114
Ф і л о с о ф і я о с в і т и
----------------------------------------------------------------------------------------------
Анатолій Півненко,
радіофізик, магістр педагогіки
зі спеціальності “Управління навчальним закладом”
ВИКЛИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ НА ЗЛАМІ ЕПОХ:
ЯКОЮ МАЄ БУТИ ВІДПОВІДЬ НА ОЧІКУВАНУ СИНГУЛЯРНІСТЬ?
Ключові слова
Pivnenko
А.
Challenges of social evolution at the turn of ages: what should be the response to the expected singularity?
Keywords
Пивненко А. Вызовы социальной эволюции на переломе эпох: каким должен б
ы
ть ответ на ожидаемую Сингулярность?
Ключевые слова
З М І С Т
ЧАСТИНА 1. ВИКЛИКИ.
Глава 1. Зміни, розвиток, еволюція, прогрес – як
спри
й
малось
усе це
м
и
слителями
людства протягом
і
сторич
ного
часу
, ран
іше і тепер
?
Про
актуальн
і
ст
ь
тем
и.
Глава 2. Виклики
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
з
позиц
і
й с
учасного людинознавства
?
Глава 3. Які ми бачимо навколо себе зміни
?
І чи прискорюються в
они
?
Глава 4. Виклики соціальної еволюції як предмет філософії та інших гуманітарних наук.
Глава 5. Виклики минулих епох як ендо-екзогенні кризи
Глава 6.
Трансгуман
і
зм
я
к од
и
н з напрямів
сучасних поглядів на очікувані
в
иклики
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії.
Глава 7. Щ
о
вважати
в
иклик
ами соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
на зл
а
м
і
е
пох
)
?
Заключення частини 1.
Запитання для повторення частини 1.
Література до частини 1.
ЧАСТИНА 2. ВІДПОВІДІ.
Глава 8. Де шукати відповіді на очікувану Сингулярність соціальної еволюції, як і чим відповідати кожній окремій людині і суспільству
?
Глава 9. Що являє собою
Homo
sapiens
(Людина розумна) сьогодні
?
Глава 10. Якими мають бути відповіді
Homo
sapiens
(Людини розумної) на очікувану Сингулярність соціальної еволюції
(формулювання першої з двох основних відповідей)
?
Глава 11. Про біологічні обмеження можливостей людини як головну перепону на шляху її самовдосконалення, в чому вони проявляються та як їх обійти
?
Глава 12.
Яв
ища
очікуваної
Сингулярност
і
–
я
кими
в
они мо
ж
ут
ь
б
у
т
и
поблизу 2045 рокуч
и
в
же
присутні сьогодні
?
Глава 13. А чи варто боятися Сингулярності, що наближується невідворотньо? І
чи
коректн
о
ставити
так
запитання
?
Глава 14. Менталітети людських спільнот – чи варто з ними щось робити, готуючись до зустрічі з очікуваною Сингулярністю?
Глава 15. Якими мають бути першочергові відповіді сучасної
Homo
sapiens
(Людини розумної) на очікувану Сингулярність соціальної еволюції
?
Глава 16. Х
то
повинен допомагати людині
бути підготовленю до
в
икликів
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
,
я
ка
і
нституц
і
я
суспіль
ства?
16.1.
Пол
і
тикум
ч
и система о
світи
?
16.2.
Психолог
і
я
: якою є її готовність відповідати на виклики соціальної еволюції, на Сингулярність?
Заключення частини 2.
Запитання для повторення частини 2.
Література до частини 2.
***
Замість вступу
...Може,
мав рацію
К.Г.Юнг, ко
ли
тверд
ив
,
що
л
юдина
,
я
к
а
п
і
зна
є
сам
у
себ
е
,
жа
хає
т
ь
ся
побачити
свою
і
стинну природу,
власне
об
ли
ччя.
Історія психології XX століття. К., 1998. – 992 с. С. 896.
Проблема осмислення даної теми (як і аналізу будь-чого взагалі) полягає у тому, чи надаємо ми певного значення та смислу тій чи іншій дрібниці у проявах свідомості. (Аналогічно тому, чи є дрібницею у формуванні психіки і свідомості, зокрема, кримінальне отроцтво кандидата на посаду Президента держави). Те, що ми тут маємо на увазі, найкраще пояснює приклад про погляд птаха-орла з його гострим і контрастним зором із піднебесної височини на автомобіль, що рухається по шосе. Чи можна сказати, що фізіологічний зір птаха гірший за зір людини? Мабуть, ні! Але що бачить орел у порівнянні з поглядом інженера станції технічного обслуговування, що розмістилась обабіч шосе? Орел добре бачить неїстівну рухливу пляму. Інженер-автомобіліст бачить річ у контексті свого тезаурусу, в одну мить у його мозку спливають історія автомобілізму, процеси конструювання та технології виготовлення, економіка автомобілебудування, маркетинг, спортивні змагання (гонки) та показники рекордів, деталі під капотом і в салоні, тенденції та перспективи й багато чого іншого, пов’язаного з автомобілем. Він бачить (і сприймає) наяву і в уяві. І усе це зміст свідомості.
Погляд пересічної людини по відношенню до вищезгаданого автомобіля знаходиться десь між поглядом орла на “неїстівну пляму” і поглядом інженера із спеціальною освітою. І так у всьому: одні щось розрізняють у речах і явищах, інші не бачать ніяких деталей ані наяву, ані в уяві. Отже, справа у тезаурусі, контекстах, смислах - найвагоміших надбаннях свідомості людини!
Пропонуючи даний матеріал для обговорення, ми зазвичай запитуємо співбесідника: “А який рівень Вашого розрізнення деталей даної тематики?”. Результати, як і належить їм бути – між поглядом орла та вузького фахівця.
Наведене вище розмірковування в якійсь міріпояснює несприйняттягромадськістю, в тому числій науковою, проблем, пов’язаних з викликами соціальноїеволюціїі очікуваною в ній унайближчі десятиліття Сингулярністю (
).
ЧАСТ
ИНА
1. В
ИКЛИКИ
Зміни
, р
о
звит
ок
,
е
волюц
і
я, прогрес -
я
к спри
й
малось
у
с
е
це
м
и
слителями
людства
протягом і
сторич
н
ого
часу
, ран
іше
і
тепер
?
Про
актуальн
і
ст
ь
тем
и
Сьогодні нас,
Homo
sapiens – Людей розумних, у тому локальному просторі Всесвіту, де ми знаходимося, все більше турбує факт прискореного розвитку еволюційних процесів, зокрема, процесів соціальної еволюції на Землі. Еволюція (від лат.
evolution – розгортання) - природний процес розвитку природи, неживоїта живої,
[
, 1862],
[
, 1975;
, 1982, 1996]. Такимиє перше й останнєвизначення поняття еволюції в науці.
Сьогодні вчені формулюють поняття еволюція все ще по різному, виокремлюючи ті чи інші її характерні риси. Дехто з них, розрізняючи поняття “еволюція”, “розвиток”, “ріст”, “прогрес”, намагаються пов’язати їх з динамікою співвідношення таких суб’єктивних категорій как “добро” та “зло” в історичному контексті, порушуючи питання: чи завжди еволюція означає для людини рух від хорошого до кращого? Мабуть, можна погодитись з А.В. Коротаєвым, що
й ігнорувати їх не можна [
Введение / Социальная эволюция: факторы, закономерности, тенденции. М., Изд. “Восточная литература” РАН, 2003] [1, Введение]. Мипогоджуємося також здумкою дослідників макроеволюції, щовідносно людини
[
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 248 с. -
C. 7] [2, с. 7].
Якщо у античні часи й до епохи Просвітництва філософи сприймали життя як плоский горизонтальний рух по колу, то в останні три-чотири століття, починаючи від Френсіса Бекона (
Novum
Organum, 1620) було помічено вже певне ускладнення життя людини в часі, якесь удосконалення її суспільно значимої діяльності, тобто прогрес. А на межі
XIX-
XX ст.ст. деякі вченіпобачили в прогресі нову рису – прискорення. Прискорення, як ми знаємо, графічновідображується кривою лінією шляху, яка з часом все більше відходить угору від прямої. Вочевидь, першим, хто звернув увагу наприскорення прогресу в 1890-х роках, був американський історик Генри Адамс (1838-1918). В 1904 роцівін написал есе “Закон прискорення” [
], потім чіткіше формулював думку, що людство в найближчі 150 років очікують значнізміниу його стосунках з технологіями, назвав ці зміни фазовими переходами. У статті “Закон фазового переходу стосовноісторії” (1909) він висловивприпущення, що історія підлягає закону квадратів, згідно з яким коженнаступний період історіїза своєю протяжністю дорівнює квадратному кореню із довжини попереднього періоду. Згідно з періодизацією історії Адамсом, за “Релігійним періодом” йде “Механічний період”, потім “Электричний період” ісьогоднімає бутипрогнозований ним “Эфірний період”, якому наші сучасники дали назву “Інформаційний період”. Сьогодні, через 100 років, мивіддаємо належне прозорливостівченого.
http://
www.
bartleby.
com/159/34.
html
В
XX столітті прогрес прискорювався все швидше і сьогодні вчені, розрізняючи біологічну, соціальну і універсальну еволюцію Всесвіту, все більше говорять про перехід людства в постіндустріальну епоху, де прискорення соціальної еволюції приведе до якогось небаченого раніше якісного стрибка.
Це прискорення наочно (графічно), зазвичай, відображають за допомогою експоненти або ж гіперболи – кривою, яка в декартовій системі координат, починаючись в доісторичній давнині майже горизонтально відносно часової вісі, потім, в історичні часи все більше і більше заокруглювалася доверху, в наш час швидко наближається до асимптоти (вертикальної прямої). Чим швидше відбуваються еволюційні зміни (ускладнення всього і всюди), тим крутішою стає експоненціальна (гіперболічна) крива, що відображає швидкість цих змін. Що означають такі зміни для людини? Світ змінюється настільки швидко, що біологія людини вже не встигає на це відповідно реагувати. Діти починають жити зовсім в іншому світі, аніж той в якому починали жити їх батьки. Внутрішній світ людини все більше набуває ознак уявного віртуального простору, відокремленого реальної від зовнішньої дійсності.
Сучасна епоха вважається критичною у загальному процесі еволюційного розвитку людини. Маються на увазі нові виклики, що постають перед людиною як непередбачувані складнощі життя, невідомі попереднім поколінням і такі, розв’язання яких уникнути не можна.
Люди завжди мали справи зі змінами у зовнішньому середовищі своєї життєдіяльності й сприймали їх як небажані незручності. «Щоб вам жити в епоху змін!» – так звучить одне із давніх китайських проклять. І сьогодні нас,
Homo
sapiens – Людей розумних, у тому локальному просторі Всесвіту, де ми знаходимося, все більше турбує факт прискореного розвитку еволюційних процесів, зокрема, процесів соціальної еволюції. То що ж мається на увазі, коли мовиться сьогодні про виклики соціальної еволюції? В чому унікальність викликів соціальної еволюції на початку 3-го тисячоліття?
Здавалось би, що поганого в прогресі? Однак, зростання обсягів знань і складності техніки (штучної природи) вже не додає людині упевненості в майбутньому. Скоріше навпаки (і це звучить парадоксально!?):
[
та ін. Науковий світогляд на зламі століть: Монографія – К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. – 288 с. - С. 10, 13] [3,
c. 10, 13].
Вперше на прийнятному для загального сприйняття рівні ця проблема була сформульована американським публіцистом Елвіном Тоффлером в книзі «Шок майбутнього» (1970), перекладена на російську мову в 2002 році. Автор привернув увагу до небаченого досі темпу соціальної еволюції, який призводить до психологічного шоку і являє собою більшу загрозу людству, аніж інші минулі чи прогнозовані катастрофи.
Можна привести безліч свідчень стурбованості сучасної людини феноменами прогресу її соціальної еволюції. На межі другого і третього тисячоліть тема адаптації людини і людства до зміни умов і способів буття набуває якісно нового змісту. Йдеться вже не про переживання розриву з попередніми історичними етапами, не про ностальгію за більш розміреним і зрозумілим минулим життям наших предків, а про можливість вибору різних варіантів майбутнього як окремих спільнот, так і всього людства.
Журнал РАН «Вопросы философии» у № 11 за 2009 рік презентує матеріали “круглого столу” з проблем моралі й духовності:
– запитує Даніїл Гранін, письменник, –
Йому відповідає Сергій Капіца, вчений, доктор фізико-математичних наук:
.
В січні-лютому 2010 року ЗМІ повідомляли про результати Світового економічного форуму, назва якого «Покращити стан планети: переосмислити, перепланувати, перебудувати», найавторитетнішого зібрання експертів і державних діячів, які покликані глибоко рефлексувати процеси життєдіяльності людства й приймати стратегічні рішення з подальшого розвитку після важкої економічної кризи попередніх років. Повідомляли так, цитуючи висловлювання учасників: «Серйозні люди розуміють, що збій у системі був знаковим… Світ прокинувся. Прийшов до тями. Зрозумів, що ще живий, і зрозумів, що йому треба буде дуже сильно змінюватися, але поки що не до кінця розуміючи як... Ніхто не знає, як уникнути нових потрясінь у майбутньому. Готових рецептів ні в кого нема… Реформи в откремо взятій країні не дадуть результату. Є необхідність в наднаціональному регулюванні… Все, що обговорюється, має бути ким-то імплементовано, але ким – незрозуміло» [«Туман над Давосом»,
, 31.01.2010].
www.
interfax.
ru/
txt.
asp?
id=121393&
sec=1447
Рефлексуючи цілісну наукову картину світу (НКС) сьогодні, ми звертаємо увагу на прискорений розвиток науки й техніки за останні декілька десятиліть історії людства. На семінарські заняття й розвивально-розважальні заходи у навчальних закладах ми виносимо на обговорення науково-популярну тему “Що із останніх здобутків науки і техніки може змінити все?” і з жахом відкриваємо для себе передові позиції науки – в найближчі роки “змінити все” можуть десятки тільки що здійснених науково-технічних винаходів.
Найбільш вражаючим нашу уяву показником є скорочення часових періодів подвоєння кількості інформації, якою оволодіває людство. Ці часові проміжки помітно скорочуються вже за життя одного покоління людей. Якщо у середньовіччі таке подвоєння відбувалося один раз за декілька століть, а у другій половині
XX століття з початком науково-технічної революції (НТР) ми говорили про 7-5 років, то сьогодні мова йде вже про 5-4, а в окремих галузях знань – і про 1,5-2 роки.
Мова все частіше йде не просто про зростання обсягів інформації, якою володіє людство, не лише про
а й про
[
Актуальні проблеми духовності: зб. наук. праць / Ред.: Я.В. Шрамко. Вип. 10. – Кривий Ріг, 2009, 324 – 329. - С. 324] [4,
c. 324].
Що є
в порівнянні з
homo
sapiens? Це питання вже потребує уважного розгляду. Поява уяви у свідомості доісторичної людини була якісним стрибком у розвитку її свідомості. Уява людини стала основою проектування її майбутніх діянь. Це – основне новоутворення психіки кроманьйонців, що відокремило їх від пітекантропів і неандертальців. Сьогодні ж, на переході до інформаційної епохи, уява стає підґрунтям певного збочення – розширення внутрішнього віртуального світу сучасної людини як сховища від дійсності, яка ускладнюється. Настирлива реклама неякісних товарів, споглядання на телеекранах “крутизни” різних “мачо”, яка проявляється в незчисленних бійках і вбивствах один одного, маніпуляції свідомістю електорату “покращенням життя вже сьогодні”, штучне розпалювання ворожнечі у людських спільнотах з метою переконати їх у необхідності проведення політики так званої стабільності – чи не занадто багато віртуального постає в сприйнятті й уяві сучасної людини?
Розширенню-спотворенню віртуального простору внутрішнього світу сучасної людини сприяють, як це не дивно, звичайні програми рейтингових телеканалів. Візьмемо до уваги, наприклад, на українському ТК “1+1” вечірні новини “жарених” фактів о 19.30 (спеціалізація каналу?) чи щотижневі розважальні передачі у вихідні дні типу “Розкішне життя”, “Світське життя” з демонстраціями дрібних атрибутів “елітності”, вартістю в десятки тисяч євро. І для чого все це демонструється? Для ініціації заздрощів як рушійної сили торгівлі? Хто аналізував вплив їх змісту на формування віртуальності світосприймання телеглядача?
А чи знають батьки як розважаються їхні діти допідліткового й підліткового віку за комп’ютерами? Недавня публікація статті Марини Бурмаки “Новий скандал у школах: модна гра у самогубство” змушує нас по-новому поглянути на деякі нові можливості технічного прогресу [див.
].
http://
blogs.
lb.
ua/
maryna_
burmaka/182752/
Що протиставити такій віртуальності? Як перенести на рівень повсякденної свідомості людини зростаючі обсяги інформації і чи потрібно це робити в умовах розподілу праці в суспільстві й вузької спеціалізації кожної людини. В чому полягають оптимальні рішення? І чи не є таке збочення у бік віртуальності реакцією організму людини на його біологічні обмеження сприймати більші обсяги інформації?
Зазначимо, тут ми заторкуємо не лише експоненціальне збільшення кількості інформаційних технологій та зростання обсягів інформації як наслідок науково-технічного прогресу (НТР) ХХ століття, а більш загальне, фундаментальне явище – прискорення еволюційних процесів на часовому проміжку 10 млрд років – від моменту утворення важких елементів в надрах зірок першого покоління нашого Всесвіту, що змінило фізичний механізм самоорганізації матерії (запит енергії із-зовні для синтезу складних молекул), до наших днів, коли діяльність живої речовини на Землі вже почала набувати космічних масштабів.
Наприкінці 90-х років минулого століття великий розголос мала стаття американського математика й письменника Вернора Вінджа «Технологічна сингулярність», перший варіант якої було представлено на симпозіумі
VISION-21, який проводився в 1993 році Центром космічних досліджень
NASA ім. Льюїса і Аерокосмічним інститутом в Огайо. В.Віндж, визнаючи
характер науково-технічного прогресу в наш час, намагається узагальнити різні думки про його наслідки для людини сучасної, серед яких, зокрема, й вихід штучного інтелекту із сфери контролю людини. Для позначення такого “обвального зростання” у якості метафори було запозичено поняття космологічної сингулярності, як таке, що найкраще відображає суть феномену. Космологічна сингулярність, як відомо, це – стан Всесвіту у початковий момент Великого вибуху, що характеризується
щільністю і температурою речовини. “
– запитує дослідник і відповідає –
[
“
The
Coming
Technological
Singularity:
Haw
to
Survive
in
the
Post-
Human
Era”,
VISION-21
Symposium,
sponsored
by
the
NASA
Lewis
Research
Center
and
the
Ohio
Aerospace
Institute,
March 1993. (Пер. рос.:
)] [5].
www.
lib.
rus.
ec/
b/208786/
read
В 1996 році австралійський дослідник глобальної історії Г.Снукс і в 2003 році російський фізик-теоретик А.Панов незалежно один від одного отримали однаковий результат аналізу еволюційних процесів:
[
Why
is
history
getting
faster?
Measurement
and
explanation // Философские науки 2005, № 4] [6], [
Завершение планетарного цикла эволюции? // Философские науки 2005, № 3 – 4] [7]. Найбільш вражаючим був їх висновок про поворот кривої еволюційного процесу у вертикаль
у найближчі десятиліття.
Відомий американський винахідник і мислитель Рей Курцвейл (
Ray
Kurzweil), конкретизуючи
в книзі «Сингулярність уже близько» (
“Вертикаль Снукса-Панова”
The
Singularity
is
Near), що вийшла друком в США в 2006 році і зміст якої легко знайти в Інтернеті, наводить безліч графіків і таблиць (зростання пам’яті комп’ютерів, ефективності та швидкодії електронних елементів, різкого збільшення кількості патентів тощо) на підтвердження, як він вважає, того, що людство досягне критичної сингулярності вже до 2045 року. На широкому фактичному матеріалі він показує, що в 1990-2000 р.р. крива (експонента) зростання впроваджених інновацій
(!!!) обігнула “коліно” і різко пішла вгору [
The Singularity is Near: When Humans Transcend Biology. US, Viking Adult, 2005. Pages 652. ISBN 0-670-03384-7] [8]..
Десять мільярдів років неквапливої еволюції Всесвіту, мільйони років більш-менш спокійної
соціальної еволюції
і очікування чогось надзвичайного у найближчі два-три десятиріччя –
чи не варте це нашої людської уваги, фундаментальних наукових досліджень?!
Необхідно наголосити на
актуальності даної проблематики. І ось чому. Сингулярність - це не прогноз зі сторінок популярного бестселера, не філософське красномовство чи чиєсь словоблуддя. Це вже і не науково-природнича гіпотеза, яку треба постійно підтверджувати чи спростовувати.
Мова йде про невідворотню, аксіоматичну закономірність реальності
інерційного
Всесвіту.
Інерційність, як відомо, означає, що, якщо процес
розпочався, то він нічим не може бути зупинений миттєво, потрібен деякий час. Втім, людство на рівні його повсякденної свідомості ще ніяк не замислюється над цим.
Як можна тлумачити очікувані “фазові переходи” в еволюційному процесі, “вертикаль Снукса-Панова” та“сингулярність”? Який смисл несуть в собі ці позначення? Відомий вчений Акоп Назаретян, док. філософ. наук, професор, висловлює таку думку:
[
Смыслообразование как глобальная проблема современности: синергетический вигляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3–19] [9,
c. 3–19].
Отже, питання,
є сьогодні вельми актуальним. Порушуючи питання про виклики, що постають перед людиною на зламі тисячоліть і набувають характеру Сингулярності, маємо розуміти, що
. Відомі вчені порівнюють очікувану Сингулярність, хто з чим: С.Капіца - з фазовими переходами в фізиці (прикладом яких є перехід води із рідкого стану в твердий чи газоподібний). Р.Арцишевський – з неолітичною революцією у становленні нашого біологічного виду [
Світоглядна освіта в умовах переходу до інформаційного суспільства // Освіта – XX століття // Шлях освіти, 2008, № 1.
C. 6–10] [10,
c. 6–10], А.Назаретян – навітьз фазовим переходом, співставнимзайогоеволюційним значеннямзутворенням живоїречовини із неживої [
Смыслообразование как глобальная проблема современности: синергетический вигляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3–19] [9,
c. 3–19]. Роблячи акцент так виразно на очікуванні чогосьнадзвичайного, висловлювання вчених не містять в собі ніяких конкретних прогнозів та пропозицій. Іце дуже дивує. Сам по собіцей факт надзвичайно цікавий, а тема ця по своїй актуальностій неусвідомлюваності понятійним мисленням не лише “дисертабельна”, але й більше того, достойна Нобелівської премії, аджемовайде про кінець світу, кінець звичного нам світу. І ми не можемо пройти мимо, не заглибившись в дослідження цього феномена. Адже діти вжезапитують нас: “Що відбувається і що робити?”. Маємо вже зараз шукати адекватні відповіді. І перш, ніж давати відповіді як реагувати на виклики окремій людині, спільноті людей і усьому людству в цілому, маємо розібратися, що є соціальні виклики за своєю природою і наслідками.
Актуальність проблеми і недостатній рівень її розробленості визначили тему дослідження, його об’єкт, предмет, мету і завдання.
Об’єктом дослідження
є особливості соціальної еволюції на межі епох індустріальної і постіндустріальної.
Предметом дослідження
обрано виклики соціальної еволюції, що постають перед людиною як елементом соціуму.
Метою
дослідження
є пошук відповідей людини на ті виклики соціальної еволюції, що заторкують її безпосередньо. Для реалізації мети пропонуються ряд конкретних заходів, що становлять зміст
завдання дослідження
– формулювання практичних рекомендацій.
Глава 2. Виклики
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
з
позиц
і
й с
учасного людинознавства
Викликами, про які йде мова, ми називаємо непередбачувані складнощі життя, що постають перед сучасною людиною, розв’язання яких уникнути не можна і які були невідомі попереднім поколінням. Маємо зазначити, досі нема загальноприйнятої класифікації викликів за певними ознаками, тому нема і конкретики в реагуванні людства на ці виклики. Разом з тим, має місце визнання очікуваних у найближчому майбутньому викликів як критичних для існування людства. Саме це нас і турбує сьогодні найбільше, стимулюючи до дискусій на сторінках філософської, соціологічної та педагогічної періодики. Виявляти, споглядати і розрізняти цивілізаційні виклики – це,
, задача антропології, філософії та інших людинознавчих наук. Проте, пошук відповідей на такі виклики,
, має бути комплексним міждисциплінарним проектом.
То ж що мається на увазі, коли мовиться про виклики як непередбачувані складнощі життя?
, як і її далеким предкам: виклики – це, можливо, щось пов’язане з гороскопами і таке, що привносить нам Природа із глибин Землі чи з небес у формі землетрусів, цунамі тощо або ж із Космосу у вигляді астероїдів чи спалахів на Сонці? Можливо це очікуване входження траєкторії руху Сонячної системи в якусь хмару космічного пилу чи пришестя “нецивілізованих” варварів-інопланетян? Можливо саме так буде реалізовано біблійний кінець світу як “божу кару за земні гріхи”.
Так, усе це можливе з якоюсь вірогідністю, але не це мається на увазі, коли порушується питання про виклики людині з боку соціальної еволюції. Мова не йде сьогодні про виклики іззовні середовища мешкання людей Землі. То що ж тоді мається на увазі, коли вустами відомих учених стурбовано повідомляється:
[
Світоглядна освіта в умовах переходу до інформаційного суспільства // Освіта – XX століття // Шлях освіти, 2008, № 1. – С. 6–10] [10,
c. 6–10].
, коли ми замислюємося над цим глибше: виклики – це, можливо, наслідки отої потаємної якості у єстві людини, про яку видатний фізик
XX ст. Альберт Ейнштейн висловлювався так:
Цей важливий висновок, що вже має статус афоризму [
http://
www.
afor.
ru/
by_
author.
php?
aut_
id=91&
p=1], на жаль, ще не отримав достатньо глибокого наукового пояснення.
Можливо тут маються на увазі “геологічні” напластування (мікрокосм) у єстві людини слідів (залишків, фундаментальних складових) усіх попередніх епох еволюції живої Природи, можливо це дисбаланс генетичних програм егоїстичної інстинктивної поведінки індивіду з новими вимогами соціалізації в умовах колективного суспільного життя, завищена оцінка людиною своїх достоїнств і можливостей (пиха, гордовитість), одним словом, дисбаланс людського мікрокосму, наповненого як раціо, так і незрозумілою ірраціональністю, дурістю. В деяких галузях наукової сфери людинознавства таку
позначають терміном “техніко-гуманітарний дисбаланс”[
Смыслообразование как глобальная проблема совремённости: синергетический вигляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3–19] [9,
c. 3–19].
Говорячи про “глобальні проблеми цивілізації” не можна не згадати й про “вісім смертних гріхів цивілізованого людства”, сформульованих видатним австрійським вченим та філософом К.Лоренцем, серед яких, зокрема: зникнення чуттєвості людини унаслідок розпещеності, зростання фізичної і розумової патології, що фіксується у немовлят; розлад ідентичності, відрив молодого покоління від старшого, брак контакту між батьками і дітьми; зростаюча уніфікація поглядів дорослих людей та все та ж невичерпна агресивність.
Зазначимо, якими б не були віріанти тлумачення поняття “виклики соціальної еволюції”, ключовим для розуміння проблеми пошуку відповідей є поняття
. І дійсно, впродовж усього свого життя, окрім відтворення виду, продовження роду, людина займається ще двома основними видами діяльності –
свого організму до умов зовнішнього середовища та
, що виходить за межі первинних потреб, – назвемо її
активністю, наслідки якої в свою чергу вимагають додаткової адаптації. Отже, порушуючи питання про відповіді на виклики соціальної еволюції, маємо взяти до уваги, перш за все, адаптацію.
Можна класифікувати адаптацію за різними ознаками. Наприклад, можна розрізняти адаптацію людини до зовнішнього природного середовища і до штучного середовища (штучної природи), створюваного самою людиною унаслідок її перетворювальної діяльності. Адаптованість людини до зовнішнього природного середовища досі вважається одним із критеріїв її цивілізованості. Разом з тим, про адаптацію до штучно створеного людиною середовища в такому критеріальному ракурсі мова поки що не йде.
Є виклики адаптації, які
постають перед окремою людиною як автономним індивідом, і є виклики, які постають перед усім соціумом як цілим та людиною як частиною цього цілого
соціальної активності й набувають форм кризи. У першому випадку - це
чи
виклики адаптації людини до умов життєдіяльності, що мають місце впродовж її життя. Тут йдеться про
адаптацію у формі здійснення вибору. Зрештою, це навіть не виклики, а повсякденні задачі вибору оптимальних рішень з множини можливих [
Духовная ресоциализация // Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд–во МГУ, 2006. – 264 с. – С. 218–230] [11,
c. 218–230]. Оптимальні рішення включать при необхідності й вдосконалення якостей людини, за допомогою яких вона пристосовується до зовнішнього середовища (
адаптація).
У другому випадку мова йде, зазвичай, про виклики, спровоковані пізнавальною активністю соціуму й такі, що стають непідвладними його волі. Це, наприклад, повне використання запасів усіх корисних копален на Землі чи можливе потепління клімату унаслідок штучно створеного парникового ефекту, або ж охолодження Землі унаслідок запилення її атмосфери й непроникнення сонячної енергії на її поверхню після ядерної катастрофи.
Окрім пізнавальної активності соціуму впродовж історії людства мала місце й інша активність, породжена могутнім інстинктом людської природи, інстинктом агресії – прагнення піти за горизонт й пограбувати інших, не наших.
Отже, виклики людині, які постають як складнощі буття, раніше невідомі, бувають різними. Саме виклики
наслідків соціальної еволюції, що постають перед людиною, і рушійною силою якої є, так би мовити,
перетворювальна активність усього соціуму, і кількість яких зростає з часом, спантеличують мислячого сучасника найбільше. Щодо викликів іззовні середовища мешкання людей, космічних катаклізмів, то вірогідність їх мала і тому нікого не лякає.
Отже, можна констатувати, що до цього часу людинознавство – релігія, література, мистецтво, наука, езотерика тощо – певним чином приділяло увагу викликам соціальної еволюції. З одного боку, воно досліджувало всілякі антропологічні кризи, війни, епідемії, природні й техногенні катастрофи, розглядаючи успіхи й невдачі перетворювальної діяльності людини в природному середовищі й роль гуманітарної сфери. Проте, з іншого боку, воно не займалося ними достатньо глибоко й системно, адже якби займалося, то людство могло б попередити світові війни у ХХ столітті, а сьогодні ми вже знали б, якими будуть прояви очікуваної Сингулярності у ХХІ столітті.
***
Чим пояснитивідсутність належної увагиінтелектуальноїелітилюдства до проблем очікуваної в 2040–2045 рр. Сингулярності (кінцязвичного нам усім світу), іяк результат – відсутність
відповідей? Сьогодні маємо два пояснення.
Пер
ш
е
п
ояснен
ня
мибачимо у статті філософа Д.Дубровського, професора, головного наукового співробітникаІнституту філософії РАН, співголови Наукової ради РАН з методологіїштучногоінтелекту
«Человек продолжает действовать как животное»:
[див. або
http://
www.
vz.
ru/
opinions/2012/8/16/593773.
html
].
http://
www.2045.
ru/
articles/30376.
html
Конкретизуючи проблему
викликів соціальноїеволюції, Д.Дубровський пише:
«…В этом проявляется рост дефицита самопознания, столь характерного для нынешнего состояния нашего так называемого «общества знания», в котором человек “знает всё, но только не себя”. …Впрочем дефицит самопознания был характерен для всех этапов истории человечества. Бросается в глаза разрыв, вопиющая несоразмерность познавательной и преобразующей деятельности, направленной во внешний мир, с одной стороны, и самопознания и самопреобразования – с другой. Я называю это
. Подавляющая по своему масштабу активность человека, направленная во внешний мир, при мизерных результатах самопознания и самопреобразования – характерная черта всех исторических эпох и всех народов, что указывает на ее обусловленность природой человека, т.е. генетическими факторами…
Будучи социальным существом, человек продолжает действовать как животное
…
Расчеты показывают, что состояние сингулярности, динамического хаоса может наступить к середине века. За ним либо деградация и гибель человечества, антропологическая катастрофа, либо выход на качественно новую ступень социальной самоорганизации.
Каковы мыслимые пути выхода на этот качественно новый этап?
У нас нет однозначного ответа. Ясно одно: надо либо изменить биологическую природу человека путем реконструкций в его геноме, либо пойти по пути воплощения разума и социальной индивидуальности в небиологической самоорганизующейся системе…»
(к
і
нец
ь
цитат
и
)
.
Відсутність належної увагиінтелектуальноїелітилюдствадо проблем очікуваної в 2040-2045 рр. Сингулярності (кінцязвичного нам світу), іяк результат – відсутність
відповідей, можнапояснитий тим
(
друге
п
ояснен
ня
)
, що ця проблема має надсистемний характер йвимагає різнопланових, міждисциплінарних, інтегральних підходів до її розв’язання.
Глава 3. Які ми бачимо навколо себе зміни
?
І чи прискорюються в
они
?
Природа людини є такою, що прискорення змін навколо себе вона може й не помічати.Увага, як ми знаємо, буваєдовільною і мимовільною. Довільна вимагає попереднього усвідомлення наявності проблемиідеяких зусиль для концентрації уваги.
Про наявність змін навколо нас ніхто не сумнівається. Але чи збільшується частота цих змін вже так швидко, що це стаєпомітним кожнійлюдині за її життя й чи створює це їй дискомфорт, який вона не завжди здатна зняти, перебороти? Можназапитатипро це людей зрілого віку, наших сучасників, і кожен може привести прикладиіз свогоособистого життя.
Так автор цих строк, оглянувшись в часі назад, може розповісти, наприклад, про те, як стрімко розвивалась радіотехніка перед його очимами. Дитинство пройшло у робітничому селищі, за 30 км від м. Харкова. Запам’яталося, як в середині 50-х батьки уперше придбали розміру невеликого перший ламповий радіоприймач «Москвич». Ні в кого у нашому 16-квартирному будинку ніяких лампових радіоприймачів, здатних приймати більше одного радіоканалу, тоді ще не було. В 1960-ому році в селищі нашому перших телевізорів з маленьким екраном і водяною лінзою для збільшення зображень було всього два на пів-тисячі сімей (дворів). Будинки власників цього чуда техніки перетворювались кожен вечір в клуби з десятком-півтора відвідувачів. Вже у середині 60-х років телевізор (з одним єдиним каналом) вже мала кожна десята сім’я. У моїх батьків він теж з’я
вився десь у середин
і 60-х
років. Я тоді служив строкову службу у військах ППО й пам
’ятаю, телевізора в казармі солдатській, у Червоному куточку, в так званій “Ленінській кімнаті”, поблизу півмільйонного міста також ще не було, були лише газети.
На початку 70-х років закінчив радіофізичний факультет Харківського державного університету, де глибоко вивчались математика, теоретична і практична радіотехніка, квантова механіка, застосування радіохвиль усіх діапазонів, напівпровідникова електроніка і лазери. Інформатики серед навчальних предметів ще не було(!). Однак, розпочавши працювати в НДІ ВПК СРСР вже не міг без ЕОМ ступити й кроку. ЕОМ були величезні, разміщувались у приміщеннях, схожих на спортивні зали, обслуговувались спеціальними кондиціонерами, від яких охолоджене повітря подавалось по спеціальних трубопроводах довжиною десятки метрів. Призначались ці ЕОМ для обробки інформації з різних носіїв (головним чином з магнітних стрічок та перфокарт) при випробовуваннях військової техніки. Пам’ятаю, як свою першу програму математичної імітаційної моделі атаки авіаційними торпедами підводного човна вірогідного противника, більш складну, аніж програми обробки випробовувальної інформації, “набиту” на сотнях перфокарт, прийшлось возити для налаштування із випробовувального центру на Чорному морі аж у Москву, в більш потужний Обчислювальний Центр НДІ Автоматичних Систем.
Пам
’ятаю, як на початку 80-х брав участь в узгодженні технічного проекту будівлі міжвідомчого обчислювального центру на території випробовувального центру Міністерства оборони в Криму. Проект погодили, в ньому передбачалось декілька машинних залів, порівнянних за величиною зі спортзалами. Проект міжвідомчого обчислювального центру, користувачами якого передбачались військові та кільканадцять філій НДІ та НВК ВПК, погодили, але до їх будівництва справа так і не дійшла. У повітрі вже
“запахло
” новими технологічними змінами. В наступні роки на наших індивідуальних робочих столах стали з
’являтися перші персональні комп
’ютери, з кожним роком все більш досконалі. Сучасні ноутбуки, які ми носимо в портфелях, за якими бавляться наші онуки, за швидкістю обчислень й обсягами пам’яті набагато перевищують їх та ті ЕОМ, що вимагали всього лише 30-40 років тому приміщень, величиною як спортивні зали. І хто міг тоді таке уявити, передбачити!
Також можна простежити як розвивався телефонний зв
’язок на очах всього лише одного покоління людей. У пересічних людей старшого покоління наших батьків телефонів на початку її життя у квартирах не було, для голосового зв
’язку з родичами, які мешкали в інших населенних пунктах, потрібно було їхати до спеціального переговорного центру, как правило єдиного на цілий адміністративний район. Зв
’язок підтримувався, головним чином, завдяки поштовим листам. А сьогодні у кожної людини, включно школярів, в кишені лежить так звана “мобілка”. Їх удосконалення відбувається так швидко, нові з
’являються ще до того, як у старих закінчується гарантійний термін. Прогрес прискорюється, на ринок у 2012 році вже запропоновано
iPhone5 з небаченими ще рік-два тому можливостями, ціною всього лише $1200.
Розглянути можна також і зміни в галузях економіки, державного будівництва, суспільних взаємин, етики й моралі, що відбулися за якихось 50 останніх років. Чи міг, наприклад, хто-небудь ще 25 років тому передбачити, що сьогодні (2013 р.) в Україні всього 100 сімей заволодіють 90% національного багатства. І завдяки яким здібностям? Як, констатував спікер Верховної Ради України Воладимир Литвин, “при
ватизація” в Україні відбулася хоча й без дотримання принципу справедливості, але (!) законно [Тижневик «Дзеркало тижня», № 45, 2006]. Які швидкі зміни! І позитивним цей прогрес важко називати.
Науково-технічна революція й повернення до раннього напівфеодального капіталізму! Як все це могло відбутись так швидко? Завдяки симбіозу криміналітету з партноменклатурою КПРС? Як оцінювати все це будуть майбутні покоління?
Так, можна дещо мовити й про зміни у світосприйнятті, світогляді, ідентичності, менталітеті післявоєнних й післяперебудовного поколінь на пострадянських просторах. Кидається в очі величезна різниця між швидкістю змін в одних областях життєдіяльності людських спільнот й відсутністю помітних змін в інших. Сьогодні публіцисти, часто розмірковуючи про “бидлотність” мас, пов’язують її з так званою “совковістю”, спадщиною комуністичного тоталітаризму. Ми ж вважаємо, що витоки “бидлотності” треба шукати у більш віддалених глибинах історії, більш глибоких сховищах психіки. А що торкається “совковості”, то вона асоціюється у нас, швидше за все, з дисциплінованістю, з приниженням усіляких індивідуальних свободи, в тому числі й свободи прояву інстинктів у єстві “радянського народу”. Звісно, ми не повинні забувати про дисидентів, провісників громадянського суспільства та про тоталітаризм влади.
Не треба забувати й те позитивне, що було в СРСР до “горбачівської перебудови”. До позитивного, сьогодні втраченому, ми відносимо, перш за все, почуття спільнотності народів СРСР, почуття певної цілісності. Не варто вважати, що той розгул індивідуалізму й егоїзму людини, розкріпачення його інстинктів, що ми сьогодні спостерігаємо – це виключно позитивне явище. Сучасна молодь сприймає як дивні й незрозумілі наші спогади про те, як повертаючись осінньо-зимовими вечорами зі школи додому, підлітки та юнаки співали пісні зі словами
[текст песни “О тревожной молодости” А. Пахмутовой, слова Л. Ошанина].
Чи супроводжується прискорення науково-технічного прогресу також і обов
’язковим прогресом соціокультурного ментального розвитку людства? Саме цього чітко й не видно. І, на жаль, спостерігати можна в деяких напрямках навіть регрес. Так, ЗМІ вже в Росії та Україні жартують, особливо під час виборчих кампаній, що “бидло наше з часом стає бидлішим” й наводять докази: одні продають свій голос за пакет гречки, другі - за готівку від $5 до $10, треті обирають схожих на себе.
Можна погодитись з думкою, що майбутні покоління будуть оцінювати поведінку наших сучасників так, як ми сьогодні сприймаємо мешканців мавп’ярні у зоопарку.
***
Споглядаючи наше недавнє минуле, не можна пройти мимо книги Елвіна Тоффлера «Шок майбутнього», уперше виданої на Заході у 1970 році. Нижче ми приводимо передмову до російського перекладу (2002) доктора філософських наук, професора Г.С. Гуревича, спеціаліста з філософії культури, філософської антропології, автора більше 40 монографій та підручників:
«Вы просыпаетесь утром и обнаруживаете, что мир, который долгие годы воспринимался как фон вашей жизни, переменился. Все, к чему вы привыкли, становится совсем иным. Причем в рекордные сроки, буквально ежесекундно. Скажем, еще в прошлом году этот день считался великим праздником. Вы сидели у экрана и смотрели демонстрацию. Вам звонили друзья, почтальоны приносили открытки. Этот день все еще считается праздником. Однако никто не звонит, не поздравляет. Осталась одна проформа. Зачем она?
Вы идете в магазин и поражаетесь, как выросли цены.
Нет, можно привыкнуть, что этот день совсем не праздник, но такие цены... Кто мог предвидеть, что пучок лука... Или, допустим, баночка с вазелином... Пора бы, наверное, смириться, ведь впереди еще множество испытаний. Но душа не поспевает за переменами. Мир кажется враждебным и страшит непостижимым.
Звонит знакомая и рассказывает, что пигалица из их класса стала валютной проституткой. Вы долго обсуждаете этот вопрос и даже успеваете поинтересоваться, как здоровье ее такой благовоспитанной мамы. А тот, кто сидел с пигалицей за одной партой и мечтал стать академиком, теперь, оказывается, ходит в роскошной кожаной куртке. Он подрабатывает дворником...
Сместились все представления. Знакомая назвала дурой приятельницу, которая поступила в аспирантуру. Подземный переход оглушает вас звуками аккордеона. Вы замедляете шаг. Несколько месяцев назад вы видели этого музыканта на обложке модного иллюстрированного журнала... Вечером на экране появляется телевизионный ведущий и комментирует обвальное крушение рубля. Шахтеры перекрывают железнодорожные магистрали. Учителя и профессора ищут работу в коммерческих ларьках.
Говорят, что волка может поразить инфаркт, если пространство, на котором он обитает, вдруг окажется обуженным. А что происходит с человеком, который вдруг узнает, что не может показаться в другом районе, где живут люди иной национальности? Разом изменились все ценности. Учитель подчас не знает, что он должен теперь рассказывать детям — времена изменились. Ученый поражен тем, что утратил общественный статус. Рабочий еще недавно перспективного предприятия неожиданно оказался безработным. Красный директор, трижды орденоносный, все еще надеется, что все вернется на прежний курс. Однако надежды становится все меньше...
Стремительно рушится привычный уклад жизни, уходит в прошлое то, что еще недавно составляло смысл нашего бытия. Меняются ориентации. Специалист по атеизму носит православную бородку. Преподаватель научного коммунизма руководит кооперативом. Низвергаются святыни. Девушка, поступившая на работу в фирму, неожиданно получает приглашение переспать с шефом. «С какой стати?» — спрашивает она. Ей отвечают: «Ты что, психованная?» Политические домашние распри оборачиваются кровавыми расправами. Человек остается одиноким перед надвигающейся неизвестностью.
Когда в начале 70-х годов в наших журналах появились отдельные отрывки из книги Элвина Тоффлера «Шок будущего», мы читали эти страницы как некий фантастический роман. Нам, живущим в ритме застоя, в архаических социальных структурах, все это казалось далеким, хотя и заставляющим отдаться волнам воображения. Почти тридцать лет прошло с тех пор, как вышла книга американского журналиста и социолога.
Нужна ли она нам сегодня, на пороге нового тысячелетия? Найдет ли она отклик в сердцах россиян? Наконец, сбылись ли прогнозы модного предсказателя? Ведь сам автор признавал, что его работа в потоке стремительных преображений тоже окажется устаревшей. Книга Тоффлера — продукт яркого социального воображения. Хотя автор постоянно ссылается на научные публикации, статистику, бытовые примеры, его работа раскрывает во многом мир фантазии, продуктивного заглядывания в будущее.
Тоффлер написал о том, что человечество захватывает неведомое ранее психологическое состояние, которое по своему воздействию может быть приравнено к заболеванию. Есть у этой болезни и свое название «футурошок» — «шок будущего». Человечество может погибнуть не от того, что окажутся исчерпанными кладовые земли, выйдет из-под контроля атомная энергия или погибнет истерзанная природа. Люди вымрут из-за того, что не выдержат психологических нагрузок.
Футурошок характеризуется внезапной, ошеломляющей утратой чувства реальности, умения ориентироваться в жизни, вызванной страхом перед близким грядущим. Еще до начала
XXI в. миллионы обычных физически здоровых и психически нормальных людей внезапно столкнутся лицом к Лицу с будущим. Смогут ли они приспособиться ко все более усиливающемуся давлению событий, знаний, науки, техники, различного рода информации? Не приведет ли это к серьезным социальным и психологическим последствиям?
Неужели человечество только теперь столкнулось с этими проблемами? Разве только в нашей стране человек вытолкнут из привычной ниши? Средневековому человеку будущее виделось как таинственная и темная сила. Даже радостный день он воспринимал с тревогой: а вдруг эти утехи обернутся казнями на Страшном суде. Войны, эпидемии, голод воспринимались как признаки надвигающегося конца света. Фрески храмов, изображающие эпизоды Страшного суда, заставляли трепетать сердца верующих при одной мысли о том, что ждет их по ту сторону бытия, в загробном мире.
Пушкин сказал о своем герое: «И жить торопится, и чувствовать спешит». И в ту пору были люди, гоняющиеся за модой, жаждущие перемен, склонные ощутить мимолетность в своих чувствованиях. Но у поэта все-таки сквозит ирония, проступает дистанция. Мир все-таки был прочным или, во всяком случае, казался таким. Гоняясь за новизной, люди все-таки жили в привычном окружении, в оковах предрассудков и привычном течении жизни.
Однако в нашем столетии стали заметны поразительные преображения. Тоффлер показывает, что темпы перемен неслыханно возросли. Мы теперь не можем даже представить, что произойдет, скажем, через пару лет. Если бы несколько лет назад мне, профессору Института философии, сказали бы, что напротив нашего здания на месте бассейна вырастет храм Христа Спасителя или что останки последнего русского царя будут хоронить с участием президента нашей страны, я бы, несомненно, испытал шок...
В советские годы была такая эстрадная шутка. Конферансье говорит: «Я люблю эту женщину на всю жизнь, пропишите ее в моей квартире на три месяца». Кто мог подумать, что спустя десятилетие Тоффлер будет всерьез обсуждать в своей книге идею временного брака как социологическую реальность. Человек может прописать в своей квартире не одну жену, а целую череду: браки теперь не заключаются на небесах, не порождены любовью и вовсе не предполагают, что новобрачные станут жить вместе до конца своих дней.
По истечении многих веков, на пороге иного тысячелетия человечество, казалось бы, уже не должно страшиться своего будущего. Вооруженные новейшей техникой люди научились прогнозировать свою жизнь на несколько лет и даже десятилетий. Но вот беда — прогноз безрадостен. До дна исчерпаны кладовые земли. Нечем насыщать нашу прожорливую техническую цивилизацию.
Создав мощнейшую технику, человек изменил ритм и течение своей жизни. И тут действительно оказалось, что главнейшая беда — вовсе не дефицит сырья для производства, не разрушение экологической среды. Научная мысль пытается отвести эти катастрофы. Кошмар в ином: психологические ресурсы человека не безграничны. Дело не в том, что образуется озоновая дыра или иссякнет нефтяная скважина. И даже не в том, что, засыпая в одном государстве, вы можете проснуться совсем в ином... Раньше всего может не выдержать человеческая психика.
Несколько десятилетий назад газета «Известия» напечатала фельетон «Воздушные хулиганы». Там рассказывалось о том, как пилоты, проходя мимо памятника Пушкину в Москве, увидели у монумента пьяного. Они бережно подобрали его, внесли в самолет и, закончив рейс, положили, сердечного, возле памятника Тарасу Шевченко, уже в Киеве. Представляете шок протрезвевшего, когда он очнулся?.. Впрочем, теперь это детские шалости. Вся страна может встретить рабочее утро возле новых скрижалей...
Книга Тоффлера еще надолго останется бестселлером. Однако не следует читать ее как безоговорочное откровение. Блестящему сочинению явно не хватает метафизической проработанности. Исследование весьма уязвимо с точки зрения культурологии, философской антропологии и психологии. Говоря о многообразии как воплощении свободы, автор опирается на чрезвычайно обуженный культурологический фон. Социолог заворожен американской моделью жизни. Бог немыслимых преображений — культ новизны — рожден именно в этой стране.
Тоффлер убежден, что сверхиндустриальная цивилизация — универсальный феномен. Но ведь в мире существуют сегодня самые разнообразные культуры. Станет ли модернизация вселенским процессом? — на этот вопрос человечество пока не располагает ответом. Да, многие страны Азии — Япония, Китай, Корея — продвигаются к сверхиндустриальной модели. Однако культурное своеобразие не стирается, не устраняется. Остается разным во многих культурах и образ времени.
Не случайно родился другой американский бестселлер, который предрекает не только мучительный процесс схождения цивилизаций, но и их грядущий конфликт. Читатель догадался, что речь идет о концепции Самуэля Хантингтона. Проблема человечества не только в том, чтобы привыкнуть к переменам. Она в ином — как сохранить ценностно-психологическое ядро культуры. В нашей стране тоже психологический взрыв от перемен. Но мы испытываем шок не только от будущего, но и от прошлого. Для нас это далеко не психологическая только проблема...
Мир не внял предостережению Тоффлера. Мало ли чем может испугать нас современный футуролог. Только отдельные здравомыслящие люди поспешили изменить стиль жизни, точнее сказать, постарались оградить себя от радикальной динамики. Тоффлер не обращается к философской антропологии. Он, по существу, не пытается поставить вопрос о том, какова же человеческая природа. Кто человек по своей натуре — новатор или консерватор? Или иначе — какие тенденции в обществе могут преобладать? Не должны ли они находиться в некоей гармонии?
Не случайно после выхода книги Тоффлера во многих западных странах начала набирать силу консервативная волна. Философы, политики стали размышлять о том, насколько приспособлен человек к этим переменам как биологическое, психологическое существо. Неоконсерваторы заговорили о том, как важно для человека ощущать прочность бытия. Ведь в прошлом социальный цикл зачастую соотносился с культурным, последний чаще всего был длиннее. Теперь же на протяжении жизни одного поколения культурные циклы меняются один за другим, создавая лавину цивилизационных потрясений.
Тоффлер не ставит вопрос о том, что такое психологическая норма. Он полагает, что человек, мало приспособленный к меняющейся реальности, психологически ущербен. Ему надо разъяснить, что мир постоянно преображается. Если он хочет адаптироваться к реальности, ему важно перестроить свою психику, избежать футурошока. Но предположим, людям это удалось. Люди не ощущают дискомфортности от того, что все вокруг стремительно преображается, можно ли сказать, что человек, приладившийся к действительности, это не невротик, а полноценная личность.
Разве это психологическая норма — человек, выбитый из лона семьи, из привычного ландшафта, утративший привязанность и ощущение стабильности? Скорее всего такой человек, реализующий беспредельную свободу, как раз и окажется психопатом. Пожалуй, лучше всего об этом рассказывает наша российская жизнь. Человек, рожденный в яранге, способен поступить в вуз и обрести совсем иной статус. Он же может вернуться в родное селение и привнести в его жизнь элементы еще незнакомой культуры. Тоффлер видел исток футурошока только в машине, в технологии. Это ее скорость рождает неслыханные темпы мутаций. Вот почему, как он считал, миллионы людей охвачены возрастающим чувством тревоги. Они не могут ориентироваться в окружающей жизни, теряют способность разумно управлять событиями, которые стремительной лавиной обрушиваются на их головы. Безотчетный страх, массовые неврозы, не поддающиеся разумному объяснению поступки, необузданные акты насилия — все это, по мнению американского эксперта, лишь слабые симптомы болезни, которая ожидает нас впереди.
Реальности российской действительности и тех стран, которые еще недавно составляли с ней единое пространство, значительно изменили экспертизу Тоффлера. Дело не только в машинах, не в темпах жизни, которые навязывает нам техническая цивилизация. Преображается социальное и культурное бытие. Человек не просто включается в темп неслыханных ускорений. Он вообще катапультируется, причем многократно, в иные миры.
Вчера еще респектабельный индивид вдруг становится изгоем. Тот, кто привык к земле предков, оказывается беженцем. Православный попадает в исламское окружение. Человек, который всю жизнь взращивал в себе нравственность, неожиданно обнаруживает, что ему надлежит обитать в воровской шайке. От бомжа ждут, что он развернет в себе качества умелого коммерсанта. Жертва синдрома «раскрестьянивания» приговаривается к владению земельным участком. Человеку, готовому променять свои акции на спирт и пачку гречки, предназначают роль совладельца капитала. Человеку, который впал в нищету от задержки пенсии, предлагают оплачивать жилье по западным стандартам...
Опять спросим: только ли нашему времени свойственно это явление? Конечно, похожие феномены можно проследить в любой исторической эпохе. Представьте себе состояние варвара-скифа, захваченного в плен и проданного в рабство в какой-нибудь город античной Греции или Рима. Отрезанный от привычной среды, столкнувшийся лицом к лицу с незнакомой ему культурой, этот человек должен был пережить состояние шока.
Или пример другого рода. Вспомним известную повесть Марка Твена «Принц и нищий». Безродный и неимущий мальчик оказывается в положении наследного принца. Но вместо того чтобы возблагодарить судьбу, он испытывает постоянную тревогу, страх перед непривычной действительностью.
Однако большинство людей, попадающих в незнакомую обстановку, живут надеждой на возвращение в родную страну с привычным укладом жизни или находят утешение в том, что в любой момент могут оказаться в своей среде. Жертвы футурошока этой утешительной мысли лишены. В нашей стране масштабы социальных и культурных метаморфоз фантастически огромны. К тому же тот мир, куда зовет краснознаменная мечта и надежда, безвозвратно утрачен. Позади руины, впереди психологически непереносимые муки.
Оторвите человека от родной культуры и бросьте в совершенно новое окружение, где ему придется мгновенно реагировать на множество совершенно новых представлений о времени, пространстве, труде, сексе и т. п., и вы увидите, какая поразительная растерянность овладеет им. А если вы еще отнимете у него всякую надежду на возвращение в знакомую социальную обстановку, растерянность перерастет в депрессию. Психологическое онемение — жуткий синдром сегодняшних дней.
Возле Иванова разбился самолет. Погибли пассажиры, экипаж. Отказала техника? Ничуть не бывало. Печальное стечение метеорологических условий? Фатальное совмещение грозных факторов? Не гадайте... Эксперты обвинили во всем командира экипажа. Он действовал правильно, грамотно. Но в состоянии какой-то потрясающей медлительности. Командиру экипажа можно инкриминировать только одно — он руководил полетом в состоянии психологической прострации... Однако вменяем ли он?
Не достоин ли этот случай внимательного постижения? Томимые безмерной человеческой усталостью, требуют увеличения зарплаты авиадиспетчеры. На последнем пределедействует оператор ядерного щита. Безропотный чиновник превращается в маньяка, последним всплеском истерзанной психики пытающегося восстановить утраченное равновесие. Спускается в забой шахтер, доведенный до отчаяния бессмысленностью борьбы за своевременную получку...
Представим себе, какой может оказаться дезориентация человека, если наступит хаос и вся иерархия ценностей станет постоянно меняться. Вообразим, что в обрисованный нами мир перенесли не отдельного человека, а целое общество разновозрастных людей, включая самых слабых, наименее интеллигентных, наименее приспособленных. Результатом будет не просто футурошок, а нечто большее, не имеющее пока своего обозначения.
Перемены, происходящие вокруг нас, приняли характер грандиозного снежного обвала. Большинство людей совершенно не подготовлены к ним. Бабушка, которая всю жизнь копила на похороны и теперь осознавшая, что уйдет в иной мир без должного погребения. Жильцы кооперативного дома, откладывающие деньги на капитальный ремонт дома и прознавшие, что этих денег не хватит даже на синьку. Академик, пестовавший атеизм. Физик, привыкший презирать «лириков», которому не видать отныне заказов на исследования... Беременная женщина, неожиданно столкнувшаяся с тем, что закон не охраняет ее право на материнство.
Дело не только в том, что мы расширили сферу перемен, сделали их масштабнее — мы изменили их темп. На нас обрушивается лавина быстро меняющих друг друга событий, что приводит к преображению нашего восприятия времени. Мы «ощущаем» жизнь иначе, чем наши предшественники, и именно в этом отличие современного человека.
Нафантазируем такую ситуацию... Средневековый рыцарь увидел на турнире прекрасную даму и влюбился. Добиваясь взаимности, он пишет ей страстные послания, и его гонец с величайшими ухищрениями доставляет письма своего господина в замок дамы, живущей на другом конце королевства. Представьте себе, сколько времени должно пройти, прежде чем она получит это послание и, тщательно все обдумав, напишет нежный ответ, который с еще большими предосторожностями переправит своему возлюбленному.
В течение этого времени чувства как бы замирают. Наши герои способны переживать состояние, охватившее их в момент первой встречи, бесконечное число раз... Неизменной остается ситуация, в которой они находятся. Медленно поступает информация, которая могла бы привести к перемене их чувств. Подобный роман может длиться годами, совсем не развиваясь. У несчастных влюбленных средневековья гораздо больше шансов умереть раньше своей любви, чем у наших современников.
Последним, имеющим в своем распоряжении сотовый телефон, почту и другие средства связи, нет необходимости долгое время переживать волнение, охватившее их во время первого свидания, так как за ним стремительно следуют все новые и новые события. И часто у современных влюбленных просто не остается времени, чтобы разобраться в собственных чувствах. Однако представим себе ситуацию в духе рассуждения Тоффлера о превратностях брака, о том, что брак будет многоразовым. Допустим, пушкинская Татьяна говорит Онегину: «Как хорошо, что ты вернулся. Мой брак с генералом как раз завершается. Теперь я могу быть с тобою в течение нескольких лет...» Получается диалог совсем в духе Бернарда Шоу:
— Можно ли вас на минуточку?
— Хоть на целую вечность, если это ненадолго...
Жизнь современного молодого человека мало чем напоминает жизнь его отца. Пропасть, разделяющая поколения, стремительно расширяется. В прошлые века жизнь текла гораздо медленнее. История прекрасной дамы могла произойти как с ее прабабушкой, так и с ее внучкой. Размеренный ритм жизни крепко связывал поколения друг с другом, не давая прерваться «связи времен».
Современные люди, ускорив темпы перемен, навсегда порвали с прошлым. Мы отказались от прежнего образа мыслей, от прежних чувств, от прежних приемов приспособления к изменяющимся условиям жизни. Именно это ставит под сомнение способность человека к адаптации — выживет ли он в новой среде? Сможет ли приспособиться к иным императивам?
Ускорение темпов жизни больше не укладывается в рамки нормального человеческого существования, под его напором сотрясаются все социальные институты общества. У моего шефа украли машину. Он звонит высокому чину в милицию. Оттуда раздается нечто утешительное: «Если угнали с ведома милиции, поможем, найдем. Но если это неорганизованная преступность, извините, не отыщем...» Как приспособиться к новому статусу стражей порядка?
Нарастание темпов перемен оказывает губительное воздействие на нашу психику, оно нарушает внутреннее равновесие, меняет образ нашей жизни. Таким образом, внешнее ускорение переходит во внутреннее... Ускорение перемен сокращает длительность жизненных ситуаций. Это оказывает разрушительное воздействие на психику.
Затевая социальные нововведения, обсуждая детали дальнейших «реформ», мы совершенно не учитываем симптомы названного нами феномена. Здесь царит полнейшее благодушие. Полнейшую апатию принимают порой за спокойное здравомыслие. Психологическое онемение — за верноподданничество. Интеллигенция более истерична, чем народ, вещает с экрана руководитель правительственной команды.
«Не драматизируйте ситуацию», — увещевают нас. Хочется писать о лучезарном. Но означает ли это, что мы должны проходить мимо грозных и неотвратимых предвестий, о которых говорится в книге Тоффлера.
Еще один аспект книги Тоффлера — в ней много говорится о научных открытиях, которые ставят массу этических и философских проблем. С некоторым промедлением, нежели предполагал Тоффлер, заговорили о клонировании человека, о возможностях модульного принципа человеческих отношений. Совсем недавно биологи открыли ген, который несет в себе завершение жизни природного организма. Именно в нем заложена информация, которая исчерпывает себя в распаде клетки, в смерти индивида. Вот она, тайна конечности человеческого существования, заведомый приговор к погибели. Кстати, ген опознан, и с помощью лазера можно выжечь его. Человек станет бессмертным? Возможно. Не исключено, что в кругозоре биологии проблема выглядит предельно ясной...
А в доминионе философии? Может быть, только мудрец способен предостеречь человечество от посягательства на таинство жизни и смерти. Только философ благодаря своему призванию обязан представить на суд специалистов древние интуиции-предостережения, результаты огромной интеллектуальной работы мыслителей, толкующих о загадках жизни и смерти. Лишь философу надлежит придать проблеме обостренное метафизическое звучание.
Философия — кладезь всяких возвещений, многие из которых вообще не имеют под собой теоретических оснований. Подчас эти откровения наивны, лукавы, безрассудны, оскорбительны для здравомыслия. Но если пресечь эту фонтанирующую мощь воображения, человек перестанет быть самим собой. Оскудеет и его разум. Сознание утратит собственный метафизический потенциал.
У Тоффлера есть замечательный образ. Он рассказывает о том, что карты средневековья способны вызвать сегодня усмешку. Но без них не было бы современного видения мира. Через догадку, через воображение, через философское постижение люди идут к распознаванию мира.
Но надо ли абсолютизировать скорость, перемены, смену ситуаций, возможность перемены мест. Помню, в годы застоя мне удалось поехать в Монреаль на Международный философский конгресс. Вернувшись, я с воодушевлением рассказывал всем о неожиданных впечатлениях, об открытии иных культурных стандартов. Знакомый художник, остудил меня фразой, смысл которой все чаще открывается мне теперь:
— Один радуется, что пробежал по проспектам эксцентричного города, другой счастлив, что разглядел куст под окном.
Человечеству нужна активная деятельность, но потребно и созерцание. Оно должно обладать огромным потенциалом адаптированности. Однако не повредит людям и здоровый консерватизм. Свобода — это сбрасывание уз, но это и ограничение. Не стоит быть рабом мимолетностей, бесконечных новых впечатлений, потока перемен. Жаль человека, который посадит дерево, но так и не увидит, как оно растет».
[кінець цитування передмови до російського перекладу (2002) книги Е.Тоффлера “
A
Future
Shock” (1970) доктора філософських наук, професора Г.С. Гуревича, спеціаліста з філософії культури, філософської антропології].
***
Кого б ми не опитали з тих, хто прожив більшу частину свого життя, кожен може відмітити прискорені потоки змін навколо себе, зміну професій, місць праці й місць мешкання, зміну умов життєдіяльності. Діти розпочинають своє життя зовсім в інших умовах, аніж ті, в яких розпочинали своє життя їх батьки. І чи лише про хороші зміни йде мова?
Нещодавно спілкувався з одним із своїх знайомих, якому виповнилося 35 років і який ще п’ять років тому успішно працював у м. Києві в галузі юридичного обслуговування бізнесу, а потім розчарувався й виїхав до Канади. Вже третій рік він там тяжко адаптується, доходи має значно менші, аніж у Києві. Запитую: чи не бажаєш ти повернутися в Україну? Відповідає: так, повернувся б, якби мої знання там кому-небудь були потрібні, вон сьогодні там не потрібні навіть бандюкам.
І як тут не згадати стародавнє китайське прокляття “І щоб вам жити в епоху змін!”.
Глава 4. Виклики соціальної еволюції як предмет філософії та інших гуманітарних наук
Отже, у ХХ столітті було помічено суттєве прискорення соціальної еволюції, збільшення частоти змін в умовах життєдіяльності людини і, як наслідок цього, відчуття певного дискомфорту. Філософи впродовж усього ХХ ст. (Гайдегер, Сартр та інші) обговорювали й поглиблювали тему екзистенційного жаху, який переживає сучасна людина і який зумовлювався, як ми тепер розуміємо, зростаючою напругою із-за дисбалансу між сповільненою біологічною еволюцією людини та її прискореною соціальною еволюцією. Однак, на межі тисячоліть мова вже йде про інше – про вибухоподібний характер прогресу, про Сингулярність, про прискорений ріст не лише кількості корисних новацій в адаптації людини до зовнішнього середовища, але й про кількість непередбачуваних й не зовсім зрозумілих за наслідками вторинних (побічних) результатів активності людини.
Здавалося б, що відповіді на виклики соціальної еволюції найпершими мають давати філософи. Проте, виникає питання: що є філософія сьогодні? Філософія аналітична, філософія екзистенціальна, практичні філософії – що вони собою являють в контексті обговорюваної проблеми?
Філософія екзистенціалізму лише констатує складність буття і чим глибше його пізнає, тим більше емоцій страху продукує. “Що робити зі свободою людини?” – все ще залишається чи не стрижневим питанням цієї філософії. Як зазначив відомий англійський вчений, доктор філософії, професор, автор багатьох книг і монографій Ф.Коплстон:
[
История философии. ХХ век / Пер.с англ.. П.А. Сафронова. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2002. – 269. – С. 238] [12,
c. 238]. Вказані недоліки властиві не лише екзистенціалізму. І тут ми також можемо погодитися з Ф.Коплстоном, який зауважив:
[12, с. 151].
То що ж очікувати від філософії в контексті відповідей на виклики соціальної еволюції – “керівництва до дії” чи задовольнятися лише “дискурсами”? Про перше мова не йде, адже маємо лише сумний досвід експериментування з утопічними ідеями. Більше того, філософи вважають
[
та ін. Науковий світогляд на зламі століть: Монографія – К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. – 288 с. – С. 15] [3,
c. 15].
Що ж до споглядання та дискурсів, то тут справи йдуть краще, маємо широту й глибину корисних розрізнень різних сутностей: дійсності та уявлення про неї, об’єкта і суб’єкта, матеріального та ідеального, форми та сутності, абсолютного і відносного, абстрактного і конкретного, факту та інтерпретації, тимчасового і вічного, трансцендентального і трансцендентного, раціонального та ірраціонального, наукового і ненаукового, прагматичного і непрагматичного, морального й аморального тощо. Окрім дуальностей та дихотомій, філософія пропонує розрізняти просте у складному, елементарне у цілісному, розмаїття та єдність у множинному. Цікавими є й розрізнення різних типів раціональності – класичної, некласичної, постнекласичної та різних типів постмодернізму.
Філософські реагування на реалії перехідної епохи соціального буття виражаються мозаїкою нових понять і неологізмів, як то: “екзистенція”, “плюралізм”, “симулякри”, “меганаративи”, “постмодерність”, “постнекласична раціональність”, “мегаперспективи”, “
Nonlinear
science” тощо. На жаль, про розробку нової філософської парадигми – “керівництва до дії” говориться у майбутньому часі так, немовби час терпить:
[
Педагогічна освіта: історико-філософська рефлексія для майбутнього розвитку. Філософія освіти, № 1(6), 2007. – С. 7–15] [13,
c. 7–15].
З чим входять у процес
філософи світу? З упевненістю можна сказати лише одне – з плюралізмом та сумнівами постмодерності. Філософи,
[
та ін. Науковий світогляд на зламі століть: Монографія – К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. – 288 с. С. – 21] [3,
c. 21].
Продовжує поглиблюватися і протистояння між природничо-науковим знанням та гуманітарним. Хто є ініціатором цієї “моди” і чому так сталося – це окрема тема. Протиставляючи себе природознавству, гуманітарії залишаються перебувати у полоні дискурсивного філософствування. Разом з тим, вже багато що із того, що традиційно належало філософії, можна висловити більш лаконічно іншою мовою, що сформувалася у природничих та технічних науках, зокрема мовою системоаналітики та синергетики. Гуманітарії уникають редукції до простого, їх більше задовольняє множинність смислів. Звідси й випливає перебільшене сповідування плюралізму як методології. Але ж боязнь редукції до простого унеможливлює абстрагування, без якого нема синтезу по-новому, отже нема й відповідей на актуальні питання пізнання, на сучасні й очікувані виклики соціальної еволюції. Що торкається плюралізму, то його краще було б замінити принципом додатковості, що виник і є вже визнаним у природознавстві.
Отже, можна констатувати, визнаючи наявність проблеми викликів соціальної еволюції, філософія ще не пояснює їх природи з глибиною, достатньою для розробки практичних рекомендацій. Виклики, про які йде мова, є
не лише для усвідомлення повсякденною свідомістю, а й для вузько орієнтованих наукових досліджень. Такою є їх перша особливість, і це може бути предметом окремого дослідження.
Що ж сьогодні можна очікувати від філософії? Якщо не програму дій, то хоча б фундамент для побудови такої програми? Схоже що
від філософії взагалі та
філософій, філософії освіти, зокрема, ми можемо очікувати сьогодні лише дискурсів, широти і глибини розрізнень суттєвого у явищах і фактах дійсності. Це – лише орієнтири для подальших пошуків пізнання. Втім, слід зазначити, що це неабиякий внесок в пізнання. Візмемо до уваги хоча б оті симулякри французького соціолога, культуролога й філософа Ж.Бодріяра (1929-2007). А щодо
відповідей на виклики, то вони, беззаперечно, мають бути предметом спеціальних міждисциплінарних досліджень. Сьогодні жодна із окремих наук унаслідок їх вузької спеціалізації не здатна давати достатньо повні відповіді на нагальні питання людського буття. Слід взяти до уваги, що процес пізнання в конкретних галузях науки, як правило, йде в глибину досліджуваного матеріалу, коли науковець пізнає все більше і більше про все вужче й детальніше, ніяк не пов’язуючи все з усім, як того вимагає системно-синергетична методологія досліджень. Вузькість суто філософського підходу проявляється, як ми розуміємо, насамперед в нестачі системно-синергетичного мислення, в протиставленні гуманітарних концепцій науково-природничим.
Відправним пунктом таких міждисциплінарних пошуків відповідей на виклики соціальної еволюції має стати точка зору дослідників макроеволюції [
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. Ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 248 с.] [2], [
Феномен человека на фоне универсальной эволюции. – М.: КомКнига, 2005. – 536 с.] [14], [
Архетип восставшего покойника как фактор социальной самоорганизации // Вопросы философии, 2002, № 11] [15], [
Смыслообразование как глобальная проблема совремённости: синергетический вигляд // Вопросы философии, № 5, 2009. – С. 3–19] [9, с. 3–19]. Разом з тим, виникає питання, наскільки широко цю тезу усвідомлюють науковці і які є приклади застосування нової методології міждисциплінарних досліджень.
Глава 5. Виклики минулих епох як ендо-екзогенні кризи
Аналізуючи рефлексію викликів соціальної еволюції сферою людинознавства як криз культури, глобальних проблем цивілізації, ми бачимо, що ця рефлексія відбувається в основному у формі сприйняття
й
(дисбалансів) між рівнями розвитку матеріальної і духовної культури [
Фундаментальні філософські проблеми. Конспект. Виклад курсу лекцій для студ. негуманітарних фак. Навч. посіб. – К.: Вид. ПАРАПАН, – 2002. – 112 с.] [16], [
Проблема духовности в психологии (
http://bibliopsy.narod.ru/ sobl.html
)] [17], [
Социальный и духовный объекты // Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд-во МГУ, 2006. – 264 с. – С. 82–92] [18,
c. 82–92], [
Бездны души и бездны мироздания // Вопросы философии, 2009, № 7. – С. 107–115] [19,
c. 107–115], [
Духовность как объект методологического рассмотрения // Педагогика, 2009, № 9. – С. 3–13] [20,
c. 3–13]. Надалі доцільно конкретизувати, що мається на увазі, коли мова йде про такі
й
. Як приклад такої конкретизації заслуговують уваги позиції А.Назаретяна, наукова сфера якого – психологія, культурна антропологія та синергетика і методологію досліджень якого можна вважати міждисциплінарною [
Смыслообразование как глобальная проблема совремённости: синергетический вигляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3–19] [9,
c. 3–19], [
Архетип восставшего покойника как фактор социальной самоорганизации // Вопросы философии, 2002, № 11] [15].
З точки зору сучасної науки будь-який живий організм являє собою нерівноважну відкриту систему, що розвивається, ускладнюється, для життєдіяльності якої потрібне постійне надходження ресурсів – речовини, енергії, інформації іззовні. Усі процеси у відкритій системі умовно можна поділити на ендогенні, тобто зумовлені внутрішніми причинами, і екзогенні, зумовлені зовнішніми причинами. Згідно з
науки
, механізми життєзабезпечення рано чи пізно стають контрпродуктивними, що і становить зміст кризи. Шанс на конструктивне подолання такої кризи багато в чому визначається тим, який обсяг різноманітності накопичила система для свого подальшого ускладнення з метою більш високої продуктивності антиентропійних механізмів. Як повідомляє А.Назаретян, в літературі описано п’ять таких
в біологічній еволюції та не менше семи криз – в соціальній еволюції. До закономірностей загострення й подолання антропогенних криз, окрім
та
, автор дослідження додає
та
[
Смыслообразование как глобальная проблема совремённости: синергетический взгляд // Вопросы философии, № 5, 2009. – С. 3–19] [9,
c. 3–19].
А.Назаретяна зіставний з
, сформульованим У.Р.Ешбі в 1950-х роках минулого століття і уточнює його. Якщо закон необхідної різноманітності вимагає, щоб різноманітність керуючої системи була більшою, ніж різноманітність керованої системи, то загальне формулювання закону ієрархічних компенсацій виглядає так: зростання різноманітності на верхньому рівні ієрархічної організації забезпечується обмеженням різноманітності на попередніх рівнях, і навпаки – зростання різноманітності на нижньому рівні руйнує верхній рівень організації. (Обмежує – руйнує – стимулює – заохочує? Чи так це насправді в усіх ієрархічних системах, включаючи нові самоусвідомлюючі себе раціональні спільноти людей, відомі нам як ‘громадянське суспільство’ з розвиненими горизонтальними зв’язками, окрім вертикальних ієрархічних – ми тут поки що обговорювати утримаємось).
відображує факт відсутності у єстві людини інстинктивних внутрішньо-видових механізмів убезпечення її від загроз застосування в станах прояву інстинкту агресії виготовлених нею інструментальних засобів. На відміну від тварин, що володіють інстинктивними механізмами захисту (“ворон ворону око не виклює”), людина набувала цей механізм в процесі соціальної еволюції поступово. На думку дослідників,
Homo у філогенезі дещо не повезло: сполучення психології безоружної істоти з грізною штучною зброєю прирікало
Homo
habilis на самознищення. Але як мінімум одна популяція все ж вижила і дала початок новому витку еволюції людини на Землі. Випадково виниклий як захворювання,
[
, там само]. А.Назаретян та інші дослідники впевнені, що усі попередні кризи соціальної еволюції були
і
[
, там само]. Думка цікава й глибока – з одного боку, інструментальна культура як засіб реалізації інстинктів, а, з іншого боку, компенсуюча її недоліки гуманітарна культура, що ґрунтується на усвідомленому розумі. І як результат взаємодії інстинктів і свідомості, при переході
, епохи кам’яних виробів людської праці, впродовж тривалого часу від 2 млн. років до 10 тис. років тому,
люди поступово навчились зустрічати незнайомців з інших племен без намірів їх убити й з’їсти. Потім у війнах люди поступово навчились співчувати й припинили оцінювати успіхи своїх полководців числом убитих й обсягами руйнацій. А.Назаретян називає цей чинник відновлення техно-гуманітарного балансу
.
Якщо досі суспільна, загальносистемна задача полягала в упорядкуванні соціального насилля, яке є невід’ємним від людського єства, шляхом виробництва різного роду групових ідеологій і поділу людей на “своїх” та “чужих”, то віднині, з прогресом техніки і зброї, стоїть задача повністю усунути насилля із людського буття. Яким чином цього досягти? Аналізуючи це питання, А.Назаретян слушно звертає увагу на те, що
.
А.І. Фет, здійснюючи паралельні дослідження і не використовуючи поняття
розглядає замість
явище групового відбору, описане Ч.Дарвіном у його книзі “Походження людини і статевий відбір”. Автор звертає увагу: природний внутрішньо видовий відбір має дві складові – індивідуальний і груповий відбір.
[
. Инстинкты и социальное поведение. Новосибирск, изд-во “Сова”, 2008. – С. 65] [21,
c. 65].
Масштаб групової ідентифікації суттєво збільшився з появою імперій, а потім і світових релігій. Однак поділ людей на “своїх” та “чужих” довго не зникав, а навіть загострювався. Так в релігійних війнах першої половини
XVIIстоліття в Центральній Європі загинуло до 90% чоловічого населення. Пізніше релігійні чинники групової ідентифікації стали частково заміщуватися національними і класовими й співіснувати з ними. Ідеологія залишалася атрибутом спільнотної свідомості, а війна атрибутом суспільного буття до ХХ ст. включно. Згадаймо дві світові війни з “патріотичним” забарвленням, “безкомпромісну” класову боротьбу в СРСР 30-х років минулого століття та готовність “будівельників комунізму в окремій країні” воювати з “демократіями” іншого світу до повної перемоги комунізму у всьому світі. А ісламізм сьогодні? Яка його роль?
“
–зауважує Назаретян
–
[
, там само, с. 16]. Отже, на думку дослідника, негентропійний механізм групової ідентифікації і відповідних йому групових ідеологій тисячоліттями виконував стабілізуючу роль.
А.І. Фет також вбачає в канібалізмі та війнах чинник прискорення еволюції
[
с. 75].
Що є “розширення групової ідентифікації” з точки зору антропології? На чому воно базується – на інстинктах, чи на свідомості? Хоча в арсеналі людини, окрім біологічних інстинктів індивиду, присутні й соціальні інстинкти (генетичні програми), виявляється, що останніх замало, їх весь час критично не вистачає, вони менш укорінені в єстві людини, вони – в процесі перманентного формування.
Науково-технічна революція, військові та промислові технології другої половини
XX століття, гранично оголивши загрозу глобальної катастрофи, затребували
міждержавних коаліцій, що зрештою і врятувало цивілізацію від самознищення цього разу, обмежившись холодною війною й передчасним завершенням великого соціального експерименту в СРСР.
Чим же стурбований А.Назаретян сьогодні, аналізуючи техно-гуманітарний баланс на зламі епох? Якщо згідно з законом еволюційної дизфункціоналізації на новому етапі історії механізм групових ідеологій стає контрпродуктивним, то як бути?
, – вважає А.Назаретян. Якщо Кант, психоаналітики і гештальтпсихологи праві щодо “апріорних ідей і вроджених гештальтів” агресивності та (квазі) релігійних конструктів у єстві людини (
), то
[
, там само, с. 17].
А.Назаретян не бачить іншої альтернативи, аніж погодитись, що
.
Конфлікт штучного і природного був, є і буде
– так вважає дослідник. Звідси ключове питання:
[
, там само, с. 18]. Надії покладаємо на усвідомлений розум, усвідомлену волю, які упорядковують тваринні інстинкти усередині
Homo розумної.
В контексті теми викликів соціальної еволюції і відповідей на них цілком природно виникає запитання “А чи не буде техно-гуманітарний дисбаланс у загостреній формі одним із прояві тієї самої очікуваної до 2045 року Сингулярності і як нам бути?”.
Для забезпечення техно-гуманітарного балансу у майбутньому А.Назаретян пропонує такі заходи:
[там само]. В цілому це вірний узагальнений теоретичний підхід, але він вимагає конкретики для практики, особливо стосовно “кардинального удосконалення суспільної свідомості” і ролі в цьому громадянського суспільства. Необхідність конкретики ми вбачаємо, перш за все, в розв’язанні задач вдосконалення людини, її самосвідомості та волі.
Втім, важко погодитись з позицією А.Назаретяна щодо акценту на подовженні конфлікту штучного і природного, який начебто є невід’ємною властивістю буття людства, конфлікту, який завжди, на думку дослідника, вимагатиме техно-гуманітарного балансу.
Техно-гуманітарний баланс, про який йшла мова, потребує уточнення, оскільки набуває іншого змісту: забезпечення психологічної гармонії між внутрішнім психологічним світом інстинктивної людини і зовнішнім світом дійсності, насамперед, соціальної дійсності. Досі інструментальна техніка посилювала ті органи тіла людини, що найтісніше пов’язані з задовольнянням її інстинктивних потреб. Віднині інструментальна техніка буде переважно посилювати ті органи тіла людини, які пов’язані з її мисленням та свідомістю. В цьому є принципова різниця між минулими та майбутніми формами техніко-гуманітарного балансу. Віднині цей баланс буде порушуватись не на кордонах держав, а усередині людських спільнот, не інстинктом агресії та технологічною зброєю, а, швидше за все – засобами впливу на мислення та свідомість одних груп людей з боку інших, диспропорціями між предметно-дієвою і системно-аналітичними формами мислення, між уявним, віртуальним світом і світом реальної дійсності (принаймні це ми вже спостерігаємо).
Чим насправді є конфлікт штучного і природного з точки зору системно-синергетичної? Пошуки відповіді доцільно розпочинати із аналізу взаємин частин та цілого між собою. Не конфлікт штучного і природного є визначальним у єстві людини, а конфлікт все більш зростаючої й динамічної складності соціального, колективного, свідомого – з одного боку, і природного, тваринного, інстинктивного, несвідомого, індивідуального – з іншого. Це конфлікт діонісійського і аполонівського начал у єстві людини, це конфлікт інстинктивного несвідомого
зі свідомим
. Це дисгармонія внутрішнього, не зовсім адекватного і все більш віртуального, світу людини зі світом зовнішньої дійсності. Це також і конфлікт складного динамічного соціального цілого зі стабільним індивідуальним, частковим, ірраціональним.
Частково погоджуючись з А.Назаретяном щодо потужності інстинкту агресії та загроз цивілізації з боку інерції ідеологічної групової ідентифікації “свій-чужий”, зауважимо, на зламі епох традиційне ідеологічне світосприйняття й силове протистояння поступається першим місцем серед загроз зовсім іншим загрозам. І справа тут не в правоті чи неправоті І.Канта щодо апріорного, З.Фрейда – щодо несвідомого.
Ідеологічне світосприйняття на основі групової ідентифікації “свій-чужий” вичерпує себе з переходом на новий рівень розширення групової ідентифікації – рівень глобалізованого суспільства Землі, поступаючись першістю іншим загрозам. Віднині й політичні ідеології набувають іншого змісту – системного, загальноцивілізаційного світобачення. При цьому людина не стає простішою. Прояви її поведінки стають складнішими, і тому виникають інші проблемні дисбаланси. А щодо інстинкту агресії, то він був, є і буде присутнім у єстві людини як певний движитель її активності, глибинне джерело енергії. Інстинкт агресії проявляє себе не лише в грабунках і війнах, а й у пізнавальній активності людини. Іншими словами, у єстві людини немає нічого, що треба було б викорінити повністю. Мова має йти про гармонію усьогонаявногоу єстві людини.
Слід зауважити, що розглядати природу і майбутніх викликів як небажане
є великим спрощенням. Адже розвиток матеріальної культури відбувається за законами соціальної еволюції, незалежно від бажань та волі людей. Це процес, який є невід’ємною частиною становлення нової цілісності – єдиного організму земної цивілізації. Цей процес можна умовно відносити до адаптації частин соціуму в процесі його еволюційного ускладнення. Формування духовних цінностей – це також процес, що належить до механізмів формування соціуму як цілісності. Він містить в собі не стільки передумови викликів у формі протиріч, скільки відповіді на виклики. В процесі соціальної еволюції, розвитку й ускладнення, йде “притирка” частин (елементів) й гармонізація їх з системним цілим. Йдеться не пронебажані протиріччя, а про цілком природні процеси. Тож поняття-кліше
є умовними поняттями, що відображали особливості минулого часу, і були, швидше за все, наслідком невидимих глибинних процесів, аніж причиною всіляких негараздів. Адже ланцюг причин-наслідків…причин-наслідків в оточуючій нас дійсності не обмежується двома-трьома ланками.
Очевидно, що не групова ідентифікація на основі інстинкту приналежності “свій-чужий” і не техніко-гуманітарний баланс на основі протиставлення “природне-штучне” мають бути сьогодні предметом найбільшої уваги дослідників механізмів й проявів соціальної еволюції, а більш тонкі й досі невидимі сутності. Більш тонкі й невидимі – адже світ ускладнюється! Що саме?Наразі заслуговує уваги більш глибокий, системно-синергетичний погляд на взаємодію частин (елементів) і цілого (системи) в процесах їх еволюційного ускладнення, на роль свідомості й свідомої вольової регуляції в життєдіяльності людини як елемента суспільної цілісності. Людина не є вершиною біосоціальної еволюції на Землі, вона – лише проміжний етап!
***
В контексті подальших досліджень значення свідомості, самосвідомості та свідомоі вольової регуляціі в життєдіяльності людини як елемента суспільної цілісності заслуговує уваги й більш глибокий погляд на розшарування людей у піраміді потреб і мотивацій А.Маслоу, психолога. Піраміда – фігура, що звужується догори. Згідно з пірамідою Маслоу, основна маса сучасних людей все ще задовольняє потреби нижчих рівнів – фізіологічні (органічні) – 1-й рівень, захисту від негод – 2-й рівень, та, як соціальна тварина, інстинктивно задовольняє потребу приналежності до групи (потребу групової ідентифікації) – 3-й рівень. Найважливішим положенням моделі А.Маслоу є стверджування про те, що поки людина не задовольнить нижчу потребу, про більш високу вона не думає й не турбується. Як наслідок цього, спостерігаємо, що різниця в глибині усвідомлення громадсько-політичної та економічної реальностей навколо нас тими
Homo, хто внизу піраміди й тими, хто наверху, вражає, вона величезна. І, на жаль, поки що не зменшується!
Тих, хто на вершині піраміди А.Маслоу самоактуалізується (5-й рівень), пройшовши етап поваги і самоповаги (4-ий рівень), навіть у розвинених суспільствах, за оцінкою автора моделі, ще дуже мало – до 1% від чисельності населення.
Тож, виникає питання, хто є активною елітою суспільства, політичною елітою, зокрема.
Питання вельми актуальне. Як нам уявляється, політичні еліти на пострадянських просторах, це, поки що, за невеликим винятком, найбільш енергійні егоїстичні представники нижчих прошарків піраміди потреб і мотивацій А.Маслоу. На користь такого висновку свідчать прості розрахунки.
Якщо виходити з припущення, що у піраміді (чи конусі) товщина кожного з п’яти прошарків однакова, то простий розрахунок дає таке співвідношення об’ємів цих прошарків відносно загального об’єму
(кількості всього населення):
якщо
=100%, то
=48,8%
,
=29,6%
,
=15,2%
=5,6%
,
=0,8%
.
Ці геометричні розрахунки на моделі піраміди з основою
S і об’ємом
V=
h*
S/3 дають нам певне уявлення про структуру суспільства, зокрема, про питому вагу тих, хто задовольняє лише нижчі органічні потреби (їх все частіше в сучасній публіцистиці йменують як “біомаса”, “бидло”, “бидлобіомаса”).
Якщо, так моделюючи структуру спільноти людей, поставити президента країни В. Путіна чи В.Януковича в центр піраміди потреб і мотивацій спільноти людей (а куди ж іще?!) та подивитись, хто ж під ними нижче, то проблеми їх влади стають більш прозорими. Що ж до сучасних так званих еліт, то зрозуміло, що це не ті люди, що самоактуалізуються на вершині піраміди потреб і мотивацій. Це – активісти задовольняння нижчих (тваринних, органічних, фізіологічних) потреб сучасної людини – підприємці, “бандюки” та їх холуї. І хто винен, що структура спільноти на пострадянських теренах така?
Також стає більш зрозумілим, чого хоче-жадає основна маса спільноти людей – розвитку, модернізації, прогресу країни чи лише стабільності свого біологічного життя. Основна маса людей, звичайно, хоче лише стабільності як умови необхідної для задовольняння своїх нині актуальних потреб, потреб фізіологічних, органічних. І при чому тут ота модернізація країни та реформи, які дадуть результати через 8-10 років? Адже інстинктивні фізіологічні потреби необхідно задовольняти
“
тут і тепер
”
, вони не сприймають віддаленого майбутнього. Стає також більш зрозумілим, яка саме структура суспільства бажана для при
ватизаторів загальнодержавного майна і чому ВВП України з 1990 року не збільшився ані на 0,01%.
Цікавим було б дослідити зв’язок, кореляцію
потребами і мотиваціями
у їх єстві біологічного і соціального,
інстинктивного егоїстичного й свідомого вольового соціального,
простих, предметно-дієвих видів мислення й складних, понятійних, абстрактних, логіко-системних видів мислення.
І нарешті, заслуговує уваги зв’язок структури піраміди А.Маслоу зі структурою громадянського суспільства, заслуговує уваги більш глибоке осмислення принципових
громадянського суспільства від усіх попередніх, традиційних суспільств,
, які відображують фундаментально значимий, епохальний перехід людини, поведінка якої досі визначалась (детермінувалась) в основному рефлексами, інстинктами та іншим несвідомим, на вищий рівень соціальної еволюції людини, рівень людини свідомої, вольової, системно мислячої, перехід від
Homo
emotion до
Homo
sapiens (вважаємо, що Карл Лінней помилився, передчасно назвавши сучасну йому людину
sapiens, адже системного мислення у сучасної пересічної людини ще нема, а мислення предметно-дієве помітно присутнє майже у всіх ссавців і навіть у деяких птиць).
Глава 6.
Трансгуман
і
зм
я
к од
и
н з напрямів
сучасних поглядів на очікувані
в
иклики
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії й відповіді на них.
Торкаючись теми викликів соціальної еволюції, ніяк не можна оминути феномен трансгуманізму, який сьогодні можна вважати чи не найбільш яскравою відповіддю широкої наукової та письменницької громадськості на вибухоподібне прискорення науково-технічного прогресу.
Трансгуманізм як “раціональний і культурний рух”, “сучасний світогляд”, “актуальний напрям думок” сьогодні репрезентують такі дві міжнародні трансгуманістичні організації як Інститут Екстропії (
Extropy
Institute,
), заснований у 1992 році Максом Море і Томом Морроу, і Всесвітня Трансгуманістична Асоціація (
http://
www.
extropy.
org
World
Transhumanist
Association,
), заснована у 1998 році Ніком Бостромом і Девідом Пірсом. У багатьох країнах існують національні організації трансгуманістів, зокрема, в Росії - “Російський Трансгуманістичний Рух”, створений в 2003 році, про стан справ якого інформує сайт
http://
www.
transhumanism.
com
.
http://
www.
transhumanism-
russia.
ru
Ті, хто вважає себе трансгуманістами, дають з посиланням на Ніка Бострома, засновника
World
Transhumanist
Association, таке визначення цього “—ізму” (станом на вересень 2011 року):
[
http://
www.
transhumanism-
russia.
ru /
content/
view/6/93/#
transhumanism].
Трансгуманісти вважають себе послідовниками раціональних гуманістів Нового часу. Вступні розповіді про гуманізм на сайтах трансгуманістів розпочинаються, зазвичай, цитуванням Сократа і софістів, які першими намагались побудувати світогляд не на вірі, а на логічних розмірковуваннях, Джованні Піко делла Мірандоли, який у своєму трактаті «Мова про гідність людини» (1486) поставив питання про
людини щось собою являти, «Нового Органону» (1620) Френсіса Бекона, який запропонував нову наукову методологію
на додаток до апріорних розмірковувань. Не можна, звичайно, обійти імена десятків й сотень гуманістів Нового та Новітнього часу - Томаса Гоббса, Джона Лока, Вольтера, Імануїла Канта, Бенджаміна Франкліна та інших. Серед найбільш цитованих трансгуманістів сучасності ми бачимо сьогодні імена Еріка Дрекслера , Вернора Вінджа, Рея Курцвейла – тих авторів, які, досліджуючи процеси науково-технічного прогресу, найбільше значення надавали
сингулярності й намагалися найглибше розглянути саме її наслідки [
1986.
The Engines of Creation: The Coming Era of Nanotechnology. Anchor Books, New York] [22], [
1992. Nanosystems: Molecular Machinary, Manufacturing and Computation, John Wiley & Sons, Inc., New York] [23], [
“The Coming Technological Singularity: Haw to Survive in the Post-Human Era”, VISION-21 Symposium, sponsored by the NASA Lewis Research Center and the Ohio Aerospace Institute, March 1993. (Пер
. рос
.:
www.lib.rus.ec/b/208786/read
)] [5], [
The Singularity is Near: When Humans Transcend Biology. US, Viking Adult, 2005. Pages 652. ISBN 0-670-03384-7] [8], [
1999. The Age of Spiritual Machines: When Computers Exceed Human Intelligence. New York: Viking Press, 1999] [24].
Сучасний трансгуманізм формує власний понятійний апарат, якому належать такі терміни як транслюдина (перехідна людина), постлюдина (вже не людина), завантаження (процес перенесення свідомості з біологічного мозку в комп’ютер), технологічна сингулярність, нанотехнології, генна інженерія, клонування та інші.
Виходячи з огляду понятійного апарату трансгуманізму, можна зазначити, що основна його увага зосереджується на
, такому очікуваному наслідку технологічної сингулярності як надпотужний штучний інтелект та на проблемі того, наскільки новітні технології будуть досяжними звичайним людям і чи не загрожуватимуть їм. Що є
людина (вже не людина) та як до неї ставитися – є чи не основним проблемним питанням постгуманізму.
людина – це, за визначенням постгуманістів, нащадок сучасної людини, модифікований вбудованими в нього нанопристроями в такій мірі, що вже не буде людиною. Вона буде розумнішою, аніж будь-яка геніальна людина попереднього історичного часу, не буде хворіти, старіти, відчувати нудьгу тощо. Звісно, за такого підходу виникає необмежене поле для уяви й мрій, виникає безліч запитань щодо наслідків. І саме така відірваність уяви про майбутнє від реалій сьогодення нас не влаштовує в сучасному трансгуманізмі.
Вважаємо, що замість орієнтації й надій на нанотехнології на перше місце сьогодні слід ставити мобілізацію біосоціальних можливостей сучасної людини, спираючись на понятійний апарат усієї сфери сучасного людинознавства. Маємо на увазі, насамперед, такі поняття, як мікрокосм, “геологічні” напластування в біології людини усіх попередніх новоутворень Живої природи, інстинкти та інше несвідоме, добро і зло, емоції, інтуїція, уява, мислення різних видів, свідомість, самосвідомість, воля, самоактуалізація, творчість.
Щодо більш віддаленого майбутнього, то слід думати не про
- і
людину з вбудованими в її тіло
- й
чіпами, а про біосоціальну людину-клітину більш високоорганізованого живого організму Природи, яким є народжуване в процесах глобалізації Суспільство Землі, того організму, який займе наступний щабель на сходинках біосоціальної еволюції вище
Homo
sapiens (Людини розумної).
Будучи впевненими, що у людини-клітини ніколи не буде потреби завантажувати у свій модернізований нанотехнологіями мозок усю свідомість Суспільства Землі, і що до такого парадоксу, коли штучний інтелект перевершить Інтелект Людства й буде імплантований в мозок окремої
Homo
sapiens, прогрес не дійде, ми вважаємо генеральний напрям думок трансгуманістів спрямованим не зовсім у правильному напрямі. Мимовільно виникає асоціація зі змістом українського прислів’я «Дай, Боже, нашому теляті та вовка з’їсти!».
***
Минув деякий час від того моменту, як мипочали заглиблюватись в проблему викликів Сингулярності соціальноїеволюціїта пошуків відповіді на них йз моменту написання перших строк популяризації вищевикладеного материалу, див.
.
http://
maxpark.
com/
community/1282/
content/677370
СьогодніЗМІповідомляютьпро заснування в Росіїще одної організації паралельно громадській організації “Російський ТрансгуманістичнийРух”, утвореної раніше в 2003 році, сайт
http://www.transhumanism-russia.ru
, організації, яка йменує себеяк Стратегічнийгромадський рух “Росія 2045”, сайт
http://www.2045.ru
. У складіініціативної групи мибачимо тих науковців, які безпосередньо займаються дослідженнями й експериментами в галузяхи біофізики і біохімії, нейроінформатики, штучногоінтелектута медицинських технологій протезування органів людського тіла.
Значним заходом новоутвореної організації було проведенняу Москві 17-20 лютого 2012 року Міжнародного конгресу “Глобальне майбутнє 2045 (
Global
Future 2045)”. Одним із найактивніших учасників конгресу був Реймонд Курцвейл, знаменитий американський винахідник, футуролог і автор концепції Технологічної Сингулярності, перший розробник планшетного сканера, конструктор систем розпізнавання текстута синтезу звуків. Власне, він і задав тон і напрямок думокучасників конгресу “
Global
Future 2045”, див.
,
http://
www.
youtube.
com/
watch?
feature=
plaer_
embedded&
v=
VvbhlgX6
jxo#!/
http://
,
GF2045.ru
. Серед учасників конгресу мибачимо відомихвчених і громадських діячів, серед них філософа-трансгуманіста Свамі Вішнудеванда Гірі Джі Махараджа, астрофізика А. Панова (співвтора вертикалі Снукса-Панова), доктора біологічних наук А. Фролова, філософів Д. Дубровского, А. Назаретяна, В. Стьопіна, психолога В. Петренка, письменника М. Веллера та інших.
http://
www.
youtube.
com/
watch?
v=
ur9
IEj5
pg9
g&
feature=
related/
Від України на конгресі не було нікого (?!), хоча за два роки до того ми пропонували керівництву ХНУ ім. В.Н. Каразіна розпочати відповідні дослідження викликів соціальної еволюції (письмову відповідь-відмову керівництва, складену філософом І.З.Цехмістро, де було сказано, що університет займається лише фундаментальними дослідженнями, ми зберігаємо у своєму архіві).
Ідо яких всновків прийшли учасники конгресу? Мова в основномуйшла про можливості протезування органів людини та про Аватара, робота, яким нічим не відрізняється від людини. Говорили такоже про майбутнє, яке дуже важко прогнозувати. Виступів, співзвучних нашій позиції, ми не помітили йвідреагували своїм текстом, див. матеріал
«
О конгрессе “
GLOBAL
FUTURE
2045”. Если бы я был его участником, то выступил бы с таким текстом…
»
на сайтах та
http://
maxpark/
community/1282/
content/1297359/
,
http://
SamoLit.
com/
authors/2030/
books/
Глава 7. Щ
о
вважати
в
иклик
ами соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
на зл
а
м
і
е
пох
)
?
Що ж мається на увазі, коли мовимо про виклики як непередбачувані складнощі життя нинішнього покоління людей, невідомі поколінням попереднім? Звісно, мова йде про адаптацію людини до умов життєдіяльності у зовнішньому середовищі – природному фізичному, штучно створеному технічному та соціальному, що швидко змінюється, ускладнюючись [
Світоглядна освіта в умовах переходу до інформаційного суспільства // Освіта – XX століття // Шлях освіти, 2008, № 1.] [10], [
Духовная ресоциализация // Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд-во МГУ, 2006. – 264 с.] [11].
Огляд літератури й публіцистики, які відображують тему викликів, дає підстави стверджувати, що до викликів соціальної еволюції науковці людинознавчої сфери сьогодні одностайно відносять саме
глобальні проблеми цивілізації. Це такі проблеми, що виникають саме унаслідок активності людини в соціальному контексті, які час від часу постають перед нею як загальноцивілізаційні випробовування. Вивільнення ядерної енергії, експерименти на адронному колайдері та можливості генної інженерії – сьогодні чи не найбільше лякають своїми непередбачуваними наслідками. Лавиноподібне збільшення потоків інформації, що спадають на голови людей, на їх органи сприйняття й обробки інформації, хоча й не лякає ще нікого у формі “ефекту натовпу”, також заслуговує все більшої уваги.
Що торкається конкретики розрізнень і класифікації викликів соціальної еволюції, то тут однозначності ще нема. На цьому слід зосередити увагу, з цим необхідно розібратися перш ніж переходити до пошуку відповідей на очікувані виклики. Філософія, говорячи про кризи епохи на межі тисячоліть як про “глобальні проблеми сучасності”, розуміє й формулює їх як кризи культурні (цивілізаційні) – такі, що обумовлені невідповідністю між розвитком матеріальної та духовної культури [
Фундаментальні філософські проблеми. Конспект. Виклад курсу лекцій для студ. негуманітарних фак. Навч. посіб. – К.: Вид. ПАРАПАН, – 2002. – 112 с.] [16], [
Проблема духовности в психологии (
http://bibliopsy.narod.ru/sobl.html
)] [17], [
Социальный и духовный объекты // Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд-во МГУ, 2006. – 264 с. – С. 82–92] [18], [
Бездны души и бездны мироздания // Вопросы философии, 2009, № 7. – С. 107–115] [19,
c. 107–115], [
Духовность как объект методологического рассмотрения // Педагогика, 2009, № 9. – С. 3–13] [20,
c. 3–13, [
История философии. ХХ век / Пер.с англ.. П.А. Сафронова. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2002. – 269. – С. 151, 238] [12,
c. 151, 238], [
Педагогічна освіта: історико-філософська рефлексія для майбутнього розвитку. Філософія освіти, № 1(6), 2007. – С. 7–15] [13,
c. 7–15]. Йдеться, зазвичай, про
між стратегією розвитку матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей і прагнень людини, сформованих попередніми поколіннями. Однак, така
між матеріальною і духовною культурою, на наш погляд, потребує уточнення. Ці дві культури, висловлюючись образно, являють собою дві сторони одної моделі і протиставляти їх не варто.
Уточнюючи
, зазначимо, що під викликами слід розуміти не лише непередбачувані й непрогнозовані наслідки активності спільнотного організму, а й бачити, можливо, у першу чергу, синергетичні проблеми динамічної самоорганізації спільнотного організму, що розвивається в процесі еволюції по-різному, в т.ч. нелінійно й хаотично, бачити пов’язані з цим особливі проблеми адаптації людини-клітини. З точки зору системного аналізу такі виклики можна розглядати і як внутрішній збій, патологію, хворобу
організму, що функціонує без достатньо сформованого цілепокладання й зворотніх зв’язків. Людина – частина цього організму, елемент системи, і цим
усе основне сказано. Якщо система ще недосконала, то й її елементам дискомфортно.
Стосовно внутрішніх цілей й “протиріч” суспільного організму, що
формується, самоорганізується, еволюціонує, то більш адекватні відповіді на це дає сьогодні не традиційна філософія, в своїй основі дескриптивно-феноменологічна, а синергетика, що охоплює і кібернетику, і системоаналітику, і методи якої вже запозичують гуманітарні науки. Зокрема, усі проблеми так званої кризи духовності також можна розглядати й пояснювати в термінах понять синергетики. В тому числі, з позицій синергетики легко пояснюється і зміст вище згаданого давньокитайського прокляття, виникнення світових війн, хід холодної війни у другій половині ХХ століття й розвал СРСР у 1989-1991 р.р., і падіння Берлінської стіни. З позицій синергетики можна також пояснювати і нинішню ситуацію “стабільності” на пострадянських теренах – не то порядку, не то хаосу.
Сучасна людина, навіть після корекції її статусу у Всесвіті Коперніком і Фрейдом, все ще перебільшує свою значимість в Живій Природі, перебільшує силу свого Розуму. Людина не настільки є “вінцем Природи”, щоб “замовляти музику” у всіх проявах соціальної еволюції, і зрозуміло – зупинити процеси ускладнення суспільства вона не може. Виклики, що заторкують її з боку суспільного середовища, виникають й будуть виникати поза її бажаннями й волею. Разом з тим, кожна конкретна людина має вибір: давати відповіді на нові виклики самоускладнення, самоорганізації та адаптації чи ігнорувати їх впродовж свого життя. Суспільство ж в цілому не має вибору, для нього ці виклики є внутрішніми, воно не може відкладати реагування на виклики на потім, на кінець свого життя. Завжди була й буде якась частина людства, що добровільно, в силу внутрішніх спонукань до “зайвої” життєвої активності, репрезентує інтереси всього суспільства. Саме цій частині людей, назвемо їх актуалізованими (у розумінні А.Маслоу), і належить відповідати на виклики соціальної еволюції.
Філософський підхід щодо протиріч матеріальної та духовної складових людської культури (цивілізації) та системно-синергетичний підхід до аналізу відкритих еволюціонуючих систем доцільно об’єднати в більш продуктивне розуміння суспільства як живого організму, в якому люди виконують функції
, а окремі спільноти людей – функції
більш складного організму. З цієї позиції протиріччя між потребами немовби стихійного розвитку матеріальної культури і духовними цінностями цивілізації виглядають як неузгодженість між “тварними” інстинктами тіла організму та усвідомленими “психікою” суспільного організму духовними цінностями.
Було б також цілком доречним ввести до використання ще одне розрізнення,
до людини. Якщо викликами ми погодились вважати непередбачувані людиною наслідки соціальної еволюції, непрогнозовані наслідки активності суспільного організму, які зточки зору системного аналізу розглядаються як прояви нових потреб еволюціонуючого суспільного організму, що ускладнюється, а для людини - як непередбачувані для відкритої системи вхідні сигнали чи дії з боку зовнішньої системи (соціального середовища), то
було б доцільним називати ті вже усвідомлені людиною-клітиною виклики, на які слід обов’язково реагувати, даючи їм розумні відповіді. Зазвичай
спільнот людей до її членів формуються у вигляді моральних настанов чи виховного ідеалу епохи. Саме такі виклики-вимоги формують зміст духовності соціуму. Також зазначимо, що деякі відповіді на виклики соціальної еволюції можна знайти, лише з’ясувавши закони еволюції духовності, також взявши до уваги, що
[
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. Ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 248 с. – С. 168] [2,
c. 168].
Отже, говорячи про особливості викликів, що постали перед людиною на зламі тисячоліть, на межі епох індустріальної і постіндустріальної, інформаційної, знаннєвої, ми звертаємо увагу, насамперед, на ті виклики, що виникають як результат еволюційного ускладнення суспільства і постають перед людиною як вимоги суспільства до своїх членів. Вони є вимогами цілого до елемента цілісності, або вимогами суспільного організму до окремої своєї клітини. Ці виклики адресовані 1) адаптації біосоціального організму людини до змінних умов зовнішнього середовища, насамперед, соціального середовища та 2) пізнавальній активності людей, яка ускладнюється.
Говорячи далі про зростаючу здатність актуалізованої людини відповідати на виклики й вимоги, ми будемо мати на увазі мобілізацію резервів біології людини, її психіки шляхом втручання в онтогенез свідомості людини. Саме це ми маємо на увазі, порушуючи питання про керований онтогенез свідомості людини. Таке втручання відбувається в процесі прижиттєвого набуття нею вищих форм мислення, формування її світогляду та гармонізації взаємин внутрішнього (психологічного) світу людини зі світом зовнішнім, розвиток її самосвідомості, включно формування системи внутрішньої вольової регуляції.
Заключення частини 1
Сучасна епоха небаченого раніше прискорення прогресу вважається критичною у загальному процесі еволюційного розвитку людини. Маємо на увазі нові виклики, які постають перед людиною як непередбачувані складнощі буття, невідомі попереднім поколінням й такі, розв’язання яких уникнути неможливо.
Дослідивши особливості соціальної еволюции на межі епох індустріальної і постіндустріальної, її прискорення у формі сингулярності, можемо зробити висновок, що з приходом вище згаданої “сингулярності” ми стаємо свідками якісного стрибка в трансформації біологічного виду
Homo сапієнсів в клітини нового біосоціального живого організму більш високого рівня організації – об’єднаного (глобалізованого) суспільства Землі – Цивілізації Землі. Люди стають клітинами, а країни – спеціалізованими органами нового живого організму. Людству вже час враховувати цю тенденцію еволюційного розвитку і припинити заглиблюватися в екзистенційні жахи буття одинокої людини й сповідувати індивідуалізм. Адже цей процес розпочався не вчора, а мільйони років тому – ще з виникненням суспільної організації життєдіяльності птахів та вищих тварин. Цей процес прискорився з виникненням людської свідомості і завершується на наших очах оформленням нової якості, що і є, вірогідно, змістом очікуваної Сингулярності.
Питання про системоутворюючі чинники (ароморфози) формування суспільства як нового організму Живої Природи, вже достатньо глибоко й детально висвітлено дослідниками макроеволюції [
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. Ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 248 с. – С. 30] [2,
c. 30]. Більшої уваги потребує аналіз і класифікація тих якостей у єстві
Homo, які набуваються у процесі соціалізації прижиттєво (онтогенез) і лише людиною як елементом спільноти. Насамперед, це символьно-понятійна свідомість як форма відображення дійсності, зокрема абстрактно-логічне системне мислення, та воля (не плутати з інстинктами!) як механізм реалізації свідомих рішень. Поза суспільством, як свідчить приклад Мауглі, ці якості у
Homo не виникають. З цього робимо висновок: людина
є елементом більш складної системи.
Уточнюючи позицію А.Назаретяна [9] та інших дослідників, стурбованих майбутньою Сингулярністю, зазначимо, що наразі здійснюється фазовий перехід, співставний за його еволюційним значенням з утворенням багатоклітинних організмів із одноклітинних. Оскільки напрям цього процесу не залежить від волі людини, ми маємо прийняти його як об’єктивну данність, тобто маємо до нього пристосовуватись, адаптуватись. Але для цього людина майбутнього має володіти більшим розмаїттям можливостей для реалізації більшої її активності як клітини соціуму, володіти більшою свободою вибору. Досягнення таких можливостей і буде проявом спроможності людини впливати на хід своєї власної біологічної еволюції, адекватно відповідати на виклики соціальної еволюції.
Що ж до майбутнього окремих людей-індивідів (1), окремих спільнот людей (народностей, націй, країн) (2) та суспільства Землі як цілісності (3), маємо виходити з того, що це різні суб‘єкт-об‘єктні “речі”. Суспільство людей Землі як нова організменна цілісність відбудеться за будь-яких умов. Кожна окрема людина має
залишатися такою ж як і її предки чи змінюватися, залишатися там, де народилася чи виїхати на протилежний бік земної кулі в пошуках більших можливостей, опановувати творчими видами діяльності чи репродуктивними, досягти вершин самореалізації чи бути “елітною” прислугою іншим, таким чином задовольняючи первинні фізіологічні потреби свого власного егоїзму.
Кожна окрема спільнота людей також має
. Спільнота якоїсь країни чи об’єднання країн у майбутньому має стати Мозком цілісного організму Цивілізації Землі, якісь спільноти стануть її руками чи ногами, а якісь увійдуть до складу
, що є також вельми корисним і необхідним органом будь-якого живого організму. Саме так будуть матеріалізовані можливості окремих людей і людських спільнот впливати на хід своєї еволюції.
Отже, щодо відповідей на виклики соціальної еволюції завдання можна ставити в різних ракурсах – як відповіді окремих людей-індивидів, так і про відповіді окремих спільнот людей (народностей, націй, країн) та суспільства Землі як цілісності. Ми обмежуємось розглядом відповідей окремих людей як елементів певної цілісності. Якщо для Суспільства Землі
прогрес являє собою нормальний розвиток, то для окремих людей-індивідів процес глобалізації, посилення цілістності Суспільства Землі, утворення нового живого Організму, що стоїть на щаблях еволюции вище людини, прискорений прогрес, безумовно, є виклик.
Запитання для
повторен
н
я
частини 1
Чим погляд птиці-орла із піднебесної височини на автомобіль, що рухається внизу по шосе, відрізняється від погляду інженера станції технічного обслуговування автотранспорту, що розташована обабіч шосе?
Сформулюйте відомі вам визначення поняття ‘еволюція’.
Коли, у яких століттях, люди почали помічати суттєві зміни в умовах їх життєдіяльності впродовж життя одного покоління?
Якими є характерні риси соціальної еволюції на початку ХХІ століття? Що говорять про них учені? Що ви знаєте про криву Снукса-Панова?
Чому пересічна людина не думає про своє майбутнє далі 3-5 років? Як пояснює цей феномен філософ Давид Дубровський?
Назвіть основні ознаки технологічної сингулярності?
Чому Сингулярність в соціальній еволюції є неминучою у ХХІ столітті?
Що ви знаете про Рух транс гуманістів та про Міжнародний конгрес “
Global
Future 2045”, що відбувся у Москві 17-20 лютого 2012 року?
Дайте визначення поняття “виклики соціальної еволюції”.
Чи можна вважати
Homo
sapiens (Людину розумну) вершиною еволюції Живої Природи на Землі?
Л
і
тература
до
части
ни
1
Введение / Социальная эволюция: факторы, закономерности, тенденции. М., Изд. “Восточная литература” РАН, 2003.
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 248 с.
та ін. Науковий світогляд на зламі століть: Монографія – К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. – 288 с.
Актуальні проблеми духовності: зб. наук. праць / Ред.: Я.В. Шрамко. Вип. 10. – Кривий Ріг, 2009, 324 – 329.
“The Coming Technological Singularity: Haw to Survive in the Post-Human Era”, VISION-21 Symposium, sponsored by the NASA Lewis Research Center and the Ohio Aerospace Institute, March 1993. (Пер. рос.: www.lib.rus.ec/b/208786/read).
Why is history getting faster? Measurement and explanation // Философскиенауки
2005, № 4.
Завершение планетарного цикла эволюции? // Философские науки 2005, № 3 – 4.
The Singularity is Near: When Humans Transcend Biology. US, Viking Adult, 2005. Pages 652. ISBN 0-670-03384-7.
Смыслообразование как глобальная проблема совремённости: синергетический вигляд // Вопросы философии, № 5, 2009. С. 3 – 19.
Світоглядна освіта в умовах переходу до інформаційного суспільства // Освіта – XX століття // Шлях освіти, 2008, № 1.
Духовная ресоциализация // Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд-во МГУ, 2006. – 264 с.
История философии. ХХ век / Пер.с англ.. П.А. Сафронова. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2002. – 269.
Педагогічна освіта: історико-філософська рефлексія для майбутнього розвитку. Філософія освіти, № 1(6), 2007.
Феномен человека на фоне универсальной эволюции.-М.: КомКнига, 2005. – 536 с.
Архетип восставшего покойника как фактор социальной самоорганизации // Вопросы философии, 2002, № 11.
Фундаментальні філософські проблеми. Конспект. Виклад курсу лекцій для студ. негуманітарних фак. Навч. посіб. – К.: Вид. ПАРАПАН, – 2002. – 112 с.
Проблема духовности в психологии (
http://bibliopsy.narod.ru/sobl.html
).
Социальный и духовный объекты // Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд-во МГУ, 2006. – 264 с.
Бездны души и бездны мироздания // Вопросы философии, 2009, № 7.
Духовность как объект методологического рассмотрения // Педагогика, 2009, № 9.
Инстинкт и социальное поведение. – Новосибирск, ИД “Сова”.
Второе издание -2008 [
http://
modernproblems.
org.
ru/
capital/85-
instinct1.
html].
1986. The Engines of Creation: The Coming Era of Nanotechnology. Anchor Books, New York.
1992. Nanosystems: Molecular Machinary, Manufacturing and Computation, John Wiley & Sons, Inc., New York.
1999. The Age of Spiritual Machines: When Computers Exceed Human Intelligence. New York: Viking Press, 1999.
ЧАСТ
ИНА
2.
В
ІДПОВІДІ
Г
лава 8. Де шукати відповіді на очікувану Сингулярність соціальної еволюції, як і чим відповідати кожній окремій людині і суспільству?
Науковці погоджуються, що вектором біологічної і соціальної еволюції є
, структурна реорганізація, зростання фрактальності й пов’язаності “усього з усім” (диференціація й інтеграція); інтенсифікація, зростання швидкості метаболізмів (обмінів, взаємодій), зростання активності й чутливості зворотніх зв’язків; покращення взаємодії з зовнішнім середовищем й зменшення залежності від нього. Універсальні зміни (інновації) у розвитку біологічних та соціальних організмів, які радикально збільшують їх складність й адаптацію до середовища дослідники макроеволюції називають
. Заглиблюючись у феномени еволюції, розрізняючи і деталізуючи сутності, вони формулюють більше 70 правил і законів макроеволюції, дискутують про ентропію і фрактальніть, жодним сумнівам не піддаючи головне – прискорення еволюції та її вектор у напрямі ускладнення “всього і всюди” [
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. Ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 248 с. – С. 108][1,
c. 108], [
Архетип восставшего покойника как фактор социальной самоорганизации // Вопросы философии, 2002, № 11] [2], [
Феномен человека на фоне универсальной эволюции. – М.: КомКнига, 2005. – 536 с. – С. 183, 273] [3,
c. 183, 273].
***
Отже, якого ароморфозу вимагає соціальна еволюція від людини, ставлячи її перед викликами, уникнення відповідей на які навіть породжує сумніви щодо її майбутнього як біологічного виду? Якщо дати відповідь на це питання одним словом, то це -
УСКЛАДНЕННЯ
. Більш розгорнуто, реченням відповідаємо так:
соціальна еволюція на початку ІІІ-го тисячоліття вимагає значного ускладнення єства людини заради
посилення її активності як “хорошої” клітини суспільного організму.
Що маємо на увазі, говорячи про людину як хорошу “клітину” організму глобалізованого суспільства Землі? Розмаїття можливостей завжди було в природі умовою її розвитку. Тож не випадково на даному ступені еволюції від людини вимагається
.
Продуктивність колективної перетворювальної діяльності суспільства віднині зростатиме не за рахунок вузької професійної спеціалізації (де резерви вичерпуються), а все більше за рахунок творчої оригінальності кожної особистості. Людина постіндустріальної епохи має бути особистістю, самоактуалізованою індивідуальністью, дисциплінованою ізсередини оригінальністю, здатною творчо працювати в
Y- та
Z-моделях організації праці. Педагогіка та інші науки людинознавства сьогодні вже працюють над детальною розробкою виховного ідеалу епохи – моделі випускника навчально-виховного закладу, що відповідає цим вимогам. Менш розробленим залишається питання, як цього досягти у масовому порядку і при обмежених ресурсах, адже навіть у розвинених країнах доля самоактуалізованих особистостей не перевищує 1% в загальній чисельності населення. Можна вважати, що проблемним питанням відповіді соціуму на виклики епохи є питання про підвищення долі самоактуалізованих особистостей в суспільстві з 0,1-1% до кільканадцяти відсотків і більше. Чи знає сучасна педагогіка як цього досягнути? Напевно, ні, не знає. Вона - в пошуках “шляхів і підходів”.
Дійшовши висновку, що на виклики соціальної еволюції людина має відповідати ускладненням свого єства, маємо уточнити, деталізувати, ускладненням чого саме у людині в першу чергу нам треба опікуватись. Це питання вже впродовж декількох років обговорюється нами в статтях циклу “Виклики соціальної еволюції та відповіді на них” [
Онтогенез свідомості і педагогічний процес // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 71. Вип. 58. Педагогічні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2007. – 220 с.] [4], [
Про зміну освітньої парадигми // “Директор школи. Україна”, 2007, № 4 – 6] [5], [
Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми // “Директор школи. Україна”, 2008, № 3 – 8] [6], на сайтах
http://
www.osvita.ua/school/school_today/305/
,
www.osvita.ua/school/theory/1911/
,
http://
www.gidepark.ru/
,
user/1419201322/
www.gidepark.ru/community/1282/
. З’ясування вихідних позицій полягає, перш за все, у пошуку й розгляді відповідей на питання
“
Що
є
л
юдина сучасна
?”
та
“
Я
к гл
и
боко
усвідомлює людина пересічна
свою природу, сво
є є
ство?”.
Глава 9. Що являє собою
Homo
sapiens
(Людина розумна) сьогодні
?
Цитування висловлювань наймудріших людей світу цього про сутність людини може зайняти сотні і тисячі сторінок тексту. Ще Платон сказав:
[
От Соломона до Роджерса Бекона. – М.: ООО “Изд. АСТ”, 2000. – 448 с. – С. 117][7,
c. 117].
Вже стародавнє китайське прислів’явідкривало таку істину:
. На початку
XXстоліття, можливо, саме це прислів’я навело психологівЕрнста Кречмера й Хайнца Вернера на думкупро “геологічну” будову психіки людини, про що писавзвеликим інтересом Лев Виготський в своїй праці “Історія розвитку вищих психічних функцій” [
История развития высших психических функций / Психология развития человека. – М.: Изд-во Смысл; Изд-во Эксмо. – 2004. – 1136 с. – С. 350] [8,
c. 350].
Християнство, наклавши на людину проекцію абсолютної особи Творця, утвердило самоцінність людини і надавши їй певну свободу волі, не змогло позбавити її подвійної сутності як носія добра і зла, доброчесності і гріховності. Разом з тим, християнство започаткувало визнання індивідуальності людини, тоді як попереднє язичество майже не відокремлювало її від природи і общини.
В Новий час, коли мислителі почали стверджувати віру в безмежні можливості людини, французький вчений і філософ Блез Паскаль (1623-1662), маючи критичне мислення, після глибоких роздумів змушений був підтвердити тезу християнства про нікчемність та подвійну природу людини, визначивши її як
[
Мысли. – М., 1994. - С. 114, 76, 65] [9,
c. 114, 76, 65].
300 років по тому релігійний філософ
XX століття Микола Бердяєв (1874-1948) визнав, що саме Паскаль краще за всіх виразив суть природи людини і підтвердив, що людина сьогодні як і раніше
[
О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии). Париж. 1939. С. 19][10,
c. 19].
Такою є сучасна людина, такою вона була вчора іє сьогодні. Але що знає сучасна
людина сама про себе? Так, вона знаєдуже-дуже мало. Кидається в очі великий розрив, різниця між обсягами знаньпро людину, накопичених науками сферилюдинознавства, й тими знаннями, якими володіє кожна окрема людина. Чому так? До цього питання ми будемо повертатися не один раз. Тут поки що приведемо лише констатацію фактувідомим російським філософом Давидом Дубровським. Увже згаданійраніше (див. гл. 2) статті«
»він називає«
» [див. або
http://
vz.
ru/
opinions/2012/8/16/593773.
html
].
http://2045.
ru/
articles/30376.
html
Глава 10. Якими мають бути відповіді сучасної
Homo
sapiens
(Людини розумної) на очікувану Сингулярність соціальної еволюції
?
Дослідники макроеволюції зазначають, що темпи соціальної еволюції людини значно перевищують темпи її біологічної еволюції. Що являють собою механізми цього випередження достатньо переконливо показав А.І. Фет, математик за основновною освітою та родом діяльності, у книзі “ІНСТИНКТ ТА СОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА” (2005), яка вже витримала не одне видання [
Инстинкт и социальное поведение. Новосибирск, ИД “Сова”, 2008] [11]. В Інтернетіця книга розміщена на сайті .
http://
modernproblems.
org.
ru/
capital/85-
instinct1.
html
Вимоги до людини з боку соціуму постійно зростають, а можливості її біологічного організму залишаються незмінними. Вчені вважають, що біологічна еволюція людського організму припинилася, оскільки вже 200 тыс. років скелет і будова внутрішніх органів
Homo - незмінні. Тож виникає питання, за рахунок чого і як має відбутися нагальне ускладнення людини як частки соціуму напередодні прогнозованої Сингулярності (кінця звичного для людини світу). Питання не просте. Відповідь на нього можна отримати, розглядаючи не лише біологічну природу людини, а й соціальну, і враховуючи, що чіткої межі-кордону між біо- і соціо- у єстві людини не окреслено. Маємо визначити, що ж є такою межею, лінією дотику, полем взаємодії біологічної і соціальної еволюцій у єстві людини. Відповідь очевидна: мозок, свідомість, мислення, самосвідомість і вольова регуляція.
Мозок чи не єдиний орган тіла людини, що все ще розвивається. А у свідомості людини присутнє те, що не успадковується при її біологічному народження, а “народжується” в соціумі й стає приналежністю людини (орендується нею) в результаті її соціалізації. Мається на увазі символічна свідомість як вища форма відображення дійсності з її складовими механізмами мислення –
та
, на яких у свою чергу базується свідома вольова регуляція, пізніше надбання
Homo
sapiens (воля без свідомості – то не воля, самосвідомість без волі – не самосвідомість).
Говорячипро розвиток мозку, як органу тіла людини, який все щепомітно розвивається, миповинні матина увазі й розрізняти дві формицього розвитку – філогенез і онтогенез. Філогенез накопичує удосконалення біологічного видуйнадає потенційні можливості кожній окремій людині, роблячивідкритими їїінстинктивні програми поведінки, а онтогенез - їх реализуєу тій чи іншій мірі, залучаючи культурні програмияк підпрограми в успадковані генетичні программи, когосьпідносячи лише на рівень
Homo
habilisчасів австралопітеків і пітекантропів, а когось вводячи у світ науки, техніки й повноцінного життя рівня
XXIстоліття, формуючи
Homo, дійсно
sapiens (Людини розумної).
Чи володіє
к
о
ж
на
звичайна (пересічна)
л
юдина
в достатній мірі, окрім
мислення, що виникло у світі тварин вже давно й розвинулось помітно у пітекантропів, ще й новими видами мислення –
, що надало кроманьйонцям, нашим прямим предкам, більші можливості адаптації порівняноз неандертальцями, й
, яке виникло з початком писемностіу процесі неолітичної революції,зробившим можливими всього лише через декілька тисячоліть промислову, а потім і науково-технічну революції? Звісно, ні. Ще не кожна людина володіє цими видами мислення в достатній мірі. Про ще вищий вид мислення,
, ми лише починаємо розмову. Ним сьогодні володіє лише обмежена кількість вузьких спеціалістів з вищою освітою.
людина сьогодні ще не володіє вищими формами (видами) мислення у тій мірі, що відповідає новим викликам соціальної еволюції. Процеси формування нових видів мислення людини, які беруть початок від виникнення уяви у мізках кроманьйонців, сьогодні лише розгортаються, становлячись надбанням масовим лише з появою у
XX ст. обов’якової середньої освіти й широко розповсюджуваної у
XXI ст. вищої освіти. І це зрозуміло, адже адаптація ускладненням – це відповідь на виклик, вона завжди трохи запізнюється – спочатку виникає виклик, потім формується відгук. А бачити, прогнозувати виклики наперед людині ще не під силу, вонапоки що цьому ще навчається.
Отже
,
ароморфози (ускладнення) в процесі універсальної еволюції продовжують виникати в організмі людини на лінії взаємодії її біо- і соціо, у свідомості, насамперед. І з розповсюдженням вищої освіти вже проглядаються контури народжуваного у
людині більш досконалого
мисления, яке надає їй можливості самостійного пошуку й находження вірних відповідей у
задачах оптимізації вибору рішень, не звертаючись за допомогою до авторитетів і менше покладаючись при відсутності знань на віру. Звідкивоно, це чудо небачених раніше адаптаційних можливостей береться в мозку окремої людини? Відповідь ми знаємо: запозичується у Свідомості Суспільства, куди попадає частинами від більш просунутих
Homoі де із частин синтезується новаякість.
З’ясувавши, що ароморфози (ускладнення) формуються на лінії взаємодії біо- і соціо у єстві людини, маємо знайти відповідь: як саме втручатись у ці процеси? Необхідність зміни освітньої парадигми сьогодні визнається усіма. Проте нема згоди в головному – що має бути системоутворюючим елементом, стрижнем нової освітньої парадигми ХХІ століття? Таким елементом-стрижнем освітньої парадигми, новим напрямом педагогічних зусиль і впливів має бути
керований онтогенез свідомості
як засіб формування 1)
та з їх участю 2)
, адекватного зовнішньому світу, що швидко змінюється.
Що є
внутр
ішні
й
світ
л
юдини
?
Опис поглядів на нього з різних точок зору й відповідей можуть зайняти десятки й сотні сторінок. Навряд чи мизможемо назвати сьогодніім’я хоча б одного серед відомих філософів чи психологів минулого століття, який не використовував би в своїх розмірковуваннях поняття внутрішньогосвіту чи світів людини, не співставляючи їх ззовнішнім світом оточуючої людину дійсності. Так автор одної з книг про внутрішнійсвітособистості Т.М. Титаренко, говорячипро широкевживання категорій “світ”, “життєвий світ” в главі
“
Світ
,
щ
о я
його збудував
”
всього лише на перших 14 сторінках текстузгадуєімена більше чотирьох десятків вчених Нового йНовітнього часу. Звісно, дослідникимовлять різними словами про одне й те ж. Говорятьпро “внутрішнійсвіт” людини та про його “життєвийсвіт”, про “абстрактний образ буття” у свідомості людини, про “світ життєдіяльності”,про “экзистенційнийсвіт” й тому подібне говорять, наголошуючи на якихось своїх суб’єктивних смислах [
Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с. – С. 15–28] [12,
c. 15–28].
х спільна основна думкаполягає в тому, що існує певний феномен психіки людини, який заслуговує уваги, і в ньому на тлі суб’єктивності носія можна розрізнятиі те,і те. Ми ж зосереджуємо увагу на викликах соціальноїеволюції, на викликах очікуваної до 2045 року Сингулярності й відповідях на них. Нема сенсу вишукувати, хто краще споглядає внутрішній світ людини. Виходячи з принципу додатковості, мипогоджуємося з тим, щоусіавтори щосьпомічають суттєве, часткове, бачать це добре з своєї точки зору. У нас інша задача.
М
и
намагаємося переконати
у
с
і
х,
що відтепер
,
що
б
самовдосконалюватися, готуючись до зустрічі із Сингулярністю,
к
ожна
пересічна людина
п
о
винна
в
м
іти
за
зирати
усередину
себ
е глибше.
Що ж спільного ми бачимо в уявленнях різних філософів і психологів про внутрішній світ людини?
П
о-пер
ше
цесвіт суб’єктивний, психологічний, не тотожний світузовнішньої об’єктивної дійсності. У кожної людинивін свій особливий, індивідуальний, наповнений різними смислами, він може бути гармонійним й дисгармонійним.
,
П
о-
друге
він багатовимірний, має свій психологічнийвимір часуй множину просторових координат, може бутивідносно простим у одної людинийдуже складним у іншої.
,
По
-трет
, він виникає в онтогенезі людиний постійно формується засвоєнням культурних традицій, у кого як.
є
По
-четверт
, він стрижень побудови особистості.
е
По
-п’ят
, внутрішній світ людини лише частково нею усвідомлюється, і в цьому мибачимо суть головної проблеми сьогодення. Без усвідомлення свого внутрішнього світу людинау
е
XXIстоліттівже не зможе суттєво просунутись в пізнанні оточуючої її дійсностійадаптуватись до неї, не зможе впливати на власнуеволюцію.
Якоює структура
?
Внутр
ішній світ людини містить в собі
і механізмивідображення, і результати (продукти) відображення явищ як усвідомлених, так і неусвідомлюваних. Внутрішній світ людинимістить в собі такіелементи,як безумовні та умовні рефлекси, інстинкти, індивідуальне, колективне таперинатальненесвідоме, потяги, переживання, бажання, потреби, інтереси, звички, емоції, почуття, образи, слова, символи, знаки, смисли, поняття, уявлення, ідеали, контексти, видий форми мислення, волю, іце, напевно, не повний перелік.
Що є механізмамивідображення, а що продуктом відображення – питання не просте, воно потребує окремого розгляду. Людина зазвичай усвідомлює лише продуктивідображення. Цей механізм маєінстинктивну природу й породжує чи не основну методологічну проблему психології – проблему так званих паралелізмів, психофізіологічного та психофізичного. До структурних складовихусвідомленого внутрішньогосвіту людини, які заслуговують уваги, мивідносимо в обов’язковому порядкуй
його життєдіяльності.
Внутрішнійсвіт кожної окремої людини унікальний й неповторний. Він іє тою необхідною умовою
людини, бажаного ароморфозуїї біосоціальноїеволюції на даному етапі.
внутрішній (суб’єктивний, психологічний) світ людини – його індивидуальніуявлення про себе тазовнішню дійсністьяк стрижень особистості назвати можна одним словом –
. Зрозуміло, що самосвідомість – це вища форма людської свідомості, яка містить в собі вищі форми понятійного мисленняй
його діяльності.
Усвідомленийвнутрішній (суб’єктивний, психологічний) світ людини, який формується у процесі керованого онтогенезу свідомості, її
, ми протиставляємо віртуальному
усвідомлюваному внутрішньому світу, який сьогодні формується в уяві сучасної пересічної людини паралельно, переважно стихійно, і є все тією ж
частково усвідомлюваних рефлексів, інстинктів, несвідомого, підсвідомого, емоцій та обслуговуючого їх предметно-дієвого мислення, сумішшю, що виникла у кроманьйонців з появою в їх мозку уяви та асоціативного мислення, а потім і структур довготермінової пам’яті.
Не будемо забувати, уявний світ – характерна риса того
Homo, якого Карл Лінней (1707-1778) виокремиву пропонованійним класифікаціїяк
Homo
sapiens. Чим відрізняється усвідомлюваний внутрішній світ людини ІІІ-го тисячоліття, її самосвідомість, від уявного світу
Homo
sapiens, від віртуального світу наших сучасників, зокрема? Зрозуміло чим, присутністю чи відсутністю системного мислення як вищої форми понятійного мислення, його співвідношенням зінстинктивними генетичними програмами. Окрім того, розвинена самосвідомістьлюдини ІІІ-го тисячоліття буде містити в собійусвідомлену вольову регуляцію (волю). Отже,
внутрішній (суб’єктивний, психологічний) світ людини, який формується в процесі керованого онтогенезу свідомості, ми протиставляємо її віртуальному
внутрішньому світові, який нині виникає стихійно.
***
Щоб вміти формувати на більш глибокому рівні деталізації сутностей і зв’язків свою
самос
відомість я
к
усвідомлюваний власний вну
тр
, людині самій попередньо необхідно навчитися його описувати, реконструювати, моделювати. Повний опис (реконструкція, моделювання) внутрішнього світу людини сьогодні все щезалишається надскладною науковою задачею, так вважають психологи. Зазвичай мова йде лишепро моделювання окремих структурних складових внутрішнього світу людини – локальних просторів свідомостійнесвідомого й при їх участі – результатів рефлексіїй саморефлексіїелементів зовнішнього й внутрішньогосвітіві
ішній світ
які при цьому відбуваються, в тому числі, процесів побудови образів, символів й понять, анализуй синтезу, відтворення, перетворення, прогнозування, проектуванняй творчого творення нового, досі небаченого. Мовайде поки що, як висловлюються спеціалісти в галузілюдської свідомості, лишепро часткове
і в цьому полягає особливість моделювання свідомості на даному етапі її пізнання.
Проте, як відомо, корисні моделіпевної міри адекватності можуть бути не лише складними, але й простими – мице знаємо. Пояснення сущого “на пальцях одної руки” – це також моделювання. Таким чином, ніщо не перешкоджаєпочатиусвідомлену цілеспрямовану роботу по вдосконаленню людини вже сьогодні, виокремлюючи із головного першочергове у міру його пізнання.
Говорячипро те, що повний опис (реконструкція) внутрішнього суб’єктивного психологічного світу людинияк відображення її психікою оточуючої дійсностій самої себе, сьогодні все щезалишається надскладною науковою задачею, маємо на увазі, перш за все, відсутністьзагальноприйнятого опису (моделі) свідомостій складнощі побудови такого, єдино прийнятого, опису в осяжному майбутньому. Ми не маємо наміру відтворювати тут різнібагаточисельні точки зору на цей феномен світу Живої Природи й людини, зокрема. Зазначимо лише, що свідомість людини як форма відображення дійсностівідрізняється від свідомостірозташованих нижче наеволюційних сходинках тварин тим, що спирається на більш розвинену пам’ять й такі новоутворення психіки як уява й понятійне мислення. Цедозволяє людиніудосконалювати випереджувальне відображення дійсності й реалізовувати такий раніше небачений спосіб адаптаціїїї організмудо зовнішнього середовища як перетворення самого середовища.
Сьогодні наукове пізнання феномену свідомостівже вийшло на етап часткових реконструкцій (моделювання) – реконструкцій менталітету, реконструкцій політичної свідомостіелекторату, моральноїй правової свідомості, екологічної свідомості, реконструкцій семантичних просторів свідомості окремих людей, груп іпрошарків населення. Мова йде при цьомупро реконструкцію та інтерпретацію смислів таких конструкційнихелементів багатовимірноїлюдської свідомості, как образи, абстракції, символи, знаки, фразеологізми, афоризми, контексти, стереотипи, поняття, теорії, парадигмитощо. Мало виокремити ціелементи, необхідно також реконструюватийзв’язки між ними. На допомогу приходить математика зїї кластерними, факторними, функциональними та іншими аналізами. Знайомствоз першими результатами таких реконструкцій вселяє надію, що “крига скресла”. А якщо так, то чому б і не втрутитисьбільш активно у процесивдосконалення людини для забезпечення їх більш цілеспрямованих змін. За етапом реконструкцій, моделювання повинен слідуватиетап перетворень, спрямованих на вдосконалення людської свідомості.
Цікаво знати, матина увазі,
вже використовує реконструкції свідомості для їїнаступних застосувань і в яких цілях. (Про психотерапіюй клінічну медицину митут не говоримо). Перш за все, це політична пропаганда й реклама товарів. Саме тутз’являються вузькоспеціалізовані технологи, що переслідують прагматичні цілі. Суть їх технологій – у контролі над свідомістюлюдини-об’єкта та у впливі на її механізми відображення дійсності для забезпечення, м’яко кажучи, сумнівних цілей. Як б то не було, кожна сучасна людинамає знатипро такізазіхання на її “володіння”, на її свідомість.
За
значимо
, н
і
ч
о
го принцип
ово
нового
й
нео
чікуваного у
спробах
в
пливу
на с
відомість людини
не
ма
. Погляньмо уважно на міфи, релігію, ідеологію й культуру взагалі. Вплив на індивідуальну свідомість людей мав місце завжди, стихійнийчи усвідомлений. Раніше цим переважно займалась релігія, тепер політтехнологи та маркетологи,йвіднині цим належить в більшій мірі займатися системі освіти. Історія зафіксувала навіть таке явище як манкуртизація. І питання головнезавжди в томуполягало, в чиїх інтересах такий вплив на свідомістьздійснювався – в інтересах усієїспільноти людей чи в інтересах “обраних”. Сьогодні ми все частішечуємопро умисні маніпуляції свідомістю одних груп людей в егоїстичних інтересах іншихвузьких груп. Мовайде про все більш эфективні “наукові” методи впливу на процеси сприйняттяй переробки інформації. З’явилось навіть твердження у формі афоризму “Хто контролює потоки інформації на входілюдських мізків - той контролює все!”.
Пора вже якось протидіяти цим “несанкціонованим” впливам на людську свідомість. Хто має цим опікуватись – політики чи освіта? Політики, як відомо, згідно афоризму У. Черчілля, про майбутнє далі чергових виборів не думають. Що ж до освіти, то система освіти все ще обмежує себе формуванням у молодого покоління вузько спрямованої
свідомості й не турбується в достатній мірі становленням самосвідомості людини, не турбується поки ще ніяк про імунітет проти маніпуляцій її свідомості.
Разом з тим, виникає питання: а чим власне займається середня школа як не
новонародженого покоління, свідомості як форми
відображення дійсності? Новим є лише питання “Як поліпшити цей процес?”. Зрозуміло, що покращити процес формування масової повсякденної свідомості можна лише спільними зусиллями представників різних сфер людинознавства –педагогів, психологів, соціологів, філософів та інших.
Особ
ливість цієї
проблем
и
полягає в тому, що індивідуальна людська свідомість має біологічні обмеження, а інтегрована суспільна свідомість
біологічних обмежень не має, виробляє й накопичуєінформацію вже вибухоподібними темпами, подвоюючи її вже кожні чотири-п’ять років. Проблема, як і раніше, полягає в тому, що іяк передавати на рівень повсякденної індивідуальної свідомостіз рівня суспільної свідомості, як відібрати найсуттєвіше і в той же час мінімальне, таке що зможе засвоїтизвичайна пересічна людина з врахуванням її біологічних обмежень.
***
О
т
же
,
приходим
о до
в
исновку
відтепер людина має глибоко пізнаватине лише оточуючу дійсність, зовнішнє середовище, але й
Оточуюча дійсність складна йбагатолика, а біологічні можливості її сприйняттяй адаптаціїдо неї людини обмежені, тому в процесі пізнання й практики людинавикористовуєвузьку професійну спеціалізацію, найвеличніший винахід Живої Природи, наданийнею соціальним тваринам на одному ізетапівїх еволюційного розвитку.
Природа людини також складна й багатолика, але маємо відмовитись від інерції такої ж вузької спеціалізації в пізнанні природы людини й використанні знань про неї лише психотерапевтами й політтехнологами.
Віднині
к
ожна
л
юдина повинна прагнути
знат
и
пр
о себе вс
е
,
щ
о
відомо
наукам сфер
и
людино
зна
вства
.
Глава 11. Про біологічні обмеження можливостей людини як головну перепону на шляху її самовдосконалення, в чому вони проявляються та як їх обійти
?
Дійшовши висновку
, що ускладнюючись, людина постіндустріальної інформаційної епохи на відміну від попередніх часів повинна обов’язково оволодівати новими видами понятійного мислення й глибше
свій внутрішній світ, насамперед, маємо з’ясувати: на яких вихідних позиціях ми перебуваємо зараз? Про біологічні обмеження мивже згадували. Тепер подивимося на них глибше.
Почнемо з питання
“
Щ
о зна
є
с
учасна людина про
сам
у
себе?”
. І відповідаючи на це питання, маємо визнати, сучасна
людина мало знає свою істинну природу, її самосвідомістьяк вищий ступінь індивідуальної свідомості ще слабка. Вона:
-
, що є її свідомість та її несвідоме, як вони співвідносяться й взаємодіють,
-
, чим її свідомість як форма відображення дійсностівідрізняється від свідомості одноклітинної амеби,
-
, чим є їїіндивідуальна свідомість порівняно з суспільною свідомістю,
-
, яке місцеу її внутрішньому світі займає віртуальний простір,
-
, які види мислення успадковуютьсянею при народженні, а якінабуваються лише прижиттєво в процесіїї соціалізації,
-
, наскільки близькачи віддаленавідтваринного світу “братів своїх молодших”,
-
співідношення біо-соціо у своєму єстві,
-
, уякій мірінею правлять “пофарбовані” емоціями інстинкты та інше несвідоме, й
.
І багато чого іншого у своємуєстві сучасна
Homo поки що не помічає, не знаєй не хоче знати. Разом з тим, маємо визнати, людина – найдосконаліша істота Царства тварин, що існує на Землі поряд з Царствами грибів та рослин.
Цікаво знати, що вищість людини на сходинках біосоціальної еволюції полягає не лише в тому, що вона володіє певними унікальними якостями, яких нема у “братів її молодших”, а й у тому, що вона містить у собі усі ті надбання (новоутворення) Живої Природи, що виникали в ній і накопичувалися впродовж мільярду років. Цей факт відомий у науці як “геологічний” закон напластування новоутворень в організмах Живої Природи впродовж історії її еволюції. Цікаво знати також, що цей факт був відомий ще стародавнім китайським мудрецям й розповсюджений був серед населення у формі прислів’я
“Усі звірі присутні усередині кожної людини, й нема жодного звіра, усередині якого була б помічена хоча б одна людина”
.
Як і у будь-якої тварини, плотські потяги й бажання людини не мають ніяких внутрішніх обмежень. Вони вимагають негайного задовольняння “тут и тепер”.
Яку б характерологічну рису ми б не взяли для опису сутності людини, ми зобов’язані взяти і протилежну, її опозицію. Людина - істота
агресивнайбоязлива, підступна й доброзичлива, заздрісна й співчутлива, зла й благодійна… вона
такай не така. Протилежності, опозиції в ній завжди поряд. Мислителі різних епох і народів -дослідники, письменники, художники завждивідмічалиподвійність, амбівалентність природи людини, її темній світлі сторони,
вершиниїї досягнень та
порожнечі глибинних печерїї природи [Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир – эпоха Просвещения / Редкол.: И.Т. Фролов и др.; Сост. П.С. Гуревич. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.] [13], [
Полісутнісне
homo: філософсько-мистецька думка в пошуках “неевклідової рефлексивності”. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. – 432
c.] [14]. Але пересічна людина не помічає цього, як не помічає повітря, яким дихає, подібно тому, як риба не помічає води, у якій плаває. І цьому незнанню пересічної людини своєї внутрішньої природи, яке зазвичай компенсується її гіпертрофованою інстинктивною самовпевненістю-гординею, мають бути певні пояснення.
Сучасна людина не знає своєї істинної природи і цьому є виправдувальні пояснення. Ось деякі з них. Перш за все, звернімо увагу на рівень знань про свідомість і несвідоме у психіці людини. Незважаючи на визнання положення психоаналізу про
сучасна психологія чомусь все ще уникає досліджувати взаємодію свідомості з несвідомим, уникає співставляти свідомість з несвідомим, досліджувати більш конкретно, аніж це зафіксовано у згаданих вище загальних положеннях психоаналізу.
Так, автор одного із найпопулярніших на пострадянських теренах підручника з психології Р. Немов виправдовується:
у світлі наукових даних, які ми маємо сьогодні
[
Психология, т. 1. М., 1999.
С. 141
142] [15,
c. 141
142].
Наше ознайомлення зі станом справ дозволяє стверджувати, що справа не в нестачі кількості
чи їх інтерпретацій, а зовсім в іншому. Як підсумовують В. Роменець, І. Маноха:
“наукових даних, які ми маємо сьогодні”
[
Історія психології XX століття. К., 1998. – 992 с. - С. 896] [16,
c. 896].
Про зауваження російського філософа Д. Дубровського, фахівця з проблем свідомості й штучного інтелекту, що безпосередньо стосується цієї проблеми, ми вже згадували вище, див. статтю
«Человек продолжает действовать как животное»
] или [
http://
www.
vz.
ru/
opinions/2012/8/16/593773.
html
.
http://2045.
ru/
articles/30376.
html
Ситуація стає більш зрозумілою, якщо взяти до уваги ще й таку узагальнену думку фахівців:
[
Фрейд // Психология для всех, № 11, 2004] [17].
Говорячи, що сучасна людина не знає своєї істинної природи, маємо взяти до уваги факт, що існує величезна прірва між тою інформацією, що накопичена про людину наукою, літературою, мистецтвом і тим, що має пересічна людина у розпорядженні своєї побутової свідомості (пам’яті, мислення). Ситуація така, що спільнота в цілому вже володіє
, а кожна окрема людина – ні, не володіє. І це – природна, цілком нормальна ситуація. Свідомість сучасного людського Суспільства,як нового тільки-но народжуваного Організму Живої Природи,набагато ємнішеіндивідуальної свідомості окремої людини.
Основні знання суспільства про людину сьогодні розосереджені на тисячах окремих носіях інформації – своєрідних осередках пам’яті розосередженого Мозку Людства. І нам хотілося б, щоб сьогодні значно більша їх частина, аніж раніше, була б у голові кожної людини, була присутня на рівні її повсякденної свідомості. Адже саме конкретній людині ці знання потрібні вже сьогодні. Отже, справа за передачею знань з рівня Свідомості суспільства на рівень свідомості індивідуальної. Справа за системою освіти, яка повинна своєчасно оновлювати свійзмістз тим, щоб допомогати кожній молодій людині оволодівати необхідними їй знаннями про саму себе.
Одним із основних показників рівня розвитку
людини є знання нею відповіді на питання: що визначає (детермінує) її поведінку в найбільшій мірі – понятійний розум та усвідомлена воля, як механізми психічного регулювання поведінки,
рефлекси, інстинкти та інше несвідоме? І яке відношеннядо всього цього мають емоції? Питання ці, як це не дивно, продовжують бути дискусійними у науковомусвіті. Так сталося, що порівняння людини з інстинктивними “братами її молодшими” сприймається чомусь як зазіхання на її гідність. Інавіть вчені-психологи звідомими у всьому світі іменами мають тут, якщо не протилежні, то затуманені, нечіткі позиції. Однівважають, що знання детермінують поведінку людини, інші на перше місце виносять потреби інстинктивні. А більшість, як констатують В. Роменець та І. Маноха (див. цитування їх висловлювання на попередній сторінці цього розділу), взагалі ухиляються від розгляду цього питання [
Історія психології XX століття. К., 1998. – 992 с. - С. 896] [16,
c. 896].
І що тут можна ще сказати? Цілком нормальна ситуація, адже психологія як наука сьогодні ще не відбулася. Маємо ситуацію, коли і той правий, і той правий, усі праві частково. Ми можемо лише стверджувати цілком упевнено, що співвідношення інстинкти/усвідомлений розум у різних людей різні. І ми вже знаємо, що знання без відповідної їм сили волі усередині самосвідомості людини навряд чи можуть визначати її поведінку. Самосвідомість же та сила волі у сучасної людини поки що перебувать ще у зародковому стані. Цього питання ми вже торкалися у статті “
Самосознание Homo sapiens, современник
а
и соотечественника, – когда оно возникло и на каком этапе своего развития сегодня пребывает?
”[
http://
www.
SamoLit.
com/
athors/2030/
books/ ].
А що торкається потреб, то їх конфігурація вусіх людей різна, як добре показав своєю “пірамидою” Абрахам Маслоу, психолог.
х відмінності у різних людей – не лише у рівнях задовольняння потреб, але йумірах присутності рефлексивного, інстинктивного, підсвідомого йусвідомленого в механізмах мотиваціїта регуляції їх діяльності.
В ч
о
м
у
причин
и
відсутності
у
людини
гл
и
боких знан
ь
пр
о сам
у
себе?
– ми ще раз акцентуємо увагу на цьому питанні. Про біологічні обмеження можливостей людини ми вже згадували. Але маємо взяти до уваги ще й те, що її біо-обмеження маскуються й компенсуються інстинктами людини, які ховають її внутрішній світ від неї самої, мовляв, не має сенсу витрачати зусилля на це “самокопання” у собі, адже знати зовнішній світ для адаптації значно корисніше.
Те, що людина не помічає визначальної ролі інстинктів у своїй поведінці, сучасна еволюційна психологія пояснює просто: інстинкти здійснюють свої функції бездоганно, і тому не потребують усвідомлення
[
Эволюционная психология. Секреты поведения Homo sapiens / Джек Палмер, Линда Палмер. – СПб.: Прайм ЕВРОЗНАК, 2007. – 384 с. –
C. 26][18,
c. 26]. Системоаналітика в свою чергу також пояснює слабкість пізнання людини самої себе, але інакше. Вона посилається на теореми австрійського математика Курта Геделя про неповноту формальної арифметики (1931), з яких випливає, що ніяка система не здатна сама себе оцінити без опертя на критерії зовнішньої системи. Мовляв, це цілком нормально, що для пізнання людиною самої себе потрібні спеціальні знання, накопичені зовнішнім Суспільством.
Отже, залишається відкритим для більш глибокого дослідження актуальне питання про співвідношення неусвідомлюваних інстинктів і керованої свідомістю вольової регуляції у конкретних людей і спільнот. Стосовно оцінки співвідношення інстинктів і свідомості (включно вольової регуляції), то плідними могли б виявитись дослідження кореляції цього співвідношення з розподілом Гомо сапієнсів у піраміді потреб і мотивацій А. Маслоу. Нема сумніву, що в результаті таких досліджень можна було б краще прояснили питання про менталітети, про “якість” окремих людських спільнот та їх еліт, краще зрозуміти, на чому тримається стабільність авторитарних та тоталітарних режимів влади, й краще уявляти їх майбутнє, зокрема, майбутнє Росії та Близького Сходу та їх вплив на майбутнє Європи і всього світу.
Навіщо людині саме зараз треба негайно підвищувати рівень своєї рефлексивної спроможності? Чи не краще було б
? [
Фрейд // Психологія для всіх, № 11, 2004] [17]. Так, напевно в минулому було краще не приходити до тями впродовж усього життя, коли людина мала підкорятися
впродовж її життя порядку. Але чи зможе так жити людина постіндустріального суспільства? Ні, не зможе. Вона має бути готовою жити у
світі. Саме тому їй потрібно зійти на новий рівень рефлексії й саморефлексії –насамперед, для самоактуалізації у розумінні А. Маслоу і здійснення конкурентоспроможних
Y-моделей організації кооперативної діяльності. А також, щоб бути
вільною, незалежною, автономною, убезпечити себе від маніпуляцій її несвідомим і свідомістю з боку різних активних Гомо сапієнсів, егоїстів та “бандитів”, більшенергійних інстинктивних та більш цілеспрямованих.
Отже,
зрозуміло, чому людина пересічна досі подумки не заглиблювалась у своє власне єство, не вдосконалювала свою самосвідомість. В цьому ще не було гострої потреби – на першому місці перед нею, істотою з обмеженими біологічними можливостями, стояли потреби й задачі адаптації до зовнішнього світу неживої природи, а штучна природа (техніка) досі ще лише створювалася науково-технічним прогресом. Призначення техніки полягало в посиленні фізичних можливостей людського організму в процесах адаптації до зовнішнього середовища. Адаптація за допомогою техніки набула форм перетворення Природи. Сьогодні техніка вже посилює суттєво й розумові здібності людини. І що буде далі? Людина продовжує захоплюватись успіхами техніки, однак ця штучно створена природа (техніка) вимагає від людини-творця бути іншою. Наслідки виконання чи невиконання цих нових вимог нам ще належить оцінити.
відтепер людина повинна глибоко пізнавати не лише навколишню дійсність, зовнішнє середовище,а й
Навколишня дійсність складна і багатолика, тому у процесі пізнання і практики людина використовує вузьку спеціалізацію. Природа людини також складна і багатолика, але вже необхідно відмовитися від інерції такої ж вузької спеціалізації у пізнанні людини і використанні більш глибоких знань про неї лише лікарями та політтехнологами. Віднині кожна людина має прагнути знати про себе все.
Але чи зможекожна пересічна людина знати про сутності свої й собі подібних все важливе для неї, абсолютно все з того, що вже відоме наукам сферилюдинознавства? На жаль, ні, не може, навіть, якщо у неї виникає в цьому потребай сильне бажання, якщо навітьїї мотивація підкріплена відповідною силою волі. І перешкодою до цього є все ті ж біологічні обмеження людського організму.
Як бути? Це непросте питання врахування біологічних обмежень людини й подолання їх вимагає обов’язкової відповіді у зв’язку з нагальною потребою її удосконаленні напередодні очікуваної Сингулярності в соціальній еволюції.
Ми розуміємо, в чому саме полягає різниця між еволюціями соціальною та біологічною. Ми знаємо, темпи соцільної еволюції значно перевищують темпи біологічної еволюції. І знаємо, що біологічна еволюція людини практично завершена. Мозок, мабуть, єдиний орган біологічного тіла людини, який все ще помітно розвивається, удосконалюючи загальнолюдські соціокультурні механізми наслідування досвіду людства.
І замислюючись над цим, ми змушені знову й знову звертати увагу на біологічні обмеження можливостей людини.
І як бути?
З задоволенням ще раз зазначаємо, Жива Природа винайшла й надала людині як істоті соціальній унікальну можливість обійти біологічні обмеження її діяльності у світі, що ускладнюється. Людина як соціальна тварина, як член людської спільноти, як біологічна істота з обмеженими можливостями має свою вузьку спеціалізацію
напрямах практичної діяльності і змушена довіряти своїм соплемінникам
галузях людської діяльності. Успіхи розподілу праці у людських спільнотах очевидні. Разом з тим, саме те, що людина змушена сліпо довіряти, приймати всіляку інформацію й висновки “з других рук” і робить її вразливою до маніпуляцій її свідомістю, до маніпуляцій іззовні. Адже, окрім розподілу праці – геніального винаходу Живої природи, у людських спільнотах продовжує діяти попередній геніальний винахід Живої Природи – вертикальна ієрархія влади, що ґрунтується на соціальних інстинктах.
Вертикальна ієрархія влади базується на інстинктах соціальних тварин. Позитивна історія цього витвору Живої Природи налічує сотні мільйонів років. Однак розподіл праці у суспільстві робить із одної людини “ніщо” порівняно з колективом вузькоспеціалізованих людей. Вертикальна ієрархія влади у спільнотах людей і “ніщо” на її вершині у ролі ватажка! Протиріччя. Людина з високим рівнем рефлексії має розуміти такі речі про себе й про спільноти собі подібних.
І як бути?
Єдиним способом підвищення ефективності суспільного розподілу праці для компенсації біологічних обмежень людини є подальше вдосконалення організації суспільства. В наш час, на межі тисячоліть – це перехід від традиційних спільнот, заснованих на суперництві та взаємній ворожнечі, на вертикальній ієрархії влади, на інстинктах стадності й страху, до громадянського суспільства, заснованого на діалозі й пошуках взаємоприйнятних консенсусних рішень, на горизонтальних зв’язках між особинами, окрім досі єдиних вертикальних ієрархічних. Саме в цьому й полягає наша друга із основних відповідей на виклики соціальноїеволюції на межіепох.
Перехід від традиційних спільнот людей до громадянського суспільства нам уявляється саме тоюепохальноюподією в процесі соціальноїеволюції, якувідомі вчені, пророкуючи як Сингулярність, як якісний стрибок в еволюції, але ще не визначаючи виразно, порівнюютьз минулою неолітичною революцією в історії людства. Українська спільнота нині переживає саме цей останній етап існування традиційного суспільства. Громадянське суспільство вперше (!) в історії людства виключає з колективної життєдіяльності взаємну ворожнечу, базується на діалозі й пошуку взаємоприйнятних рішень.
Необхідно усім нам чітко усвідомити характерні відмінності громадянського суспільства, що відрізняють його від усіх минулих традиційних суспільних устроїв. Відмова від ворожнечі на користь діалогу вимагає приборкання інстинкту внутрішньовидової агресії в людині й людських спільнотах за допомогою розвинутой усвідомленої волі. Пошуки взаємоприйнятних оптимальних рішеньповинні ґрунтуватися на здатності людини розв’язувати системні задачібагатокритеріального вибору. І те, і друге не успадковується при народженні, а набувається в онтогенезі при відповідних цілеспрямованих зусиллях. На шляху до громадянськогосуспільствабагато чого прийдеться переглянути й змінити в організаціїгромадського життя, зокрема, можливо, вилучитиіз репертуару кіно- та телефільмів усіляке насилляй, можливо навіть, відмовитися від культивування таких видів спортуяк бої без правил тощо. Попереду перехід відлюдини-сучасника, істоти переважно інстинктивної, яка керується рефлексами та іншим несвідомим, до людини з розвиненою самосвідомістю, сильноюусвідомленою волеюй логіко-системним мисленням.
По
будова
гр
омадянського суспільства
– таким
є
наше
бачення
другої, поряд із вимогою самовдосконалення, відповіді людини
р
о
зумно
ї
на в
иклики
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
, на о
чікувану до
2045
р
о
к
у Сингулярн
і
сть. Перехід до громадянського суспільства співпадає в часіз переходом на сходинках біосоціальноїеволюціївід людиниінстинктивноїемоціональної (
Homo
emotion) долюдини розумної (
Homo
sapiens). Це відбудеться значно пізніше, ніж вважав К. Лінней (1707-1778), ввівши в обіг в 1735 році не зовсім адекватний термін
Homo
sapiens, ввівши значно раніше, на тисячу років раніше, ніж пропонує О.А. Базалук у своїй книзі «Разумное вещество» [
Стадия человека разумного / Разумное вещество. – К.: “Наукова думка”, 2000. – 368 с.] [19].
Громадянське суспільство – цесуспільство діалогу, взаємної довіри й рівних можливостей для всіх. Громадянське суспільство – це суспільство, в якому очільниками влади є не персони-ватажки з обмеженими біологічними можливостями (“ніщо” в умовах сучасного розподілу праці), а інституції з горизонтальними зв’язками усередині та зовні них. Конкретизуватиці принципище належить. Бачимо, владацим ще не бажає займатися. Разом з тим, усуспільстві сьогоднівсе настирливіше відчутні вимоги встановлення рівноваги гілок владий забезпечення руху соціальних ліфтів. На жаль, на рівень повсякденної свідомостіпересічної людини, яка делегує владу народусвоїм представникам-депутатам, ці новаціїсуспільства, що має розвиватися, ще не доходять. Виборець обирає поки що схожих на себе.
Глава 12.
Яви
ща
Сингулярност
і
–
я
кими
в
они мо
жу
т
ь
б
у
т
и
по
близ
у
2045
р
о
ку
ч
и
в
же
присутні
с
ьо
годн
і
?
Сингулярність (і кінець світу, звичного для нас світу) в соціальній еволюції неминуча, в цьому у нас нема ніяких сумнівів, адже окрім кривої Снукса-Панова, яка описує хід еволюції останні сто двадцять тисяч років, ми знаємо також і про інерційність процесів у Всесвіті. Кожен знає із власного життєвого досвіду: якщо ви знаходитесь у якомусь транспортному засобі, що рухається рівномірно, то можете в ньому стояти чи рухатися спокійно; але коли цей транспортний засіб (автобус, трамвай чи потяг) почне раптом тормозити, то ви будете продовжувати рухатись у тому ж попередньому напрямі. Вперше ми дізнаємося про це як прояв фундаментального закону Природи ще в шостому класі середньої школи, розпочинаючи вивчати фізику:
якщо процес
в
же
й
де, то
йо
го н
і
ч
и
м не
можна зупинити миттєво
. Ми змушені згадувати ці елементарні знання, оскільки обговорюючи проблему очікуваної Сингулярності з професорами університетів, навіть природничих наук, ми чуємо у відповідь “Хі-хі-ха-ха! Про який кінець звичного нам світу Ви говорите, краще он послухайте астролога Павла Глобу?”. Отже, сумніватися у наближенні Сингулярності може лише та людина, яка не хоче думати про майбутнє взагалі.
Сприймаючи серйозно й інші висновки спеціалістів у галузі макроеволюції, ось такі, наприклад:
[
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. Ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 248 с. – С. 88] [1,
c. 88], варто озирнутися навколо себе, уважно придивитися у нові явища нашого суспільного життяй відповісти на питання, чи супроводжуються процеси
соціальноїеволюціївідповідним
процесу вдосконалення
людини та відповідним переходом на новий рівень розвиткувсього суспільства.
Дослідження теми викликів соціальноїеволюціїй відповідей на них мирозпочали із розгляду книги американського футуролога Елвіна Тоффлера «Шок майбутнього» (1970), в якій автор попереджуєпро нові складні социальніта глобальні проблеми, зякими людство все більше стикається при переходівідіндустріальної цивілизаціїдоінформаційно-технологічної, постіндустріальної. Іщо нового ми бачимо сьогодні, напочаткудругого десятиліття ХХІ століття?
Загалом, певні зміни у сприйняттіпересічною людиноюзовнішнього світувідбуваються постійно.Але чи суттєвівони, ці зміни у сприйнятті
, порівняно з тими змінами, що
відбуваються зовні людини? Чи поліпшуютьвони адаптацію людинидо життя, яке прискоренно ускладнюється? Важко сказати. Можливо, десь поліпшують, десь там “за бугром” у більш розвинених спільнотах людей.На пострадянському ж просторі, висловлюючисьмовою синергетики, ми сьогодні перебуваємо у стані хаосу: в результаті “горбачовської”перебудови ми отримали свободу прояву людини, відбулося розкріпаченняїї твариннихінстинктів, створені умови кращі для ініціатив людей підприємливих, егоїстичних, аморальних, а соціокультурні противаги, які урівноважували бсвободу прояву тваринного у людині, ще не створені. Висловлюючись термінологією Акопа Назаретяна, порушено техно-гуманітарний баланс [
Смыслообразование как глобальная проблема совремённости: синергетический взгляд // Вопросы философии, № 5, 2009. – С. 3–19] [9,
c. 3–19].
Промайбутнє своє й своїх нащадків людина пересічна, вона ж і масовий суб’єкт-об’єкт-виборецьу процедурах сучасної “популістської”демократії, не думає поки що ніяк. І це сприймається як щось звичайне, звичне. Так, напередодні виборів до Верховної Ради України кандидатиу депутатий журналісти, загострюючи політичну ситуацію (вересень-жовтень 2012 року), повідомляютьсумну статистику:
[/].
http://
www.
pravda.
com.
ua/
news/2012/09/21/6973244
Та й справді, мільйони наших дідів табатьків життя своївіддалиу
XXстолітті за ідеали соціальні, за рівність можливостейі справедливість. А їх внуки-правнукиздали-продали їх завоювання без бою, просто так, як бидло з примітивними інстинктивними програмами поведінки. Чому так сталося? Збіг обставин? Чому зростаючі потоки інформації свідомість сучасної людини лише манкуртизують, створюючи у мізках відповідний віртуальний (вигаданий, уявний) внутрішній світ свободи, свободи без обов’язків. І, як виявляється,“популістська” демократія тут лишесприяє хаосу, адже мислення комплексного, системного у виборця ще нема, а правова свідомість не була сформована раніше поступово, своєчасно, як у інших народів, більш успішних. Спостерігаємо навколо себе лише одне суттєве досягнення свободи, значно більшу свободу проявів інстинктів. А комплексного, системного мислення й відповідного бажання далі зазирнути у майбутнє у людини сучасної пересічної як не було, так і нема.
Зрозуміло, чому зазирати у майбутнє у людинипересічної немає ніякої потреби й немабажання. Навички піклуватись про майбутнє у
Homo
sapiens почали формуватися з початком неолітичної революції, з переходом до осілого способу життяй до землеробства, коли зерно сіятий капусту сажативже треба було раніше на декілька місяців від моменту отримання результату. Раніше людині, яка кочувала мільйони років у пошуках їжі під ногами та на кущах і деревах, це не було потрібне й відповідна турбота про майбутнє на рівніінстинктивних генетичних програм не формувалася.З неолітичної революції бере початок писемність і понятійна свідомість, починають формуватись свідомі уявлення про майбутнє. Слов’яни, наші предки, вийшли з лісу дещо пізніше інших народів. Тож звідки взятися тут успадкованійвід предків, генетично запрограмованій турботі про майбутнє? Сьогодні наші політичні аналітики констатують наявність якоїсь невиразної тактики у наших громадських активістів і повну відсутність стратегії. І що це як не свідчення відсутності здатності сучасного українця-слов’янина зазирати у майбутнє.
В той же час, говорячи про зміни у сприйнятті пересічною людиною зовнішнього світу на зламі епох, в умовах зростаючих потоків інформації, що падають на її мізки, слід зазначити, як нове явище, зниження довіри та віри усіляким авторитетам. З “штанців” релігійної віри людинавже виросла. Іщозалишилось у її активі? Безвір’я при нестачі знаньймислення системного залишилось. Йінстинкти, нажиті за попередні мільйонноліття, залишились, включаючи внутрішньовидову агресію. Єство людини влаштоване так, що новоутворення у її психіці, менталітеті й свідомості, що виникли пізніше, зникають першими. Тож все корисне, що прийшло до людини з християнством, особливо після Різдва Христового, втрачається з наступом атеїзму швидше, ніж те, що успадковане від пітекантропів.
Отже, потоки інформації на голову людини зростають, біологічні можливості її сприймання й обробки залишаються незмінними, довіра іншим у суспільному розподілі праці не збільшується.
І що буде далі?
Досліджуючи питання про прояви очікуваної сингулярності в процесі прискорення соціальної еволюції, не можна пройти мимо концепцій «симулякра» та «гіперреальності», які були привнесені у вжиток французьким культурологом Жаном Бодріяром публікацією книг «Символічний обмін і смерть» (1976), «Симулякри і симуляція» (1981). Симулякр (лат.
– подоба, копія) – ключове поняття постмодерністської філософії, яке позначає зображення, псевдокопію того, що в дійсності не існує.
Згідно з Бодріяром, сучасна цивілізація набуває властивостей симулякра, її цінності й надбання все більше підміняються порожніми знаками, які не містяь в собі реального змісту. Леонід Кононович, перекладач книги з французькоїмови на українську, у своїй передмові [
Символічний обмін і смерть . Переклад з французької Леоніда Кононовича – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с. – С. 8] [20,
c. 8] зазначає:
Цікаво, що написане Л. Кононовичем спостерігалось ним на межі століть в Україні, через десять років після розвалу СРСР й повернення суспільства на шлях природного розвитку. І не можна не помітити як це перегукується з передмовою Г.С. Гуревича до російського видання книги Е. Тоффлера “Шок майбутнього”, написаною у сусідній країні в той самий час.
Сьогодні, через десять – тринадцять років, листаючи періодику чи знайомлячись з публіцистикою на сайтах Інтернету, ми знаходимо десятки аналогічних спостережень, варто лише набрати в пошукових системах словосполучення “симулякри”, “симуляція”, “імітація” і отримуємо у відповідь масу підтверджень цієї нової реальності.
Сьогодні термін «симулякр» стає настільки звичним, що без його використання вже не може обійтись жоден аналітик, експерт, соціолог, журналіст, публіцист, який намагається пояснити читачам (слухачам, глядачам), що ж відбувається насправді у суспільному житті. Ось деякі із свідчень цього
в Україні:
Борис Бахтєєв. Битва за симулякры. 05.06.2006,
[
www.pravda.com.ua/articles/2006/06/5/3113706/
].
Валерій Семиволос. Cимулякрові розводки лохоторату. 26.05.2010,
[
www.pravda.com.ua/columns/2010/05/26/5075570/
].
Вікторія Сюмар. Країна-симулякр. 12.04.2011,
www.pravda.com.ua/articles/2011/04/12/6097006/
].
Ігор Лосєв. Симулякри української демократії. 03.06.2011,
[
http://t
yzh
den.ua/p
oliti
cs/239
22
/].
Надия Степула. Политические симулякры. 01.07.2011,
[
http://otherside.com.ua/news/print.php?id=96858&lang=1
].
Зореслав Самчук. Інсценована державність, 26.08.2011,
[
www.pravda.com.ua/columns/2011/08/26/6519518/
],
Юрій Шведа. Політичні партії чи симулякри, 29.05.2012,
[
www.
].
zaxid.
net/
home/
showSingleNews.
do?...=1256271/
В Росії:
Юлия Латынина. Симулякры. 05.03.2009,
[
http://www.ej.ru/?a=note&id=8861/
].
Александр Гольц. Итоги недели. Халтурные симулякры. 23.10.2009,
[
http://www.ej.ru/?a=note&id=9558/
].
Григорий Явлинский. Ложь и легитимность. 06.04.2011,
[
http://www.svobodanews.ru/content/article/3547924.html/
].
Игорь Клямкин. Куда ведёт кризиc культуры? 06.04.2011,
[http://
www.liberal.ru/articles/5188/
].
Алексей Кузнецов. Время симулякров. 01.06.2011.
[
http://www.ehorussia.ru/new/node/3195/
].
Михаил Берг. Милитаризация России. 08.09.2011,
[
http://www.ej.ru/?a=note&id=11311/
].
Алексей Макаркин. Симулякры. 23.09.2011,
[
http://www.ej.ru/?a=note&id=11311/
].
Игорь Клямкин. Ловушка системного “реализма”. 27.10.2011,
[http://
www.liberal.ru/articles/5440/
].
Андрей Пелипенко. Многоточие невозврата (аналитические записки).
30.12.2011, [http://
www.liberal.ru/articles/5518
/].
Іщо ж конкретного пишуть авторицих статей-роздумівпро сучасне життя, що мають на увазі, використовуючи слова «симулякри», «симуляція», «імитація»? Г.Явлінський, відомий ліберальний політик Росії, готуючисьдо виборів в Державну Думу в 2011 році, у своїй програмній статті
«
Ложь и легитимность
»
використовуєяк ключові слова-синоніми
у такому контексті:
“ложь”, “имитация” и “симулякр”
[
http://www.svobodanews.ru/content /article/3547924.html/
].
«Ни дня без вранья. Ежемесячное обозрение. Август 2011-го»
- так озаглавлює свій огляд, в якому ключовим є слово
журналіст Максим Артем’єв [
“враньё”
http://www.liberal.ru/articles/5357/
].
Михайло Берг в “Ежедневном журнале” цитуєІгоря Клямкіна:
[
http://www.ej.ru/?a=note&id=11311/
]. Тут ключовими є слова:
.
как бы, вроде, почти
В інтерв’ю
«Ловушка системного “реализма”»
Ігор Клямкін, доктор філософських наук, відповідаючи на питанняпро особливості нинішньоївиконавчої влади в Росії, пише:
[
http://www.liberal.ru/articles/5440/
].
Опонуючи 05.12.2011 на Круглому столі
«Возможен ли выход из исторической колеи?»
Фонду «Либеральная миссия» Миколі Розову, професору Новосибірського університету, автору книги
«Колея и перевал»
, Андрій Піонтковський (провідний науковий співробітник Інституту системного аналізу РАН) вживає термін
у такому контексті:
симулякра
жирнимвиокремлено нами.
[
http://www.liberal.ru/articles/5518/
].
Андрій Пелипенко, доктор філософських наук, культуролог, у своїх аналітичних записках
“Многоточие невозврата”
вживає слово
утакому контексті
симулякры
жирним виокремлено нами
[
http://www.liberal.ru/articles/5565/
].
“
Всё имитируется: законность, независимость судебной системы, свобода СМИ, демократия – всё вроде бы есть, но ничего нет
…”
– чи не в цьому полягає суть поточного моменту на пострадянських просторах? Думається, саме в цьому. Ключове слово – імітація. До цього слідще й добавитийвеличезну різницю в усвідомленнісуспільної реальності тим прошарком населення, що розташований на вершині піраміди потреб та мотивацій А. Маслоу, психолога, й тими прошарками, що задовольняють поки що лише нижчіінстинктивні(органічні, фізіологічні) потреби.
Чим пояснититаяк розуміти зростаючі обсяги брехній симулякрів усуспільному життірозпочатої постіндустріальноїепохи, епохи,яку все частіше сьогодні називаютьінформаційно-технологічною? Що очікує людину далі? Яка доля уготована їй природою?
І ми вправітут, в рамках порушеної теми поставити актуальніпитання:
“А
чи потрібні людині і
вс
ьо
му л
юдству
у
III
-м
у
т
и
сяч
о
л
і
т
ті
оті
симулякр
и
? Ч
и
м
п
ояснит
и
ї
х появ
у
й
чи
можн
а
ї
х
уникнути
?
Якщо симулякри не потрібні, то ч
ому науки л
юдинознавства
н
і
ч
о
го не пр
опонують
систем
і
о
світи
для
їх нейтра
л
і
зац
ії
?”.
Біологічні обмеженняєства людини мивже розпочалираніше детальнообговорювати. Іперша частина відповіді намиформулюється такою. Людина ісуспільство – це різні організми Живої Природи на їїеволюційних сходинках, людина по відношенню до суспільства єїї біосоціальною клітиною. Слід матинаувазі, що біологічні можливості людини обмежені, одна людина не може сприйматий “переварювати”, самостійно глибоко аналізуватий заново синтезировати по-новому, всю інформацію, якою володієсуспільство. Та цеїй і не потрібно. АджеЖива Природа знашла чудову можливість обійти ці біо-обмеження, винайшовшисуспільний розподілпрацій кооперацію і передбачаючи обов’язкову довіру між людьми. І сьогодні, як прикладцьогоексперименту-новації нашої матінки-Природи, розпочатогозовсім недавно, в епоху еллінізму 2300 років тому назад, мизвеликим здивуваннямспостерігаємовеличезну й все зростаючу різницю в сприйняттійрозумінні феноменів суспільного життя окремими журналістами, соціологами, філософами, експертами, науковцями, з одногобоку, й масовоюповсякденною свідомістю демократичного електорату, з другого. Чи добре це? В ціломутак, аджесуспільний розподілпрацідозволяє компенсувати біологічні обмеження можливостей людини. Однак, необхідного рівня довіри між людьми, на жаль, ще нема в достатній мірі й розподіл праці може створювати парадокси й протиріччя. Так, з одного боку, у людських суспільствах продовжує існувати вертикальна ієрархія влади, винайдена Живою Природою сотні мільйонів років тому для підтримання порядку у спільнотах соціальних тварин. З іншого боку, суспільний розподіл праці будучи необхідною умовою розвитку людського суспільства, робить із окремої людини відносне “ніщо”. Вертикальна ієрархія влади і “ніщо” на її вершині – чим не парадокс? Конкретних прикладів навколо нас ми бачимо вже чимало.
Разом з тим, людина будучи істотою соціальною, все ще залишається істотою егоїстичною з поведінкою, що формується переважно інстинктами, а не самосвідомістю з усвідомленою вольовою регуляцією. Й часто, дуже часто,
представники роду
Homo виду
Homo
sapiens використовують брехню й симулякри у своїх корисливих цілях, щоб “
представників свого біологічного виду як “лохів”, використовуючи простий обман ближніх й більш виточений обман, що називають маніпуляціями свідомості. Брехня й обман – це не новий винахід самої людини. Експерименти з шимпанзе показують, що знайшовши підкинутий їй банан, вона ховає його від сородичів, тобто дурить їх. Спрацьовуютьінстинкти, автоматичні генетичні програми поведінки. Про них не можна говорити, гарні вони чи погані, корисні чи шкідливі. Сьогодні погано те, що в недорозвинених країнах та тих, що розвиваються в епоху інформаційну, чомусь обманута брехні стає все більше й більше, значно більше, ніж в країнах розвинених. Вони стаютьзвичною нормою поведінки. В загальноосвітніх школах України, наприклад, батькивимагають відвчителівдобре ставитися доїх дітеййвиставлятиїм відмінні оцінки з усіх предметів, хочаїх діти різні предмети засвоюють по різному й сьогодні
не бажаютьвивчати деякі з них, фізику й хімію, зокрема, вони зорієнтовані на нині модні маркетинг та юриспруденцію. Батьки мотивуютьй виправдовують свої
вимогибажанням мати хороший “середній” бал випускного атестату, мовляв, а що тут такого, адже, якщо докторські дисертації продаються усім бажаючим в Інтернеті, то чому б і не намалювати хороші бали у випускному атестаті. Що це, як не симулякр, який вже сприймається як нормальна реальність? Симулякритабрехняє, таким чином, наслідками біологічних обмеженьлюдини як социальноїістоти.
Слід зазначити, що симулякри та брехня не є єдиними наслідками біологічних обмежень людини. В ряду таких налідків помітне місце також займають такі спрощення загальнолюдської культури, її імітація, як поп-культура, зокрема,
на эстраде,
серіали на телеканалах,
в кінотеатрах та
в книгарнях.
Говорячи про симулякри та брехню як наслідки біологічних обмежень людського організму, маємо уточнити, мова йде не лише про наслідки, а й про певний зворотній зв’язок, компенсацію негативного впливу потоку проблем на незріле людське єство. Так, розповсюджувана нині естрадна попса невід’ємна від емоційного вираження фрейдівських інстинктів, її зростаюча доля в телеефірному часі відповідає енергетичним потребам людської природи. Звісно, усвідомлення усієї цієї енергетики у пересічної людини ще нема.
***
Отже, які висновки можна покласти в заключення розділу
“Яви
ща
Сингулярност
і
–
як
ими
в
они мо
жуть
б
у
т
и
по
близ
у
2045
року
ч
и
в
же
є сьогодні
?”
Восени 2012 року звернули на себе увагу повідомлення ЗМІ РФ про те, що кримінальна поліція не встигає ставити на облік заново синтезовані наркотичні речовини, це робиться поліцією лише через деякий час після їх широкого вживання. Ми вже не говоримо тут про можливості штучного виготовлення у домашніх лабораторіях смертельних для людини вірусів, до яких у неї нема імунітету. Вибухоподібне зростання можливостей науково-технічних технологій й стабільні (недорозвинені) захисні механізми психіки людини – чим все це закінчиться?
Враховуючи зростаючу кількість симулякрів, в числі яких імітація політичної діяльності, популізм і мімікрія, розширення сурогатної поп-культури, використання реклами й інших форм маніпуляції побутовою свідомістю для заохочення необмеженого споживацтва, лавиноподібне розширення асортименту товарів широкого вжитку сумнівної якості, включаючи зростаючі підробки усіляких медичних препаратів (10% підроблених – у всьому світі, до 50% - в Африці і 30% - у Києві, як повідомляють ЗМІ, посилаючись на статистику),
можна вважати зростання їх кількості-маси-об’єму одним із перших головних ознак початку Сингулярності.
Отже,
відмінною рисою Сингулярності є вибухоподібне зростання віртуальності у соціальній реальності: «
[
http://www.ej.ru/?a=note&id=11311/
]. Але чи є неминучим таке розширення віртуальності? Чи обмежене воно локальними просторами? Як пов’язана в
iртуальн
iсть зуявою психіки людини, з одного боку, та з біологічними обмеженнями організму людини, з іншого. До якої величини прояву можна допускати “розквіт” (розгул) цієї віртуальностіь? Питання залишається відкритим і таким, що потребує обов’язкової відповіді.
Як бути і що робити людині в нових умовах на новому рівні ускладнення суспільного життя на початку нової постіндустріальної інформаційно-технологічної епохи? Сліпо довіряти в усьому іншим участникам суспільного розподілу праці людина
не може, оскільки має негативний досвід, суспільство ще не є досконалим, в ньому ще повсюдно розповсюджена взаємна ворожнеча (внутрішньовидова агресія), в арсеналі якої брехня і обман чи не на першому місці.
Відповіді очевидні, як ми вже з’ясували, основних їх дві.
людина має удосконалювати свою індивідуальну свідомість як вищу форму відображення живим організмом оточуючої дійсності, вдосконалювати комплексне, логіко-системне мислення, щоб добре орієнтуватися в цьому світі, й вдосконалювати волю, щоб бути здатною розумно діяти.
Разом з тим, враховуючи біологічні обмеження можливостей людського організму, слід визнати, що навіть оволодіння вищими формами мислення, розвиток самосвідомості й волі не вирішать усі проблеми адаптації людини до нових умов очікуваної Сингулярності в соціальній еволюції. І суспільний розподіл праці – геніальний винахід Живої Природи – залишається основним чинником успішної адаптації людини до нових складнощів її життя як клітини Суспільства. Для його більш продуктивного застосування необхідно переходити на новий ступінь суспільного розвитку, переходити від традиційної взаємної внутрівидової ворожнечі до нового громадянського суспільства, де взаємини між людьми носять характер діалогу й пошуку взаємоприйнятних консенсусних рішень.
Глава 13.
А
чи варто
боят
и
ся Сингулярност
і, що наближується невідворотньо
?
І чи
коректн
о ставити так запитання
?
Сучасна людина вже може суттєво втручатися у хід соціальної еволюції і можливі варіанти: або вона втручається активно, усвідомлено, системно, або ніяк не втручається.
Якщо людина ніяк не буде втручатися в процеси соціальноїеволюції, то як вони будуть розгортатися, що буде відбуватися? На це питання ми вже частково відповіли у попередньому розділі. Стан людини буде схожим на сновидіння. Відображення оточуючої дійсності буде конструюватись в уяві людині з використанням симулякрів все більше.
. І як попереджав Елвін Тоффлер у своїй книзі “Шок майбутнього”, результатом такого зіткненя все частіше будуть різні психічні захворювання типу неврозів та психозів.
Людина буде “плавати” (чи “літати”) в уявному, віртуальному просторі й час від часу зтикатися з реаліями оточуючої її складної зовнішньої дійсності, і покладатись буде як і мільйони років раніше в основному на автоматизм інстинктів
Шизофренія стане масовою. Як відомо, у стані шизофренії людина будує свою суб’єктивну реальність нібито на основі законів оточуючої дійсності. Сьогодні поширення шизофренії серед населення, залежно від діагностичного підходу, експерти оцінюють в обсягах від 0,3 до 2% населення. З наближенням Сингулярності відсоток людей, схильних до шизофренії буде швидко зростати. Наслідками цього будуть маніпуляції свідомістю мас більш енергійними
Homo, використання ними інших людей у якості матеріалу для задовольняння своїх інстинктивних егоїстичних потреб. Слід зазначити, що чіткої межі між здоровим станом людини й шизофренічним психологами не сформульовано – багато що можна списувати на суб’єктивність сприйняття дійсності. Адже вважається, що реальність – це суб’єктивно сприйнята дійсність.
Отже, маємо виходити з розуміння того, що людина живе водночас у двох світах – у світі дійсному, де діють об’єктивні закони Всесвіту, та у світі реальному, який є суб’єктивним відображенням першого. Коли ми говоримо, що майбутні покоління будуть сприймати покоління нинішнє так само, як ми сьогодні сприймаємо мешканців мавп’ярні, то у цьому судженні нема нічого нелогічного. Вже сьогодні хтось із сучасників сприймає поведінку інших соплемінників як поведінку недорозвинених
Homo (істот роду приматів родини гомінід), недорозвинених у сенсі відсутності самосвідомості й вольової свідомої регуляції. І питання не в тому, чи є його сприймання адекватним. Суть справи у виборі точки зору та у тезаурусі знань спостерігача.
Уявімо собі, що прискорення еволюції ніяк не сприймається більшістю людей подібно тому як живі організми не відчувють рівномірного руху. Уявімо, візьмемо до уваги, що розмірковування окремих вчених не опускаються на рівень побутової свідомості пересічної людини й ніякого занепокоєння з приводу свого майбутнього ні в кого не виникає. Але в то й же часприскоренняй Сингулярність у дійсності існують. І що може бачити у такому випадку
Spaceman – спостерігач-інопланетянин, дивлячись на землян збоку?
Ключовим у відповіді на дане питання є положення про те, що відповіді на виклики соціальної еволюції можна розглядати у трьох різних ракурсах – 1) як відповіді окремих людей-індивідів; 2) як відповіді окремих спільнот людей (народностей, націй, держав) і 3) як відповіді глобалізованого Суспільства Землі як нової цілісності Живої Природи. Якщо для окремих людей-індивідів процес глобалізації, посилення цілісності Суспільства Землі, утворення нового организму, місце якого на сходинках еволюції вище людини, є виклик в сенсі відомого здавна китайського прокляття “І щоб жили ви у епоху змін!”, то для Суспільства Землі як цілісного Організма прискорений прогрес є нормальне явище народження, становлення й розвитку. Особливості цих трьох відповідей далі ми розглянемо більш детально.
***
Ми розуміємо, що, наближуючись до моменту Сингулярності, соціальна еволюція ніяких
стрибків у нескінченність чи
стрибків з нульовими періодами фазових переходів нам не готує. Мова йдепро перехід кількості уякістьу відповідності з законом діалектики. В момент Сингулярності соціальна еволюція проявить себе, як очікується, більш суттєвими якісними змінами. Якими ж будуть прояви нових якостей людства? Відомі науковці порівнюють очікувану Сингулярність, хто з чим. С.Капіца - з фазовими переходами у фізиці (прикладом якого є перехід води з рідкого стану в газоподібний), Р.Арцишевський (8) - з неолітичною революцією у становленні нашого біологічного виду, А.Назаретян (7) – навіть з фазовим переходом, співставним за його еволюційним значенням з утворенням живої речовини із неживої. Наголошуючи так виразно на очікуванні чогось надзвичайного, ці висловлювання, втім, не містять у собі конкретних прогнозів. Тож маємо висловити тут і свою власну думку.
Вважаємо, що очікуваною новою якістю буде утворення нового организму живої Природы – “Суспільство (Цивілізація) людей Землі”, організму, який займе наступну після Homosapiens вищу ступінь на еволюційних сходинках Живої Природи у тому місці Всесвіту, де ми знаходимося. Можливо, ця подіяза своїм значенням буде співставна з утвореннямбагатоклітинного організму на Землі після мильярду роківеволюції одноклітинних.
При цьому важливо мати на увазі, що властивості складних систем, утворених із елементів, не є сумою властивостейцихелементів. Складні системизавждиє носіями нових якостей -
, які ніякими математичними функціональними співвідношеннями не можуть бутизведені до властивостей їх більш простих складових. І що буде являти собою
?
Що буде являти собою
, передбачити складно. Якщо технологічна сингулярність створює
людину (вже не людину), то можливо у такому разіу найбільшій мірі правий А.Назаретян, який порівнює очікувану нову якістьунаслідок сингулярного фазового перехода зутворенням живоїречовиниіз неживої – з явищем дійсно “сингулярним”, яке наука досі не може відтворити в лабораторних умовах. Ми впевнені, разом з тим, що раніше народження
людиниз
-чіпами в її мізку (вже не людини) Жива Природа родить новий цілісний Організм “Суспільство Землі”. А вже потім можливо з’явиться й потреба вставляти
-чіпи у мізки певної частини людей-клітин певного спеціалізованого органу нового Організму Живої Природи на Землі.
Щоторкається
самої людини, первинних трудових колективів, соціальних груп та регіональних спільнот людей, то дещо передбачити можна. Більше стане раціональної цілеспрямованості в їх діяльності, менше – неконтрольованих розумом інстинктів.І всешвидше прискорюваний прогрес буде сприйматися як нормальне явище. Прискорюючись і прискорюючись, прогрес набуде небачених раніше темпів.
“Об
і
гнув кол
і
но, крива Снукса-Панова
в
же стр
і
м
ко
п
ідіймається
вертикально
у
- панікуют деяківчені. Але всевідносне у цьому світі. Вид графіка залежитьвід вибору системи координат. Экспоненціальна залежність при виборі логарифмічної шкали координат може бутиграфічно представлена прямою. Всевідносне. Разом з тим, цікаво, до чого конкретногопризведе цей все більш прискорюваний прогресс, до якого чуда?
верх”,
Маємо зазначити, прогноз про утворення нового живого організму, вищого на еволюційних сходинках порівняно з
Homo
sapiens, не є новим, адже він в тій чи іншій формі вже висловлювався неодноразово.
- вважає відомий польський публіцист Рішард Капушинський (книга «Стрімчаки історії. Записки про
XXі
XXI століття»). –
«
– вважає Юрій Соболєв, доктор технічних наук, професор, –
[
Український феномен – 2 // Дзеркало тижня, № 48 (776), 2009, [http://
dt.ua/articles/58718] [21].
Отже, думка про те, що одні із сучасних спільнот людей стануть мозком новонародженого планетарного суспільного організму живої Природи, а інші - іншими корисними органами, не є новою, вона не належить авторові цієї статті. Споглядаючи наше українське сьогодення, ми можемо тішитися поки що лише тим, що кордонів у поняттях “залізних завіс” ХХ ст. вже не буде у ХХІ ст., і кожна людина матиме
.
“
Вивчаймо іноземні мови!
– така порада молодому поколінню набуває якісно нового смислу.
”
***
Спираючись на положення, що відповіді на виклики соціальної еволюції можна розглядати в трьох різних ракурсах – 1) як відповіді окремих людей-індивідів; 2) як відповіді окремих спільнот людей (народностей, націй, держав) і 3) як відповідь Суспільства Землі (нової глобалізованої цілісності Живої Природи на Землі), можна дещо заспокоїтися. Ставши на позицію окремої людини, можнавважати, що нічого суттєвого, грандіозного й катастрофічного, порівняноз тим, що навколо
відбувалося раніше, не виникне.
І справді, згадаймо, за останні 100 років людина брала участь у двох світових війнах, в революціях і колективізаціях, в класовій боротьбій локальних конфліктах. Тай техногенні катастрофи, зумовлені людськимчинником не були рідкістю - загибель “Титаніка”, теплохода “Адмірал Нахімов”, аварія на АЕС в Чорнобилі, аварії на залізницях і шосейних дорогах, пожежі на заводах, фабриках тощо. Щорічно в автомобільних пригодах на дорогах України гине людей значно більше, ніжщорічно гинуло призовників з України вроки авантюри СРСР в Афганістані (1979-1989 гг.). Якщо ж подивитися на минуле глибшестароків, то там ще страшніше було. У
XIVстоліттівід чуми за два десятиліттязагинуло 60 млн.людей – величезна кількістьне лише для середньоріччя. А в релігійних війнах другої половини
XVI ст. - першої половини
XVII ст. “за істинну віру” в деякихкраїнахЄвропи, що брали активну участь в них, загинуло до 90% чоловічого населения. То чого боятися від приходу Сингулярності-2045? Чи буде вона страшнішою минулих катастроф? Навряд чи.Швидше за все, буде порівнянною з минулими катастрофами в середовищі людства.
І дійсно, чого боятися людині сучасній пересічній, переважно інстинктивній. Адже вона ніколи не боялася того, щоз нею може відбутися коли-небуть потім, через декілька чи більшероків. Вона й сьогодні не боїтьсянічого з того, що не дає наслідків “тут і тепер”, наприклад, наслідків нездорового способу життя, нераціонального харчування, відсутності ранкової фіззарядки, шкоди від паління цигарок, згроз СНІДутощо.Адже інстинкт самозбереження діє лише “тут і тепер”. Та й життя кожної людини порівняношвидкоплинне й коротке. Встигнути б народити дітей, поставити їх на ноги, потім нехай буде, що буде.
Прийдуть нові покоління, вони нічому дивуватися не будуть, аджеспоминів у їх уявіпро минуле ще не буде, а життя саме по собі чудове. Життя людини, очевидно, тому й коротке, щоб людина не встигала будь-чому занадто сильно, до смерті, дивуватися. Можливо так Природа забезпечилалюдині необхідну їй гнучкість адаптації. Принаймні, досі так воно й було.
Отже,
панічно боятися наближення Сингулярності людині, мабуть, не варто.І враховуючи специфіку діїінстинктів “тут і тепер”, питання про паніку у зв’язку з наближенням Сингулярності в формі «ефекту натовпу» можно вважатиь некоректним.
Що торкається підготовки до зустрічі з Сингулярністю кожної окремої людини, то враховуючи підготовленість читача, питання це можна перефразувати так: чи бажаєте ви залишатися на нижчих рівнях піраміди потреб і мотивацій А. Маслоу, психолога, чи хочете піднятися якомога швидше за своє життя на самий її верх? Або ж інакше питання можна поставити: чи хочете ви бутищасливими? Маємо на увазі, що щастя – це переживання цілістностісвіту в собі, а не лише повнийшлунокй повнота інших фізіологічних утіх?
Щ
о
тор
ка
ється зу
стр
і
ч
і
з
Сингулярн
і
стю с
пільнот
людей (народ
і
в, нац
і
й)йчи потрібноїм до такоїзустрічі готуватися, то йце питання можна для ясностівідповіді перефразувати так: якої участі ви хотіли б своєму земляцтву – бути клітинами десь в органі
Cloacaнового живого організму чи десь вище, уйого Серцічи в Мозку, наприклад? Зрозуміло, що клітини клітинам різниця – одні можуть функції свої виконуватиз теперешнім рівнем соціокультурної підготовки, інші – повинні будуть взійти на ступені вище. Ізрозуміло, що менталітетиспільнот людей тут певну роль зіграють. В цьому зв’язку дискусіїз проблем модернізаціїкраїни, що регулярно проводяться російським Фондом “Ліберальна місія” із звітами на сайті
, безумовноє для нас цікавими, представляютьпевний інтерес.
http://
liberal.
ru
Щ
о ж
торкається
майбутнього всього Людстваяк нової цілістності Живої Природи на Земле, то цемайбутнє відбудеться незалежновід того, буде чи не буде
пересічна людина чи лише
впливати на процеси соціальноїеволюции, народження нового Організмувідбудеться ранішечи пізніше. Ічи так важливе тут відчуття масштабучасу для народження нового Організму?
***
Що може споглядати
Spaceman – спостерігач-інопланетянин, дивлячись на Землю з Космосу, в тому чи іншому випадку наявності впливу людини на хід соціальної еволюції на Землі чи відсутності його, які він може споглядати особливості у макропроцесах? Мабуть, відмінності можуть бути лише у швидкостях еволюційних процесів та в різних степенях дифференціації відмінностей між людьми щодо їх спроможності робити усвідомлений вибір. Мабуть, диференціація відмінностей між людьми буде швидше зростати у випадку свідомого втручання людини в процеси еволюції. Різноманітність в Природі, як відомо, є необхідною умовою її самоорганізації й розвитку. Швидкість диференціації відмінностей між людьми буде впливати на спеціалізацію окремих країн і народів.
Глава 14. Менталітети людських спільнот – чи варто з ними щось робити, готуючись до зустрічі з очікуваною Сингулярністю?
Отже, людина, готуючись до зустрічі з викликами соціальної еволюції, якщо вона того бажає, може удосконалювати свою індивідуальну свідомість, оволодіваючи процедурами формальної логіки, понятійним системним мисленням, формальними процедурами виявлення зв’язків й відношень між різними об’єктами, вибору оптимальних рішень й іншими науковими методами пізнання й адаптації. Кожен може обирати собі місцеусуспільному розподілі праці й те, як йому готуватися до життяу спільноті людей, користуючись тими чи іншими критеріями вибору.
Говорячипро необхідністьудосконалення носіївіндивідуальної свідомості, мимаємовиходити з потреб як окремої людини, так і спільноти людей іСуспільства в цілому. І тут ми підходимодоще одного важливогопитання, про відмінностівідповідей на виклики соціальноїеволюції не лише окремих людей, а й цілісних людських спільнот (народностей, народів, націй, країн і регіонів). Відмінності, безумовно, є. Зрозумівши ці відмінності, мизможемо більш точно відповісти на питанняпро можливий кінецьзвичного для людини світуяк явлення Сингулярності в процесі соціальноїеволюції.
У якості об’єкта дослідження можна розглянути менталітет населення конкретного регіонучи народукраїни при прогнозуваннійого майбутнього. В контексті такого дослідження представляють інтерес матеріали регулярних публікацій, наукових семінарів та дискусій, що проводяться Фондом “Ліберальна місія” разом з Державним університетом “Вища школа економіки” (Москва, РФ,
http://www.liberal.ru/
).
Насамперед, розглянемо статтю відомого російського економіста
Є
вген
і
я Яс
і
на
«Сценарии для России на долгосрочную перспективу»
[http://
www.liberal.ru/anons/5339/
]. Можливих сценаріїв розвиткукраїни, як виявляється, може бутидекілька. І ця невизначеність цілком відповідає постмодерній картинісвітуй сучасним синергетичним уявленням про можливості різних шляхівподальшого розвитку складних відкритих систем. При визначенні одного й того ж бажаного кінцевого результату – досягнення Російською Федерацією в 2050 році 50% рівня розвитку США (50% технологічної межі продуктивності праці) автор аналізує вихідні передумови реалізації того чи іншого сценарію й можливий розвиток процесу модернізації країни у найближчі роки. І якими ж є висновкидослідження?
Як виявляється, вважає дослідник, успіх модернізації Росіївизначається менталітетом населення країни, взаєминами в системі “людина-держава-суспільство”, які можуть існувати в двох формах:
І питання сьогодні головне злободенне в тому, як здійснити перехідвіддругої моделідо першої, яким має бути співвідношення технологічноїтаінституціональної модернізацій.
Зрозуміло, щоздійснити технологічну модернізацію, відкладаючи на потім необхідніінституціональні зміни, неможна. Здавалося б, ну і що тут складного для розуміння, адже не треба нічого придумувати заново, бери, запозичуй, апробоване у розвиненихкраїнах й впроваджуй, освоюй. Однак, як з’ясовується, інституціональні зміни мають бути сприйняті й усвідомлені хоча б критичною масою спільноти, її елітою. З’ясовується, що саме в цьому полягає головна проблема - проблема недорозвиненості свідомості спільноти й свідомостей індивідуальних, проблема слабкостічи відсутності прогресивних еліт.
***
Якою ж є свідомість населення (електорату) україні, що гостро потребує модернізації для забезпечення гідного становища серед інших країн?
Зрозуміло, вимірювати й оцінювати свідомість – задача не проста. Певне уявлення про свідомість (менталітет) спільноти дають дослідження понятійної мови як будівельного матеріалу картини, яка є основою перетворення світу людиною- суб’єктом пізнання середовища її життєдіяльності й адаптації до нього. Цим займається психосемантика (розділ психології). У психосемантиці картина світу трактується не як зеркальне відображення дійсності, а як одна з можливих, опосередкованих наявним тезаурусом знань і контекстами його смислів, багатовимірних моделей світу, які створює для себе окремий індивідуум чи колективний суб’єкт.
Психосемантика виходить з множинності можливих суб’єктивних картин (моделей) світу й, як наслідок, допускає множинність шляхів розвитку окремого індивіда, спільноти, країни, регіону й усього людства. Поняття «картина світу» близьке до поняття «менталітет спільноти», якщо прийняти до уваги, що вони вбирають в себе і усвідомлені, і неусвідомлені пласти пізнання.
Картини світу окремих суб’єктів відрізняються не лише широтою, глибиною, густиною багатовимірного простору їх побудови й різними степенями усвідомлення її складових, але й різною мірою їх адекватності буттю. Елементами картини світу можуть бути знаки, символи, слова, поняття (категорії), афоризми, метафори, приказки і, взагалі, тексти, якими часто користується, вживаючиїх, чи створюючи заново суб’єкт (носій) свідомості. Іншими словами, вони єелементами цілісного системного простору. І як їх обиратиі класифікувати?Цезалишається одною з центральних і найбільш складних проблем реконструкцій (моделювання)особистості людини та менталітетів спільнот.
Сьогодні одним із найбільш цитованихє розроблений Дж. Келлі репертуарний тест особистісних конструктів (РТОК). Конструкти дихотомічні й біполярні, як і шістнадцять особистісних факторів Р.Кеттела, щовідображуєподвійну природу людини – “добрий - злий”, “активний - пасивний”, “люблячий - ненавидячий” тощо. Вважається бажаним, щоб первинні конструктиу процесі аналітичних оцінок конструювались самим піддослідним. Він має фіксувати свої оціночні судження про себе чи про своє оточення десь на шкалі між крайнощами. Передбачається, що цедозволяєзберегти суб’єктивне “забарвлення” психосемантичних просторів.
Практичним продуктом психосемантики є побудова суб’єктивних семантичних просторів окремоїлюдиничи групи (спільноти). Аналіз періодики та книг, які читаєлюдина, репертуар телебачення, яке вона споглядає, ставлення до поп-культури, її оціночні судження стосовно тих чи інших явищі процесівсуспільного життя – все цетабагато іншого може складати масивиінформації семантичних просторів – певних частин картини світу у свідомості людини. Для їх реконструкційй моделюваннядослідники застосовують кластерний, функціональний, факторний таінші статистичні аналізи. Перший структурує масиви данних, другий – визначає зв’язки між елементами структури. Число незалежних чи слабокорелюючих між собою факторів (незалежних базисних понять-категорій) можнавважати розмірністю семантичного просторуа йінтерпретуватийого як когнітивну складністьіндивідуальноїчи групової свідомості. А внесок фактора узагальну дисперсію можнавважатипотужністю фактора. Застосовуючи математичні методидослідження функцій багатьох змінних, можнавизначити й динаміку семантичного простору.
***
У
я
к
ості
при
кладу
пер
ши
х
досліджень свідомості російської спільнотипісля розвалу СРСР можна розглянути
«Психосемантическое исследование политического менталитета (Россия: 1991-1993)»
, здійснене співробітниками лабораторії психологіїспілкування й психосемантики факультету психології МГУ ім. М.В.Ломоносова
В
і
ктором Петренко
та
м
Ольго
ю
М
і
т
і
но
. За результатами опитування 1059 персон – членів 67 політичних об’єднаньними були виокремленів семантичному просторі базові фактори схожості й відмінностей партійяк об’єднань політичноактивних людей. Отримані два “зрізи” суспільної свідомості (у 1991 й 1993 роках), конструктияких виражають в концентрованному вигляді политичніуподобання.
ю
У суспільній свідомості росіян за два роки помічено перехід від опозиції(протиставлення)
(1991) до опозиції
(1993) йвід протиставлення
до протиставлення
. Зазначено, щона місцепровідноїідеологіїсуспільствапочинає повертатись релігія. Респонденти стурбовані також таким фактором, як
курсу президента йуряду, що свідчитьпро виокремлення проблеми влади в окрему базисну категорію політичної свідомості. Збільшення за два роки у 2,5 рази значимості (його внеску в загальну дисперсію) фактора-конструкта
вказувало в тойчас на тенденцію зміщення влади від центрудо регіонів. А збільшення у стільки ж разів значимості конструкта
підтверджувало зростанння роліекологічної проблемиу суспільній свідомості. Аналітики побачили також тенденцію падіння політичної напругийзробили прогноз, що Росію очікує політична стабільність, що й підтвердилось у наступні роки [
Психосемантическое исследование политического менталитета (Россия: 1991-1993),
http://ecsocman.edu.ru/data/417/176/1217/005Viktor_Petrenko.pdf
].
***
Іншим
при
кладом реконструкціїсуспільної свідомостіє модель нормативно-цінністних систем росіян в частині взаємин громадянина, суспільства й держави, що представлена в доповіді
«Особенности нормативно-ценностной системы российского общества»
Наталии Тихоновой
заведуючої кафедрою соціально-економічних досліджень Вищої школиекономіки, на семінарі «Куда ведёт кризис культуры?», проведеному 6 квітня 2011 року фондом «Ліберальна місія» [http://].
www.liberal.ru/anons/5188/
Про психосемантикумова у доповіді не йшла. Однак реконструкція суспільної свідомості виконана схожими методами. Аналізувались результати опитувань громадської думкиза підсумками 20 досліджень, які проводилися впродовж останніх 15 років. Використані були прийняті у соціології методики Шварца, Инглхардта, Хофстеда.
Як зазначила доповідачка, сьогодні уросіян нема чіткого домінуваннябудь-якихпоглядів. Швидше, російське суспільство представляє собоюу даномувідношенні строкату мозаїку. Добре це чи погано? Для етакратичноїдержавиз характерним для неї симбіотичним зрощенням влади й власності – добре, адже дозволяє продовжувати “розділяти й владарювати”. Для мобілізаціїзусильсуспільства на проведення реформ й модернізаціїце погано, адже
, тобто буде так, як у тій басніпро лебедя, рака, щукуйвіз, який і нині там.
Іщо всеце значить для Росіїзврахуваннямсвітових процесів глобалізаціїйекономічної спеціалізаціїкраїн?
повідомляє нам аналітик
Що
Сосередьте увагу:
Термін “аномія” тутвживається в смислі дезінтеграції, руйнаціїєдності культури, розпаду системи цінностей й норм, гарантуючих суспільний порядок, тобто вживається в смислі деградації. Іншими словами, росіянам належить робити вибір між розвитком і аномією-деградацією.
Висновок із представлених матеріалів та виступів учасників дискусій можна сформулювати коротко таким: майбутнє країни, успіхи модернізаціїгосподарства й інституцій країнибезпосередньопов’язаніз свідомістю (ментальністю) народу; будуть зміни в ментальності – будутьі успіхи в модернізації.
Трет
і
й при
клад. 13 вересня 2011 рокувідбувся круглий стіл
“Ментальность и модернизация”
, організований Вищою школоюекономіки й фондом “Ліберальна місія”. Високий науковий рівень дискусії та з’язок її темы с нашою темою викликів соціальноїеволюціїтавідповідей на них заслуговують ознайомленні з її матеріалами [].
http://
liberal.
ru/
articles/5409#
video/
Мова знову йшла про ті культурні бар’єри на шляхуприскореного розвиткусуспільства (модернізації), що зосереджені в ментальності народу. Під модернізациєюдискутанти розуміли цілком усвідомленее науково обґрунтованевольове втручаннялюдини у процеси соціальноїеволюції. Така модернізація, яку здійснили у другій половині ХХ століття п’ять країн-“азіатських тигрів” – Гонконг, Сингапур, Тайвань, Південня Корея, Японія таяку ниніздійснює Китай, сучасній Росії не під силу. Це твердження ніким із присутніх не заперечувалося. І виникаєпитання: чим такий невтішний прогноз можнапояснити? Присутніпояснювали традиційною ментальністю російського народу.
І
щ
о
робити
,
я
к б
у
т
и
?
Як зазначалось в ході дискусії, співвідношення модернізації з ментальністю має драматичнезабарвлення: модернізація змінює ментальність, ментальність опирається. Драматизм посилюється швидкістю перемін. Хоча ментальність страшно стійкаріч, але й вона може переживати кризу, із якоїєлише два вихода: або зміни, трансформація, або зникнення ментальностіразом з її носіями.
І
напр
о
ш
ується
в
исновок
:
г
о
л
о
вна с
кладова
модерн
і
зац
ії
– в зм
іні
псих
і
ки л
юдини
, в
керованому онтогенезі її свідомості(це те, про що ми ведемо розмову вже декілька років)
.
Як потрібно працювати з ментальними комплексами? Відповідь: осягати їх природу, осягатипроцеси засвоєння людиною цінностейй пріорітетів. Система освіти повинна змінити акцентиувідображенніісторичних подій, пояснюватиекономічні смислий логіку подій дещо з інших позицій, аніжраніше. З чистого листа створювати нову ментальність не вийде. Як саме змінювати ментальність - це окремавелика тема. Але вже ясно: людина, яка усвідомила свою ментальність й хоче її змінити, отримує додатковий степінь свободи.
У запитаннях та виступах учасників дискусіїмова йшлапро розрізнення сутностей архаїчногого, авангардного й модернізаційного у свідомості сучасників, про віруй невіру в російську модернізацію йпро те, що належитьробити. Наголошувалось, що треба формувати у суспільстві нові цінності. Іяк показуєдосвідкраїн, що змогли успішно модернізуватися, культивувати необхідно цінності самореалізації, перш за все. Мова йде про ту самореалізацію, як мирозуміємо, що на вершині піраміди А. Маслоу, психолога, сосереджена. Разом з тим, питанняпро співвідношенняіндивідуалізмуй колективізмузалишаєтьсяу свідомості учасників дискусіїудосить таки заплутаному стані.
Була висловлена думка, що успіхи п’яти азійських країн-“тигрів” зумовлені тим, що
. А що торкаєтьсяісторії формування російського менталитету, то він почаввідокремлюватисявід військово-демократичного менталитету Київської Русі(й менталітету скандінавських варягів) убік менталітету деспотичної державностізусиллями Андрія Боголюбського (1111-1174 гг.) ще задовго до нашестя татар.
Уякості основних заходів впливу на російський менталітет у потрібному напрямінатякалось на відповідний “комплекс заходів молодіжної політики” (якої саме – про цеще треба думати) й надії покладалися на зміну поколінь.
В заключному слові
Евген
і
й Яс
і
ще раз нагадав присутнімна дискусії про те, як виникла тема. Попали в ситуацію реставрації самодержавностій виникли запитання: чому?, чи не назавжди?, чи це лише перехідний процес? Чому держава так магнетизує народ? Хто сьогодніу більшій мірівідповідає традиційному менталітету росіян, лібераличи Путін? За підсумками дискусії стає більш зрозумілим, що Путін. Тема заслуговуєподальшого обговорення.
н
Зазначимо, ніпро які виклики соціальноїеволюціїйвідповіді на них мова за цим круглим столом не йшла, однак учасники дискусіїдійшли висновку, аналогично нашому: настав часусвідомленого втручання у процеси соціальноїеволюції, таке втручання передбачає, перш за все, вдосконаленняіндивідуальної свідомості й свідомості (менталітету) спільноти людей. Отже, хід наших роздумівє правильним, ми на вірному шляху.
***
“
Ментал
і
тет
и
блок
ують
модерн
і
зац
і
ю в одних
країнах
(в Рос
ії
, напри
клад
)
й
с
прияють їй
в
інших
(в
І
нд
ії
та
Кита
ї
, напри
клад
– таким є один із основних висновків дискусій, організованих фондом “Ліберальна мисія”. Це підтверджує висловлене нами припущенняпро специфічний характер процесів спеціалізації людських спільнот у майбутньому глобалізованомусуспільстві Землі (хтось стане Мозком нового Організму, а хтось – його
)”
Cloacaчи іншим корисним органом) та про бажаність свідомої участі в цих процесах кожної людиний цілісних людських спільнот.
Слід зазначити, нічого іншого, окрім керованого онтогенезу свідомості, учасники дискусій по актуальній темі
, запропонувати не змогли. Значить, мизнаходимось на вірномушляхуу своїх пошуках відповідей на виклики соціальноїеволюції.
“О трудностях и перспективах модернизации страны в условиях традиционного менталитета”
Глава 15. Якими мають бути першочергові відповіді сучасної
Homo
sapiens
(Людини розумної) на очікувану Сингулярність соціальної еволюції
?
Людина вже спроможна у певній мірі впливати на хід своєї біо-соціальної еволюції. Техніка, наприклад, є нічим іншим як штучною природою, що неабияк впливає на розвиток суспільства. Можна ставити питання “Який варіант подальшого біосоціального розвиткуобратита як його реалізувати?”. Звісно, варіантів може бути декілька й процедура обрання варіанту найкращого, оптимального може вимагати певних зусиль. Сьогодні ми вже розуміємо, що еволюція усієї Природи, неживої й живої, має невід’ємну властивість прагнення до свого ускладнення. Саме тому у якості відповіді людини на виклики соціальноїеволюции ми обираємо її самоускладнення. Далі мимаємо відповісти на більше конкрете питання: щомати на увазі під необхідним ускладненням людиниіщовоно обіцяє нам датиу видимомумайбутньому?
В чому саме людина сьогодні має потребу н
а
й
б
і
л
ьш
г
остр
у
? В
я
ком
у
конкретно ароморфоз
і
?
На побутовому рівнідоводиться вислуховувати різне: людина потребує здоровоїїжі, видовищ, красивого зручного одягу, окремого житла, поваги її гідності й співчуття. Звісно, має бути справедливість у суспільстві й непогано було б мати патерналізм влади у формі дачі підлеглим славнозвісної “рибки”. Про вудку замість рибки мова ще не йде.І мивважаємо, що людина сучасна як член спільноти найбільше потребує сьогодні рівних можливостей для прояву себе та оптимізації колективної діяльності.
Нічим не обмежене споживацтво як рушійна сила капітализму й супутні йому екологічні проблеми, з одного боку, й вибухоподібне збільшення кількості інформаціїи, якою “дихає” як атмосферним повітрям чи “плаває” в ній людина як риба в воді, з іншого боку, мають турбувати нас сьогодні, на початку
III-го тисячоліття, більше всього. Інакше кажучи, результатом ускладнення людини як активно діючого суб’єкта біосфери має бути оптимізація як її індивідуальної діяльності, так і діяльності всього соціума. Для досягнення цього мислення кожної людинимає піднятися на сходинку вище й статиу
XXIстолітті системним. Без навичок системного мислення ні про яку оптимізаціюлюдської діяльності не може бутимови.
В попередніх розділах ми прийшли до заключення, що людина може й повинна відповідати на виклики соціальноїеволюції своїм ускладненням, першза все, усвідомленням свого внутрішнього суб’єктивного психологічного світуйвдосконаленням себе. Іншими словами, самоусвідомлення себеє необхідною умовоюподальшого ускладнення людиниз метою оптимізаціїїї адаптаціїдошвидкозмінного зовнішнього світу.
Сучасна наука вже достатньо глибоко з’ясувала закономірності системноїбудови світу. Фахівцівже чітко розрізняють, щоє предметом загальної теорії систем іякими є особливості системного підходудо об’єктівїх уваги, чим синергетика різниться від кібернетики, і навіть не заперечують підпорядкування життєдіяльності людини принципам глобального еволюціонізму.
Отже, на питання, чого не вистачаєЛюдині разумній (
Homo
sapiens) на межі
II-го и
III-го тисячоліть новоїери такого, без чого вонараніше якось обходилась, ми відповідаємо: нема сумніву в тому, що сьогодні, в швидкозмінномусвіті людині не вистачаєусвідомленняйрозуміння системної складності буття. Навички системного мисленнямають бути перенесені на рівень індивідуальної свідомості кожної людини.
***
Якщо перейти відзагальних теоретичних розмірковуваньдо практичнихсправ, то, зрозуміло, перед нами величезна брила проблем.
Спочатку маємо окреслити орієнтирируху у потрібному напрямі. Як конкретно забезпечити формування нового рівня рефлексіїй саморефлексії людини, усвідомлення нею свого внутрішнього світуяк необхідної умовиїїподальшого удосконалення? Це, перш за все, питання корегуваннязмісту освіти в процесі оновлення освітньої парадигми. Пропоновані нижче заходи мивважаємо першоочерговими.
Необхідно з’ясувати, хто й на якому рівні глибиниопікуєтьсяу Міністерстві освітизмістом середньої освіти, чи здійсненаяка-небудьінвентаризація й класифікація понять-цеглин наукової картинисвіту, внутрішнього світу людини, включноусілякихособистісних конструктів тощо. Коли, ким іяк здійснювався аналіз змістунавчальних дисциплін середньої школи? Якщо Міністерство та Академія педагогічних наукцим вже займаються, то паралельно циммають займатисяй автономнідослідницькі університети. Для чого? – Для порівняння танаступного плідного обговорення. Бо ніякому окремому Міністерству чи окремій Академії педагогічних наук ця задача не під силу.
Необхідно з’ясувати, якісаме знання вузьких спеціалістів необхідно перенести з рівня суспільної свідомості (науки) на рівень повсякденноїіндивідуальної свідомості в процесі шкільної освіти. Необхіднопровести інвентаризацію понятьіусієї термінології змісту освіти, аналіз їх розподілуйзасвоєнняу вікових групах школярівй разміщення в шкільних предметних навчальних дисциплінах. Звичайно, тут не обійтись без впровадження принципово нових навчальних дисциплін, яківивчаютьй формують свідомість как форму відображення дійсності, забезпечують рефлексію внутрішньогосвіту людини, таких наприклад, як
. У середній школі це може бути одна наскрізна навчальна дисципліна подібно рідніймові, математиці, фізицічи біології, дисципліна профілю-спеціалізації
«Форм
у
ван
ня
знан
ь
,
в
м
в
н
ь
та
нав
ичок
с
відомої
рефлекс
ії
о
точуючої
д
і
йсност
і
й
саморефлекс
ії
внутр
ішнього
світу
л
юдини
»
.
В університетах це може бути дещо подібне обов’язковим для вивчення в усіх ВНЗ СРСР основам марксизму-ленінізму, однак таке, що базується на логіці, системоаналітиці, синергетиці, психологіїй таких методологічних принципах пізнання й поняттях як плюралізм, додатковість, множинність, вірогідність, нелінійність, неоднозначність на додаток до вже засвоюваних і звичних раціоналізму, редукції, прагматизму, індивідуалізму тощо. В університетах таку навчальну дисципліну можнавикладати під назвою
«Концепц
ії
с
учасного людинознавства
»
за аналогієюзвже існуючою у ВНЗ РФ навчальною дисципліною «Концепції сучасного природознавства». Розробити програму йзміст такоїнавчальної дисципліни – справа честібудь-якого університету. Аналогічну дисципліну доцільно ввести також і в старших класах середньої школи.
Впровадження нових навчальних дисциплін світоглядного профілювимагає наукового супроводу. Необхідно відстежувати отримуваний эфект. Зцим можутьупоратися кафедри психологвїй педагогіки університетів, і не лише педагогічних.
Необхідноповернути в школу предмет «Логіка», який вже був там присутній у минулі століття та повертався на короткий час у 50-х роках ХХ століття. Доцільно також ввести в навчальні плани старшої школий перших курсів університетів предмет
«Психолог
і
я с
і
м’
ї
й
основ
и
в
иховання
д
і
тей дошк
і
льного в
іку
»
, оскількиособистість в певній мірі формується в колі сім’їу першіроки життядитини, а випускники шкіл й університетів дуже скоро самі стаютьбатьками, традиційно покладаючисьу вихованні своїх дітей спочатку на “авось”, а потім на ті ж дитсадки й школи. Можливо, що середня школа, яка й раніше нічого не гарантувала наперед, вже ніколи не зможе виконувати свою функцію соціалізації більш-менш успішно без суттєво більш тісної взаємодіїзбатьками. Зазначимо, що ніхто не забороняє включатиці новінавчальні дисципліниу варіативну частинунавчального плану школивже сьогодні. Отже, слід поспішитирозпочинати!
Після внесения нових знаньузміст освіти необхідно здійснити відбір необхідних навчально-виховних й психо-терапевтичних технологій, зокрема, якісно нових форм моніторингу (педагогічної рефлексії), див. інноваційні розробки В.Киричука [Проектування навчально-виховного процесу в комп’ютерному комплексі “Універсал”: навч.-метод. посіб. / В.О. Киричук. – К.: Інфосистем, 2010. – 208 с.] [22], [
].
http://
www.
UNV.
com.
ua
Особливо заслуговуєуваги тренування механізмів свідомої вольової регуляції. Однак, це питання лежить в іншій площиніекспериментальноїйінноваційної педагогіки. Ми ж тут обмежуємося лише одною темою філософії освіти – темою оновленнязмістузасвоюваних знань в контекстізмін в освітній парадигміяк відповіді на виклики соціальноїеволюції.
Апробація оновленого змісту середньої освітимає розпочатися негайно вже сьогоднійздійснюватись у формах експериментальної педагогіки в реальних школах на так званих “експериментальних майданчиках” звідповідним науковим супроводом кафедр педагогіки, психологіїй філософії освіти ВНЗ та АПН. Експериментальна педагогіка повинна здійснюватися в структурі науково-навчальних центрів дослідницьких університетів, Положенняпро які вже затверджені постановами КабМінів як в Україні, так і в Росії.
Не виключено, що пропоновані нами зміни освітньої парадигмийвідповідні зміни змісту середньоїосвітидозволять досягнути такого рівня рефлексії внутрішньогосвіту людини, її мікрокосмосу, що вже через десять-пятнадцять років випускники середніх навчальних закладів, де відбувається становленняповсякденної (побутової) масової свідомості, оволодівшивідповідними знаннями й логіко-системно-синергетичним мисленням, будуть сприймати нинішні “електорат” й політичну “еліту” так, як сьогодні сприймаються ними мешканці мавп’ярні в зоопарках. Питання лише в томуполягає, чи вважаємо ми сходження на новий рівень свідомої рефлексії необхідноювідповіддю на очікувану Сингулярність.
Що торкається пропонованого педагогічного експерименту, то він може здійснюватися у різних формах – в окремій сільській чи міській школі, в науково-навчальному комплексідослідницького університету, в системі освіти окремого регіону. І нічого боятися цих новацій усім тим, хто воліє продовжити “ловити рибку у мутній воді” в нинішню “перебудовну” епоху розкріпаченнятваринних інстинктів в людині, адже результати очікуються через десять-п’ятнадцять років, кудипогляд йусілякі страхи кон’юктурних “керманичів” нинішньоїнапівфеодальноїдержавий холуїв сімбіозу “номенклатура + криміналітет”, “героїв” нашогочасу, часуповерненнядо капіталізму й первинного накопичення капіталів, не сягають.
Якщо говорити конкретно про нашу участь в эксперименті, то ми могли б розробити програму (йнавчальний посібник) з пропонованої навчальної дисципліни «КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОГО ЛЮДИНОЗНАВСТВА» йпочати його апробацію у стінах університетуй середньої школи одночасно. Це те, що не вимагаєвеликого фінансування.
***
Можливо, пропоновані педагогічні новаціїдекому здадуться передчасними, однак інших відповідей на очікувану Сингулярність ми поки що ніде не бачили й не чули, і у нас інших нема. Якщо нічого не робити в контексті пошукувідповідей на очікувану Сингулярність, то, висловлюючись словами відомогодержавного діяча сучасної України, нічого особливого, звісно, і не відбудеться:як тепер “маємо те, що маємо”, так і у подальшому “будемо мати те, що будемо мати”. Іншими словами, можна, як і раніше, не втручатися свідомо цілеспрямовано в хід соціальноїеволюції, а адаптуватися до нових реалій по міріїх появи йвиходячи з біосоціальних можливостей людини,
. Є і така позиція в ряду альтернатив.
Глава 16.
Х
то
повинен
допом
агати
л
юдині
б
у
т
и
під
готов
леною
до
в
икликів
соц
і
ально
ї
е
волюц
ії
,
я
ка
і
нституц
і
я
суспільства
?
1
6
.1. Система о
світи ч
и пол
і
тикум?
Освіта чи політикум – хто і що має робити в першу чергу і на перспективу? Те, що політики не думають про завтрашній день, сьогодні для всіх є очевидним. Беремо в руки першу ж газету в момент написання перших строк цієї статті і знаходимо там засновок розмірковування професора Г.Почепцова:
[Опитування А.Котляр соціальних психологів, філософів і аналітиків на тему
«Дві України»: що з ними робити?»
. Дзеркало тижня, № 5 (785), 2010] [23]. Як тут не згадати класиків світової педагогіки, які вже думали про це раніше. Не можна не згадати й відомий афоризм У. Черчілля
.
Видатний французький педагог Селестен Френе писав:
[
Избранные педагогические сочинения: Пер. с франц. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Б.Л. Вульфсона.- М., 1990. - С. 38][24,
c. 38]. Таке розуміння проблеми С. Френе висловлював ще до Другої світової війни, але як актуально воно звучить і сьогодні!
Разом з тим, маємо й інші позиції з даногопитання. Так видатний американський педагог-реформатор Джон Дьюї, сповідуючи ідею впливу на розвиток суспільства через реформування освіти, стверджував, що школа, виконуючи соціальне замовлення
[
Введение в философию воспитания. – М.: 1921. – С. 52] [25, с. 52].
Сьогодні ми уточнюємо позицію педагога й філософа Дьюї так: система освіти як найважливіша інституція суспільсьва
не лише може, але й зобов’язана
творити такий тип суспільства, який нам хотелось би здійснити, оскільки освіта і лише освіта в процесі соціалізації молодої людини може
впливати на свідомість
у потрібному напрямі цілеспрямовано, послідовно, некон’юнктурно, тривалий час, без маніпуляцій замовними політичними технологіями
Отже, не політикум, а система освіти
, яка відтворює наступне покоління людей на основі знань і досвіду попередніх поколінь, покликана готувати нове покоління і до зустрічі з новими викликами суспільного розвитку, до вирішення нових задач, раніше небачених.
Чи усвідомлюється це суспільством у повній мірі і чи готова до цього освіта України? Поставлене запитання з огляду на наближення “сингулярності”, нездатність політичної “еліти” думати про завтрашній день й особливу місію освітньої галузі має бути чи не першим на порядку денному наших міркувань про людське буття, про можливість та обов’язок людини впливати на хід своєї еволюції.
Психолог
і
я
: якою є її готовність відповідати на виклики
соціальної еволюції, на Сингулярність?
Що торкається психології, то, висловлюючись коротко, психологія, відокремившись від філософії у 1879 році з моменту заснування в Лейпцигу (Германія) Вільгельмом Вундтом першої лабораторії для експериментального вивчення психічних явищ, все ще перебуває у стані становлення. Досі в середовищі психологів висловлюються сумніви, чи можна її вважати наукою, чи є у неї своя власна парадигма, висловлюються різні позиції по предмету й об’єкту психології як науки. І зрозуміло чому. Сучасна психологія все ще являє собою зібрання десятків різних точок зору, напрямів наукових пошуків та усіляких практик, а в рамках одного напрямку – зібрання різних моделей та теорій одного й того ж часткового явища. Нижче наводимодеякі приклади констатаціїцього факту:
Так Лев Маркович Веккер (1918–2001) на початку Глави 1 “Загадка психіки” своєї книги–навчального посібника “ПСИХИКА І РЕАЛЬНІСТЬ: ЄДИНА ТЕОРІЯ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ” (М.: Смисл, 1998. – 685 с.) повідомляє читачам, що
[
Allport
F.
Theories
of
perception
and
the
concept
of
structure. –
IV. –
V. 1965,
T6], [
http://
psylib.
org.
ua/
books/
vekkl01/
txt03.
htm] [26].
“
[
Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2004. – 509 с. – С. 18] [27,
c. 18],
[
Психология воли. – СПб.: Питер, 2002. – 288 с. – С. 37] [28,
c. 37].
“
[
Тайна сознания: альтернативные стратегии исследования // Вопросы философии, 2004, № № 10, 11] [29].
“
[
Предисловие к русскому изданию // Хант Г.Т. О природе сознания: С когнитивной, феноменологической и трансперсональной точек зрения. Пер. с англ. А.Киселева. – М.: ООО “Издательство АСТ” и др., 2004. – 555 с.] [30].
Роберт Фрейджер і Джеймс Фейдімен, автори, як зазначається в анотації перекладу на російську мову, “многократно изданного самого полного, точного и демократического изложения всех имеющихся на сегодняшний день концепций личности”, висловлюючись у “Вступі” про свій конструктивний підхід добагаточисельних теорійособистості, констатують стан питання так:
“
[
Большая книга психологии. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. Пер. С англ. –СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2008. – 704. С. 18] [31].
“
[
Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1. Общие основы психологии. – 688 с. – С. 341] [15,
c. 341].
Ім’я Керрола Е. Ізарда, одного з творців теорії диференціальних емоцій, відоме кожному психологу. Ось що пише він в перших рядках глави 1. “Про походження та функціїемоцій” своєї книги “Психологія емоцій”:
“
[
Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2009. – 464 с. С. 15] [32,
c. 15].
Таким чином, цілком зрозуміло, чому кожен психолог сьогодніє носієм тоїчи іншої часткової теорії, концепціїчи підходу. І не зовсім добре, якщо психолог занадто завзято відстоює одного разу засвоєні догми. На жаль, такі ситуації миспостерігаємо досить часто...
Величезна кількість теорій
… Одні зосереджують свою увагу на психічних феноменах та їх зв’язках (асоціанізм в теорії свідомості
XIX ст..); інші - на структурі (структуралізм та гештальтизм); треті – на функціях поведінки (функціоналізм і його крайня форма біхевіоризм зі стимулами-реакціями “чорного ящика”); четверті – на енергетиці психічних процесів та формах їх прояву як грі мотивів (психоаналіз, Курт Левін), намагаючись знайти відповідь на питання “основним генератором психічних напруг є що?”; п’яті – на трансформації образів від моменту їх сприйняття до абстрагування й синтезу по-новому (когнітивізм); шості - зосереджують свою увагу на психології діяльності, на рухах, дія, операціях (П. Жане, Ж. Пиаже), ігноруючи “будівельний матеріал”, сьомі – на процесах інтеріоризації-екстеріоризації. Охопити все психічне йпоглянути на нього одним поглядом поки що нікому не вдається.
“
горизонтальн
и
й
вертикальный
д
і
агональн
и
й
[
Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы философии, 2005, № 3] [33].
Чим пояснитиіснування “паралелізмів”? Юревич бачить їх підгрунтя так:
[
Методологический либерализм в психологии // Вопросы философии, 2001, № 5] [34].
“
[
, там само].
Методологічні проблемисучасної психології трьома вищезгаданими фундаментальными разривами не обмежуються. Над ними тяжіє, продовжуєнависати
“основн
е
п
итання
ф
і
лософ
ії
”
– про співвідношення матеріального йідеального в оточуючій людину реальності. Якщо в філософії це звучитьяк ‘основнепитання’, то в психологіїце –
‘психоф
і
зич
н
а проблема’
(не плутатиїїз психофізіологічною проблемою). Матеріальне таідеальне - що первинне, а що вторинне, що на щотаяк впливає, як вони залежатьодне від одного та взаємодіють? Нам уявляється сьогодні, на початку ІІІ-го тисячоліття, щоце надумані питання, з якими вже пора розібратися з позицій синергетики. Як розібратися і що нового ми можемозапропонувати? Ключ до розв’язання цієї проблемы – у врахуванні емерджентності.
Величезна кількість теорій, що намагаються об’єднати та систематизувати безліч фактів – це добре чи погано? І для чого потрібна все узагальнююча метатеорія?
Звичайно, нема великого сенсу проголошуватияку-небудь теорію єдино вірноюй агресивність проявляти по відношенню до інших. В цій ситуації більш правильноює
терпимості, толерантності, відомаяк
й така, що допускає так званий
[
там само]. Однак, як висловлюється Л.М. Веккер,
[Веккер, там само, стр. 17]. Іншими словами, порівнюватий оцінювати теорії можливо лише виходячи за їх межі на більшзагальний рівень метатеорії. Цей висновок відповідає теоремі К. Геделя (1931) про неповноту формальної арифметики: у повній системі аксіом можна побудуватистверджування, довестиістинність чи хибністьякого неможливо. У популярномувикладіце звучить так: ніяка система сама себе оцінювати не може, для цього необхідні критеріїзовнішньої системи.
Звичайно,
і
стина вс
е
-таки одна
, нагадує професор психології В.М. Аллахвердов (ПРИЙШЛА МЕТОДОЛОГІЧНА ПОРА – ПСИХОЛОГІЯ, ВІДЧИНЯЙ ВОРОТА!, ВФ, 2002, № 4) у відповідь на пропозицію професора психології А.В. Юревича бути ліберальними по відношенню до методологічних проблем психології, й слід вже мати одну єдину теорію психічних процесів, використовуючи усінаявніевристики (наводки, підказки, натяки). Тут слід матина увазій чисто прагматичний інтерес, необхідність в задовольнянніякого в останній часпомітно зростає:
психолог
і
я,
я
к г
о
л
о
вна наука сфер
и
л
юдино
зна
вства
,
відтепер
має
б
у
т
и
доступна к
ожній
л
юдині
,
починаючи з школярів
,
що ввійшли
в процес соц
і
ал
і
зац
ії
. Сьогодні ж та множина психологічних знань, якавже накопичена, враховуючи біологічні обмеженнязасвоюватиінформацію, кожній людині ніяк недоступна. Наявністьєдиної теорії психологічних процесів дозволило б вивчення кожною людиною основних положень психології вмістити в прийнятні часові рамки.
Щ
о
стосується
вертикально
ї
і
нтеграц
психологічних знань, на думку А.В. Юревича, цієї
ії
то вона успішно долається на рівнізагальнометодологічних принципів системним підходом, який декларує необхідність взаємодоповнюючого вивчення самих різних рівнів психічного. Юревич розмірковує, полемізуючи с Б.Ф. Ломовим: «Але, по-перше, системне мисленнявластиве все-таки не будь-кому, а найбільш складно організованому науковому мисленню, по-перше, подібні схеми мислення, що ламаютьзвичні “фігури” сприйняття, приживаються звеликими труднощами. Б.Ф.Ломов наголошував:
[
Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1999. С. 75] [35,
c. 75]. …В результаті традиційно найбільш складна для психології
психологічного знання не зустрічає на своєму шляху нездоланних бар’єрів…» [
Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы философии, 2005, № 3. С. 24-25] [33].
психологічних знань, на думку А.В. Юревича, «Розрив між дослідницькою (чи академічною) та практичною психологією вже довгі роки фігурує в “історії хвороби” психології як один із її головних симптомів. …дві різні науки, використовують різні мови… Мовадослідницької психологіїрясніє спеціальними термінами, в тойчасяк мова практичної психології мало відрізняється від повсякденної мови. …Наприкінці минулого століття регулярно констатувалось не лишезбереження, але й розширення розриву між академічною і професійною практикою. …однак… слід зазначити, що, по-перше, цівідмінностіінколи перебільшуються, по-друге, вони постійно скорочуються. …постмодерністськаметодологія… Наприклад, такі атрибути практичної психології, як якісний аналіз, вивченняодиничних випадків, визнання значимості унікального досвіду, отриманного в обхід репрезентативних вибірок й без підрахунку коефіцієнтів кореляції, стають все більш розповсюдженими і в академічній практиці, в дослідницькій психології, в якійвідбувається також легалізаціяособистісногодосвіду психолога у якостіджерела психологічного знання… Узагальнюючи, можно констатувати, що хоча розрив між практичною та академічною психологієюще й досі існує, він вже не виглядаєяк нездоланна прірва, й вже спостерігається їх інтенсивна й різнопланова конвергенція» [
Що стосується діагональної інтеграції
Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы философии, 2005, № 3. С. 25-28] [33].
Що
с
тосується
горизонтально
ї
і
нтеграц
психологічних знань, на думку А.В. Юревича: “Багатий історичний досвідінтеграції психологичного знання по горизонталі показав: 1) неможливість оглянути всю психологічну реальність з одної точки зору; 2) психологічна реальність показала себеяк багатовимірна, але не безмірна, а її когнітивні, афективній поведінкові компоненти зарекомендовали себеяк основні складові психічного, що породило уявленняпро так звану фундаментальну психологичну тріаду (
ії
у Веккера –
і
нтелект,
е
моц
ії
, воля
). …Цеспонукає сформуватиуявленняпро триєдину структуруяк про універсальний принцип побудови психологічної реальності, причому за даним принципом стоїт проста реальність: ми діємо, мислимо, переживаєм (відчуваємо)…” [
Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы философии, 2005, № 3. С. 19-23] [33].
Тріадичне бачення психіки людини (тріада “і
нтелект,
е
моц
ії
, воля” – у Веккера и
тріада
“
і
нтелект,
е
моц
ії
, повед
інка
(д
і
яльн
і
сть)”
) – це, на думку А.В. Юревича, першийкрокінтеграції психології. Звичайно, тут можуть виникнутийінші пропозиції, а чому не
тетрада
ч
и
пентада
?
***
Чи побудував єдину теорію Лев Маркович Веккер, озаглавивши свою книгу
“ПСИХІКА Й РЕАЛЬНІСТЬ: ЄДИНА ТЕОРІЯ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ”
[26]? Позитивним є вже те, що автор розглянув
єдиної теоретичної концепції сучасної теорії психічних процесів. Однак, в заключній Главі 22 він змушений визнати, що на шляху до єдиної теорії психічних процесів “концептуальні паркани” й відповідні їм “мовні бар’єри” виявились непереборними. Ці труднощі значно зростають при переході від когнітивних структур психології інтелекту (відчуття і сприйняття, образне і мислительне пізнання, допонятійне й понятійне мислення) до психології емоцій й далі до психології волі. В останніх двох випадках не можнавідволіктися від носія емоцій й волі, від поняття “суб’єкт”, його стану. В найпростіших випадкахцим носієм-суб’єктом явним чиномє організм, фізичне тіло.
Найпростішіемоції людини, спільні у неїз іншими представниками тваринного світу, - цеемоції, пов’язаніззадовольнянням чи незадовольняннямфізіологічних потреб організму. Л.М. Веккер розмірковує:
“
…
…
будь-яка
система
є
с
у
купн
і
стю не сво
ї
х
властивостей
, а сво
ї
х
е
лемент
і
в
[Веккер, гл. 22].
Тут Л.М. Веккер, зазначаючи, що “
будь-яка
система
є
с
у
купн
і
стю не сво
ї
х
властивостей
, а сво
ї
х
е
лемент
і
в”, впритул підходитьдо горезвісної (славнозвісної) психофізичної проблеми. Мирозуміємо, щовластивості складної системи – це прояв її емерджентностій допускаємовизначення понять (наприклад, поняття ‘особистість’) через сукупність властивостей. Однак… Як виразитивластивостіцілісності через властивості елементів? Ми розуміємо, що Л.М.Веккер здійснив першікроки системного підходуна шляху до побудовиєдиної теорії психічних процесів. Й віддаємо належне зусиллям вченого. На наш погляд, враховуючи неочевидну (трансцендентну) природу виникнення емерджентності, необхідно сприймати дуалізм матеріального й ментального (психофізична проблема психології, основне питання філософії) спокійно, без спроб редукціїемерджентностідоелементів.
Зрозуміло, що охопленняєдиним концептуальним апаратом основних внутріпсихологічних понять, вимагає виходу за межі психологіїй нейрофізіології. Куди? Відповідь тут очевидна: виходу в системо-синергетику, а далі видно буде куди.
Синергетика – що це таке? Синергетика – наука, що вивчає нестабільні системи, насамперед ті, що розвиваються. Система – це певна цілістність, що складається з частин-елементів. Системи характеризуються структурою, зв’язками між елементами, функціями, процесами руху речовини, енергії та інформації усередині них та в обмінах з зовнішнім середовищем, зв’язками не лише елементів, а й процесів – зворотніми позитивними й зворотніми негативними зв’язками. Системи розрізняють закриті й відкриті, стабільні й такі, що самоорганізуються й розвиваються. Складні системи багаторівневі, ієрархічні. Усередині систем буває порядок та хаос. Синергетика вивчає складні, відкриті системи, що самоорганізуться й розвиваються. Її мова – мова математики.
Безумовно, психіку людини слід представляти складноювідкритою, системою, яка самоорганізується й розвивається. Пора вже пробувати описуватиїїмовою синергетики! Щостосується основних підсистем психології как системи, то про тріаду мивже читали, знаємо. Веккер пропонуваврозглядатиуякостінаріжних каменівєдиної теорії психічних процесів тріаду “інтелект, емоції, воля”. Більшістю психологів, як зазначає Юревич, пропонуєтьсяінша тріада:
.
***
Ми пропонуємо іншу конфігурацію: або
тетраду
–
, або
пентаду
І
справді
,
я
к можн
а
нехтувати
і
нстинктами?
Або
я
к можн
а
применшувати
феномен самос
відомості, що включає логіко-системне мислення й
волю (вол
ьову
регуляц
ію
)?
Щ
о
стосується
і
нстинкт
і
в
, їх роліу поведінці людини, то тема цязазвичай замовчується. Для їїбільш глибокого осмислення ми рекомендуємо книгу А.І.Фета (1924-2007), математика за основною спеціальністю, “ІНСТИНКТ І СОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА”[
. Инстинкт и социальное поведение. Новосибирск, ИД “Сова”, 2005. Второе издание, 2008] [11].
Повертаючись до висловлювання Керрола Е. Ізарда, одного із создателей теорії диференціальних емоцій,
[
Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2009. – 464 с. – С. 15] [32,
c. 15], хочеться за аналогією вигукнути:
.
Зазначимо, тема присутності в поведінцілюдиниінстинктів не нова. Згадаймо французькоговченого Анрі Бергсона (1859-1941), його головнупрацю “Творча еволюція” (1907), відзначену Нобелівською премієюз літератури в 1927 році. Бергсон розумівеволюцію як творчий процес. Розглядаючи головні лінії творчоїеволюції – інстинкт таінтелект, йпорівнюючи їх, Бергсон на перше місце по значенню ставивінстинкт, особливо підкреслюючийогонайкращий прояв – інтуїцію.
Великий внесок в теорію інстинктів вніс англичанин Уильям Мак-Доугалл (1871-1938). Він вважав, що інстинкти являють собою єдиний існуючий движитель вчинків людини. Вони є детермінантами всієї поведенки людини, в том числій свідомої, соціальної. По теорії Мак-Доугалла, все, що відбуваєтьсяу свідомості, знаходиться в прямій залежності віднесвідомих начал, вищі психічні функції, такі як інтелект, свідомість, - це лише засоби на службі в інстинктів.
Мак-Доугалл вважав, що емоції є природним вираженням інстинктів (емоції люті і гніву відповідають інстинкту агресії і т.п.). Переживаннящастязумовлено, на думку Мак-Доугалла, гармонією всіх почуттів.
Мак-Доугалл виокремлював серед інстинктів 12 основних, кожному з них відповідає певна емоція (в дужках): 1) самозбереження, втеча (страх), 2) неприйняття (відраза), 3) допитливість (здивування), 4) агресивність (гнів), 5) самоприниження (зніяковілість), 6) самоствердження (наснага), 7) батьківський інстинкт (ніжність), 8) продовження роду, 9) харчовий, 10) стадний, 11) користолюбства, 12) творення. Слід зазначити, що говорити про точно визначену кількість інстинктів у людини нема смислу, оскільки вони можуть проявляти себе в різних сполученнях, взаємодіяти між собою та з соціокультурними програмами, об’єднуватися, створювати відтінки, забарвлюватися емоціями, частково усвідомлюватися чи зовсім не усвідомлюватися, й інше може з ними бути.
Заслуговує увагиінтерес Мак-Доугалла доенергетики психічних процесів. Вінувіву вжиток поняття “вітальна енергія”, яко наділено кожне органичне тіло. Учений вважав, що “запаси” цієїенергіїта її розподіл зумовлені інстинктами. Тут було б доцільним згадати й про “геологічний” закон напластування в психіці людини новоутвореньусіх попередніхепох.
Під інстинктом Мак-Доугалл розумів вроджене утворення (феномен), що володіє спонукальною та керуючою функціямийзадає певну послідовність дій, включно процеси переробки інформації, емоційного збудження (відображенняенергетичних процесів) й готовностідо моторних дій.
Мак-Доугалл увійшов в історію психології як особистість, що чітко розуміла роль інстинктів у психічній регуляції діяльності людини. Звичайно, Мак-Доугалл ще не знав всього того із галузей генетики і кібернетики, чим володів Абрам Ілліч Фет, який розвинув далі поняттяінстинктів як вроджених
генетичних програм. Програм
у тому сенсі, що вони можуть включати в себе,як
набуті в онтогенезіза участюінтелекту, соціально зумовлені норми, правила, ціннісні орієнтири. По Фету, спадковість генетична,що формується в утробі матері,йспадковість соціокультурна,що формується післянародження в процесі соціалізації, взаємодіють. Аналогом такої взаємодіїє програмитапідпрограми усередині них, реалізовані на ЕОМ.
Що стосується позицій більшості психологів, то вони чомусь соромляться визнавати у єстві людини фундаментальні тваринні інстинкти й більше схильні вживати такі нові
поняття, як
...
Що стосується діяльності
як елемента тріади, яку пропонується покласти в фундамент загальної теорії психічних процесів, то діяльність й інтеріоризацію-екстеріоризацію можна враховувати в процесах формування інтелектуальних підпрограм для відкритих генетичних програм або ж включати її п’ятим елементом пентады, звільнивши перші місця у тетраді, пентаді для інстинктів.
І нарешті, СВІДОМІСТЬ.
Свідомість чомусь уявляється більшості психологів як елемент-частка психіки людини. Але є й інші думки. Свідомість, мивпевнені в цьому, – не частина психіки, інавіть не стрижень усієї психіки. Свідомість – цевідображення, атрибут взаємодіючої матерії. Вонашвидше
background [фон, тло, підгрунтя, субстрат] всієї психології. Інакшекажучи, на прохання give
me
the
background
the
problems
psychology можна відповідати: все в психіці людини берепочатоквідвідображення, атрибуту взаємодіючої матерії. Відображення існувало в Природівід початку.
Щ
о
стосується
феномен
у
самос
відомості
л
юдини
(який містить в собіусвідомлену вольову регуляцію), то самосвідомість людинияк вищий рівень його свідомості, випереджувального активного відображення дійсності, знаходиться ще у
станііяк таке ще не отрималоналежного пояснення психологиєю. Про це див. матеріал “
Самос
відомість
Homo
sapiens
– ко
ли
в
оно в
и
никло
й
на
я
ком
у
е
тап
і
свого р
о
звит
ку
с
ьогодні
п
е
реб
у
ва
є
?”
на
http://
SamolitSam/
authors/2030/
books/.
***
Отже,
на питання
“
Чи готова психологія допомагати людині готуватись до викликів соціальної еволюції, до Сингулярності?
”
маємо відповідь таку:
Психологія, відокремившись від філософії, впродовж останніх 150 років зосереджує в собі основні знання про єство людини. Разом з тим, вона знаходиться ще на стадії становлення. Сфера наукового людинознавства не може обмежуватись лише знаннями психологічної науки, для вдосконалення людини потрібно спиратися на міждисциплінарні підходи й використовувати методологію й фактичні знання різних наук. На часі впровадження в навчальні процеси середніх шкіл та університетів нової дисципліни «КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОГО ЛЮДИНОЗНАВСТВА».
Заключен
ня
части
ни
2
Сингулярність соціальной еволюціїнайближчим часом неминуча. Можлово, вона вже розпочалася, «
– єй такадумкавчених. І що робити?
Людина вже спроможна в певній мірі впливати на хід своєї біо-соціальноїеволюції. Розвиток техніки (штучної природи) і перетворення природи материнської – що це, як не вплив на еволюцію. Якщо покищо не так відчутні позитивні результати (людина не помічає їх подібно повітрю, яким дихає), то негативні – наяву. І можнай треба вже ставити питання “Який варіант подальшого біо-соціального розвиткуобиратиіяк його реалізувати?”. Сьогодні мивже розуміємо, что еволюція усієї Природи, неживоїй живої, має своєю невід’ємноювластивістюпрагнення до ускладнення. Тому і в якостівідповідіконкретної людини на виклики соціальноїеволюції миобираємоїї самоускладнення.
Біологія людини стабільна, ускладнюватися може лише її свідомість, конкретно: 1) оволодіння новими видами мислення, 2) розвиток самосвідомості, включноз вольовою регуляцією. Допомоти їй в цьому може йзобов’язана система о
cвіти, насамперед, перенесенням необхідних знаньта процедур мислення з рівня інтегрованоїСвідомостіСуспільства на рівень індивідуальноїповсякденної свідомості кожної окремої людини. На часі оновленнязмістуосвіти, насамперед середньої освіти.
Вважаємо, що очікуваною новоюякістю буде народження нового організмаЖивої Природи – “Суспільство (Цивілізація) людей Землі”, організма, який займенаступну після Homo sapiens вищийщабель на еволюційних сходинках Живої Природиу тому місці Всесвіту, де митеперзнаходимося. Цяподія за своїм значенням буде рівнятися утвореннюбагатоклітинного організма на Землі після мільярда роківеволюції одноклітинних.
Проміжним етапом соціальноїеволюції, етапом переходувід розрізнених ворогуючих груп і спільнот людей до глобальногоСуспільства Земліє громадянськесуспільство. Що це таке? Що знаютьпро нього сучасні політики? Спостерігаючи їх діяльність в Україні, бачимо: вони поки що цю тему не обговорюють, скоріше навпаки, розпалюють взаємну ворожнечу. І тут мибачимоще одну із актуальних задач системы освіти.
На рівень повсякденної свідомості пересічної людини необхідно перенести знання про те, що перехід від традиційних спільнот людейдо громадянського суспільстває знаковим епохальним у тому сенсі, що є переходом на вищий щабель еволюції людства. З цього моменту поведінказвичайної людини буде визначатися в основному не рефлексами, інстинктами та іншим несвідомим, як тепер, а раціональним системним мисленням та підконтрольною свідомості волею.
Система освітичи політикум – хто іщо маєробитиу першу чергуй на перспективу? Те, що політики не думаютьпро завтрашній день, сьогодні для всіх є очевидним. Іяк тут не згадати класиків світової педагогіки, хо вже думавпро це раніше, не можна оминути й відомийафоризм У.Черчілля:
.
Видатний американський педагог-реформатор Джон Дьюї, сповідуючиідею впливу на розвитоксуспільства через реформування освіти, стверджував, що школа, виконуючи соціальне змовлення,
[
Введение в философию воспитания. – М.: 1921. – С. 52] [25,
c. 52].
Сьогодні ми уточнюємо позицію педагога й філософа Дьюї так: система освіти як найважливіша інституція суспільсьва
не лише може, але й зобов’язана
творити такий тип суспільства, який нам хотелось би здійснити, оскільки освіта і лише освіта в процесі соціалізації молодої людини може
впливати на свідомість
у потрібному напрямі цілеспрямовано, послідовно, некон’юнктурно, тривалий час, без маніпуляцій замовними політичними технологіями
Систему освіти як інституцію суспільства, відповідальну за соціалізацію нового покоління, за підготовку суспільства людей до майбутнього, до Сингулярності в соціальній еволюції, в найближчі роки очікує величезна відповідальна робота. Відтепер елітусуспільства будуть складати, перш за все, не політики, а творчі люди, заняті в системі освіти і науки. І моральними авторитетами країни будуть не лише артистиестрадиі діячіінших ‘мистецтв’, що грають на емоціях людей та продукують віру, а, перш за все, діячі системи освіти, які формують свідомість, самосвідомістьта волю людини ще не досить розумної людини.
Такою в загальних рисах є нашавідповідь на виклики соціальноїеволюції на зламіепох індустріальної і постіндустріальної, інформаційно-технологічної. Безумовно, вонапотребуєподальшої деталізаціїй передбачає наступну розробку шляхів практичної реалізаціївище наведених рекомендацій.
Запитання
для повторен
н
я
частини 2
Якою є мета універсальної та інших еволюцій Природи та її частин? Якого ароморфозу (інновації) вимагає соціальна еволюція від людини напередодні Сингулярності в ній?
Що являє собою
Homo
sapiens (Людина розумна) порівняно з іншими істотами Царства тварин? Чим свідомість людини відрізняється від свідомості братів її молодших?
Якими видами мислення володіє сучасна людина і в якій мірі?
Що є внутрішній світ людини? У яких взаєминах він перебуває із світом зовнішнім?
На якому етапі розвитку перебуває самосвідомість і воля сучасної людини?
Що ви знаєте про маніпуляції людською свідомістю?
Чого не знає сучасна пересічна людина про саму себе із того, що знають пронеї науки сфери людинознавства?
Яким є на вашу думку співвідношення у формуванні поведінки сучасної людини неусвідомлюваних інстинктів і свідомої волі?
Чому людина пересічна не помічає ролі інстинктів у своїй поведінці?
Якими є межі біологічних можливостей людини?
Що винайшла Жива Природа і коли для підтримання елементарного порядку у людських спільнотах?
Що винайшла Жива Природа і коли для подолання біологічних обмежень у соціальній життєдіяльності людини?
В чому ви бачите обмеженість традиційної ієрархічної вертикалі влади і який вихід пропонує нині соціальна еволюція для подолання цього обмеження?
Громадянське суспільство – на чому базується воно?
Дійсність, реальність і віртуальність як поняття, яким було і є сьогодні їх співвідношення у житті людини?
Назвіть приклади прояву симулякрів у життєдіяльності сучасних людських спільнот, чим пояснити їх існування, чи потрібні вони людині?
Явища Сингулярності – якими вони можуть бути поблизу 2045 року чи вже присутні сьогодні?
Що швидше з’явиться на Землі,
людина з
пост
-чіпами в її мозку (вже не людина, за визначенням транс гуманістів) чи новий Організм Живої Природи – Глобалізована (цілісна) цивілізація людей Землі, де люди будуть клітинами цього багатоклітинного організму, а країни і регіони - спеціалізованими органами нового організму?
Які можливості є сьогодні у кожної людини, у кожної людської спільноти готуватися до зустрічі з очікуваною Сингулярністю у соціальній еволюції? Якими є Ваші можливості і можливості країни, де Ви живете?
А чи варто боятися Сингулярності, що наближується невідворотно? І чи коректно так ставити питання?
Менталітети людських спільнот і задачі модернізації – який між ними існує зв’язок?
Якими мають бути першочергові відповіді сучасної
Homo
sapiens (Людини розумної) на очікувану Сигулярність соціальної еволюції?
Хто повинен допомагати людині бути підготовленю до викликів соціальної еволюції, яка інституція суспільства?
Психологія – чи можна її вже вважати наукою?
Чим пояснити існування множинності різних теорії стосовно одних і тих психічних явищ?
Яким є внесок Л.М. Веккера в побудову єдиної теорії психічних процесів?
Яким є внесок А.І. Фета в з’ясування співвідношення інстинктивних генетичних програм і набутих прижиттєво соціо-культурних програм поведінки сучасної людини?
100 великих психологів сучасності – яким є розподіл їх позицій стосовно співвідношення впливу генетично запрограмованих інстинктів та прижиттєво набутої свідомості на поведінку сучасної людини?
Тріада, тетрада чи пентада – що покласти в фундамент Єдиної теорії психічних процесів?
Психологія – якими є її можливості й готовність допомагати людині готуватись до зустрічі з очікуваною Сингулярністю в процесах соціальної еволюції?
Л
і
тература
до
части
ни
2
Макроэволюция в живой природе и обществе / Отв. Ред. Н.Н. Крадин. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 248 с.
Архетип восставшего покойника как фактор социальной самоорганизации // Вопросы философии, 2002, № 11.
Феномен человека на фоне универсальной эволюции.-М.: КомКнига, 2005. – 536 с.
Онтогенез свідомості і педагогічний процес // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 71. Вип. 58. Педагогічні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2007. – 220 с.
Про зміну освітньої парадигми // “Директор школи. Україна”, 2007, № 4 – 6, [http://osvita.ua/school/school_today/305].
Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми // “Директор школи. Україна”, 2008, № 3 – 8, [http://osvita.ua/school/theory/1911].
От Соломона до Роджерса Бэкона. – М.: ООО “Изд. АСТ”, 2000. – 448 с.
История развития высших психических функций / Психология развития человека. – М.: Изд-во Смысл; Изд-во Эксмо. – 2004. – 1136 с.
Мысли. – М., 1994.
О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии). Париж. 1939.
Инстинкт и социальное поведение. Новосибирск, ИД “Сова”, 2008 [
http://
modernproblems.
org.
ru/
capital/85-
instinct1.
html].
Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.
Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир – эпоха Просвещения / Редкол.: И.Т. Фролов и др.; Сост. П.С. Гуревич. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.
Полісутнісне homo: філософсько-мистецька думка в пошуках “неевклідової рефлексивності”. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. – 432.
Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1. Общие основы психологии. – 688 с.
Історія психології XX століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998. – 992 с.
Фрейд // Психология для всех, № 11, 2004.
Эволюционная психология. Секреты поведения Homo sapiens. – СПб.: Прайм ЕВРОЗНАК, 2007. – 384 с.
Стадия человека разумного / Разумное вещество. – К.: “Наукова думка”, 2000. – 368 с.
Символічний обмін і смерть . Переклад з французької Леоніда Кононовича – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с.
Украинский феномен – 2 // Зеркало недели, № 48 (776), 2009, [http://zn.ua/articles/58718].
Проектування навчально-виховного процесу в комп’ютерному комплексі “Універсал”: навч.-метод. посіб. – К.: Інфосистем, 2010. – 208 с.
Почепцов Г. «Две Украины»: что з ними делать? // Зеркало недели, № 5 (785), 2010.
Избранные педагогические сочинения: Пер. с франц. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Б.Л. Вульфсона.– М., 1990.
Введение в философию воспитания. – М.: 1921.
ПСИХИКА И РЕАЛЬНОСТЬ: единая теория психических процессов. – М.: изд. “Смысл”, 1998. – 685 с. [
http://
psylib.
org.
ua/
books/
vekkl01/
index.
htm].
Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2004. – 509 с.
Психология воли. – СПб.: Питер, 2002. – 288 с.
Тайна сознания: альтернативные стратегии исследования // Вопросы философии, 2004, № № 10, 11.
О природе сознания: С когнитивной, феномено-логической и трансперсональной точек зрения. Пер. с англ. А.Киселева. – М.: ООО “Издательство АСТ” и др., 2004. – 555 с.
Большая книга психологии. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. Пер. С англ. –СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2008. – 704
c.
Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2009. – 464 с.
Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы философии, 2005, № 3.
Методологический либерализм в психологии // Вопросы философии, 2001, № 5.
Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1999.