоорганізації складної відкритої системи відбувається через виникнення нерівноваги, нестійкості функціонування її окремих підсистем, шляхом переходу на новi рівні досконалості через так звані динамічні хаоси. І це, як пояснює наука синергетика, є цілком нормальним процесом. Тож в чому полягають негативи і проблеми сучасного періоду еволюції Живої Природи на Землі, негативи і проблеми в життєдіяльності людини?

Уточнюючи поняття викликів соціальної еволюції, що постають перед людиною, беремо до уваги, перш за все, біологічні обмеження можливостей її адаптації до зовнішнього середовища, яке все більш ускладнюється. Той геніальний винахід Живої Природи, який компенсував біо-обмеження можливостей людини, - розподіл праці у суспільстві й вузька професійна спеціалізація, – в нинішню постіндустріальну епоху з наближенням сингулярності соціальної еволюції вже не може впоратися із значно більшими потоками проблем, що оточують людину.

Суспільство для людини-індивида як для відносно автономної складної відкритої системи і водночас елементу більш складної системи являє собою зовнішнє середовище, яке швидко ускладнюється. Інакше кажучи, суть подвійної природи людини полягає в тому, що, з одного боку, будучи елементом-членом Суспільства, людина має працювати на його ускладнення і сприймати це ускладнення (включно з динамічними хаосами) як необхідне і нормальне явище, а з іншого боку, людина-індивид як істота біологічного виду Homo sapiens має певну незалежність, самостійність, підтримуванi інстинктами егоцентрованість i гомеостаз, розглядає інших людей і все суспільство як зовнішнє середовище, використовує Розум Суспільства для задовольняння своїх фізиологічних потреб. Зрозуміло, що у другому випадку для людини-індивида прискорене вдосконалення суспільства i змiни в ньому не завжди є бажаними.

На жаль, співвідношення у подвiйному єствi сучасної людини індивідуального тваринного iнстинктивного i суспільного эмерджентного божественного поки що є таким, що перша складова подвійної природи перевищує другу. Як наслідок цього – безперервні війни між народами, дві світові війни у ХХ столітті, соціалістична революція у Росії з побудовою кращого майбутнього людства на словах і протиставленням утвореного політичного режиму усьому іншому світові, гулаги і штучно створений голодомор в СРСР, витрати фінансових і матеріальних ресурсів на підготовку країни до третьої світової війни замість проголошеної побудови в ній свiтлого майбутнього, комунізму. Наприкінцi XX століття - gorby-перебудова СРСР з розкріпаченням тваринних інстинктів в єстві партноменклатури і утворенням симбіозу “партноменклатура+криміналітет”, всепроникаюча корупція на пострадянських теренах, міжнародний тероризм і гібридні війни.

Сьогодні це перевищення у подвiйному єствi сучасної людини iндивiдуального iнстинктивного над суспільним эмерджентним (божественним) продукує кризи, зокрема, тим, що інстинктивні “тварі” на вершинах владних вертикалей при допомозі своїх холуїв використовують ефективно все більш досконалий Розум Суспільства і його продукти (зокрема, інформаційні технології) для обслуговування своїх глибинних его-центрованих інстинктивних потреб. Про “вождів” народів - Путіна в Росії і Кім Чен Ина в Північній Кореї – ми вже згадували. Те, як ефективно там використовується тваринний інстинкт внутрішньовидової агресії для забезпечення відданості підлеглих мас своїм лідерам на вершинах владних вертикалей, вертикалей, які виникли мільйони років назад як вельми корисний соціальний інстинкт вертикальної консолiдацiї (ІВК) у перших соціально організованних тварин, вражає. А так званий “конфлікт інтересів” у бізнесменів, демократично обраних на керівні посади у державі – про що він свiдчить? Як використовуються новiтнi iнформацiйнi технологiї – для попередження цього конфлiкту чи для посилення дiї закону Златоуста (чим бiльше маєш, тим бiльше хочеться) у подвійному єстві людини?

Отже, зовнішнє середовище людини-індивиду ускладнюється, а її біологичні можливості адаптації до цих ускладнень залишаються практично незмінними. І як наслідок цього, маємо констатувати: розширюються потоки інформації, що спадають на голови людей; віртуалізація свідомості пересічної людини, використання “телевізорів” та інших новітніх інформаційних технологій для маніпуляцій свідомістю мас людей в інтересах окремих найбільш енергійних, інстинктивно его-центрованих homo, штучна шизофренізація суспільства – ці явища стають все більш яскравими, повсякденними і про це вже захищаються наукові дисертації (див. Wikipedia, ‘искусственная шизофренизация сознания’).

Приходимо до висновку. Основним джерелом (причиною) негативу викликів соціальної еволюції, якi постають перед людиною-iндивидом і перед усім людством саме сьогодні, на зламі епох індустріальної і постіндустріальної, напередоднi Сингулярностi-2045, є подвійна природа людини, перевищення у подвiйному єствi сучасної людини формуючого її активну поведінку індивідуального iнстинктивного егоцентрованого над суспільним емерджентним божественним, яке набуває критичного характеру тим, що Розум Суспільства, могутність якого прискоренно зростає, продовжує використовуватись для обслуговування інстинктивних потреб першої (фундаментальної, тваринної) частини подвійної природи людини.

І що робити? Які є резерви адаптації людини до середовища, що так ускладнюється? Як уникнути зайвої віртуалізації свідомості людини-індивиду й шизофренізації усього суспільства?

3. Якою має бути загальна відповідь людського суспільства на виклики соціальної еволюції напередодні Сингулярності-2045 в ній?

Высшее достижение для духа заключается в том, чтобы знать себя.

Г.-В.-Ф. Гегель (1770-1831). Лекции по философии истории.

Порушуючи питання про виклики, що постають перед людиною на зламі тисячоліть і набувають характеру Сингулярності, маємо розуміти, що виклики передбачають відповіді, відповіді практичної діяльності. I виникає питання: якими мають бути відповіді на виклики соціальної еволюції?

Геніальний винахід Живої Природи, наданий нею в розпорядження Homo sapiens, розподіл праці у суспільстві і вузька професійна спеціалізація, посилюючи можливості Суспільства і роблячи водночас із людини відносне “ніщо” в усіх інших сферах життєдіяльності людства, передбачав суттєве збільшення довіри між людьми, якого, на жаль, поки що нема.

Отже, перший резерв адаптації людини до середовища, яке ускладнюється, це – збільшення довіри між людьми, яке можливе лише при зміні у подвiйному єствi сучасної людини співвідношення iндивiдуального iнстинктивного i суспільного эмерджентного (божественного) на користь другого, можливе при розбудові громадянського суспільства з горизонтальними зв’язками між людьми та їх спільнотами, окрім (i замiсть) зв’язків вертикальних ієрархічних інстинктивних (“Я начальник, ти – дурень, холоп; а якщо ти начальник над мною, то я – дурень, холоп під тобою”).

Як забезпечити умови для використання цього резерву (збільшення довіри між людьми) та резервів інших для посилення адаптації людини до середовища, що ускладнюється? Наша вiдповiдь така: людина має, перш за все, суттєво підвищити рівень своєї світоглядної свідомості, рефлексивної свідомості (самосвiдомостi), рівень знань про саму себе. Про це нижче, більш детально.

***

Науковці погоджуються, що вектором біологічної і соціальної еволюції є системне ускладнення, структурна реорганізація, зростання фрактальності й пов’язаності “всього з усім” (диференціація й інтеграція); інтенсифікація, зростання швидкості метаболізмів (обмінів, взаємодій), зростання активності й чутливості зворотніх зв’язків; покращення взаємодії з зовнішнім середовищем й зменшення залежності від нього. Універсальні зміни (інновації) у розвитку біологічних та соціальних організмів, які радикально збільшують їх складність й адаптацію до середовища, дослідники макроеволюції називають ароморфозами.

Тож якого ароморфозу вимагає соціальна еволюція від людини як істоти біологічного виду, як елемента-члена-клітини Суспільства, нового Органiзму Живої Природи на Землi, який на сходинках бiосоцiальної еволюцiї вже займає позицiю вище біологічного виду Homo sapiens? Якщо дати відповідь на це питання одним словом, то це - УСКЛАДНЕННЯ. Одним реченням можна відповісти так: соціальна еволюція на початку ІІІ-го тисячоліття ускладнюючи суспільство, вимагає значного ускладнення і єства людини заради посилення її якостей як хорошої клітини глобалiзованого суспільного організму.

Що маємо на увазі, говорячи про людину як хорошу клітину організму глобалізованого суспільства Землі? Розмаїття можливостей завжди було в природі умовою її розвитку. Тож не випадково на даному ступені еволюції від кожної людини вимагається оригінальність в розмаїтті індивідуального. Продуктивність колективної виробничої діяльності у суспільстві віднині зростатиме не лише за рахунок вузької професійної спеціалізації його членів, де резерви вичерпуються, конвейєри вже замінюються робототехнікою, а все більше за рахунок творчої оригінальності кожної індивідуальної особистості. Людина постіндустріальної епохи має бути самоактуалізованою особистістю, дисциплінованою ізсередини оригінальністю, здатною творчо працювати в Y- та Z-моделях колективної праці.

Говорячи, що на даному ступені еволюції від кожної людини вимагається творча оригінальність в розмаїтті індивідуального, ми беремо до уваги і таке ускладнення життєдіяльності людства як технологічна сингулярність. Вчені-трансгуманісти прогнозують її видимим наслідком в найближчі десятиліття такий розвиток інформаційних технологій, що призведе до створення аватара (робота із штучним інтелектом, який нічим не будем відрізнятись від людини). В ходу вже такі терміни як транслюдина (перехідна людина), постлюдина (вже не людина), завантаження (процес перенесення свідомості з біологічного мозку в комп’ютер), технологічна сингулярність, нанотехнології, генна інженерія, клонування та інші. Звісно, виникає необмежене поле для уяви й мрій, виникає безліч запитань щодо наслідків. І дещо ми вже бачимо: роботи вже заміняють людину не лише на заводських конвеєрах, а й за кермом автомобілів, заміняють офіціантів в ресторанах, консультантів заміняють в комерційних банках і навіть в діагностичних медицинських центрах, і т.д.

Кожного дня ми бачимо щось нове по телевізору із проявів технологічної сингулярності у сучасному свiтi. І виникає питання, що робити людині? Поступатись місцем аватарам? Так, процес вже йде. Аватари, безумовно, незабаром замінять людину всюди там, де від неї вимагались вузько орієнтовані професійні вміння, головним чином вміння фізичної праці з застосуванням простих видів предметно-дієвого мислення та консультації-вiдповiдi на стандартнi запитання. Зрозуміло, що аватари не будуть використовуватись на таких простих роботах як прибирання сміття на вулицях і тому подібних. Перелiк таких простих робіт можна визначити, поглянувши на те, що пропонується робити мігрантам в розвинених країнах, і те що пропонується робити за кордоном більшості заробітчан з України. Зрозуміло, чому аватари не будуть використовуватись на таких простих роботах як прибирання сміття на вулицях і тому подібних – адже використовувати заробітчан з недорозвинених країн сьогодні значно дешевше, аніж оплачувати вартість аватара.

І що ж залишається людині освіченій, більш розвиненій після нашестя аватарів? Залишається лише творча робота з використанням вищих форм понятійного аналітико-системного мислення, того мислення, яким згідно аналітичних оцінок вчених володіє сьогодні не більше 20% людей (Ясюкова Л. Разрыв между умными и глупыми нарастает, http://fanread.ru/book/11790514/ ).

Є думка, що штучний інтелект в наближчі роки перевершить інтелект людства і що аватари зможуть замінити будь-яку людину, але ми так не вважаємо. Адже iнтелект (розум) homo-iндивида i Інтелект (Розум) Людства – це рiзнi речi (поняття). Інтелект (Розум) Людства сьогодні вже у мільярди разів перевищує iнтелект (розум) homo-iндивида. Аватари – це продукт емерджентності Суспільства як системи, в якій homo-індивиди є клітинами. Продукт не може замінити свого творця. Хоча окремих homo аватари замінити зможуть...

Разом з тим, слід зазначити, що прогнози вчених про очікувані катастрофічні проблеми біологічного виду Homo sapiens не слід відкидати як безпідставні. Цілком вірогідне значне збільшення безробіття серед фізично працездатного населення і відповідне скорочення людства на Землі. Поряд з аватарами, залишаться існувати лише творчі люди. До такого висновку нас приводить синергетичний погляд на еволюцію Homo sapiens.

Узагальнюючи, можна вважати, що проблемним питанням відповіді соціуму на виклики епохи є питання про підвищення частки самоактуалізованих особистостей в суспільстві з 0,1-1% до кільканадцяти відсотків і більше (див. параміду потреб і мотивацій А.Маслоу, психолога). Маємо на увазi суттєву змiну спiвiдношення у подвiйному єствi сучасної людини iндивiдуального iнстинктивного i суспільного эмерджентного, яке у кожному прошарку піраміди потреб і мотивацій різне.

4. Про стартові позиції людини перед її сходженням на новий рівень досконалості.

Легче угодить слушателям, говоря о природе богов, чем людей.

Мысли Платона (428-347 гг. до н.э.),

Таранов П.С. От Соломона до Роджерса Бэкона. – М.: ООО “Изд. АСТ”, 2000. – 448 с.

В восприятиях животных существует связь, имеющая некоторое сходство с разумом, но она основывается только на памяти о фактах и действиях. Так собака убегает от палки, которой её били… И люди… в трёх четвертях своих действий поступают так же, как животные.

Г.-В. Лейбниц (1646-1716). Начала природы и благодати, основанные на разуме /

Сочинения в четырех томах. Том1. М.: Мысль, 1982. С.405. 636 с.

Мы склонны не замечать свои инстинкты, поскольку они, обрабатывая информацию и структурируя наше сознание, работают настолько качественно, что трудно почувствовать их действие или вообще поверить в их существование… Эта “слепота к инстинктам” всегда была наиболее труднопреодолимым препятствием в изучении психологии.

Палмер Дж. Эволюционная психология. Секреты поведения Homo sapiens

/ Джек Палмер, Линда Палмер. – СПб.: Прайм ЕВРОЗНАК, 2007. – 384 с. С. 26.

Следует признать, что в свете имеющихся научных данных

вопрос об отношениях между сознательным и другими уровнями психической регуляции поведения,

в частности бессознательными, остается сложным и не решается вполне однозначно.

Немов Р.С. Психология, т.1. М.: Изд. Центр ВЛАДОС, 1999. – 688 с. С. 141-142.

Что такое сознание?

Это “нечто” такое, что находится перед каждым из нас…

но чего но чего мы не замечаем… подобно воде, в которой плавает рыба,

оно находится везде и нигде.

Хант Г.Т. О природе сознания…

- М.: ООО “Издательство АСТ” и др., 2004. – 555 с. С. 27 .

Что такое понятийное мышление?

Истоки этого понятия следует искать в работах выдающегося психолога Льва Выготского.

Понятийное мышление можно определить через три важных момента.

Первый – умение видеть суть явления, объекта.

Второй – умение видеть причину и прогнозировать последствия.

Третий – умение систематизировать информацию и строить целостную картину.

…По данным исследователей, меньше 20% людей обладают полноценным понятийным мышлением.

Ясюкова Л. Разрыв между умными и глупыми нарастает,

http://fanread.ru/book/11790514/ .

Недостающее эволюционное звено между человекообразными обезьянами и цивилизованным человеком – это мы.

А. Маслоу (1908-1970), психолог.

Дійшовши висновку, що на виклики соціальної еволюції, яка весь час прискорюється i вже набуває форми сингулярностi, людина має відповідати ускладненням свого єства, маємо уточнити, деталізувати, ускладненням чого саме у людині в першу чергу нам треба опікуватись. Мозок чи не єдиний орган тіла людини, який все ще розвивається, і можливості якого використовуються лише частково. У свідомості людини присутнє те, що не успадковується при її біологічному народження, а “народжується” в соціумі й стає приналежністю людини (орендується нею) в результаті її соціалізації в процесі онтогенезу в стiнах загальноосвiтнiх шкiл та унiверситетiв. Мається на увазі, перш за все, символічна свідомість з понятiйним мисленням як вища форма випереджувального відображення дійсності. Отже, ароморфози (ускладнення) в процесі біосоцiальної еволюції виникають сьогодні в організмі людини на лінії взаємодії її біо- і соціо, у структурі її психіки, у свідомості, насамперед.

Необхідність реагування на ускладнення життя внесенням змін до освітньої парадигми сьогодні не заперечується ніким. Проте нема ясності й згоди в головному – що має бути системоутворюючим елементом, стрижнем нової освітньої парадигми ХХІ століття? Ми вважаємо, що таким елементом-стрижнем освітньої парадигми, новим напрямом педагогічних зусиль і впливів має бути більш керований онтогенез свідомості як засіб формування суб’єктивного (внутрішнього) життєвого світу людини, адекватного зовнішньому світу, що швидко змінюється, засiб формування її самосвiдомостi. Мова йде про свiтогляд людини у найширшому розумiннi цього поняття, який містить у собі не лише знання про оточуючу людину зовнішню природу, про суспільство, а й знання про внутрішнє єство людини, про співвідношення частин її подвійної природи.

Як формувався світогляд людини зовсім недавно у тому місці, де ми живемо? На першій сторінці букваря у першому класі був портрет Володимира Ілліча Леніна як вождя і вчителя, найкращого у всьому світі. Усі підручники з гуманітарних предметів були пронизані положенням про те, що народ радянський є найрозумнішим серед народів всього світу. Марксизм-ленінізм як єдино вірна ідеологія і фундамент світогляду пронизував усі підручники середньої школи і університетів.

А що сьогодні? Світогляд формується не цілеспрямовано, а стихійно. Молоде покоління щось черпає із підручників історії та літератури, а в основному - із телевізора та Інтернету. Науково обгрунтованої цілеспрямованої концепції формування світогляду молодого покоління сьогодні не існує. На запитання до вчителів ЗОШ “Як сучасна школа формує сьогодні світогляд молодого покоління?” чіткої відповіді ми не отримуємо. Чи стурбована сучасна педагогіка цією проблемою? Напевно, ні, не стурбована. Вона поки що не усвідомлює цього і обмежується пошуками шляхів і підходів кращого засвоєння компетентностей, тобто формуванням спрямованої у зовнішній світ iнструментальної свiдомостi.

Світогляд визначається у словниках як сукупність поглядів і уявлень про оточуючий людину світ, про предмети і явища. Якщо ж поняття світогляду деталізувати, то маємо обов’язково враховувати відношення людини до оточуючої її дійсності й до самої себе. І тут виникає безліч конкретних запитань як про зовнішній природний і соціальний оточуючий людину світ, так і про саму людину. Окрім відношення людини до оточуючої її дійсності й до самої себе, світогляд нерозривно пов’язаний з оцінкою явищ зовні і всередині людини.

Світогляд не лише пов’язаний з оцінкою явищ зовні і всередині людини. Як і свідомість взагалі, світогляд є активним випереджувальним відображенням оточуючої людину дійсності. Тобто світогляд нерозривно пов’язаний з активністю людини як елемента суспільства. Спрямованість активності людини визначається її світоглядом.

З формуванням уявлень про зовнішній світ навколо людини більш-менш ясно, а що торкається внутрішнього світу людини, її самосвідомості, знань про саму себе й оточуючих її людей, то тут повна темрява.

Отже, слiд зазначити, самосвiдомiсть сучасної людини перебуває поки що у зародковому станi. Про це ми вже висловлювались ранiше (див. на http://Samolit.com/books/3466/ ).

Чи можна вважати світогляд людини достатньо широким і глибоким без знань про своє внутрішнє багатовимірне чи хоча б подвійне єство? Здавалося б, що це питання риторичне. Але тут має місце своя особлива специфіка. Ми вже цитували висловлювання відомих вчених про небажання людини знати більше про саму себе й небажання науковців досліджувати внутрішню подвійну природу людини, роль інстинктів в формуванні її поведінки. Можна привести таких висловлювань значно більше.

Людина не помічає не лише свої інстинкти. Вона взагалі не помічає того, що ми називаємо проявами свідомості. Вчені з цього приводу висловлюються так: “Что такое сознание? Это “нечто” такое, что находится перед каждым из нас… но чего мы не замечаем… подобно воде, в которой плавает рыба, оно находится везде и нигде” [Хант Г.Т. О природе сознания… С. 27 ].

Отже, немає нічого дивного в тому, что навіть науковці гуманітарних наук сфери людинознавства не мають чіткого розуміння феномену свідомості, не помічають назрілих проблем формування світоглядної свідомості (як риба не помічає води, в якій плаває).

Яке майбутнє очікує людину, якщо вона не підніметься на новий рівень свідомості, рівень самосвідомості? Скоріше всього, вона і далі не буде помічати навколо себе нічого такого, на що треба обов’язково реагувати (як риба не помічає води, в якій плаває). Як приклад цього, змушені знову нагадати про сприйняття пересічною людиною такого загально-системного показника якості її життя як ВВП на душу населення. Так, наприклад, в той час, коли ВВП на душу населення в Україні за роки незалежності впав в 2 рази, у Китаї він виріс у 20 разів. Сьогодні ВВП на душу населення в Україні вже повільно зростає, він вже такий як і в 1990 році. І це нам повідомляють очільники Уряду як значний успіх їх діяльності. У Китаї ж він зріс порівняно з 1990 роком у 30 разів! Ну і що тут такого, причому тут той Китай, скаже пересічна людина без достатнього рівня активного світогляду! Або ж питання інше: чи можна обирати бізнес-олігарха на посаду президента країни? Що може відповісти на це питання людина, мислення якої перебуває на рівні предметно-дієвого чи наочно-образного, яка нічого не вчила в школі про подвійну природу людини і життєвий досвід якої накопичується, головним чином, наслідуваним від братів наших менших методом спроб і помилок?

***

Що є внутрішній життєвий світ людини, сховище її свiтогляду? Хоча в шкільних підручниках про це нічого нема, опис поглядiв науковців на нього з рiзних точок зору може зайняти сотнi й тисячi сторiнок. Навряд чи ми зможемо назвати сьогоднi хоча б одного iз загальновiдомих фiлософiв чи психологiв останнiх ста рокiв, якi б не вживали у своїх текстах поняття життєвого, внутрiшнього, суб’єктивного свiту чи свiтiв людини, не спiвставляючи їх з зовнiшнiм свiтом оточуючої людину дiйсностi.

Автор одної iз книг про внутрiшнiй свiт особистостi Т.М. Титаренко, розмiрковуючи про широке вживання категорiй “свiт”, “життєвий свiт” у роздiлi “Свiт, що я його збудував” всього лише на перших 14 сторiнках тексту цитує висловлювання понад чотирьох десяткiв вчених Нового часу i сучасних. Звiсно, про одне й те ж дослiдники говорять рiзними словами. Говорять про “внутрiшнiй свiт” людини i про її “життєвий свiт”, про “абстрактний образ буття” в свiдомостi людини, про “життєдiяльнiсть”, “экзистенцiйнiсть” i тому подiбне говорять, iнтерпретуючи свої власнi суб’єктивнi смисли [Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с. – С. 15–28].

Загальна думка дослiдникiв полягає у тому, що так, є певний феномен психiки людини, який заслуговує уваги, i в ньому на фонi суб’єктивностi носiя можна розрiзняти i те, i те. Нам нема сенсу сьогоднi вишукувати, хто iз них краще споглядає внутрiшнiй свiт людини. Враховуючи науковий принцип додатковостi, ми погоджуємося з тим, що усi автори щось споглядають суттєве, часткове, споглядають добре зi своєї точки зору.

Зазначимо, перш за все, необхідно розрізняти поняття зовнішньої об’єктивної дійсності й внутрішньої суб’єктивної реальності, яка є відображенням дійсності у свідомості людини.

Що ж спiльного ми бачимо в поглядах рiзних фiлософiв та психологiв на внутрiшнiй життєвий свiт людини?

По-перше, вiн формується в онтогенезi людини, у кого як. У кожної людини вiн свiй, iндивiдуальний, наповнений рiзними смислами, може бути в дiапазонi вiд стiйкого, врiвноваженого, гармонiйного до нестiйкого, неврiвноваженого, дисгармонiйного.

По-друге, це свiт суб’єктивний, психологiчний, не тотожний свiту зовнiшньої об’єктивної дiйсностi.

По-третє, вiн багатовимiрний, має усвiдомлювану i неусвiдомлювану складовi частини; усвiдомлювана частина має свiй психологiчний вимiр часу i множину просторових координат, може бути вiдносно простою у одних людей або ж дуже складною у iнших; неусвiдомлювана частина внутрiшнього життєвого свiту людини – це, перш за все, колективне несвідоме (підводна частина айсберга свідомості, фундамент менталітету), вона ще вивчається наукою й буде передана на усвiдомлення школярам і студентам пiзнiше.

По-чтверте, вiн стрижень побудови особистостi.

По-п’яте, внутрiшнiй свiт людини лише частково нею усвiдомлюється, i в цьому ми бачимо суть головної проблеми сьогодення, адже без усвiдомлення свого внутрiшнього свiту людина в XXI столiттi вже не зможе суттєво продвинутися у пiзнаннi оточуючої її соцiальної дiйсностi й адаптуватися до неї, впливати на власну еволюцiю.

Те, що внутрiшнiй свiт кожної окремої людини унiкальний i неповторний, i є тiєю необхiдною умовою (фундаментом) оригiнальностi уcерединi iдивiдуальностi людини, бажаних ароморфозiв його бiосоцiальної еволюцiї. Тому ми iнамагаємося переконати усiх, що вiднинiкожна пересiчна людина має вмiти зазирати глибше усередину себе, щоб потiм удосконалюватися.

Усвiдомлюваний внутрiшнiй (суб’єктивний, психологiчний) свiт людини – її уявлення про себе i зовнiшню дiйснiсть як стрижень особистостi назвати можна одним словом – самосвiдомiсть.

Зрозумiло, що самосвiдомiсть – це вища форма iндивiдуальної людської свiдомостi, яка мiстить в собi вищi форми понятiйного мислення. Оскільки свідомість, це форма активного випереджувального відображення дійсності, то до структурних складових усвiдомлюваного внутрiшнього свiту людини, її самосвiдомостi, якi заслуговують особливої уваги, ми вiдносимо в обов’язковому порядку й усвiдомлювану нею вольову регуляцiю її життєдiяльностi.

Усвiдомлюваний внутрiшнiй (суб’єктивний, психологiчний) свiт людини, який формується у процесi керованого онтогенезу свiдомостi, її самосвiдомiсть, ми протиставляємо вiртуальному, частково усвiдомлюваному внутрiшньому свiту, який сьогоднi формується в уявi сучасної пересiчної людини паралельно, головним чином стихiйно, i є все тою ж сумiшшю частково усвiдомлюваних проявів рефлексiв, iнстинктiв, несвiдомого, пiдсвiдомого, емоцiй i обслуговуючого їх предметно-дiєвого мислення, сумiшшю, яка виникла у кроманьйонцiв с появою в їх мозку структур довготермiнової пам’ятi, уяви, асоцiативного мислення.

Уявний свiт – характерна нова риса того homo, якого Карл Лiнней (1707-1778) виокремив в запропонованiй ним класифiкацiї як iстоту бiологiчного виду Homo sapiens (Людина розумна). Чим буде вiдрiзнятися усвiдомлюваний внутрiшнiй свiт homo sapiens (людини розумної) ІІІ-го тисячолiття, її свiдомiсть, вiд слабко усвiдомлюваного внутрiшнього вiртуального свiту наших сучасникiв? Зрозумiло чим - присутнiстю системного мислення як вищої форми понятiйного мислення, присутнiстю усвідомлюваної вольової регуляцiї, їх новим спiввiдношенням з iнстинктивними генетичними программами. Це має привести до суттєвого зменшення питомої ваги примативностi у формуваннi поведiнки людини (див. на Wikipedia: ‘А. Протопопов, автор терміну примативність’).

Людина нинішньої передсингулярної епохи має глибше самоусвідомлювати свій внутрішній світ. Проте, змушені ще раз наголосити: самосвiдомiсть сучасної людини i свiдома вольова регуляцiя її поведінки поки що перебувають в зародковому станi [див. http://Samolit.com/books/3466/ ]. Сучасна людина будучи істотою подвійної природи, не знає свого єства і не хоче знати. Вона не знає, наскільки близька чи віддалена від тваринного світу “братів своїх молодших” (зокрема, не знає наскільки геном сучасної люди відрізняється від геному шимпанзе, на 99% чи на 90%) , не знає співвідношення біо-соціо у своєму власному єстві. Вона не знає, що є її свідомість і її несвідоме, як вони співвідносяться і взаємодіють; не знає, чим її свідомість як форма відображення дійсності відрізняється від свідомості одноклітинної амеби; не знає, чим є її індивідуальна свідомість у порівнянні з суспільною свідомістю; не знає, яке місце у її внутрішньому світі займає віртуальний простір; не знає, які види мислення успадковуються при народженні, а які набуваються лише прижиттєво у процесі соціалізації.

Отже, головне, чого не знає сучасна людина про себе, це - в якій мірі нею правлять “забарвлені” емоціями інстинкти.

Те, що сучасна людина не знає своєї істинної подвійної природи і не хоче її знати, зокрема, не помічає визначальної ролі тваринних інстинктів у своїй поведінці, має декілька виправдовувальних пояснень. Еволюційна психологія стверджує: “Мы склонны не замечать свои инстинкты, поскольку они, обрабатывая информацию и структурируя наше сознание, работают настолько качественно, что трудно почувствовать их действие или вообще поверить в их существование… Эта “слепота к инстинктам” всегда была наиболее труднопреодолимым препятствием в изучении психологии”[Палмер Дж. Эволюционная психология. Секреты поведения Homo sapiens / Джек Палмер, Линда Палмер. – СПб.: Прайм ЕВРОЗНАК, 2007. – 384 с. С. 26].

Психологи також зазначають, що християнство, наголошуючи на гріховності людини й присутності водночас в її єстві божественного, практично забороняло щось говорити про наявність в проявах її поведінки тваринних інстинктів [Протопопов А., Вязовский А. Инстинкты человека (Попытки описания и классификации), http://ethology.ru/library/?id=407/ ]. Інерція такого мислення передалась і більшості сучасних вчених у галузі психології.

Отже, низький рiвень самоусвiдомлення iнстинктів людини – це сьогоднi найбiльш вражаючий недолiк гуманiтарних наук сфери людинознавства.

Разом з тим, коли ми говоримо про розподіл праці у суспільстві й вузьку професійну спеціалізацію, яка робить із кожної людини відносне “ніщо” (пилинку, пісчинку, клітинку) порівняно із Суспільством, то маємо взяти до уваги й такий психологічний механізм захисту людини від усвідомлення своєї відносної нікчемності як природжена самовпевненість, гордовитість, пиха.

Хоча християнство кваліфікує надмірну самонадіянність, гордовитість, пиху людини як перший із її вроджених семи гріхів, ми маємо визнати, що це важливий психологічний механізм захисту людини від психічних розладів, неврозів. Якби у людини не було достатнього рівня самовпевненості, то вона перебувала б у стані постійної розгубленості й невпевненості у собі (у стані психічних розладів, неврозу).

Разом з тим, маємо визнати, що природжена самовпевненість людини – це ще один із вроджених, природних механізмів, що блокує пізнання людини самої себе. Частково це пояснює і недостатню увагу наук сфери людинознавства до пізнання внутрішнього єства людини, популяризації знань про її подвійну природу.

Незважаючи на визнання положення психоаналізу про “свідомість як верхівку айсберга психічного”, “свідомість як острів в океані несвідомого”, сучасна психологія чомусь все ще уникає досліджувати взаємини свідомості з несвідомим, уникає співставляти свідомість з несвідомим, досліджувати більш конкретно, аніж це зафіксовано у згаданих вище загальних положеннях психоаналізу. Так, автор одного із найпопулярніших на пострадянських теренах підручника з психології Р. Немов виправдовується: «...следует признать, что в свете имеющихся научных данных вопрос об отношениях между сознательным и другими уровнями психической регуляции поведения, в частности бессознательными, остается сложным и не решается вполне однозначно» [Немов Р.С. Психология, т.1. М.: Изд. Центр ВЛАДОС, 1999. – 688 с. С. 141-142].

Навіщо людині саме зараз треба негайно підвищувати рівень своєї рефлексивної спроможності? Чи не краще було б «благополучно пройти по життю, “не приходячи до тями”»? [Смолянський I. Фрейд // Психологія для всіх, № 11, 2004]. Так, напевно у минулому було можливим і навіть доцільним не приходити до тями впродовж усього життя, коли людина мала підкорятися іззовні встановленому і незмінному впродовж її життя порядку, мала пiдкорятись соцiальному iнстинкту вертикальної консолiдацiї. Але чи зможе так жити людина постіндустріального суспільства? Ні, не зможе. Адже вона має бути готовою жити у постійно змінюваному глобалізованому світі, жити поряд з аватарами, має бути творчою істотою. Саме тому їй потрібно зійти на новий рівень рефлексії й саморефлексії – насамперед, для самоактуалізації у розумінні психолога А. Маслоу. А також, щоб бути дійсно вільною, незалежною, автономною, убезпечувати себе від маніпуляцій її свідомістю і несвідомим з боку его-центрованих соплемінників, які, перебуваючи у полонi закону Златоуста, використовують її як матеріал для задовольняння своїх необмежених інстинктивних фiзiологiчних потреб.

“По суті, беручи до уваги подвійну природу людини, необхідно змінити сучасні погляди на нас самих і суспільство, в якому ми живемо, необхідно створювати суспільні науки заново, практично з нуля” – таку думку дослідників, співзвучну з нашою, ми чуємо сьогодні все частіше [Чуканов Н.А. Двойственная природа человека, http://nichukanov.narod.ru/ dvoistvpr.htm/].

Природа розвинула в людині механізми соціалізації, які мають, як і усі сутнісні риси, різні складові, які включають і протиречиві неоднозначні сторони. Людина як соціальна тварина, як член людської спільноти, як біологічна істота з обмеженими можливостями має свою вузьку спеціалізацію в одних напрямах практичної діяльності і змушена довіряти своїм соплемінникам у всіх інших галузях людської діяльності. Те, що людина змушена сліпо довіряти, приймати всіляку інформацію й висновки “з других рук” і робить її вразливою до маніпуляцій. Людина з високим рівнем рефлексії має розуміти такі речі про себе.

***

Приходимо до висновку, свiтогляд людини не повинен обмежуватись лише спрямуванням на зовнiшнiй свiт, відтепер людина повинна глибоко пізнавати не лише навколишню дійсність, зовнішнє середовище, а й саму себе, має усвідомлювати, перш за все, суть своєї подвійної природи. Навколишня дійсність складна і багатолика, у процесі пізнання і практичної діяльності людина використовує вузьку спеціалізацію. Природа людини також складна і багатолика, але необхідно відмовитися від інерції такої ж вузької спеціалізації у пізнанні людини і використанні глибоких знань про неї лише лікарями та політтехнологами. Віднині кожна людина має прагнути знати своє подвійне єство, в тому числi динамiку й перспективи його змiн.

Якщо ж людина не зійде на новий рівень самосвідомості, то в нинішню передсингулярну епоху вона все більш буде потрапляти в полон віртуальності. І це ми вже спостерігаємо. Дуже погано, якщо в країні обмежено свободу слова. Але й не краше, коли цієї свободи занадто багато і “нова форма свободи слова - що хто хоче, те й лопоче”, “газети забомбили свідомість” [Ліна Костенко. Записки українського самасшедшего, роман http://www.slovoprosvity.org/2011/01/27/з-роману-ліни-костенко-«записки-украї»/ ].

Отже, наближення сингулярності соціальної еволюції і розширення віртуальності свідомості людини-індивида – явища пов’язані. Зайва віртуальність – це не лише сховище для людини від складнощів сьогодення, а й передумова маніпуляцій свідомістю одних людей в егоїстичних інтересах інших, передумова шизофренізації суспільства.

5. Якою має бути конкретна відповідь людського суспільства на виклики соціальної еволюції напередодні Сингулярності-2045 в ній?

Не будет преувеличением сказать,

что современный человек, обладающий сознанием, способен творить себя…

Савостьянова М.В. Заключення / Перспективы человека разумного:

эволюция или адаптация? – К.: Издатель ПАРАПАН, 2005. – 168 с.

По существу, опираясь на двойственную природу человека, нужно изменить современные взгляды на нас самих и общество, в котором мы живем, нужно создавать общественные науки заново, практически с нуля. Несмотря на громадное множество научных работ ученых и научных учреждений по уровню развития общественных наук мы находимся на уровне средневековья по сравнению с естественными науками…

Встает вопрос, а хотим ли мы узнать себя и общество, в котором мы живем такими, какие мы есть на самом деле?

Чуканов Н.А. Двойственная природа человека, http://nichukanov.narod.ru/dvoistvpr.htm/.

З’ясувавши, що людина є носiєм частки емерджентностi Суспiльства i що її ароморфози (ускладнення) формуються на лінії взаємодії бiо i соцiо у ествi людини, маємо знайти вiдповiдь: як саме втручатись у ці процеси?

Говорячи, що сучасна людина не знає своєї істинної природи, маємо на увазі і той факт, що існує величезна прірва між тією інформацією, що вже накопичена про людину наукою, літературою, мистецтвом і тим, що отримує пересічна людина у розпорядженні своєї побутової свідомості (пам’яті, мислення) в процесі її онтогенезу в стінах середньої школи і університетів. Ситуація така, що Суспільство в цілому вже володіє певними знаннями, достатніми для суттєвого вдосконалення людини, а кожна окрема людина – ні.

Як конкретно забезпечити формування нового рівня рефлексії людини, усвідомлення нею свого внутрішнього світу як умови її подальшого вдосконалення – це питання модернізації змісту освіти в процесі оновлення освітньої парадигми. По-перше, слід визначити, які саме знання вузьких спеціалістів необхідно перенести із суспільної свідомості на рівень повсякденної індивідуальної свідомості засобами шкільної освіти. По-друге, після внесення нових знань у зміст освіти, необхідно здійснити відбір необхідних навчально-виховних і психотерапевтичних технологій.

Що нового конкретного найголовнішого має відображати свiтогляд молодої людини, яка дивиться у “дзеркало” на саму себе? Найперше, кожен школяр і студент мають усвідомлювати подвійну природу людини, усвiдомлювати, що людина є iстотою Царства тварин, що поряд з Царствами грибiв та рослин iснує на Землi, що ДНК homo sapiens (людини розумної) і шимпанзе співпадають майже на 99% (див. http://creation.com/1-percent-myth-russian/ ) i що поведiнка сучасної людини все ще в основному формується тваринними iнстинктами, а не понятiйним розумом i усвiдомленою вольовою регуляцiєю. З іншого боку, кожна людина має усвідомлювати, що вона є носієм частки емерджентності суспільства.

Взаємодія частин подвійного єства людини – тваринного інстинктивного і суспільного емерджентного (божественного) регулюється самосвідомістю, усвідомлюваною вольовою регуляцією, які досьогодні перебувають у людини все ще в зародковому стані. Але вже в цьому XXI ст. їх співвідношення має змінитися, людина має перейти на рiвень боголюдини, а суспiльство на рiвень Боголюдства, як про це здогадувався й мрiяв у XIX ст. релiгiйний фiлософ В.С. Соловйов [Графова Е.С. Двойственная природа человека в философии В.С. Соловьева: Философско-антропологический анализ (автореферат кандидатской диссертации, Санкт-Петербург, 2005), http://www.dissercat.com/content/dvoistvennaya-priroda-cheloveka-v-filosofii-vs-soloveva-filosofsko-antropologic-analiz/ ].

Що є боголюдина? – це ми маємо пояснювати мовою сучасної науки синергетики, ключове слово тут - емерджентність. Людина як істота соціальна завжди була носієм частки емерджентності соціуму. Боголюдина, за нашим визначенням – це людина, в поведінці якої суспільне, емерджентне (божественне) суттєво перевищує інстинктивне, тваринне, егоцентроване.

Що нового має бути внесено у шкільні підручники? Ми переконуємо педагогiчну громадскiсть, по-перше, в тому, що Сингулярнiсть у прискорюванiй соцiальнiй еволюції явище досить серйозне, дiйсно схоже з кiнцем свiту, звичного для нас свiту. I це стверджування принципово вiдмiнне вiд передбачуваного провiсниками рiзних езотерик. Воно випливає з кривої Снукса-Панова, яка вiдображує етапи еволюцi, що вiдбулися в попереднi столiття i тисячолiття. I оскiльки у Всесвiтi діє закон інерції, згiдно з яким нiщо не може змiнити хiд соціальної еволюції миттєво, в тому числi й вiдвернути те, що передбачає крива Снукса-Панова в серединi нинiшнього столiття, то саме тому знання про Сингулярнiсть соціальної еволюції мають бути негайно перенесенi у шкiльнi пiдручники, якi формують свiтогляд молодого поколiння. Це перша новацiя iз пропонованих для оновленого змiсту освiти.

Друга нагальна новацiя в шкiльних пiдручниках – це знання того, що поведiнка сучаної homo sapiens (людини розумної) все ще, в основному, формується тваринними iнстинктами, а розум сучасної людини-iндивида, частково запозичений у Суспільства як частка його Розуму, в основному, обслуговує її iнстинкти. Самосвiдомiсть сучасної людини з усвiдомленою вольовою регуляцiєю поведiнки, яка необхiдна для упорядкування проявiв її iнстинктiв та змiни менталiтету, перебуває поки що у зародковому станi.

Третє, що мають пояснювати шкiльнi пiдручники, - це величезну рiзницю мiж розумом (свiдомiстю) й фiзичними можливостями середньостатистичної людини, з одного боку, i Розумом (Свiдомiстю) й можливостями перетворювальної дiяльностi Людства, з iншого боку. Розум Людства (висловлюючись точнiше, його Свiдомiсть як форма активного випереджуючого вiдображення дiйсностi) вже у мiльярди разiв перевищує свiдомiсть й можливостi окремої людини.

Четверте, що потрiбно знати випускнику загальноосвiтньої школи, це – структура сучасного людського суспiльства, не та класова структура з пролетарiатом, селянством та буржуазiєю, популяризована марксистами як єдино вiрна модель суспiльної реальностi iндустрiальної епохи, а пiрамида потреб та мотивацiй А. Маслоу, психолога, як найбiльш адекватна модель (опис) структури сучасного суспiльства.

П’яте. Що являє собою менталiтет народу, як вiн визначає поведiнку пересiчної людини та iстеблiшмента людської спiльноти, її “ватажкiв” типу Жан-Беделя Бокассо в Африцi, Пол Пота у Камбоджi, Кiм Чен Ина у Пiвнiчнiй Кореї чи В.В. Путіна в Росiї, i як його (менталiтет) можна змiнювати на краще? Про це мають iнформувати шкiльнi пiдручники.

Шосте. В чому полягають бiологiчнi обмеження можливостей людини та як їх можна компенсувати? Як пояснити те, що соцiальна еволюцiя прискорюється в той час, коли бiологiчна еволюцiя людини майже припинилася? Про це також мають iнформувати шкiльнi пiдручники

Сьоме. Свiтогляд людини має формуватись на основi, перш за все, природничих наук та науки синергетики. Необхiдно перейти вiд засвоєння детермiнiзму в явищах природи та суспiльства до засвоєння ще й таких понять науки синергетики як система, її вiдкритiсть, нелiнiйнiсть, нестiйкiсть, динамiчний хаос, біфуркації, атрактори, самоорганiзацiя, емерджентнiсть i т.д.

Восьме. Що є божественне в людинi, про яке здогадувались й говорили вже стародавнi мудрецi? Людина повинна вже усвiдомлювати себе носiєм частки емерджентностi суспiльства як зовнішньої складної самоорганiзуючої системи.

Дев’яте. Випускнику загальноосвiтньої школи потрiбно знати iнтерпретацiю теореми математика К. Геделя про неповноту стосовно анализу суспiльних явищ i знання та вмiння необхiдно мати про багатокритерiальнi задачi оптимізації, володiти формальними процедурами вибору оптимальних рiшень. Потрiбно знати, що iз теореми К. Геделя випливає насамперед таке: правильно оцiнювати процеси в рiзних пiдсистемах людського суспiльства можна лише з точки зору критерiїв зовнiшнiх систем, розглядаючи цi пiдсистеми (органiзми, групи, спiльноти, народностi, народи, нацiональностi, нації) як елементи бiльш загальної зовнішньої системи. А що торкається вибору оптимальних рiшень, то слiд засвоїти як аксiому, що в складних багатокритерiальних задачах оптимізації найкращих рiшень водночас за усiма напрямками не буває.

Десяте. Напередоднi Сингулярностi-2045 людинi доцiльно усвiдомлювати всi особливостi поточного моменту соціальної еволюції бiологiчного виду Homo sapiens, включно: 1) дисфункцiонiзацiю таких соцiальних iнстинктiв як iнстинкт вертикальної консолідації та iнстинкт внутрiшньовидової агресії, якi вже вiдпрацювали своє призначення; спротив дисфункціонізації цих інстинктів популяризацією холуями ватажків архаїзації замість модернізації; 2) ефективне використання Розуму Людства для обслуговування его-центрованих інстинктів так званої еліти нижчих прошарків піраміди потреб і мотивацій А. Маслоу; 3) перехiд вiд поведiнки людини-iндивида, яка формується переважно тваринними iнстинктами, до поведiнки, що формується головним чином соцiо-культурними регуляторами та усвiдомлюваною вольовою регуляцiєю; 4) народження нового органiзму Живої Природи на Землi (глобалiзованої Цивiлiзацiї), який стоїть на сходинках еволюції вище бiологiчного виду Homo sapiens, і розумiти необхiдно кожнiй людинi сьогоднi, якою має бути хороша клiтина (елемент) народжуваного нового Органiзму Живої Природи на Землi.

Зрозумiло, що пропонованi новації взаємопов’язані, вони не обмежуються десятком i можуть бути доповненi й деталiзованi.

Апробація оновленого змісту середньої освіти має розпочатися негайно вже сьогодні і здійснюватися у формах експериментальної педагогіки в реальних школах на так званих “експериментальних майданчиках” з відповідним науковим супроводом кафедр педагогіки і філософії освіти ВНЗ, науковим супроводом ІМЗО та НАПНУ.

Експериментальна педагогіка може і повинна здійснюватися в структурі науково-навчального комплексу дослідницького університету, Положення про який затверджено постановою КабМінУ від 17.02.2010 і оголошено наказом МОНУ № 201 від 11.03.2010. Як відомо, до критеріїв діяльності університету, за якими надається (підтверджується) статус дослідницького входить такий: 22. Функціонування не менш як 20 загальноосвітніх навчальних закладів, що входять до навчально-наукових комплексів університету. І хоча ралізація ідеї впровадження статусу дослідницького університету в Україні чомусь “зависла у повітрі” (див. постанову КМ № 597 від 05.11.2014), науково-навчальні центри (комплекси) в деяких університетах в тій чи іншій формі продовжують існувати (чи імітуватись).

Як ми розуміємо, якість (емерджентність) Системи Освіти залежить від того, які елементи входять в її Цілісність та як вони між собою пов’язані. Тож ідея навчально-наукових комплексів у складі університетів заслуговує на особливу увагу. Одне лише МОНУ з оновленням освітньої парадигми справитись не зможе.

***

ЗАКЛЮЧЕННЯ. Отже, головна відповідь на виклики соціальної еволюції, на очікувану Сингулярність-2045 в ній – це зміна освітньої парадигми. Віднині Система Освіти в стінах середньої школи і університетів має суттєво розширювати свiтогляд молодого поколiння, формувати окрім свідомості інструментальної, ще й свідомість рефлексивну (самосвiдомiсть). Мова йде не про заміну нинiшньої освітньої парадигми, а про її доповнення. Саме це і має бути головною відповіддю на виклики соціальної еволюції, на очікувану Сингулярність-2045 в ній.

Початок пропонованого оновлення освітньої парадигми по суті своїй містить інновацію просту – усвідомлення на рівні повсякденної свідомості кожної людини того, факту, що людина як істота біологічного виду Homo sapiens Царства тварин має подвійну природу і що її поведінка, в основному, формується тваринними інстинктами, а розум поки що, в основному, їх обслуговує.

Що торкається повної реалізації оновленої освітньої парадигми, то складнощі виникатимуть в технологічних деталях формування самосвiдомостi й усвідомлюваної вольової регуляції поведiнки. Усвідомлювана вольова регуляція має змінити в формуванні поведінки людини співвідношення інстинктивного тваринного і емерджентного (божественного, духовного, соціокультурного) суспільного на користь другої частини її подвійної природи. Така зміна співвідношення частин подвійної природи людини є необхідною умовою трансформації людини в хорошу клітину нового організму Живої Природи на Землі, який займає місце на сходинках біосоціальної еволюції вище біологічного виду Homo sapiens. Бажаний, достатньо високий рівень рефлексивної свідомості має забезпечувати усвідомлення й оцінювання кожною людиною співвідношення інстинктивного тваринного і емерджентного (божественного, духовного, соціокультурного) суспільного, усвідомлення й оцінювання примативності не лише в собі, а й у оточуючих її інших людях, в тому числi й у так званої політичної еліти країни, у кандидатiв на вищi державнi посади.

Отже, є що робити вже сьогодні, готуючись до Сингулярностi-2045 (кiнця звичного для людини свiту)…

Реалiзацiя в Українi запропонованих змін освітньої парадигми і відповідні зміни змісту середньої освіти мали б неабиякий резонанс за межами України. Адже соцiальна еволюцiя прискорюється все помiтнiше, про наближення Сингулярностi-2045 в науковому свiтi майже усi вже знають, а вiдповiдей на її очiкуванi виклики ще нiхто нiяких не запропонував. Ми переконанi, що основну вiдповiдь на Сингулярнiсть-2045 має формулювати саме Система Освiти. Україна має можливiсть подати приклад iншим країнам свiту.

6. Про проблему головну, фундаментальну, яку необхідно подолати при сходженні на новий рівень світоглядної свідомості.

Оскільки самовпевнені співбесідники (маємо на увазі й проФФесорів вишів в тому місці, де живемо сьогодні) мало що бажають слухати від співрозмовника, який перед ними порушує тему викликів соціальної еволюції та пошуку відповідей на них, і досить часто звинувачують його в некомпетентності, то змушені широко й багаторазово цитувати висловлювання авторитетних вчених про природу людини та її сприйняття науками сфери людинознавства:

Проблема визначення людини як цілісної істоти, що органічно поєднує біологічні (природні) та соціальні (духовні) засади, лишається все ще не розв’язаною... Людина має нову якість, суть якої наука ще до кінця не збагнула.

Андрущенко В.П., Михальченко М.И.

Сучасна соцiальна фiлософiя. Курс лекцiй / Київ, Генеза, 1996. С. 201-202.

***

Історія психології, особливо XX століття, показує безкiнечні спроби дослідників ухилитися від безпосереднього бачення суттєвих сторін психічного. Під виглядом “науковості” пошуку, йдучи кружним шляхом пізнання суті психічного, вчені втратили свій дійсний предмет. Це була своєрідна сліпота сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається зазирнути за край світу, а не бачить того, що діється перед самими очима. ...Може, мав рацію К.Г. Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається побачити свою істинну природу, власне обличчя (жирним виділено нами. – А.П.).

В. Роменець, І. Маноха. Історія психології XX століття. К., 1998. – 992 с. С. 896.

***

Есть достаточно оснований предположить, что человек в общем и целом питает глубокое отвращение к желанию знать о себе несколько больше и что тут и следует искать подлинную причину того, почему внешнему прогрессу не соответствовало никакое внутреннее развитие и очищение.

Юнг К.Г. Предисловие / Об энергетике души

/ Пер. с нем. В. Бакусева. – М.: Академический Проект, 2008.

***

“Что такое сознание?

Это “нечто” такое, что находится перед каждым из нас… но чего мы не замечаем… подобно воде, в которой плавает рыба, оно находится везде и нигде”

Хант Г.Т. О природе сознания… С. 27.

***

Неспособность к пониманию, неразвитость социального воображения и безрезультативность любых попыток гражданского просвещения – это, мне кажется, самая главная беда нашего интеллектуального сообщества сегодня.

Лев Гудков. У нынешнего общества нет представления о будущем (статья, 19.12.2017), http://ej.ru/?a=note&id=31920/ .

***

Несмотря на громадное множество научных работ ученых и научных учреждений по уровню развития общественных наук мы находимся на уровне средневековья по сравнению с естественными науками… Встает вопрос, а хотим ли мы узнать себя и общество, в котором мы живем такими, какие мы есть на самом деле?

Чуканов Н.А. Двойственная природа человека, http://nichukanov.narod.ru/dvoistvpr.htm/.

***

В начале XXI века сложилась ситуация, когда для выживания человечества людям потребуется изменить саму социальную основу своего восприятия. Если этого не произойдет, может случиться так, что человечество окажется не способным не только к эволюции, но и к адаптации в том мире, который создан его усилиями.

Савостьянова М.В. Перспективы человека разумного:

эволюция или адаптация? – К.: Издатель ПАРАПАН, 2005. – 168 с.

Порушуючи питання про виклики, що постають перед людиною на зламі тисячоліть і набувають характеру Сингулярності, маємо розуміти, що виклики передбачають відповіді, відповіді практичної діяльності. I виникає питання: хто має формулювати ці відповіді, політикум чи інші інституції суспільства?

Ми переконанi: основнi вiдповiдi у формі практичної діяльності на виклики соцiальної еволюцiї, на очiкувану Сингулярнiсть в нiй має давати не полiтикум, а Система Освiти. I щоб розумiти, якi вiдповiдi має давати Система Освiти, її науковцi мають, перш за все, зрозумiти, що крива Снукса-Панова в соціальній еволюції – це рiч серйозна. На жаль, спiлкуючись з професорами так званих гуманiтарних наук, зокрема з докторами психологiчних та педагогiчних наук, ми чуємо вiд них зазвичай “Хi-хi-ха-ха… Крива Снукса-Панова… Сингулярнiсть-2045… так це ж видумки футурологiв-езотерикiв типу того ж Глоби!”. Вперше ми почули таке “хi-хi-ха-ха” в 2010 роцi, спiлкуючись з професорами, докторами наук, Севастопольської фiлiї МДУ iм. В.М. Ломоносова та Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В.Н. Каразiна. Отримуючи такi вiдповiдi, усні та письмові (деякi з яких ми зберiгаємо в домашньому архiвi), вiд авторитетних i поважних вчених думалось: “Час покаже…”. I довго очiкувати не прийшлось.

Сингулярнiстю-2045 вченi iнших країн вже зацiкавились i iй був присвячений Мiжнародний конгрес «GLOBAL FUTURE 2045», що вiдбувся у Москвi 17-20 лютого 2012 року (див. http://www.GF2045.ru/ ). Через рік, у червні 2013 року у Нью-Йорку відбувся Другий міжнародний конгрес під тією ж назвою «Глобальне майбутнє 2045», який по суті був продовженням обговорення тем, порушених на першому конгресі. Від України на цих конгресах нікого не було (?!), хоча два роки перед цим ми пропонували керiвництву ХНУ iм. В.Н. Каразiна заглибитись у цю актуальну проблему так, щоб можна було щось розповiдати і на мiжнародних конгресах.

***

Пiдготувавши у науково-популярнiй формi текст лекцiї на тему “ВИКЛИКИ СОЦIАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦIЇ НА ЗЛАМI ЕПОХ: якою має бути вiдповiдь людини на очiкувану Сингулярнiсть-2045?”, ми розпочали збуджувати серед педагогічної громадськості iнiцiативу знизу щодо формування вiдповiдей на виклики соцiальної еволюцiї та пропозицiй до закону “Про загальну середню освiту”, який має бути розроблено й прийнято пiсля рамкового закону “Про освiту”.

У вересні-жовтні 2017 року мали контакти з педагогами, керівниками близько 20 навчальних закладів Херсонщини, де ми сьогодні мешкаємо після Криму. Мета була проста – ознайомити педагогічну громадськість з актуальною проблемою сьогодення й ініціювати бажання відповідно діяти.

Перші спроби обговорення теми про назрілі зміни в освітній парадигмі з педагогами загально-освітніх навчальних закладів закінчувалися, як правило, нічим. І враження двоякі, скоріше негативні, тривожні. Майбутнє сприймається як щось захмарне, усі зациклені на поточних справах. Керівники шкіл, показуючи пальцем вгору, зазвичай, говорять: вказівок на цю тему ще ніяких не було, потрібен дозвіл зверху навіть на ваш виступ-лекцію перед нашим педколективом, і, взагалі, розповіді про майбутнє нас не цікавлять, нам розгребти хоча б наші поточні справи, відволікатись на якесь інше сміття ми не будемо…

Коли ж ставиш питання конкретні про формування світоглядної свідомості молодого покоління в процесі його онтогенезу в стінах школи та університету, про менталітет народу та його вплив на світогляд людини, про демократію і корупцію в Україні і що робити, то й тут відповіді чіткої не отримуєш також. Поняття демократії сприймається як однозначний позитив, форми демократії (зокрема, демократію імітаційну) ніхто не розрізняє. Про світогляд зазвичай говорять так: світогляд формується сам собою при засвоєнні матеріалу усіх навчальних дисциплін, при користуванні Інтернетом та телевізором. Інакше кажучи, світогляд молодого покоління в Україні сьогодні формується стихійно. І як ми розуміємо, цілеспрямовано здійснюються лише маніпуляції свідомістю.

Те ж саме ігнорування питань про майбутнє, про формування світоглядної свідомості молодого покоління спостерігається, як це не дивно, і при спілкуванні з керівниками ВНЗ. Дехто з них взагалі не розуміє про що йде мова й своє нерозуміння компенсує агресивністю (і таке “хі-хі-ха-ха!” довелось спостерігати не лише в 2010 р., а й нещодавно, в 2017-18 р.р.).

Так виникла необхідність звернутися за підтримкою наших ініціатив до керівництва Комітету ВРУ з питань освіти і науки, МОНУ, НАПНУ та до науковців тих університетів, які в тій чи іншій мірі співпрацюють з навчальними закладами середньої освіти.

***

Перше наше звернення щодо спiвпрацi з науковцями “наверху” було наприкiнцi вересня 2017 року до президента Нацiональної академiї педагогiчних наук України (НАПНУ) В.Г. Кременя. Пiдводячи пiдсумки нашим пошукам вiдповiдей на виклики соцiальної еволюції та їх обговоренню впродовж вересня-місяця з педагогiчною громадськістю Херсонщини, ми вносили пропозицiю пiдтримати вiдпрацювання змiн до освiтньої парадигми хоча б на експериментальних майданчиках в так званих опорних школах в тому регiонi, де ми сьогоднi перебуваємо й маємо контакти з педагогiчною громадськiстю. Ми виходили з того, що наші пропозиції корелюють з позицією президента НАПНУ, екс-міністра освіти Василя Кременя, висловленій ним на традиційній серпневій веб-конференції для вчителів у режимі онлайн-трансляції. Цей його виступ привернув нашу увагу як адекватний погляд зверху на нинiшi проблеми освiтньої галузi, зокрема, на напрямки реалізації концепції Нової української школи [див. Кремень В.Г. Тенденцiї розвитку i змiни в освiтi / газета “Освiта України”, № 35 (1535), 11 вересня 2017 р.].

I ось яку вiдповiдь (вих. № 01-11/284 від 20.10.2017 р.), відповідь неочiкувану, вражаючу, письмово поштою, за підписом дійсного члена НАПНУ, доктора психологічних наук, професора, директора одного із Інститутів НАПН України, заслуженого діяча науки і техніки України, автора понад 600 наукових праць, ми отримали в жовтнi того ж року:

“Теорiя Сингулярностi-2045 за науковою аргументованiстю кардинально не вiдрiзняється вiд низки iнших футурологiчних прогнозiв, якi панують в соцiумах… Недосконалiсть аргументацiї, слабка доказовiсть й вiдсутнiсть необхiдної кiлькостi якiсних наукових даних щодо Сингулярностi-2045 виокремлює її з низки наукових теорiй до перелiку недостатньо аргументованих гiпотез i прогнозiв. Тому впровадження її у змiст освiти з наступним обов’язковим вивченням є порушенням освiтнього принципу науковостi”.

Отже, на думку керiвництва НАПНУ нема пiдстав турбуватися про внесення якихось змiн в нинi дiючу освiтню парадигму, а розмови в освiтнiх закладах про виклики соцiальної еволюцiї, яка прискорюється, є порушенням освiтнього принципу науковостi. Чого-чого, а такої вiдповiдi вiд Нацiональної академiї педагогiчних наук України ми не очiкували! Отримали ляпаса… І що це? Деградація науки в Україні? Чи наслідок-прояв вузької спеціалізації науковців? Тож що ми маємо повiдомляти педагогiчнiй громадськостi Херсонщини, з якою вже розпочали обговорення цiєї теми i яка очiкує узагальнюючих поглядiв і вказівок зверху. I як тут не згадати слова етолога А. Протопопова, спiвавтора книги “Инстинкты человека…” про прiрву, що поглиблюється, мiж гуманiтарними та природничими науками у розумiннi поведiнки сучасної людини.

Дуже дивує те, що прискорення соцiальної еволюцiї та пов’язаний з цим дискомфорт для людини-iндивида, вченi-гуманiтарiї психологiчних та педагогiчних наук в Українi не бажають визнавати i сьогоднi. Про мiжнароднi конгреси науковцiв пiд назвою “Глобальне майбутнє-2045” ми вище згадували. Але ж про прискорення соцiальної еволюцiї мовилось вже i в пiдручниках, якi вивчали нинiшнi українськi гуманітарії, отримуючи науковi звання докторiв та академiкiв. Так на стор. 83 загальновизнаного пiдручника “ПСИХОЛОГІЯ” авторства Р.С. Немова (перше видання 1993 р.) повiдомляється про те, що “по-перше, прискорений прогресс людства розпочався з використання мови приблизно 50 000 рокiв назад i в цiлому в бiологiчнiй iсторiї людей займає мiзерний перiод часу, рiвний приблизно 0,03% усiєї iсторiї людства; по-друге, за останнi 300 рокiв, що складають близько 0,0002% часу бiологiчної iсторiї людей, цей прогрес набагато перевершив усе те, що було досягнуто за весь попереднiй, бiльш нiж пiвторамiльйонний перiод iснування людини як бiологiчного виду” [Немов Р.С. Естественнонаучные основы психологии / Психология. Кн. 1. Общие основы психологии: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – М.: изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 688 с.].

Доречно нагадати профессорам гуманiтарних наук також i про ‘прискорення’ та ‘iнерцiйнiсть’ як елементарнi поняття фiзики середньої школи. Змушенi ще раз повторити: якщо враховувати інерційність усіх процесів матеріального світу і те, що крива Снукса-Панова адекватно відображує хід еволюції Живої Природи на Землi впродовж попередніх мільйонів років, то очікувана вертикаль кривої – Сингулярність-2045 неминуча!!!

Вважаємо за необхiдне процитувати i вiдомого росiйського фiлософа Давида Дубровського, професора, спiвголову Наукової ради РАН по методологiї штучного iнтелекту. Конкретизуючи проблему небажання бачити виклики соцiальної еволюцiї навiть вченими сфери наук людинознавства, Дубровський пише:

«Подобно тому, как человек искусно вытесняет страх и ожидание смерти, человечество таким же образом вытесняет страх надвигающейся гибели, отдаваясь во власть ложных надежд и символов веры, совершенствуя способность самообмана. …В этом проявляется рост дефицита самопознания, столь характерного для нынешнего состояния нашего так называемого «общества знания», в котором человек “знает всё, но только не себя”. …Впрочем дефицит самопознания был характерен для всех этапов истории человечества. Бросается в глаза разрыв, вопиющая несоразмерность познавательной и преобразующей деятельности, направленной во внешний мир, с одной стороны, и самопознания и самопреобразования – с другой. Я называю это фундаментальной асимметрией в познавательной и преобразующей деятельности человека. Подавляющая по своему масштабу активность человека, направленная во внешний мир, при мизерных результатах самопознания и самопреобразования – характерная черта всех исторических эпох и всех народов, что указывает на ее обусловленность природой человека, т.е. генетическими факторами… Будучи социальным существом, человек продолжает действовать как животное…

Расчеты показывают, что состояние сингулярности, динамического хаоса может наступить к середине века. За ним либо деградация и гибель человечества, антропологическая катастрофа, либо выход на качественно новую ступень социальной самоорганизации.

Каковы мыслимые пути выхода на этот качественно новый этап? У нас нет однозначного ответа. Ясно одно: надо либо изменить биологическую природу человека путем реконструкций в его геноме, либо пойти по пути воплощения разума и социальной индивидуальности в небиологической самоорганизующейся системе…»

Дубровский Д. Человек продолжает действовать как животное (статья),

http://www.vz.ru/opinions/2012/8/16/593773.html, http://www.2045.ru/articles/30376.html.

I як тут знову не згадати слова видатного психолога ХХ столiття К.Г. Юнга (1875-1961):

Юнг К.Г. Предисловие / Об энергетике души

/ Пер. с нем. В. Бакусева. – М.: Академический Проект, 2008.

Ось так закінчилося спілкування з докторами психологічних та педагогічних наук в 2017 році (перше обговорення теми викликів соціальної еволюції та відповідей на них було розпочато, як вище згадувалось, у 2010 році).

***

Разом з тим, впродовж останніх півтора років мав задоволення спiлкуватися з педагогами, не обтяженими поточним адмініструванням, якi ставили цілком доречне запитання: а що нового можна робити в школах та університетах вже сьогодні, готуючись до майбутнього, яке так швидко ускладнюється, і не очікуючи вказівок зверху?

Учнi ЗОШ мають знати значно бiльше, аніж досі: про свiдомiсть як форму випереджувального вiдображення дiйсностi, про відмінності між свідомістю одноклітинної амеби, свідомістю людини-індивида і свідомістю Людства (Суспільства) як нової організменної Цілісності, про самосвiдомiсть та вольову регуляцiю поведiнки сучасної пересічної людини, що перебувають поки що в зародковому станi, про розрив мiж темпами біологічної та соціальної еволюцій, про “Iд” (“Воно”), “Его” (потяги “Я”), “Суперего” (“понад-Я”, совiсть) З.Фрейда, про архетипи i колективне несвiдоме К.Г.Юнга, про пiрамiду потреб та мотивацiй А.Маслоу, психолога, про iнстинкти людини та їх спiввiдношення з розумом в кожному прошарку пiрамiди А.Маслоу (найадекватнішої (!) моделi структури суспiльства), про криву Снукса-Панова та очiкувану Сингулярнiсть-2045 соціальної еволюції… перелiк елементарних знань можна продовжити.

І про 7 смертних грiхiв людини та 10 заповiдей християнства кожен школяр має знати, адже саме ними стародавні мудреці відображували своє iнтуїтивне бачення й свої здогади про подвійну природу людини.

Важливим є і питання про Бога зовні нас і божественне усередині людини. Відповідь на це питання дає сьогодні наука синергетика. Пора вже її висновки почати переносити на рівень повсякденної свідомості сучасної людини. Бог – це самоорганізуюча Природа. І ми схиляємо голови перед стародавніми мудрецями, які це змогли сприйняти задовго до появи науки синергетики й позначили це поняттям Бог.

Цi елементарнi знання про суть подвiйної природи людини ще до появи вiдповiдних шкільних програм і пiдручникiв можуть засвоюватись учнями в формі різних факультативів тощо, вони мають бути сьогодні вiдображенi на стендах в коридорах школи… щоб засвоювались i на рiвнi пiдсвiдомостi, коли учень десятки і сотні разів проходить мимо них.

На цих елементарних істинах увагу школярів кожен вчитель може акцентувати в тій чи іншій мірі на кожному уроці. Адже мова йде про основи світогляду.

Отже, є що робити вже сьогодні в кожній школі, готуючись до Сингулярностi-2045 (кiнця звичного для людини свiту)… Розпочинаймо зі стендів в шкільних коридорах!

***

Пiд час спiлкування з педагогами було й таке запитання: “Якби ви були сьогодні запрошенi до якоїсь школи для реалізації iнновацiй у пропоновану напрямку оновлення парадигми педагогічної освіти, не очікуючи вказівок зверху, то що б робили конкретного?”.

Мої дії, перші кроки, напевно, були б такими:

1. Розпочав би оформлення статусу школи як експериметального майданчика (авторської, опорної школи) для апробації інновацій щодо доповнення нинішньої освітньої парадигми формуванням окрім свідомості інструментальної ще й свідомості рефлексивної.

2. Інновації розпочинав би зі стендів в шкільних коридорах.

3. Формулював би рекомендації усім вчителям щодо розповсюдження серед учнів інформації, якої ще нема у шкільних підручниках, але вона вже є у сфері наук людинознавства.

4. Взявши до уваги, що одною із проголошених МОНУ десяти ключових компетентностей Нової української школи є ‘математична компетентність’, і що “спільним для усіх компетентностей є критичне мислення”, а також висновки психологів про те, що понятійним мисленням сьогодні володіє не більше 20% дорослих людей (див. Ясюкова Л. Разрыв между умными и глупыми нарастает, http://fanread.ru/book/11790514/ ) і висновки соціологів про те, що сучасний електорат у своїй більшості не вміє користуватись процедурами демократичних виборів, повернув би до загальноосвітньої школи предмет “Логіка”, який там вже був до 50-х років минулого століття. Впровадив би факультативно до навчальних планів загальноосвітньої школи у наступному класі після вивчення “Логіки”, предмет під назвою “Системоаналітика”, який би містив в собі основи синергетики, дещо з аналітичної психології і обов’язково методи розв’язання багатокритеріальних задач оптимізації.

5. Впровадив би факультативно до навчального плану старшої школи предмети “Концепції сучасного людинознавства”, “Психологія сім’ї та основи виховання дітей дошкільного віку”.

6. Що торкається змін до навчальних дисциплін ВНЗ, то для формування нового рівня світогляду доцільно було б насамперед ввести хоча б у варіативну частину загальноосвітніх програм курс лекцій під назвою “Концепції сучасного людинознавства” (див. http://Samolit.com/books/3596/ ).

7. Публікував би статті в педагогічній періодиці з постановкою проблеми та iнформацiєю про першi кроки щодо її розв’язання й отриманi результати.

8. Із співробітниками молодими поділився б матеріалом, достатнім для захисту кандидатських дисертацій (див. http://Samolin.com/authors/2030/books/ ).

Ми впевненi, що тi iнноватори, якi першими покажуть успiхи у впровадженнi пропонованих нами змiн освiтньої парадигми зможуть претендувати на Нобелiвську премiю. Залишається лише знайти молодих енергiйних педагогiв, зорiєнтованих у майбутнє, знайти ті університети, які б взяли на себе супровід впровадження відповідних інновацій в навчально-виховний процес загально-освітніх шкіл і університетів.

***

Чому пропоновані нами зміни до нині діючої освітньої парадигми так важко сприймаються педагогічною громадськістю, включно й докторам педагогічних наук, коли мова йде про перехід в XXI ст. на новий рівень формування світоглядної свідомості людини, перехід якого вимагає передсингулярий етап соціальної революції? Що це? Як пояснити це невігластво? Якою раціональністю? Отже, на перший план виходять саме ці питання.

Ті, хто приймає рішення щодо зміни освітньої парадигми, впровадження відповідних інновацій в Систему Освіти, мають добре розуміти 1) причини, що спонукають до змін в освітній парадигмі; 2) об’єкти змін і 3) вихідні позиції на цих об’єктах і кінцевий результат? І як з’ясовується, головна проблема не в тому, як конкретно готуватись людині до життя у швидко змінюваному світі, а в тому, шо майбутнє не цікавить сучасну людину (homo sapiens) взагалі. Такою є її психіка, таким є рівень її свідомості, форми активного випереджувального відображення оточуючої її дійсності.

Спілкування з педагогічною громадськістю, не лише з директорами ЗОШ, а й з професорами ВНЗ, свідчить про те, що байдужість до майбутнього суспільства, в якому ми живемо, є нормою. Як ми розуміємо, така байдужість закладена у внутрішній природі людини. Людина не лише не усвідомлює свою подвійну природу, роль тваринних інстинктів в формуванні її поведінки, але й не усвідомлює рівня самої своєї свідомості (як риба не усвідомлює води, в якій плаває). Для усвідомлення того й того людина, навіть володіючи відповідним аналітико-системним мисленням, має мобілізувати неабияку силу волі. Якщо ж спрямованої у цьому напрямку сили волі нема, то її компенсує інстинктивна самовпевненість і агресивність, які часто зашкалюють. І це ми занадто часто спостерігаємо.

***

Отже, якщо взяти до уваги висловлювання авторитетних вчених про внутрішню природу людини, то те несприйняття пропонованих нами інновацій, яке ми спостерігаємо, стає цілком зрозумілим. Воно (несприйняття) закладене у внутрішній природі homo sapiens (людини розумної), істоти біологічного виду Homo sapiens (Людини розумної), роду Люди із родини гомінід в ряді приматів.

І що робити?

Навіщо людині саме зараз треба негайно підвищувати рівень своєї рефлексивної спроможності? Чи не краще було б «благополучно пройти по життю, “не приходячи до тями”»? [Смолянський I. Фрейд // Психологія для всіх, № 11, 2004]. Так, напевно, в минулому було краще не приходити до тями впродовж усього життя, коли людина мала підкорятися іззовні встановленому і незмінному впродовж її життя порядку. Але чи зможе так жити людина постіндустріального суспільства? Ні, не зможе. Вона має бути готовою жити у постійно змінюваному світі. Саме тому їй потрібно зійти на новий рівень рефлексії й саморефлексії – насамперед, для самоактуалізації у розумінні психолога А. Маслоу і здійснення конкурентоспроможних Y- і Z-моделей організації колективної діяльності. А також, щоб бути дійсно вільною, незалежною, автономною, убезпечити себе від маніпуляцій її свідомістю і несвідомим з боку інстинктивно его-центрованиних соплемінників, які використовують її як матеріал для задовольняння своїх необмежених фiзiологiчних потреб.

Звертаємо увагу на те, що, розмірковуючи про наслідки Сингулярності соціальної еволюції, більшість із відомих наукових аналітиків не виключають зникнення біологічного виду Homo sapiens взагалі. Найбільш розповсюджені думки, що замість людини буде постлюдина (вже не людина) з нано-чіпами в мізках і що штучний розум витіснить на Землі Розум людства біологічний. Ці думки ми цитуємо в розділі 1 книги “Виклики і відповіді…” на http://Samolit.com/books/90503/. Ми з ними не згодні. Маємо свою думку, впевнені, що продукт не може замінити свого творця.

Разом з тим, ми погоджуємось з тим, що homo sapiens на етапі еволюції передсингулярної еволюціонує настільки значимо, що це вже буде інша істота Живої природи на Землі, яка виходить за межі біологічного виду Homo sapiens. Вважаємо, що нині народжуване Глобалізоване Людство вже можна розглядати як новий Організм Живої Природи на Землі, який на сходинках біосоціальної еволюції стоятиме вище біологічного виду Homo sapiens. І чим же у такому разі буде людина, істота біологічного виду Homo sapiens? Людина буде клітиною, елементом цього нового Організму. Чи означатиме це, що біологічний вид Homo sapiens зникне?

Отже, актуальним постає питання, як людині сучасній становитися хорошою клітиною-елементом нового Організму Живої Природи на Землі, який на сходинках біосоціальної еволюції стоятиме вище Homo sapiens, що в ній необхідно розвивати. Можна вважати аксіомою стверджування про те, що значно глибші знання людини про саму себе є необхідною умовою успішної її адаптації до життя у швидко змінному передсингулярному періоді соціальної еволюції людства, є передумовою становлення сучасної людини як хорошої клітини нового Організму Живої Природи на Землі.

***

I як тут знову не згадати наше попереднє звернення щодо спiвпрацi до Нацiональної академiї педагогiчних наук України (вересень-жовтень 2017 року). Пiдводячи пiдсумки нашим пошукам вiдповiдей на виклики соцiальної еволюції та їх обговоренню з педагогiчною громадськiстю, ми вносили пропозицiю пiдтримати вiдпрацювання змiн до освiтньої парадигми хоча б на експериментальних майданчиках в так званих опорних школах в тому регiонi, де ми сьогоднi перебуваємо й маємо контакти з педагогiчною громадськiстю. Вiдповiдь отримали неочiкувану, вражаючу:

Отже, на думку керiвництва Національної академії педагогічних наук України (НАПНУ) нема пiдстав турбуватися про внесення якихось змiн в нинi дiючу освiтню парадигму, а розмови в освiтнiх закладах про виклики соцiальної еволюцiї, яка прискорюється, є порушенням освiтнього принципу науковостi. Чого-чого, а такої вiдповiдi вiд НАПНУ ми не очiкували! Отримали ляпаса… То що ж ми маємо повiдомляти педагогiчнiй громадськостi, з якою вже розпочали обговорення цiєї теми i яка очiкує узагальнюючих рекомендацiй зверху?

***

Отримавши “ляпаса” вiд НАПНУ в жовтнi 2017 року, виникло ще гострiше бажання викликати увагу громадськостi до пропонованої змiни освiтньої парадигми. Адже, якби системи освiти країн розвинених та тих, що розвиваються, вже сьогоднi у повнiй мiрi формували в стiнах загально-освiтнiх шкiл та унiверситетiв окрiм інструментальної свiдомостi ще й свiдомiсть рефлексивну (самосвiдомiсть), то ми вже не бачили б перед собою в телевiзорi нi Кiм Чен Ина, нi Путiна та iнших аналогiчних їм вождiв народiв. Усвiдомлюючи подвiйне єство людини, твариннi iнстинкти, що лежать в фундаментi її поведiнки, електорат сприймав би цих “окуркiв” якщо не з вiдразою, то з гумором. А у випадках претендування олiгархiв “офшоренків” на вищi виборнi посади у державi електорат їм спiвчував би як полоненим законом Златоуста, оберiгаючи їх вiд неминучого конфлiкту iнтересiв.

***

В травні-липні 2018 року була здійснена друга спроба привернути увагу керіництва НАПНУ, МОНУ та Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» (м. Київ). Очікували схвалення пропонованої новації, зауважень щодо пояснювального тексту (що саме потребує викладу детальнішого, переконливішого тощо), рекомендацій щодо практичного втілення. Виходячи з того, що вимогам реалізації пропонованих новацій найбільш відповідають навчально-наукові центри при тих університетах, які бажають мати статус дослідницьких, продовжили пошуки закладів освіти, згодних стати експериментальними майданчиками. Листи-звернення були надіслані, зокрема, керівництву НаУКМА (м. Київ), Чорноморського національного університету ім. Петра Могили (м. Миколаїв), Національного університету “Острозька академія” (м. Острог, Рівненська обл.), Херсонського державного університету (м. Херсон), а також декільком гімназіям і ліцеям.

І якими ж були результати другої спроби привернути увагу керівництва МОНУ, НАПНУ та університетів до наших пропозицій щодо внесення змін в нинішню освітню парадигму? Цього разу відповіді отримано не лише від НАПНУ, а й від МОНУ (цитуємо їх нижче).

Від Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» та так званих національних і державних університетів впродовж 2018 року жодної відповіді не отримано, там не знайшлося жодного науковця, якого б зацікавила порушена нами тема про виклики нинішнього етапу соціальної еволюції та відповіді на них.

***

Лист-відповідь від Міністерства освіти і науки, датований 27.06.2018 р., № 2.2 - 1751, за підписом Директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Ю.Г. Кононенко отримано на початку липня першим. В ньому повідомлялось:

“На Ваш відкритий лист від 29.05.2018 до Міністра освіти і науки України Л. Гриневич департамент загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України у межах компетенції повідомляє наступне.

Відповідність навчальних програм, навчальних матеріалів (лекцій), навчальної літератури та засобів навчального призначення вимогам державних стандартів освіти та інших нормативних документів реалізується через процедуру надання Міністерством освіти і науки України відповідного грифа… Надання грифа навчальним програмам здійснюється в установленому Порядку надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів і свідоцтв Міністерства освіти і науки України від 17.07.2008 № 537 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 10.07.2008 за № 628/15319.

Враховуючи зазначене, для отримання більш детальної інформації із зазазначеного вище питання радимо звернутися до Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» (03035, м. Київ, вул Митрополита Василя Липківського, 36, тел. (044) 248-91-13)”.

І як можна прокоментувати таку відповідь на звернення безпосередньо до Міністра освіти і науки України Л. Гриневич? Зрозуміло як, і коментарі тут зайві. Щодо звернення до Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» (03035Ю м. Київ, вул Митрополита Василя Липківського, 36, тел. (044) 248-91-13), маємо зазначити, таких звернень вже було декілька. Ніяких відповідей не отримано.

***

Другим в 2018 році отримано лист-відповідь від НАПНУ, датований 06.07.2018 р., № 27/150, за підписом академік-секретаря Відділення вищої освіти НАПН України, доктора філософії, професора, члена-кореспондента НАПНУ Петра Юрійовича Сауха. В ньому повідомлялось, що лист є відповіддю на “відкритий лист на адресу Першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки О.В. Співаковського та Президента Національної академії педагогічних наук України В.Г. Кременя”. Нижче цитуємо основні положення цього листа-відповіді:

“…Важко не погодитись з Вашою стурбованістю щодо викликів, які постали сьгодні перед людством.

Сценарії майбутнього нашої цивілізації, трансгуманістичної еволюції, трансформації людської тілесності й соціуму викликають в науковому співтоваристві різні оцінки і є предметом дискусій. Питання пошуку шляхів подолання антропологічної кризи, виходу цивілізації із споживацького глухого кута, корегування траєкторії її розвитку, дійсно надзвичайно актуальні й потребують об’єднання соціальних сил, концентрації творчих зусиль для їх осмислення та побудови механізмів їх вирішення.

В цьому контексті постановка більшості проблем, означених Вами, безперечно, є доцільною. Очевидно, що подальше обговорення в наукових колах теми «Виклики соціальної еволюції на зламі епох: якою має бути відповідь людини на очікувану Сингулярність-2045?» є важливим й доцільним. Сьогодні є потреба обговорити широке коло проблем… Не випадково в Росії існує Громадське об’єднання «Росія-2045», яке об’єднує не лише відомих вчених та діячів культури Росії, але й усього світу.

…В НАПН України не сумніваються, що теоретичне осмислення проектів майбутнього знаходиться в руках людини, залежить від нашої творчої активності, від консолідації діяльності передових соціальних сил для досягнення життєво необхідних цілей людства. Перед нами усіма, у тому числі в Україні, стоїть завдання вибору стратегічного вектору розвитку нашої цивілізації й створення «інструментів управління майбутнім» (Див. Доповідь Римського клубу 2017 (Come on)). …усе це, звісно, вимагає відповідної реакції освітньої системи на виклики соціальної еволюції, що виникають сьогодні й можуть виникнути у майбутньому… Чи готова до цього наша система освіти? Певною мірою, так. Поняття нелінійності, нестійкості, біфуркацій, емерджентності тощо відомі студентам наших університетів, які вивчають філософію, фізику, біологію та інші науки… Ми маємо розглядати світ як системно організований, динамічний і не заданий наперед у своїх змінах дією якихось універсальних законів. Смисловим стрижнем такого світорозуміння має бути, справді, нелінійне мислення, тобто таке бачення світу, яке означає відмову мислити усе існуюче й ймовірне за логікою прямої. Лише такий підхід (а не еклектика й софістика) дають можливість передбачити новий образ світу і людини у другій половині XXI сторіччя.

Відтак, на наше глибоке переконання, розпочати роботу потрібно було б з організації й проведення низки конференцій, круглих столів тощо, залучивши до їх роботи відомих науковців (фізиків, біологів, філософів, хіміків, громадських діячів). Будьте впевнені, вчені НАПН України готові підтримувати Вашу ініціативу й взяти посильну участь в подібних заходах”.

І як можна прокоментувати таку відповідь на наше друге звернення до Першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки О.В. Співаковського та Президента Національної академії педагогічних наук України В.Г. Кременя? Бачимо, що є певне досягнення, є визнання проблем, пов’язаних з прискоренням соціальної еволюції, висловлена готовність підтримувати розпочату нами ініціативу. Разом з тим, в освітньому середовищі поки що нема тих, хто сприяти реалізації запропонованих інновацій і прийняти участь безпосередньо в розв’язанні пов’язаних з ними проблем. Ми не отримали ніякої відповіді від тих університетів, до яких зверталися як до засновників навчально-наукових центрів (комплексів), що рекламують у ЗМІ співпрацю з середніми навчальними закладами.

***

Третім на початку липня отримано лист-відповідь від Національного інституту стратегічних досліджень, датований 11.07.2018 р., № 29-74/06, за підписом безпосередньо Директора інституту канд. техн. наук, професора, академіка, віце-президента Національної академії наук України В. Горбуліна:

“Із вдячністю ознайомились з Вашим відкритим листом (вх. № 29-28/10 від 22.06.2018 р.) щодо необхідності оновлення освітньої парадигми як відповіді на виклики сингулярності, яка вже постала на порозі еволюції Людства. Безумовно, окреслені в листі проблеми заслуговують самої пильної уваги науково-педагогічної спільноти, експертного середовища і громадськості.

Особливе зацікавлення викликають конкретні пропозиції щодо змістовного наповнення оновленої освітньої парадигми… Також, на наш взгляд, варті уваги пропозиції щодо можливих механізмів апробації оновленого змісту середньої освіт на базі «експериментальних майданчиків» у вигляді навчально-наукових центрів (комплексів) у складі університетів…

Разом з тим, маємо повідомити, що виконуючи статутні завдання, Національний інститут стратегічних досліджень провадить аналітико-прогнозний супровід діяльності Президента України, концентруючи свою увагу передусім на дослідженні та висвітленні актуальних політичних проблем, а отже, безумовно важливі питання, які піднімаються у Вашому листі, лежать дещо поза межами сфери діяльності Інституту”.

***

Отже, маємо певний позитив. Підсумовуючи реакцію компетентних науковців, в т.ч. академіків, можна констатувати, винесена нами на порядок денний пропозиція не є якоюсь нісенітницею, вона вже визнається актуальною і заслуговує на подальше обговорення і втілення у життя.

Продовжуємо очікувати схвалення й підтримку наших інноваційних ініціатив на рівні університетів і загальноосвітніх шкіл. Очікуємо згоду і наміри конкретного університету і конкретних ЗОШ розпочати практичну роботу по реалізації змін до нині діючої освітньої парадигми. Продовжуємо шукати молодих директорів ЗОШ, бажаючих захистити наукові ступені і вчені звання кандидатів та докторів наук.

7. Після оновлення загальноосвітньої парадигми що нового має з’явитись у світогляді політичних еліт країн світу. Чому ми вважаємо реалізацію пропонованих змін освітньої парадигми достойною Нобелівської премії.

Отже, головна відповідь на виклики соціальної еволюції, на очікувану Сингулярність-2045 в ній – це зміна освітньої парадигми. Віднині Система Освіти в стінах середньої школи і університетів має суттєво розширювати свiтогляд молодого поколiння, формувати окрім свідомості інструментальної, ще й свідомість рефлексивну (самосвiдомiсть). Мова йде не про заміну нинiшньої освітньої парадигми, а про її доповнення. Саме це і має бути головною відповіддю на виклики соціальної еволюції, на очікувану Сингулярність-2045 в ній.

Оновлення освітньої парадигми – це перший крок назустріч Сингулярності-2045. Яким має бути крок наступний?

Не очікуючи завершення змін освітньої парадигми, політична еліта України вже сьогодні повинна сходити на новий рівень світоглядної свідомості й публічно формулювати відповідне бачення політичних і соціальних проблем. Так схильність до архаїзації й тоталітаризму окремих політиків аксіоматично свідчить про високий рівень їх примативності (питомої ваги тваринних інстинктів в формуванні їх поведінки) порівняно з отримуваним від суспільства емерджентним (божественним).

Особливістю поточного моменту соціальної еволюції на Землі є перехід від людини, поведінка якої формується, в основному, інстинктами, до людини з рівнем примативності менше 50% і становлення Боголюдства на Землі. Пора вже про це говорити голосно на щорічних світових економічних форумах в Давосі, мюнхенських конференціях з безпеки, на Генеральній Асамблеї ООН та інших зібраннях, включно G7 та G20. Україна повинна подати приклад iншим країнам свiту. Пора нашим політикам говорити гучно про подвійну природу людини, про тваринні інстинкти, що формують поведінку політичної еліти різних країн, та про те, як Розум Людства (емерджентність зовнішньої синергетичної системи) використовується его-центрованими homo для обслуговування їх інстинктів.

Ціни чи цінності – що перевершує що у прийнятті рішень світових політиків? Про цю проблему ми постійно чуємо сьогодні, коли мова йде про прийняття санкцій проти путінської “Раші” (альтернативної цивілізації), яка порушує світовий порядок (Хельсинські угоди, Будапештський меморандум тощо). І відповісти на питання “Що перевершує що?” не важко. Бачимо так звані компроміси, замовчування суті проблем, уникнення поглядів в глибину явищ, розтягування термінів вирішення проблем на невизначений час. Зрозуміло, що в фундаменті такої поведінки лежать егоцентровані тваринні інстинкти, а не соціокультурні цінності (духовність, божественність).

Ми впевнені, що запропоновані зміни освітньої парадигми і відповідні зміни змісту середньої освіти дозволять досягнути такого рівня рефлексії внутрішнього світу людини, її мікрокосму, що вже через десять-п’ятнадцять років випускники середніх навчальних закладів, де відбувається становлення повсякденної свідомості, оволодівши відповідними знаннями й системно-синергетичним мисленням, будуть сприймати нинішній “електорат” імітаційної демократії і політичну “еліту” з “вождями” на чолі так само, як ми сьогодні сприймаємо мешканців мавп’ярні у зоопарку. Якби системи освiти країн розвинених та тих, що розвиваються, вже сьогоднi у повнiй мiрi формували в стiнах загально-освiтнiх шкiл та унiверситетiв окрiм інструментальної свiдомостi ще й свiдомiсть рефлексивну (самосвiдомiсть), то ми вже не бачили б перед собою в телевiзорi нi Кiм Чен Ина, нi Путiна та iнших аналогiчних їм “вождiв” народiв. Усвiдомлюючи подвiйне єство людини, твариннi iнстинкти, що лежать в фундаментi її поведiнки, електорат сприймав би цих “окуркiв” якщо не з вiдразою, то з гумором.

***

Наразі, питання лише в тому, чи визнаємо ми сходження на новий рівень рефлексії відповіддю на очікувану Сингулярність i чи готове МОНУ вiдповiдно скорегувати освiтню парадигму.

Ми впевнені, що реалізація пропонованих змін освітньої парадигми заслуговуватиме Нобелівської премії.

8. Які конкретні питання із тих, що порушені в даній статті (лекції) потребують обговорення на конференціях та круглих столах, потребують дискуссій в широкому загалі?

Підводячи підсумки нашим зверненням до НАПНУ й отримавши поради “розпочати роботу потрібно було б з організації й проведення низки конференцій, круглих столів тощо, залучивши до їх роботи відомих науковців (фізиків, біологів, філософів, хіміків, громадських діячів)”, задаємось питанням, що саме потребує обговорення на коференціях та круглих столах, які конкретні питання потребують дискусій в широкому загалі?

Перелік можливих питань може бути таким:

1) В чому різниця між темпами еволюцій біологічної і соціальної і як її пояснити?

2) Сингулярність-2045 – це термін езотеричний чи науковий?

3) Виклики соціальної еволюції – що це таке?

4) Поведінка сучасної людини формується переважно тваринними інстинктами чи духовністю людства? І що таке духовність?

5) Чому людина не помічає (не усвідомлює) дії інстинктів в формуванні своєї поведінки?

6) Сім смертних гріхів людини і десять заповідей, сформованих християнством – що це з точки зору сучасної науки?

7) Розум людини-індивиду і Розум Людства – в чому полягає їх різниця?

8) Суспільний розподіл праці й вузька професійна спеціалізація людини – коли вони виникли й до яких наслідків призвели?

9) Емерджентність складної відкритої системи – що це таке?

10) Як відбувається процес самоускладнення складної відкритої синергетичної системи?

11) Що таке Бог зовні людини і божественність усередині людини з точки зору науки синергетики?

12) Якою має бути відповідь людства на виклики соціальної еволюції і яка інституція суспільства має її реалізувати?

13) Самосвідомість людини і вольова регуляція її поведінки вже достатньо розвинені чи перебувають в зародковому стані?

14) Як формується світогляд людини сьогодні в тому місці, де ми живемо, і в країнах сусідніх?

15) Менталітет народу змінювати потрібно? І як його змінювати?

Перелік конкретних питань можна розширити. Який сенс в їх обговоренні? Відповідь на це питання очевидна. Обговорення на коференціях та круглих столах, дискусії в широкому загалі потрібні для того, щоб формувати оновлений зміст загальноосвітніх підручників. Адже тут потрібен певний консенсус в середовищі педагогічної громадськості, серед науковців сфери людинознавства.

Хто має формувати оновлений зміст загальноосвітніх підручників? Відповідь на це питання теж очевидна. Це – Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО). Але…

Наші звернення до керівництва ІМЗО впродовж останніх двох років залишаються без відповіді.

Нещодавно у ЗМІ з’явилась інформація, що 17 липня 2019 р. Кабмін ухвалив рішення створити замість ІМЗО Український інститут розвитку освіти. МОН має затвердити структуру і статут нової установи протягом 3-х місяців. Невже і керівництву МОН стало очевидним, що ІМЗО не справлється з покладеними на нього функціями? Цікаво чому не справляється.

2017-2019 р.р. Півненко Анатолій Сергійович,

радіофізик з досвідом системно-аналітичної роботи в НДІ ВПК СРСР

начальником сектору оцінювання ефективності авіаційних комплексів спец. призначення

в Iнституті Автоматичних Систем (м. Москва),

начальником лабораторії системного аналізу результатів випробовування радіо-технічних комплексів

у Всесоюзному Інституті Радіоелектронних Систем (м. Ленінград);

магістр педагогіки зі спеціальності “Управління навчальним закладом”

з досвідом роботи на посадах директора школи-колегіуму “Аріадна” (м. Феодосія),

вчителя інформатики, математики, фізики.

Сконвертировано и опубликовано на https://SamoLit.com/