Колискова
Я занурив лезо у воду і з відра піднялася пара. Як мені надоїли ці кляті фанатики фентезі і комп’ютерних ігор на цю тематику! Школи бойових мистецтв… Однак, гроші на їхніх уподобаннях я заробляю чималі, тому, зазвичай, коли розмова торкається чогось навіть віддалено з цим пов’язаного, завжди проявляю свою зацікавленість. Іноді трапляється й громіздка робота: брами, перила – тоді я збираю команду з напарників.
Кинув метал на кам’яну підлогу кузні, коли із полиці попереду задзижчав телефон. Дружина.
-- Ти обідав? – спитала вона
-- Надто захопися роботою… Що у нас на вечерю?
-- Ммм. Ясно.
Чемно скинув фартух, зняв рукавиці.
Я працював ковалем. У мене своя кузня в підвалі і вміння за пазухою. Раніше, можливо ця професія була популярнішою ніж тепер, проте попит знизився, а ціна на такі речі зросла.
Вийшов з підвалу, пройшов коридор і піднявся на кухню.
Увімкнув ноутбук. Поки робочий стіл завантажувався я дивився в вікно. Русяве волосся сусіда в будинку навпроти виблискувало у тьмяному світлі настільних ламп на другому поверсі. Прямокутні світильники закривали від мене обличчя. Він підвівся з коричневого перламутрового дивану і подався до сходів у підвал.
Дивно. Світло залишилась увімкненим ще довго, а господар дому кудись зник. Я перевів погляд на екран комп’ютера і клікнув по значку браузера. Відкрив електронну пошту. У скриньці жодних нових повідомлень. Ще раз оцінив поглядом зміст останнього.
Того дня я отримав дивне замовлення від анонімного користувача, з проханням відлити кинджал з якогось невідомого мені сплаву металу. Відправник обіцяв аванс і призначив мені зустріч в барі «Метро» на дев’яту годину ранку, щоб передати потрібний для цього злиток.
. Жінка ввійшла до будинку з повним кульком продуктів. Поклала його на стіл і глянула на мене своїми карими очима. Поправила золотисті кучері. Вона закрила тарілку з моїм холодним обідом у мікрохвильовій печі, натиснула кнопку. Вийняла з пакунку весь вміст і взялась готувати собі вечерю. Світло у камері згасло і жінка відкрила біле віконце, взяла тарілку з картоплею й м’ясом, поклала пакетик чаю в моє горнятко. Я поїв і подався у спальню. Тільки-но доволік свої ноги до блакитного ліжка, як одразу ж заснув.
Я зустрів світанок разом з поліцією. Їх службова автівка припаркувалась біля сусідського двору, коли я прокинувся.
Прихопив сумку, з ноутбуком. Відчинив двері. У мене було ще вдосталь часу, тому я йшов повільно, перевальцем. Зачинив за собою хвіртку і підійшов до кіоску з цигарками і пресою на тротуарі попри дорогу. Біля нього стояв неголений чоловік в чорній сорочці і джинсах.
-- Ви курите? – запитав він відразу, щойно я підійшов до віконця.
-- Ні.
-- Які сигарети?
От наполегливий. Цей чолов’яга не схожий на рекламного агента. Я зустрівся з ним поглядом.
-- Давно тут живете? – поцікавився він, і показав поліцейське посвідчення.
-- Так
— Слідчий. Ви часом не помічали нічого підозрілого останнім часом?
-- е-ем… ні.
-- Будь-що. Найменша зачіпка може допомогти мені у роботі. Вбивство сталося вчора вечером. Єдиним речовим доказом, який мені вдалося знайти і вилучити для експертизи – ось цей недопалок
Він витяг поліетиленовий мішечок з бичком і простягнув його мені. – Я впевнений, злочинець вже наполовину спійманий.
-- Ні, надто дорогі для мене – сказав я, хоча, просто ніколи не купував таких сигарет.
-- Ви знали його? – Він відвів вказівний палець в бік будинку через дорогу.
-- Особисто, ні.
-- Тоді.. Поки що… Вас не затримуватиму.
Я придбав пачку своїх улюблених і пішов похилою звивистою дорогою, повз одно-двоповерхові особняки в напрямку бару, де було призначено зустріч.
Посеред галявини застигли два новеньких передніх вагони метро, з гострими кабінками для водіїв урізнобіч. Сумнозвісна історія. Муніципальна влада витратила величезні кошти на будівництво високошвидкісного метро під містом, проте буріння припинили після того, як затопило піщаний кар’єр неподалік. Добувачі напоролися на якусь підземну ріку. На тому місці утворилось озеро. Деякі відсіки просто-напросто пообвалювались, їх засипало піском. Частину обладнання і транспортних засобів перепродали, а те, що залишилось, встановлене поспіхом, розібрали на брухт міщани.
Вікна вагонів навмисне тоновані… Я наступив на килимок і двері розчинились автоматично. Всередині панував напівморок. Тут було тільки двоє відвідувачів. Величезні подушки для сидіння лежали поряд з низенькими столиками, на яких сяяли лампи; десь тьмяно червоним, а десь, таким же, зеленим світлом. На годиннику 8:30.
Тут працював кухарем мій знайомий. Я підійшов до стійки, замовив каву і спитав бармена:
-- Саньок на роботі?
-- Зараз, хвилиночку, я його покличу. – сказав він зник за полицями для напоїв.
З колонок награвала нова, спокійна мелодія. Ритмічні удари по барабанах на тлі, мимоволі занурювали в напівсон. Замовниця сиділа праворуч. Жінка з чорним прямим волоссям закутана у червоне ворсисте вбрання, схоже на гігантський рушник. Вона курила цигарку, марку котрої я одразу впізнав. Я глянув у попільничку. Так,-- речові докази.
-- Олекса? Коваль? Я чула про вас. Мені казали, ви добре знаєте свою справу. Приватний підприємець, так? Я не матиму жодних проблем з законом щодо холодної зброї?
-- Це Олександр мене вам порадив?
-- Так.
Бармен повернувся і повідомив:
-- Він трохи зайнятий. Готує форель для клієнта позаду вас.
Вона взяла свою чорну сумку за пасок і розкрила. Витягла звідти невеликий прямокутний предмет загорнутий в чорну м’яку тканину і передала мені. Я потримав злиток у руці. Доволі важкий, зважаючи на його розміри. Розгорнув тканину, оглянув металеву плиту. Темно-сіра поверхня. Кремній з металами?
-- Силіцид? – запитав я у неї.
-- Ні
-- Тоді що?
-- Якщо ви будете працювати з ним як з силіцидом, тоді це буде найкращим з варіантів обробки, мабуть рештою способів, ви просто зіпсуєте мою мрію.
-- Я зрозумів. Отже щось, на кшталт цього. Тому ви й довірили цю роботу мені, я все правильно зрозумів?
Вона схвально кивнула. Біля попільнички, на деревяній стійці перед жінкою лежав гаджет. Вона провела пальцем по екрану, він засвітився, підсунула планшет ближче до мене.
-- Я можу показати вам зразки…-- спохватився я
-- Ось ескіз у програмі. Такою хочу бачити річ.
Я роздивився рисунок. Ескіз накреслений доволі професійно. Примітивний, дикунський стиль: лезо всіяне безліччю дірок, що утворювали суцільний візерунок всередині нього, товстішало ближче до рукоятки у формі півмісяця. Там листоподібні отвори вигиналися з більшою амплітудою і були значно ширші.
-- Звідки таке точне зображення?
-- Мій чоловік реставрує археологічні знахідки. Йому не вистачило деталей, щоб відновити реліквію. Він склав кинджал по частинах. Мабуть, в ході першої світової війни на місці розкопок взірвався снаряд, – вона прикурила наступну цигарку, -- А матеріал, що його ви зараз тримаєте у руках, дотепер був у наявності тільки у вигляді виробів побутового вжитку. Одну таку жилу вже знайдено і це в майбутньому допоможе краще дослідити побут та звичаї їхніх пращурів. Я скину вам цей ескіз файлом на пошту.
Ця жінка нагадувала мені рідну людину в молодості. Настільки сильно, що на мить стало моторошно. Риси обличчя, зачіска під каре – така, якою, власне, закарбувалась у моїй пам’яті матір.
З кухні вийшов Саньок. Темна масна борода спадала йому до плечей. Сині очі наче врізалися в душу, крізь темінь навколо.
Він витяг з освітленої вітрини-холодильника дві пляшки темного пива і привітався з подругою.
Вона перевела погляд на мене і запитала:
-- Скільки часу вам знадобиться?
-- А на коли вам потрібно? Тут небагато роботи, за кілька днів впораюсь. Штука маленька, робиться швидко.
Жінка заплатила бармену. Поки той відволікся, розкладаючи гроші за касовим апаратом, вона вручила мені аванс, зібрала речі і покинула заклад.
-- Хто така? – спитав я в бороданя.
-- Нейт.
-- Нічого не зрозумів. Добре. Навіщо їй це?
Він розвів плечима й додав –
-- Я звідки знаю… Пересядемо?
Ми пересіли. Я витяг ноутбук, поклав на стіл.
-- Як життя, як пройшли вихідні? . – спитав він у мене, відкрив нам обом пиво ключем.
-- Працюю, недавно замовили меч. В когось забагато грошей.
Я усміхнвся. Сашка це теж розсмішило.
-- Ельфійський?
Я відкрив ноутбук з наміром пошукати щось про Айтал в інтернеті – сплав металу, котрий мені передала Найт. Результати мене здивували:
Айтал – камінь-фетиш. Вважався обителлю божества.
Слово походить із мови аборигенів острову.
В юності, ще студентом академії мистецтв, я захоплювався історією рідного острову і його звичаями. Те, що я народився тут, -- забаганка долі: батьки були родом з Європи.
Я повернув монітор до Сашка.
-- Так, доречі, я чув щось про це. Здається дивився передачу по телику. Аборигени відзначають якесь довготривале свято раз у два роки. Під час ритуалу кожен пронизує своє тіло кинджалом з Айталу. Таким чином вони ніби запускають у себе дух покровительки ночі і входять у транс. Їм щось там ввижається… щось таке.
-- Сашко, в що я вляпався?
-- Облиш, все буде добре!
- Ти правий. Не вперше ж…
Я попрощався з Сашком та розрахувався з барменом, пішов додому.
Надворі було дуже жарко. Збиралися важкі хмари. Загримів грім і моє волосся намокло під краплями обідньої зливи. Я витяг з кишені перев’язь з ключами і увійшов додому. Нікого. «Мабуть сьогодні вона в першу зміну». Дружина, Карен, працювала в перукарні неподалік. Я роззувся, минув коридор. Зайшов до кухні, поставив варитись каву і закурив. Перевірив електронну пошту.
Коли замовниця надіслала ескіз, я спустився у кузню і розпочав роботу. Потрібно висікти дерев’яний зразок.
Я взяв брусок і дібрав інструменти.
Знову засидівся допізна і застав жінку в ліжку.
-- Вічно сидиш по ночах, а потім ходиш причмелений.
З цими словами, вона пригорнула мене до себе.
-- Я заспіваю тобі колискову.
Гола нога торкнулась моєї. Я відчув груди Карен біля сонячного сплетіння. Жінка прошепотіла
-- Втомлена, я мрію мрії,
Втомлена, стуляю вії…
Коли я прокинувся, жінка ще спала. Надворі шумів галасливий натовп. Спустився на перший поверх. Зайшов до кухні, відкрив холодильник. Витяг мінералку, взяв стакан з полиці для посуду і налив туди води. Випив, закрив дверцята і повернувся в підвал прихопивши пляшку з собою. Одягнув рукавиці. Коли я закінчив тесати зразок для відливки, злиток вже плавився в горні. Я затримав дерев’яну форму в розплавленому воску, вийняв і почекав. Яскраво червона рідина розтеклась по відбитку і затверділа, у кузні різко запахло розжареним металом. Після того, як сплав застиг остаточно, я відпиляв зайву частину і взявся заточувати краї. Від цього матеріал нагрівся. Я зупинив станок і відклав виріб на ковадло(наковальня)*, витер піт з лоба. У горлі пересохло. Я надпив води з пляшки, вхопив лезо і зважив його у руці. Зняв одну рукавицю і торкнувся вістрям долоні. «Айтал» ковзнув по ній вперед, зацокотів підлогою, і з рани потекла кров. Я вилив трохи води на поріз і помітив чорну змію, що повільно повзла по підлозі, за крок від ноги. «Як ти сюди проповзла?»Я закляк на місці і обережно відвів руку, намацавши щипці, та змія блискавично швидко витяглась вгору і впилась зубами в живіт. Я скрутився і вхопив її за горлянку, стиснув у руці і відкинув в бік печі. «Згори, тварюко!». Я почав згадувати, як надавати першу допомогу собі, при укусі цих плазунів. Потрібно швидко відсмоктати отруту з рани… Але як я це зроблю, чорт забирай. Надто низько, я не дістану. Біль в тому місці змінився на жар. Пекло все дужче і дужче. Я нахилився і підняв лезо кинджалу з підлоги. Можна розрізати шкіру на місці укусу і видавити звідти отруту» - промайнуло у мене в думках». Я проколов ним живіт, звідти полилася кров. Мене нудило. Надавив на тіло біля розрізаної ділянки…Підійшов до аптечки в стіні. Мною хитало. В голові паморочилось. Перекисі водню. Бинти.. Коліна підкошуються…Взяв телефон з полиці, щоб зателефонувати в швидку.
-- Ало, це швидка? Мене укусила змія. Чорна. Точно не знаю, який це різновид. Моя адреса…-- я вказав власну адресу і закінчив виклик. Поплентався вгору, по вузьких чорних сходах. Ставало дедалі важче вдихати повітря і в коридорі я втратив свідомість.
Я розплющив очі і побачив перед собою стелю. Спробував поворухнутись, та, з’ясувалось, що моє тіло прив’язане до лікарняного ліжка якимись мотузками. Руки також були зв’язані у гамівній сорочці.
-- О Матір Нейт!
Ти, що вмираєш з приходом ранку!
Ти породила наш острів і вабиш нас ти своєю красою!
Я, що сповитий в твоєму лоні, взиваю до тебе!
Твої очі – зорі!
Нехай розплющаться вони і побачать цей морок!
Я озирався намагаючись визначити звідки лунає цей голос. На сусідній койці несамовито заверещав якийсь хворий.
-- Прокинься нарешті! О, Матір Ночі!
Кожного вечора вбиваєш ти бога світанку і сонця, і кожного ранку вбиває тебе він Айталом!
До мене підійшла руда струнка жінка в білому халаті, з записником у руках.
-- З якою метою, ви колупалися в своїх нутрощах, пане Несторе?—вона водила ручкою по паперу, щось записуючи.-- Ви в розквіті сил, навіщо таке робити? Ваша жінка сказала, що ви марили якоюсь змією, це правда? Розкажіть мені про змію. Ви вже не перший хто розповідає нам ці історії…
-- О! Матір Ночі! Ти, що вбиваєш день !
Кляті прибульці заплатять своєю кровю!... І кров ця польється рікою!
Як ковиряли острів вони, так Матір Ночі їх зріже серпом, а день зкосить косою!
…Чорний кінь стрибав через мене. Копита летіли за голову……Я вдихнув пісок і закашлявся… Темні важкі хвилі моря вдарялися об прибій.
Хтось клацнув пальцями у мене над головою. Втомлені очі дивились на мене. Коротка щетина, широкий ніс. Це був слідчий.
-- Ви чітко пам’ятаєте те, що намагались покінчити з собою, чи скоїли це несвідомо? Кажіть чесно, правду. Якщо ви допоможете слідству, я попіклуюсь про те, щоб вас якнайшвидше випустили звідси.
-- Прокинься нарешті!
-- О, Матір Ночі!
Він крутив у руці гладку рукоятку- півмісяць, за круглий отвір посередині.
-- Ми знайшли в тілі жертви високий концентрат сильнодіючого наркотику. Місцева рослина, котру раніше, за незнанням використовували як замінник кави. Двадцять років тому від неї загинуло близько тисячі жителів. Сліди від поранень були зроблені саме цією зброєю. Пазл вже складається, чи не так, правда? – Чоловік примружився, його зіниці заближчали.
Я витріщився на нього, вжахнувшись.
-- Мені залишилось визначити твій мотив, покидьку, чорт забирай!!!!
-- Мене підставили!
-- Про це розповіш у суді! Його підставили… -- слідчий зареготав -- І він прикинувся психом! Чудово. Розповіш цю колискову своїй матусі, безсовісний… Урод…
.
Сконвертировано и опубликовано на http://SamoLit.com/